Ухвала

від 23.09.2024 по справі 916/4056/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"23" вересня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4056/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Петрова В.С., розглянувши матеріали позовної заяви № 4151/24 Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Агро-Альянс до Держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації та Відкритого акціонерного товариства Російські залізничні дороги про стягнення шкоди в розмірі 267484911,50 грн., що еквівалентно 6473951,70 дол. США, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ТД Агро-Альянс звернулося до Господарського суду Одеської області через систему Електронний суд ЄСІТС з позовною заявою до Держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації та Відкритого акціонерного товариства Російські залізничні дороги про стягнення шкоди в розмірі 267484911,50 грн., що еквівалентно 6473951,70 дол. США.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що між позивачем та ТОВ Шипярд1930 було укладено договір оренди причалу від 24.05.2021 р. № 123/21, за умовами якого причал у місті Херсон, Карантинний острів, б. 1, є місцем перебування суховантажної баржи УСК-101, суховантажної баржи УСК-102, суховантажного судна Браватен, суховантажного судна Борисфен, буксира-штовхача Фортіс, суховантажного судна Ірида. При цьому позивач зазначає, що з 01.03.2022 р. по 11.11.2022 р. місто Херсон та вказане майно позивача були повністю під контролем Російської Федерації, а після деокупації міста представники позивача, прибувши до місця перебування майна, а саме, вказаного причалу, з`ясували, що суховантажі Браватен і Борисфен повністю знищені внаслідок підриву, здійсненого російськими військовими; відсутні на причалі вантажні баржі УСК-101 та УСК-102, буксир-штовхач Фортіс та суховантаж Ірида, захоплені російськими військами, про що було складено акт інвентаризації від 19.12.2022 року. Крім того позивач вказує, що за фактом названих подій Відділенням поліції № 2 Херсонського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення за № 120232310200000329. Також позивач зазначає, що відповідно до звіту про оцінку вартості майнових збитків та упущеної вигоди позивача, виготовленого відповідно до положень Методики суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою підприємцем Марковим Дмитром Миколайовичем, що діє на підставі сертифікату Фонду державного майна України суб`єкта оціночної діяльності від 14 грудня 2021 року № 905/21, майнові та фінансові збитки, які були завдані позивачу внаслідок збройної агресії РФ, станом на 02.08.2024 р. становлять 267484911,50 грн. з урахуванням ПДВ. Зважаючи на викладене, виходячи зі стандарту вірогідності доказів, позивач вважає, що розмір шкоди, яка має бути відшкодований останньому внаслідок збройної агресії РФ, становить 267484911,50 грн., що на день подання даного позову за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 6473951,70 дол. США (1 долар США = 41,3171 грн.).

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України), в тому числі і територіальну.

В силу частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.

Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, або, простіше, - просторова компетенція однорідних судів.

Отже, територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Зазначений припис поширює свою дію абсолютно на всі випадки, коли процесуальне законодавство не обумовлює будь-якого відмінного варіанту стосовно конкретного виду справ, а тому іменується загальним, адже діє як загальне правило, на відміну від інших видів підсудності, що застосовуються як спеціальне правило підсудності.

Разом з тим, відповідно до ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Згідно з ч. 1,2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

В силу вимог ст. 190 Цивільного кодексу майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Згідно зі ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Наразі господарський суд зазначає, що предметом заявлених ТОВ ТД Агро-Альянс позовних вимог є вимоги про стягнення збитків, завданих в результаті знищення внаслідок підриву суховантажів Браватен і Борисфен, а також захоплення російськими військами вантажних барж УСК-101 та УСК-102, буксиру-штовхача Фортіс та суховантажа Ірида.

Згідно з ч. 10 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України позови до відповідача, який не має в Україні місцезнаходження чи місця проживання, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна.

Водночас, як встановлено судом, будь-які докази на підтвердження наявності зареєстрованого у Російської Федерації права власності на території Одеської чи Херсонської областей позивачем суду надані не були.

Підсумовуючи викладене вище, враховуючи підстави заявленого ТОВ ТД Агро-Альянс позову, господарський суд доходить висновку про недоведеність позивачем правових підстав для розгляду даного спору саме Господарським судом Одеської області.

Позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійної його діяльності (ч. 6 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України).

08.10.1999 Постановою Кабінету Міністрів України № 1871 було затверджено Угоду між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про умови розміщення та обслуговування дипломатичних представництв України в Російській Федерації і Російської Федерації в Україні та Протокол між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації стосовно розміру, термінів та порядку компенсації вартості нерухомості, яка взаємно передається для розміщення дипломатичних представництв України в Російській Федерації та Російської Федерації в Україні, підписану 19.11.1998 року.

Статтею 2 Угоди від 19.11.1998 року визначено, що Українська сторона надає право власності Російській стороні на будинки, розташовані за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27.

Відповідно до ст. 3 Віденської конвенції про дипломатичні зносини, ратифікованої 21.03.1964 року, функції дипломатичного представництва полягають, зокрема, у представництві акредитуючої держави в державі перебування, а також у захисті держави перебування інтересів акредитуючої держави і її громадян в межах, допустимих міжнародним правом.

Таким чином, як майно Російської Федерації, так і останнє зареєстроване місцезнаходження посольства Російської Федерації, яке здійснювало представництво її інтересів в Україні, знаходиться за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27, з огляду на що розгляд даного спору відноситься до територіальної юрисдикції Господарського суду міста Києва.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Спори між судами щодо підсудності не допускаються (ч. 6 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, передача справи за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом і законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції лише з підстав недотримання процесуальних норм щодо територіальної юрисдикції.

В силу вимог ч. 1 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі Устименко проти України (заява №32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Сокуренко і Стригун проти України від 20.07.2006 (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі Zand v. Austria від 12.10.1978 року (заява № 7360/76), висловлено думку, що термін судом, встановленим законом у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...].

Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься поданий господарський позов.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає, що матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Агро-Альянс до Держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації та Відкритого акціонерного товариства Російські залізничні дороги про стягнення шкоди в розмірі 267484911,50 грн., що еквівалентно 6473951,70 дол. США, підлягають направленню для розгляду за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Керуючись п.п. 1 ч. 1 ст. 31, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Агро-Альянс до Держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації та Відкритого акціонерного товариства Російські залізничні дороги про стягнення шкоди в розмірі 267484911,50 грн., що еквівалентно 6473951,70 дол. США, передати в електронній формі для розгляду за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її постановлення.

Суддя В.С. Петров