Рішення

від 05.09.2024 по справі 201/4997/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/4997/24

Провадження № 2/201/2602/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

05 вересня 2024 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря судового засідання Моренко Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Українського державного університету науки і технологій до ОСОБА_1 про виселення,

ВСТАНОВИВ:

01.05.2024 Український державний університет науки і технологій звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про виселення (а.с. 1-4).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим по справі визначено суддю Наумову О.С. (а.с. 28).

Ухвалою судді ОСОБА_2 від 10.06.2024р. відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 34).

В обґрунтування позовних вимог представник позивача - адвокат Савко В.В.(діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги від 29.04.2024р., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №736 від 18.03.2010р., а.с. 22-23) посилався на те, що 07.02.2019 на підставі рішення спільного засідання адміністрації та профкому Українського державного університету науки і технологій від 04.02.2019, протоколу №45 ОСОБА_3 (дівоче прізвище - ОСОБА_4 ) з сім`єю із 2 осіб виданий ордер №7 на службове жиле приміщення - квартиру АДРЕСА_1 .

27.09.2020 наказом №115-ос від 21.09.2020 ОСОБА_3 звільнено з посади завідуючої відділом Науково-дослідної частини Українського державного університету науки і технологій за власним бажанням. Після чого з вказаної службової квартири виїхав та знявся з реєстрації чоловік відповідачки - ОСОБА_3 та на даний час у квартирі ані відповідачка, ані її колишній чоловік не проживають понад 6 місяців, про що складено Акт встановлення факту не проживання.

Також позивач зазначив, що до звернення до суду з даним позовом відповідачці було направлено вимогу про виселення з службового жилого приміщення, та оскільки позивач вважає, що службове житло має бути повернуто для того, щоб в ньому проживали інші працівники, просив суд визнати ОСОБА_3 (дівоче прізвище- ОСОБА_4 ) такою, що втратила право користування спірною квартирою з зняттям її з реєстраційного обліку місця проживання та виселити відповідачку зі спірної квартири.

Відповідачка позовнівимоги невизнала. 09.07.2024 через канцелярію суду від представника ОСОБА_5 - адвоката Колбасенко О.О. (діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги від 09.05.2024р., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2424 від 23.01.2012р., а.с. 36, 50) надійшов відзивна позовнузаяву (а.с. 40-43), у якому зазначено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 , а беззаперечною підставою для даного позову є зареєстроване право власності.

Окрім того, позивач звернувся з позовом до ОСОБА_3 , але на надав копію свідоцтва про зміну імені Золотаревської на ОСОБА_4 . Такої особи, як ОСОБА_3 існує.

01.08.2024 представник позивача-адвокат СавкоВ.В.надав відповідьна відзив (а.с. 55-58), в якій просив задовольнити позов та зазначив, що позивач набув у власність квартиру АДРЕСА_1 , на підтвердження чого надав договір про організацію будування будинку, договір про розподіл квартир, додаткову угоду та лист Фонду державного майна України від 09.05.2024 з витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності.

05.09.2024 до суду надійшла заява від представника позивача - адвоката Савко В.В., в якій він просив справу розглядати без його участі та без фіксації технічними засобами. Позовні вимоги підтримав повністю та просив задовольнити позов (а.с. 74).

05.09.2024 до суду надійшла заява від представника ОСОБА_5 адвоката Колбасенко О.О., в якій він просив справу розглядати без його участі та без фіксації технічними засобами. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с. 75).

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Суд, розглянувши матеріали справи і оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття 89 ЦПК України), вирішуючи справу, виходить з такого.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у справі за принципами встановленими ст. 89 ЦПК України, установив такі обставини справи і відповідні ним правовідносини.

Рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 24.11.2016 включено до числа службових приміщень квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 по АДРЕСА_8 (а.с. 17).

Згідно Витягу з протоколу №45 від 04.02.2019 спільного засідання адміністрації та профкому Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна вирішено надати службове житло на однокімнатну службову квартиру АДРЕСА_1 , на 6-му поверсі загальною площею 48,2 кв.м., житловою 19,3 кв.м. ОСОБА_3 на сім`ю із двох чоловік, в тому числі ОСОБА_6 чоловіку (а.с. 18-19).

Відповідно до Статуту Українського державного університету науки і технологій, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України від 29.08.2022 № 768 (офіційний сайт - https://ust.edu.ua/wp-content/uploads/2024/04/statute.pdf) відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.03.2021 № 258-р «Про утворення Українського державного університету науки і технологій» Університет є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Дніпровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В.Лазаряна та Національної металургійної академії України.

07.02.2019 ОСОБА_3 з сім`єю з 2 чоловік видано ордер на службове приміщення №7 Дніпропетровським національним університетом залізничного транспорту ім. академіка ОСОБА_7 на службову квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 8).

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: кв. АДРЕСА_1 (а.с. 9).

Відповідно до інформації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 29.05.2024 №704, згідно реєстру територіальної громади ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_9 з 27.02.2019 по теперішній час (а.с. 32).

Згідно Витягу з наказу Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна від 21.09.2020 №115-ос ОСОБА_3 звільнено 27.09.2020 за власним бажанням у зв`язку зі вступом до аспірантури (а.с. 16).

Також матеріали справи містять свідоцтво про зміну імені ОСОБА_3 на ОСОБА_5 від 19.08.2021р., виданого Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (а.с. 7).

Згідно картки платника податків ОСОБА_5 присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків: НОМЕР_1 (а.с. 6).

Надані позивачем довідки комунальних служб, зокрема ДТЕК Дніпровські електромережі, Дніпровської філії Газмережі, акт звіряння ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги», стосуються споживача послуг ОСОБА_5 (а.с. 11-15).

29.12.2024 Актом встановлення факту не проживання, комісією адміністрації університету та сусідів встановлено, що в період з 01.11.2023 по 29.02.2024 користувач квартирою ОСОБА_5 не проживає у кв. АДРЕСА_1 , у нічний час світло в квартирі не вмикається, протягом дня, звуків побутових приладів чи звуків спілкування людей не має, вікна квартири не прибираються, комунальними послугами не користується (а.с. 10).

Зокрема матеріали справи містять лист Українського державного університету науки і технологій від 14.11.2023р., яким ОСОБА_3 повідомлено про звільнення службової квартири, у зв`язку зі звільненням (а.с. 21).

Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (стаття 379 ЦК України).

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, зокрема житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав (постанови Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 388/700/16-ц, провадження № 61-35950св18, від 25 березня 2021 року у справі № 738/1054/19, провадження № 61-9422св20, від 24 травня 2023 року у справі № 752/27110/21, провадження № 61-358св23).

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 124 ЖК Української РСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією підлягають виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Згідно пункту 34 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37 (яке є чиним), робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Виселення провадиться в судовому порядку.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі №653/1096/16-ц пунктом 61 визначено, що службове житло надається тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов?язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 8 Конвенції стосується прав особливої важливості для особистості людини, її самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див., mutatis mutandis, рішення від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» («Connors v. the United Kingdom»), заява № 66746/01, § 82).

ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».

Формулювання «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», § 43).

Особливість права користування службовим житлом на підставі ордеру полягає, зокрема, у тому, що житло надається у зв`язку зі службовими відносинами, тимчасово, до настання певних умов. Особа, яка користується службовим житлом, усвідомлює, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення у відповідності до статті 124 ЖК України.

Відтак, виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції. Втручання у право на повагу до житла відповідача буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції.

Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» виселення відповідача зі службового житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті.

З урахуванням того, що існує черга працівників, які можуть претендувати на заселення у службове житло, суд вбачає наявність нагальної суспільної необхідності для виселення відповідачки з службової квартири.

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Отже, з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Отже, позов про виселення є негаторним.

Навіть якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин.

Службове житло надається тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов?язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники.

Така позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на час отримання ордеру на спірне службове житло перебувала у трудових відносинах з Дніпропетровським національним університетом залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна, 27.09.2020 була звільнена за власним бажанням, у зв`язку зі вступом до аспірантури, у зв`язку з чим втратила право користування зазначеним службовим житлом.

Суд враховує, що позивач має нагальну суспільну необхідність для виселення відповідачки, з огляду на наявність черги працівників, які можуть претендувати на заселення у службове житло.

Суд критично ставиться стосовно тверджень відповідачки щодо зареєстрованого права власності на спірну службову квартиру АДРЕСА_1 , з огляду на таке.

В матеріалах справи міститься Договір №1 від 01.06.2013р., укладений між Дніпропетровським національним університетом залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна та обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив профспілки Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту» (а.с. 63-65).

Згідно п.2.1. вказаного договору, предметом договору є діяльність Сторін з організації проектування, будівництва введення в експлуатацію кооперативного житлового 10-ти поверхового будинку на 173 квартири загальною площею 11 600 кв.м., на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_8 .

Згідно п. 6.1. додаткової угоди №2 від 28.05.2015р. до договору №1 від 01.06.2013р., у місячний термін з часу введення Об`єкту в експлуатацію (реєстрації декларації) Сторони, відповідно до цього Договору, укладають Договір щодо розподілу квартир та нежитлових приміщень (або Акт розподілу) (а.с. 61-62).

Договором щодо розподілу квартир та нежитлових приміщень від 15.12.2014р. до договору №1 від 01.06.2013р., на підставі п. 6.1, 6.5. №1 від 01.06.2013р., що укладений між Дніпропетровським національним університетом залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна та обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив профспілки Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту», дійшли до згоди про розподіл квартир та нежитлових приміщень об`єкту «Багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями» по АДРЕСА_8 (а.с. 66-68).

А згідно пунктів 4, 5 Договору щодо розподілу квартир та нежитлових приміщень від 15.12.2014р. до договору №1 від 01.06.2013р. Сторони дійшли згоди, що квартири виділені згідно цього розподілу Університету є безкоштовними і Університет на свій розсуд розпоряджається цими квартирами. Кооператив до оформлення прав власності на кватири передає на баланс Університету Об`єкт будівництва та гарантує, що всі члени Кооперативу укладуть угоди щодо експлуатації та обслуговування будинку з підрозділом Університету «Житло» відповідно до діючого законодавства.

Суд враховує відомості, зазначені в інформаційних довідках з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна №354561848 від 15.11.2023р. та №385827093 від 07.07.2024р., згідно яких право власності на кв. АДРЕСА_1 не зареєстровано (а.с. 44-45).

При цьому, судом встановлено, що будинок АДРЕСА_8 є нерухомим майном державної власності, яке закріплене за Українським державним університетом науки і технологій на праві господарського відання, що підтверджується інформацією Фонду державного майна України від 09.05.2024р. та витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності (а.с.).

Відповідно до статей316,317,319,321ЦКУкраїни правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею391ЦКУкраїни власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті136ГКУкраїни право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Згідно з частинами 1, 2 статті 70 Закону України «Про вищу освіту» матеріально-технічна база закладів вищої освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності. Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми закладу вищої освіти з метою забезпечення його статутної діяльності засновником (засновниками) закріплюються на основі права господарського відання або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно. Повноваження засновника (засновників) закладу вищої освіти щодо розпорядження державним майном у системі вищої освіти здійснюються відповідно до законодавства. Майно закріплюється за державним або комунальним закладом вищої освіти на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників закладу вищої освіти та вищого колегіального органу самоврядування закладу вищої освіти, крім випадків, передбачених законодавством.

Заклад вищої освіти у порядку, визначеному законом, та відповідно до статуту має право використовувати майно, закріплене за ним на праві господарського відання, у тому числі для провадження господарської діяльності, передавати його в оренду та в користування відповідно до законодавства (пункт 3 частини третьої статті 70 Закону України «Про вищу освіту») (постанова Верховного Суду від 10.04.2024р. у справі №444/3738/21, провадження № 61-16800св23).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005; Рішення Конституційного Суду України від 31 березня 2015 року № 1-рп/2015).

Ст. 387 ЦКУ передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Ст. 391 ЦКУ передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Ефективним способом захисту порушеного права є саме пред`явлення вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження належним майном шляхом виселення (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у справі № 466/11778/21).

З огляду на вказане суд зазначає, що у відповідачки не було підстав для застосування принципу правомірних очікувань, а саме збереження за собою житла для проживання, оскільки їй було надано ордер на службове житлове приміщення саме на строк дії трудових відносин. Як наслідок, на інше вона і не мала підстав очікувати.

Враховуючи вищенаведене ОСОБА_1 підлягає виселенню із службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення, оскільки:

- припинено трудові відносини;

- особа не віднесена до категорії осіб, які не можуть бути виселені зі службового приміщення без надання іншого жилого приміщення;

- службове жиле приміщення надавалося на час роботи.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

У статті 395 ЦК України визначено види речових прав на чуже майно.

Відповідно до статті 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. У статті 398 цього Кодексу передбачено, що право володіння виникає як на підставі договору з власником, або особою, якій майно було передано власником, а також в інших випадках, передбачених законом.

Тобто, володіння - це фактичне, фізичне панування над майном, яке передбачає повний фізичний контроль його власника чи законного володільця.

Згідно зі статтями 13, 41 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про позивача, як власника службової квартири не впливає на обсяг прав позивача.

У своєму Рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 року Конституційний суд України визначив основні ознаки охоронюваного законом інтересу, як правового феномену, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. А також дав його дефініцію: охоронюваний законом інтерес - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Зважаючи на викладене, охоронюваний законом інтерес характеризується такими ознаками: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; пов`язаний із конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним, у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі (позивачу); суб`єктом порушення позивач вважає відповідача.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

У статті 125 ЖК України передбачаються категорії осіб, які не можуть бути виселені із службових жилих приміщень (помешкань) без надання іншого жилого приміщення (помешкання). ОСОБА_1 не відноситься до категорій осіб, які не можуть бути виселені із службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення.

Частиною 3 ст. 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовної заяви в повному обсязі.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 6056,00 грн. (а.с. 26), сплата якого покладається на відповідачку.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 223, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Українського державного університету науки і технологій до ОСОБА_1 про виселення - задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , із зняттям її з реєстраційного обліку місця проживання за вказаною адресою.

Виселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Українського державного університету науки і технологій (ЄДРПОУ 44165850) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі6056,00 грн.

Копії цього рішення суду направити сторонам.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Повний текст рішення виготовлений10 вересня 2024 року.

Суддя Наумова О.С.