Рішення

від 20.09.2024 по справі 210/1761/24

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/1761/24

Провадження № 2/210/912/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20 вересня 2024 року

Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Сільченко В. Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Криворізької міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом Криворізької міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів.

Позов мотивовано тим, що відповідачі є фактичними землекористувачами земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1211000000:02:171:0025, оскільки на ній розміщується належне їм на праві власності з 13.09.2021 року нерухоме майно у рівних частках (по 1/2) будівля загальною площею 441,9 кв.м. Період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави для обох відповідачів становить 01.01.2022 31.12.2023. Станом за два роки (2022-2023) розмір плати за земельну ділянку склав 355841,86 грн. По 1/2 зазначеної суми (по 177920,93 грн.) повинен сплатити кожен з відповідачів, ураховуючи, що жодним з них кошти за користування земельною ділянкою не сплачувались, та керуючись принципом пропорційності тій частині площі будівлі, яка перебуває у власності кожного з них.

Тому, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на свою користь безпідставно збережені кошти за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:02:171:0025, за період з 01.01.2022 по 31.12.2023 у розмірі по 17792093 грн. з кожного та судовий збір по 2668,82 грн. з кожного.

Ухвалою суду від 02.05.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу надано строк для надання відзиву.

Відповідачу ОСОБА_1 направлялись копія ухвали суду від 02.05.2024 року та позовна заява з додатками, які повернулись на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

07.05.2024 року адвокат Шуляга В.А., який діє в інтересах ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами справи, однак станом на 20.09.2024 року відзив до суду від відповідача ОСОБА_1 не надійшов.

Відповідачу ОСОБА_2 , також, було направлено копію ухвали суду від 02.05.2024 року та позовну заяву з додатками, але відомостей щодо отримання наразі не має.

Разом з цим, 04.09.2024 року до суду від представника позивача ОСОБА_4 надійшла заява, згідно якої остання повідомляє суд, що відповідачем ОСОБА_2 погашено заборгованість зі сплати безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 за період з 01.01.2022 по 31.12.2023 у розмірі 177920,93 грн. та судовий збір в розмірі 2668,82 грн. Тому, просить взяти вказане до уваги при вирішенні даного спору.

У встановлений судом строк жоден із учасників справи не подав клопотання про розгляд справи за їх участю в судовому засіданні.

Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України, справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Вирішуючи надану справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Так, судом встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 17.01.2024 року, 13.09.2021 року ОСОБА_1 набув право спільної часткової власності у розмірі 1/2 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 19).

З вказаної вище Довідки встановлено, що ОСОБА_2 20.04.2016 року набув право спільної часткової власності у розмірі 1/2 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 441,9 кв.м. (а.с. 20, зворот)

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 07.02.2024 року, земельна ділянка кадастровий номер 1211000000:02:171:0025, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, перебуває у комунальній власності Криворізької міської ради.

Рішенням Криворізької міської ради №506 від 26.05.2021 року встановлено ставки плати за землю та пільги із земельного податку на території м. Кривого Рогу (а.с. 30-36).

26.05.2021 року Криворізькою міською радою ухвалено рішення №523 Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Кривого Рогу (а.с. 28).

З інформації Головного управління ДПС у Дніпропетровській області ДПС України від 06.02.2024 року встановлено, що згідно наданих Криворізькою міською радою даних щодо укладених/діючих договорів оренди ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у 2022-2023 роках в переліку орендарів відсутні, як орендарі земельної ділянки Металургійному районі міста. Відповідно до аналітично-інформаційної системи ГУ ДПС, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у 2022-2023 роках не є платниками за землю в Металургійному районі міста (а.с. 13).

За результатами розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за користування без оформлення належним чином права користування земельною ділянкою площею 0,3600 га з кадастровим номером 1211000000:02:171:0025 за період з 01.01.2022 по 31.12.2023 загальна сума нарахувань, що підлягає сплаті складає 355841,86 гривень (а.с. 9).

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, а також застосування передбачених законом способів захисту прав.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У главах 82 і 83 ЦК України визначено, що для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Водночас для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20 вересня 2018 року в справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18).

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 ст. 93 і ст. 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі ПК України), тут і далі у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122-124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Водночас ЗК України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Відповідно до частин першої, другої статті 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлові будівлі, розташовані на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15 грудня 2021 року в справі № 924/856/20.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що після набуття права власності на нежитлові приміщення у відповідача могло б виникнути право користування земельною ділянкою, на якій розташовані відповідні приміщення.

Незважаючи на те, що нежитлові приміщення не можуть бути відокремлені від земельних ділянок, на яких вони розташовані, вказаними положеннями закону було врегульовано правовий режим нерухомого майна і правовий режим земельних ділянок, на яких воно розташовано, а отже, користувач земельної ділянки зобов`язаний сплачувати за користування нею певну плату, що відповідає положенням статті 206 ЗК України, та оформити право користування земельною ділянкою.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16 (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 13 лютого 2019 року в справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), у постановах Верховного Суду від 14 січня 2019 року в справі № 912/1188/17, від 21 січня 2019 року в справі № 902/794/17, від 04 лютого 2019 року в справі № 922/3409/17, від 12 березня 2019 року в справі № 916/2948/17, від 16 листопада 2022 року в справі № 922/519/20.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Безпідставне набуття відповідачами спірної земельної ділянки у зазначений у позові період не є результатом протиправного діяння, а є наслідком законних дій, а саме набуття відповідачами у власність будівель, які безпосередньо пов`язані із земельною ділянкою.

Схожий за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 726/349/21 (провадження № 61-18143св21).

Таким чином, відповідач користуються земельною ділянкою кадастровий номер 1211000000:02:171:0025, по АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, право власності на яку в частці по 1/2 зареєстровано на кожного відповідача.

Відповідачі договір оренди земельної ділянки не укладали, однак як фактичні користувачі земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегли у себе кошти, які мали сплатити за користування ними, зобов`язані повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Розрахунок позивача, суд вважає правомірним та таким, що відповідає чинному законодавству.

Отже, відповідачі з 01.01.2022 по 31.12.2023 продовжували фактично користуватися зазначеною земельною ділянкою, не сплачуючи коштів за її використання, а тому позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Разом з цим, судом взято до уваги, що відповідачем ОСОБА_2 в повному обсязі сплачено заборгованість зі сплати безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою та судовий збір, а тому в частині вимог до відповідача ОСОБА_2 суд залишає позовні вимоги без задоволення.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір на користь позивача в розмірі 2668,82 грн.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 120, 125 ЗК України, ст. 1212 ЦК України, ст. ст. 79-82, 141, 265, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Криворізької міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів задоовльнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 на користь Криворізької міської ради, код ЄДРПОУ 33874388, юридична адреса: м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, 1, безпідставно збережені кошти за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:02:171:0025 за період з 01.01.2022 року по 31.12.2023 року у розмірі 177920,93 (сто сімдесят сім тисяч дев`ятсот двадцять гривень дев`яносто три копійки).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 на користь Криворізької міської ради, код ЄДРПОУ 33874388, юридична адреса: м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, 1, сплачений судовий збір в розмірі 2668,82 (дві тисячі шістсот шістдесят вісім гривень вісімдесят дві копійки).

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду складено та підписано 20 вересня 2024 року.

Суддя: В. Є. Сільченко