Рішення

від 23.09.2024 по справі 201/2195/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/2195/24

Провадження № 2/201/1834/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

23 вересня 2024 року суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Покопцева Д.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 доДержавного підприємства«Науково-досліднийта конструкторсько-технологічнийінститут трубноїпромисловості ім.Я.Ю.Осади» провизнання незаконнимта скасуваннянаказу пропризупинення трудовогодоговору,стягнення середньоїзаробітної платиза часвимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Державного підприємства «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення трудового договору, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2024 року указану позовну заяву передано для розгляду судді Покопцевої Д.О.

Ухвалою судді Покопцевої Д.О. від 04.03.2024 року відкрите провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила,що з вона з 03.03.1975 року працювала на різних посадах в ДП «Науково-досліднийта конструкторсько-технологічнийінститут трубноїпромисловості ім.Я.Ю.Осади»,а з18.03.2007року перебувалана посадітехніка.31.10.2023року відповідачповідомив позивачапро те,що воназгідно наказувід 31.10.2023року №42-Кбула звільненау зв`язкузі скороченнямштату працівників.Копію наказупро звільненняза п.1ст.40КЗпП Українине отримувала.Також 31.10.2023року прирозрахунку,вона запиталау бухгалтеріївідповідача провиплату їйзаробітної платиза часпростою заперіод з01.04.2022року подату звільнення.На щоїй булоповідомлено,що грошейнаразі немає.26.01.2024року назапит представника,ним булоотримано засвідченукопію наказувід 24.03.2022року №13-к«Про призупиненнядії трудовогодоговору» відповіднодо якого,трудовий договірпозивача бувпризупинений іоплата праціза данийперіод ненараховувалася.Вважає,що данийнаказ протиправнимта таким,що підлягаєскасуванню.Також зазначає,що оскільки,у березні2022року відповідачоголосив простій,та зауважує,що періодпростою неє відпрацьованимперіодом,а томуданий місяцьне зараховуєтьсядля здійсненнянарахування загальноїсуми середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу.Вимушений прогулчерез призупиненнядії трудовогодоговору з01.04.2022року по31.10.2023року тривав285робочих днів.Тому вважає,що заданий періоду сумавимушеного прогулускладає 90851,62грн.Також зазначає,що строкидавності вмежах якихпозивач маєправо звернутисядо судуза захистомсвого пропущенніостанньою всилу об`єктивнихобставин,що надаєможливість їхпоновити,оскільки протягом3місяців вонане зналапро існуваннянаказу.На підставівикладеного,просить судпоновити строкна поданняпозовної заявипро визнаннянезаконним наказупро призупиненнядії трудовогодоговору,стягнення середньоїзаробітної платиза часвимушеного прогулу;визнати наказДержавного підприємства«Науково-досліднийта конструкторсько-технологічнийінститут трубноїпромисловості ім.Я.Ю.Осади» від24.03.2022року №13-к«Про призупиненнядії трудовогодоговору» вчастині призупиненнядії трудовогодоговору ОСОБА_1 незаконним таскасувати його;стягнути зДержавного підприємства«Науково-досліднийта конструкторсько-технологічнийінститут трубноїпромисловості ім.Я.Ю.Осади» накористь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01.04.2022 року по 31.10.2023 року в розмірі 90 81 грн. 62 коп., та вирішити питання щодо судових витрат.

02.04.2024 року. в порядкуст. 178 ЦПК Українидо суду надійшов відзив, в якому відповідач, в особі директора ОСОБА_2 , просив відмовити у поновленні позивачці строку на подачу позову та відмовити по суті позовних вимог. В обґрунтування, відповідач посилався на те, позивач дійсно працювала на ДП «НДТІ» з 03.03.1975 року, спочатку на посаді лаборанта, та з 18.03.2007 року була переведена на посаду техніка 1 категорії лабораторії 244, відділення 24 на дільниці «КРИП» у зв`язку з чим, виконувала роботу з обслуговування нагрівального обладнання. Станом на 28.02.2022 року було встановлено, що у зв`язку з військовою агресією рф проти України зупинилось виконання всіх договорів без перспективи швидкого відновлення, які потребували тих видів випробувань, які виконувались саме на дільниці «КРИП», де працювала позивач і про дані обставини їй достеменно відомо. У зв`язку з призупиненням договорів по виконанню науково-технічної продукції та унеможливлення організаційних і технічних умов для господарської діяльності підприємства під час воєнного стану, спочатку був прийнятий наказ № 9-к «Про оголошення простою», 01.03.2022 по 31.03.2022 р.р. працівникам відділення № НОМЕР_1 лабораторії № 244, а саме ОСОБА_1 і ще семи працівникам. 24.03.2022 року враховуючи обставини, які виникли на підприємстві у зв`язку з військовою агресією рф проти України, був прийнятий наказ № 13-к «Про призупинення дії трудового договору» з 01.04.2022 року на період воєнного стану в України з позивачем. 25.03.2022 року позивачу було по телефону запропоновано інспектором з кадрів прибути на підприємство 28.03.2022 року для ознайомлення з наказом, проте остання відмовилась. Даний наказ був зачитаний позивачу у телефонному режимі у присутності завідувача відділення № НОМЕР_1 ОСОБА_3 і завідувача лабораторії № 244 ОСОБА_4 . Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь середню заробітну плату за час вимушено прогулу, вважає, що дана вимога не обґрунтована і не підлягає задоволенню, оскільки ДП «НДТІ» був здійснений розрахунок відшкодування заробітної плати ОСОБА_1 у зв`язку з призупиненням дії трудового договору за рахунок репарації рф. Щодо поновлення строку позивачу на подання даної позовної заяви до відповідача, вважає, що дана вимог також не підлягає задоволенню, оскільки позивач була повідомлена 25.03.2022 року про необхідність з`явитися на підприємство 28.03.2022 року для ознайомлення з наказом № 13-к від 24.03.2022 року, що підтверджується актом від 28.03.2022 року «Про відмову ОСОБА_1 ознайомитися з наказом № 13-к від 24.03.2022 року» у зв`язку з чим, даний наказ їй був зачитаний у телефонному режимі. Також вказує, що за період з 01.04.2022 року по 31.10.2023 року позивач жодного разу не зверталась до ДП «НДТІ» із заявою про надання їй копії оскаржуваного наказу, що підтверджує, що вона дійсно знала про існування наказу.

Суд, вивчивши матеріали справи, зміст заяв по суті, поданий відзив відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення стосовно них, об`єктивно оцінивши докази за принципами ст. 89ЦПК Україниу сукупності з нормами чинного законодавства України, вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1.ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексув межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1.ст.13 ЦПК України).

Судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 18.03.2007 року була переведена на посаду техніка І категорії лабораторії 244, відділення 24 на дільниці «КРИП» Державного підприємства «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади», що підтверджується записом трудової книжки, що визнано сторонами, а отже в силу положень ч. 1ст. 82 ЦПК Українине підлягає доказуванню.

24.02.2022 р. наказом директора ДП «НДТІ» № 1/1 було встановлено режим роботи на підприємстві кожного підрозділу, відповідно до їхнього завантаження для виконання наукової продукції та завідуючій відділення 24 ОСОБА_5 доручено проаналізувати виконання договорів з підприємствами України станом на 24.02.2022р., з`ясувати з замовниками їхню фінансову спроможність на їх подальше виконання, надати інформацію стосовно контрактів з рф для їх документального розірвання.

Даним наказом також заступнику директора з виробництва та господарської діяльності доручено забезпечити життєдіяльність державного стратегічного підприємства, головному бухгалтеру доручено в режимі чергування забезпечити контроль за надходженням та витратою коштів на розрахунковому рахунку підприємства та на прохання (за заявою) працівників наукових підрозділів, дирекції, господарської дільниці, надати відпустки без збереження заробітної плати з 01.03.2022 року.

Службовою запискою завідуючої відділенням 24 ОСОБА_6 від 25.02.2022 року було повідомлено директора підприємства про необхідність зупинення роботи співробітників ділянки «КРИПП» лабораторії 244 та відключення обладнання для проведення випробувань. Підставою для цього зазначено припинення договорів з вітчизняними та закордонними трубними заводами на виконання атестаційних випробувань на тривалу міцність та відсутність фінансування.

Наказом № 8-к від 25.02.2022 р. завідуючій відділенням 24 ОСОБА_5 з метою оперативного залучення працівників відділення 24 лабораторії 244, які працювали на дільниці «КРИПП» та виконували роботи по випробуванню на тривалу міцність та повзучість на обладнанні з безперервним циклом, доручено проаналізувати виконання договорів з підприємствами України станом на 24.02.2022 року, з`ясувати із замовниками їхню фінансову спроможність на їх подальше виконання та надати інформацію стосовно контрактів з РФ для їх документального розірвання. У випадку неможливості подальшого виконання відповідних НДР з вітчизняними замовниками, підготувати обладнання дільниці до зупинення з 01.03.2022 року.

Згідно цього наказу, з 01.03.2022 року співробітників дільниці «КРИПП», в тому числі й позивача, які працювали за змінним графіком роботи, переведено на однозмінний режим роботи та встановлено триденний графік роботи згідно з Наказом по підприємству від 28.10.2021р. № 17 «Про встановлення неповного робочого тижня».

Наказом № 9-к від 28.02.2022 року був оголошений простій не з вини працівників з 01.03.2022 року по 31.03.2022 року, в тому числій для позивача, яка відмовилась від підписання цього наказу згідно додатку до наказу та акту від 28.02.2022 року.

24.03.2022 року наказом № 13-к була призупинена дія трудового договору на період воєнного стануз 01.04.2023 року, в тому числіі з позивачем, яка також відмовилась від підпису про ознайомлення, що підтверджується списком, що є додатком до наказу та актом від 28.03.2022 року про відмову техніка 1 категорії ОСОБА_1 ознайомитися із наказом № 13-к від 24.03.2022 року.

31.10.2023 року був виданий наказ № 42-к про припинення трудового договору з ОСОБА_1 на підставі наказу від 30.08.2023 року № 33 про скорочення чисельності працівників та повідомлення про заплановане вивільнення з 31.10.2023 року.

Щодо позовних вимог в частині оскарження наказу № 13-к від 24.03.2022 року «Про призупинення дії трудового договору», суд вважає необхідним відмовити в задоволенні позову в цій частині з наступних підстав.

Відповідно до положень ч. 1ст. 233 КЗпП України(в редакції, що діяла на момент прийняття наказу № 13-к від 24.03.2022р.) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018р.у справі№ 559/321/16-цсудам роз`яснено, що визначеністаттею 233 КЗпП Українистроки звернення до суду застосовуються судом незалежно від наявності заяви відповідача про застосування такого строку, оскільки відповідно до частини першоїстатті 9 ЦК Українинорми цьогоКодексуу трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тоді як строки звернення до суду уКЗпП Українипередбачені окремо.

У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк (правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 06.04.2016р.у справі № 6-409цс16).

Верховний Суд у постанові від 16.06.2022р. у справі № 211/6466/19 зазначив, що у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, реалізуючи свої права, як це передбачено ч. 3ст. 13 ЦК України, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.

Верховний Суд у постанові від 03.11.2021р. у справі № 387/326/20 зазначив, що під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.

24.03.2022 року наказом № 13-к була призупинена дія трудового договору з позивачем на період воєнного стану з 01.04.2022р.

З поданих відповідачем доказів вбачається, що підпис позивачки про ознайомлення з наказом у списку, що є додатком до наказу № 13-к від 24.03.2022 року відсутній.

28.03.2022 року був складений акт, який підписаний завідувачем відділення 24 ОСОБА_5 , завідувачем лабораторії 244 ОСОБА_4 та інспектором з кадрів ОСОБА_7 про відмову техніка 1 категорії лабораторії 244, відділення 24 ОСОБА_1 прибути на підприємство для ознайомлення з наказом № 13-к від 24.03.2022р., і текст наказу був зачитаний вголос по телефону.

Також, в позовній заяві позивач посилається на те, що копію наказу від 24.03.2022 року № 13-к «Про призупинення дії трудового договору» отримала лише 26.01.2024 року при звільненні, раніше про його існування не знала і знати не могла, а тому строк на звернення в частині оскарження даного наказу, на її думку, не пропущений.

Верховний Суд у постанові від 31.05.2021р. по справі № 242/3051/18 вказав, що системний аналіз ст.ст.21,94,233 КЗпП Українидає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин, з урахуванням положень ст.ст.77,81 ЦПК Українисаме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Відповідно до ч. 1, 3ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»( в редакції, що діяла на момент винесення наказу від 24.03.2022р.) призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором та відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

З моменту оголошення військового стану (з 24.02.2022 року) позивач мала можливість прибути до інституту або в будь-який інший спосіб отримати оскаржуваний наказ від 24.03.2022 року та з`ясувати підстави припинення виконання нею трудових обов`язків та припинення виплати заробітної плати.

Натомість, з моменту винесення наказу 24.03.2022 року та по день звільнення 31.10.2023 року позивачем більш ніж півтора роки не було вчинено жодних дій щодо з`ясування підстав припинення виконання нею трудових обов`язків.

Слід звернути увагу, що позовна не містять посилань чому протягом такого тривалого часу позивач жодного разу не зверталася до відповідача щодо надання інформації або надання копії оскаржуваного наказу, що свідчить про недобросовісність її поведінки.

Лише 26.01.2024 року, через два роки з моменту видання наказу, адвокатом позивача був направлений адвокатський запит щодо надання, в тому числі, й копії оскаржуваного наказу.

Варто зазначити, що жоден з виданих інститутом наказів після 24.02.2022 року який безпосередньо стосувався позивача, вона не отримувала, відмовляючись від цього, що зафіксоване відповідними актами.

Під час розгляду справи позивачем не було заявлене клопотання про виклик у якості свідків осіб, що підписали акти про її відмову від отримання наказів, задля спростування інформації, що міститься в актах.

Таким чином, більше півтора роки позивач не могла не усвідомлювати, що не з`являється на робоче місце, не виконує обов`язків та не отримує заробітну плату, та відповідно, мала можливість дізнатися підстави цього, звернувшись до відповідача з відповідною заявою (вимогою, скаргою).

Крім того, позивач під час розгляду справи не спростувала цього і посилалася лише на порушення відповідачем порядку повідомлення її про виданий наказ, отримання оскаржуваного наказу лише 31.10.2023 року, в той час як на копії наказу, що наданий відповідачемтака позначка відсутня, що формально дало їй право звернутися до суду з посиланням на не пропущення строку, встановленогост. 233 КЗпП України.

Приймаючи до уваги, вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем пропущений строк на подачу позовної заяви в частині оскарження наказу від 24.03.2022 року, отже в задоволенні позову в цій частині слід відмовити у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

При цьому, також враховано, що даний наказ був винесений під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а отже строк на подачу позову був продовжений для позивачки на строк дії такого карантину, який закінчився з 24 год. 00 хв. 30.06.2023 року.

Таким чином, з моменту закінчення строку дії карантину позивачкою, яка звернулась із позовом 12.02.2024 року також пропущений тримісячний строк подачі позову в частині оскарження наказу від 24.03.2022 року, та підстав для його поновлення суд не вбачає.

Щодо поновлення строку на подачу позовної заяви в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення від 31.10.2023 року, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд вважає необхідним також відмовити в задоволенні цього клопотання з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 2ст. 233 КЗпП України(в редакції, що діяла на момент прийняття наказу № 42-к від 31.10.2023 року) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно дост. 234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

В постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 р. у справі № 758/9773/15-цзазначено, що встановленістаттею 233 КЗпП Українистроки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно достатті 234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, встановленихстаттею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, встановленийстаттею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

В постанові Верховного Суду від 30.07.2021 р. у справа № 263/6538/18зазначено, що «устатті 234 КЗпП Українине передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першійстатті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Наказом № 42-к від 31.10.2023 року позивачу було звільнено у зв`язку зі скороченням штату згідно п. 1ст.40 КЗпП України. З наказом позивача ознайомлена 31.10.2023 року, що підтверджується її підписом на копії наказу.

В обґрунтуванні позовних вимог позовної заяви, в частині поновлення строку на подачу позову позивач посилається, що в день звільнення 31.10.2023 року не отримала копію наказу про своє звільнення, а просто була ознайомлена про його існування.

Маючи намір оскаржити наказ про своє звільнення, позивач не змогла цього зробити вчасно з огляду на те, що дізналась про оскаржуваний наказ тільки 26.01.2024 року.

Також позивач зазначила, що п. 19Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями257-259,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк його дії.

Разом з тим, згідно відмітки на особовій картці ОСОБА_1 ,компенсаціюза невикористану відпустку 30 календарних дні такопію наказупро звільнення № 42-к від 31.10.2023 рокувидано позивачу 31.10.2023 року, що також підтверджується її підписом на особовій картці.

Таким, чином, суд критично відноситься до посилання позивача, що наказ від 31.10.2023 року вона не отримувала, а лише ознайомилась з ним, оскільки матеріали справи містять докази саме отримання нею оскаржуваного наказу.

Щодо поважності пропуску строку на подачу позову, суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, на підтвердження поважності пропуску строку на подачу позову, в частині оскарження наказу від 31.10.2023 року та поновлення на роботі.

Також, з огляду на пояснення позивача про причини пропуску строку на подачу позову та відсутність належних, допустимих і достатніх доказів поважності пропуску строку на подачу позову, суд приходить до висновку про відсутність підстав для поновлення строку на подачу позову в частині оскарження наказу від 31.10.2023 року про звільнення та поновлення на роботі.

Посилання позивача на положення п. 19Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, є вільним трактуванням даної норми, адже в цьому пункті йде мова про продовження перебігу позовної давності, визначеної самеЦК України.

Натомість, відповідно до ч. 1ст. 9 ЦК Українинорми цьогоКодексуу трудових спорах можуть застосовуватися лише якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Строки звернення до суду в порядкуКЗпП Українипередбачені окремоюстаттею 233 КЗпП України, а отже на ці строки положення п. 19Прикінцевих та перехідних положень ЦК Українине поширюються.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2022 р. у справі №990/115/22 виклала позицію, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Враховуючи дане роз`яснення, а також відсутність будь-яких доказів, що введення воєнного стану унеможливило дотримання позивачем строку звернення з позовом в частині поновлення на роботі, відсутні підстави для поновлення позивачці строку на подачу позову в частині скасування наказу від 31.10.2023 року про звільнення та про поновлення на роботі, отже в задоволенні позову слід відмовити через пропуск строку звернення до суду.

Приймаючи до уваги, що позивачці відмовлено в задоволенні позову в частині скасування наказу від 24.03.2022 року, підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.04.2022 року по 31.10.2023 року суду немає, отже в задоволенні цих позовних вимог також слід відмовити.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат у відповідності дост. 141 ЦПК України, з огляду на те, що в задоволенні позову відмовлено, понесені позивачкою судові витрати покладаються на неї.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.233,234 КЗпП України,Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст.ст.4,10,12,13,19,76-81, ч.1 ст.82, ст. ст.89,141,259,263-265,274,279 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості ім. Я.Ю. Осади» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення трудового договору, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Д.О. Покопцева