Ухвала

від 23.09.2024 по справі 756/1180/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

line-break:strict'>

УХВАЛА

23 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 756/1180/21

провадження № 61-12804ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

розглянув касаційну скаргу Київського міського центру зайнятості на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру зайнятості, третя особа - Оболонська районна філія Київського міського центру зайнятості, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом до Київського міського центру зайнятості, третя особа - Оболонська районна філія Київського міського центру зайнятості, в якому просила суд:

- поновити її на роботі в Оболонській районній філії Київського міського центру зайнятості на посаді провідного фахівця з питань зайнятості сектору рекрутингу відділу взаємодії з роботодавцями;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 152 648,96 грн;

- відшкодуваи завдану їй моральну шкоду у сумі 83 935,98 грн.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 08 червня 2023 року позов ОСОБА_1 до Київського міського центру зайнятості, третя особа - Оболонська районна філія Київського міського центру зайнятості, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного фахівця з питань зайнятості сектору рекрутингу відділу взаємодії з роботодавцями Оболонської районної філії Київського міського центру зайнятості з 06 січня 2021 року, а у разі відсутності такої, на аналогічній посаді.

Стягнуто з Київського міського центру зайнятості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 221 587,20 грн.

Стягнуто з Київського міського центру зайнятості на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 19 000,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Київського міського центру зайнятості на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 2 216,00 грн.

Стягнуто з Київського міського центру зайнятості на користь держави судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на її користь розміру середньомісячної заробітної плати.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року апеляційні скарги Київського міського центру зайнятості та ОСОБА_1 задоволено частково.

Змінено рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 червня 2023 року

в частині визначення періоду та розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, викладено абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Стягнути з Київського міського центру зайнятості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 січня 2021 року по 07 червня 2023 року в розмірі 380 391,36 грн.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

19 вересня 2024 року Київський міський центр зайнятості звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду м. Києва

від 08 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, а саме: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах

з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Верховним Судом враховано, що Рішенням Конституційного Суду України

від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду зокрема малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною дев`ятою статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних

у пунктах 1-5 цієї частини.

Верховний Суд дослідив та взяв до уваги предмет позову, складність справи,

а також значення справи для сторін і суспільства та прийшов висновку, що дана справа є справою незначної складності, і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Зазначена справа є малозначноюсправою відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України (незначної складності).

При цьому згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України справа не відноситься до тієї категорії справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків також не встановив.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року).

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури

у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)

від 19 грудня 1997 року).

Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року

№ 10-р(ІІ)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України

(є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанції, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду

в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок

і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України

від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).

Унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що

є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовчої практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).

Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один

із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбаченим за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).

Ураховуючи наведене, оскільки Київським міським центром зайнятості подано касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі: справі незначної складності, ціна позову в якій не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню,

у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Київського міського центру зайнятості на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру зайнятості, третя особа - Оболонська районна філія Київського міського центру зайнятості, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник