Рішення

від 11.09.2024 по справі 903/505/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 вересня 2024 року Справа № 903/505/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу

за позовом: Керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради

до відповідача: Державного підприємства "Волиньторф"

про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення 158 186,12 грн.

Представники сторін:

прокурор: Коломий Оксана Олегівна, службове посвідчення №071846 від 01.03.2023;

від позивача: не прибув;

від відповідача: Величко Ганна Володимирівна, адвокат, ордер серія АС №1102167 від 15.07.2024

Встановив: Керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради звернувся з позовом до Державного підприємства "Волиньторф" та просить суд:

- визнати недійсною додаткову угоду від 21.10.2021 № 1 до Договору від 27.08.2021 № 158;

- стягнути з Державного підприємства "Волиньторф" на користь Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради кошти в сумі 158 186,12 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що відповідач належним чином не підтвердив підвищення ціни на товар. Крім того, при ініціюванні укладення додаткової угоди №1 від 21.10.2021 до договору відповідач порушив допустимі терміни внесення змін до договору про закупівлю в частині збільшення ціни за товар, визначені п.2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та п.13.2.2. договору.

Ухвалою суду від 28.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.06.2024.

Ухвалою суду від 24.06.2024 відкладено підготовче засідання на 15.07.2024. Постановлено здійснити офіційне оприлюднення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про повідомлення відповідача - Державного підприємства «Волиньторф» - про дату та час судового засідання.

Ухвалою суду від 15.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.08.2024.

Ухвалою суду від 19.08.2024 відкладено судове засідання на 11.09.2024.

Прокурор через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву у порядку ст. 42 ГПК України за вх.№ 01-75/5974/24 від 05.09.2024 у якій просив суд залишити без розгляду пояснення у справі за вх.№ 01-75/5636/24 подані представником відповідача. Крім того, просив суд позовні вимоги задовольнити.

Позивач у судове засідання не прибув, через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву за вх.№ 01-75/6077/24 від 10.09.2024 у якій просить суд розглянути справу без участі представника Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради.

Представник відповідача через відділ документального забезпечення та контролю суду подав пояснення по справі за вх.№ 01-75/5636/24 від 19.08.2024.

Прокурор у судовому засіданні підтримав заяву у порядку ст. 42 ГПК України за вх.№ 01-75/5974/24 та просив суд залишити без розгляду пояснення представника відповідача за вх.№ 01-75/5636/24 від 19.08.2024.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечила щодо залишення без розгляду пояснень. При цьому зазначила, що останні за змістом не є відзивом на позовну заяву.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Як вбачається з аналізу 1 глави, ІІ розділу ГПК України, передбачено види заяв учасників справи, а саме заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань, водночас, ч. 1 ст. 161 ГПК України, передбачено, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а ч. 1 ст. 169 ГПК України, визначено, що заяви з процесуальних питань подаються у формі, заяв, клопотань та заперечень, до яких відноситься, зокрема і клопотання про поновлення процесуального строку.

Положеннями ч. 1 ст. 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У будь-якому разі на суд покладено обов`язок надавати оцінку обґрунтованості причин пропуску строку, у тому числі суд має звернути увагу, наскільки швидко й сумлінно діяла сторона при вчиненні відповідної процесуальної дії та мотивувати підстави поновлення цього строку.

Ухвалою суду від 15.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, пояснення відповідача надійшло до суду 19.08.2024.

Суд зазначає, що представник відповідача належним чином не обґрунтував причини неможливості подання пояснень у встановленому приписами Господарського процесуального кодексу порядку. Крім того, клопотання про поновлення строку на їх подання не заявляв.

З огляду на викладені вище обставини та норми процесуального законодавства, судом не встановлено підстав для визнання поважними причин пропуску відповідачем процесуального строку на подання пояснень, а заявником у свою чергу таких підстав не наведено.

Згідно приписів ч. 2 ст. 207 ГПК України, суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Враховуючи вище зазначене, суд дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора за вх.№ 01-75/5974/24 від 05.09.2024, а відтак залишення пояснення представника відповідача за вх.№ 01-75/5636/24 від 19.08.2024 без розгляду.

Крім того, представник відповідача у судовому засіданні заявила клопотання про залучення Камінь-Каширської міської ради до участі у справі та поновлення строку на його подання.

Прокурор, заперечив щодо клопотання представника відповідача.

Між тим, заявником у судовому засіданні не наведено з яких підстав та не обґрунтовано у якості кого Камінь-Каширську міську раду слід залучити до участі у справі. Не наведено представником відповідача також і підстав для визнання поважними причин пропуску останнім процесуального строку на подання зазначеного клопотання.

За наведених обставин, суд ухвалою із занесенням до протоколу судового засідання відмовив у задоволенні вищезазначеного клопотання.

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задоволити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив щодо позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Отже, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Згідно ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Верховним Судом у постанові від 10.06.2021 по справі № 910/114/19 висловлено позицію про те, що визначене положеннями Закону України «Про публічні закупівлі» спеціальне законодавче регламентування процедури закупівлі товарів, робіт і послуг для потреб держави хоч і має на меті створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції і запобігання проявам корупції, проте одночасно слугує захисту інтересів держави, а тому така процедура спрямована, перш за все, на задоволення потреб держави у певних групах товарів, робіт і послуг в особі конкретних замовників, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів.

Пунктами 6, 8 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України серед принципів, на яких ґрунтується бюджетна система, визначено принципи цільового та ефективного використання бюджетних коштів, дотримання яких забезпечується використанням бюджетних коштів тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями, задля досягнення якісного запланованого результату при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів.

Частинами 1, 2 ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються відповідними рішеннями про місцевий бюджет. Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 66 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.

У постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 906/240/18 зазначено, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

У пунктах 79-81 постанови від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Враховуючи зазначене, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 враховано, що сам факт незвернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі» до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, об`єднання територіальних громад.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Частиною 1 ст. 1, ч. 1 ст. 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами. Сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Згідно з ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно п. 1.1, 1.4, 1.5 Положення про Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради, затвердженого рішенням Камінь-Каширської міської ради від №, Управління є виконавчим органом Камінь-Каширської міської ради. Управління є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із своїм найменуванням, штамп, інші реквізити відповідно до чинного законодавства, право відкривати відповідні рахунки в органах Державної казначейської служби України та інших фінансових установах згідно із законодавством, укладає господарські договори і угоди. Управління є головним розпорядником бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними рішеннями про місцевий бюджет Камінь-Каширської міської ради.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема, і тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор.

Закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них.

Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

Як вбачається із матеріалів справи, листом №207/01-29/2-24 від 02.05.2024 позивач звернувся до Камінь-Каширської окружної прокуратури з проханням звернутися до суду, у зв`язку з неможливістю сплати судового збору (а.с. 13).

На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Камінь-Каширська окружна прокуратура повідомила позивача листом від 17.05.2024 про намір звернутися до господарського суду в його інтересах із зазначеним позовом (а.с. 45).

Отже, прокуратурою дотримано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та обґрунтовано підстави для представництва інтересів держави внаслідок бездіяльності, не здійснення позивачем наданих повноважень щодо захисту інтересів держави та не вжиття останніми до цього часу заходів щодо усунення вказаних у повідомленнях прокурора порушень чинного законодавства при використанні бюджетних коштів.

Позов прокурора обґрунтовано тим, що 26.07.2021 на веб-сайті електронної системи публічних закупівель «Prozorro» Управлінням гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради оприлюднено оголошення UA-2021-07-26-008063-b про проведення відкритих торгів на закупівлю твердого палива (ДК 021:2015:09130000-3), зокрема, 2100 т брикетів торфових з терміном поставки товарів до 31.12.2021 та очікуваною вартістю закупівлі 3 505 600,00 грн. (а.с. 19).

За результатами проведеної процедури закупівлі переможцем визнано Державне підприємство «Волиньторф» (а.с.20) з яким 27.08.2021 Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради уклало договір № 158 про закупівлю товару (а.с. 14-16).

У п.п. 1.1, 1.2 договору сторони погодили, що постачальник зобов`язується передати (поставити) Покупцю товар - Брикети торфові (ДК 021:2015:09130000-3 - Тверде паливо), визначений за цінами, зазначеними у Специфікації, що додається до Договору про закупівлю і є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар. Кількість товару: 2100 т.

Ціна договору становить 3 500 910,00 грн з ПДВ 20%. Строк поставки товару до 31 грудня 2021 року (п.п. 3.1, 5.1 Договору).

Пунктами 11.1, 11.3 договору визначено, що зміни до договору про закупівлю можуть вноситись у випадках, вказаних в договорі та оформляються шляхом укладення відповідної додаткової угоди, яка підписується уповноваженими представниками обох Сторін, скріплюється печатками Сторін (за наявності) та є невід`ємною частиною. Пропозиція щодо внесення змін до договору має містити обґрунтування необхідності внесення таких змін договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Обмін інформацією щодо внесення змін до договору здійснюється у письмовій формі шляхом взаємного листування.

Відповідно до п. 13.2.2 договору, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі, не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання Договору. У разі коливання ціни товару на ринку в межах до 10 % від ціни за одиницю товару, Постачальник письмово звертається до Покупця щодо зміни ціни за одиницю товару. Наявність факту коливання ціни товару на ринку підтверджується довідкою (-ми) або листом (-ми) (завіреними копіями цих довідки (-ок) або листа (-ів)) відповідних органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни товару на ринку. До розрахунку ціни за одиницю товару приймається ціна щодо розміру ціни на товар на момент укладання Договору (з урахуванням внесених раніше змін до Договору про закупівлю) та на момент звернення до вказаних органів, установ, організацій, що підтверджує коливання (зміни) цін на ринку товару, що є предметом закупівлі за цим Договором.

В подальшому, 21.10.2021 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору про закупівлю товару №158 від 27.08.2021, із якої вбачається, що ціну товару збільшено на 7 %, а саме п. 1 змінено ціну за тонну брикетів торфових до 1787, 10 грн.

При цьому, підставою для укладення зазначеної додаткової угоди, послугував висновок Волинської торгово-промислової палати від 29.09.2021 № В-1181 та наказ ДП «Волиньторф» від 23.09.2021 № 170.

Як вбачається із висновку Волинської торгово-промислової палати від 29.09.2021 № В-1181 за результатами здійснення аналізу комерційних пропозицій, знайдених у доступних інформаційних мережах, довідково поінформовано, що рівень цін за одиницю брикетів торфових станом на вересень 2021 року коливається від 1800 грн до 4100 грн за тону. Цінова інформація, вказана в даному Висновку, дійсна тільки на дату складення. Висновок видано в інформаційно-консультативних цілях (а.с. 25).

Відповідно до наказу ДП «Волиньторф» від 23.09.2021 № 170 з 01.10.2021 оптово-відпускні ціни на брикети торфові, що реалізуються торфозаводами державного підприємства «Волиньторф» бюджетним установам та іншим споживачам, становить 1560 грн. (а.с. 25).

При цьому, із матеріалів справи вбачається, що відповідач передав позивачу 2 005,113 т брикетів торфових, що підтверджується видатковими накладними (а.с. 26-30):

1) від 15.09.2021 № 3243 на 308 т брикетів торфових загальною вартістю 513 466, 8 грн. (1 667,1 грн. за 1 т);

2) від 15.09.2021 № 3244 на 167 т брикетів торфових загальною вартістю 278 405, 86 грн. (1 667,1 грн. за 1 т);

3) від 06.10.2021 № 3649 на 197,4 т брикетів торфових загальною вартістю 329 085, 59 грн. (1 667,1 грн. за 1 т);

4) від 04.11.2021 № 3671 на 14,5 т брикетів торфових загальною вартістю 24 172, 96 грн. (1 667,1 грн. за 1 т);

5) від 10.11.2021 № 4086 на 68,6 т брикетів торфових загальною вартістю 122 595, 06 грн. (1 787,1 грн. за 1 т);

6) від 01.12.2021 № 4632 на 110,5 т брикетів торфових загальною вартістю 197 474, 58 грн. (1 787,1 грн. за 1 т);

7) від 13.12.2021 № 4808 на 350 т брикетів торфових загальною вартістю 625 485 грн. (1 787,1 грн. за 1 т);

8) від 14.12.2021 № 4810 на 380 т брикетів торфових загальною вартістю 679 098 грн. (1 787,1 грн. за 1 т);

9) від 15.12.2021 № 4811 на 409,113 т брикетів торфових загальною вартістю 731 126, 15 грн. (1 787,1 грн. за 1 т).

На виконання договору від 27.08.2021 № 158 замовником (позивачем) сплачено 3 500 910 грн. за брикети торфові, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 31-36).

Крім того, згідно інформації Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради на виконання згаданого вище договору ДП «Волиньторф» упродовж серпня-грудня 2021 року поставлено 2005,113 т брикетів торфових, за що з місцевого бюджету сплачено 3 500 910 грн. (а.с. 13).

Прокурор звертаючись до суду в інтересах держави із позовом зазначає, що відповідач належним чином не підтвердив підвищення ціни на товар. Крім того, при ініціюванні укладення додаткової угоди №1 від 21.10.2021 до договору відповідач порушив допустимі терміни внесення змін до договору про закупівлю в частині збільшення ціни за товар, визначені п.2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та п.13.2.2. договору. Прокурор доводить, що розпорядження коштами місцевого бюджету було неефективним, здійсненим на шкоду інтересам громади з порушенням норм Закону України «Про публічні закупівлі», а відтак просить суд визнати недійсною додаткову угоду від 21.10.2021 № 1 до Договору від 27.08.2021 № 158 та стягнути з Державного підприємства "Волиньторф" на користь Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради кошти в сумі 158 186, 12 грн. на підставі ч.1 ст. 670 ЦК України.

Надаючи правову оцінку спірній додатковій угоді суд виходив із такого.

Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладанні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору ( ч.ч. 1, 2, 3 ст. 180 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 185 Господарського кодексу України до укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну проданого товару.

Частинами 1, 2 ст. 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Суд встановив, що між Державним підприємством «Волиньторф» та Управлінням гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради укладено договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі», який установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Метою Закону України "Про публічні закупівлі" є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Згідно статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Статтею 20 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що відкриті торги є основною процедурою закупівлі (частина 1); під час проведення відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі заінтересовані особи. Для проведення відкритих торгів має бути подано не менше двох тендерних пропозицій (частина друга).

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 22 цього Закону тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

Згідно з частиною першою статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

У частині четвертій статті 41 цього Закону визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

За змістом частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (пункт 2 цієї частини).

Слід звернути увагу, що Верховний Суд у постанові від 23.11.2023 у справі № 917/1009/22 зазначив, що системний аналіз положень статей 651, 652 ЦК України та положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю, зокрема збільшення ціни за одиницю товару, є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; внесення змін не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (подібний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 927/636/21, від 07.12.2022 у справі № 927/189/22, від 16.02.2023 у справі № 903/383/22).

Як вже встановив суд, за результатами проведеної процедури закупівлі переможцем визнано Державне підприємство «Волиньторф» (а.с.20) з яким 27.08.2021 Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради уклало договір № 158 про закупівлю товару (а.с. 14-16).

У п.п. 1.1, 1.2 договору сторони погодили, що постачальник зобов`язується передати (поставити) Покупцю товар - Брикети торфові (ДК 021:2015:09130000-3 - Тверде паливо), визначений за цінами, зазначеними у Специфікації, що додається до Договору про закупівлю і є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар. Кількість товару: 2100 т.

Ціна договору становить 3 500 910,00 грн з ПДВ 20% (п.п. 3.1 договору).

Строк поставки товару до 31 грудня 2021 року (п.п. 5.1 Договору).

На момент підписання договору сторонами погоджено всі його істотні умови, а саме предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі».

Пунктами 11.1, 11.3 Договору визначено, що зміни до договору про закупівлю можуть вноситись у випадках, вказаних в договорі та оформляються шляхом укладення відповідної додаткової угоди, яка підписується уповноваженими представниками обох Сторін, скріплюється печатками Сторін (за наявності) та є невід`ємною частиною. Пропозиція щодо внесення змін до договору має містити обґрунтування необхідності внесення таких змін договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Обмін інформацією щодо внесення змін до договору здійснюється у письмовій формі шляхом взаємного листування.

Відповідно до п. 13.2.2 Договору, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі, не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання Договору. У разі коливання ціни товару на ринку в межах до 10 % від ціни за одиницю товару, Постачальник письмово звертається до Покупця щодо зміни ціни за одиницю товару. Наявність факту коливання ціни товару на ринку підтверджується довідкою (-ми) або листом (-ми) (завіреними копіями цих довідки (-ок) або листа (-ів)) відповідних органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни товару на ринку. До розрахунку ціни за одиницю товару приймається ціна щодо розміру ціни на товар на момент укладання Договору (з урахуванням внесених раніше змін до Договору про закупівлю) та на момент звернення до вказаних органів, установ, організацій, що підтверджує коливання (зміни) цін на ринку товару, що є предметом закупівлі за цим Договором.

21.10.2021 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору про закупівлю товару №158 від 27.08.2021, із якої вбачається, що ціну товару збільшено на 7 %, а саме п. 1 змінено ціну за тонну брикетів торфових до 1787, 10 грн.

Як вже зазначено вище, підставою для укладення зазначеної додаткової угоди, слугували:

- висновок Волинської торгово-промислової палати від 29.09.2021 № В-1181;

- наказ ДП «Волиньторф» від 23.09.2021 № 170.

Суд встановив, що у висновку Волинської торгово-промислової палати від 29.09.2021 № В-1181 наведено інформацію про середньоринкову ціну брикетів торфових станом на вересень 2021 року, що на думку суду не є підтвердженням коливання ціни на вказаний товар на відповідному ринку та не є належним обґрунтуванням такого підвищення з дати укладеного договору (27.08.2021) до дати укладання додаткової угоди (21.10.2021), що не відповідає вимогам приписів пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Оскільки законодавством у сфері публічних закупівель конкретну особу, наділену повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку, не визначено, то виходячи з норм чинного законодавства, до суб`єктів надання такої інформації можна віднести, зокрема, Державну службу статистики України, на яку постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; Торгово-промислову палату України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації.

Отже, довідки та експертні висновки Торгово-промислової палати України можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.07.2023 року у справі №916/944/22.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №924/1240/18 зазначив, що надані постачальником довідки торгово-промислових палат не є належними доказами на підтвердження коливання ціни на пальне, оскільки, вказані документи лише констатують рівень загальних ринкових цін на пальне на певну дату та не доводять їх коливання. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документи, що підтверджують коливання ціни товару на ринку повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.

Тобто, не будь-яка довідка уповноваженого органу про ціну товару на ринку, є належним підтвердженням та підставою для зміни ціни в договорі після його підписання, а лише та, яка містить інформацію про коливання ціни такого товару на ринку.

У документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом Суд у постановах від 13.10.2020 у справі №912/1580/18, від 02.12.2020 у справі №913/368/19, від 16.04.2019 у справі № 915/346/18, від 12.02.2020 у справі № 913/166/19, від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 25.06.2019 у справі № 913/308/18 у подібних правовідносинах.

Суд встановив, наказ ДП «Волиньторф» від 23.09.2021 № 170, який став підставою укладення додаткової угоди №1 від 21.10.2021 до договору, не відображає відомостей про ринкові ціни на товар і не є підтвердженням коливання ціни на брикети торфові, а встановлює оптово-відпускні ціни на брикети, вироблені підприємством, а відтак на думку суду не може слугувати підставою внесення змін до договору у контексті вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Положеннями частин першої, другої, третьої статті 188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

При цьому сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні договору. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати такого розгляду.

Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, як і у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки. При цьому, така відмова покупця не надає постачальнику права в односторонньому порядку розірвати договір.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну, постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Між тим, відповідачем вищезазначених доказів надано не було, а відтак виключно коливання цін на ринку твердого палива не може бути беззаперечною підставою для автоматичного перегляду (збільшення) погодженої сторонами ціни за одиницю товару.

Ст. 652 Цивільного кодексу України визначено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Враховуючи зазначене, суд погоджується із доводами прокурора, що надані відповідачем документи (наказ підприємства щодо встановлення оптово-відпускних цін та цінова довідка торгово-промислової палати) за своїм змістом є документами довідково-інформаційного характеру, а відтак не можуть слугувати належним доказом факту коливання ціни на брикети торфові, оскільки не містять відомостей щодо динаміки ціни на вказаний товар, в них відсутній аналіз вартості станом на дату укладення договору та додаткової угоди чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни брикетів торфових на ринку у звітному періоді, у зв`язку з чим не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов Договору на підставі п. 2. ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, при ініціюванні укладення додаткової угоди № 1 від 21.10.2021 до договору відповідачем порушено допустимі терміни внесення змін до договору про закупівлю в частині збільшення ціни за товар, визначені п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та п. 13.2.2 договору.

У відповідності до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку може відбуватись не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.

Між тим, додаткову угоду № 1 укладено між ДП «Волиньторф» та Управлінням гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради 21.10.2021, тобто на 55 день з дати укладення Договору 27.08.2021.

При цьому, відповідно до тендерної пропозиції, оформленої листом від 18.08.2021 № 1514, відповідач погодився дотримуватися умов пропозиції (згідно якої вартість 2100 т брикетів торфових становить 3 500 910 грн, тобто 1 667,1 грн за 1 т) не менше 90 днів з дати кінцевого строку подання тендерних пропозицій (а.с. 23).

Слід врахувати, що Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 наголошено, про те, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України "Про публічні закупівлі".

Отже, враховуючи практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, метою регулювання, передбаченого статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 % є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %.

Законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах. Споживач, як сторона договору, розпоряджався не лише власними коштами, а і коштами місцевого бюджету, тобто коштами відповідної громади.

Відтак, як вірно зазначив прокурор, таке розпорядження є неефективним, здійсненим на шкоду інтересам держави та громади, з порушенням норм Закону України "Про публічні закупівлі" та засад цивільного законодавства (добросовісного користування правами), з огляду на що, оскаржена додаткова угода до договору про постачання бензину та дизельного пального споживачу правильно визнана судом апеляційної інстанції недійсною.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 917/1009/22.

Отже, суд дійшов висновку, що при ініціюванні укладення додаткової угоди №1 від 21.10.2021 до договору відповідач порушив допустимі терміни внесення змін до договору про закупівлю в частині збільшення ціни за товар, визначені п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", п.13.2.2. договору та належним чином не підтвердив підвищення ціни на тверде паливо.

За наведених обставин, позовна вимога щодо визнання недійсною додаткової угоди від 21.10.2021 № 1 до договору від 27.08.2021 № 158 підставна та підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Державного підприємства «Волиньторф» на користь Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради коштів в сумі 158 186, 12 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 669 Цивільного кодексу України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. (ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України).

Отже, обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами Глави 54 Цивільного кодексу України «Купівля-продаж».

Як вже зазначив суд, додаткова угодf № 1 від 21.10.2021 до договору про закупівлю товару №158 від 27.08.2021 укладена між Державним підприємством «Волиньторф» та Управлінням гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради є недійсною, оскільки належним чином не підтверджена підвищенням ціни на тверде паливо та укладена з порушенням допустимих термінів внесення змін до договору про закупівлю в частині збільшення ціни за товар, визначених п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та п.13.2.2. договору.

Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Недійсність додаткової угоди означає, що зобов`язання сторін регулюються договором від 27.08.2021, а відтак отримана відповідачем оплата за товар, який не був ним поставлений, підлягає стягненню з нього на підставі ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

Відповідач передав позивачу 2 005,113 т брикетів торфових, що підтверджується видатковими накладними (а.с. 26-30):

1) від 15.09.2021 № 3243 на 308 т брикетів торфових загальною вартістю 513 466,8 грн (1 667,1 грн за 1 т);

2) від 15.09.2021 № 3244 на 167 т брикетів торфових загальною вартістю 278 405,86 грн (1 667,1 грн за 1 т);

3) від 06.10.2021 № 3649 на 197,4 т брикетів торфових загальною вартістю 329 085,59 грн (1 667,1 грн за 1 т);

4) від 04.11.2021 № 3671 на 14,5 т брикетів торфових загальною вартістю 24 172,96 грн (1 667,1 грн за 1 т);

5) від 10.11.2021 № 4086 на 68,6 т брикетів торфових загальною вартістю 122 595,06 грн (1 787,1 грн за 1 т);

6) від 01.12.2021 № 4632 на 110,5 т брикетів торфових загальною вартістю 197 474,58 грн (1 787,1 грн за 1 т);

7) від 13.12.2021 № 4808 на 350 т брикетів торфових загальною вартістю 625 485 грн (1 787,1 грн за 1 т);

8) від 14.12.2021 № 4810 на 380 т брикетів торфових загальною вартістю 679 098 грн (1 787,1 грн за 1 т);

9) від 15.12.2021 № 4811 на 409,113 т брикетів торфових загальною вартістю 731 126,15 грн (1 787,1 грн за 1 т).

На виконання договору від 27.08.2021 № 158 замовником (позивачем) сплачено 3 500 910 грн. за брикети торфові, що підтверджується копіями платіжних доручень (а.с. 31-36).

Згідно інформації Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради на виконання згаданого вище договору ДП «Волиньторф» упродовж серпня-грудня 2021 року поставлено 2005,113 т брикетів торфових, за що з місцевого бюджету сплачено 3 500 910 грн. (а.с. 13).

Враховуючи зазначене, за первісною ціною (до укладення додаткової угоди) 1 667,1 грн. з ПДВ за 1 т кількість брикетів торфових мала б коштувати 3 342 723, 88 грн., а відтак переплата за товар, який так і не було поставлено від ціни договору № 158 від 27.08.2021 становить 158 186,12 грн.

Згідно ч. 2 ст. 208 ГК України у разі визнання недійсним зобов`язання з інших підстав кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом.

Отже, судом досліджено та встановлено, що внаслідок виконання позивачем своїх фінансових зобов`язань згідно укладеного договору, відповідачем надмірно отримано грошові кошти на загальну суму 158 186,12 грн. (3 500 910 грн. - 3 342 723,88 грн.), що становить вартість 94,887 т брикетів торфових, недопоставлених на виконання договору, а відтак отримана відповідачем оплата у сумі 158 186, 12 грн. за товар, який так і не було поставлено, підлягає стягненню з відповідача.

Вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

Аналогічна правова позиція, викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №125/2157/19, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними, обґрунтованими та підлягають до задоволення у повному обсязі.

Згідно із частинами 2, 3 ст. 13, частиною 1 ст. 74 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом ст.129 ГПК, судовий збір у разі задоволення позовних вимог покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 202, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

в и р і ш и в :

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсною додаткову угоду від 21.10.2021 № 1 до Договору від 27.08.2021 № 158 укладену між Управлінням гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради та Державним підприємством «Волиньторф».

3. Стягнути з Державного підприємства «Волиньторф» (Волинська обл., Камінь-Каширський район, с. Прилісне, вул. Сойне, 15, код ЄДРПОУ 00426302) на користь Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради (вул. Шевченка, 8, м. Камінь-Каширський, Волинська область, код ЄДРПОУ 43981367, р/р UA648201720344200003000110718, ЗКПО 43981367) кошти в сумі 158 186, 12 грн.

4. Стягнути з Державного підприємства «Волиньторф» (Волинська обл., Камінь-Каширський район, с. Прилісне, вул. Сойне, 15, код ЄДРПОУ 00426302) на користь Волинської обласної прокуратури (код ЄРДПОУ 02909915, 43000, м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, розрахунковий рахунок UA138201720343140001000004945 в Державній казначейській службі України, МФО 820172) 4 844, 80 грн. витрат зі сплати судового збору.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст рішення складено 23.09.2024

Суддя В. М. Дем`як