Рішення

від 18.09.2024 по справі 922/1700/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2024м. ХарківСправа № 922/1700/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Тонкій Є.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова (бульв. Гончарівський, 20, м. Харків, 61004) до 1-ого відповідача Харківської міської ради (майдан Конституції, 7, м. Харків, 61003) , 2-ого відповідача Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (майдан Конституції, 16, м. Харків, 61003) , 3-ого відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармація та медицина" (вул. Благовіщенська, 25 м. Харків, 61052) про визнання незаконним та скасування рішення та стягнення коштів за участю представників:

прокурора - Ногіної О.М. (посвідчення № 072833 від 01.03.2023);

першого відповідача (Харківська міська рада) - не з`явився;

другого відповідача (Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради) - не з`явився;

третього відповідача - Гончарова С. І. (ордер № 1195020 від 27.06.2024),

ВСТАНОВИВ:

Купріянов Володимир Борисович (Новобаварська окружна прокуратура м. Харкова) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до 1-ого відповідача Харківської міської ради (майдан Конституції, 7, м. Харків, 61003), 2-ого відповідача Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (майдан Конституції, 16, м. Харків, 61003), 3-ого відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармація та медицина" (вул. Благовіщенська, 25, м. Харків, 61052), визначивши наступний склад учасників справи: позивач - Купріянов Володимир Борисович ел. пошта mtkhua@proton.me, тел. НОМЕР_1 , адреса бульвар Гончарівський, 20, м. Харків, 61004 (Новобаварська окружна прокуратура м. Харкова), РНОКПП НОМЕР_2 , Представник позивача, Відповідач 1 Харківська міська рада (відповідач-1), Відповідач 2 Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (відповідач-2), Відповідач 3 Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА» (відповідач-3), Інша особа Харківська обласна прокуратура, прокурор якої забезпечуватиме участь у розгляді справи судом, в якій просить суд:

Визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити його.

Прийняти позовну заяву до розгляду та порушити провадження у справі.

Визнати незаконним та скасувати п. 14 додатку «Перелік об`єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу» до рішення 16 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 22.06.2012 № 765/12.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 28.09.2012 № 4901-В-С, укладений щодо нежитлової будівлі літ.«Е-2», загальною площею 463,8 кв.м. по вул. Карла Маркса, 25 у м. Харкові, між Харківською міською радою, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА» (код ЄДРПОУ: 32677494), посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою С.А. (реєстровий № 2873).

Зобов`язати ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА» (код ЄДРПОУ: 32677494) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 04059243) за актом приймання-передачі нежитлову будівлю літ.«Е-2», загальною площею 463,8 кв.м, яка є предметом договору купівлі-продажу від 28.09.2012, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою С.А. (реєстровий № 2873) та право власності на яку зареєстроване за вказаним товариством 18.10.2012 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 36269847, номер запису про право власності: 3720), а 08.07.2019 - в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у складі об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1869590263101.

Скасувати державну реєстрацію права власності, проведену 08.07.2019 приватним нотаріусом ХМНО Гібадуловою Л.А. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (з відкриття розділу) за ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА» (код ЄДРПОУ: 32677494) на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1869590263101.

Залучити до розгляду Харківську обласну прокуратуру для забезпечення участі у розгляді вищевказаної справи.

Судові витрати по справі покласти на відповідачів.

Судовий збір стягнути з відповідачів за такими реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 0901010.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.05.2024 позовну заяву ОСОБА_1 (Новобаварська окружна прокуратура м. Харкова) залишено без руху.

Встановлено ОСОБА_1 (Новобаварська окружна прокуратура м. Харкова) строк для усунення недоліків - 10 (десять) днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Встановлено ОСОБА_1 (Новобаварська окружна прокуратура м. Харкова) спосіб усунення недоліків шляхом надання до суду:

- уточнення суб`єктного складу учасників справи у вступній частині позовної заяви.

21.05.2024 від Новобаварської окружної прокуратури через систему «Електронний суд» (Документ сформований в системі «Електронний суд» 20.05.2024) надійшла заява про усунення недоліків, де прокурор направив до суду примірник позовної заяви від 15.05.2024 за №52-103-3520 вих.24 в новій редакції з уточненим суб`єктним складом.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1700/24. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато підготовче провадження і призначено підготовче засідання 11 червня 2024 року о 12:30. Розгляд клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності та його поновлення постановлено вирішити в кінцевому процесуальному документі.

22.05.2024 від заступника керівника обласної прокуратури надійшло клопотання (вх.№ 13323/24), де прокурор просить суд повернути Харківській обласній прокуратурі (код ЄДРПОУ: 02910108, розрахунковий рахунок: UA178201720343160001000007171, банк отримувача: Держказначейська служба України; код класифікації видатків бюджету (KEКB): 2800; призначення платежу: Повернення судового збору) надміру зарахований судовий збір у розмірі 3 365,52 грн, сплачений відповідно до платіжної інструкції від 07.05.2024 № 1091 за подання позовної заяви.

У підготовчому засіданні 11.06.2024 постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 09.07.2024 на 11:00.

В порядку ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України сторони повідомлені про наступне підготовче засідання ухвалами від 11.06.2024.

Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармація та медицина" 05.07.2024 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву (Документ сформований в системі «Електронний суд» 04.07.2024, вх.№ 17246/24), в якому представник Товариства просить суд застосувати строк позовної давності, відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА» позовні вимоги не визнає, вважає, що позовна заява безпідставна та така, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

По-перше, cпосіб малої приватизації було обрано відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств», який встановлює, що приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом викупу.

Як вказує представник Товариства, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради листом №7339 повідомило ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА», що Рішенням 16 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 22.06.2012 р. орендований Товариством об`єкт нерухомості включений до переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу орендарем.

Пунктом 14 додатку до рішення 16 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 22.06.2012 року № 765/12 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» до переліку об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу, включено нежитлові будівлі літ. «Е-2» за адресою: вул. Карла Маркса, 25, м. Харків.

28.09.2012 між Територіальною громадою міста Харків в особі Харківської міської ради та ТОВ «Фармація та медицина» укладено Договір № 4901-В-С купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «Е-2» загальною площею 463,8 кв.м., яка розташовані за адресою: вул. Маркса Карла, 25, м. Харків, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Гавриловою С. А 28.09.2012 за № 2873.

На думку представника відповідача, договір укладено без порушень діючого законодавства на підставі рішення 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11 «Про програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр.» та рішення 16 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 22.06.2012 № 756/12 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова».

По-друге, стосовно вимоги про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 28.09.2012 № 4901-В-С, представник ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА» вважає, що позбавлення права мирного володіння майном тільки за те, що орендар не відмовився від участі у правочині, є безпідставним покладанням на приватного учасника обороту ризиків і відповідальності за порушення, які допущені органом місцевого самоврядування.

По-третє, ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА» після укладення Договору купівлі-продажу від 28.09.2012, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою С.А. (реєстровий № 2873) 18.10.2012, зареєструвало право власності на об`єкт нерухомості в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 36269847, номер запису про право власності: 3720).

На день звернення керівником Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова до суду в Реєстрі прав власності на нерухоме майно не існує об`єкту з реєстраційним номером 36269847. А таким чином і повернути нерухоме майно, яке було придбано за вищезазначеним договором купівлі-продажу, не вбачається можливим.

Крім того, відповідно до Декларації про початок виконання будівельних робіт проведено реконструкцію нежитлових будівель літ. «И-1», літ. «Ж-2», літ. «У-1», літ. «Е-2» під медичний центр за адресою, м. Харків, вул. Благовіщенська, 25 та 25-Б (колишня вул. Карла Маркса). Декларація зареєстрована Інспекцією ДАБК Департаменту територіального контролю Харківської міської ради 22.06.2016 р. №ХК083161730831.

З моменту проведення реконструкції перестала існувати будівля літ. «Е-2» з тими якісно-кількісними показниками, які в неї існували станом на 28.09.2012 (момент укладення договору купівлі-продажу).

Після проведення реконструкції в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі сертифікату ДАБІ, серія та номер:ХК162191500620, виданого 30.05.2019 (видавник: Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради), зареєстровано лише один об`єкт за номером в РПВН: 36269847 загальною площею 1741,2 кв.м. з реєстраційним номером 1869590263101, який знаходиться за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Благовіщенська (вулиця Маркса Карла), будинок 25, 25-Б. Цей об`єкт нерухомості є фактично єдиною спорудою і виокремити з нього будівлю літ «Е-2» не вбачається можливим.

Як зазначає представник ТОВ "Фармація та медицина", станом на момент пред`явлення позовної заяви не існує об`єкта нерухомості, який би відповідав за своєю вартістю, якісними та кількісними характеристиками будівлі літ «Е-2», а існує новий об`єкт нерухомості загальною площею 1741,2 кв.м. з реєстраційним номером 1869590263101, який знаходиться за адресом: Харківська область, м. Харків, вул. Благовіщенська (вулиця Маркса Карла), будинок 25, 25-Б.

Представник Товариства також зазначає, що існує необхідність застосування строків позовної давності.

Разом з відзивом на позовну заяву Товариством з обмеженою відповідальністю "Фармація та медицина" подано клопотання про призначення комплексної судової будівельно-технічної та будівельно-оціночної експертизи.

У підготовчому засіданні 09.07.2024 постановлено протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармація та медицина" про призначення комплексної судової будівельно-технічної та будівельно-оціночної експертизи, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 30.07.2024 на 12:30.

В порядку ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України сторони повідомлені про наступне підготовче засідання ухвалами від 09.07.2024.

Від керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова 19.07.2024 надійшло заперечення на клопотання відповідача про призначення комплексної судової будівельно-технічної та будівельно-оціночної експертизи (Документ сформований в системі "Електронний суд" 19.07.2024, вх.№ 18358/24), в якому міститься відповідь на відзив, де прокурор вказує на те, що наведені у відзиві доводи представника відповідача про законність оспорюваних рішення Харківської міської ради про приватизацію нежитлової будівлі літ.«Е-2» загальною площею 463,8 кв.м. по вул. Карла Маркса (на теперішній час - Благовіщенська), 25 у м. Харкові та укладеного приватизаційного договору, на думку прокурора, зводяться виключно до констатації тієї обставини, що чинним на той час законодавством було передбачено такий спосіб малої приватизації, як викуп орендарем орендованого майна.

Нормами законодавства, якими врегульовано такий спосіб приватизації, як викуп орендованого майна, передбачено право орендаря на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Доказів здійснення за згодою орендодавця відповідних поліпшень станом на момент прийняття спірного рішення про приватизацію та укладення спірного приватизаційного договору поданий відзив не містить.

Прокурор звертає увагу на те, що уповноважені особи Управління і ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА» були обізнані про порушення процедури приватизації шляхом викупу орендарем, а не шляхом аукціону чи конкурсу, адже в договорі купівлі-продажу наявні посилання на відповідні закони, у яких зазначено, що таке право набувається лише за умови проведення невід`ємних поліпшень вартістю понад 25 відсотків вартості об`єктів приватизації, а відповідач таких поліпшень не проводив, відповідні документи не оформлював, до Управління не надавав.

Щодо посилання представника відповідача на те, що з моменту проведення реконструкції вказана будівля перестала існувати з тими якісно-кількісними характеристиками, які існували на момент укладення договору купівлі-продажу, то неістотне збільшення загальної площі спірної нежитлової будівлі літ.«Е-2» внаслідок проведеної реконструкції на 20,2 кв.м. не унеможливлює її повернення, оскільки відповідна позовна вимога стосується нежитлової будівлі саме тої площі, яка існувала на момент укладення спірного приватизаційного договору з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1869590263101, до складу якого входить спірна будівля із зазначеною неістотно збільшеною площею.

Наведене у відзиві твердження про те, що оскільки після проведення реконструкції в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано лише один об`єкт нерухомого майна загальною площею 1741,2 кв.м. з реєстраційним номером 1869590263101, з якого виокремити будівлю «Е-2» не вбачається можливим, не враховує наведених у позові доводів про те, що вказана будівля, як вбачається з наданого технічного паспорта, є нежитловою будівлею з індивідуальними характеристиками та літерацією.

Наведені у відзиві відповідача твердження щодо наявності підстав для застосування наслідків пропуску строків позовної давності прокурор вважає безпідставними та необґрунтованими.

У підготовчому засіданні 30.07.2024 постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.08.2024 на 12:30.

В порядку ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України сторони повідомлені про наступне судове засідання ухвалами від 30.07.2024.

У судовому засіданні 21.08.2024 постановлено протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні до 18.09.2024 до 11:00.

В порядку ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України сторони повідомлені про наступне судове засідання ухвалами від 21.08.2024.

Від Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова 30.08.2024 надійшли додаткові письмові пояснення з окремого питання (Документ сформований в системі "Електронний суд" 30.08.2024, вх.№ 21716/24).

Спростовуючи твердження представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармація та медицина" про необхідність застосування строків позовної давності, прокурор повідомляє, що у межах проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017220000001129 процесуальним керівником в порядку ст. 93 КПК України листом від 24.10.2018 № 15/1-2183вих-18 витребувано документи, що стали підставою для укладання Договору купівлі-продажу від 24.01.2012 між Управлінням коммайна та ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА» приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, 34.

Крім того, в межах проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017221080000041 процесуальним керівником вивчалось питання законності проведення у грудні 2016 року приватизації об`єктів нерухомості комунальної власності та в порядку ст. 93 КПК України листом від 18.04.2017 № 04- 09-767/17, витребовувалися документи щодо нежитлових приміщень за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, 36, літ. «А-2», покупцем яких було ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА».

Відповідно до судових повісток про виклик від 07.11.2018 у кримінальному провадженні 42017220000001129 та від 18.04.2017 у кримінальному провадженні 42017221080000041 представнику відповідача ОСОБА_2 в якості свідка запропоновано прибути до Харківської обласної прокуратури на 12.11.2018 на 12 год 00 хв та до Харківської місцевої прокуратури № 2 на 21.04.2017 на 14 год 00 хв.

Опрацюванням Технічного паспорту на громадський будинок літ. Е-2 по вул. Карла Маркса, 25, наданого відповідачем, встановлено, що останній завірений нотаріусом 25.01.2019 та не містить жодної інформації щодо витребовування та направлення вказаного документу на адреси процесуальних керівників у вищевказаних кримінальних провадженнях.

Будь-яких відповідей на вказані листи прокурора, які б підтверджували позицію представника Товариства щодо надання копій документів поза межами витребуваного обсягу, тобто інших ніж витребувано прокурором, не надано.

У жовтні 2019 року прокурор звертався до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, ТОВ "ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА" з іншим предметом позову.

Інші позови органами прокуратури до ТОВ «ФАРМАЦИЯ ТА МЕДИЦИНА» щодо законності проведення процедури приватизації не вносились.

Прокурор наполягає на тому, що про протиправність оскаржуваних рішень Харківської міської ради прокуратурі стало відомо під час здійснення досудового розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42023222060000064, лише після отримання 20.07.2023 на підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова тимчасового доступу до матеріалів приватизаційних справ, у тому числі щодо спірного об`єкту нерухомого майна.

Від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармація та медицина" 04.09.2024 надійшло заперечення на заяву "Додаткові письмові пояснення з окремого питання" (Документ сформований в системі "Електронний суд" 03.09.2024, вх.№ 22084/24), де представник Товариства наголошує на тому, що додаткові письмові пояснення з окремого питання були подані вже після закриття судом стадії підготовчого провадження у справі, тому вони не повинні прийматись судом та не підлягають розгляду.

Відповідач вважає, що прокурором не доведено, що саме при виконанні ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова було отримано документи, пов`язані з приватизацією ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА» нежитлової будівлі літ.«Е-2» загальною площею 463,8 кв.м. по вул. Карла Маркса, 25 у м. Харкові і раніше йому ці події відомі не були.

За висновком представника відповідача, зазначені прокурором причини пропуску строку позовної давності не є поважними, у зв`язку з чим строк позовної давності прокурору не може бути поновлений.

У судовому засіданні 18.09.2024 представник прокуратури підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача Харківської міської ради у судове засідання не з`явився.

Другий відповідач - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради - свого повноважного представника у судове засідання не направив.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармація иа медицина" проти позовних вимог заперечував та просив суд застосувати строки позовної давності.

Суд звертає увагу, що з 18 жовтня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 №3200-IX. Зокрема, приписами частини шостої статті 6 ГПК України (у редакції Закону, з урахуванням змін) унормовано, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Відповідно до абзацу 1 частини 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Згідно з абз. 2 ч. 6 цієї статті, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, таке рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З метою повідомлення відповідачів Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про розгляд справи судом та про їх право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали Господарського суду Харківської області направлялись до електронних кабінетів першого та другого відповідача.

Отже, суд належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи та здійснив всі необхідні дії з метою належного їх повідомлення про дату, час та місце проведення судового засідання; відповідачі мали достатньо часу підготувати заперечення на позовну заяву і визнаються такими, що були належним чином повідомлені про розгляд справи (згідно частини 6 статті 242 ГПК України).

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що відповідачі мали доступ до судових рішень та мали можливість ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відзиву на позов Харківською міською радою та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до суду надано не було.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

В ході розгляду справи Господарським судом Харківської області відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах строків, встановлених ГПК України.

Судом в повному обсязі досліджено письмові докази у справі відповідно до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представники прокуратури та третього відповідача погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами відповідно до ст. 74 ГПК України.

За ст. 219 ГПК України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 18.09.2024 відповідно до ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою судом встановлено таке.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі (рішення Конституційного Суду України у від 01.04.2008 № 4-рп/2008).

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України надають прокурору право звертатися до суду з позов про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.

Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Згідно з ч. 3, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною 4 статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)).

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до частини четвертої статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

У рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження «у виключних випадках і в порядку, що визначені законом». Про такі випадки йдеться, зокрема, у частині третій статті 23 Закону № 1697-VII. На думку Конституційного Суду України, це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання.

У рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18).

Суд зауважує, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави.

Позиція суду узгоджується з позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20.

У позовній заяві прокурор вказав, що інтереси держави порушено внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, наділеним відповідними повноваженнями, незаконного рішення.

Прокурор вказав, що оскільки саме Харківська міська рада та Управління вчинили дії, які негативно впливають на інтереси громади, допустили порушення інтересів у спірних правовідносинах, то вони не є органами, які можуть здійснювати захист інтересів держави у тих самих відносинах, тобто звернутися до суду з відповідним позовом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі.

Розглянувши справу №922/1700/24 в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Шевченківською окружною прокуратурою міста Харкова здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42023222060000064 від 22.03.2023 за ч. 2 ст. 364 КК України. На підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 в Архівному відділі Харківської міської ради отримано тимчасовий доступ до ряду приватизаційних справ, у тому числі щодо приватизації нежитлової будівлі літ.«Е-2», загальною площею 463,8 кв.м, по вул. Карла Маркса (на теперішній час - Благовіщенська), 25 на території Холодногірського району м. Харкова.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі Договору оренди від 29.05.2012 № 4879 (в редакції, викладеній у додатковій угоді від 07.06.2012 № 1), укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управлінням) та ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА», у останнього в оренді перебувала нежитлова будівля літ.«Е-2», загальною площею 463,8 кв.м., по вул. Карла Маркса, 25 у м. Харкові.

Відповідно до п. 3.1 Договору вартість об`єкту оренди складала 468 100 грн. без ПДВ.

Пунктом 5.2 Договору передбачено право орендаря здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку при наявності письмової згоди орендодавця, за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з Управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, а також за наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.

Згідно з п. 5.3 Договору орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта у власність.

Відповідно до п. 10.1 вказаного Договору строк його дії до 29.04.2015.

Згідно матеріалів приватизаційної справи ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА» в особі директора Грищенка М.Г. звернулося з заявою від 15.06.2012 (тобто через 17 днів з дня отримання майна в оренду) до Управління (вх. № 10706 від 15.06.2012), у якій просить дозволити приватизацію вказаної нежитлової будівлі шляхом викупу.

Харківською міською радою прийнято рішення (п. 14 додатку «Перелік об`єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу» до рішення 16 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 22.06.2012 № 765/12), яким міська рада включила спірну нежитлову будівлю до переліку об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу.

У подальшому на виконання вказаного рішення ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА» звернулося до Управління із заявою про приватизацію шляхом викупу від 26.06.2012 №2216 (вх. № 11497).

Відповідно до наявного в матеріалах приватизаційної справи звіту про оцінку нежитлових приміщень нежитлової будівлі літ.«Е-2», загальною площею 463,8 кв.м., по вул. Карла Маркса, 25 у м. Харкові, складеного 30.06.2012 суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Юстпріват», висновки якого затверджено наказом начальника Управління від 19.07.2012 за № 2487, ринкова вартість згаданих приміщень станом на 30.06.2012 склала 430 200 грн (без ПДВ).

Під час складання вказаного звіту використано технічний паспорт на громадський будинок (нежитлову будівлю) літ.«Е-2» по вул. Карла Маркса, 25 у м. Харкові, виготовлений КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» за станом на 07.02.2012, згідно якого, загальна площа згаданої двоповерхової будівлі разом з підвалом склала 463,8 кв.м.

Прокурор зауважує, що у вказаному звіті відсутні будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у нежитлових приміщеннях вказаної нежитлової будівлі, в тому числі невід`ємні поліпшення.

З матеріалів приватизаційної справи вбачається, що начальником Управління видано розпорядження від 28.09.2012 № 2185 «Про укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, орендованої товариством з обмеженою відповідальністю «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА» за адресою: м. Харків, вул. Карла Маркса, 25 літ.«Е-2»». Підставою видачі вказаного розпорядження зазначено, зокрема, Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова на 2012-2016 роки, затверджену рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11, рішення 16 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 22.06.2012 № 765/12, а також висновки про вартість об`єкта оцінки, затверджені наказом начальника Управління від 19.07.2012 № 2487.

У подальшому 28.09.2012 між ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА» та територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управління, укладено Договір купівлі-продажу № 4901-В-С, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою С.А. (реєстровий № 2873).

За умовами Договору купівлі-продажу відповідач приватизував вказані нежитлові приміщення за 430 200 грн. без ПДВ (разом з ПДВ за 516 240 грн).

Після цього, як вбачається з відомостей Реєстру прав власності на нерухоме майно, на підставі Договору купівлі-продажу, а також Акта прийому-передачі нерухомого майна від 09.10.2012, КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 18.10.2012 проведено державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ.«Е-2», загальною площею 463,8 кв.м., за ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 36269847, номер запису про право власності: 3720). У подальшому запис про об`єкт нерухомого майна в Реєстрі прав на нерухоме майно погашено 11.07.2019 на підставі рішення державного реєстратора.

Так з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що приватним нотаріусом ХМНО Гібадуловою Л.А. 08.07.2019 проведено за ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА» державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1869590263101, загальною площею 1741,2 кв.м. (нежитлові будівлі літ.«Е-2», загальною площею 484,0 кв.м, літ.«И-2», загальною площею 756,0 кв.м, літ.«У-2», загальною площею 125,9 кв.м, літ.«Ж-2», загальною площею 375,3 кв.м (під медичний центр)), по вул. Благовіщенській, 25, 25-Б у м. Харкові (номер об`єкта в Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 36269847).

Підставою для проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1869590263101 зазначено рішення приватного нотаріуса ХМНО Гібадулової Л.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47723362 від 11.07.2019, а також документи, подані для державної реєстрації: сертифікат ДАБІ, серія та номер: ХК162191500620, виданий 30.05.2019 Інспекцією державного архітектурно- будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради (документ отримано з Єдиного реєстру документів); свідоцтво про право власності, серія та номер: 48511615, видане 26.11.2015 Харківським міським управлінням юстиції; договір купівлі-продажу, серія та номер: 2873, виданий 28.09.2012 приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою С.А.; акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 4901-ВС, виданий 09.10.2012; свідоцтво про право власності, видане 24.12.2012 виконавчим комітетом Харківської міської ради; свідоцтво про право власності, видане 24.12.2012 виконавчим комітетом Харківської міської ради.

З долученого до електронної реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1869590263101 сертифіката серії ХК №162191500620, виданого 30.05.2019 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради (документ отримано з Єдиного реєстру документів) вбачається, що вказаним сертифікатом засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта під назвою «Реконструкція нежитлових будівель літ.«И-1», літ.«Ж-2», літ.«У-1», літ.«Е-2», під медичний центр по вул. Благовіщенській, 25 у м. Харкові, загальною площею 1741,20 кв.м.

Крім цього, до електронної реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1869590263101 долучено технічний паспорт на громадський будинок (медичний центр) по вул. Благовіщенській, 25, 25-Б у м. Харкові, виготовлений ФО-П Ганжя Оленою Олександрівною станом на 07.11.2018 на замовлення ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА».

У вказаному технічному паспорті заінвентаризовано згаданий об`єкт, як такий, що складається з літ.«Е-2», літ.«У-2», літ.«Ж-2», літ.«И-2». При цьому, загальну площу нежитлової будівлі літ.«Е-2», яка складається з підвалу та двох поверхів, зафіксовано як 484,0 кв.м, що на 20,2 кв.м. більше, ніж загальна площа нежитлової будівлі літ.«Е-2», яка є предметом спірного приватизаційного договору.

У рішенні Харківської міської ради про включення спірних нежитлових приміщень до переліку об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу зазначено, що його прийнято на підставі, зокрема, Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11 (далі - Програма).

Відповідно до п. 1.1 Програми її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.

Відповідно до п. 5.1, 5.23 Програми продаж об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи об`єктів. Продаж об`єктів комунальної власності на конкурентних засадах здійснюється відповідно до розділу IV Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Згідно з ч. 2 ст. 345 ЦК України та ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Приватизація об`єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» (чинний на той час) (далі - Закон) приватизація проводиться з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Згідно з ч. 4 ст. 3 Закону відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Відповідно до абз. 2 ч. 6 ст. 29 Закону порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5-1 Закону з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за групами, серед яких визначено групу А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.

У відповідності з ч. 2 ст. 5-1 Закону об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації.

Частиною 2 ст. 16-2 Закону передбачено, що викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).

Статтею 4 цього Закону передбачено, що продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно органи приватизації, створені місцевими Радами.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об`єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які, зокрема, встановлюють ціну продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Як зазначалось вище, порядок викупу встановлений ФДМУ, а саме Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений ФДМУ від 02.04.2012 № 439.

Відповідно до п. 8.1 Порядку, викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу ІІІ та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Згідно з п. 8.2. Порядку ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.

Оцінка майна, яке підлягає приватизації, проводиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою КМУ від 10.12.2003 № 1891 (з подальшими змінами в редакції від 16.12.2011, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 63 Методики, вимоги цього розділу поширюються на випадки проведення оцінки об`єктів у матеріальній формі (крім земельних ділянок та об`єктів незавершеного будівництва) з метою їх приватизації як окремого індивідуально визначеного майна, застави та іншого відчуження відповідно до законодавства.

Згідно п. 65 Методики вибір баз оцінки об`єктів у матеріальній формі регулюється вимогами національних стандартів з урахуванням особливостей, встановлених цією Методикою. При цьому враховується строк корисного використання таких об`єктів, належність їх до спеціалізованого майна, майна спеціального призначення або спеціальної конструкції. Вихідними даними про фізичні, технічні та функціональні характеристики об`єктів у матеріальній формі є дані, зазначені в документах згідно з пунктом 38 (згідно п.38 вихідними даними про фізичні характеристики основних засобів, що можуть бути віднесені до нерухомого майна є: документи бюро технічної інвентаризації; проектно-кошторисна документація щодо будівництва об`єкта оцінки у разі, якщо під час ідентифікації об`єкта оцінки оцінювачем не виявлено розбіжностей між фактичними фізичними характеристиками об`єкта оцінки та такою документацією; документи натурних обмірів об`єкта оцінки та документи, що засвідчують фізичний (технічний) стан поліпшень, здійснених спеціалізованими організаціями, які відповідно до вимог законодавства мають право проводити зазначені роботи; у разі відсутності будь-яких із зазначених вище документів - документ, що засвідчує здійснення натурних обмірів або обстеження фізичного (технічного) стану, що виконані власником майна (балансоутримувачем) або особою, що уповноважена управляти цим майном, скріплений печаткою та підписом керівника суб`єкта господарювання, або безпосередньо оцінювачем, який проводить оцінку, скріплений печаткою та підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. Зазначені вихідні дані додаються до звіту про оцінку майна).

Згідно з абз. 6 п. 67 Методики порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Цим Порядком також визначається процедура ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря.

Зазначений порядок встановлений ФДМУ, а саме Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений наказом ФДМУ від 27.02.2004 № 377.

Відповідно до п. 1.1 Порядку цей Порядок установлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід`ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря.

Порядок застосовується для оцінки орендованого нерухомого майна, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, щодо якого прийнято рішення про приватизацію та компенсацію орендарю вартості невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Невід`ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.

Згідно з п. 2.1 Порядку ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна (далі - ідентифікація поліпшень) є встановлення суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.

Відповідно до п. 2.2 Порядку підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають:

- договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти;

- погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо;

- аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря.

Відповідно до системного аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що Харківська міська рада дійсно мала право прийняти рішення про продаж об`єкта нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації (Управління) - право укласти відповідний договір купівлі-продажу.

При цьому такий продаж міг бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж міг бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо б орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів було здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Як вбачається з матеріалів приватизаційної справи, ТОВ "Фармація та медицина" жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна в оренді не здійснило. У звіті про оцінку майна, договорі купівлі-продажу, заяві з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі будь-які відомості про такі поліпшення відсутні.

ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА» до органу приватизації, тобто до Управління, не подавало документів передбачених п. 2.2 Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, які б містили відомості про невід`ємні поліпшення, здійснені за час оренди, під час приватизації, зокрема, погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції; аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря; довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв`язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат.

Таким чином, за висновком суду Харківською міською радою та визначеним нею органом приватизації неправильно обрано та реалізовано спосіб приватизації спірного майна шляхом викупу орендарем.

Разом з тим, суд звертає увагу на наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14).

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).

У пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Оспорювання ж рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, також не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване; подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01.10.2019 та 15.10.2019 у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17.

Спираючись на викладене, враховуючи висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, вказані у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 922/461/22, суд висновує, що звернення прокурора з вимогою про визнання незаконним та скасування п. 14 додатку «Перелік об`єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу» до рішення 16 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 22.06.2012 № 765/12 та скасування державної реєстрації права власності, проведеної 08.07.2019 приватним нотаріусом ХМНО Гібадуловою Л.А. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (з відкриття розділу) за ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА» (код ЄДРПОУ: 32677494) на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1869590263101 є неналежним способом захисту, а тому в цій частині вимоги прокурора не підлягають задоволенню.

Розглянувши позовну вимогу про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 28.09.2012 № 4901-В-С, укладеного щодо нежитлової будівлі літ.«Е-2», загальною площею 463,8 кв.м. по вул. Карла Маркса, 25 у м. Харкові, між Харківською міською радою, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА» (код ЄДРПОУ: 32677494), посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою С.А. (реєстровий № 2873), суд зазначає таке.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Харківська міська рада.

При цьому ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада міста Харкова, як власник спірного об`єкта нерухомості, делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто воля територіальної громади, як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Таким чином, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі №916/2130/15.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо, зокрема, незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Так, визначеною ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності спірних правочинів є недодержання в момент їх вчинення вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 цього Кодексу, а саме: невідповідність змісту договорів вимогам ч. 2 ст. 345 ЦК України, якою передбачено, що приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом, який в даному випадку, як зазначено вище, порушено.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Так, згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Виходячи з положень ст. 203, 216 ЦК України вимогу щодо реституції за недійсним правочином можливо пред`явити лише стороні договору.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

У зв`язку з вищевикладеним, спірний Договір купівлі-продажу від 28.09.2012 № 4901-В-С, укладений щодо нежитлової будівлі літ.«Е-2» загальною площею 463,8 кв.м. по вул. Карла Маркса, 25 у м. Харкові, між Харківською міською радою, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА», підлягає визнанню недійсним.

Щодо вимоги прокурора про зобов`язання ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА» повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради за актом приймання-передачі нежитлову будівлю літ.«Е-2», загальною площею 463,8 кв.м, яка є предметом договору купівлі-продажу від 28.09.2012, суд вважає її такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Надаючи юридичну оцінку необхідності позбавлення покупця за спірним договором права мирного володіння приватизованим майном, гарантованого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, слід враховувати висновки, наведені у постанові ВС у складі суддів ОП КГС від 22.01.2021 по справі № 922/623/20 за позовом прокурора до Харківської міської ради, Управління та фізичної особи-підприємця про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору купівлі-продажу нежитлових будівель недійсним, зобов`язання повернення нежитлових приміщень та скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

Так у справі № 922/623/20 встановлено, що на підставі заяви орендаря рішенням органу місцевого самоврядування вирішено провести відчуження орендованого об`єкта комунальної власності територіальної громади, після чого орендарем подано заяву про приватизацію шляхом викупу, на підставі якої укладено договір купівлі - продажу нежитлових приміщень. При цьому доказів проведення невід`ємних поліпшень орендованого майна за час його оренди чи під час процедури приватизації орендарем не надано.

ВС у складі суддів ОП КГС у вищевказаній постанові від 22.01.2021 зазначено наступне.

Передача права власності на майно, у тому числі в результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна. Отже, покупець, звертаючись до органів місцевого самоврядування про приватизацію орендованого нежитлового приміщення, та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були та жодні дії, які б свідчили про намір здійснити такі поліпшення, ним не вчинялись, усвідомлював що його звернення є протиправним оскільки суперечить п. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Порушення Харківською міською радою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недоотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом.

Харківська міська рада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який орендував комунальне майно і не здійснив його невід`ємних поліпшень, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.

З урахуванням наведеного, ВС у складі суддів ОП КГС у вищевказаній постанові від 22.01.2021 дійшов висновку про те, що наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з відповідною заявою, свідчить про недобросовісність дій орендаря. Отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.

Як вже встановлено судом, ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА» після укладення Договору купівлі-продажу від 28.09.2012, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою С.А. (реєстровий № 2873) 18.10.2012 зареєструвало право власності на об`єкт нерухомості в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 36269847, номер запису про право власності: 3720).

Після проведення реконструкції в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі сертифікату ДАБІ, серія та номер:ХК162191500620 виданого 30.05.2019 (видавник: Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради) зареєстровано лише один об`єкт за номером в РПВН: 36269847 загальною площею 1741,2 кв. м. з реєстраційним номером 1869590263101, який знаходиться за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Благовіщенська (вулиця Маркса Карла) будинок 25, 25-Б.

Згідно зі ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 184 ЦК України якщо річ наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її, то така річ є визначеною індивідуальними ознаками.

Зі змісту ст. 331 ЦК України вбачається, що новоствореним є майно, яке є новозбудованим. Тому, якщо набувачем жодного нового майна не створювалось, а лише було змінено в реєстрі вже існуюче майно, то створені внаслідок такої зміни об`єкти не можуть вважатись новоствореними в розумінні норм ЦК України. Цю позицію підтримав Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі № 29/5005/6381/2011.

Крім того, судами також має враховуватися критерій пов`язаності «новоствореного» приміщення з раніше існуючим майном. Так, не є новоствореним об`єкт нерухомого майна, створений з прив`язкою до вже існуючої нерухомості, з використанням її функціональних елементів.

Застосування цього критерію дозволило судам касаційної інстанції дійти висновку, що добудова десятого поверху до вже збудованих дев`яти не спричиняє створення "нового" майна і дозволяє власнику витребувати поліпшену 10-ти поверхову будівлю (постанови Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 29/5005/6381/2011). Також цей критерій дозволив Верховному Суду України дійти висновку, що чотири "нові" квартири, утворені в результаті реконструкції, не є іншим (новоствореним) об`єктом нерухомості, відмінним від трьох раніше існуючих квартир (постанова Верховного Суду України від 06.06.2016 у справі № 6-121цс16).

Таким чином, об`єкт позову існував на момент приватизації та існує на теперішній час в реконструйованому вигляді. Отже, змінилися лише індивідуальні ознаки цього майна.

Враховуючи викладене, а також те, що спірне майно вибуло поза волею власника, Харківської міської територіальної громади, воно підлягає поверненню в комунальну власність Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у справі в частині визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 28.09.2012 № 4901-В-С, укладеного щодо нежитлової будівлі літ.«Е-2», загальною площею 463,8 кв.м. по вул. Карла Маркса, 25 у м. Харкові, між Харківською міською радою, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА», та зобов`язання ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА» повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради за актом приймання-передачі нежитлову будівлю літ.«Е-2», загальною площею 463,8 кв.м, яка є предметом договору купівлі-продажу від 28.09.2012.

Проте, разом з тим, прокурором було заявлено клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності

В обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності прокурор зазначив, що прокурору про існування оскаржуваного рішення Харківської міської ради та про існування спірного договору стало відомо під час здійснення досудового розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023222060000064 від 22.03.2023 за ч. 2 ст. 364 КК України, на підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 та отримання в Архівному відділі Харківської міської ради тимчасового доступу до ряду приватизаційних справ, у тому числі щодо приватизації нежитлової будівлі літ.«Е-2», загальною площею 463,8 кв.м, по вул. Карла Маркса (на теперішній час - Благовіщенська), 25 на території Холодногірського району м. Харкова.

Надаючи правову кваліфікацію цим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовну давність визначено, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому, згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 06.06.2018 по справі № 348/1237/15-ц, від 10.05.2018 по справі № 914/1708/17).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції на час укладення спірного договору) визначено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об`єднань чи їх органів (частина 1 статті 6 Закону України "Про прокуратуру").

У свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про прокуратуру" прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.

Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосуванням законів визначалися статтею 20 цього Закону. Так, прокурору надавалося право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.

З огляду на зазначене, суд вважає, що прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки у межах встановленого законом строку позовної давності.

Відтак, в органів прокуратури, були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в порядку господарського судочинства в межах строку позовної давності, що прокурором з невідомих причин зроблено не було.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності , тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора.

Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі №922/1467/19 зазначив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Водночас, до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин (такий висновок сформульовано в пункті 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19).

Суд враховує посилання представника відповідача на те, що рішення 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11 «Про програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр.» та рішення 16 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 22.06.2012 № 756/12 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» було оприлюднено на офіційному сайті Харківської міської ради 25.06.2012.

Крім того, суд враховує наявність кримінальних проваджень №42017220000001129 від 19.10.2017 за ознаками ч. 2 ст. 364 ККУ та №42017221080000041 за ознаками ч. 2 ст. 367 ККУ, в рамках яких розглядалися питання приватизації ТОВ «ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА», а також те, що у жовтні 2019 року прокурор звертався до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, ТОВ "ФАРМАЦІЯ ТА МЕДИЦИНА", що підтверджується самим прокурором у наданих ними поясненнях.

В контексті вищевказаного, суд вважає безпідставними посилання прокурора на те, що про спірні обставини прокурор дізнався лише після отримання ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 та отримання в Архівному відділі Харківської міської ради тимчасового доступу до ряду приватизаційних справ.

Враховуючи викладене, прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

За таких обставин суд не вважає поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності, у зв`язку з чим відмовляє в задоволенні відповідного клопотання останнього.

Разом з тим, у відзиві на позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармація та медицина" просить суд застосувати строки позовної давності.

Суд враховує висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 у справі №521/19151/14-ц, що «у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності».

З врахуванням викладеного, Господарський суд Харківської області вважає обгрунтованою заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармація та медицина" про застосування строків позовної давності, саме до позовних вимог які стосуються Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармація та медицина" та враховує вищевказану заяву при ухваленні судового рішення.

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання прокуратури про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності та відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи те, що суд відмовив у задоволенні позову, судові витрати залишаються за прокурором.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання прокуратури про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Повернути Харківській обласній прокуратурі надмірно сплачений судовий збір в розмірі 3365,52грн., сплачений згідно платіжної інструкції №1091 від 07.05.2024 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Новобаварська окружна прокуратура м. Харкова (бульв. Гончарівський, 20, м. Харків, 61004).

Відповідач: Харківська міська рада (майдан Конституції, 7, м. Харків, 61003).

Відповідач: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (майдан Конституції, 16, м. Харків, 61003).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармація та медицина" (вул. Благовіщенська, 25, м. Харків, 61052).

Повне рішення складено "23" вересня 2024 р.

Суддя О.О. Присяжнюк