Рішення

від 31.03.2023 по справі 320/5039/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2023 року № 320/5039/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Щасливської сільської ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Щасливської сільської ради, в якому просить суд:

-визнати протиправним рішення Щасливської сільської ради № 2504-54-VII від 22.10.2020;

-скасувати рішення Щасливської сільської ради № 2504-54-VII від 22.10.2020 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства на території Щасливської сільської ради;

-зобов`язати Щасливську сільську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 про забезпечення реалізації визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення ОСОБА_1 земельної ділянки в межах та/або поза межами села Щасливе, Бориспільського району, Київської області для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара та надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки в межах та/або поза межами села Щасливе, Київської області (картографічні матеріали якої вказані у клопотанні до Щасливської сільської ради) для ведення особистого селянського господарства орієнтовний розмір земельної ділянки 1,37 Гектара але не більше 2,0 гектара.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до розрядження від 13.06.2022 щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ, справу було передано до судді Лиска І.Г..

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.06.2022 справу №320/5039/21 прийнято до свого провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача із клопотанням, в якому просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. За результатами розгляду клопотання, відповідачем було прийнято рішення № 2504-54-VII від 22.10.2020, яким позивачу відмовлено у наданні запитуваного дозволу. Підставою для відмови Відповідач вказав результати голосування депутатів ради. В описовій частині даного рішення, зазначив, що земельна ділянка, яка позначена на викопіюванні доданому до клопотання, вже виділена іншій особі згідно рішення №2122-48- VII від 30.03.2020. Тож позивач вважає вказане рішення протиправним.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, жодних заяв чи клопотань до суду не надав.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Матеріалами справи встановлено, що 01.10.2020 до Щасливської сільської ради представником ОСОБА_1 було подане клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для орієнтованою площею 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства на території Щасливської сільської ради. До клопотання додано графічний матеріал із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

За результатами розгляду зазначеного клопотання відповідачем було прийнято рішення № 2504-54-VII від 22.10.2020, яким відмовлено у наданні запитуваного позивачем дозволу враховуючи результати голосування депутатів ради, крім того, в описовій частині даного рішення, зазначив, що земельна ділянка, яка позначена на викопіюванні доданому до клопотання, вже виділена іншій особі згідно рішення №2122-48- VII від 30.03.2020.

Позивач вважає, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки іншій особі не може бути підставою для відмови йому у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на цю саму земельну ділянку.

Тому, не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження, рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди зобов`язані перевірити чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження та з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з врахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Стаття 81 Земельного кодексу України визначає, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Приписами ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частинами 2, 3 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Статтею 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадянин, зацікавлений в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у межах норм безоплатної приватизації, подає заяву (клопотання) до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з частинами 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України, у клопотанні про одержання земельної ділянки зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні та інші матеріали. Відповідний орган місцевого самоврядування розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, наведеними вище правовими нормами встановлено, що для отримання громадянином у власність земельної ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, орган місцевого самоврядування зобов`язаний розглянути відповідну заяву (клопотання) громадянина у місячний строк і вирішити питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відмова в наданні такого дозволу повинна бути мотивованою і можлива лише у разі невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що оскаржуване рішення про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою містить посилання на те, що запитувана позивачем земельна ділянка вже виділена іншій особі згідно рішення №2122-48-VII від 30.03.2020, однак на підтвердження зазначеного факту відповідачем не надано ні відповідного рішення Щасливської сільської ради, ні інших доказів.

Надання дозволів на розроблення проектів землеустрою не є наданням земельних ділянок у користування і саме по собі не є підставою для відмови у задоволенні клопотання позивача, оскільки отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ще не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування (оренду).

Можливість органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою обмежена вичерпним переліком підстав. Тобто, у разі відсутності таких підстав, відповідний повноважний орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування може прийняти рішення лише про надання такого дозволу.

Порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає певні послідовні стадії, завершальною з яких є реєстрація права власності на земельну ділянку. Тобто надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Виходячи з норм земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування з питань надання у власність земельних ділянок вбачається, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Така позиція викладена Верховним Судом у постанові від 07.07.2021 у справі № 308/1599/18.

Також Верховний Суд у постанові від 15.06.2021 у справі № 818/1905/17 зазначає, що надання будь-яким особам дозволів на розроблення відповідних проектів землеустрою є лише первісним етапом процедури відведення земельних ділянок і не означає, що такі проекти землеустрою в наступному будуть затверджені компетентним суб`єктом владних повноважень, а земельні ділянки - передані заявникам. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17.

Таким чином, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою іншим особам не є належним підтвердженням факту перебування земельної ділянки у користуванні і не може виступати перешкодою для надання запитуваного дозволу позивачу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відмова відповідача є неправомірною, оскільки встановлення підстав для відмови у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки здійснювалось відповідачем без належних документальних підтверджень.

За таких обставин вимога позивача про визнання протиправним рішення відповідача є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача надати позивачу відповідний дозвіл, суд зазначає наступне.

Частиною 3 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до ч. 4 цієї ж статті, у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Верховний Суд у своїй постанові від 31 липня 2020 року у справі № 810/2474/18 зазначає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

У постанові від 07.04.2021 у справі № 540/2813/19 Верховний Суд вказав на те, що метою розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є її індивідуалізація (конкретизація). Здійснення такої індивідуалізації, зокрема, дозволяє здійснити формування земельної ділянки. Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Зважаючи на наведене, якщо земельна ділянка сформована, то розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження позбавлені будь-якого сенсу.

У зв`язку з цим суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Стосовно вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з положеннями частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16.

Також, суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд наголошує на тому, що належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких конкретизовано справу, у якій таку допомогу надано.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.05.2018 по справі №821/1594/17.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI ).

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд наголошує на тому, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі/West Alliance Limited проти України, заява N19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.01.2019 у справі №910/15944/17.

На підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено:

- договір про надання правової допомоги від 02.06.2020 №02-06/20-3-3Д-1/20;

-додаткова угода до договору про надання правової допомоги №02-06/20-3-3Д-1/20 від 02.06.2020;

-квитанція про сплату правової допомоги;

- ордер на надання правової допомоги.

Визначаючи розмір відшкодування коштів на правничу допомогу у справі №320/5039/21, суд враховує складність справи та наявність судової практики в аналогічних (подібних справа) справах, час, вказаний як витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Суд вважає, що заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги (5000,00 грн.) про фактично надані послуги адвокатом у справі №320/5039/21 є завищеним та таким, що підлягає зменшенню.

Крім того, суд наголошує, що ставки за надання послуг з правничої допомоги не є відсотковою ставкою від суми позову та не залежать від обсягів виконаної роботи або витраченого часу на надання послуг.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, відповідно до яких при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що співмірним розміром витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є 1000 грн, які і належить, враховуючи приписи частин третьої, сьомої статті 134 КАС України, стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відтак, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що судові витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги при розгляді даної адміністративної справи в суді на користь позивача підлягають стягненню частково.

Щодо вимоги позивача про подання відповідачем у місячний строк звіту про виконання судового рішення у даній справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зважаючи на наведене, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов`язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі.

З урахуванням того, що позивачем в позові не наведено обґрунтувань необхідності застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням рішення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у даній справі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 КАС України, відповідно до якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. Оскільки позовні вимоги позивача задоволено частково, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 454,00 грн.

Керуючись ст.ст. 243-246,250,255 КАС України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Щасливської сільської ради № 2504-54-VII від 22.10.2020 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства на території Щасливської сільської ради.

Зобов`язати Щасливську сільську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 про забезпечення реалізації визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення ОСОБА_1 земельної ділянки в межах та/або поза межами села Щасливе, Бориспільського району, Київської області для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) грн за рахунок бюджетних асигнувань Щасливської сільської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Щасливської сільської ради судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лиска І.Г.