Рішення

від 11.09.2024 по справі 757/838/24-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/838/24-ц

Пр. № 2-84/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року Печерський районний суд м. Києва

в складі головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Ємець Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Печерська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав та встановлення опіки над малолітньою дитиною, -

В С Т А Н О В И В :

09.01.2024 позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить суд:

1) позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав щодо його малолітньої доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2

2) встановити опіку над малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2

3) призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , опікуном її малолітньої онуки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, та, як наслідок, вважає, що позбавлення відповідача батьківських та призначення опікуном позивача буде відповідати інтересам дитини.

Ухвалою судді від 12.02.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення виявлених недоліків.

Ухвалою судді від 18.03.2024 у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначене підготовче судове засідання.

27.05.2024 до суду надійшов висновок органу опіки та піклування Печерської районної в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .

30.07.2024 року ухвалою суду було закрито підготовче судове засідання та призначено судове засідання з розглядом справи по суті.

У встановлений судом строк відповідачем не було подано відзив на позовну заяву. Відповідач, який належним чином повідомлений про відкриття провадження по справі за місцем реєстрації та проживання, проте не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, тому в силу ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

11.09.2024 позивач подала до суду заяву в якій просила провести розгляд справи у її відсутність, та зазначила що підтримує позовні вимоги, просить задовольнити та проти постановлення заочного рішення у справі не заперечує.

Відповідач та третя особа в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви, відповідач був повідомлений про судове засідання шляхом направлення судової повістки на адресу проживання та публікації оголошень на веб-порталі судової влади України, що визначено Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та узгоджується з приписами цивільного процесуального законодавства, що як наслідок свідчить, що відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст.150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини , її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до ст.164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Судовим розглядом встановлено, що 11 липня 2014 року між ОСОБА_4 (раніше і в подальшому - ОСОБА_5 ) та ОСОБА_2 (далі - відповідач) був укладений шлюб, про що у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Нововоронцовського районного управління юстиції Херсонської області зроблено відповідний актовий запис №34.

Від даного шлюбу особи мають спільну доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Нововоронцовського районного управління юстиції у Херсонській області (далі - Свідоцтво), про що 03.12.2013 року зроблено відповідний актовий запис №91. Відповідно до Свідоцтва, батьком дитини є - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_5 .

Рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 04.11.2015 року у справі №660/895/15-ц (далі - Рішення №660/895/15-ц) шлюб, зареєстрований між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , був розірваний. Малолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до рішення проживала з матір`ю ОСОБА_6 .

01 квітня 2016 року у справі № 660/224/16-ц рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області (далі - Рішення № 660/224/16-ц) ОСОБА_6 позбавлена батьківських прав відносно її малолітніх дітей: ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Позивач вказує, що незважаючи на те, що малолітня донька відповідача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 04.11.2015р. була залишена проживати з матір`ю ОСОБА_6 , фактично з моменту розірвання шлюбу дівчинка весь час проживала з бабусею ОСОБА_1 (далі Позивач).

З цього часу, батько ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_2 , також не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти.

Розпорядженням голови Нововоронцовської районної державної адміністрації від 17 травня 2016 року №145 бабуся малолітніх дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , була призначена опікуном над малолітніми ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .

Позивач стверджує, що відповідач фактично з моменту розірвання шлюбу взагалі не виконує свої батьківські обов`язки по піклуванню своєю малолітньою дитиною ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до Висновків органу опіки та піклування Нововоронцовської районної державної адміністрації Херсонської області про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 , відносно його неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 №268/01-32 від 17.09.2018р. та № 02-21/595 від 20.12.2021р., враховуючи, що з 2018 року і по теперішній час батько ОСОБА_2 до дитини не приїздив, з дитиною не спілкувався, матеріально не допомагав, тому орган опіки вважає доведеним ухилення батька від виконання своїх обов`язків щодо виховання своєї малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та, як наслідок, вважає за доцільним позбавити громадянина України ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2

22 квітня 2022р., у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та початок активних бойових дій на окремих територіях України, зокрема й на території Херсонської області (Бериславського району, смт. Нововоронцовка) позивач спільно з онукою, ОСОБА_3 , були вимушені переїхати з АДРЕСА_1 , про що свідчать відповідні довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, як позивача, так й дитини.

Окрім цього, згідно висновку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування від 21.05.2024 про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 по відношенню до дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та призначення опікуна, встановлено наступне.

Так, з матеріалів справи відомо, що з двох років дитина фактично проживає з бабусею - гр. ОСОБА_1 .

Батько, починаючи з 2015 року і по сьогоднішній день не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду тощо.

Відповідно до інформації спеціалізованої інколи № 181 ім. І. Кудрі Печерського району м. Києва, питаннями навчання Вероніки займається виключно бабуся.

Зі слів гр. ОСОБА_1 , батько дівчинки ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків з моменту розлучення з її матір`ю. Гр. ОСОБА_2 не піклується про ОСОБА_3, не виявляє інтересу до її розвитку, не допомагає матеріально. Всі обов`язки по вихованню, навчанню та розвитку дівчинки бабуся виконує самостійно.

Відповідно до розпорядження Нововоронцовської районної державної адміністрації Херсонської області від 17.05.2016 року № 145. гр. ОСОБА_1 є діючим опікуном над неповнолітнім ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та малолітньою ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_9 , які є рідними братом та сестрою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Діти разом з бабусею проживають за адресою: АДРЕСА_2 , в 2-х кімнатній квартирі з усіма комунальними зручностями. ОСОБА_10 разом з сестрою займають окрему кімнату, в якій облаштовані місця для відпочинку та навчання. Дівчинка забезпечена шкільним приладдям, одягом та взуття в достатній кількості.

Гр. ОСОБА_1 , до кримінальної відповідальності не притягувалася, незнятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває. Під наглядом лікаря психіатра, наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває.

Відповідно до висновку до Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, служба вважає за доцільне позбавити батьківських прав гр. ОСОБА_2 по відношенню до малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , як такого, що ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню та догляду своєї дитини та призначити опікуном над малолітньою дитиною гр. ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства», дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктами 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Так, суд дійшов висновку, що відповідач безвідповідально ставиться до питання виховання своєї дитини та її матеріального забезпечення.

Відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, що встановлено безпосередньо судовим розглядом. Відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, навчання дитини, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною продовж тривалого часу, що є складовою для нормального самоусвідомлення.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Конвенцією про права дитини, ратифікованою Постановою Верховної Ради України №789 від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Відповідно до положень ст.ст. 7, 155 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснитися всупереч інтересам дитини.

Згідно ч.7 ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

На підставі ч.8 ст.7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з статтею 32 Основного Закону України, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Положеннями статті 48 та 51 Основного Закону України проголошено право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї та обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ратифікованої Постановою Верховної ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції).

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Виходячи зі змісту частини першої ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

У відповідності до частини першої статті 165 Сімейного кодексу України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Згідно частиною другою ст. 155 Сімейного кодексу України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 164 СК України, виключними підставами позбавлення батьківських прав матері або батька є: не забрали дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засудженні за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківський прав» від 30 березня 2007 року зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

В пункті 18 постанови зазначено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків, з урахуванням її характеру, особи батька, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначається, що «хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини».

У рішенні по справі «Хант проти України» п. 54 зазначено, що суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden») і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Пунктом 15 Постанови передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Виходячи з наведеного, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується при наявності негативного впливу батьків (одного з батьків) на розвиток дітей. Відтак, батько протягом тривалого часу не приділяв належної уваги розвитку своєї доньки, ухилявся від виконання своїх обов`язків по їх вихованню: не піклувався про фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не спілкувався з донькою, необхідному для їх нормального самоусвідомлення.

Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про необхідність позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав щодо його малолітньої доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до ст. 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (ст. 58 ЦК України).

Відповідно до ч. 3. ст. 60 ЦК України суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Опіка і піклування є особливою формою державної турботи про малолітніх (до 14 років) та неповнолітніх дітей (з 14 до 18 років), що встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування (ст. 243 СК України).

За встановлених обставин та відповідних тому правових норм приходжу до висновку, що призначення опікуном гр. ОСОБА_1 над малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 - є доцільним та відповідає інтересам дитини.

З врахуванням зазначеного позов підлягає задоволенню, оскільки стороною позивача доведено, що відповідач ухиляється від своїх батьківських обов`язків та не приймає участі в житті дитини, а іншого стороною відповідача не було спростовано.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 1211,21 грн.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Керуючись ст. ст. 48 та 51 Конституції України, Конвенцією ООН про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства», ст. ст. 7, 19, 141, 150, 155, 164, 165, 243 СК України, ст. ст. 55, 58, 60 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 19, 34, 76-82, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268,280 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Печерська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав та встановлення опіки над малолітньою дитиною, - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав щодо його малолітньої доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , опікуном її малолітньої онуки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_12 судовий збір в розмірі 1211 грн. 21 коп.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Нововоронцовським РВ УМВС України в Херсонській області 06.09.1997 РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 факт, адреса: АДРЕСА_4 тел. НОМЕР_5 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 .

Третя особа: Печерська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, код ЄДРПОУ 37401206, м.Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, б. 15, 01010, тел. (044) 2802444.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено позивачем до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому копія рішення суду не була вручена в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений 11.09.2024.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА