Рішення

від 22.08.2024 по справі 907/594/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

22 серпня 2024 р. м. Ужгород Справа №907/594/23

За позовом Берегівської окружної прокуратури, м. Берегове Закарпатської області в інтересах держави в особі Виноградівської міської ради, м. Виноградів Закарпатської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Закарпаття Агро, м. Ужгород Закарпатської області

про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки з кадастровим номером 2121283300:05:004:0009, площею 2 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, в межах, координатах та конфігурації, яка була передана ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №1851-сг від 12.03.2020 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державної реєстрації права власності ТОВ Закарпаття Агро на земельну ділянку з кадастровим номером 2121283300:05:004:0032, площею 4 га, припинивши право власності Товариства на вказану ділянку; скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2121283300:05:004:0032, площею 4 га, яка утворена в результаті об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 2121283300:05:004:0009, 2121283300:05:004:0027; поновлення у Поземельній книзі запису про земельну ділянку загальною площею 2 га, яка на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №1851-сг від 12.03.2020 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки була передана у приватну власність ОСОБА_1 (архівний кадастровий номер 2121283300:05:004:0009),

Суддя господарського суду Пригара Л.І.

Секретар судового засідання Шикітка О.В.

представники:

Прокуратури Романюк Д.В., прокурор відділу Закарпатської обласної прокуратури

Позивача не з`явився

Відповідача не з`явився

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ

Берегівською окружною прокуратурою, м. Берегове Закарпатської області заявлено позов в інтересах держави в особі Виноградівської міської ради, м. Виноградів Закарпатської області до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Закарпаття Агро, м. Ужгород Закарпатської області про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки з кадастровим номером 2121283300:05:004:0009, площею 2 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, в межах, координатах та конфігурації, яка була передана ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №1851-сг від 12.03.2020 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державної реєстрації права власності ТОВ Закарпаття Агро на земельну ділянку з кадастровим номером 2121283300:05:004:0032, площею 4 га, припинивши право власності Товариства на вказану ділянку; скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2121283300:05:004:0032, площею 4 га, яка утворена в результаті об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 2121283300:05:004:0009, 2121283300:05:004:0027; поновлення у Поземельній книзі запису про земельну ділянку загальною площею 2 га, яка на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №1851-сг від 12.03.2020 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки була передана у приватну власність ОСОБА_1 (архівний кадастровий номер 2121283300:05:004:0009).

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 14.07.2023 відкрито провадження у справі №907/594/23 в порядку загального позовного провадження, продовжено строк підготовчого провадження у справі до 13.10.2023 та призначено підготовче засідання на 19.09.2023. Явку уповноважених представників сторін у підготовче засідання визнано обов`язковою. Встановлено відповідачу строк для надання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копії такого прокурору та позивачу, а доказів надіслання суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачу строк для надання суду письмово висловленої позиції щодо заявленого позову протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено прокурору та позивачу строк для надання суду та відповідачу відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.

Ухвалами суду від 19.09.2023, 14.11.2023, 24.01.2024, 06.03.2024 та 03.04.2024 підготовчі засідання у справі відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 08.05.2024 закрито підготовче провадження у справі №907/594/23 та призначено справу до судового розгляду по суті; судове засідання призначено на 12.06.2024. Явка уповноважених представників учасників процесу у судове засідання визнана судом на власний розсуд.

У судовому засіданні 12.06.2024 судом за участю прокурора постановлено ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 22.08.2024. Явка уповноважених представників сторін у судове засідання визнана судом на власний розсуд.

Позивач та відповідач, будучи своєчасно і належним чином повідомленими про дату та час розгляду справи по суті, явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, причин неявки суду не повідомили.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Ухвалою суду від 12.06.2024 явка учасників справи в судове засідання 22.08.2024 була визнана судом на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 ГПК України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 ГПК України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.

Згідно із приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами спору.

За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН СПОРУ

ПОЗИЦІЇ ПРОКУРОРА ТА ПОЗИВАЧА

В обґрунтування заявлених позовних вимог у даній справі прокурор покликається на те, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 08.09.2022 у справі №907/759/21, яке набрало чинності у встановленому законом порядку, встановлено протиправність набуття ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 2121283300:05:004:0009, площею 2 га, вартістю 1 300 000 грн та цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населеного пункту на території Олешницької сільської ради Виноградівського району Закарпатської області.

Водночас як стверджує прокурор, поновлення інтересів держави та виконання вищевказаного рішення суду в частині витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю Закарпаття Агро на користь Виноградівської міської ради земельної ділянки виявилося неможливим у зв`язку з тим, що остання на підставі п. 13 ст. 791 Земельного кодексу України припинила своє існування, a її державна реєстрація скасована у зв`язку із об`єднанням із земельною ділянкою 2121283300:05:004:0027; кадастровий номер сформованої в результаті об`єднання земельної ділянки площею 4 га 2121283300:05:004:0032.

Покликаючись на необхідність ефективного захисту порушеного права, відновлення становища, яке існувало до його порушення, забезпечення можливості належного оформлення права власності територіальної громади на спірні земельні ділянки згідно з вимогами ст. 126 Земельного кодексу України та Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, прокурор звернувся до суду з даним позовом, яким просить витребувати з чужого незаконного володіння земельну ділянку з кадастровим номером 2121283300:05:004:0009, площею 2 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, в межах, координатах та конфігурації, яка була передана ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №1851-сг від 12.03.2020 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права власності ТОВ Закарпаття Агро на земельну ділянку з кадастровим номером 2121283300:05:004:0032, площею 4 га, припинивши право власності відповідача на вказану ділянку; скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2121283300:05:004:0032, площею 4 га, яка утворена в результаті об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 2121283300:05:004:0009, 2121283300:05:004:0027; поновити в Поземельній книзі запис про земельну ділянку загальною площею 2 га, яка на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №1851-сг від 12.03.2020 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки була передана у приватну власність ОСОБА_1 (архівний кадастровий номер 2121283300:05:004:0009).

В обґрунтування підстав для звернення до суду та наявності фактичного порушення інтересів держави прокурором вказано наступне.

За приписами ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурором на виконання вимог ст. 23 Закону України Про прокуратуру направлено на адресу Виноградівської міської ради лист-запит №07.50-101-1004ВИХ-23 від 28.03.2023 щодо встановлення факту вжиття позивачем заходів, спрямованих на повернення спірної земельної ділянки у власність територіальної громади (в тому числі, в судовому порядку). Водночас останнім таких заходів не вжито, що, на переконання прокурора, і зумовлює підстави для представництва ним інтересів держави та звернення до суду з даним позовом.

Позивач Виноградівська міська рада письмово висловленої позиції щодо заявленого прокурором позову суду не подала.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач через підсистему Електронний суд подав відзив на позовну заяву б/н від 09.11.2023 (вх. №02.3.1-02/7973/23 від 09.11.2023), за змістом якого стверджує про необґрунтованість заявлених прокурором позовних вимог у даній справі, покликаючись, зокрема, на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 2121283300:05:004:0009 була відчужена ОСОБА_1 ТОВ Закарпаття Агро на підставі нотаріально посвідченого відплатного Договору купівлі-продажу від 18.12.2020, що, у свою чергу, встановлено рішенням Господарського суду Закарпатської області від 08.09.2022 у справі № 907/759/21.

Із посиланням на те, що при укладенні означеного Договору ТОВ Закарпаття Агро із безпосередньою участю нотаріуса вжило всіх розумних заходів, виявило обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження земельної ділянки, відповідач вказує на законність та добросовісність набуття ним права власності на останню.

Відповідач звертає увагу, що можливе порушення з боку ОСОБА_1 не є підтвердженням того, що вибуття земельної ділянки із власності держави відбулось без волевиявлення Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, а необачність державного органу, що стала наслідком допущення ним помилки під час прийняття відповідних рішень, не повинна виправлятися за рахунок ТОВ Закарпаття Агро шляхом позбавлення останнього права мирного володіння майном, яке набуте ним у законний спосіб.

За твердженням відповідача, Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області мало змогу як на стадії звернення громадянина із клопотанням щодо надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, так і на стадії прийняття рішення про затвердження останнього та надання земельної ділянки у власність перевірити, чи не реалізовано раніше громадянином відповідне право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність.

Відповідач вказує, що ТОВ Закарпаття Агро правомірно користувалося набутою земельною ділянкою згідно з її цільовим призначенням та відповідно до зареєстрованих видів економічної діяльності, починаючи із грудня 2020 року, та, при цьому, своєчасно та в повному обсязі сплачувало земельний податок, не порушувало права та інтереси держави, територіальної громади, сусідніх землекористувачів тощо.

На переконання відповідача, втручання держави в його право на мирне володіння майном спірною земельною ділянкою, зважаючи на добросовісне користування нею ТОВ Закарпаття Агро, яке протиправних дій для заволодіння останньої не вчиняло, має ознаки непропорційного втручання у право відповідача на мирне володіння майном та буде становити індивідуальний та надмірний тягар.

Водночас відповідач зауважує, що орган місцевого самоврядування, який у силу закону на даний час розпоряджається земельними ділянками сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, не позбавлений можливості вимагати відшкодування вартості спірної земельної ділянки.

Покликаючись на те, що Земельний кодекс України гарантує громадянам право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах не більше 2,0 гектара, відповідач вказує, що сумарна площа земельних ділянок перевищує норму безоплатної приватизації лише на 0,4815 га, і вказане додатково свідчить про неможливість задоволення вимог прокурора щодо витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки площею 2 га, в межах, координатах та конфігурації, яка була передана ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №1851-сг від 12.03.2020 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки.

ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ

В надісланій на адресу суду відповіді на відзив №07.50-101-1849-23/6751ВИХ-23 від 04.12.2023 (вх. №02.3.1-02/8831/23 від 07.12.2023) прокурор зазначає про те, що будь-які твердження відповідача, які стосуються преюдиційних фактів, слід залишити поза увагою, оскільки такі вже встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, а саме, рішенням Господарського суду Закарпатської області від 08.09.2022 у справі №907/759/21.

Прокурор звертає увагу, що незважаючи на факт накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 2121283300:05:004:0009 на підставі ухвали Господарського суду Закарпатської області від 24.09.2021 про забезпечення позову у справі №907/759/21, державним реєстратором Берегівської районної державної адміністрації Лойф О.Г. 24.09.2021 було внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та зареєстровано право власності ТОВ Закарпаття Агро на земельну ділянку з кадастровим номером 2121283300:05:004:0032, площею 4 га.

На переконання прокурора, відповідач із метою унеможливлення виконання рішення суду у справі №907/759/21 у випадку задоволення позовних вимог окружної прокуратури, прийняв рішення про об`єднання оспорюваної земельної ділянки, знаючи про перебування позову прокурора на розгляді в господарському суді.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 08.09.2022 у справі №907/759/21, яке набрало законної сили 13.10.2022, позов Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Виноградівської міської ради задоволено. Витребувано з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю Закарпаття Агро (вул. Л. Толстого, 27, офіс 8, м. Ужгород, код ЄДРПОУ 41279264) на користь держави в особі Виноградівської міської ради (пл. Миру, 5, м. Виноградів Закарпатської області, код ЄДРПОУ 04053677) земельну ділянку кадастровий номер 2121283300:05:004:0009, площею 2 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, вартістю 1 300 000,00 грн, що розташована за межами населеного пункту на території Виноградівської міської ради. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Закарпаття Агро, (вул. Л. Толстого, 27, офіс 8, м. Ужгород, Закарпатської області, код ЄДРПОУ 41279264) на користь Закарпатської обласної прокуратури (м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2А, код ЄДРПОУ 02909967) витрати зі сплати судового збору в розмірі 20 635,00 грн (Двадцять тисяч шістсот тридцять п`ять гривень 00 копійок).

Так, при розгляді справи №907/759/21 судом встановлено, що на підставі п. 6 наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №1851-сг від 12.03.2020 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 безоплатно передано у власність земельну ділянку (кадастровий номер 2121283300:05:004:0009) площею 2 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населеного пункту на території Олешницької сільської ради Виноградівського району Закарпатської області.

У подальшому, 16.03.2020 державним реєстратором Берегівської районної державної адміністрації Вознюк О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на вказану земельну ділянку, яку останній на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки №162 від 18.12.2020 відчужив на користь ТОВ Закарпаття Агро.

Разом з тим, судом встановлено, що рішенням Мамаївської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області №385-19/19 від 14.11.2019 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у власність гр. ОСОБА_1 ОСОБА_1 було передано у власність земельну ділянку (кадастровий номер 7322586500:01:005:0346), площею 0,4815 га для ведення особистого селянського господарства за межами с. Мамаївці Кіцманського району Чернівецької області, і 11.12.2019 державним реєстратором Кіцманської районної державної адміністрації Яруш І.В. прийнято рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на зазначену земельну ділянку.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 незаконно повторно й безоплатно набуто у власність земельну ділянку з кадастровим номером 2121283300:05:004:0009, площею 2 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населеного пункту, оскільки останнім на час отримання спірної земельної ділянки уже було використано право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання, тобто зазначеним громадянином фактично двічі реалізовано право на безоплатне отримання земельної ділянки одного виду цільового призначення.

Крім того, суд встановив, що на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки №162 від 18.12.2020, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Закарпаття Агро, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2121283300:05:004:0009 площею 2 га перейшло до вказаного Товариства.

Водночас ухвалюючи рішення від 08.09.2022 у справі №907/759/21, суд вказав, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, волі на вибуття вказаної землі з державної власності та з огляду на неправомірність дій територіального підрозділу Держгеокадастру по передачі цієї землі у власність, а відтак, власник майна, з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

За матеріалами справи судом встановлено, що Берегівською окружною прокуратурою, з метою вжиття заходів, спрямованих на своєчасне пред`явлення до виконання рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.09.2022 у справі №907/759/21, яке набрало законної сили у встановленому законом порядку, листами №07.50-101-1189ВИХ-23 від 15.03.2023 та №07.50-101-1249ВИХ-23 від 17.03.2023 надіслано копії такого відділу №4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та реєстраційній службі Виноградівської міської ради відповідно.

У відповідь на лист прокурора відділом №4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області повідомлено про неможливість виконання судового рішення у справі №907/759/21 з огляду, зокрема, на те, що державна реєстрація земельної ділянки площею 2,0 га (кадастровий номер 2121283300:05:004:0009), з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Виноградівської міської ради, скасована в результаті об`єднання із земельною ділянкою площею 2,0 га (кадастровий номер 2121283300:05:004:0027); кадастровий номер земельної ділянки площею 4,0 га, сформованої в результаті об`єднання двох ділянок, вказаних вище, 2121283300:05:004:0032 (копія листа відділу №4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №117/227-23 від 16.03.2023 міститься в матеріалах справи).

У свою чергу, Виноградівська міська рада листом за вих. №02-22/1159 від 22.03.2023 повідомила прокурора про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 2121283300:05:004:0009, зазначена в рішенні Господарського суду Закарпатської області від 08.09.2022 у справі №907/759/21, на даний час об`єднана, у зв`язку з чим інформація в Державному земельному кадастрі щодо неї відсутня, і, відповідно, неможливим є проведення реєстраційних дій стосовно такої земельної ділянки.

Факт об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 2121283300:05:004:0009 та 2121283300:05:004:0027 та, як наслідок, формування земельної ділянки площею 4,0 га з кадастровим номером 2121283300:05:004:0032 підтверджується наявною в матеріалах справи копією технічної документації із землеустрою щодо об`єднання земельних ділянок, виготовленої ТОВ Моя земля на замовлення відповідача у справі, а також інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №323005983 від 16.02.2023 щодо земельної ділянки площею 4,0 га з кадастровим номером 2121283300:05:004:0032.

Покликаючись на фактичну неможливість виконання рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.09.2022 у справі №907/759/21, яке набрало законної сили у встановленому законом порядку, внаслідок вчинення ТОВ Закарпаття Агро дій щодо об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 2121283300:05:004:0009 та 2121283300:05:004:0027, прокурор звернувся до суду з даним позовом, яким просить витребувати з чужого незаконного володіння земельну ділянку з кадастровим номером 2121283300:05:004:0009, площею 2 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, в межах, координатах та конфігурації, яка була передана ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №1851-сг від 12.03.2020 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права власності ТОВ Закарпаття Агро на земельну ділянку з кадастровим номером 2121283300:05:004:0032, площею 4 га, припинивши право власності відповідача на вказану ділянку; скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2121283300:05:004:0032, площею 4 га, яка утворена в результаті об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 2121283300:05:004:0009, 2121283300:05:004:0027; поновити в Поземельній книзі запис про земельну ділянку загальною площею 2 га, яка на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №1851-сг від 12.03.2020 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки була передана у приватну власність ОСОБА_1 (архівний кадастровий номер 2121283300:05:004:0009).

ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

За змістом приписів ст. 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Глава 29 Цивільного кодексу України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Згідно зі ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже за змістом закріпленого у статті 387 Цивільного кодексу України загального правила, власник має необмежене право витребувати власне майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Наведеною нормою права передбачено вичерпний перелік умов, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких умов є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Таким чином, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність, насамперед, від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України у рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №11-рп/2012 від 25.04.2012).

За змістом ч. 2, 4 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Як зазначалось судом попередньо, рішенням Господарського суду Закарпатської області від 08.09.2022 у справі №907/759/21, що набрало законної сили 13.10.2022, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2121283300:05:004:0009 вибула з державної власності без достатньої правової підстави, за відсутності волі на її вибуття та з огляду на неправомірність дій територіального підрозділу Держгеокадастру по передачі цієї земельної ділянки у власність.

Водночас у вказаному рішенні господарський суд дійшов висновку про те, що подальше відчуження земельної ділянки та набуття її у власність ТОВ Закарпаття Агро відбулося з порушенням вимог ст. 328, 330 Цивільного кодексу України, відтак, земельну ділянку належить витребувати у зазначеного товариства на користь держави в особі позивача.

У постанові від 27.03.2024 у справі №910/61/22 Верховний Суд відзначив, що преюдиціальність це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16).

Відтак, судове рішення у справі №907/759/21 не може бути поставлене під сумнів, а обставини, встановлені в ньому, не потребують доказування.

У даному контексті слід зазначити, що земельна ділянка з кадастровим номером 2121283300:05:004:0009 була витребувана в судовому порядку з володіння відповідача, проте відповідне судове рішення залишилось невиконаним, а в подальшому, вказана ділянка була об`єднана з іншою, що призвело до неможливості провести державну реєстрацію права власності на неї за позивачем та, відповідно, спричинило порушення його прав.

У постанові від 20.06.2023 у справі №633/408/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Тобто у цивільному законодавстві під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об`єкта права власності у володіння власника. Ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.

Отже саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник із дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 21.11.2018 у справі №444/1786/15 та від 15.10.2019 у справі №911/3749/17).

При цьому, формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (правова позиція, висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц).

Такі ж висновки наведені і в постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №915/803/20, в якій зроблено висновок щодо можливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані на підставі положень ст. 387 та ст. 388 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, суд доходить до висновку, що заявлена прокурором вимога про витребування з чужого незаконного володіння відповідача земельної ділянки з кадастровим номером 2121283300:05:004:0009, площею 2 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, в межах, координатах та конфігурації, яка була передана ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №1851-сг від 12.03.2020 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки, є обґрунтованою та підставною, а відтак, підлягає задоволенню.

Водночас посилання відповідача на те, що витребування земельної ділянки спричинить невиправдане та грубе втручання у мирне володіння ним майном, не беруться судом до уваги з таких підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), Кривенький проти України від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява №43768/07)).

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23.11.2000 у справі The former king of Greece and others v. Greece (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі Трегубенко проти України).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Принцип належного урядування не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу належного урядування оцінюється одночасно з додержанням принципу пропорційності, при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини. Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності відповідача з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю Закарпаття Агро, із власності якого витребовується земельна ділянка, не позбавлене можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до ОСОБА_1 , в якого Товариство придбало цю ділянку, про відшкодування збитків на підставі ст. 661 Цивільного кодексу України (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

Поряд із цим, матеріалами даної справи підтверджується, що земельна ділянка площею 2,0 га з кадастровим номером 2121283300:05:004:0009 перестала існувати як об`єкт цивільного права, оскільки шляхом об`єднання увійшла до складу іншої земельної ділянки з кадастровим номером 2121283300:05:004:0032.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 Цивільного кодексу України, об`єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Основним критерієм об`єкта цивільних правовідносин є його оборотоздатність, тобто можливість вільно відчужуватися або переходити від однієї особи, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Згідно із абз. 1 ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України).

Положеннями ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України унормовано, що земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом положень ч. 1 4 ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до ч. 10 ст. 79-1 Земельного кодексу України, державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

З наведеного вбачається, що повернення земельної ділянки у володіння власника (титульного володільця) шляхом задоволення позовної вимоги про витребування майна в повній мірі не відбувається з огляду на те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2121283300:05:004:0009 втратила статус об`єкта цивільних прав, а тому, рішення суду про витребування майна не є підставою для здійснення реєстратором відповідних дій щодо проставлення відмітки про скасування державної реєстрації прав і відкриття закритого розділу державного реєстру прав та відповідної реєстраційної справи, оскільки за відповідачем зареєстровано право не на витребувану спірну земельну ділянку, а на новоутворену земельну ділянку, що не відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника земельної ділянки (висновок, сформований Верховним Судом за аналогічних обставин у постанові від 31.01.2023 у справі №924/504/20).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ст. 125, 126 Земельного кодексу України).

Приписами п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом (частина 1 статті 3 вказаного Закону).

Згідно із п. 4 ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державний реєстратор, окрім іншого, під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи. Отримані відомості долучаються до відповідної заяви, зареєстрованої у Державному реєстрі прав. Перелік державних електронних інформаційних ресурсів, які використовуються для проведення реєстраційних дій, визначається Кабінетом Міністрів України в Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

За змістом абз. 1, 4 п. 8 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 (далі Порядок), державний реєстратор за умови відсутності підстав для неприйняття заяви за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав формує та реєструє її в базі даних заяв окремо щодо кожного майна, крім випадків, передбачених законом. Під час формування та реєстрації заяви державний реєстратор обов`язково зазначає відомості, передбачені Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141 (Офіційний вісник України, 2011 р., № 86, ст. 3145), та виконує всі дії, пов`язані з перевіркою та внесенням відомостей про ідентифікованого суб`єкта речового права, обтяження, у тому числі верифікацію відомостей про унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, про ідентифіковане майно, на підставі відомостей, отриманих із електронних інформаційних систем, передбачених зазначеним Порядком.

Абзацом 2 пункту 12 Порядку визначено, що під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор використовує відомості Державного реєстру прав, зокрема його невід`ємної архівної складової частини, а також Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав.

Спеціальним Законом, який установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру, є Закон України Про Державний земельний кадастр.

За змістом приписів ч. 1 3 ст. 16 Закону України Про Державний земельний кадастр, земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України.

Згідно з абз. 1 п. 40 Порядку, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, іншими законами України та цим Порядком, крім випадку, передбаченого абзацом другим цього пункту.

Отже для ідентифікації земельної ділянки як окремого об`єкта цивільного права необхідною умовою є наявність усіх характеристик такого об`єкта, у тому числі, її кадастровий номер, розмір, межі та координати, які містяться у Державному земельному кадастрі, і використовуються реєстратором за умови наявності таких відомостей у ньому.

Беручи до уваги вищенаведене та встановлені в даній справі фактичні обставини, суд, з урахуванням положень ч. 3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, якою унормовано, що у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону, дійшов висновку, що задоволення позовних вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державної реєстрації права власності ТОВ Закарпаття Агро на земельну ділянку з кадастровим номером 2121283300:05:004:0032, площею 4 га, припинивши право власності Товариства на вказану ділянку, та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2121283300:05:004:0032, площею 4 га, яка утворена в результаті об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 2121283300:05:004:0009, 2121283300:05:004:0027, призведе до ефективного способу захисту порушених прав та законних інтересів позивача, в особі якого прокурором ініційовано позов до суду (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.01.2023 у справі №924/504/20).

Водночас суд зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 24 Закону України Про Державний земельний кадастр державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Положеннями пункту 50 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012, передбачено, що поземельна книга в електронній (цифровій) формі відкривається шляхом її формування за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру з використанням даних електронного документа. Поземельна книга в електронній (цифровій) формі засвідчується електронним цифровим підписом Державного кадастрового реєстратора. Не завірені електронним цифровим підписом Державного кадастрового реєстратора записи у Поземельній книзі в електронній (цифровій) формі вважаються недійсними. Дата відкриття Поземельної книги є датою державної реєстрації земельної ділянки. Номером Поземельної книги є кадастровий номер земельної ділянки.

З аналізу вказаних правових норм випливає, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється шляхом відкриття Поземельної книги, а її номер є кадастровим номером земельної ділянки.

За таких обставин, скасування державної реєстрації земельної ділянки прямо впливає на стан Поземельної книги і кадастрового номеру земельної ділянки, а відтак, заявлена прокурором вимога про поновлення у Поземельній книзі запису про земельну ділянку загальною площею 2 га, яка на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №1851-сг від 12.03.2020 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки була передана у приватну власність Блазінському Миколі Іллічу (архівний кадастровий номер 2121283300:05:004:0009), є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Доводи відповідача, які фактично зводяться до тверджень про відсутність обставин, із якими законодавець пов`язує можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, судом оцінюються критично, оскільки такі спростовуються матеріалами справи та обставинами, встановленими рішенням Господарського суду Закарпатської області від 08.09.2022 у справі №907/759/21, яке набрало чинності у встановленому законом порядку.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді суд зазначає наступне.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже обов`язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.

Згідно з частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

У Рішенні від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1 3 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру).

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

На переконання суду, прокурор, звертаючись з даним позовом, обґрунтував порушення інтересів держави, яке полягає в тому, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза її волею, з порушенням чинного законодавства, що, зокрема, встановлено в судовому рішенні у справі №907/759/21.

На виконання вимог ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурором направлено на адресу позивача Виноградівської міської ради лист-повідомлення №07.50-101-1004ВИХ-23 від 28.03.2023 щодо необхідності вжиття позивачем заходів, спрямованих на повернення спірної земельної ділянки у власність територіальної громади (в тому числі, в судовому порядку).

Водночас позивач, покликаючись, зокрема, на відсутність бюджетних асигнувань на сплату судового збору, інформував прокурора про те, що не буде вживати заходів щодо захисту інтересів держави в судовому порядку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість звернення прокурора в інтересах держави в особі Виноградівської міської ради з даним позовом та наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав, а його аргументи не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та положеннях законодавства.

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Заходи забезпечення позову, вжиті судом на підставі ухвали від 06.07.2023 у справі №907/594/23, зберігають свою дію протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи у відповідності до ч. 7 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 27 552 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю Закарпаття Агро, вул. Загорська, будинок 51, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 41279264) на користь територіальної громади в особі Виноградівської міської ради Закарпатської області, пл. Миру, будинок 5, м. Виноградів, Берегівський район, Закарпатська область, 90300 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 04053677) земельну ділянку з кадастровим номером 2121283300:05:004:0009, площею 2 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, в межах, координатах та конфігурації, яка була передана ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №1851-сг від 12.03.2020 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки.

3. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю Закарпаття Агро, вул. Загорська, будинок 51, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 41279264) на земельну ділянку з кадастровим номером 2121283300:05:004:0032, площею 4 га, припинивши право власності Товариства на вказану ділянку.

4. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2121283300:05:004:0032, площею 4 га, яка утворена в результаті об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 2121283300:05:004:0009, 2121283300:05:004:0027.

5. Поновити в Поземельній книзі запис про земельну ділянку загальною площею 2 га, яка на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №1851-сг від 12.03.2020 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки була передана у приватну власність ОСОБА_1 (архівний кадастровий номер 2121283300:05:004:0009).

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Закарпаття Агро, вул. Загорська, будинок 51, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 41279264) на користь Закарпатської обласної прокуратури, вул. Коцюбинського, будинок 2а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 02909967) суму 27 552 грн (Двадцять сім тисяч п`ятсот п`ятдесят дві гривні) на відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

7. Заходи забезпечення позову, вжиті судом на підставі ухвали від 06.07.2023 у справі №907/594/23, зберігають свою дію протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи у відповідності до ч. 7 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України.

8. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

9. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 23.09.2024.

Суддя Л.І. Пригара