Рішення

від 20.09.2024 по справі 140/7028/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2024 року ЛуцькСправа № 140/7028/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Смокович В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького відділу №2 Управління Державної міграційної служби у Волинській області про визнання неправомірним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Луцького відділу №2 Управління Державної міграційної служби у Волинській області (далі УДМС у Волинській області) про визнання неправомірним та скасування рішення Луцького відділу №2 Управління Державної міграційної служби у Волинській області від 24.05.2024 №0719-323/0719.1-24 щодо відмови позивачу у визнанні його особою без громадянства; зобов`язати УДМС у Волинській області визнати ОСОБА_1 особою без громадянства.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначає, що 24 квітня 2024 року ОСОБА_1 через свого представника здійснив подання поштовим відправленням заяви визнання позивача особою без громадянства.

Відповідач своїм листом-відповіддю від 24.05.2024 відмовив ОСОБА_1 у визнанні його особою без громадянства, мотивував свою відмову вимогою підпунктом 1 пункту 44 Постанови Кабінету Міністрів України №317 від 24.03.2021 «Деякі питання визнання особою без громадянства» (далі Постанова №317), так, на думку відповідача, позивач був в 2002 році документований паспортом громадянина російської федерації, отже є підстави уважати ОСОБА_1 на даний час громадянином російської федерації і для врегулювання питання належності (неналежності) до такого громадянства відповідач рекомендував ОСОБА_1 звернутись до компетентних органів російської федерації.

Переконаний, що позивач не підпадає під жодну із підстав для відмову у визнанні особою без громадянства, передбачених пунктом 44 Порядку №317.

Представник позивача зазначає, що фактично відмова відповідача у визнанні позивача особою без громадянства, який більше 20 років безвиїзно проживає на території України і який, перебуваючи у цивільному шлюбі з ОСОБА_2 , має на у триманні дев`ять дітей, шість із яких є неповнолітні, позбавляє ОСОБА_1 отримати статус особи без громадянства, а в послідуючому отримати громадянство України та паспорт громадянина України.

Уважає рішення відповідача порушує Конституцію України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та просить адміністративний позов задовільнити повністю (арк. спр. 1-7).

У відзиві на позовну заяву від 24.07.2024 №0701.6-5125/0701.1.1-24 представник відповідача позов не визнала та зазначила, що відповідно до пункту 3 Порядку заява про визнання особою без громадянства подається за відповідно встановленою формою повнолітньою дієздатною особою - особисто.

Однак, ОСОБА_1 20 квітня 2024 року засобами поштового зв`язку надіслав на адресу відповідача заяву про визнання особою без громадянства та інші документи, що суперечить пункту 3 Порядку.

Також зауважує, що на момент народження позивача його батько був громадянином російської федерації, та беручи до уваги підпункт «а» пункту 1 статті 12 закону російської федерації «Про громадянство російської федерації» від 11.11.2003 № 151-ФЗ, в якому зазначено, що дитина набуває громадянство російської федерації за народженням, якщо на день її народження обидва її батьки або один з її батьків належить до громадянства російської федерації (незалежно від місця народження дитини), слід вважати ОСОБА_1 , громадянином російської федерації.

Зазначає, що позивач не може вважатися особою без громадянства, адже в силу дії закону російської федерації «Про громадянство російської федерації» він набув громадянство російської федерації за народженням.

Крім того, у своїй заяві ОСОБА_1 повідомив, що в січні 2002 року в паспортному столі районного відділу міліції міста Волгограда останній отримав паспорт громадянина росії, який пізніше ним був втрачений на території України. Тобто, позивач сам підтверджує той факт, що є громадянином російської федерації. Натомість, довідку про неналежність до громадянства російської федерації ОСОБА_1 не надав.

Також вказує, що неотримання позивачем нового паспорта громадянина російської федерації не свідчить про відсутність у нього громадянства цієї країни, а лише підтверджує, що позивач не реалізував право па його отримання у зв`язку з втратою.

Враховуючи вищенаведене, уважає, що відповідачем дотримані вимоги законодавства, а тому підстави для визнання таких дій протиправними відсутні (арк. спр. 50-54).

Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі КАС України) до суду не надходило.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 11.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 45).

Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

Представник ОСОБА_1 24.04.2024 засобами поштового зв`язку, що підтверджується накладною №4302453864996 (арк. спр. 13), заяву про визнання особою без громадянства, у якій, на підставі вимог пункту 15 частини першої, статті 6-1 Закону України «Про правовий статус осіб без громадянства» і Постанови №317, просив визнати позивача особою без громадянства (арк. спр. 17-19).

До вказаної заяви додано: автобіографія, заява про видачу свідоцтва, відповідь органу реєстрації актів цивільного стану російської федерації, адвокатський запит від 06.12.2021 №25, лист Головного управління Національної поліції в Рівненській області від 16.12.2021 №15986/208/10-2021, адвокатський запит від 30.03.2023 №10, вирок Дубенського міськрайонного суду від 30.01.2008 у справі №1-41/08, вирок Дубенського міськрайонного суду від 01.08.2007 у справі №1-151, ухвала Апеляційного суду Рівненської області від 01.04.2008 у справі №11-211 2008р., тимчасове посвідчення, що посвідчує особу громадянина України, свідоцтво про народження, характеристика від 27.04.2007 №50, довідка Державної установи «Городоцький виправний центр (№131» від 26.10.2021 №5/5243, пояснення ОСОБА_2 разом із паспортом громадянина України та закордонним паспортом, пояснення ОСОБА_3 разом із паспортом громадянина України, акт обстеження про фактичне місце проживання ОСОБА_1 від 19.10.2023, довідки про місце проживання від 15.07.2019, 28.06.2023 та 19.10.2023, а також ордер №1055110, договір про надання правової допомоги від 22.03.2022, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю разом із посвідченням адвоката України (арк. спр. 14-34, 37-38, 41-42, 56). Вказане підтверджується описом вкладеного до цінного листа від 24.04.2024 (арк. спр. 12).

Листом УДМС у Волинській області від 24.05.2024 №0719-323/0719.1-24 повідомлено позивача, що заява ОСОБА_1 про визнання особою без громадянства

розглянута відповідачем та, відповідно до пункту 3 Порядку 317 заява про визнання особою без громадянства подається за формою, затвердженою Порядком 317, повнолітньою дієздатною особою (далі - заявником) - особисто.

Відповідно до пункту 3 Порядку 317 право на звернення із заявою про визнання особою без громадянства має особа, яка не може отримати паспортний документ у зв`язку тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою а силу дії її закону, незважаючи не законність чи незаконність її перебування на території України.

Перевіркою наданої позивачем інформації з власноруч написаної заяви, наданих копій документів, пояснень свідків, встановлено, що ОСОБА_1 є уродженцем російської федерації і в січні 2002 року був документованим паспортом громадянина російської федерації та прибув в Україну в 2005 році.

Паспорт громадянина російської федерації був втрачений на території України в період з 2002 по 2007 роки.

З питань оформлення паспорта громадянина російської федерації взамін втраченого, до компетентних органів російської федерації не звертався.

З питань набуття громадянства України у встановленому законодавством порядку та документування паспортними документами України до відповідача не звертався.

Підставою для відмови у визнанні особою без громадянства відповідно до підпункту 1 пункту 44 Порядку 317 є факт наявності у заявника громадянства України або громадянства іншої держави. визнаного компетентними органами цієї держави та документування його відповідно до законодавства цієї держави (арк. спр. 9).

Уважаючи вказане рішення відповідача, яке оформлено листом від 24.05.2024 №0719-323/0719.1-24 протиправним та таким, що не відповідає нормам чинного законодавства, ОСОБА_1 звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі Закон №3773-VI), особа без громадянства - особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону.

Згідно з приписами статті 61 Закону №3773-VI, заява про визнання особою без громадянства подається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, повнолітньою дієздатною особою.

Разом із заявою подається документ, що посвідчує особу, або документ, що надає право на в`їзд або виїзд з держави, виданий іноземною державою (за наявності), документ, що засвідчує факт неперебування у громадянстві іншої держави (за наявності), або інший документ, що підтверджує інформацію, викладену в заяві.

Особа, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, має право на співбесіду з уповноваженими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Особа, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, зобов`язана співпрацювати з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, з`являтися на співбесіди, надавати докази для визнання її особою без громадянства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, протягом шести місяців з дня подання заяви про визнання особою без громадянства на підставі всієї наявної інформації і документів приймає рішення про визнання особою без громадянства або про відмову у визнанні особою без громадянства. Строк розгляду такої заяви може бути подовжений уповноваженою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, до 12 місяців.

Під час розгляду заяви про визнання особою без громадянства центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, вживає необхідних заходів для збору інформації з місця народження такої особи, країн або місць її попереднього постійного та довгострокового проживання, а також з країни, громадянство якої мають члени її сім`ї.

Протягом строку розгляду заяви про визнання особою без громадянства особа вважається такою, яка тимчасово перебуває на території України на законних підставах. Для підтвердження цього особі видається довідка встановленого зразка про звернення за визнанням особою без громадянства.

Якщо під час процедури визнання особою без громадянства з`ясуються обставини, що можуть свідчити про належність особи до громадянства України відповідно до Закону України «Про громадянство України», розгляд заяви про визнання особою без громадянства зупиняється до завершення перевірки належності до громадянства України. Залежно від результатів такої перевірки розгляд заяви про визнання особою без громадянства поновлюється або припиняється.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, приймає рішення про відмову у визнанні особою без громадянства у разі, якщо:

-особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, є громадянином України або іншої держави за умови, що її громадянство було визнано компетентним органом цієї держави та заявник був документований відповідно до законодавства цієї держави;

-особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, свідомо подала недійсні (крім документів, що стали недійсними у зв`язку із закінченням строку їх дії), підроблені документи або повідомила про себе неправдиві відомості щодо обставин, які впливають на визначення її статусу;

-особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства, як це визначено міжнародними актами, розробленими з метою недопущення таких злочинів, або скоїла тяжкий злочин неполітичного характеру поза межами країни проживання до того, як вона була допущена у цю країну, або є винною у вчиненні діянь, що суперечать цілям і принципам Організації Об`єднаних Націй.

Після прийняття рішення про відмову у визнанні особою без громадянства протягом трьох робочих днів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, направляє особі, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, або її законному представнику повідомлення про це із зазначенням підстави відмови відповідно до цього Закону та роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Рішення про відмову у визнанні особою без громадянства може бути оскаржено особою, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, або її законним представником до адміністративного суду протягом 20 робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову у визнанні особою без громадянства.

В свою чергу процедуру визнання особою без громадянства, яка проводиться ДМС з метою встановлення факту неналежності особи, яка звернулася із заявою про визнання особою без громадянства, до громадянства будь-якої держави в силу дії її закону визначає Порядок №317.

Згідно із підпунктом 2-3 Порядку №317, право на звернення із заявою про визнання особою без громадянства має особа, яка не може отримати паспортний документ у зв`язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України.

Приписами підпункту 15, 17-19 Порядку №317, передбачено зокрема, що працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС з використанням кваліфікованого електронного підпису та із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС формує заяву про визнання особою без громадянства (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація зазначеної заяви здійснюється із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС під час її формування.

Заява про визнання особою без громадянства заповнюється українською мовою, при цьому прізвище та ім`я особи зазначається українською мовою та латинськими літерами відповідно до правил транслітерації.

На прохання заявника або його законного представника внесення його прізвища та імені латинськими літерами може бути виконано відповідно до його написання у документах особи, виданих компетентними органами іноземної держави.

Після формування заяви про визнання особою без громадянства працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС друкує її та надає особі для перевірки правильності внесених до заяви відомостей.

У разі виявлення помилок у заяві про визнання особою без громадянства працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС вносить до неї відповідні виправлення.

Після перевірки заяви про визнання особою без громадянства особа власним підписом підтверджує правильність внесених до заяви відомостей про себе.

Після перевірки особою правильності внесених до заяви про визнання особою без громадянства відомостей про себе заява перевіряється та підписується (із зазначенням дати, прізвища та ініціалів) працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, який прийняв документи та сформував заяву/допоміг у складенні заяви, та перекладачем (у разі, коли він залучався), законним представником.

Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС сканує із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС до заяви про визнання особою без громадянства усі документи, які подаються особою.

Наведені приписи, як видно з їх змісту та розділу в якому такі викладені у Порядку №317, - регламентують порядок дій працівників саме під час приймання документів для визнання особою без громадянства.

При цьому, як визначено у пунктах 3-5, 8 Порядку №317, заява про визнання особою без громадянства подається за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 р. № 317 Деякі питання визнання особою без громадянства: -повнолітньою дієздатною особою (далі - заявник) - особисто.

Заява про визнання особою без громадянства та додані до неї документи подаються заявником або його законним представником особисто територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС за місцем проживання особи.

Під час подання заяви про визнання особою без громадянства працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС роз`яснює заявнику або його законному представнику процедуру визнання особою без громадянства, а також право на звернення щодо отримання безоплатної правничої допомоги до центру з надання безоплатної правничої допомоги відповідно до Закону України Про безоплатну правничу допомогу.

Рішення про визнання особою без громадянства або про відмову у визнанні особою без громадянства приймається протягом шести місяців з дня подання заяви про визнання особою без громадянства та визначених цим Порядком документів.

Для внесення інформації до відомчої інформаційної системи ДМС формується заява про визнання особою без громадянства.

З аналізу приписів Порядку №317 слідує, що вчиненню працівником органу ДМС дій, передбачених у підпунктах 15, 17-19 Порядку №317, передує саме особисте прибуття та звернення до відповідного органу ДМС особи, яка бажає отримати статус особи без громадянства.

В даному контексті суд приймає до уваги правову позицію Верховного Суду у постанові від 25.07.2019 у справі №826/13000/18, про те, що правова процедура («fair procedure» - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права, тобто особа правомірно очікує отримати у передбачений законом спосіб відповідь на порушене перед суб`єктом, якому адресовано звернення, питання відповідно та у спосіб, передбачений законом.

З урахуванням викладеного оцінюючи доводи позивача, суд звертає увагу, що у даному випадку ОСОБА_1 , у встановленому чинним законодавством порядку не звертався із заявою відповідної форми до територіального органу/територіального підрозділу ДМС про визнання особою без громадянства.

Також, в матеріалах справи відсутні докази відмови відповідача у прийнятті від позивача заяви про особою без громадянства.

В даному випадку, лист відповідача від 24.05.2024 носить виключно інформативний характер та являє собою відповідь на заяву позивача, однак вона, оформлена не у порядку, передбаченому додатком 1 до Порядку №317. Тому така відповідь відповідача не є рішенням про відмову у визнанні особою без громадянства.

При цьому суд констатує, що рішення про відмову у визнанні особою без громадянства УДМС у Волинській області не приймалось, оскільки позивачем не дотримано відповідний порядок звернення, відтак підстав для розгляду такої відповідно до Закону №3773-VI та Порядку №317 не було.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Враховуючи викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості звернутись до міграційного органу із заявою про визнання його особою без громадянства у передбачений законодавством України спосіб.

Передумовою для захисту адміністративним судом прав особи є встановлення факту порушення прав такої особи.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку із прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 02.08.2019 року у справі №0240/3532/18-а, від 30.04.2020 у справі № 826/10631/17, від 14.05.2020 у справі № 805/1479/16- а, зазначив, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 18-рп/2004 термін "порушене право", який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Також, в Рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, зокрема зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.

Для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред`явлених вимог.

В той же час, згідно із частинами першою-другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача та кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257, 260, 262, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про правовий статус осіб без громадянства», суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Луцького відділу №2 Управління Державної міграційної служби у Волинській області про визнання неправомірним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І. Смокович