Рішення

від 16.02.2024 по справі 757/23887/21-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/23887/21-ц

Пр. № 2-2086/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Підпалого В.В., при секретарі судового засідання - Кострійчуку В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прості займи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Прості займи» (далі - позивач, ТОВ «Прості займи») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ), у якому просить: стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про надання фінансових послуг від 21.04.2018 року № 180421-183848 в загальному розмірі 72 514,88 грн., з яких: сума кредиту - 3 000,00 грн.; проценти за користування кредитом - 64 173,14 грн.; пеня - 1 355,86 грн.; інфляційні втрати за весь період прострочення - 903,08 грн.; три проценти річних від простроченої суми - 3 082,80 грн., а також стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 2 270 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що 21.04.2018 року між ТОВ «Прості займи» та ОСОБА_1 укладено договір № 180421-183848 про надання фінансових послуг на суму 3 000,00 грн. шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача зі сплатою процентів в розмірі 2 % за кожен день користування кредитом (730 % річних) строком на 16 календарних днів до 06.05.2018 року.

Кредитний договір укладено в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства в електронній формі. Відповідач заповнив свої дані на сайті позивача. Перед отриманням кредиту відповідач ознайомився з Правилами про порядок надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Прості займи» (далі - Правила), що розміщені на сайті за посиланням: www.bistrozaim.ua, і підтвердив свою згоду, поставивши галочку у відповідному пункті.

Після подання заявки відповідач отримав унікальний код підтвердження оформлення позики через СМС на свій мобільний номер, зазначений ним при реєстрації на сайті товариства. Після отримання СМС відповідач ввів отриманий код на сайті, чим підтвердив подачу заявки та підписав договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором у вигляді алфавітно-цифрової послідовності.

Позивач виконав свої зобов`язання з приводу надання грошових коштів відповідачу шляхом перерахування на банківську карту відповідача платіжною системою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вей Фор Пей» (далі - ТОВ «ФК «Вей Фор Пей»), яка є учасником внутрішньодержавної платіжної системи «FLASHPAY», що підтверджується довідкою від 16.04.2021 року.

Отже, відповідач зобов`язався повернути кредит у розмірі 3 000,00 грн. та сплатити проценти в розмірі 960,00 грн. у строк до 06.05.2018 року.

Станом на 09.04.2021 року відповідач не виконав свої зобов`язання, не повернув кредит та не сплатив проценти за користування кредитом, заборгованість відповідача становить: 3 000,00 грн. суми кредиту; 64 173,14 грн. процентів за користування кредитом; 1 355,86 грн. пені; 903,08 грн. інфляційних втрат; 3 082,80 грн. - три проценти річних, а всього 72 514,88 грн.

07.05.2018 року відповідач частково здійснив внесення коштів на рахунок позивача в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором. Отже, зробивши платіж з метою оплати кредиту згідно з Кредитним договором, відповідач вчинив дії, що свідчать про визнання боргу.

Посилаючись на зазначені обставини, на підставі ст.ст. 11, 203, 204, 205, 207, 215, 625, 626, 638, 639, 1054, 1055, 1056 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач звернувся до суду з указаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.06.2021 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.07.2023 року здійснено перехід з розгляду цивільної справи з порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін до розгляду справи в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом сторін) та призначено судове засідання на 16.11.2023 року о 10:00 год.

16.11.2023 справу було знято з розгляду у зв`язку із перебуванням судді у відпустці, наступне судове засідання призначено на 16.02.2024 об 11:30 год.

Позивач в судове засідання не з`явився, повідомлявся про час та місце розгляду справи, направив клопотання про розгляд справи без його участі, не заперечував щодо винесення заочного рішення по справі.

Відповідача в судове засідання не з`явився, повідомлявся про час та місце розгляду справи. Відзив не подав, будь-яких заяв до суду не направляв.

Згідно ч. 8 ст.178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Статтею 280 ЦПК України визначено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

З огляду на вказане, суд визнав за можливе проводити заочний розгляд справи за відсутності відповідача та ухвалити у справі заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що 21.04.2018 року між ТОВ «Прості займи» та ОСОБА_1 укладено договір № 180421-183848 про надання фінансових послуг на суму 3 000,00 грн. шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача зі сплатою процентів в розмірі 2 % за кожен день користування кредитом (730 % річних) строком на 16 календарних днів до 06.05.2018 року. При виникненні заборгованості відповідач зобов`язався сплатити неустойку у вигляді штрафу в розмірі 3 % за кожен день користування та пеню в розмірі 3,64 % від суми заборгованості, починаючи з першого дня заборгованості, на 15-й день - 5,02 %, на 30-й день - 7,67 %, у порядку, передбаченому розділом 4 Умов.

Кредитний договір укладено в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства в електронній формі. Відповідач заповнив свої дані на сайті позивача. Перед отриманням кредиту відповідач ознайомився з Правилами про порядок надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Прості займи», що розміщені на сайті за посиланням: www.bistrozaim.ua, і підтвердив свою згоду, поставивши галочку у відповідному пункті.

Після подання заявки відповідач отримав унікальний код підтвердження оформлення позики через СМС на свій мобільний номер, зазначений ним при реєстрації на сайті товариства. Після отримання СМС відповідач ввів отриманий код на сайті, чим підтвердив подачу заявки та підписав договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором у вигляді алфавітно-цифрової послідовності.

Позивач виконав свої зобов`язання з надання грошових коштів відповідачу в розмірі 3 000,00 грн. шляхом перерахування 21.04.2018 року на банківську карту відповідача платіжною системою ТОВ «ФК «Вей Фор Пей», що підтверджується довідкою цього товариства від 16.04.2021 року № 125.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості відповідача за Кредитним договором станом на 09.04.2021 року заборгованість відповідача становить: 3 000,00 грн. суми кредиту; 64 173,14 грн. процентів за користування кредитом; 1 355,86 грн. пені; 903,08 грн. інфляційних втрат; 3 082,80 грн. - три проценти річних, а всього 72 514,88 грн.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають на підставі договору або правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Частиною 1 ст. 638 цього Кодексу передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже інформація, яка повинна бути надана до моменту укладення договору однією із сторін, є частиною пропозиції та істотною умовою договору, оскільки обов`язковість її оприлюднення прямо передбачена Законом.

Умови кредитного договору, на яких укладають двосторонні правочини, є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За приписами ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

За положеннями ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства (ч. 7 ст. 11 цього Закону).

Згідно з ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною 6 ст. 11 цього Закону визначено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Враховуючи положення зазначеної норми, правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Також, з урахуванням вимог ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Згідно з ч. 1 цієї статті пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Також, приписами ст. 12 цього Закону передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Правила про порядок надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Прості займи», опубліковані на сайті позивача www.bistrozaim.ua та перебувають в загальному доступі.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України на укладення кредитного договору та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Отже, укладений сторонами Кредитний договір відповідає вимогам законодавства щодо укладення правочинів в електронній формі.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст. 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 615 цього Кодексу одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 610, 612 ЦК України).

З огляду на зазначене, відповідач повинен був виконати свої зобов`язання за Кредитним договором у строк до 06.05.2018 року.

Так, згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості відповідача за Кредитним договором станом на 09.04.2021 року заборгованість відповідача становить: 3 000,00 грн. суми кредиту; 64 173,14 грн. процентів за користування кредитом; 1 355,86 грн. пені.

У порушення умов Кредитного договору та вимог ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач зобов`язання за цим договором не виконав, отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 000,00 грн. суми кредиту.

Разом з тим, суд не погоджується з нарахуванням позивачем процентів за користування кредитом та пені до часу звернення позивача до 09.04.2021 року.

Так, поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з ч. 2 цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (ч. 2 вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (ч. 3 цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. За приписами ч. 1 цієї статті якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У даній справі сторони визначили строк Кредитного договору - 16 днів, а саме до 06.05.2018 року.

Отже, відповідач повинен був виконати свої зобов`язання за Кредитним договором у строк на та умовах, встановлених цим договором, тобто до 06.05.2018 року.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на зазначене, суд не погоджується з позивачем, що він мав право нараховувати передбачені Кредитним договором проценти за користування кредитом до дня пред`явлення позову до суду (до повного погашення заборгованості за позикою).

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 року в справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 року в справі № 310/11534/13-ц дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

За таких обставин, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування кредитом за період з 21.04.2018 року по 06.05.2018 року в розмірі 960,00 грн.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що пеня нараховувалась за період з 07.05.2018 року по 18.05.2018 року, тобто, після строку кредитування.

Враховуючи вищевказані норми закону та висновки Верховного Суду, суд вважає, що пеня, яка є різновидом неустойки (ст. 549 ЦК України), не може нараховуватись після спливу визначеного договором строку кредитування, отже, стягненню з відповідача не підлягає.

Крім зазначеного, позивач просить стягнути з відповідача 903,08 грн. інфляційних втрат та 3 082,08 грн. - три проценти річних.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та три проценти річних від простроченої суми входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 06.06.2012 року у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 року у справі № 6-38цс11.

За змістом ст.ст. 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання - повернення кредиту та процентів за користування кредитом, вимоги позивача про застосування до спірних правовідносин ст. 625 ЦК України та стягнення з відповідача трьох процентів річних за несвоєчасне виконання ним грошового зобов`язання є обґрунтованими.

Положення ст.ст. 3, 509, 625 ЦК України передбачають нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних на суму основного боргу (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 року у справі № 922/4099/17; постанова Верховного Суду від 21.05.2019 року у справі № 916/2889/13).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц зробила висновок, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 3 000,00 грн. суми кредиту та 960,00 грн. процентів за користування кредитом, відтак, загальна заборгованість відповідача за кредитом та процентами становить 3 960,00 грн.

З урахуванням зазначеного, суд наводить розрахунок трьох процентів річних за невиконання відповідачем грошового зобов`язання за укладеним сторонами Кредитним договором за період з 07.05.2018 року по 09.04.2021 року, тобто за 1 068 днів: 3 960,00 грн. (сума заборгованості) х 3 : 100 : 365 х 1 068 (кількість днів прострочення виконання грошового зобов`язання) = 347,60 грн., які відповідно до ст. 625 ЦК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Також суд наводить розрахунок інфляційних втрат; на суму боргу - 3 960,00 грн. за період з травня 2018 року по квітень 2021 року: 3 960,00 грн. х 99,3 % х 100,0 % х 101,9 % х 101,7 % 101,4 % х 100,8 % х 104,1 % х 105,0 % х 101,3 % х 101,0 % х 101,7 % х 100,7 % х 101,3 % = 4 734,84 - 3 960,00 = 774,84 грн., які відповідно до ст. 625 ЦК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідач не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження погашення ним заборгованості за Кредитним договором та спростування доводів позивача.

Так, представник відповідача у відзиві на позов зазначає, що нарахування позивачем процентів за користування кредитом, інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені здійснено з порушенням вимог п.п. 15, 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», п. 6 прим 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Однак, суд оцінює ці доводи критично з огляду на наступне.

Відповідно до п. 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Проте, застосування вказаних вимог закону в даному випадку не є необхідним, оскільки суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені задоволенню не підлягають.

Також, суд звертає увагу, що три проценти річних та інфляційні втрати, можливість стягнення яких передбачена ст. 625 ЦК України, за своєю правовою природою не є неустойкою.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 922/175/18, а саме: формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 Господарського кодексу України. Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Витяг з Українського бюро кредитних історій, який містить текстову інформацію про фінансові операції, в тому числі й про окремі суми поточної заборгованості перед фінансовими установами - не є ні первинним документом про зобов`язання боржника, ні будь-яким документом взагалі, оскільки: не містить реквізитів документа (зокрема, про особу, яка його створила та про підписанта, яким від імені цієї особи його підписано); не містить відомостей про вид документа (електронний чи паперовий); не містить зазначення про особу, у якої такий документ в оригіналі знаходиться та на підставі яких документів складений. Отже він не відповідає вимогам, які відповідно до ЦПК України мають бути виконані позивачем при доданні доказів до позовної заяви для їх подальшої оцінки у ході розгляду справи по суті.

Аналогічний по суті висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 917/1604/21, у якій, зокрема, Верховний Суд зазначив, що витяг з кредитної історії, сформований бюро кредитних історій (кредитний звіт) не може бути допустимим доказом наявності грошових вимог в силу ст. 77 ГПК України, так як обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Так, суд враховує й загальновживаний підхід до відповідності інформації, наявної у конкретному документі, відомостям, на підставі яких він складений, а саме шляхом його підписання відповідальною посадовою особою, а отже, роздруківка кредитного звіту, яка надана заявницею в підтвердження наявності договірних зобов`язань, не підписана ані письмово, ані електронним цифровим підписом відповідною посадовою особою Кредитного бюро, а тому не може сприйматися належним доказом наявності кредитних договорів, на підставі яких виникла заборгованість. Верховний Суд вважає, що самого кредитного звіту недостатньо для підтвердження вказаних обставин, оскільки такий звіт хоч і є належним доказом наявності кредитних відносин боржника з кредиторами, однак може містити неповну чи недостовірну інформацію про розмір заборгованості боржника, в тому числі за основним зобов`язанням.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 10 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки відповідач не виконує умови договору у добровільному порядку, заборгованість підлягає стягненню з відповідача.

Так, позивачем понесені в якості судових витрат витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 270 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4793 від 15.04.2021 року.

У зв`язку із частковим задоволенням позову, судові витрати у виді судового збору в розмірі 2 270,00 грн. відповідно до статті 141 ЦПК України покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», ст.ст. 251, 252, 509, 525-527, 530, 598, 610, 612, 615, 625-629, 631, 638, 638, 641, 644, 1046, 1048-1050, 1054 Цивільного кодексу України; ст.ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81, 141, 258, 264, 265, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Прості займи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прості займи» заборгованість за договором про надання фінансових послуг від 21.04.2018 року № 180421-183848 в загальному розмірі 5 082 (п`ть тисяч вісімдесят дві) грн. 44 коп., що складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп.; заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 960 (дев`ятсот шістдесят) грн. 00 коп.; трьох процентів річних у розмірі 347 (триста сорок сім) грн. 60 коп.; інфляційних втрат у розмірі 774 (сімсот сімдесят чотири) грн. 84 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прості займи» витрати зі сплати судового збору в розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. В такому випадку рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Прості займи»: 69037, м. Запоріжжя, Вознесенівський район, буд. 39-А, офіс 25; код ЄДРПОУ 40858239.

Відповідач - ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя В. В. Підпалий