Рішення

від 30.11.2023 по справі 320/4033/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2023 року № 320/4033/22

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради, в якому просить суд:

- визнати неправомірними дії Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради щодо виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня, як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, згідно ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2021 рік у розмірі меншому, ніж сім мінімальних пенсій;

- стягнути з Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 недоплачену частину щорічної грошової допомоги до 5 травня як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи за 2021 рік, в розмірі 8992,00.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він є особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни, у зв`язку з чим має право на отримання одноразової грошової допомоги до 05 травня, проте відповідач, незважаючи на рішення Конституційного Суду України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020, виплатив вказану допомогу у розмірі, меншому ніж визначений статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551). У зв`язку з цим позивач просить стягнути з відповідача суму недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік.

Ухвалою суду від 28 липня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, жодних заяв чи клопотань до суду не надав.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 18.02.2020, виданим Управлінням соціального захисту населення Білоцерківської міської ради, випливає, що позивач є особою з інвалідністю 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 від 11.09.2021, виданим Управлінням персоналу штабу Військової частини НОМЕР_3 ,3 позивач є учасником бойових дій.

Зі змісту позовної заяви суд встановив, що у 2021 році позивачу було виплачено відповідачем щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, як особі з інвалідністю 3 групи внаслідок війни, у розмірі 3391,00 грн.

Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив із такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною третьою статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Так, Верховний Суд розглянув зразкову справу №440/2722/20 за позовом особи до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області про визнання протиправною бездіяльність відповідачів щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та про зобов`язання відповідачів нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20 визнано протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо нарахування та виплати особі щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов`язано Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити особі недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 залишено без змін рішення Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20.

Як випливає зі змісту рішення Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20, це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Обставинами зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, є: (а) особа має статус особи з інвалідністю внаслідок війни, має право на пільги, передбачені статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; (б) відповідачем є орган, уповноважений здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат); (в) предметом спору є розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році. На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, може впливати подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини.

Суд встановив, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, на якого поширюються пільги, передбачені, у тому числі й статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

З огляду на встановлені обставини та предмет спору, адміністративна справа №320/1419/22 є типовою справою, оскільки відповідає ознакам зразкової справи №440/2722/20.

Верховний Суд у постанові від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20 зазначив, зокрема, що відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", статтею 13 якого встановлено пільги особам з інвалідністю внаслідок війни.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 статтю 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" було доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".

Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" вказану норму статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" викладено в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, на момент нарахування і виплати у 2021 році позивачу одноразової грошової допомоги та на дату звернення позивача з заявою до відповідача про перерахунок допомоги, діяла стаття 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 3 групи - 7 мінімальних пенсій за віком.

Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.

Пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України визначалося, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, Кабінету Міністрів України делеговано повноваження встановлювати, зокрема, розмір разової грошової допомоги до 5 травня.

Так, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 08.04.2021 №325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань", відповідно до додатку якої разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни IІ групи - 3906 гривень.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі №1-247/2018(3393/18), визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-ХІІ) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За текстом вказаного рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020, судом встановлено, що в Основному Законі України передбачено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3).

Згідно з Основним Законом України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Кодекс.

У преамбулі Кодексу зазначено, що Кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Кодексу).

Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону №79-VIII, розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону №3551-ХІІ, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказаними положеннями Закону №3551-ХІІ передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).

За юридичною позицією Конституційного Суду України "встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту" (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року №12-р/2018).

Конституційний Суд України звернув увагу, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.05.2008 №10-рп/2008 наголошував на тому, що "законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони" (абзаци 3, 4 підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення).

Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Конституційний Суд України дійшов також висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-ХІІ, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551-ХІІ, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 18 грудня 2018 року №12-р/2018 уже наголошував, що "забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов`язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави" (абзац дев`ятий пункту 6 мотивувальної частини рішення).

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі №1-247/2018(3393/18) та визнанням таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, стаття 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" діяла та мала застосовуватись у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998.

Також Верховний Суд зазначив, що з 27.02.2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році підлягає нарахуванню і виплаті органом, уповноваженим здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) у розмірі, визначеному статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".

За наведених обставин, Верховний Суд визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.

Аналогічна правова позиція має застосовуватися і до розміру разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році для відповідної категорії осіб.

В силу вимог Закону України від 15.12.2020 №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" у взаємозв`язку з положеннями статті 28 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", мінімальна пенсія з 01 січня 2021 року складає 1769,00 грн, а тому щорічна разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році позивачу мала бути виплачена в розмірі 12383,00 грн. Натомість, суд встановив, що позивач отримав зазначену грошову допомогу в розмірі 3391,00 грн.

Суд зазначає, що на момент розгляду справи нормами чинного законодавства не встановлено, що Кабінет Міністрів України має визначати інші розміри виплати грошової допомоги, тобто положення статті 13 Закону №3551-ХІІ діє в редакції Закону України від 25.12.1998 №367-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яким передбачено розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.

З урахуванням викладеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року, передбаченої статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі меншому ніж сім мінімальних пенсій за віком.

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Беручи до уваги зазначене, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі меншому ніж сім мінімальних пенсій за віком, а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. Саме такий спосіб захисту був застосований Верховним Судом у вищевказаній зразковій справі.

Вирішуючи спір суд зазначає, що стягнення конкретної суми грошової допомоги відноситься до дискреційних повноважень відповідача в силу статті 171 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" якою передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Таким чином, позовна вимога щодо стягнення конкретної суми недоплаченої разової грошової допомоги у розмірі 8992,00 грн задоволенню не підлягає.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29.09.2020 по справі №440/2722/20, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (ч. 5 ст. 242 КАС України).

При цьому, це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Крім того, суд зазначає, що сума щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, яку просить стягнути позивач, йому ще не нараховувалася відповідачем, а підлягає нарахуванню саме на підставі цього судового рішення. Відтак, вимога позивача щодо стягнення з відповідача щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі 8992,00 грн задоволенню не підлягає, оскільки є передчасною.

Як встановлено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності його дій. Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду жодних належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх дій (бездіяльності). Натомість, позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Відтак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 496,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі меншому ніж сім мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 496 (чотириста дев`яносто шість) грн 20 коп за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лиска І.Г.