Рішення

від 23.09.2024 по справі 280/2126/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 року Справа № 280/2126/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158Б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо неврахування стажу роботи позивача в період з 28.05.1984 до 10.06.1987 на території Литовської Республіки; також час роботи з 02.03.1995 до 13.05.1997 в Кооперативі «Лазурь» при ЗЗСМіІ в/о «Запоріжбудматеріали» та час роботи з 14.05.1997 до 31.12.1998 в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Лазурь» с. Кірове Оріхівського району Запорізької області до стажу, з якого Позивачу призначена пенсія за віком;

зобов`язати відповідача зарахувати до стажу, який дає право на пенсію за віком, позивачу час роботи з 28.05.1984 до 10.06.1987 на території Литовської Республіки; також час роботи з 02.03.1995 до 13.05.1997 в Кооперативі «Лазурь» при ЗЗСМіІ в/о «Запоріжбудматеріали» та час роботи з 14.05.1997 до 31.12.1998 в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Лазурь» с. Кірове Оріхівського району Запорізької області, та з урахуванням яких здійснити донарахування раніше призначеної пенсії.

Крім того, просить повернути сплачений позивачем судовий збір у сумі 1937,92 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно не зараховано до його страхового стажу періоди роботи з 28.05.1984 до 10.06.1987, з 02.03.1995 до 13.05.1997 та з 14.05.1997 до 31.12.1998, що порушує його гарантовані Конституцією України права на належне пенсійне забезпечення. Просить позов задовольнити.

Ухвалою від 14.03.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

05.04.2024 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що пенсія призначається без урахування Литовського страхового стажу, оскільки позивач має необхідний для призначення пенсії страховий стаж, набутий на території України. Крім того, оскільки у позивача наявний страховий стаж є достатнім для призначення пенсії за віком згідно із законодавством України, підстав для врахування стажу роботи на території Литовської Республіки відповідно до ст. 33 Договору між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 08 грудня 2017 року, немає. Період з 01.01.1999 по 31.05.2003 в ТОВ «Лазурь» зараховано до загального стажу на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Згідно довідки від 30.10.2023 №15/С-276-1, виданої Комунальною установою «Трудовий архів» Оріхівської міської ради, яка була надана до заяви про призначення пенсії 23.11.2023, документи з кадрових питань (особового складу) ТОВ «Лазурь» на зберігання до архівної установи не надходили, тому надати архівні довідки про стаж роботи та заробітну плату за період роботи з 02.03.1995 по 30.09.2003 неможливо, тому зарахувати період з 02.03.1995 по 31.12.1998 немає підстав. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

02.11.2023 позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З 02.11.2023 позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На звернення позивача від 20.12.2023, ГУ ПФУ Запорізькій області надано відповідь (лист за вих.№1224-22563/С-02/8-0800/24 від 18.01.2024), згідно з якою позивачу відмовлено у врахуванні трудового стажу для призначеної раніше пенсії, а саме:

1. за період роботи з 28.05.1984 по 10.06.1987 на території Литовської Республіки, оскільки відсутній формуляр що підтверджує стаж, який набутий в Литовській Республіці. Також підставою для не зарахування стажу, набутого у Литві послугувало те, що: «…страховий стаж набутий на території іншої держави, яка підписала Договір, враховується лише для визначення права на пенсію..». Тобто якщо стаж входить в необхідний мінімум то його зараховують, а якщо понад встановлену норму то не враховують.

2. за період роботи з 02.03.1995 по 31.12.1998, оскільки в записі про прийняття у трудовій книжці відсутній реєстраційний номер протоколу загальних зборів.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно із ч. 1 ст. 56, ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3, 20 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року (далі Порядок №637) за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З поданої копії трудової книжки та наданої відповіді від відповідача вбачається, що до страхового стажу не зараховано період роботи за записами трудової книжки від 02.03.1995 №10 з 02.03.1995 до 31.12.1998 (з 01.01.1999 наявні данні в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування) та з 28.05.1984 до 10.06.1987 - робота в Литві.

Порядок ведення трудових книжок, був урегульований «Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162 та «Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58.

Згідно з п. 2.3 Інструкції №162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

У п. 2.4 Інструкції №58, зокрема, зазначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

При цьому, обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

Крім того, за змістом п. 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (п.4).

Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 06 квітня 2022 року у справі №607/7638/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

При цьому суд звертає увагу на те, що можливі порушення у заповненні трудової книжки, не впливають на факт роботи позивача у спірні періоди та отримання ним загального трудового стажу.

Суд зазначає, що підставою для призначення (перерахунку) пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.

Разом з тим, право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від дотримання відповідальною особою Інструкції про порядок ведення трудових книжок та належне зберігання архівної документації, оскільки трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Натомість, згідно із ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Тобто пенсійний орган, у випадку виявлення помилок, або неточностей у заповненні трудової книжки, має право звернутись до підприємств, організацій і окремих осіб, на яких працювала особа, що звернулась із заявою про призначення (перерахунок) пенсії, із запитом про витребування відповідних документів, необхідних для визначення права на пенсію. Чого відповідачем зроблено не було.

У той же час, дослідженням трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 30.05.1984 встановлено, що позивач працював:

- з 28.05.1984 - 05.01.1987 майстром з добичі риби на всіх типах суден;

- з 06.01.1987 10.06.1987 майстром добичі МРТРП Клайпедської бази «Океанрибфлот»

- з 02.03.1995 до 30.09.2003 краскотером Кооперативу «Лазурь» при ЗЗСМіІ в/о «Запоріжбудматеріали», причому 14.05.1997, розпорядженням №331 кооператив перереєстрований у ТОВ «Лазурь». З якого позивач і був звільнений.

Записи щодо прийняття та звільнення з підприємства у Литві виконані чітко, без виправлень, з зазначенням документів, на підставі яких їх здійснено, запис про звільнення містить підпис посадової особи та печатку установи.

Але запис у п.10 про прийняття Позивача на роботу 02.03.1995 року не містить посилання на номер адміністративно-розпорядчого акту про прийняття, зроблений запис «Протокол загальних зборів від 02.03.1995».

Крім того, відповідно до п.3 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 12 серпня 1993 р. №637 (Постанова №637)

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

В п.10 трудової книжки позивача зазначено, що позивач був прийнятий до Кооперативу «Лазурь» краскотером, без зазначення номеру розпорядчого акту про прийняття. Але далі присутній наступний запис про перереєстрацію кооперативу «Лазурь» в ТОВ «Лазурь» розпорядженням №331 від 14.05.1997 року.

Таким чином цей запис доказує, що позивач саме в цей час перебував у трудових відносинах з цією установою.

В зв`язку з чим наявні підстави для зарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи з 14.05.1997 до 31.12.1998, виходячи з наявного запису в трудовій книжці про перереєстрацію кооперативу «Лазурь» в ТОВ «Лазурь».

Тобто наявний документ, який містить інформацію про періоди роботи позивача, на який посилається в останньому реченні пункту 3 Постанови №637.

Крім того ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.07.2007 у справі №21/200/06, банкрута Товариство з обмеженою відповідальністю «Лазурь» (70540, Запорізька область, Оріхівський район, с. Кірове, провул. Морозова, буд. 8; код за ЄДРПОУ 06955295) - ліквідовано.

Відповідно до листа КУ «Трудовий архів» Оріхівської міської ради від 30.10.2023 №15/С-276-1 документи з кадрових питань від ТОВ «Лазурь» не надходили.

Крім того відповідно до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року №309 (із змінами відповідно Наказу №30 від 05 лютого 2024 року, з 01.02.2023 Таврійська сільська територіальна громада віднесена до території активний бойових дій (с.Таврійське колишнє с.Кірове) (стор.46 https://minre.gov.ua/wp-content/uploads/2024/02/6_perelik_nakaz_30_vid_05_lyutogo_2024_2.pdf).

Як зазначив позивач в позовній заяві, забезпечити підтвердження свого трудового стажу показами двох свідків він не має можливості.

Виходячи з викладеної вище аргументації, з метою недопущення порушення права позивача на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення, яке не може ставитись в залежність від дотримання відповідальною особою Інструкції про порядок ведення трудових книжок та належне зберігання архівної документації, оскільки трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Таким чином наявні підстави для зарахування трудового стажу позивача за весь оспорюваний період - з 02.03.1995 до 31.12.1998 для перерахунку призначеної раніше пенсії.

Що стосується періоду роботи з 28.05.1984 по 10.06.1987 на території Литовської Республіки.

Суд зазначає, що для врегулювання питань, пов`язаних із призначенням та виплатою пенсії між Україною та Литовською Республікою укладено:

- Угоду між Урядом України і Урядом Литовської Республіки про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення від 27.09.1994 (Угоду ратифіковано Законом №166/95-ВР від 16.05.1995 року) (далі -Угода);

- Договір між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 23.04.2001, ратифікований Законом України від 10.01.2002 №2928-III (далі Договір);

- Угоду між Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством соціальної охорони і праці Литовської Республіки про порядок реалізації Договору між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 09.12.2005;

- Технічну угоду між Пенсійним фондом України та Службою закордонних виплат Управління фонду державного соціального страхування Литовської Республіки про порядок призначення, переказу та виплати пенсій від 19.01.2010.

Відповідно до статті 3 Угода охоплює нижчеперелічені види пенсій соціального страхування (трудові пенсії): а) пенсії по інвалідності; б) пенсії по старості (за віком); в) пенсії за вислугу років; г) пенсії вразі втрати годувальника.

Згідно із статтею 6 Угоди при визначенні права на пенсію повністю зараховується страховий(трудовий) стаж, в тому числі в пільговому обчисленні, набутий згідно з законодавством кожної Договірної Сторони, незалежно від того, яка частка страхового (трудового) стажу набута на території тієї чи іншої Договірної Сторони.

08.02.2002 року набрав чинності Договір.

Статтею 2 встановлено, що Договір поширюється на передбачені законодавством кожної із Сторін нижче перераховані види соціального забезпечення: в Україні - пенсії за віком; пенсії по інвалідності; пенсії за вислугу років; пенсії у разі втрати годувальника; пенсії та відшкодування шкоди, завданої працівнику внаслідок трудового каліцтва, професійного захворювання, та у випадку його смерті з цих причин; допомоги по тимчасовій непрацездатності (хворобі), по вагітності та пологах; допомоги сім`ям з дітьми; допомоги по безробіттю; допомоги н поховання.

Згідно із частиною першою статті 3 Договору, цей договір регламентує соціальне забезпечення осіб, що проживають на території однієї із сторін, на яких поширювалось чи поширюється законодавство однієї або обох сторін.

Частинами 1 та 2 статті 5 Договору, визначено, що право на призначення пенсій та допомог особа набуває згідно з цим Договором та відповідно до законодавства тієї Сторони, на території якої набутий страховий (трудовий) стаж, що надає право на призначення пенсії та допомоги.

Якщо цим договором не передбачено інше, не може бути відмовлено у призначенні пенсії та допомоги, а також відшкодуванні шкоди, на які в особи виникає право відповідно до законодавства однієї сторони, а призначені не підлягають зменшенню, призупиненню або припиненню їх виплати з тієї причини, що ця особа проживає на території іншої сторони.

Відповідно до частин 1, 2 статті 13 Договору при встановленні права на пенсію, зумовлену накопиченням страхового (трудового) стажу, компетентна установа однієї сторони, з метою сумування стажу, враховує періоди страхування, накопичені відповідно до законодавства другої Сторони, за умови, що цей стаж не співпадає повністю або частково в часі.

Якщо законодавство однієї Сторони зумовлює призначення пенсій за стаж, накопичений у відповідній професії або на відповідній роботі, то при призначенні таких пенсій зараховуються періоди, накопичені на підставі законодавства іншої Сторони у тій же професії, або на тій же роботі. Якщо підсумовані таким чином періоди не відповідають умовам, що дають право на зазначені пенсії, то ці періоди зараховуються для призначення пенсій на загальних підставах.

Згідно із частиною другою статті 33 Договору при виникненні страхового випадку після набрання чинності цим Договором за весь страховий (трудовий) стаж, накопичений з 1 січня 1992 року, зобов`язання по наданню зацікавленій особі відповідної пенсії приймається Стороною, відповідно до законодавства якої цей стаж був накопичений. За весь страховий (трудовий) стаж, накопичений до 1січня 1992 року на території колишнього СРСР, зобов`язання по наданню зацікавленій особі пенсії відповідно до чинного законодавства приймається Стороною, на території якої ця особа проживає в момент звернення за призначенням пенсії.

Відповідно до ст.5 цього Договору

1. Право на призначення пенсій та допомог особа набуває згідно з цим Договором та відповідно до законодавства тієї Сторони, на території якої набутий страховий (трудовий ) стаж, що надає право на призначення пенсії та допомоги.

Тобто при набутті пенсійного віку позивач має право на пенсію за законодавством України. (60 років та понад 30 років стажу за сукупністю).

За ст. 13 Договору при встановленні права на пенсію, зумовлену накопиченням страхового (трудового) стажу, компетентна установа однієї Сторони, з метою сумування стажу, враховує періоди страхування, накопичені відповідно до законодавства другої Сторони, за умови, що цей стаж не співпадає повністю або частково в часі.

Тобто ПФУ України повинно зарахувати стаж, набутий у Литві.

Крім того, виходячи з вимог ст.5 та ст.13 зазначеного Договору при встановленні права на пенсію, обумовлену накопиченням страхового (трудового) стажу, компетентна установа однієї Сторони (Україна) з метою підсумовування цього стажу за необхідності враховує періоди страхування, накопичені згідно із законодавством іншої Сторони (Литва), та періоди радянського стажу, які згідно з цим Договором зараховує компетентна установа іншої Сторони, за умови, що цей стаж не збігається повністю або частково у часі.

Також відповідно до ст. 15 Договору (зі змінами введеними Угодою між Україною та Литовською Республікою про внесення зміні доповнень до Договору між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 08.12.2017 (Дата набрання чинності для України: 29.09.2022)

1. У разі застосування положень статті 13 цього Договору компетентна установа кожної зі Сторін розраховує розмір пенсії та виплачує її тільки за страховий (трудовий) стаж, накопичений відповідно до законодавства, що застосовується цією компетентною установою, а також за радянський стаж, зарахований відповідно до пунктів 2,3 цієї статті, крім випадків, визначених у статті 16 цього Договору.

2. Радянський стаж зараховується і пенсія за цей стаж призначається особі компетентною установою тієї сторони, на території якої накопичено більший страховий (трудовий) стаж. При однаковій тривалості страхового (трудового) стажу, накопиченого на території Сторін, радянський стаж зараховує компетентна установа тієї Сторони, в якій особа була застрахована в останній раз.

3. У разі призначення особі пенсії іншого виду або перегляду розміру пенсії при поданні додаткових документів про страховий (трудовий) стаж, накопичений на території Сторін, або про радянський стаж, а також в інших випадках, передбачених законодавством Сторін, компетентна установа, що зараховує радянський стаж, не змінюється.

Відповідно до п.п. 12 Статті 1 Договору «радянський стаж» - період роботи до 1 червня 1991 р. на території колишнього СРСР, за винятком територій України та Литовської Республіки, що зараховується до страхового(трудового) стажу згідно із законодавством кожної зі Сторін (при застосуванні статей 13-15цього Договору).

Крім того, відповідно до ч.2 ст.33 Договору за весь страховий (трудовий) стаж, накопичений до 1 січня 1992 року на території колишнього СРСР, зобов`язання по наданню зацікавленій особі пенсії відповідно до чинного законодавства приймається Стороною, на території якої ця особа проживає в момент звернення за призначенням пенсії.

Тобто, стаж, набутий у Литві з 28.05.1984 по 10.06.1987 це саме «радянський стаж», після 1991 року позивачем не набуто стажу у республіці Литва, тому пенсія призначається в Україні і наявні усі підстави для зарахування цього періоду до стажу, з якого призначається пенсія.

Угода від 09.12.2005 регулює порядок реалізації Договору, визначає компетентні установи, уповноважені призначати та виплачувати пенсії та допомогу згідно з Договором.

Статтею 3 Угоди від 09.12.2005 встановлено, що відповідно до пункту 3 статті 27 Договору компетентними установами в Україні, зокрема, є: Пенсійний фонд з питань призначення, переказу та виплати пенсій, а також виплати допомоги на поховання пенсіонерів.

Пунктом 3 статті 6 Угоди 09.12.2005 зазначено, що якщо в особи виникає право на пенсію тільки у результаті підсумовування страхового (трудового) стажу, яке ця особа отримала згідно із законодавством обох Сторін, то в пункті 1 вказані компетентні установи надають одна одній довідку про страховий (трудовий) стаж, набутий відповідно до чинного законодавства Сторін після 1 січня 1992.

Тобто стаж до 01.01.1992 «радянський стаж» зараховується без додаткових довідок, у т.ч. формулярів, передбачених Технічною угодою між Пенсійним фондом України та Службою закордонних виплат Управління фонду державного соціального страхування Литовської Республіки про порядок призначення, переказу та виплати пенсій від 19.01.2010.

Таким чином твердження відповідача, викладене в листі №1224-22563/С-02/8-0800/24 від 18.01.2024, про не зарахування стажу набутого в Литві є безпідставним та необґрунтованим.

Крім того твердження відповідача про те, що у позивача вже є стаж для призначення пенсії, і додатковий (за час роботи у Литві) йому не потрібен, також безпідставне, т.к. остаточний розмір призначеної пенсії залежить від двох показників набутого стажу та заробітку, з якого нараховується пенсія, а відкидаючи стаж набутий у Литві відповідач позбавляє позивача нарахування пенсії із урахуванням додаткових років набутого стажу.

Як вже зазначалось, згідно із ч. 1 ст. 56, ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Тому не можна однозначно казати, що стаж, набутий у Литві тільки дає право на призначення пенсії за віком. Він також є складовою параметрів які впливають на остаточний розмір пенсії.

Таким чином, дії відповідача у частині не врахування стажу позивача, набутого у республіці Литва у період з 28.05.1984 до 10.06.1987, є протиправними.

Щодо інших тверджень відповідача, та суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

У контексті встановлених обставин справи, інші аргументи відповідача не мають вирішального впливу на вищенаведені висновки суду.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).

Також, суд вважає за потрібне наголосити, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

У справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».

Це, зокрема, зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України».

Також, аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі №826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі №816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі №756/6984/16-а та від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22.

Відповідач правомірність своїх дій належними та допустимими доказами не довів.

В зв`язку з чим, з урахуванням з`ясованих обставин та досліджених письмових доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

При зверненні до суду з даним позовом позивач сплатив судовий збір в розмірі 1937,92 грн., який слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158Б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи: з 28.05.1984 до 10.06.1987 на території Литовської Республіки; з 02.03.1995 до 13.05.1997 в Кооперативі «Лазурь» при ЗЗСМіІ в/о «Запоріжбудматеріали»; з 14.05.1997 до 31.12.1998 в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Лазурь» с. Кірове Оріхівського району Запорізької області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , який дає право на пенсію за віком, періоди роботи: з 28.05.1984 до 10.06.1987 на території Литовської Республіки; з 02.03.1995 до 13.05.1997 в Кооперативі «Лазурь» при ЗЗСМіІ в/о «Запоріжбудматеріали»; з 14.05.1997 до 31.12.1998 в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Лазурь», та здійснити перерахунок пенсії з урахуванням зарахованого стажу.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1937 (одна тисяча дев`ятсот тридцять сім) гривень 92 (дев`яносто дві) копійки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «23» вересня 2024 року.

СуддяР.В. Кисіль