Рішення

від 20.09.2024 по справі 922/2386/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/2386/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Хотенця П.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОХОРОНА ТА БЕЗПЕКА ПЛЮС", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ХАРКІВАГРОСНАБ", м. Харків про стягнення 8924,36 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОХОРОНА ТА БЕЗПЕКА ПЛЮС", м. Харків звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ХАРКІВАГРОСНАБ", м. Харків, в якій просить суд стягнути з відповідача суму 8723,20 грн боргу, 20,74 грн 3% річних та 180,42 грн пені за договором № 25944/1 від 18 вересня 2017 року. Просить покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору, витрати на професійну правничу допомогу та поштові витрати. Також просить розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 липня 2024 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОХОРОНА ТА БЕЗПЕКА ПЛЮС", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ХАРКІВАГРОСНАБ", м. Харків про стягнення 8924,36 грн - залишено без руху; надано позивачу строк 5 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом надання до суду інформації щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви.

16 липня 2024 року через систему "Електронний суд", Товариством з обмеженою відповідальністю "ОХОРОНА ТА БЕЗПЕКА ПЛЮС" усунено недоліки, шляхом надання до суду інформації щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 липня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/2386/24 та ухвалено розгляд справи № 922/2386/24 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Процесуальні документи у цій справі (ухвала суду про відкриття провадження у справі) надсилалися всім учасникам судового процесу.

Позивачем ухвалу суду про відкриття провадження у справі отримано 16 липня 2024 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

27 серпня 2024 року через систему "Електронний суд", Товариством з обмеженою відповідальністю "ОХОРОНА ТА БЕЗПЕКА ПЛЮС" подано заяву (вхідний № 21412), в якій позивач підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити у повному обсязі. Також в наданій заяві позивач вказує про заміну представника. Суд приймає надану заяву та долучає її до матеріалів справи.

Від відповідача повернулась ухвала про відкриття провадження у справі з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Згідно частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.

Відзиву на позов відповідачем до суду надано не було.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

18 вересня 2017 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОХОРОНА ТА БЕЗПЕКА ПЛЮС" (позивачем, виконавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "ХАРКІВАГРОСНАБ" (відповідачем, замовником) укладено договір № 25944/1 на охорону пультом централізованого спостереження і реагування з виїздом мобільної групи на об`єкт відповідача, розташований за адресою: 61070, м. Харків, вул. Помірки, буд. 70, який належить Товариству з обмеженою відповідальністю фірма "ХАРКІВАГРОСНАБ" на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 05 жовтня 2017 року.

Згідно пункту 1.5. договору, договір укладається після обладнання "Об`єкта" комплектом засобів сигналізації. Відмова замовника від обладнання технічними засобами сигналізації місць можливого проникнення і проведення заходів щодо технічного укріплення "Об`єкта" обумовлюється письмово в Паспорті об`єкта (додаток № 1).

Відповідно до підпункту а) пункту 4.2. договору виконавець має право розірвати договір в односторонньому порядку, якщо замовник має заборгованість по оплаті за охорону, незалежно від перебування "Об`єкта" під охороною чи ні, що не звільняє замовник від виконання пункту 3.13. цього договору.

Згідно пункту 3.13. договору, в разі розірвання цього договору замовник зобов`язаний провести в 3-х денний строк всі необхідні взаєморозрахунки за цим договором.

Відповідно до статті 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі, а у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Таким чином, на виконання умов пункту 1.5 договору для надання охоронних послуг згідно акту прийому-передачі "Об`єкта" під охорону (додаток №2 до договору), розписки відповідача до договору № 25944/1, витягу з електронної системи, щодо установленого на об`єкті обладнання, позивачем на Об`єкті було встановлено Прилад приймально - контрольний "Лунь-11" вартістю у розмірі еквівалентному 176,00 доларів США, який належить заявнику на праві власності та який не переходить у власність боржника протягом всього часу дії цього договору, а у випадку закінчення дії договору боржник зобов`язаний повернути його.

Тобто, у разі неповернення за будь-яких обставин встановленого на "Об`єкті" Прилад приймально-контрольний "Лунь-11", відповідач в безумовному порядку на виконання статті 1213 Цивільного кодексу України повинен відшкодувати його вартість та сплатити на розрахунковий рахунок Позивача суму у розмірі еквівалентному 176,00 доларів США, яка визначається на момент розгляду справи. Оплата проводиться в національній валюті України за курсом, встановленим НБУ на день проведення розрахунку.

Матеріали справи свідчать про те, що 31 травня 2024 року, у відповідності до підпункту. а) пункту 4.2. договору, листом за вихідним № 127 у зв`язку з заборгованістю у сумі 1560,00 грн, позивач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ХАРКІВАГРОСНАБ" про розірвання в односторонньому порядку договору з 07 червня 2024 року, але відповідачем не було повернено Прилад приймально-контрольний "Лунь-11" та не надано позивачу доступ на "Об`єкт" для проведення демонтажу встановленого Приладу приймально-контрольного "Лунь-11", а також не проведено всі необхідні розрахунки з дотриманням умов договору, у тому числі, передбачені пунктами 3.13. договору.

У зв`язку з не виконанням зобов`язань за договором, 19 червня 2024 року (вихідний №88) Товариству з обмеженою відповідальністю фірма "ХАРКІВАГРОСНАБ" було направлено вимогу адвоката про сплату заборгованості за договором та вартості Приладу приймально-контрольного "Лунь-11", яку відповідачем залишено без належного реагування.

Як зазначено вище, відповідно до пункту 3.13. договору, в разі розірвання договору та не проведення в 3-х денний строк всіх необхідних розрахунків за договором, внаслідок не повернення Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "ХАРКІВАГРОСНАБ" Приладу приймально-контрольного "Лунь-11" Товариству з обмеженою відповідальністю "ОХОРОНА ТА БЕЗПЕКА ПЛЮС", для відповідача з 11 червня 2024 року виникло зобов`язання оплатити в безумовному порядку вартість Приладу приймально-контрольного "Лунь-11" після розірвання договору, а саме здійснити оплату його вартості.

Проте, після розірвання в односторонньому порядку договору з 07 червня 2024 року, Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ХАРКІВАГРОСНАБ" в 3-х денний строк, до 11 червня 2024 року, не повернув Прилад приймально-контрольний "Лунь-11" позивачу та по даний час не здійснив оплату його вартості, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі еквівалентній 176 доларів США, що на 09 липня 2024 року в національній валюті за курсом, встановленим НБУ (курс гривні к долару США на 09 липня 2024 року складає 40,70 грн./дол. США) становить 7163,20грн.

Таким чином, Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "ХАРКІВАГРОСНАБ" не виконано по даний час зобов`язання за договором оскільки в 3-х денний строк не здійснено всіх необхідних розрахунків за договором і не сплачено на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ОХОРОНА ТА БЕЗПЕКА ПЛЮС" вартість Приладу приймально-контрольного "Лунь-11".

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "ОХОРОНА ТА БЕЗПЕКА ПЛЮС" зобов`язано сплатити позивачу заборгованість за надані послуги у сумі 1560,00 грн та вартість неповерненого Приладу приймально-контрольного "Лунь-11" у сумі 7163,20 грн, що на момент складання заяви становить суму боргу у розмірі 8723,20 грн.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу, України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статей 526 та 525 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

За таких обставин, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 8723,20 грн боргу.

Щодо стягнення із відповідача заявлених позивачем суми пені у розмірі 180,42 грн у відповідності до договору, суд зазначає наступне.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, пеня та штраф є видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За таких обставин, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 180,42 грн пені задовольнити.

Щодо стягнення із відповідача заявлених позивачем 20,74 грн 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім вказаної суми 3% річних дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 20,74 грн 3% річних є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлено наступне.

Згідно частини 2 статті 126 Кодексу, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Кодексу). У частині 3 статті 126 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОХОРОНА ТА БЕЗПЕКА ПЛЮС" (замовником) та Фізичною особою - підприємцем Чобітько Ігорем Вікторовичем (виконавцем) було укладено договір про надання юридичних послуг від 01 вересня 2023 року.

Відповідно до пункту 1.1 договору виконавець зобов`язується надати замовнику юридичні послуги, а замовник зі свого боку зобов`язується прийняти вказані послуги та оплатити їх.

Згідно пункту 3.1. договору вартість послуг виконавця за договором визначається у додатках до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до пункту 3.2. договору оплата проводиться замовником в безготівковій формі у повному обсязі в порядку визначеному у додатках до цього договору.

Згідно пункту 3.3. договору розмір вартості послуг виконавця, зазначений у пункті 3.1. цього договору, може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до додатку № 1 до договору замовник сплачує виконавцю щомісячно суму із розрахунку 1000,00 грн за одну годину роботи виконавця.

Згідно пункту 1 акту від 09 липня 2024 року прийому - передачі наданих послуг до договору про надання юридичних послуг від 01 вересня 2023 року відповідно до пункту 1.1. договору в період з 19 червня 2024 року по 09 липня 2024 року виконавець надав юридичні послуги протягом 2 годин, а замовник прийняв послуги.

Відповідно до пункту 2 акту від 09 липня 2024 року прийому - передачі наданих послуг до договору про надання юридичних послуг від 01 вересня 2023 року відповідно до пунктів 3.1. та 3.2 договору вартість послуг виконавця складає 2000,00 грн без ПДВ..

Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом професійної правничої допомоги позивачу у даній справі.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "ОХОРОНА ТА БЕЗПЕКА ПЛЮС" на правничу допомогу підлягають розподілу.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "ОХОРОНА ТА БЕЗПЕКА ПЛЮС" в даній справі на правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 Кодексу). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Кодексу). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частина 6 статті 126 Кодексу).

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Зазначена позиція суду щодо застосування статті 129 Господарського процесуального кодексу України узгоджується із позицією Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, та позицією касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1785/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 908/374/19, від 25 червня 2019 року.

Згідно частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об`єднана палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі №922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Враховуючи конкретні обставини справи, суд, детально проаналізувши всі докази, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

Вимоги позивача про стягнення 44,10 грн витрат на відправлення відповідачу вимоги про сплату заборгованості та 135,80 грн витрат на відправлення відповідачу копії позовної заяви з додатками задоволенню не підлягають, оскільки не охоплюються положеннями статті 123 Господарського процесуального кодексу України про витрати, пов`язані з розглядом справи. Поштове відправлення примірника вимоги про сплату заборгованості та позовної заяви відповідачеві передує відкриттю провадження у справі та є процесуальним обов`язком позивача.

Згідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином на відповідача покладається судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як відзначив Суд у справі Pretto v. Italy (1983) розумність тривалості судового розгляду необхідно оцінювати в кожному випадку відповідно до конкретних обставин даної справи та з урахуванням критеріїв, що склалися в практиці Суду.

Так, відповідно до частини 1 статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд, розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

Проте, 24 лютого 2022 року Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який було продовжено і який діє і по теперішній час.

Відповідно до статті 26 Закону України Про правовий режим воєнного стану скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого частиною 1 статті 248 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 165, 196, 201, 208-210, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ХАРКІВАГРОСНАБ" (61038, м. Харків, вул. Спортивна, буд. 9, код ЄДРПОУ 25190036) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОХОРОНА ТА БЕЗПЕКА ПЛЮС" (61002, м. Харків, вул. Садова, буд. 10/12, код ЄДРПОУ 33121595) 8723,20 грн боргу, 180,42 грн пені, 20,74 грн 3% річних, за договором № 25944/1 від 18 вересня 2017 року, 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2422,40 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "20" вересня 2024 р.

СуддяП.В. Хотенець