Рішення

від 23.09.2024 по справі 904/2917/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2024 Справа № 904/2917/24За позовом: Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця», м. Дніпро

До: Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», м. Кривий Ріг

Про: стягнення 328 761,38грн.

Суддя Васильєв О.Ю.

Без участі представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Придніпровська залізниця» (позивач) звернулось з позовом до ПрАТ «ПівнГЗК (відповідач) про стягнення штрафних санкцій у розмірі 328 761,38грн. (в т.ч.: 51 197,51грн. - 3% річних та 277 563,87грн. - інфляційних втрат) за несвоєчасне виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/5088/22 від 21.03.23р.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.24р. відкрито провадження у справі №904/2917/24, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 11.07.24р. позовну заяву залишено без руху, позивача зобов`язано усунути недоліки позовної заяви, а саме: надати докази сплати судового збору у встановлених ЗУ «Про судовий збір» порядку і розмірі. Ухвалою суду від 16.07.24р. продовжено розгляд справи №904/2917/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

ПрАТ «ПівнГЗК» (відповідач) заперечує проти задоволення позовних вимог, вказуючи на те, що пунктом 2.14. роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 N 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» передбачено, що за змістом ч. 2 ст. 924 ЦК України, ст. 314 ГК України, ст. 105 Статуту залізниць України сторони несуть обмежену матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених Статутом та окремими договорами. Тому, у вирішенні спору, пов`язаного з невиконанням або неналежним виконанням залізницею, вантажовідправником, вантажоодержувачем обов`язків, що виникли у зв`язку з перевезенням вантажів, слід враховувати, що вони несуть відповідальність лише в межах, передбачених Статутом, а у встановлених ним випадках - угодою сторін. Вимоги щодо відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору перевезення у розмірі більшому, ніж це передбачено Статутом, задоволенню не підлягають. Відповідач зазначає, що понад встановлені граничні межі відповідальності перевізника за договором перевезення з залізниці, не підлягають стягненню інфляційні втрати, річні відсотки та інші збитки, які також не нараховуються і на визнані залізницею в претензійному порядку суми до часу їх фактичного перерахування заявнику.

Крім того, ПрАТ «ПівнГЗК» просить застосувати строки позовної давності, враховуючи умови п. 7.3 договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, а тому вважає , що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є такими, що пред`явлені зі спливом строку позовної давності. Також, відповідач просить зменшити розмір заявлених до стягнення 3% річних та інфляційні втрати на підставі ст.551 ЦК України та ст. 233 ГК України.

АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Придніпровська залізниця» (позивач) не погоджується із запереченнями відповідача, вказує на те, що згідно з висновками Верховного Суду (постанова від 20.02.20р. у справі № 910/313/19, постанова від 16.01.20р. у справі № 910/5827/19) витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і Статутом залізниць України, підлягають відшкодуванню. Щодо строків позовної давності позивач зазначає, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.19р. по справі № 127/15672/16-ц та від 24.04.24р. по справі № 657/1024/16-ц (пункт 96) зроблено висновок , що «Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу)». Таким чином, строк позовної давності у даному спорі становить не один рік, як помилково стверджує відповідач, а три роки. Тобто, якщо період нарахування 3% річних та інфляційних втрат у даному спорі розпочинається з квітня 2022р., то трирічний строк позовної давності спливає у квітні 2025 року, а позов поданий 27.06.24р., саме в межах трирічного строку. Крім того, позивач вказує на відсутність підстав для зменшення заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат.

ПрАТ «ПівнГЗК» (відповідач) у запереченнях на відповідь на відзив зазначає, що понад встановлені граничні межі відповідальності вантажоодержувача за договором перевезення з вантажоодержувача не підлягають стягненню інфляційні втрати, річні відсотки та інші збитки. Підстави для застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України у вигляді стягнення з відповідача боргу, що виник у зв`язку з неналежним виконанням умов договору перевезень, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми відсутні. Відповідач вказує, що застосування приписів абз. 2 п. 2.14 Роз`яснення Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» лише до залізниці, порушувало б принцип рівного захисту державою всіх суб`єктів господарювання, закріплений ст. 13 Конституції України та ст. 6 ГК України. Крім того, відповідач звертає увагу, що взаємовідносини сторін у справах №910/5827/19 на № 910/313/19, витікають не з договору перевезення вантажу, а з підстав, визначених ЦК України. Враховуючи те, що взаємовідносини позивача та відповідача у даній справі виникли з договору перевезень, то, відповідно до приписів ч. 5 ст. 307 ГК України, ст. 908 ЦК України, ст.105 Статуту залізниць України, відповідальність відповідача за перевезення має визначатися транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. При цьому відповідач, як вантажовласник, несе матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим статутом та окремими договорами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд , -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.23р. по справі № 904/5088/22, залишеного без змін постановою ЦАГС від 15.06.23р., позов задоволено, стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Придніпровська залізниця» : 1 361 190,84грн. - плату за користування спірними вагонами та 39 937,56грн. - збір за зберігання вантажу .

В зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання, яке встановлене рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.23р. по справі №904/5088/22, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 51 197,51грн. - 3% річних та 277 563,87грн. - інфляційних втрат .

Відносини, що виникли між сторонами у справі є господарськими, тому, згідно зі ст.4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 307 ГК України, положення якої кореспондуються із положеннями статті 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч. 5 ст. 307 ГК України, яка кореспондуються з положеннями ч. 2 ст. 908 та ст. 920 ЦК України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Статтею 8 Закону України Про залізничний транспорт" визначено, що перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов`язань здійснюється перспективне та поточне планування перевезень. Умови та порядок організації перевезень, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень, схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів та Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України.

Статут визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (п. 2 Статуту).

Згідно з п.6 Статуту вантаж - матеріальні цінності, які перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі.

Відповідно до п.119 Статуту за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під`їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.

Порядок і умови обліку і нарахування плати за користування вагонами встановлено Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Мінтранспорту України №113 від 25.02.1999 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 1.03.1999 за №165/3458 (далі Правила).

Облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за відомістю плати за користування вагонами ф.ГУ-46, відомістю плати за користування контейнерами ф.ГУ-46к, які складаються на підставі Пам`яток про подавання/забирання вагонів ф.ГУ-45, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актів про затримку ф.ГУ-23а, Актів загальної форми ГУ-23 (п.3 Правил).

Згідно з пунктом 4 Правил користування вагонами і контейнерами відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під`їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами.

У разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов`язаний підписати відомість із зауваженнями.

Відповідно до пункту 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису).

Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.

Відповідно до ч.1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 ГПК України).

Преюдиційність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18).

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанова Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/9823/17).

З огляду на фактичні обставини, встановлені у справі №904/5088/22, рішення, яке набрало законної сили, відповідач підписав відомості плати за користування вагонами ф.ГУ-46 №№ 22049144, 26049155, 13049120, 13049121, 13049122, 14049122, 15049123, 15049124, 18049141, 20049136, 20049137, 21049139, 21049142, 22049143, 23049151, 25049150, 22049152, 20079323, 20079322, 20079321 та накопичувальних картках ф.ФДУ-92 №№15049023, 15049022, 12049020, 12049019, 26049026 із запереченнями.

Вказане унеможливило списання залізницею плати за користування вагонами за відомостям плати за користування вагонами. При цьому, з огляду на умови пункту 2.1.7 Договору обов`язок підписати означені накопичувальні картки та відомості плати у Відповідача виник після двох робочих днів від дня надання послуг, що підтверджується одним із документів передбачених п. 1.4 договору.

З огляду на законодавчо встановлений порядок оплати спірних у даній справі послуг (автоматичне списання з рахунку відповідача), оплата за надані залізницею послуги здійснюється негайно в день підписання (оформлення) накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами, відомості плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу. При цьому, відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню з дня, наступного за днем оформлення накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами, відомості плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу.

Отже, виходячи з положень чинного законодавства, договору та інших доказів, у відповідача виник обов`язок внести плату за користування вагонами і збору за зберігання вантажу з моменту надання таких послуг та фіксації їх надання у відповідних документах (відомостях плати, накопичувальних картках), рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій лише підтверджено, що обов`язок сплатити послуги виникає за результатами їх надання/споживання. Незгода відповідача з обсягами таких послуг, їх вартістю не спростовує сам факт їх надання/споживання безпосередньо в спірний період.

Припис частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України застосовується судом за наявності порушення боржником грошового зобов`язання. В розумінні чинного законодавства, грошовим зобов`язанням вважається зобов`язання, змістом якого є сплата боржником грошей. Грошові зобов`язання можуть бути частиною інших оплатних зобов`язань (наприклад, обов`язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов`язок наймача оплатити користування майном тощо), а можуть мати самостійний характер (відносини позики, кредиту, банківського вкладу тощо). Правила зазначеної статті розповсюджуються на будь-які грошові зобов`язання, а також незалежно від того, чи передбачена сплата грошей в готівковій чи в безготівковій формі.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, обґрунтовані нормою статті 625 Цивільного кодексу України, що підлягає застосуванню у разі порушення грошового зобов`язання, в частині стягнення вказаних нарахувань та підлягають задоволенню.

Стягнення позивачем індексу інфляції та річних з простроченої суми, є компенсацією від знецінення грошових коштів, несвоєчасно сплачених відповідачем за надані позивачем послуги.

Враховуючи те, що вартість наданих позивачем послуг не є збитками чи штрафними санкціями, тому суд відхиляє заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Позивачем надано розрахунок за загальний період з 15.04.22 по 30.06.23 (по кожній відомості та картці окремо) 3% річних у розмірі 51 197,51грн. та інфляційних втрат у розмірі 277 563,87грн.

Щодо заяви відповідач про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (частина 1 статті 258 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 7.3 договору строк позовної давності за вимогами перевізника до замовників, що випливають з правовідносин сторін за договором становись один рік.

Суд зазначає, що вимоги про стягнення грошових коштів передбачених ст. 625 ЦК України не є додатковими вимогами, в розумінні ст. 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення строку позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливо до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова ВП ВС від 08.11.2019 № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Враховуючи вищевикладене, прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на наявність підстав для зменшення заявлених до стягнення 3% річних та інфляційні втрати, в той же час, суд вважає за необхідне зазначити.

Статтею 617 Цивільного кодексу України визначено загальні підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, а саме: особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер.

За змістом наведеної норми закону нараховані 3 % річних та інфляційні втрати на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними коштами, що належать до сплати кредиторові

Вказані правові висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постановах Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17.

Передбачене ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц).

Отже, проценти та інфляційні нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями.

Пунктом 1 ст.233 Господарського кодексу України визначено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Оскільки проценти та інфляційні втрати, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, суд не має правових підстав для їх зменшення, тому відмовляє у задоволенні клопотання відповідача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 73-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 247, 252 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (50079, м. Кривий Ріг, код 00191023) на користь позивача - Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» (49038, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 108; код ЄДРПОУ 40081237): 51 197,51грн. - 3% річних , 277 563,87грн. - інфляційних втрат та 4 931,42грн. - витрат зі сплати судового збору. Видати відповідний наказ після набрання рішенням чинності.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення складено та підписано без його проголошення 23.09.24р.

Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Васильєв О.Ю.