Рішення

від 23.09.2024 по справі 320/4843/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2024 року № 320/4843/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Євротой» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство «Євротой» (далі по тексту також позивач, ПП «Євротой») з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту також відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.12.2022 №00376580702, яким позивачу донараховано податкові зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 49809 грн та штрафні санкції у розмірі 12452 грн, а також № 00376620702, яким позивачу зменшено від`ємне значення з податку на додану вартість за серпень 2022 року в сумі 345656 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що він не був повідомлений про початок проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та наголошує на тому, що не отримував будь-якими засобами зв`язку жодного повідомлення про проведення такої перевірки. Позивач наголосив на тому, що вручення йому наказу про проведення перевірки та повідомлення про дату її початку є обов`язковою передумовою для проведення перевірки. В свою чергу, порушення порядку проведення перевірки, на переконання позивача, є самостійною підставою для визнання протиправними та скасування прийнятих на підставі її проведення податкових повідомлень-рішень.

Крім того, позивач пояснив, що ним не було отримано жодних запитів щодо надання до перевірки пояснень та первинних документів, оскільки, виходячи з отриманої позивачем від відповідача кореспонденції такий запит направлено контролюючим органом засобами поштового зв`язку 04.11.2022, у той час як перевірка відбулась у період з 02.11.2022 по 03.11.2022, а означений запит отримано позивачем лише 21.11.2022, що позбавило його можливості надати свої пояснення та первинні документи з питань, які були предметом перевірки. Як наслідок, висновки відповідача ґрунтуються виключно на наявній у нього податковій інформації та припущеннях, а не на первинних документах. Позивач вважає, що сама лише податкова інформація не є тим джерелом інформації, яке може бути підставою для висновків контролюючого органу під час проведення перевірки, а відтак не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства таким платником. Більш того, така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Позивач стверджує, що господарські операції з ТОВ «Імпекслайн ЛТД», аналіз яких слугував підставою для висновків контролюючого органу про порушення позивачем податкового законодавства, є реальними, пов`язані з господарською діяльністю позивача, відповідають економічному змісту та підтверджуються первинними документами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що копії наказу та повідомлення про призначення перевірки направлені на адресу позивача 28.10.2022 засобами поштового зв`язку. Також відповідач стверджує про направлення на адресу позивача 28.10.2022 запиту про надання документів та інформації з питань законності декларування від`ємного значення з ПДВ за перевіряємий період. Проте, позивачем письмові пояснення та документи надані не були, що призвело до неможливості підтвердити реальність визначення доходу підприємства та податкового зобов`язання, правомірність податкового кредиту за серпень 2022 року. Відповідач пояснив, що враховуючи відсутність підтвердження наявності штатної чисельності працівників, основних фондів, виробничих потужностей та відсутності в ланцюгах постачання ТОВ «Імпекслайн ЛТД» він дійшов висновку, що позивачем у межах перевіряємих відносин отримано необґрунтовану податкову вигоду у вигляді сум податкового кредиту з ПДВ.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що в основу доводів відповідача покладено ненадання підприємством письмових пояснень та первинних документів. Водночас, як вже зазначалося позивачем, жодних пропозицій від податкового органу під час проведення перевірки про надання пояснень та первинних документів до ПП «Євротой» не надавалось, доказів зворотного матеріали справи не містять. Позивач наголошує на отриманні від контролюючого органу запиту про надання документів поштою після проведення перевірки, а тому під час проведення перевірки позивач був необізнаний про таку вимогу та не міг надати документи на такий запит.

Позивач стверджує про надання документів з приводу здійснення господарських операцій з контрагентом разом із запереченнями на акт перевірки, проте такі документи не були враховані відповідачем при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Також позивач зазначив про надання до суду усіх документів на підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Імплекслайн ЛТД».

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

ПП «Євротой» (ідентифікаційний код 33498485, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 8) зареєстроване як юридична особа 05.05.2005. Основним видом діяльності за КВЕД є 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення. Інші види діяльності: 46.42 Оптова торгівля одягом і взуттям; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 47.65 Роздрібна торгівля іграми та іграшками в спеціалізованих магазинах.

У період з 02.11.2022 по 03.11.2022 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Євротой» з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн за серпень 2022 року, результати якої оформлені актом від 10.11.2022 №36370/26-15-07-02-02-03/33498485 (далі по тексту акт перевірки).

Перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні за серпень 2022 року у Декларації від`ємного значення з ПДВ встановлено порушення платником податків:

- пункту 44.1, 44.6 статті 44, пункту 85.2 статті 85 ПК України в результаті ненадання платником податків первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.4 статті 200 ПК України, у результаті чого завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (показник рядка 21 Декларації) за серпень 2022 року на загальну суму 345656 грн та занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за серпень 2022 року на суму 65874 грн.

За результатами розгляду заперечень на акт перевірки ГУ ДПС у м. Києві листом віл 15.12.2022 №19991/І/26-15-07-02-02-09 висновки акта перевірки викладено в наступній редакції:

«За результатами перевірки встановлено порушення:

1. п. 44.1, 44.6 ст. 44, п. 85.2 ст. 85 ПК України, в результаті ненадання платником податків первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів.

2. п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 ПК України, у результаті чого завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (показник рядка 21 Декларації) за серпень 2022 року на загальну суму 345656 грн та занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за серпень 2022 року на суму 49809 грн».

Податковим повідомленням-рішенням ГУ ДПС у м. Києві від 16.12.2022 №0037658702 за порушення пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.4 статті 200 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 62261,00 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями на 49809,00 грн та за штрафними санкціями на 12452,00 грн.

Податковим повідомленням-рішенням ГУ ДПС у м. Києві від 16.12.2022 №00376620702 за порушення пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.4 статті 200 ПК України позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 345656 грн за серпень 2022 року, відображений у податковій декларації з ПВ від 19.09.2022 №9186830478.

Не погоджуючись з правомірністю прийнятих відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання їх протиправними та скасування.

Однією з підстав позову ПП «Євротой» зазначено процедурні порушення відповідачем порядку проведення перевірки, внаслідок чого у позивача була відсутня можливість забезпечити надання всіх необхідних документів.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21.02.2020 (справа №826/17123/18) зроблено висновок, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень. Підставам позову такого змісту, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками перевірки, - переходити до перевірки підстав позову, пов`язаних з оспорюванням висновку контролюючого органу про вчинення платником податків податкового правопорушення (порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган).

Згідно з постановою Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 22.09.2020 у справі №520/8836/18, невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частині другій статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом; податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 виснувала таке: аналізованими нормами ПК з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. У разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Отже, за правовим висновком Верховного Суду процедурним порушенням порядку проведення податкової перевірки суди повинні надавати правову оцінку у першу чергу.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та відповідає доктрині під умовною назвою «плоди отруйного дерева», сформульованій Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.

Встановлена судом протиправність наслідків перевірки внаслідок порушення процедури її проведення є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень, що унеможливлює перехід до суті покладених в їх основу податкових правопорушень.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18.

Враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18, в першу чергу судом досліджується питання наявності чи відсутності порушень відповідачем вимог законодавства під час призначення та проведення перевірки.

Відповідно до статті 62 ПК України (тут і надалі в редакції, чинній на момент проведення перевірки) одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до пунктів 85.2, 85.6 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки. У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Цьому обов`язку кореспондує право контролюючого органу при проведенні перевірок вимагати і отримувати у платників податків первинні фінансово-господарські, бухгалтерські та інші документи (в тому числі, засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності) їх копії), які б підтверджували задекларовані об`єкти оподаткування, суми податкових зобов`язань, дотримання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Таке право закріплене нормою пункт 85.4 статті 85 ПК України.

Отже, надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Обов`язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацом другим пункту 44.7 цієї статті в редакції до внесення змін Законом від 16.01.2020 №466-ІХ), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Така теза неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, але не виключно, у постановах від 05.05.2020 (справа №826/678/16), від 16.04.2020 (справа №826/7760/15), а також у постановах від 20.03.2020 у справі №2а-9423/12/2670, від 09.10.2019 у справі №808/9397/13-а, від 05.05.2020 у справі №826/678/16.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Відповідно до пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Статтею 79 ПК України визначено особливості проведення документальної невиїзної перевірки.

Зокрема, пунктом 79.1 статті 79 ПК України визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

За правилами пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

При цьому, незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 ПК України необов`язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім, що також узгоджується із приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України.

У зв`язку із наведеним слід зазначити, що за пунктом 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Відтак законодавець передбачив два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків, зокрема, коли останні надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представнику.

У застосуванні положень пункту 79.2 статті 79 ПК України в взаємозв`язку з приписами пункту 42.2 статті 42 ПК України Верховний Суд дотримується усталеної позиції, згідно якої з наказом про невиїзну перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вказаних вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків. Оскільки невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку.

Означена позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2015 у справі №21-425а14, від 28.01.2020 у справі №818/998/17, від 15.02.2024 у справі №640/9016/20, від 19.04.2024 у справі № 440/4696/18.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадку надіслання копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки рекомендованим листом з повідомленням про вручення контролюючий орган має враховувати особливості, пов`язані із правилами вручення поштових відправлень в Україні.

Про обґрунтованість такого висновку свідчать і наступні зміни, що були внесені законодавцем до пункту 79.2 статті 79 ПК України. Зокрема, Законом України від 30 листопада 2021 року №1914-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень», який набрав чинності з 01 січня 2022 року, пункт 79.2 статті 79 ПК України доповнено новим абзацом такого змісту: «У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу».

Також Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що невиконання контролюючим органом вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України є істотним порушенням процедури перевірки, тобто є самостійною та достатньою підставою для скасування податкових повідомлень-рішень та інших рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Як приклад, можна навести постанову Верховного Суду від 15.02.2024 по справі №640/9016/20.

Отже, істотною обставиною при вирішенні питання своєчасного повідомлення платника податків про проведення відносно нього перевірки є встановлення дати, з якої наказ про проведення перевірки вважається врученим.

У справі, що розглядається, судом встановлено, що документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Євротой» з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн, призначено наказом ГУ ДПС у м. Києві від 27.10.2022 №4773-п.

Відповідач в акті перевірки зазначив про направлення копії означеного наказу та інформування позивача про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки повідомленням від 28.10.2022 №514/26-15-07-02-02-09 шляхом направлення їх засобами поштового зв`язку 28.10.2022, а саме: рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення. Станом на 03.11.2022 повідомлення про вручення наказу та повідомлення на перевірку до ГУ ДПС у м. Києві не надходило.

У свою чергу, позивач в адміністративному позові пояснив, що 21.11.2022 ним у відділенні поштового зв`язку було отримано 3 поштових відправлення, з яких конверт зі штрихкодовим ідентифікатором 0315126932570 містив запрошення для ознайомлення та отримання протоколу про адміністративне правопорушення, складеного за результатами перевірки ПП «Євротой»; конверт зі штрихкодовим ідентифікатором 0315126932546 містив запит від 03.11.2022 про надання пояснень, та містив штемпель поштового оператора про відправку 04.11.2022; конверт зі штрихкодовим ідентифікатором 0315126497904 містив копію акта перевірки. На підтвердження означених обставин позивачем долучено до матеріалів справи копії конвертів зі штрифкодовими ідентифікаторами та інформацію з трекінгу АТ «Укрпошта» за такими поштовими відправленнями.

Відповідачем на підтвердження направлення на адресу копії наказу від 28.10.2022 долучено до матеріалів справи список №3 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих, в якому міститься інформація щодо адресованого позивачу поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 0315126932546. Проте, означений список не містить дати, підписів відправника та оператора поштового відділення. Крім того, відповідачем не надано жодних доказів, якими б підтверджувався факт прийняття означеного поштового відправлення операторами поштового відділення.

В свою чергу, позивач не заперечує отримання 21.11.2022 поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 0315126932546.

Судом встановлено, що поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 0315126932546, яке, як стверджує позивач, містило запит про надання пояснень від 03.11.2022 №2 та копію наказу від 27.10.2022 №4773-п та повідомлення від 28.10.2022 №514/26-15-07-02-02-09, відповідно до відбитку поштового штемпеля, було направлено позивачу 04.11.2022, тобто поза межами періоду проведення перевірки (з 02.11.2022 по 03.11.2022).

Враховуючи відсутність жодних доказів, якими б підтверджувалося виконання покладеного на відповідача обов`язку своєчасного повідомлення платника податків про проведення відносно нього перевірки, навіть якщо припустити, що доводи ГУ ДПС у м. Києві щодо направлення копії наказу про призначення перевірки від 27.10.2022 №4773-п та повідомлення про проведення перевірки від 28.10.2022 поштовим відправленням зі штрихкодовим ідентифікатором 0315126932546 є правильними, суд наголошує, що направлення означеного поштового відправлення було здійснено 04.11.2022, тобто після закінчення періоду проведення перевірки (з 02.11.2022 по 03.11.2022).

Таким чином, суд констатує порушення відповідачем вимог пункту 78.4 статті 78, пунктів 79.2 та 79.3 статті 79 ПК України з огляду на відсутність жодних належних та допустимих доказів вручення позивачу до початку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки копії наказу про призначення перевірки та повідомлення його про початок проведення такої перевірки, що, в свою чергу, позбавило ПП «Євротой» можливості реалізації свого права на ознайомлення із ними до вчинення заходу податкового контролю та надання відповідних пояснень й документів. На переконання суду, означені обставини є такими, що мають наслідком протиправність оскаржуваних актів індивідуальної дії, прийнятих відповідачем.

Вжиття контролюючим органом усіх можливих та залежних від нього заходів для дотримання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України та ознайомлення платника податку із наміром провести документальну позапланову невиїзну перевірку до її початку судом під час розгляду справи встановлено не було.

Ухвалою суду від 06.03.2023 від відповідача витребувано копію запиту про надання документів від 28.10.2022 №14231/1/26-15-07-02-02-09 з доказами його направлення на адресу позивача; копію наказу та направлення на перевірку з доказами їх направлення на адресу позивача.

Проте, належних та допустимих доказів направлення позивачу копії запиту про надання документів від 28.10.2022 №14231/1/26-15-07-02-02-09, а також копії наказу та направлення на перевірку відповідач суду не надав.

З урахуванням означеного суд дійшов висновку про фактичну неможливість позивачем виконати свій обов`язок щодо надання документів, що належать до предмета перевірки або пов`язані з предметом перевірки, внаслідок неповідомлення його про проведення перевірки до її початку та під час її проведення.

Суд зауважує, що означене порушення відповідачем процедури проведення перевірки могло істотно вплинути на правильність та обґрунтованість висновків контролюючого органу, здійснених за результатами такої перевірки, на підставі яких прийняті спірні рішення, оскільки відповідач дійшов висновків про ненадання платником податків первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також про завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (показник рядка 21 Декларації) за серпень 2022 року на загальну суму 345656 грн та заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за серпень 2022 року на суму 65874 грн, виключно на підставі аналізу інформації, наявної у відповідача, без надання можливості позивачу виконати свій обов`язок щодо надання документів, що належать до предмета перевірки або пов`язані з предметом перевірки.

На переконання суду, у випадку надання позивачем первинних документів щодо здійснення ним господарських операцій з контрагентом ТОВ «Імпекслайн ЛТД» за період, що перевірявся, та здійснення контролюючим органом аналізу таких документів висновки, відображені в акті перевірки, на підставі яких винесено спірні рішення, могли б істотно відрізнятися.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що встановлені під час розгляду справи порушення ГУ ДПС у м. Києві процедури проведення документальної позапланової невиїзної перевірки є достатньою самостійною підставою для скасування прийнятих за результатами її проведення рішень.

Водночас, незважаючи на те, що вказані обставини є достатньою самостійною підставою для задоволення позову, суд, керуючись закріпленим в статті 9 КАС України принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі, також вважає за доцільне надати правовий висновок викладеним в акті перевірки твердженням контролюючого органу про порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.4 статті 200 ПК України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій. Сума ПДВ для включення до податкового кредиту, крім того, повинна бути підтверджена податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податків при визначенні податкових зобов`язань з ПДВ, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимозі статті 75 КАС щодо достовірності доказів.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону №996-XIV, так само характеризує і податковий облік.

У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що такі правові наслідки, як виникнення у платника податків права на формування в податковому обліку сум податкового кредиту та витрат, настають лише у разі реального (фактичного) вчинення платником податків господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності. Вчинення господарської операції пов`язано з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою для отримання платником податків податкової вигоди, як то податковий кредит та/або зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, не здійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності у зв`язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні (встановлені правовими нормами) реквізити, бути підписані уповноваженими особами та які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення суб`єктами господарювання відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податків даних бухгалтерського та податкового обліку.

Такі ж висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №826/16277/14, від 20.02.2018 у справі №818/920/17, від 08.10.2019 у справі №826/6836/18.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 фактично підтвердила такі висновки, зазначивши, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Велика Палата в цій постанові звернула увагу, що відповідно до положень статті 90 КАС обставини у справі підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, при чому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі, будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При вирішенні адміністративної справи № 200/3458/21 у постанові від 15.03.2023 Верховним Судом сформовано обов`язкову для врахування судами правову позицію, згідно з якою в податковому праві діє принцип презумпції добросовісності платника податків, який означає, що з метою забезпечення виконання податкового обов`язку особа вжила усіх передбачених законодавством заходів і її дії (бездіяльність) не мають на меті чогось іншого, крім як виконання вимог податкового законодавства до того часу поки податковими органами не доведено зворотного. Контролюючий орган на підтвердження недобросовісності поведінки платника податків повинен надати відповідні докази та вказати дані, що свідчать про наявність у останнього реальної можливості за допомогою розумних заходів з належною обачністю пересвідчитися в тому, що від його імені здійснюються податкові правопорушення і, що він міг завадити їх вчиненню або їх припинити.

Законодавство не містить певних конкретних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку.

На думку суду, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Імпекслайн ЛТД» (постачальник) укладено договір поставки від 08.12.2021 №0812/21, за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а саме: готову продукцію, аксесуари та запасні частини, сертифіковані в Україні, відповідно до накладних, які є невід`ємною частиною даного договору, а покупець прийняти та оплатити товар, якість та комплектність якого відповідає державним стандартам та нормативам України (ДСТУ, ГОСТ), підтверджуватися гігієнічними висновками та сертифікатами якості/відповідності, в асортименті, кількості та по цінам, викладеним в додатках до цього договору, які є невід`ємною його частиною.

Під додатками до цього договору розуміються специфікації, рахунки та видаткові накладні, що видаються постачальником, які, крім беззаперечного доказу одержання товару покупцем, мають силу специфікацій (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 1.4 договору поставка товару здійснюється окремими партіями, асортимент, кількість товару додатково погоджується сторонами через представника постачальника за допомогою телефонного зв`язку, електронної пошти, факсимільного або поштового зв`язку на основі усного або письмового повідомлення.

Покупець оплачує товар, який поставляється згідно даного договору, шляхом перерахування на рахунок постачальника грошових коштів, при цьому сторони погодили, що оплата здійснюється протягом 180 робочих днів після приймання товару (пункт 2.2 договору).

В силу положень розділу 3 договору доставка товару здійснюється власними силами постачальника та за рахунок постачальника на склад покупця. Поставка товару здійснюється постачальником в строки, вказані покупцем в замовленні. Якщо такі строки не визначені в замовленні, то поставка товару здійснюється не пізніше 3 робочих днів після подачі замовлення. Дата прийняття товару, що вказана покупцем у видатковій накладній, є датою поставки товару постачальником. Передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що передається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. Товар та товаросупроводжувальні документи на товар, передбачені чинним законодавством, передаються уповноваженому представнику покупця.

На підтвердження факту поставки товарів за означеним договором позивачем долучено до матеріалів справи копії видаткових накладних (т. 1, а.с. 64 - 75), договори про фінансовий лізинг та транспортного обслуговування із заявками (т. 1, а.с. 80 - 82, а.с. 93 - 100), товарно-транспортні-накладні (т. 1, а.с. 83 - 92, 101 - 114), договір оренди приміщення (т. 1, а.с. 115 - 120), прибуткові накладні (т. 1, а.с. 121 - 144).

ТОВ «Імпекслайн ЛТД» виписало на адресу позивача податкові накладні (т. 1, а.с. 152 - 175).

Оплата за поставлений товар здійснювалась у порядку безготівкового розрахунку, на підтвердження чого матеріали справи містять копії платіжних інструкцій (т. 1, а.с. 176 - 179).

Досліджуючи питання пов`язаності придбаних позивачем товарів з його господарською діяльністю та реальність господарських операцій, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до статуту ПП «Євротой», затвердженого власником (засновником) 26.10.2006, основною метою і предметом діяльності підприємства є задоволення попиту на ринку товарів та послуг, здійснення діяльності, спрямованої на одержання прибутку, а також задоволення на основі одержаного прибутку інтересів засновника і робітників трудового колективу підприємства.

Підприємство здійснює діяльність, зокрема у такому напрямку, як оптова торгівля товарами дитячого асортименту, в тому числі іграшками, дитячим одягом.

Позивач в адміністративному позові пояснив, що хоча за умовами договору поставки від 08.12.2021 №0812/21 передбачено поставку товару силами постачальника, ці умови в подальшому були змінені постачальником у зв`язку з відсутністю у нього на той час можливості доставити товар на склад покупця саме власними силами. Позивачу було запропоновано забрати товар власними силами та за власний рахунок з місця його зберігання.

У штатному розписі ПП «Євротой», затвердженому наказами від 29.12.2021 №4/К, від 29.07.2022 №3/К наявна посада водія.

Відповідно до договору про фінансовий лізинг від 26.03.2018 №8577.L.09.2503, укладеному між позивачем (лізингоодержувач) та ПАТ «Кредобанк» (лізингодавець) позивачу передано у власність автомобіль марки FIAT, модель DOBLO 2017 року випуску.

Крім того, між позивачем (замовник) та ФОП ОСОБА_1 (перевізник) укладено договір транспортного обслуговування від 05.10.2021 №ЕВР 05/10-02, за умовами якого замовник доручає, а перевізник бере на себе зобов`язання за плату і за рахунок клієнта надати послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному і внутрішньоукраїнському сполученні відповідно до узгоджених сторонами заявок.

Долученими до матеріалів справи копіями заявок від 24.01.2022, від 05.10.2021 підтверджується звернення позивача до ФОП ОСОБА_1 про надання послуг з перевезення вантажу (дитячі іграшки) за маршрутом Київ-Одеса-Київ з адресою завантаження м. Одеса, вул. Стуса Василя, 2/1; адресою розвантаження м. Київ, вул. Бориспільська, 9.

На підтвердження факту здійснення перевезень вантажу (дитячих іграшок) як власним транспортом, так і в рамках договору транспортного обслуговування від 05.10.2021 №ЕВР 05/10-02 ФОП ОСОБА_2 матеріали справи містять копії товарно-транспортних накладних.

Позивач орендує приміщення в орендодавця АО «Елміз» за договором оренди приміщення від 01.10.2020 №38-А/9/714, відповідно до умов якого позивачу надано в тимчасове платне користування об`єкт оренди для здійснення статутної діяльності та використання в якості складу. Адреса будинку, в якому знаходиться об`єкт оренди: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корп. Літ. 57, загальною площею 422,4 кв. м.

Придбаний позивачем у контрагента ТОВ «Імпекслайн ЛТД» оприбутковано на складі позивача за адресою м. Київ, вул. Бориспільська, 9 відповідно до прибуткових накладних на склад (т. 1, а.с. 121 144).

На підтвердження фактичної наявності товару (іграшок) на складі позивачем долучено до матеріалів справи фотоматеріали.

Позивачем зазначено, що придбаний у ТОВ «Імпекслайн ЛТД» товар в подальшому реалізований контрагентам покупцям ТОВ «Маудау», ТОВ «Альфа-Забава», ТОВ «Вондерс Лайт», ЧП «ТФ «Антошка».

На підтвердження означених пояснень матеріали справи містять копії договорів поставки від 25.03.2021 №МД-Є-25/03, укладеного з покупцем ТОВ «Маудау», від 14.07.2015 №1/11/15, укладеного з покупцем ТОВ «Альфа-Забава», від 19.04.2011 №19/04, укладений з покупцем ЧП ТФ «Антошка», договір реалізації товару від 10.08.2021 №10/08/21-03, укладений з отримувачем ТОВ «Вондерс Лайт».

Позивачем долучено до матеріалів справи копії видаткових накладних про поставку товарів означеним контрагентам-покупцям у серпні, вересні, жовтні, листопаді 2022 року (т. 3, а.с. 52 63, 95 105, 133 146, 173 183, 212 - 225).

Позивачем виписано на адресу контрагентів-покупців податкові накладні (т. 3, а.с. 64 94, 106 133, 147 172, 184 211, 227 - 262).

З урахуванням викладеного, на переконання суду, придбані позивачем у контрагента ТОВ «Імпекслайн ЛТД» товари (дитячі іграшки) відповідають меті та цілям здійснення господарської діяльності як такі, що направлені на здійснення діяльності із задоволення попиту на ринку товарів та послуг, спрямованої на одержання прибутку, а також задоволення на основі одержаного прибутку інтересів засновника і робітників трудового колективу підприємства у такому напрямку, як оптова торгівля товарами дитячого асортименту, в тому числі іграшками.

В акті перевірки відповідачем зазначено, що у зв`язку з ненаданням до перевірки документів по взаємовідносинам з ТОВ «Імпекслайн ЛТД» перевірку здійснено з урахуванням податкової інформації, наявної в базах даних ГУ ДПС у м. Києві, в т.ч.: база даних АІС «Податковий блок», Єдиний реєстр податкових накладних, дані податкової декларації з ПДВ, поданих до ГУ ДПС у м. Києві, ДПІ у Печерському районі м. Києва за перевіряємий період, додатку №1 «Відомості про суми податку на додану вартість, зазначені у податкових накладних/розрахунках коригування до податкових накладних, не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та про податковий кредит з урахуванням його коригування (Д1)» до податкової декларації з ПДВ за перевіряємий період. На підставі означених баз даних, перевіркою встановлено взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Імпекслайн ЛТД» на загальну суму ПДВ 459398,00 грн, яку було включено до складу податкового кредиту відповідного періоду, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 1 до податкової декларації з ПДВ, даним декларації з ПДВ зі відповідні періоди та даним ЄРПН. Інформація щодо стану розрахунків та наявної заборгованості у зв`язку з ненаданням документів відсутня.

Відповідач зазначив, що придбані позивачем у ТОВ «Імпекслайн ЛТД» товари з кодами УКТЗЕД 9503004900, 9503007000, 9503009500, 9503009900 протягом 2021-2022 років ТОВ «Імпекслайн ЛТД» не придбавались. Крім того, відповідно до форми 1-ДФ на підприємстві працювала 1 особа, відсутні основні засоби. ТОВ «Імпекслайн ЛТД» також не придбавало товари у фізичних осіб з огляду на відсутність виплат за ознакою « 157». З аналізу бази даних «ЄРПН» по ланцюгу постачання неможливо встановити фактичного постачальника дитячих іграшок в асортименті у кількості реалізованої продукції на користь позивача.

Також відповідач в акті перевірки зазначив про неможливість постачання дитячих іграшок контрагентами ТОВ «Імпекслайн ЛТД» по ланцюгу постачання у зв`язку з відсутністю у них основних засобів та трудових ресурсів.

Враховуючи відсутність підтвердження наявної штатної чисельності працівників, відсутність основних фондів, виробничих потужностей, відсутності в ланцюгах постачання продукції, а саме, дитячих іграшок в асортименті, які містять коди УКТ ЗЕД 9503004900, 9503007000, 9503009500, 9503009900, відсутності в ході перевірки документів, що містять інформацію про фактичного виробника (сертифікатів відповідності, декларацій виробників, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи тощо), відповідач виснував, що ТОВ «Імпекслайн ЛТД» не могло фактично провадити фінансово-господарську діяльність з реалізації дитячих іграшок в асортименті та фактично реалізовувати даний товар, що свідчить про те, що за реалізацією товару оформлювались лише окремі первинні документи з метою створення зовнішніх ознак (імітації) фактичного здійснення операцій, наслідком чого є отримання ПП «Євротой» необґрунтованої податкової вигоди у вигляді сум податкового кредиту з ПДВ.

Водночас суд зауважує, що ГУ ДПС у м. Києві, на якого покладено обов`язок доказування в адміністративному процесі, не надано жодних доказів на підтвердження викладених у відзиві та акті перевірки обставин щодо не підтвердження факту здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «Імпекслайн ЛТД», як і відсутні докази неможливості залучення ним постачальників для придбання поставлених позивачу товарів у період, відмінний від того, який перевірявся ГУ ДПС у м. Києві.

Таким чином, відповідачем у ході проведення перевірки не було досліджено можливість залучення як позивачем, так і його контрагентом матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладення цивільно-правових угод або в іншій не забороненій законом формі у спірний період, що, на думку суду, виключає підстави для здійснення відповідних припущень відповідачем.

Також відповідач в акті перевірки вказує, що аналізом по ланцюгу постачання встановлено, що ТОВ «Імпекслайн ЛТД» відповідно до зареєстрованих ним на адресу позивача та зареєстрованими контрагентами-постачальниками на адресу ТОВ «Імпекслайн ЛТД» податковими накладними в ЄРПН, останнім не отримувалися товари, які були надані позивачу.

Суд зазначає, що будь-яка інформація щодо господарської діяльності не контрагента позивача, а наступних контрагентів по ланцюгу постачання не може обґрунтовувати нереальність господарських операцій безпосередньо між позивачем та його контрагентом, а відсутність інформації про джерело походження товару не свідчить про нереальність факту їх руху внаслідок господарських операцій. Відсутність в ЄРПН інформації щодо придбання контрагентом позивача товару, який в подальшому був йому реалізований, не свідчить про відсутність такого товару у продавця, оскільки може бути викликана іншими причинами (відсутність факту реєстрації в реєстрі податкової накладної (наприклад, через її зупинення); придбання контрагентом товару у неплатника ПДВ; технічний збій в реєстрі тощо).

Також в акті перевірки зазначено, що за результатами проведеного аналізу наявної у базах даних ДПС інформації встановлено, що ТОВ «Імпекслайн ЛТД» не має необхідних умов для здійснення господарської діяльності з постачання іграшок дитячих та про відсутність трудових ресурсів, які б могли забезпечити їх постачання.

Водночас, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів, якими б підтверджувалися обставини щодо відсутності в означеного контрагента необхідних умов для здійснення господарської діяльності постачання товарів та про відсутність трудових ресурсів, які б могли забезпечити надання таких послуг, крім зафіксованих в акті перевірки припущень.

Судом не приймаються доводи відповідача щодо аналізу ним наявної у базах даних ДПС інформації як таких, що не підтверджені документально та нормативно.

Щодо посилань відповідача як на підставу відсутності реальності операцій позивача та контрагента ТОВ «Імпекслайн ЛТД» на відсутність у контрагента основних фондів, виробничих потужностей, відсутності в ланцюгах постачання продукції, а саме, дитячих іграшок в асортименті, які містять коди УКТ ЗЕД 9503004900, 9503007000, 9503009500, 9503009900, суд зазначає, що наведені відповідачем обставини, з урахуванням наданим позивачем документів, не свідчать про відсутність реальності проведених операцій між позивачем та контрагентом.

Доводи відповідача ґрунтуються на припущеннях податкового органу, що, на думку суду, є підставою для сумнівів реальності операцій, проте, не свідчать про відсутність операцій, документи щодо яких об`єктивно не спростовані.

Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, в постановах від 16.01.2018 у справі № 820/4648/13-а, у справі № 826/1398/17, яка полягає у тому, що на реальність господарських операцій жодним чином не впливає наявність у контрагента платника податку виробничих, трудових та інших ресурсів, оскільки останній має право їх залучати на підставі цивільно-правових угод.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи відповідають вимогам, встановленим нормами частини другої статті 9 Закону №996-XIV до первинних документів, не викликають сумнівів щодо їх достовірності і в сукупності підтверджують здійснення господарських операцій позивача із ТОВ «Імпекслайн ЛТД», внаслідок чого у позивача виникло право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту за вчиненими господарськими операціями.

На думку суду, з урахуванням ненадання відповідачем жодних доказів на підтвердження викладених у відзиві доводів, та враховуючи досліджені докази, наявні в матеріалах справи, суд вважає, що висновки про порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.4 статті 200 ПК України є безпідставними та не підтверджуються належними та допустимими доказами, а спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позов слід задовольнити повністю.

Щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Представником позивача 04.05.2023 подано до суду заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 40500 грн.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 76397938).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі по тексту - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що між позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро «Олександра Кротюка» укладено договір про надання правової допомоги №42/2022 від 27.12.2022, за умовами якого бюро зобов`язується надати клієнту правову (правничу) допомогу, використовуючи усі законні способи і методи, відносно складеного ГУ ДПС у м. Києві акту перевірки від 10.11.2022 №36370/26-15-07-02-02-03/33498485 та оскарження дій з проведення цієї перевірки, так і винесених за наслідком податкового повідомлення-рішення від 16.12.2022 №00376580702.

Вказана правова допомога полягає у наступному: надання правової інформації і роз`яснень з вказаного вище питання; складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта; представництво інтересів клієнта у будь-яких судах України, в тому числі під час здійснення судочинства, а також перед третіми фізичними і юридичними особами, органами державної влади. Правова допомога надається бюро клієнту до 30.12.2023, але в будь-якому разі діє до отримання бюро/клієнтом рішення суду першої інстанції по суті спору, згідно додатку 1 до цього договору. Порядок обчислення та сплати вартості правової допомоги за цим договором визначаються у додатках до цього договору, які є невід`ємною його частиною.

Відповідно до додатку №1 від 27.12.2022 до договору про надання правової допомоги №42/2022 сторони дійшли згоди, що вартість однієї години роботи адвоката становить 3375 грн. Пунктом 2.1 означеного додатку визначено, що сторони дійшли згоди, що незалежно від кількості витрачених годин, на надання бюро правничої допомоги клієнту, вартість оплати правничої допомоги за цим додатком становить 40500,00 грн з врахуванням пункту 3 цього додатку. Правнича допомога включає в себе консультації з приводу обставин, вказаних у пункті 1 цього додатку, підготовка та подання позовної заяви до суду, представництво інтересів клієнта у відповідному суді з реалізацією всіх процесуальних прав та обов`язків клієнта, отримання процесуальних рішень у суді, подання процесуальних документів до суду та інше за необхідності. Правнича допомога надається до отримання клієнтом або бюро рішення суду першої інстанції по суті спору.

Відповідно до пункту 3 додатку сторони дійшли згоди, що попередня орієнтовна кількість годин правової допомоги клієнту буде становити близько 12 годин. У разі, якщо тривалість такої допомоги буде перевищувати вказаний час, то загальна вартість правової допомоги не може перевищувати розмір, вказаний у пункті 2.1 цього додатку. Розрахунок витраченого часу правової допомоги та її зміст надається бюро клієнту в акті-звіті наданої правової (правничої) допомоги.

Відповідно до акта-звіту наданої правової (правничої) допомоги від 01.05.2023, складеного згідно умов пункту 3.1 додатку №1 до договору про надання правової допомоги №42/2022 витрачена кількість часу та зміст наданої правової допомоги ПП «Євротой»:

- первинна консультація клієнта 1 година;

- складання позовної заяви з додатками 7 годин;

- складання заяви на ухвалу суду від 06.03.2023 про відкриття провадження у справі №320/4843/23 з підготовкою витребуваних судом копій документів 1 година 40 хвилин;

- вивчення відзиву податкової служби на позов та складання відповіді на нього з додатками 3 години;

- складання процесуальних заяв (про відшкодування витрат позивача на правничу допомогу адвоката), клопотань, супровідних листів, які направлялись до суду та відповідача 1 година 10 хвилин. Всього 13 годин 50 хвилин. До сплати підлягає сума відповідно до пункту 2.1 додатку №1 до договору №42/2022 від 27.12.2022 40500,00 грн. Оплата здійснена у повному обсязі один платежем.

На підтвердження здійснення позивачем оплати за надану правничу допомогу матеріали справи містять копію платіжної інструкції від 28.12.2022 №4808 на суму 40500,00 грн.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду в постанові від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, щодо застосування положень частини четвертої статті 134 КАС України, який полягає втому, що у випадках, коли розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого адвокатом часу, надання детального опису робіт для визначення розміру витрат не є необхідним.

При цьому, досліджуючи порядок обчислення гонорару, суд зазначає, що за змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону №5076-VI).

Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Отже, неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Суд зазначає, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 166 КАС України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Принцип змагальності сторін (ст.9 КАС України) має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин п`ятої сьомої статті 134 КАС України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Разом з цим, суд зауважує, що відповідачем під час розгляду справи не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката та, відповідно, ніяким чином не спростовано правомірність заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40500,00 грн.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 6119,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 09.01.2023 №4820.

Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 6119,00 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень ГУ ДПС у м. Києві.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві від 16.12.2022 №00376580702 та № 00376620702.

3. Стягнути на користь Приватного підприємства «Євротой» (ідентифікаційний код 33498485, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 8) судовий збір у розмірі 6119,00 грн (шість тисяч сто дев`ятнадцять грн 00 коп.) та витрати на правничу допомогу у розмірі 40500,00 грн (сорок тисяч п`ятсот грн 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у місті Києві (ідентифікаційний код 44116011, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.