Рішення

від 25.06.2024 по справі 910/19748/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.06.2024Справа № 910/19748/23Господарський суд міста Києва у складі:

судді - Бондаренко - Легких Г. П.,

за участю секретаря - Ковачової В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали господарської справи №910/19748/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Овочева Компанія «Венера» (04215, м. Київ, пр-т Свободи, буд. 32, кв. 188)

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Динамо» Київ» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 3)

про стягнення 5103 953, 03 грн

За участі представників сторін:

Від позивача: Крюкова М. В.- адвокат, ордер серії АН №1323178 від 25.12.2023;

Від відповідача: Бріф Д. Л. - керівник, самопредставництво;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Овочева Компанія «Венера» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Динамо» Київ» про стягнення 5 103 953, 03 грн, з яких: 183 178, 52 грн - основний борг; 4 920 746, 51 грн - пеня. Також позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати (судовий збір; витрати на правничу професійну допомогу).

24.01.2024 Господарський суд міста Києва, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, про що постановив відповідну ухвалу та встановив позивачу п`ятиденний строк з дня вручення ухвали від 24.01.2024 для усунення недоліків позовної заяви.

29.01.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою позивач усунув недоліки, встановлені ухвалою суду від 24.01.2024.

21.02.2024 суд відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначив на 16.04.2024.

08.03.2024 до суду від відповідача надійшов відзив.

15.04.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій також вкладене клопотання про поновлення строку для подання відповіді на відзив.

У судовому засіданні 16.04.2024 суд на місці ухвалив: (1) задовольнити клопотання позивача про поновлення строку для подання відповіді на відзив, (2) відкласти підготовче судове засідання на 14.05.2024.

У судовому засіданні 14.05.2024 суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 25.06.2024. У судове засідання 25.06.2024 прибули представники сторін.

Суд, заслухавши вступні слова представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши виступи у судових дебатах представників сторін, які підтримали власні позиції, що викладені у заявах по суті справи, Суд -

ВСТАНОВИВ:

1. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).

01.04.2023 між ТОВ «Овочева компанія «Венера» (позивач, постачальник) та ТОВ «ФК «Динамо» (відповідач, покупець) укладено Договір №01/04 (надалі - Договір), згідно п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати покупцю за його заявками товар на комісію належної якості та кількості, а покупець зобов`язується оплатити вартість товару у порядку і на умовах передбачених цим Договором.

Ціна на товар зазначається у накладних постачальника у національній валюті України, які є невід`ємною частиною даного договору (п. 3.1. Договору).

Покупець здійснює оплату товару в національній валюті України шляхом безготівкового переказу на розрахунковий рахунок постачальника у розмірі повної вартості отриманого за накладною товару, не пізніше 15 календарних днів від дати приймання товару (п. 3.3. Договору).

Позивач стверджує, що ним 01.05.2023, 05.05.2023, 09.05.2023, 17.05.2023, 23.05.2023, 27.05.2023, 03.06.2023 було здійснено поставку товару на загальну суму 183 178, 52 грн, про що між сторонами підписано відповідні видаткові накладні.

Втім, відповідач свої зобов`язання з оплати вартості поставленого товару не виконав, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

2. Предмет позову.

Предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача про стягнення 183178, 52 грн основного боргу та 4920746, 51 грн пені у порядку п. 5.3. Договору.

3. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором №1/04 від 01.04.2023 в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару.

Разом з тим, у відповіді на відзив позивач додатково зазначає щодо доведеності факту прийняття поставленого товару відповідачем:

(1) поставки за договором №1/04 від 01.04.2023 відбулись, про що свідчить те, що позивачем відповідно до приписів п. 201.16 ст. 201 ПК України було зареєстровано податкові накладні, а замовником прийнято відповідний податковий кредит;

(2) відповідач визнав факти трьох поставок у квітні 2023 за спірним договором відповідно до аналогічно оформлених з боку відповідача видаткових накладних, та оплатив їх.

4. Заперечення відповідача щодо суті позовних вимог.

(1) спірні видаткові накладні не дають змоги ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції з боку відповідача;

(2) позивач не надав суду жодного письмового замовлення відповідача як те передбачено п. 4.1. Договору;

(3) у п. 5.3. Договору щодо порушення строків оплати товару сторони мали на увазі 15 % річних, які нараховуються за кожен день прострочки, а не пеню від суми несвоєчасно перерахованих кошів за кожен день прострочки;

(4) отже, у задоволенні позову слід відмовити.

5. Оцінка доказів судом та висновки суду.

З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:

- чи підтверджено факт поставки відповідачеві товару за спірними видатковими накладними, а відтак чи настав обов`язок відповідача оплатити вартість поставленого товару?

- чи правомірно позивач нараховує пеню у розмірі 15 % від суми неоплаченого товару?

- чи вірно визначені позивачем боргові періоди прострочення виконання грошового зобов`язання?

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

5.1. Щодо суми основного боргу.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Суд вважає безпідставними твердження відповідача про недоведеність факту поставки товару, з огляду на наступне.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Тобто, за загальним правилом, фактом підтвердження господарської операції є первинні документи (наприклад, акти надання послуг, виконаних робіт тощо).

В свою чергу, документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Наявність належно оформлених первинних документів є обов`язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. По своїй правовій суті господарською операцією є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підтверджують факт її проведення.

Таким чином, основною первинною ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Отже, сторони не позбавлені можливості доводити реальність господарської операції іншими документами, у випадку, якщо погоджені первинні документи відсутні, або не підписані.

Суд звертає увагу, що згідно статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. При цьому, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, а також постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Суд констатує, що відповідальність за правильність та достовірність даних оформлених у видаткових накладних (зокрема, відображення ПІБ осіб та їх посад, що передають та приймають товар) несуть контрагенти у частинах, що ними заповнені.

В будь-якому разі, недоліки виконавчої документації (про які зазначає відповідач у відзиві) самі по собі не доводять факт відсутності поставки товару за договором, у випадку, якщо матеріали справи містять докази, які з більшою вірогідністю доводять реальність здійснення господарської операції, тобто виконання робіт.

З аналогічних підстав, суд відхиляє заперечення відповідача також в частині недоведеності факту поставки товару, у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи письмового замовлення відповідача, як те передбачено п. 4.1. Договору, згідно якого передача товару постачальником покупцю здійснюється на підставі замовлень покупця.

Відповідач не заперечує щодо укладення між ним та позивачем Договору поставки №1/04 від 01.04.2023, за яким позивач здійснював непоодинокі поставки товарів. Зокрема, і поставки товарів за ВН №349 від 06.04.2023, №412 від 21.04.2023, №408 від 19.04.2023, що не є спірними у даному спорі, проте були оформлені відповідачем в аналогічному порядку, як і спірні видаткові накладні. Вище наведені видаткові накладні були оплачені відповідачем, про що позивач надав платіжну інструкцію №1666 від 26.05.2023, з приводу чого відповідач не заперечує.

В матеріалах справи також наявні податкові накладні та квитанції про реєстрацію податкових накладних (в тому числі по спірним видатковим накладним), якими підтверджено, що позивачем відповідно до приписів п. 201.16 ст. 201 ПК України було зареєстровано податкові накладні, а замовником прийнято відповідний податковий кредит.

Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц).

Отже, наявними матеріалами справи в їх сукупності з більшою вірогідністю підтверджено факт поставки товарів відповідачеві та прийняття останнім на загальну суму 183 178, 52 грн згідно видаткових накладних (ВН), а саме:

- ВН №448 від 01.05.2023 у розмірі 30 121,31 грн;

- ВН №467 від 05.05.2023 у розмірі 18 030,86 грн;

- ВН №480 від 09.05.2023 у розмірі 18 742,56 грн;

- ВН №521 від 17.05.2023 у розмірі 28 856,35 грн;

- ВН №546 від 23.05.2023 у розмірі 44 651,21 грн;

- ВН №566 від 27.05.2023 у розмірі 31 118,46 грн;

- ВН №598 від 03.06.2023 у розмірі 11 657,77 грн.

З урахуванням вище наведеного, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 183 178, 52 грн.

5.2. Щодо стягнення пені.

Згідно пункту 5.3. Договору сторони передбачили, що у випадку порушення термінів оплати поставленої продукції, передбачених пунктом 3.3. даного договору, покупець виплачує пеню в розмірі 15 % від суми не перерахованих коштів за кожний день прострочення.

При цьому, суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що пунктом 5.3. Договору сторони передбачили саме стягнення річних, а не пені, з огляду на наступне.

Якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (частина 1 статті 624 Цивільного кодексу України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України).

Штрафними санкціями у цьому Кодексі (Господарський кодекс України) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України).

Інфляційні втрати та відсотки річних не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, у зв`язку з знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та користування цими коштами. (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 22.02.2022 у справі № 924/441/20).

Суд констатує, що конструкція пункту 5.3. Договору свідчить про те, що сторонами у розділі 5 «Відповідальність сторін» погоджено саме стягнення неустойки (штрафних санкцій) у вигляді пені за порушення строків оплати вартості товару, а не стягнення відсотків річних, які не є штрафними санкціями.

Поряд з цим, суд не погоджується з проведеним позивачем розрахунком пені у розмірі 15 % від суми не перерахованих коштів за кожний день прострочення, з огляду на наступне.

Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (частина 2 статті 343 Господарського кодексу України).

Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (частина 2 стаття 343 Господарського кодексу України, стаття 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»).

Отже, хоч і пеня є договірною санкцією, проте її розмір, в силу законодавчих обмежень, не може бути більшим за подвійну облікову ставку НБУ.

Позивач обраховує пеню за наступні боргові періоди:

- по ВН №448 від 01.05.2023 у розмірі 30 121,31 грн за період з 17.05.2023 по 17.11.2023 (з урахуванням обмежень визначених у ч. 6 ст. 232 ГК України);

- по ВН №467 від 05.05.2023 у розмірі 18 030,86 за період з 22.05.2023 по 22.11.2023 (з урахуванням обмежень визначених у ч. 6 ст. 232 ГК України);

- по ВН №480 від 09.05.2023 у розмірі 18 742,56 за період з 25.05.2023 по 25.11.2023 (з урахуванням обмежень визначених у ч. 6 ст. 232 ГК України);

- по ВН №521 від 17.05.2023 у розмірі 28 856,35 за період з 02.06.2023 по 02.12.2023 (з урахуванням обмежень визначених у ч. 6 ст. 232 ГК України);

- по ВН №546 від 23.05.2023 у розмірі 44 651,21 за період з 08.06.2023 по 07.12.2023;

- по ВН №566 від 27.05.2023 у розмірі 31 118,46 за період 12.06.2023 по 07.12.2023;

- по ВН №598 від 03.06.2023 у розмірі 11 657,77 за період 19.06.2023 по 07.12.2023.

Суд констатує, що у визначені боргові періоди подвійна облікова ставка НБУ в день була значно меншою, а ніж 15 %, а відтак, суд здійснює власний розрахунок пені, що підлягає стягненню з відповідача у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Крім того, дослідивши визначені позивачем боргові періоди, що стосуються прострочення сплати вартості товару за ВН №467 від 05.05.2023, №566 від 27.05.2023 та №598 від 03.06.2023, суд встановив, що позивачем не вірно визначено початки таких боргових періодів, а саме без врахування статті 253 Цивільного кодексу України та частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина 1 статті 253 Цивільного кодексу України).

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина 5 статті 254 Цивільного кодексу України).

Таким чином, з урахуванням п 3.3. Договору останнім днем строку оплати вартості поставленого товару:

- по ВН №467 від 05.05.2023 є 22.05.2023, оскільки 20 та 21 число є вихідними днями. Отже, борговий період розпочинається з 23.05.2023, а не з 22.05.2023, як помилково визначено позивачем;

- по ВН №566 від 27.05.2023 є 12.06.2023, оскільки 11.06.2023 число є вихідним днем. Отже, борговий період розпочинається з 13.06.2023, а не з 12.06.2023, як помилково визначено позивачем;

- по ВН №598 від 03.06.2023 є 19.06.2023, оскільки 18.06.2023 число є вихідним днем. Отже, борговий період розпочинається з 20.06.2023, а не з 19.06.2023, як помилково визначено позивачем;

Боргові періоди по решті спірних видаткових накладних визначено позивачем вірно.

Суд, провівши власний розрахунок пені за допомогою ІПС «Ліга:Закон» (з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та з корегуванням початків боргових періодів по трьом видатковим накладним) встановив, що дійсний розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача становить 38964,42 грн, а не 4920746, 51 грн як визначено позивачем.

З огляду вище встановлене суд задовольняє позовні вимоги частково.

6. Розподіл судових витрат.

В позовні заяві позивач зазначив, що ним понесено судові витрати, що складаються із судового збору у розмірі 61 247, 43 грн і витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 250 000, 00 грн.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України внормовано, що судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд покладає судовий збір на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 250 000, 00 грн.

Згідно частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Однак, позивач не подав до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 250 000, 00 грн, а також не подав суду заяву про понесення доказів на підтвердження таких витрат в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України після ухвалення судового рішення. Відтак, суд покладає витрати позивача на професійну правничу допомогу на останнього.

Відповідач про понесення ним будь-яких витрат не повідомляв.

Керуючись 13, 73-77, 86, 129, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Овочева Компанія «Венера» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Динамо» Київ» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 3; ідентифікаційний код: 00305981) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Овочева Компанія «Венера» (04215, м. Київ, пр-т Свободи, буд. 32, кв. 188; ідентифікаційний код: 43277489) 183 178 (сто вісімдесят три тисячі сто сімдесят вісім) грн 52 коп. - основного боргу, 38 964 (тридцять вісім тисяч дев`ятсот шістдесят чотири) грн 42 коп. - пені, а також 2 665 (дві тисячі шістсот шістдесят п`ять) грн 71 коп. - судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 4 881 782, 09 грн пені - відмовити.

4. Витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «Овочева Компанія «Венера» на професійну правничу допомогу у розмірі 250 000, 00 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників с

прави, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20.09.2024.

Суддя Г. П. Бондаренко-Легких