Ухвала

від 19.09.2024 по справі 620/5139/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 вересня 2024 року

м. Київ

справа №620/5139/24

адміністративне провадження № К/990/35184/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Загороднюка А.Г.,

суддів: Губської О.А., Єресько Л.О.,

перевіривши касаційну скаргу Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України, третя особа: Державна кримінально-виконавча служба України про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України (далі - відповідач), третя особа: Державна кримінально-виконавча служба України (далі - третя особа), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, з урахуванням базового місяця - січень 2008 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу, з урахуванням виплачених сум, індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, з урахуванням базового місяця - січень 2008 року;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2002 року №1078, при нарахуванні та виплаті Позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 19 червня 2019 року;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум, за період з 01 березня 2018 року по 19 червня 2019 року, з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2002 року № 1078;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2019 року включно за весь час затримки.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року позов задоволено.

18 вересня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України, в якій скаржник просив скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.

За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Крім того скаржником не наведено існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.

Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.

Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Однак, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.

При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.

Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.

Відтак, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України, третя особа: Державна кримінально-виконавча служба України про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк О.А. Губська Л.О. Єресько