Рішення

від 18.09.2024 по справі 926/1851/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

18 вересня 2024 року Справа № 926/1851/24

За позовом Керівника Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс-Інвест»

про стягнення коштів за фактичне користування земельною ділянкою

Суддя Тинок О.С.

Секретар судових засідань Григораш М.І.

Представники:

від прокуратури Кацап-Бацала Ю.М.

від позивача ОСОБА_1

від відповідача не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Керівник Чернівецької окружної прокуратури, діючи в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради, звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс-Інвест» про стягнення коштів за фактичне користування земельною ділянкою у сумі 270365,03 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем 23 березня 2023 року укладено Договір оренди землі №12394, у якому сторони передбачили у пункті 11.1., що орендар сплачує кошти за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати, розрахований згідно із додатком №2 до цього договору в сумі 222143,04 грн до 20 грудня 2023 року.

Всупереч умовах договору відповідачем кошти за фактичне користування землею у сумі 222143,04 грн у строк до 20 грудня 2023 року не сплачені, що стало підставою для звернення до суду із відповідним позовом та нарахування на суму заборгованості пені за період з 20 грудня 2023 року по 18 червня 2024 року у сумі 40430,03 грн, трьох процентів річних у сумі 3314,54 грн та інфляційних втрат у сумі 4477,42 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 липня 2024 року, справу №926/1851/24 передано судді Тинку О.С.

Ухвалою суду від 17 липня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 31 липня 2024 року.

18 липня 2024 року представник позивача через підсистему Електронний суд подала до суду заяву про вступ у справу як представника (вх. №2097), яку суд задовольнив.

26 липня 2024 року представник позивача через підсистему Електронний суд подала до суду додаткові пояснення (вх. №2205), в яких позивач підтримав подану органом прокуратури позовну заяву.

Окрім того, позивач зазначив, що Департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради були надіслані на адресу відповідача лист попередження від 05 грудня 2023 року №24/01-08/3-07/1907 про необхідність сплатити суму заборгованості та лист претензію від 15 січня 2024 року №24/01-08/3-07/46, однак належного реагування не було. У зв`язку із завантаженістю, великою кількістю судових справ та важким фінансовим станом департамент Чернівецької міської ради звернувся до Чернівецької окружної прокуратури у листі від 30 квітня 2024 року №24/01-08/1-144/835 з проханням відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» подати позовну заяву до суду щодо стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудсервіс-Інвест" та здійснювати представництво законних інтересів держави в суді.

30 липня 2024 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх. №2249).

У поданому відзиві на позовну заяву, відповідач зазначає, що керівник органу прокуратури у поданій позовній заяві не обґрунтував та не довів наявність підстав, з яких у прокурора виникає процесуальна дієздатність для звернення до суду з відповідним позовом, оскільки бездіяльність юридичного відділу Чернівецької міської ради щодо підготовки та подачі відповідного позову не може бути підставою для покладання відповідних функцій на органи прокуратури.

Також, відповідач ставить під сумнів неможливість Чернівецької міської ради сплатити самостійно судовий збір у розмірі 4055,47 грн, а керівник органу прокуратури до позову не долучив відповідний доказ, який це підтверджує.

Таким чином, відповідач вважає, що керівник прокуратури фактично вступив замість Чернівецької міської ради альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінив собою цього належного суб`єкта владних повноважень, який має всі можливості для захисту інтересів територіальної громади, а тому відповідач у поданому відзиві просить позов залишити без розгляду.

Ухвалою суду від 31 липня 2024 року відкладено підготовче засідання на 04 вересня 2024 року.

13 серпня 2024 року керівник Чернівецької окружної прокуратури подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву (вх. №2393), у якому, серед іншого, обґрунтовував належність звернення прокуратури в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради з відповідним позовом до суду.

Зокрема, прокурор посилається на те, що останньому достатньо дотримуватися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Оскільки, у матеріалах справи міститься лист Департамента урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради з проханням відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» подати позовну заяву до суду щодо стягнення заборгованості та здійснювати представництво законних інтересів держави в суді, то означене свідчить про належність представлення органу прокуратури інтересів позивача.

14 серпня 2024 року представник позивача через підсистему Електронний суд подала до суду відповідь на відзив на позовну заяву (вх. №2416), в якому позивач просить заявлений позов керівника Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради задовольнити повністю з урахуванням належності такого звернення органу прокуратури до суду.

Окрім того, позивач звертає увагу суду, що у своєму відзиві відповідач не спростовує той факт, що ним не виконано пункт 11.1 Договору оренди землі №12394 від 23 березня 2023 року, а саме не сплачено плату за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати у сумі 222143,04 грн.

Ухвалою суду від 04 вересня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18 вересня 2024 року.

Прокурор та представник позивача у судовому засіданні 18 вересня 2024 року позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач явку належного представника у судове засідання 18 вересня 2024 року не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду невідомі.

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини у справі, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

15 грудня 2022 року рішенням 27 сесії VIII скликання Чернівецької міської ради «Про розгляд звернень юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадян щодо поновлення (укладення на новий строк) договорів оренди землі (сервітуту), надання земельних ділянок в оренду, визнання припиненими договорів оренди землі» №999, вирішено: 1. Укласти на новий строк з Товариством з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс-Інвест» (код ЄДРПОУ 31082998), яке зареєстроване за адресою вул. Головна, 226-А, кв.29, Договір оренди землі за адресою вул. Руська, 233-А, площею 0,2160 гa (кадастровий номер 7310136600:32:003:0014) на 1 (один) рік, для будівництва і обслуговування багатоквартирного будинку (код 02.03) (підстава: ТОВ «Рембудсервіс-Інвест», зареєстрована 26 жовтня 2022 року за №24/01-08/1-3660). 1.1. Вважати припиненим з 30 жовтня 2019 року договір оренди землі від 29 серпня 2005 року №2075, у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено. 1.2. ТОВ «Рембудсервіс-Інвест» сплатити заборгованість з орендної плати за землю.

23 березня 2023 року між Чернівецькою міською радою (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс-Інвест» (далі - орендар) укладено Договір оренди землі №12394 (далі - договір), згідно пункту 1.1. якого встановлено, що на підставі рішення Чернівецької міської ради VIII скликання від 15 грудня 2022 року №999 орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку земельну ділянку, яка розташована за адресою: м. Чернівці, вул. Руська, 233-А.

Згідно пунктів 2.1.-2.3. Договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,2160 га. Кадастровий номер земельної ділянки 7310136600:32:003:0014. Відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 21 березня 2023 року НВ-9915540322023 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 2967366,64 грн.

Договір укладено строком на один рік і діє до 22 березня 2024 року включно (пункт 3.1. Договору).

Відповідно до пункту 4.1 Договору, річна орендна плата визначена відповідно до чинного законодавства, розрахована згідно з додатком 1 до цього договору та за повний рік оренди складає 89021,01 грн.

Пунктами 5.1.-5.2. Договору встановлено, що цільове призначення земельної ділянки відповідно до категорії земель: землі для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку (код 02.03). Мета використання земельної ділянки: для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Відповідно до пунктів 7.4., 7.4.16. Договору, орендар зобов`язаний: сплатити заборгованість з орендної плати за землю (підстава: рішення Чернівецької міської ради VIII скликання від 15 грудня 2022 року №999 (пункт 1.2.).

Орендар сплачує плату за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати, розраховану згідно з додатком 2 до цього договору, в сумі 222143,04 грн. (двісті двадцять дві тисячі сто сорок три грн. 04 коп.) на розрахунковий рахунок: Чернівецьке ГУК /Чернівецька ТГ/, код ЄДРПОУ 37836095, р/р №UA668999980314101931000024405, Казначейство України (ЕП), код платежу 50110000 (цільові фонди, утворені органами місцевого самоврядування) до 20 грудня 2023 року (у разі дострокового розірвання/припинення договору оренди землі - до дати його розірвання/припинення).

Згідно пунктів 12.1. та 12.4. Договору, за невиконання або неналежне виконання цього договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства та умов цього договору. У разі несвоєчасної сплати плати за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати в термін, визначений цим договором, нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, включаючи день оплати, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Цей договір набирає чинності з моменту укладення. Моментом укладення договору є дата його реєстрації в Чернівецькій міській раді (пункт 13.1. Договору).

Договір оренди землі №12394 від 23 березня 2023 року підписано сторонами та скріплено печатками без будь-яких їх зауважень. Учасники справи до матеріалів справи не долучили належні, достовірні та достатні докази того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про підробку підписів на спірному договорі чи відсутність у представників сторін повноважень їх підписувати, або ж доказів втрати печаток, їх підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі сторін.

Згідно Додатку №2 до Договору оренди землі №12394 від 23 березня 2023 року, розрахунок плати за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати за період з 23 березня 2020 року до 22 березня 2023 року становить 222143,04 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, нормативно грошова оцінка спірної земельної ділянки за кадастровим номером 7310136600:32:003:0014 становить: 2967366,64 грн згідно Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №НВ-9915540322023 від 21 березня 2023 року.

З інформацій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №383306242 від 18 червня 2024 року, вбачається реєстрація 04 квітня 2023 року права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7310136600:32:003:0014, площею 0,216 га за Товариством з обмеженою відповідальністю "Рембудсервіс-Інвест" згідно укладеного Договору оренди землі №12394 від 23 березня 2023 року строком на 11 міс. 28 дн. з правом пролонгації.

05 грудня 2023 року Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради направив Товариству з обмеженою відповідальністю "Рембудсервіс-Інвест" лист-попередження №24/01-08/3-07/1907 щодо необхідності виконати пункт 11.1. Договору оренди землі №12394 від 23 березня 2023 року та у строк до 20 грудня 2023 року сплатити кошти за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати у сумі 222143,04 грн.

До матеріалів справи долучено доказ направлення вказаного листа на адресу відповідача, яким також підтверджується факт отримання листа 08 грудня 2023 року. При цьому, у матеріалах справи відсутні докази належного реагування відповідачем на отриманий лист-попередження.

15 січня 2024 року Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради направив Товариству з обмеженою відповідальністю "Рембудсервіс-Інвест" претензію №24/01-08/3-07/46 щодо необхідності сплатити кошти за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати у сумі 222143,04 грн та нарахованої пені за період з 20 грудня 2023 року по 15 січня 2024 року у сумі 5775,72 грн. Також, у означеній претензії, департамент попередив відповідача, що у разі його подальшого невиконання зобов`язання департамент буде змушений передати справу щодо сплати заборгованості для розгляду у судовому порядку із залученням органів прокуратури.

У матеріалах справи міститься доказ направлення вказаної претензії на адресу відповідача, яким також підтверджується факт отримання претензії 22 січня 2024 року. При цьому, у матеріалах справи відсутні докази формування та направлення Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради або позивачу відповіді та належного реагування на зазначену претензію.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, суд дійшов до наступних висновків.

Внаслідок укладення Договору оренди землі №12394 від 23 березня 2023 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 202 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною 1 статті 792 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

За приписами статті 1 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується з положеннями частини 1 статті 93 Земельного кодексу України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно частин 1-3 статті 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За приписами статті 206 Земельного кодексу України: «Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону».

Пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства (частина 1 статті 180 Господарського кодексу України).

Згідно частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Так, у пункті 11.1. Договору, сторони узгодили, що орендар сплачує плату за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати, розраховану згідно з додатком №2 до цього договору, в сумі 222143,04 грн до 20 грудня 2023 року.

У Додатку №2 до Договору позивачем виконано розрахунок плати за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати за період з 23 березня 2020 року до 22 березня 2023 року в сумі 222143,04 грн.

Підписавши Договір оренди землі №12394 від 23 березня 2023 року, відповідач взяв на себе обов`язок сплатити вказані вище кошти.

Статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Однак, учасники справи до матеріалів справи не долучили доказів сплати заборгованості відповідачем в сумі 222143,04 грн, ані у встановлений умовами договору строк до 20 грудня 2023 року, ані навіть після відкриття провадження у справі.

При цьому, суд зазначає, що включення такого пункту щодо сплати коштів за фактичне користування земельною ділянкою до договору не створює жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки навіть у разі відсутності договору оренди землі фактичний користувач земельної ділянки, що у спірний період без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Тобто, за звичайних умов відповідач мав би їх сплатити як фактичний добросовісний землекористувач.

З огляду на викладене вище, відповідач порушив вимоги законодавства України та умови Договору оренди землі №12394 від 23 березня 2023 року.

Враховуючи викладене вище у сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача плати за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати за період з 23 березня 2020 року до 22 березня 2023 року в сумі 222143,04 грн.

Окрім того, у зв`язку із тим, що відповідач порушив свої зобов`язання в частині своєчасної сплати коштів за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати у строки, встановлені пунктом 11.1. Договору, прокурором заявлено відповідачу за період з 20 грудня 2023 року по 18 червня 2024 року пеню в розмірі 40430,03 грн, три проценти річних в розмірі 3314,54 грн та інфляційні втрати в розмірі 4477,42 грн.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно частини 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Положеннями частини 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважаться таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 12.4. Договору передбачено, що у разі несвоєчасної сплати коштів за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати в термін, визначений цим договором нараховується пеня в розмірі 0,1 (відсотка) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, включаючи день оплати, але не більше подвійної ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Судом встановлено, що нарахування пені за період з 20 грудня 2023 року по 18 червня 2024 року не перевищує встановленого пунктом 6 статті 232 ГК України шестимісячного періоду нарахування.

Так, цією нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Окрім того, як вбачається із долученого до позову розрахунку складеного позивачем, останній нарахував пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення на суму заборгованості у сумі 222143,04 грн, яка за визначеним позивачем період з 20 грудня 2023 року по 18 червня 2024 року становить 40430,03 грн.

Враховуючи викладені вище норми, оскільки перебіг строку починається із наступного дня у який зобов`язання мало бути виконане, то початком порушення відповідачем зобов`язання є 21 грудня 2023 року, а не 20 грудня 2023 року як зазначено у позові.

Так, перевіривши долучений прокурором розрахунок пені, суд дійшов висновку, що у ньому допущено помилку у періоді нарахувань, а тому здійснивши перерахунок, судом встановлено, що пеня у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за період з 21 грудня по 18 червня 2024 року становить 40207,89 грн.

Водночас, з урахуванням положень статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а також того, що сторони у пункті 12.4. Договору дійшли взаємної згоди щодо погодження граничного розміру нарахування пені, а саме не більше подвійної ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, суд дійшов висновку задовольнити стягнення з відповідача на користь позивача пені за період з 21 грудня 2023 року по 18 червня 2024 року у сумі 31694,25 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір процентів не визначений.

Враховуючи викладене вище, з урахуванням положень статті 253 Цивільного кодексу України, суд здійснивши перерахунок трьох процентів річних за період з 21 грудня 2023 року по 18 червня 2024 року, дійшов висновку задовольнити стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних у сумі 3296,28 грн, а також заявлені прокурором інфляційні втрати у сумі 4477,42 грн.

Щодо представництва прокурором інтересів держави в особі позивача - Чернівецької міської ради, суд зазначає наступне.

05 лютого 2024 року Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради направив лист-відповідь Чернівецькій окружній прокуратурі вих. №2172-24, в якому повідомили орган прокуратури, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Рембудсервіс-Інвест" не сплатив кошти за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати у сумі 222143,04 грн на виконання договору оренди землі №12394.

29 лютого 2024 року керівник Чернівецької окружної прокуратури направив Чернівецькій міській раді лист вих. №52-2138ВИХ-24, в якому, серед іншого, просив направити інформацію про вжиті Чернівецькою міською радою та її виконавчими органами заходи по стягненню боргу.

12 березня 2024 року Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради направив лист-відповідь Чернівецькій окружній прокуратурі вих. №24/01-08/1-885/422, в якому зазначено, що станом на 12 березня 2024 року орендар не сплатив заборгованість по договору, хоча департамент здійснював заходи щодо досудового стягнення боргу, однак належного реагування не було. Окрім того, департамент у лютому 2024 року матеріали заборгованості надіслав до юридичного управління Чернівецької міської ради для подальшого стягнення заборгованості у судовому порядку.

10 квітня 2024 року керівник Чернівецької окружної прокуратури направив Чернівецькій міській раді лист вих. №52-3353ВИХ-24, в якому вказав, що з розміщеної інформації на офіційному веб-сайті Судова влада України не вбачається, що міська рада звернулась із відповідною позовною заявою до суду, з огляду на що просив у строк до 01 травня 2024 року надати інформацію про вжиті Чернівецькою міською радою та її виконавчими органами заходи по стягненню боргу.

30 квітня 2024 року Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради направив лист-відповідь Чернівецькій окружній прокуратурі вих. №24/01-08/1-1447/835, в якому повідомлено орган прокуратури, що орендар не сплатив заборгованість по договору, а у зв`язку із великою кількістю судових справ та важким фінансовим станом просить орган прокуратури у відповідності до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» подати позов до суду та здійснювати представництво в суді законних інтересів держави.

21 червня 2024 року керівник Чернівецької окружної прокуратури направив Чернівецькій міській раді лист вих. №52-5947ВИХ-24, в якому повідомив міську раду про намір звернутись до Господарського суду Чернівецької області з позовом в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудсервіс-Інвест", оскільки ненадходження коштів за користування земельною ділянкою до місцевого бюджету перешкоджає належним чином фінансувати створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, підриває економічні основи місцевого самоврядування, а тому безпосередньо порушує інтереси держави.

Згідно статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про прокуратуру").

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року зі справи № 806/1000/17).

За приписами статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Згідно частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Поряд з цим, представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі №910/3486/18.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи.

Частиною 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Так, орган уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Чернівецька міська рада.

Проте, Чернівецькою міською радою, протягом тривалого часу не було вжито цивільно-правових заходів для усунення порушень, які мали місце щодо стягнення заборгованості, що свідчить про неналежне виконання обов`язку щодо захисту та відновлення порушених майнових інтересів держави.

Як встановлено матеріалами справи, в період з 05 лютого 2024 року по 30 квітня 2024 року (період листування Чернівецької окружної прокуратури з Чернівецькою міською радою) позивач не здійснював жодних дій щодо стягнення орендної плати у примусовому порядку.

Окрім того, як вбачається із долученої до матеріалів справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №383306242 від 18 червня 2024 року, 16 травня 2024 року відбулась реєстрація права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7310136600:32:003:0014, площею 0,216 га за Товариством з обмеженою відповідальністю "Рембудсервіс-Інвест" згідно укладеного Договору оренди землі №12921 від 13 травня 2024 року строком на 3 роки з правом пролонгації.

Отже, Чернівецька міська рада не звернувшись до суду із позовом щодо примусового стягнення заборгованості у сумі 222143,04 грн за Договором оренди землі №12394 від 23 березня 2023 року, після численних листувань з Чернівецькою окружною прокуратурою уклала з відповідачем новий Договір про оренду землі №12921 від 13 травня 2024 року зі строком дії на 3 роки з правом подальшої пролонгації.

Таким чином, незважаючи на те, шо Чернівецька окружна прокуратура звертала увагу Чернівецької міської ради щодо питання стягнення заборгованості у зв`язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем таке порушення інтересів держави залишено без неналежного реагування, що свідчить про неналежне здійснення своїх повноважень.

Сам факт не звернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що Чернівецька міська рада неналежно виконувала свої повноваження щодо стягнення коштів до бюджету, у зв`язку із чим у прокурора виникли обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави в особі Чернівецької міської ради та звернення до суду з таким позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі №903/129/18.

Прокурор, вважаючи, що діями (бездіяльністю) порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених процесуальним Законом.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 липня 2018 року у справі №926/1111/15.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі №903/129/18 зазначила, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи позивача про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт не звернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Враховуючи викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для звернення керівника Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради із позовом до суду з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів Чернівецької територіальної громади.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Згідно із статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Приписами статті 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до пункту 1 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частини 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

Решта доводів учасників процесу, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справ.

Як вбачається із матеріалів справи, Чернівецькою обласною прокуратурою при зверненні з позовною заявою до суду сплачено судовий збір у розмірі 4055,48 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1043 від 05 липня 2024 року.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання позову слід покласти на відповідача пропорційно задоволених вимог в сумі 3924,16 грн.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги керівника Чернівецької окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс-Інвест» про стягнення коштів за фактичне користування земельною ділянкою у сумі 270365,03 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс-Інвест» (58032, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Головна, буд. 226-А, код 31082998) на користь Чернівецької міської ради (58000, м. Чернівці, Центральна площа, 1, код 36068147) плату за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати у сумі 222143,04 грн, пеню у сумі 31694,25 грн, інфляційні втрати у сумі 4477,42 грн та три проценти річних у сумі 3296,28 грн на розрахунковий рахунок: Чернівецьке ГУК/Чернівецька ТГ, №UA668999980314101931000024405, Казначейство України (ЕАП), код платежу 50110000.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс-Інвест» (58032, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Головна, буд. 226-А, код 31082998) на користь Чернівецької обласної прокуратури (58002, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. М. Кордуби, 21, код 02910120) витрати зі сплати судового збору в розмірі 3924,16 грн на р/р UA378201720343110001000004946, код 02910120, банк платника ДКСУ м. Київ, МФО 820172, класифікація видатків бюджету 2800.

У судовому засіданні 18 вересня 2024 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 233 ГПК України, повне рішення складено та підписано 23 вересня 2024 року.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя Олександр ТИНОК