Постанова

від 11.09.2024 по справі 598/1461/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 598/1461/23Головуючий у 1-й інстанції Щербата Г.Р. Провадження № 22-ц/817/677/24 Доповідач - Храпак Н.М.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

за участі секретаря Сович Н.А.

сторін позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №598/1461/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 18квітня 2024 року та на додаткове рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 23 травня 2024 року, ухвалені суддею Щербатою Г.Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ боргових зобов`язань подружжя,

В С Т А Н О В И В:

у червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про поділ 1/2 частини виплачених боргових зобов`язань подружжя в сумі 60364,25 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона з відповідачем перебували у шлюбі з 29.04.2007 року по 2016 рік. Під час шлюбу, відповідно до угоди № 0316225 та додатків № 1 та № 2, укладеної 31.03.2010 року між ТОВ «АВТО ПРОСТО» та ОСОБА_1 , подружжям придбано в інтересах сім`ї автомобіль марки Шевроле Епіка через систему надання послуг з придбання автомобіля «АвтоТак». Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 01.10.2020 року проведено поділ спільного майна подружжя, в результаті якого спірний автомобіль залишився у її власності, а гараж у власності відповідача ОСОБА_2 .

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 29 червня 2022 року, стягнуто з ОСОБА_1 , та поручителів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у солідарному порядку на користь ТОВ «АВТО ПРОСТО» 165925,08 грн. заборгованість за угодою № 0316225 від 31.03.2010 року. 13.01.2023 року на підставі виконавчого листа № 598/1119/19, виданого Збаразьким районним судом Тернопільської області 31.10.2022 року, відкрито виконавче провадження та позивач сплатила заборгованість в розмірі 120728грн. 50 коп.

Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 18квітня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 37765,60 грн виплачених боргових зобов`язань подружжя.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Збаразьким районним судом Тернопільської області від 23 травня 2024 року стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000 грн витрат понесених на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 18 квітня 2024 року та додаткове рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 23травня 2024 року і ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначив, що питання щодо спірного автомобіля Шевроле Епік уже було предметом розгляду у судовому засідання по цивільній справі № 598/873/19, у якому судом було прийнято рішення 01.10.2020 року.

З моменту придбання автомобіля до його вилучення у нього у 2018 року оплату за автомобіль ТзОВ АВТО ПРОСТО здійснював він особисто щомісячно, про що має підтверджувані документи, а саме квитанції про оплату. З 2018 року по 2022 рік ОСОБА_1 не сплачувала жодних коштів за кредитом, у зв`язку з чим в неї виникла заборгованість перед ТзОВ АВТО-ПРОСТО у сумі 165925,08грн.

На виконання рішення суду від 29.06.2022 року у цивільній справі №598/1119/19 він передав поручителю ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 43000,38 грн, що було встановлено рішенням суду у справі № 598/1461/23.

Також судом першої інстанції не було враховано, що при розгляді справи № 598/873/19 ОСОБА_1 , знаючи, що існує невиплачений кредит за спірний автомобіль вимагала лише, щоб суд залишив автомобіль у її власності. Більше ніяких вимог вона не ставила. Також у даній справі він не ставив вимог щодо компенсації йому вартості автомобіля Шевроле - Епік.

Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції не поступав.

У судовому засіданні ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав з мотивів, викладених у ній.

ОСОБА_1 апеляційну скаргу ОСОБА_2 не визнала, вважаючи її безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 29.04.2007 року, який розірваний на підставі рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 02.08.2016 року (а.с. 16).

Під час шлюбу, подружжя спільно придбало автомобіль марки Шевроле Епіка, згідно укладеної 31 березня 2010 року угоди між ТОВ «АВТО ПРОСТО» та ОСОБА_1 № 0316225 та додатками № 1 та № 2, що є невід`ємними її частинами. Автомобіль придбали в інтересах сім`ї, через систему надання послуг з придбання автомобіля «АвтоТак», тобто в кредит (а.с. 10-14).

Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 01.10.2020 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя (а.с. 17-19).

В порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину гаража, площею 38,5 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 22928797).

В порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 72500 грн. в рахунок грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Chevrolet Epika, реєстраційний номер НОМЕР_1 , залишивши у власності ОСОБА_1 вказаний транспортний засіб.

Ухвалою Збаразького районного суду Тернопільської області від 04.02.2022 року затверджено мирову угоду, укладену 29.12.2021 року між сторонами по справі в процесі виконання рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 01 жовтня 2020 року в цивільній справі за №598/873/19, а саме стягувачем ОСОБА_2 та боржником ОСОБА_1 , на наступних умовах:

1. Сторони погодилися та визнали, що станом на дату підписання даної мирової угоди сума боргу ОСОБА_1 перед ОСОБА_1 , що залишилася непогашеною по виконавчому провадженню № 65059263, становить 64146,22грн..

2. ОСОБА_2 повністю відмовився від стягнення із ОСОБА_1 суми коштів в розмірі 64146,22 грн., що станом на дату підписання даної мирової угоди залишилася непогашеною по виконавчому провадженню № 65059263.

3. ОСОБА_2 повністю визнав відсутність у ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 будь яких зобов`язань, що виникли із судових рішень у цивільній справі № 598/873/19 та вважає їх виконаними у повному обсязі.

4. ОСОБА_1 повністю відмовилася від права приватної власності на 1/2 частину гаража, площею 38,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 22928797), що визнано за ОСОБА_1 судовим рішенням у цивільній справі № 598/873/19.

5. ОСОБА_1 повністю визнала за ОСОБА_2 право приватної власності на гараж, площею 38,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 22928797).

6. У випадку, якщо за період часу з дати підписання цієї угоди і по дату закінчення виконавчого провадження № 65059263, в порядку примусового виконання рішення суду із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 будуть стягнуті кошти, то такі кошти ОСОБА_2 зобов`язується повернути ОСОБА_1 протягом трьох днів з дати отримання коштів (а.с. 50-51).

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 29.06.2022 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у солідарному порядку на користь ТзОВ «АВТО ПРОСТО» 165925,08 грн. заборгованості за угодою № 0316225 від 31 березня 2010 року (а.с. 52-57).

13.01.2023 року на підставі виконавчого листа № 598/1119/19, виданого Збаразьким районним судом Тернопільської області 31.10.2022 року відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у солідарному порядку на користь ТзОВ «АВТО ПРОСТО» 165 925,08 грн. заборгованості (а.с. 23).

На виконання судового рішення від 29.06.2022 року, на користь стягувача ТзОВ «АВТО ПРОСТО», позивач ОСОБА_1 особисто сплатила суму заборгованості в розмірі 120728 грн. 50 коп., решта заборгованості сплачена поручителем ОСОБА_4 за кошти відповідача ОСОБА_2 .

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов`язки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов`язань за кредитом, тому борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї, є рівними.

Внаслідок придбання автомобіля в кредит у даному випадку боргові зобов`язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той з подружжя, який підписав договір.

Отже, при вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо питання про поділ цих зобов`язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, а тому суд повинен керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено ст. 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма ч. 3 ст. 61 СК України кореспондує ч. 4 ст. 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, що одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.

Разом з тим, при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Це означає, що дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов`язки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов`язань за кредитом.

Борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї, враховуються при поділі майна (пункти 23, 24 Пленум Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).

Згідно зі ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналізуючи наведені вище норми сімейного законодавства України, можна дійти висновку, що майно, яке набуте подружжям під час перебування у шлюбі, є об`єктом права спільної сумісної власності цього подружжя, та у випадку вирішення питання про його розподіл підлягає поділу між сторонами у рівних частках, та якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають також в обох із подружжя у рівних частках.

Виконання кредитних зобов`язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК.

Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеним у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16 та постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 712/6574/16-ц (провадження № 61-17824св18).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання судового рішення від 29.06.2022 року, на користь стягувача ТзОВ «АВТО ПРОСТО», позивач ОСОБА_1 особисто сплатила суму заборгованості в розмірі 120728 грн. 50 коп., решта заборгованості сплачена поручителем ОСОБА_4 за кошти відповідача ОСОБА_2 .

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 погасила частину спільних боргових зобов`язань за особисті кошти, вона на підставі положень ст. 544 ЦК України набула право вимагати від ОСОБА_2 , як солідарного боржника, сплати її частини боргу.

Колегія суддів погоджується із розрахунком суду першої інстанції, що оскільки ОСОБА_1 сплатила більшу частину боргу в сумі 120728,50 грн., а відповідач ОСОБА_2 меншу частину у сумі 43000,08 грн, що сплачена поручителем за кошти відповідача, тому позов підлягає до часткового задоволення, шляхом стягнення із відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 37765 грн.60 коп.

Не заслуговує на увагу посилання заявника на те, що питання щодо спірного транспортного засобу було предметом розгляду в судовому засіданні у справі № 598/873/19, по якій вже було прийнято рішення суду, оскільки предметом спору у вказаній справі не були боргові зобов`язання за угодою №0316225 від 31.03.2010, укладеною в інтересах сім`ї і які виникли на підставі постанови Тернопільського апеляційного суду від 29.06.2022 у справі №598/1119/19.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 18 квітня 2024 року залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Однак, колегія суддів вважає, що додаткове рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 23 травня 2024 року про стягнення витрат понесених на професійну правничу допомогу підлягає скасуванню з огляду на таке.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК).

Частинами першою, другою статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі.

У разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21.

У позовній заяві представник позивачки вказала, що очікуваний розмір судових витрат на професійну правничу допомогу по справі становить 20000грн та надала орієнтовний розрахунок згідно з яким: 2000 грн гонорар за надання консультації; 8000 грн гонорар за складання позовної заяви, викопіювання доказів; 10000 грн гонорар за участь в судових засіданнях у справі (а.с. 1-5).

До заяви про ухвалення додаткового рішення представник ОСОБА_1 - адвокат Радібова І.О. подала договір про надання професійної правничої допомоги від 20 квітня 2023 року, АКТ № 2 оплати послуг Адвоката згідно договору про надання правової допомоги б/н від 20.04.2023 року від 06листопада 2023 року та квитанцію до прибуткового касового ордера № 3 від 06 листопада 2023 року (а.с. 120-123).

Задовольняючи заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення та стягуючи із відповідача на користь позивача компенсацію судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, суд першої інстанції стягнув витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 5000 грн, згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 3 від 06 листопада 2023 року.

Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції не врахував, що квитанція про сплату витрат на професійну правничу допомогу від 06.11.2023 була у розпорядженні позивача та його представника до ухвалення рішення суду від 18.04.2024, але не подані ними до закінчення судових дебатів у суді без зазначення поважності причин їх несвоєчасного подання.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає, що з огляду на відсутність обґрунтування представника позивача поважності причин не подання нею до закінчення судових дебатів доказів витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції мав відмовити в задоволенні заяви про стягнення цих витрат.

Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що додаткове рішення Збаразького районного суду міста Тернопільської області від 23 травня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням нового, яким у задоволені заяви представника позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу слід відмовити.

Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на сторони в межах ними понесеними.

Зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, що стосується відшкодування шкоди, ціна позову у якій не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому відповідно до частини 3 статті 389 ЦПК України судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 18 квітня 2024 року залишити без змін.

Додаткове рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 23травня 2024 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 адвоката Радібової Інни Олексіївни про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесеними.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення виготовлений 19 вересня 2024 року.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: Б.О. Гірського

О.З. Костів