Постанова

від 23.09.2024 по справі 380/21313/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 380/21313/23

адміністративне провадження № К/990/17775/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «М7 ДЕВЕЛОПМЕНТ КОНСТРАКШН ГРУП» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Онишкевич Т.В., судді -Сеник Р.П., Іщук Л.П.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М7 ДЕВЕЛОПМЕНТ КОНСТРАКШН ГРУП» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування рішень,

установив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «М7 ДЕВЕЛОПМЕНТ КОНСТРАКШН ГРУП» (далі за текстом - позивач, Товариство) звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі за текстом - відповідач, ГУ ДПС у Львівській області, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 серпня 2023 року №18285/13-01-07-04, №18282/13-01-07-04.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на безпідставність висновків контролюючого органу про відсутність фактичного здійснення господарських операцій з контрагентами ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_7 щодо надання послуг, оскільки реальне їх проведення підтверджується належними бухгалтерськими та первинними документами. Натомість, висновки контролюючого органу щодо безтоварності таких господарських операцій мають характер припущень, не підтверджені будь-якими доказами, зроблені на підставі відомостей з автоматизованих інформаційних систем баз даних контролюючого органу.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року частково задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «М7 ДЕВЕЛОПМЕНТ КОНСТРАКШН ГРУП» про ухвалення додаткового рішення та стягнуто з Головного управління ДПС у Львівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «М7 ДЕВЕЛОПМЕНТ КОНСТРАКШН ГРУП» судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн. В решті вимог заяви відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року та додаткове рішення від 11 грудня 2023 року у справі № 380/21313/23 та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство звернулось із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду й залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції як законні й обґрунтовані.

Підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У світлі заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач звертає увагу на застосування судом апеляційної інстанції пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» без урахування висновків, висловлених Верховним Судом у справах за подібних правовідносин, у постановах: від 20 серпня 2020 року у справі № 826/5743/14, від 10 квітня 2020 року у справі №823/1389/16, від 24 березня 2020 року у справі №260/410/19, від 03 березня 2020 року у справі №140/2715/18, від 05 березня 2021 року у справі № 826/23914/15, від 27 березня 2018 року у справі №816/809/17, від 15 травня 2018 у справі № 810/4391/16, від 11 грудня 2018 у справі № 803/2094/15, від 20 грудня 2018 у справі № 815/4992/16.

Позивач посилається на незастосування судом апеляційної інстанції сталої та послідовної правової позиції Верховного Суду про те, що наслідки податкового обліку, у тому числі у вигляді підстави для формування податкового кредиту та бази оподаткування податком на прибуток, наступають у випадку фактичного руху капіталів, що, у свою чергу, підтверджуються даними бухгалтерського обліку та первинними документами платника податку, відсутність окремих з яких чи наявність в них незначних недоліків, які не впливають на можливість установлення змісту та обсягу спірних господарських операцій, не може бути беззаперечним свідченням нереальності таких відносин.

Також, на думку позивача, не враховано судом апеляційної інстанції й практику Верховного Суду у справах, де предметом дослідження був аналіз ланцюга постачання товарів/послуг, наслідки можливої недобросовісності контрагента-постачальника, правомірність використання інформації з баз даних податкового органу тощо. У світлі наведених вище рішень Верховного Суду, у яких висновки зроблені на користь платників податків у справах за подібних фактичних обставин, заявник касаційної скарги вважає безпідставним твердження суду апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, про те, що за спірними операціями оформлювалися лише окремі первинні документи без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість реального здійснення господарських операцій та правомірності формування податкових вигід.

Наполягаючи на порушенні судом апеляційної інстанції норм процесуального права позивач вказує на застосування частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) без врахування висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 14 лютого 2024 року у справі №640/5408/21, від 03 березня 2020 року у справі 140/2715/18 та помилкове трактування висновків викладених Верховним Судом у постанові від 05 вересня 2018 року у справі №826/20258/13-а.

У відзиві на касаційну скаргу контролюючий орган просить залишити оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін як законне й обґрунтоване, а скаргу Товариства - без задоволення, повністю підтримуючи висновки й мотиви, з яких виходив апеляційний суд при ухваленні рішення. Зауважує, що висновки акту №2349/13-01-07-04/41169982 від 17 лютого 2023 року, які стали підставою для видання оскаржуваних податкових повідомлень - рішень ґрунтуються не тільки на даних ІТС «Податковий блок», а також на аналізі первинних документів платника податків, наданих до перевірки.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій у період з 21.01.2022 по 10.02.2022 ГУ ДПС у Львівській області проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 квітня 2017 року по 30 вересня 2021 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 23 лютого 2017 року по 30 вересня 2021 року.

Результати перевірки оформлені Актом від 17 лютого 2022 року №2349/13-01-07-04/ 41169982 , яким встановлено порушення позивачем:

- пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пункту 137.1 статті 137 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України, за період з 01 квітня 2017 року по 30 вересень 2021 всього у сумі 1 434 299,00 грн;

- пунктів 198.1, 198.3, статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.4 статті 200 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України, всього у сумі 1 318 223,00 грн.

15 серпня 2023 року на підставі означеного вище акту перевірки контролюючим органом винесено податкові повідомлення - рішення:

- №18285/13-01-07-04, яким збільшено позивачу суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 1 609 675,00 грн, в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 175 376,00 грн;

- №18282/13-01-07-04, яким визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1 647 779,00 грн, в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 329 556,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкових вигод.

При цьому, суд першої інстанції відхилив доводи відповідача щодо відсутності у контрагентів позивача необхідних технічних та технологічних можливостей для досягнення результатів економічної діяльності, основних фондів, транспортних засобів та трудових ресурсів, оскільки вони ґрунтуються на аналізі даних, які містяться в ІС «Податковий блок», без фактичного проведення податкової перевірки суб`єктів господарювання щодо яких надано інформацію.

Апеляційний суд із висновком суду першої інстанції не погодився й, узявши до уваги зібрану у ході податкової перевірки інформацію з АІС «Податковий блок», прийнявши й дослідивши нові доводи відповідача викладені у відзиві, додаткових поясненнях та апеляційній скарзі, відсутність дозволів на виконання робіт на спецтехніці та наявність недоліків в оформленні актів наданих послуг, дійшов висновку, що контролюючим органом доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, натомість, позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено свої заперечення проти наданих контролюючим органом доказів та доводів щодо неправомірного формування даних податкового обліку за спірними господарськими операціями.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить з наступного.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Пунктом 135.1 статті 135 ПК України визначено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до пункту 137.1 статті 137 ПК України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Згідно з вимогами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України- податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами пунктів 198.1, 198.3 статі 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. (пункт 198.3 статті 198 ПК України).

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналіз наведених вище положень ПК України у їх сукупному взаємозв`язку з дотичними приписами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» дає підстави для висновку, що передумовою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, а також віднесення до витрат певного періоду сум в цілях визначення об`єкту оподаткування податком на прибуток, є факт реального здійснення операцій з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані із рухом активів, зміною зобов`язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів. При цьому будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основним видом економічної діяльності за кодом КВЕД позивача є: 41.20: Будівництво житлових і нежитлових будівель.

У періоді, що перевірявся, між позивачем та контрагентами ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_7 було укладено договори щодо надання послуг (суборенди баштового крана, надання спецтехніки, виконання робіт з влаштування штукатурки та оздоблення стін, виконання електромонтажних робіт).

Судами встановлено, що на підтвердження здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами під час проведення перевірки позивачем було подано відповідні договори, акти взаємних розрахунків та картки бухгалтерського рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».

Контролюючий орган, своєю чергою, не визнав спірні операції, з огляду на обставини, встановлені Актом від 17 лютого 2022 №2349/13-01-07-04/41169982, а саме:

- акти наданих послуг не розкривають зміст проведених господарських операцій (не зазначено посилання на договір, відсутні дані щодо обсягів наданих послуг, їх змісту та місця виконання, кількості відпрацьованих годин, ПІБ водія);

- не представлено свідоцтв на право власності транспортними засобами, техпаспортів, наказів підприємства щодо закріплення водіїв на транспортних засобах, звітів водіїв про проведення робіт, даних на яких об`єктах була задіяна техніка; не представлено дозволів на виконання робіт на спецтехніці;

- за результатами аналізу наявної інформації з АІС «Податковий блок» встановлено відсутність технічних та технологічних можливостей виконання зобов`язань за укладеними з позивачем договорами (відсутні основні засоби, трудові ресурси, транспортні засоби).

Крім того, у ході судового розгляду справи представником відповідача наведено додаткові аргументи на користь його правової позиції, які не були досліджені в ході перевірки та не фіксувались відповідним актом перевірки, що полягають в недотриманні контрагентами позивача Правил охорони праці під час експлуатації вантажопідіймальних кранів, підіймальних пристроїв і відповідного обладнання, затверджених наказом Міністерства соціальної політики України від 19 січня 2018 року №62, відсутності у таких суб`єктів господарювання дозволу на виконання робіт на спецтехніці та допуску до проведення робіт підвищеної небезпеки у відповідності до Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1107, відсутності відомостей щодо дотримання представниками таких суб`єктів пропускного режиму на об`єкті будівництва та інших умов, визначених договорами підряду, які, на переконання відповідача, свідчать про нереальність спірних господарських операцій.

Наведені вище доводи та аргументи податкового органу були враховані судом апеляційної інстанції у повному обсязі та слугували фактичною підставою до відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «М7 ДЕВЕЛОПМЕНТ КОНСТРАКШН ГРУП», однак колегія суддів касаційної інстанції не поділяє такий підхід, з огляду на наступне.

Так, згідно зі статтею 109 ПК України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом. Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

За змістом положень 1.5 - 1.7, 2.3.2.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків-фізичними особами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14 березня 2013 року №395 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2013 року за №607/23139 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.

У разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Отже, детальне відображення в акті змісту виявлених порушень з боку платника податків є обов`язковою умовою вчинення податковим органом подальших дій щодо притягнення такого платника до фінансової відповідальності, застосування механізмів примусового стягнення податку, а також слугує гарантією дотримання прав платника; факти податкових порушень, не зафіксовані в акті перевірки, не можуть слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності.

Аналогічна правова позиція була неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 серпня 2024 року по справі № 824/995/19-а, від 15 лютого 2023 року по справі № 420/2114/22 та від 11 листопада 2021 року по справі № 420/1878/19.

Враховуючи, що наведені вище твердження відповідача не були виявлені, встановлені та зафіксовані в акті перевірки, відповідно, вказані обставини не були підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та, як наслідок не можуть бути підставою до їх скасування. Протилежний підхід покладає на позивача додатковий тягар доказування, що суперечить вимогам частини другої статті 77 КАС України.

В контексті наведеного вище колегія суддів також зауважує, що повноваження щодо витребування, дослідження й аналізу первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, обов`язкових платежів, порушення інших вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, з метою визначення сум грошових зобов`язань та штрафних санкцій, є дискреційними повноваженнями і виключною компетенцією останніх. Своєю чергою, завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в справедливому, неупередженому та своєчасному вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, інакше було б порушено принцип поділу влади.

Отже, саме відповідач в межах реалізації покладених на нього функцій ( ст.ст. 19-1, 75, 85 ПК України) уповноважений отримувати від платників податків у порядку, визначеному законодавством, документи про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов`язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, за результатами аналізу яких реалізує компетенцію в частині визначення сум грошових зобов`язань у порядку, визначеному пунктом 54.3 статті 54 ПК України.

Натомість адміністративний суд аналізує рішення контролюючого органу, ухвалене за результатами означених заходів на предмет його відповідності критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Доводи та аргументи, які були покладені в основу акту за наслідками податкової перевірки ТОВ «М7 ДЕВЕЛОПМЕНТ КОНСТРАКШН ГРУП» були детально оцінені та проаналізовані судом першої інстанції.

Так, аналізуючи доводи податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача, на думку податкового органу, необхідної кількості штатних та найманих працівників та власного та/або орендованого спеціального обладнання та техніки для виконання такого роду операцій, судом першої інстанції було враховано, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (замовником).

Суд першої інстанції правильно врахував, Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що висновки відповідача про нереальність здійснення господарських операцій, які зроблені виключно на підставі аналізу баз даних АІС «Податковий блок» та податкової інформації щодо контрагентів позивача, є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства й аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Так само податкова інформація щодо контрагентів суб`єкта господарювання у ланцюгах постачання носить інформативний характер та не є безперечним свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку. Без встановлення у судовому порядку обставин відсутності у контрагентів суб`єкта господарювання основних засобів, трудових ресурсів тощо, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій з огляду на зазначені обставини носять лише характер припущень.

Крім того, колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції про те, що сама по собі недостатність персоналу, відсутність власних транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань за укладеними договорами.

Також у постанові від 03.09.2019 у справі №810/3790/17 Верховний Суд вказав, що стверджуючи про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки з метою документального підтвердження спірних господарських відносин, а також підтвердження виду, обсягу, характеру операцій та повноти розрахунків, для з`ясування їх реальності та правомірності відображення в обліку платника податків.

Проте, доказів проведення перевірок та/або зустрічних звірок щодо контрагентів позивача матеріали справи не містять.

Окрім того, слід зауважити, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально поставляти на їх адресу товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти, можливо, і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Тобто, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності за такими операціями.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Своєю чергою, судом апеляційної інстанції не було наведено обґрунтованих (переконливих) мотивів, виходячи з яких була надана протилежна правова оцінка обставинам справи, встановленим судом першої, та які були покладені останнім в основу задоволення позову.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 15 серпня 2023 року №18285/13-01-07-04, №18282/13-01-07-04 є протиправними та підлягають скасуванню.

Ураховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що Восьмий апеляційний адміністративний суд помилково скасував правильне по суті рішення суду першої інстанції та, як наслідок, додаткове рішення з питання розподілу судових витрат.

При цьому суд касаційної інстанції враховує, що єдиною підставою до скасування додаткового рішення суду першої інстанції слугував висновок суду апеляційної інстанції про безпідставність позовних вимог ТОВ «М7 ДЕВЕЛОПМЕНТ КОНСТРАКШН ГРУП», питання обґрунтованості та співмірності заявлених позивачем до відшкодування судових витрат судом не аналізувалось та не вирішувалось, не містить будь-яких заперечень з даного приводу і відзив відповідача, поданий до касаційної інстанції.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Таким чином, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року підлягає скасуванню, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року та додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року, - залишенню в силі.

Керуючись статтями 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «М7 ДЕВЕЛОПМЕНТ КОНСТРАКШН ГРУП» задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року скасувати.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року та додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська