Рішення

від 17.09.2024 по справі 916/2655/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" вересня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2655/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: адвокат Ратушинська І.О.,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2655/24

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Київський механічний завод іграшок ім. М.Ф. Ватутіна» (вул. Лейпцизька, № 15, м. Київ, 01015, код ЄДРПОУ 00310539)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Шедоу-Лост Трейдінг» (просп. Глушка академіка, № 29, м. Одеса, 65000, код ЄДРПОУ 35133543)

про стягнення 644 000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

14.06.2024 Приватне акціонерне товариство «Київський механічний завод іграшок ім. М.Ф. Ватутіна» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шедоу-Лост Трейдінг», в якій просить суд стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 644000,00 грн, які були перераховані позивачем в якості передплати за послуги.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 1/09-2018ЮП від 25.09.2018 щодо надання юридичних послуг в частині виконання відповідних послуг.

Як стверджує позивач, відповідно до умов договору відповідач зобов`язався надати позивачу юридичні послуги по розробці правової позиції щодо обґрунтування можливості зарахування фактично понесених затрат на створення інженерно-транспортної інфраструктури в структуру оплати пайової участі у розвитку інфраструктури місті Києва, щодо об`єкту: «Житловий комплексу з магазинами, офісами, приміщеннями побутового обслуговування та підземним паркінгом по вул. Боженка, 75-77, вул. Володимиро-Либідська, 21-17, вул. Антоновича, 118 в Голосіївському районі м. Києва».

При цьому, протягом 2-х робочих днів з моменту направлення на адресу замовника рахунку, він сплачує виконавцеві суму грошових коштів в розмірі 644 000,00 грн без урахування ПДВ.

За ствердженням позивача, на виконання умов договору, 10.10.2018 ПрАТ «КМЗІ ім. М.Ф. Ватутіна» перерахувало на рахунок ТОВ «ЮКФ «Зембудконсалтинг» (ТОВ «Шедоу-Лост Трейдінг») 644 000,00 грн без урахування ПДВ, а відтак, позивач виконав свої зобов`язання по договору.

В свою чергу, як наголошує позивач, відповідач повинен був надати послуги за даним договором в термін до 26.12.2018, проте вищевказані юридичні послуги по розробці правової позиції ним не були надані, а отриманий аванс від замовника в сумі 644000,00 грн виконавець не повернув.

Позивач додає, що 10 травня він листом з описом звертався з претензією (вих. № 10/05 від 10 травня 2024 року) до виконавця з проханням повернути сплачені замовником грошові кошти в сумі 644 000,00 грн без урахування ПДВ на поточний рахунок ПрАТ «КМЗІ ім. М.Ф. Ватутіна», яка виконавець не отримана.

Також позивач пояснює, що 27.01.2021 виконавцем було виключено з Єдиного державного реєстру вид діяльності (КВЕД) 69.10 - діяльність у сфері права, у зв`язку з чим виконавець не може виконувати своїх зобов`язань по договору щодо надання юридичних послуг № 1/09-2018ЮП від 25.09.2018.

За висновком позивача, перераховані позивачем відповідачу грошові кошти на підставі договору утримуються відповідачем без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим підлягають поверненню, а вимоги позивача є законними, обґрунтованими та направленими на відновлення порушених його прав та інтересів.

Відповідач відзив на позов до суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2024 позовна заява вх.№ 2716/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

18.06.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№2716/24 від 14.06.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2655/24. Постановлено справу № 916/2655/24 розглядати за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті на "09" липня 2024 року об 11:20 год.

Цією ж ухвалою суд запропонував учасникам провадження у встановлені строки надіслати (надати) до суду: відповідачу - відзив на позовну заяву (одночасно з надісланням (наданням) відзиву позивачу та доданих до нього документів, а відповідні докази представити суду), та позивачу відповідь на відзив.

01.07.2024 року за вх.№ 25451/24 до суду від представника Приватного акціонерного товариства «Київський механічний завод іграшок ім. М.Ф. Ватутіна» надійшла заява про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена повністю відповідною ухвалою суду від 03.07.2024.

08.07.2024 позивачем надані до суду додаткові пояснення (вх. № 26286/24) по суті позовних вимог, які судом були залишені без розгляду, про що 20.08.2024 у судовому засіданні була постановлена відповідна протокольна ухвала.

09.07.2024 у судовому засіданні по справі № 916/2655/24 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "06" серпня 2024 року о 10:40 год., про що відповідача було повідомлено відповідною ухвалою суду від 09.07.2024, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

06.08.2024 у судовому засіданні по справі № 916/2655/24 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "20" серпня 2024 року об 11:00 год., про що відповідач був повідомлений ухвалою суду від 07.08.2024 у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

13.08.2024 представником ПрАТ «Київський механічний завод іграшок ім. М.Ф. Ватутіна» подано клопотання (вх. № 30036/24), відповідно до якого представник просив визнати поважними причини неподання позивачем у строк, встановлений ст. 80 ГПК України, додаткових доказів та долучити їх до матеріалів справи.

20.08.2024 представник позивача звернувся до суду із клопотанням (вх. № 30722/24), яким просив відкласти судовий розгляд по даній справі у зв`язку із технічними проблемами на сайті «Електронний суд».

20.08.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області, у зв`язку з неявкою учасників справи у судове засідання, відкладено розгляд справи № 916/2655/24 по суті на "05" вересня 2024 року об 11:40 год.

23.08.2024 року за вх.№ 31092/24 до суду від представника Приватного акціонерного товариства «Київський механічний завод іграшок ім. М.Ф. Ватутіна» надійшла заява про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка була задоволена судом, про що було постановлено ухвалу від 27.08.2024.

05.09.2024 у судовому засіданні по справі № 916/2655/24 проголошено протокольну ухвалу про перерву до "17" вересня 2024 рок об 11:40 год., про що відповідач був повідомлений ухвалою суду від 06.09.2024 у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

09.09.2024 року за вх.№ 32682/24 до суду від представника Приватного акціонерного товариства «Київський механічний завод іграшок ім. М.Ф. Ватутіна» надійшла заява про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів. Вказана заява була задоволена судом відповідною ухвалою від 11.09.2024.

Того ж дня, до суду від позивача надійшло клопотання (вх. № 32731/24) про приєднання до матеріалів справи для огляду оригіналу договору щодо надання юридичних послуг № 1/09-2018ЮП від 25.09.2018, поданого на виконання вимог суду.

Представник позивача ПрАТ «Київський механічний завод іграшок ім. М.Ф. Ватутіна» під час розгляду справи по суті виступив із вступною промовою, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у поданому ним позові, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ТОВ «Шедоу-Лост Трейдінг», про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, проте свого представника в судові засідання жодного разу не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Як вбачається з матеріалів справи, надіслані відповідачу рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвали у справі були повернуті поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).

Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Отже, оскільки ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена судом за належною адресою відповідача і повернута поштою, суд доходить висновку, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв`язку з відповідачем, а саме на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») розміщувались відповідні оголошення від 10.07.2024, 08.08.2024 та від 10.09.2024.

Також, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Ухвали Господарського суду Одеської області по справі № 916/2655/24 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Таким чином, суд зазначає, що відповідач також не був позбавлений права та можливості за власною ініціативою скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу положень наведеної статті 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», та за відомим номером даної справи № 916/2655/24 ознайомитися із змістом ухвал Господарського суду Одеської області та визначеними у них датами, часом та місцем розгляду даної справи з метою забезпечення представництва своїх інтересів в судових засіданнях.

Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує . На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.

Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника.

Крім того, суд зазначає, що відповідач зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання та в розумні інтервали часу - вживати заходів, щоб дізнатись про стан розгляду справи.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав, матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв`язку з відповідачем.

Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 та на теперішній час на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребує додаткового часу.

Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

З огляду на запровадження на території України воєнного стану, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, а також враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.248 ГПК України.

Водночас, подальше необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

Суд констатує, що відповідач мав можливість в межах строку розгляду справи № 916/2655/24 скористатись процесуальними правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, зокрема, ознайомлюватися з матеріалами справи, в тому числі у приміщенні суду, робити з них витяги, копії; подавати докази в межах строку розгляду справи; брати участь у судових засіданнях; надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, тощо.

Зважаючи на вищевикладене, підстав для відкладення розгляду справи в судовому засіданні 17.09.2024, визначених у ч. 2 ст. 202 ГПК України, не встановлено. А тому, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в даному судовому засіданні за відсутності представника відповвідача.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на те, що згідно зі ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

В процесі розгляду справи подані позивачем всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах судових засідань.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилалися під час судового розгляду як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

В судовому засіданні, 17.09.2024 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна і резолютивна частини рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

25.09.2018 між ПрАТ «Київський механічний завод іграшок ім. М.Ф. Ватутіна» (замовник) та ТОВ «Юридично-консультаційна фірма «Зембудконсалтинг» (виконавець, наразі ТОВ «Шедоу-Лост Трейдінг») укладений договір №1/09-2018ЮП щодо надання юридичних послуг, відповідно до п. 1.1. якого виконавець за умовами даного договору зобов`язується надати замовнику юридичні послуги по розробці правової позиції щодо обґрунтування можливості зарахування фактично понесених затрат на створення інженерно-транспортної інфраструктури в структуру оплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва, щодо об`єкту «Житловий комплекс з магазинами, офісами, приміщеннями побутового обслуговування та підземним паркінгом по вул. Боженка, 75-77, вул. Володимиро-Либідська, 21-17, вул. Антоновича, 118 в Голосіївському районі м. Києва» (об`єкт).

Згідно п. 4.1. договору виконавець зобов`язався, серед іншого, якісно та повною мірою надавати юридичні послуги протягом усього терміну дії даного договору за відповідними напрямками, визначеними п.3.1 даного договору, а також підготувати та надати замовнику підписаний акт прийому-передачі наданих послуг в строк не пізніше п`яти календарних днів після закінчення строку встановленого в п. 11.1. цього договору, а у разі досягнення успіху встановленого в п. 6.1.2. цього договору - до сплати замовником суми винагороди, що встановлена в п. 6.1.2. цього договору.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що замовник за надання юридичних послуг виплачує виконавцю винагороду, яка визначається наступним чином:

Протягом 2-х робочих днів з моменту направлення на адресу замовника рахунку, замовник сплачує виконавцеві суму грошових коштів в розмірі 644 000 грн. 00 коп., без урахування ПДВ, яка є еквівалентною 23 000 доларів США, в якості оплати за надання юридичних послуг (п/п 6.1.1. договору).

В разі досягнення успіху і отриманні замовником позитивного рішення, яке дасть можливість зарахувати фактично понесені затрати щодо об`єкту, на створення інженерно-транспортної інфраструктури в структуру оплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва в обґрунтованому розмірі, протягом 2-х робочих днів, з моменту прийняття відповідного рішення та підписання сторонами акту прийому-передачі наданих послуг, замовник сплачує виконавцеві суму винагороди в розмірі, еквівалентному 23% суми, яка буде зарахована в структуру оплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва щодо об`єкту, на підставі фактично понесених затрат за мінусом суми, визначеної п. 6.1.1, яка сплачується в терміни, визначені відповідним пунктом договору.

Водночас, як передбачено п. 6.4. договору у випадку недосягнення позитивного рішення, яке дасть можливість зарахувати фактично понесені затрати на створення інженерно-транспортної інфраструктури в структуру оплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва, виконавець повертає замовнику суму часткової оплати в розмірі, визначеному п.6.1.1 даного договору. При цьому, сторони даного договору обговорюють та погоджують окремо суму винагороди виконавця за фактично надані послуги, в тому випадку, якщо діяльність виконавця дала можливість досягнути якогось проміжного позитивного результату.

Відповідно до п.п. 11.1. 11.3 договору виконавець має надати послуги, визначені п. 1.1. даного договору протягом 3-ох календарних місяців з моменту підписання договору. Даний договір укладається на термін надання відповідних юридичних послуг і припиняє свою дію за письмовим погодженням сторін. Даний договір може бути розірвано в двосторонньому порядку до моменту фактичного закінчення надання юридичних послуг у відповідності з вимогами даного договору, про що сторони підписують додаткову угоду.

На виконання умов п/п 6.1.1. п. 6.1. договору замовником в повному обсязі було здійснено оплату в розмірі 644000,00 грн на рахунок відповідача, що підтверджується платіжною інструкцією № 142 від 10.10.2018, з призначенням платежу «оплата за надання юридичних послуг зг.дог. № 1/09-2018ЮП від 25.09.2018 (без ПДВ)».

Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та зарахування відповідачем не спростований.

В матеріалах справи міститься довідка Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) № 050/18-5402 від 01.09.2020 про виконання умов договору пайової участі, згідно якої ПрАТ «Київський механічний завод іграшок ім. М.Ф. Ватутіна» за будівництво об`єкта за адресою: вул. Боженка, 75-77, вул. Володимиро-Либідській, 21-17, вул. Антоновича, 118 у Голосіївському районі м. Києва перерахував пайовий внесок та додатковий пайовий у сумі 8 898 048,61 грн на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету в ГУК у м. Києві.

Окрім того, згідно довідки Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) № 050/18-6777 від 17.11.2021, позивач за будівництво об`єкта за адресою: вул. Боженка, 75-77, вул. Володимиро-Либідській, 21-17, вул. Антоновича, 118 у Голосіївському районі м. Києва перерахував пайовий внесок та додатковий пайовий внесок у сумі 6 670 223,93 грн на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету в ГУК у м. Києві.

10.05.2024 ПрАТ «Київський механічний завод іграшок ім. М.Ф. Ватутіна» звернулось до ТОВ «Шедоу-Лост Трейдінг» з претензією № 10/05 про стягнення грошових коштів, якою, у зв`язку з тим, що останнім не було виконано своїх зобов`язань по договору № 1/09-2018ЮП від 25.09.2018 та не надано акту приймання-передачі наданих послуг, позивач просив протягом 5 робочих днів з дня отримання даної претензії повернути сплачені замовником грошові кошти в сумі 644000,00 грн без урахування ПДВ.

Належне направлення вищевказаної претензії на адресу ТОВ «Шедоу-Лост Трейдінг» підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист, накладної №0101510740816 та фіскального чеку від 10.05.2024.

За результатами відстеження на сайті АТ «Укрпошта» поштового відправлення за трек-номером 0101510740816, позивачем підтверджено, що таке відправлення повернено 26.05.2024 за зворотною адресою з відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання» (витяг із сайту Укрпошти долучено до матеріалів справи).

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно з частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України розірвання договору є підставою для припинення зобов`язання.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 638 Цивільного кодексу передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Приписами статті 639 Цивільного кодексу України визначено договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Приписами частини 2 цієї статті визначено, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з нормами статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Наведеними вище нормами господарського законодавства врегульовано правові підстави виникнення господарських зобов`язань, до яких, зокрема, належить господарський договір.

Порядок укладення та розірвання господарських договорів врегульовано нормами цивільного права та господарського законодавства.

Дослідивши письмові докази, що містяться у матеріалах справи, суд доходить до висновку, що між сторонами виникли майново-господарські зобов`язання.

Визначаючи правову природу відносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень статей 174, 181 ГК України та статей 202, 205, 626, 627, 638, 639 ЦК України, суд приходить до висновку, що між сторонами укладено договір про надання юридичних послуг.

З аналізу вказаних правових норм випливає, що договір про надання послуг є складним зобов`язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов`язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Як було встановлено судом, позивач на виконання умов договору № 1/09-2018ЮП від 25.09.2018 сплатив оплату грошових коштів в загальному розмірі 644000,00 грн, в якості оплати вартості майбутніх (ймовірних) послуг.

При цьому, за умовами договору виконавець мав надати послуги у термін до 26.12.2018 року (включно), тобто впродовж 3-х календарних місяців з моменту підписання спірного договору.

Проте, відповідач не надав жодного доказу надання ним та отримання позивачем будь-яких юридичних послуг, в тому числі і передбачених п. 1.1. договору за напрямами, визначеними п. 3.1. даного договору, та в матеріалах справи також відсутні акти прийому-передачі наданих послуг, що надавалися б відповідачем на підтвердження отримання позивачем таких послуг, як і відсутні докази фактичного надання будь-яких послуг.

Докази протилежного у матеріалах справи № 916/2655/24 відсутні та суду не надано.

При цьому, відсутність дій відповідача щодо надання послуг, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньо сплачені останнім. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, припис зазначеної норми містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням. В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, при чому доведеної до продавця.

Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Таким чином, суд дійшов висновку, що сплачені позивачем кошти у сумі 644000,00 грн є попередньою оплатою.

За приписами частини 1 статті 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Оскільки, главою 63 ЦК України не врегульовано особливостей повернення виконавцем замовнику попередньої оплати в разі невиконання виконавцем своїх зобов`язань за договором про надання послуг та правового механізму її повернення, суд дійшов висновку про можливість застосування частини 2 статті 693 ЦК України за аналогією закону до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.03.2018 у справі № 910/1030/17.

Припис частини другої статті 693 ЦК України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18.

З огляду на викладене позивач правомірно скористався своїм правом на повернення передоплати за ненадану з боку відповідача послугу, оскільки таке право у позивача, як замовника за договором, існує паралельно з правом вимагати надання оплаченої послуги, однак такі права замовника є альтернативними, тобто взаємовиключними.

Більш того, умовами спірного договору додатково було передбачено повернення виконавцем замовнику суми часткової оплати грошових коштів, встановлених п. 6.1.1., у разі недосягнення позитивного рішення за результатами фактично наданих послуг.

Окрім того, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Наведений правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 06.02.2020 справа № 910/13271/18.

За встановлених у цій справі обставин суд встановив припинення договірних відносин, оскільки спірний договір укладався на термін надання відповідних юридичних послуг, який, в свою чергу становить 3 календарних місяця, тобто відпадіння достатньої правової підстави для збереження у власності коштів перерахованих за юридичні послуги, що входило до предмета доказування у цій справі та є однією з обов`язкових передумов для застосування статті 1212 ЦК України.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звертався до відповідача із вимогою про повернення коштів попередньої оплати у сумі 644 000,00 грн. Матеріали справи не містять доказів задоволення відповідачем вимоги та повернення грошових коштів у визначеній сумі або ж доказів виконання відповідачем обумовлених послуг.

Суд враховує, що матеріали справи містять належні докази направлення відповідної претензії на юридичну адресу відповідача.

Суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду №911/3142/19 від 18.03.2021, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, замовника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

З огляду на вищевикладене, в силу чинного законодавства позивач наділений правом вимагати повернення коштів попередньої оплати та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, відповідач доказів, які б підтверджували надання обумовлених договором послуг під час його дії чи повернення попередньої оплати в сумі 644 000,00 грн не надав, як і не надано будь-яких інших доказів у підтвердження відсутності його обов`язку зі сплати заявленої в позові заборгованості, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 644 000,00 грн є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на «balance of probabilities» («баланс ймовірностей») для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує «баланс ймовірностей». У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце. У зв`язку з цим, суд при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів виконання ним зобов`язань за договором про надання юридичних послуг, та доказів, які підтверджують здійснення ним в повному обсязі повернення попередньо сплачених позивачем послуг, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної сплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасного повернення коштів за послуги, є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви в частині стягнення суми заборгованості за договором щодо надання юридичних послуг, як попередньої оплати, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки, позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням встановлених вище обставин та висновків, до яких дійшов суд під час розгляду даного спору.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повній мірі, на підставі ст. 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 9660,00 грн покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шедоу-Лост Трейдінг» (просп. Глушка академіка, № 29, м. Одеса, 65000, код ЄДРПОУ 35133543) на користь Приватного акціонерного товариства «Київський механічний завод іграшок ім. М.Ф. Ватутіна» (вул. Лейпцизька, № 15, м. Київ, 01015, код ЄДРПОУ 00310539) грошові кошти в розмірі 644 000 (шістсот сорок чотири тисячі) грн 00 коп та судовий збір у сумі 9 660 (дев`ять тисяч шістсот шістдесят) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 23 вересня 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський