Ухвала

від 24.09.2024 по справі 491/663/24

АНАНЬЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 491/663/24

УХВАЛА

24 вересня 2024 року м. Ананьїв

Суддя Ананьївського районного суду Одеської області, Желясков О.О, розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат, ОСОБА_2 , про встановлення опіки та піклування, заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Ананьївської міської ради, Комунальний заклад «Ананьївський ліцей спортивного профілю Одеської обласної ради»,

ВСТАНОВИВ:

Заявник, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат, ОСОБА_2 , звернувся до суду із заявою про встановлення опіки над малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та піклування над неповнолітніми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як дітьми-сиротами.

Вирішуючи питання про можливість відкриття провадження у справі, суд приходить до наступного висновку.

Стеттею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Однією складовою принципу верховенства права є юридична визначеність.

Конституційний Суд України у Рішенні від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 вказав, зокрема, таке: «юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права» (абз. 6 п.п. 3.2 п. 3 мотивувальної частини).

Отже вимогою верховенства права є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування.

Юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом (абз. 1, 2 п.п. 2.3 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 11 червня 2020 року № 7-р/2020).

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року встановлено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення» (п. 1 ст. 6).

В абз. 3 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначено, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України; норми, що передбачають вирішення спорів не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У ч. 1 ст. 4 ЦПК України закріплено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Разом з цим приписи ЦПК України встановлюють юридичні наслідки для особи, яка, зокрема, зловживає своїми правами, а також право суду відмовити в захисті цивільного права та інтересу особи в разі встановлення судом факту такого зловживання.

Згідно з ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 293 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, в тому числі у порядку окремого провадження. Відповідно до ч. 7 ст. 19 ЦПК України, окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною 1 ст. 315 ЦПК України наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом. Проте за змістом частини другої цієї статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У п.п. 1 та 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» звертається увага на те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Суди при вирішенні питання про підвідомчість справи мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено не судовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 березня 2018 року в справі №800/559/17, від 03 квітня 2018 року в справі № 9901/152/18 та від 30 травня 2018 року в справі № 9901/497/18 зазначила, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц, вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: 1) факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; 2) встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; 3) заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); 4) чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 та у постановах Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 363/5518/21 та від 04 травня 2022 року у справі № 372/285/21.

Статтею 60 ЦК України визначені вичерпні випадки, в яких опіка та піклування встановлюються судом: 1) опіка над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначення опікуна за поданням органу опіки та піклування (ч. 1 статті); 2) піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності і призначення піклувальника за поданням органу опіки та піклування (ч. 2 статті); 3) опіка над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначення опікуна за поданням органу опіки та піклування (ч. 3 статті); 4) піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначення піклувальника за поданням органу опіки та піклування (ч. 4 статті).

Відповідно до ст. 61 ЦК України орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків, встановлених частинами першою та другою статті 60 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 243 СК України опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.

Отже опіка та піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ст. 60 ЦК України.

Заявник, ОСОБА_1 , звернувся до суду із заявою про встановлення опіки та піклування, посилаючись на те, що він не є родичем дітей. У зв`язку з цим заявник вважає, що іншого шляху встановити опіку/піклування над дітьми, як у судовому порядку, у нього немає.

Питання встановлення опіки/піклування над дітьми регулюється Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 349 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо захисту прав дітей на період надзвичайного або воєнного стану» Порядок було доповнено новим розділом «Особливості провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини під час дії на території України надзвичайного або воєнного стан» (назва розділу в редакції постанови КМУ № 850 від 10 травня 2022 року).

Відповідно до п. 79 Порядку під час дії на території України надзвичайного або воєнного стану особа, яка перебуває у сімейних, родинних відносинах (особа, що стала хрещеним батьком/матір`ю дитини до моменту набуття нею статусу) з дитиною-сиротою або дитиною, позбавленою батьківського піклування, виявила бажання взяти її під опіку, піклування подає службі у справах дітей за місцем свого проживання або за місцем виявлення дитини певний пакет документів.

Пунктом 781 Порядку встановлено, що під час надзвичайного або воєнного стану на території України діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, які тимчасово переміщені (евакуйовані) в межах України або за межі України, а також діти, яким надано статус дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, після їх тимчасового переміщення (евакуації) можуть бути влаштовані в прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, передані під опіку, піклування родичів за наявності певного пакету документів.

Разом з цим законодавець виокремлює питання щодо влаштування/встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами, дітьми, позбавлених батьківського піклування, які під час надзвичайного або воєнного стану на території України тимчасово переміщені (евакуйовані) за межі України із закладів різного типу, форми власності та підпорядкування. Про це свідчить наступне.

Так, пунктом 782 Порядку встановлено, що під час надзвичайного або воєнного стану на території України діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, які тимчасово переміщені (евакуйовані) за межі України із закладів різного типу, форми власності та підпорядкування, а також діти, які набули статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, під час перебування в евакуації за межами України можуть бути влаштовані до прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, які проживають (перебувають) на території України, крім територій активних бойових дій та тимчасово окупованих Російською Федерацією територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації.

У цьому випадку рішення про влаштування дитини, яка тимчасово переміщена (евакуйована) за межі України, до прийомної сім`ї, дитячого будинку сімейного типу приймається районними, районними у м. Києві держадміністраціями (районними військовими адміністраціями), виконавчими органами міських рад (міськими військовими адміністраціями) за місцем функціонування (створення) прийомної сім`ї, дитячого будинку сімейного типу.

Пунктом 783 Порядку встановлено, що під час надзвичайного або воєнного стану на території України діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, які перебувають на обліку з усиновлення, які тимчасово переміщені (евакуйовані) за межі України із закладів різного типу, форми власності та підпорядкування, а також діти, які набули статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, під час перебування в евакуації за межами України можуть бути передані під опіку, піклування громадян України, які перебувають на обліку кандидатів в усиновлювачі та проживають (перебувають) на території України, крім територій активних бойових дій та тимчасово окупованих Російською Федерацією територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації.

У цьому випадку рішення про влаштування дитини під опіку, піклування приймається районними, районними у м. Києві держадміністраціями (районними військовими адміністраціями), виконавчими органами міських рад (міськими військовими адміністраціями) або судом за місцем проживання особи, яка призначається опікуном, піклувальником з урахуванням вимог пунктів 43 і 44 цього Порядку.

Організація повернення/передачі дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які під час надзвичайного або воєнного стану на території України, тимчасово переміщені (евакуйовані) за межі України із закладів різного типу, форми власності та підпорядкування, прийомним батькам, батькам-вихователям (одному з них), опікуну, піклувальнику (тобто у випадках, передбачених п.п. 782, 783 Порядку) регулюється п. 785 Порядку.

З наведеного вбачається, що чинне законодавство визначає позасудовий порядок влаштування/встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами, дітьми, позбавлених батьківського піклування, які під час надзвичайного або воєнного стану на території України тимчасово переміщені (евакуйовані) за межі України із закладів різного типу, форми власності та підпорядкування.

Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені розділом IV ЦПК України.

На підставі викладеного, оскільки у заяві ОСОБА_1 порушено питання, вирішення якого віднесено до повноважень органу опіки та піклування, є підстави для відмови у відкритті провадження. Для вирішення питання влаштування/встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами, дітьми, позбавлених батьківського піклування, які під час надзвичайного або воєнного стану на території України тимчасово переміщені (евакуйовані) за межі України із закладів різного типу, форми власності та підпорядкування передбачено інший, позасудовий порядок, на умовах і в порядку встановлених законодавством.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 293, 315 ЦПК України, ст. 60 ЦК України,

ПОСТАНОВИВ:

У відкритті провадження в справі за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат, ОСОБА_2 , про встановлення опіки та піклування, заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Ананьївської міської ради, Комунальний заклад «Ананьївський ліцей спортивного профілю Одеської обласної ради» - відмовити.

Ухвала суду згідно ч. 2 ст. 261 ЦПК України набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена згідно ч. 1 ст. 353, ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

У відповідності до п.п. 15.5 п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Копію ухвали суду, заяву і додані до неї документи надіслати заявникові в порядку, встановленому ст. 272 ЦПК України.

Копію заяви залишити у суді.

Суддя Желясков О.О.

Ухвала суду набрала законної сили "_____"

Оригінал ухвали суду знаходиться в матеріалах справи № 491/663/24 Ананьївського районного суду Одеської області.