Рішення

від 12.09.2024 по справі 185/2739/24

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 185/2739/24

Провадження № 2/185/2304/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2024 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі : головуючого судді Юдіної С.Г., за участю секретаря Мінарської О.А., представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді цивільну справу за позовом 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення без надання іншого жилого приміщення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачзвернувся досуду зпозовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 у якомупросив суд виселити відповідачів із житлового приміщення службової квартири АДРЕСА_1 без надання їм іншого жилого приміщення.

У обґрунтування заявленого позову позивач зазначив, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно будинок АДРЕСА_2 належить Верховній Раді України (знаходиться в оперативному управлінні Павлоградського районного управління МНС України в Дніпропетровській області). 6 ДПРЗ є правонаступником юридичної особи на ім`я якої видано свідоцтво про право власності, квартирі АДРЕСА_3 було зареєстровано проживання ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 . У вказану квартиру ОСОБА_5 вселилася в 1980 році без будь-якого дозволу. Остання проходила службу інспектором по кадрам і спецроботі загону Професійної пожежної охорони МВД м. Павлограда. Протягом тривалого часу ОСОБА_5 разом із своєю сім`єю без будь-яких підстав займала житлове приміщення. ОСОБА_2 також проходила службу в підрозділах МВС, МНС, ДСНС України на посадах рядового та молодшого начальницького складу з 18.08.1992 по 12.03.2020 року. Відповідно до діючого на той час законодавства ні ОСОБА_5 ні ОСОБА_2 не мали право претендувати на отримання службового житла. Позивачем на адресу відповідачів направлялися листи з проханням надати ордери, протоколи інші документи які є підставою для їх вселення у службове приміщення, однак документи не надані. За даними Павлоградської міської ради ордер на квартиру АДРЕСА_1 з січня 2000 року не видавався, квартира з числа службових не виключена та не приватизована. У зв`язку з тим, що відповідачі були прописані в спірній квартирі, а сама квартира була службовою та перебувала у віданні 6ДПРЗ, з метою використання квартири за призначенням, позивачу було необхідно укладати короткострокові договори найму службової квартири з особами що прописані в квартирі. Так 01.01.2023 року між наймачем ОСОБА_5 та позивачем було укладено короткостроковий договір № 1/1 найму службового приміщення строком на 1 рік. Позивачем було заявлено про припинення дії Договору найму за місяць до закінчення терміну дії, про що була повідомлена ОСОБА_2 . В подальшому на адресу : АДРЕСА_4 позивачем неодноразово надсилалися листи з вимогою звільнити квартиру у зв`язку з закінченням строку дії договору найму. Однак до теперішнього часу квартира не звільнена. В той же час відповідачі у квартирі не проживають, не використовують його за призначенням. ОСОБА_5 в спірній квартирі не проживає з 2014 року, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 також в квартирі не проживають. ОСОБА_2 проживає у квартирі, яка належить їй на праві власності за адресою: АДРЕСА_5 . Згідно інформації КП «ПУВКГ» за спірною адресою з 01.01.2023 року по серпень 2023 року було використано 5 куб.м. води. З вересня 2023 року лічильник знято з обліку. За даними АТ «ДТЕК «Дніпровські електромережі» за спірною адресою за 2023 рік було спожито 0 кВт. год. Згідно чинного законодавства службове житло надається відповідним категоріям працівників, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Натомість в 6 ДПРЗ є співробітники які тривалий час працюють в ДСНС та проживають із сім`єю у найманому житлі з малолітніми дітьми та потребують поліпшення житлових умов. Виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення не буде становити для відповідачів надмірний тягар, оскільки вони в спірній квартирі не проживають, квартиру за призначенням не використовують.

Ухвалою суду від 18 квітня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач ОСОБА_2 надала до суду відзив на позов, зазначила що позов не визнає, просила відмовити у його задоволенні. Пояснила, що її мати ОСОБА_5 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 з 1980 року. Підставами для вселення в надане жиле приміщення були рішення Виконавчого комітету місцевої ради. Після будівництва по АДРЕСА_2 пожежного депо з адмінбудівлею та під`їзду для співробітників та їх сімей, був складений список розподілу житла будинку АДРЕСА_2 . В списку була зазначена її мати ОСОБА_5 . Зазначений список був підписаний керівником узгоджений з профспілковою організацією. ОСОБА_5 працювала в установі що надала їй житло з 1973 року. Мешканці підписали зобов`язання про необхідність відпрацювати в пожежній охороні не менше 10 років і з 1980 року отримали право на реєстрацію в квартирі. Ордери на житлові приміщення у 1980 році не існували і тому не могли бути видані. ОСОБА_5 за спірною адресою була зареєстрована з чоловіком та донькою ОСОБА_2 . Твердження позивача про те, що ОСОБА_5 самоправно зайняла житло є безпідставними. Квартира була надана її родині до визнання житла службовим. І відповідач ОСОБА_2 і її мати ОСОБА_5 працювали та проходили службу в організації що видала їм житло більше 27 років, отже на підставі ст. 125 ЖК України, як особи що пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надала їм службове приміщення не менше як десять років; пенсіонерів по старості (за віком) не можуть бути виселеними без надання іншого жилого приміщення.

Представник позивачанадав відзивна позов,зазначив щосписок розподілужитла вказанийвідповідачем -не складався. Будь-яка інформація про наявність списку розподілу житла взагалі відсутня. Статтею 277 ЦК УРСР в редакції 18.07.1963 року передбачено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер. Відповідно до статті 278 Цивільного кодексу Української РСР, на підставі рішення про надання в найом жилого приміщення виконавчий комітет місцевої Ради депутатів трудящих видає громадянинові ордер на зайняття жилого приміщення. 24.06.1981 року Президією Верховної Ради СРСР було прийнято Основи житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік. Тільки на підставі ордеру можливо було укладення договору найму жилого приміщення між громадянином та наймодавцем. Чинним на той час законодавством в УРСР не передбачено інших підстав для користування жилим приміщенням у будинках державного житлового фонду, в тому числі не передбачено і такою підстави яка вказана відповідачем ОСОБА_2 , а саме список розподілу житла. Також чинне на той час законодавство в УРСР не передбачено таку підставу для користування жилим приміщенням у будинках державного житлового фонду, як реєстрація за місцем проживання.

Відповідач ОСОБА_2 надала заперечення на відповідь на відзив, зазначила, що документи на отримання квартир по АДРЕСА_6 оформлювалися на підставі рішення Виконавчого комітету з подання начальника ОППО ОСОБА_6 , саме він отримав ордери на житло за дорученням наймачем і відніс їх в ОППО для зберігання. Отже саме у позивача повинні знаходитися ордери та інші правоустановчі документи. Позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню оскільки стосуються подій 1980 року. Вимога позивача про надання доказів щодо надання квартири є безпідставною, так позивачем направлявся лист до міського голови щодо наявності в архівах протоколів, актів, списків, що стосуються спірної квартири. На що отримано відповідь що строк зберігання документів складає 10 років. Відповідачі значаться у всіх реєстрах міста зареєстрованими у спірній квартирі, тому твердження позивач про самоправне зайняття квартири є необгрунтованим. З 1980 року по 2023 рік ОСОБА_5 була зареєстрована та проживала в спірній квартирі, вимога позивача щодо обов`язкової наявності ордера на заселення у відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 є безпідставною. На час визнання житла службовим ОСОБА_5 вже 19 років працювала у 6 загоні воєнізованої пожежної охорони. Житло у неї було з 1980 року. Позивачем не надано правоустановчих доказів щодо службових житлових квартир. Вважає, що документи на квартири знищили по недбалості. Домову книгу зіпсували. Установа правонаступником якої є позивач була неодноразово реорганізована, перейменована, переходила з одного міністерств до іншого. Жодних претензій щодо законності проживання відповідачів не було.

Ухвалою від 13.06.2024 року провадження по даній справі в частині вимог до ОСОБА_5 закрито у зв`язку із смертю останньої.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі посилаючись на доводи викладені у позовній заяві, просив його задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала посилаючись на доводи викладені у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися, кожен окремо надали суду заяви про розгляд справи без їх участі, позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні.

Вислухав сторони, дослідив матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно дост. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 5ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Так, у судовому засіданні було встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності Державі Україна в особі Верховної ради України (знаходиться в оперативному управління Павлоградського районного управління Головного управління МНС України в Дніпропетровській області) на підставі рішення виконкому Павлоградської міської ради № 679 від 24.06.2009 року. (а.с. 11)

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права будівля АДРЕСА_1 перебуває в оперативному управління 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області. (а.с. 19)

Рішенням Павлоградської міської ради від 13.12.2022 року № 829-31/VIII «Про перейменування вулиць та провулків міста Павлоград», змінена назва вулиці «Крилова» на « ОСОБА_7 ». (а.с. 21, 22)

За відомостями відділу реєстрації та обліку громадян виконавчого комітету Павлоградської міської ради Дніпропетровської області за адресою : АДРЕСА_4 зареєстровані: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с. 92-95 )

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть виданим Державою Ізраїль. (а.с. 136-139)

Згідно записів домової книги ОСОБА_5 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 з 17.07.1980 року. (а.с. 75, 76)

За довідкою ГУ ДСНС у Дніпропетровській області ОСОБА_5 працювала та проходила службу в Управлінні державної пожежної охорони УМВС України в Дніпропетровській області з 15.01.1973 по 31.05.2000 року. (а.с. 114, 115)

Як пояснила відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні, її мати з 1973 року працювала в пожежній охороні. Спірний будинок було побудовано в 1975 році, оформленням документів займався начальник. В 1980 році її мати заселили в квартиру на підставі рішення виконкому. В подальшому зі згоди ОСОБА_5 були прописані інші члени сім`ї. Їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_7 , там до 2015 року проживав її чоловік. На даний час вона проживає по АДРЕСА_8 , це будинок батьків. Син ОСОБА_8 проживає в м. Івано-Франківськ, Артем проживає і по АДРЕСА_6 . В спірну квартиру вона приходить, а не ночує там оскільки там дуже голосно чути сирену і там немає укриття.

Рішенням виконкому Павлоградської міської ради народних депутатів № 166 від 14.02.1992 року «Про визнання жилих приміщень службовими», вирішено : визнати житлові кімнати з АДРЕСА_9 , службовими. (а.с. 20)

Отже до 1992 року спірна квартира належала управлінню пожежної охорони Дніпропетровської області.

Як зазначив представник позивача у позові та пояснив в судовому засіданні, будь-які документи на підставі яких відповідач ОСОБА_5 вселилася у спірну квартиру у позивача відсутні.

З метою отримати інформацію та будь-які документи, що були підставою для вселення ОСОБА_5 начальник 6 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області звернувся до міського голові м. Павлограда.

Згідно відповіді міського голови м. Павлограда, відповідно до ст. 122 ЖК України спеціальний ордер є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення. Термін зберігання корінців ордерів та документів (виписки спільних рішень адміністрацій та профспілкових комітетів, списки громадян, листи, довідки) про надання житлової площі з числа повторного заселення згідно з Переліком типових документів, що утворилися в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ організацій і підприємств із зазначенням термінів зберігання документів, затверджений Міністерством юстиції України 12.04.2012 № 578/5 складає 10 років. За наявною інформацією, що міститься у журналі видачі ордерів на службові житлові приміщення, ордер на вселення в квартиру АДРЕСА_10 не видавався, квартира з числа службових не виключалась і не приватизувалась.

01.01.2023 року між 6 ДПРЗ ГУ ДСНС та ОСОБА_9 (в особі ОСОБА_2 ) як наймачем був укладений договір найму службового жилого приміщення, яким наймодавець передав наймачу у використання житлове приміщення площею 50,8 кв.м. у будинку що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . Службове житло надано для тимчасового проживання наймачу разом із членами сім`ї строком на 1 рік.

17.10.2023 року на адресу відповідачів позивачем були направлені листи з повідомленням про те, що договір найму № 1/1 укладений між ОСОБА_5 та 6ДПРЗ буде припинено та новий договір найму між наймачем та наймодавцем по закінченню дії зазначеного договору укладатися не буде. (а.с. 28, 29)

З січня 2023 року по грудень 2023 року житловою комісією 6ДПРЗ складались акти огляду службової квартири АДРЕСА_1 , метою яких було перевірка на наявність проживаючих осіб у службовій квартирі. На момент перевірки двері ніхто не відчиняв, ознаки проживання будь-кого відсутні, що підтверджується актами від 10.01.2023, 26.01.2023, 06.02.2023, 24.02.2023, 13.03.2023, 28.03.2023, 07.04.2023, 24.04.2023, 03.05.2023, 22.05.2023,02.06.2023, 19.06.2023, 26.07.2023, 05.07.2023, 08.08.2023, 21.08.2023, 05.09.2023, 29.09.2023, 06.10.2023, 27.10.2023, 13.11.2023, 28.11.2023, 07.12.2023, 18.12.2023 (а.с. 47-70)

21.09.2023 року ОСОБА_2 повідомила 6ДПРЗ про смерть її матері ОСОБА_5 , свідоцтво про смерть не надала. (а.с. 36)

З метою перевірки інформації про смерть наймача, 6ДПРЗ звернувся до Павлоградського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). (а.с. 39)

За отриманою інформацією, актовий запис про смерть ОСОБА_5 відсутній. (а.с. 40)

Листом від 23.11.2023 року позивач повідомив відповідачів, про те, що новий договір найму укладатися не буде, а строк дії договору від 01.01.2023 року закінчується 01.01.2024 року. Просив звільнити службове приміщення квартиру АДРЕСА_1 до 02.01.2024 року. (а.с. 30-33)

З метою отримання інформації щодо проживання або не проживання відповідачів у спірній квартирі, 6ДПРЗ надіслано запит до КП «Павлоградводоканал», АТ «Дніпровські електромережі» щодо споживання води та електричної енергії в квартирі АДРЕСА_1 за 2023 рік. (а.с. 41,43)

За інформацією КП «Павлоградводоканал» з 01 січня по серпень 2023 року за адресою: АДРЕСА_4 використано 5 м3 , з вересня лічильник знято з обліку і нарахування проводиться по нормі (7,6 м3 на одна особу). (а.с. 42)

За інформацією ДТЕК Дніпровські електромережі, за адресою : АДРЕСА_4 по особовому рахунку 120000677524 за 2023 рік спожито 0кВт год. (а.с. 44)

В судовому засіданні встановлено, що 01.01.2024 року відповідачі спірну квартиру не звільнили.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

За загальним правилом, передбаченим статтею 109 ЖК України, виселення з жилих приміщень без надання іншого житла не допускається.

Разом з тим, виселено без надання іншого житла може бути осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення (частина третя статті 116 ЖК України).

Самоправними визнаються дії, що свідчать про заняття житлового приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні.

Водночас відповідно до статті 122 ЖК України єдиною підставою для вселення до службового житла є спеціальний ордер, що видається особі на підставі рішення про надання службового жилого приміщення.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 року № 37 «Про службові жилі приміщення» затверджено перелік категорій працівників, яким може бути надане службове жиле приміщення. Відповідно до п. 7 Переліку, до переліку осіб яким може бути надано службове жиле приміщення відносяться, начальник, заступник начальника загону, частини, начальник караулу, командир відділення, майстер газодимозахисної служби, водій пожежного автомобіля пожежної охорони, начальник відділення, інспекції державного пожежного нагляду.

ОСОБА_5 не входила до переліку категорії працівників, яким може бути надано службове жиле приміщення, оскільки згідно даних трудової книжки перебувала на посаді інспектора по кадрам і спецроботі (з 15.01.1973 по 31.05.2000 рік), та на посаді секретаря-машиністки (з 26.05.2000 по 13.01.2001 рік).

Згідно п. 8 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 року № 37 «Про службові жилі приміщення», службові жилі приміщеннянадаються включенимдо згаданого в пункті 7 цього Положення переліку працівникам, які постійно проживають, а також прописані в населеному пункті за місцем розташування відповідного підприємства, установи, організації.

Порядок надання службових жилих приміщень регламентується постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 року № 37 «Про службові жилі приміщення», а стосовно співробітників ДСНС - наказом № 38 від 05.02.1999 року «Про затвердження Положення про порядок забезпечення житловими приміщеннями осіб рядового і начальницького складу та працівників органів і підрозділів цивільного захисту МНС України».

Відповідно доп.21 «Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР», затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 року № 37 «Про службові жилі приміщення», на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті

Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення.

Згідноп.26 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 року № 37 «Про службові жилі приміщення», на підставіспеціального ордера(пункт21Положення) міжнаймодавцем (житлово-експлуатаційною організацією,а вразі їївідсутності -відповідним підприємством, установою,організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого виданий ордер, укладається договір найму службового жилого приміщення.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 18.01.2018 року у справі № 465/3255/14-ц (провадження № 61-192св17), не можуть вважатися такими, що самоправно зайняли жиле приміщення особи, які вселилися до нього на підставі ордера.

У той же час у постанові від 12.10.2020 року у справі № 686/27262/18 Верховний Суд зазначив, що не може вважатися такою, що самоправно зайняла жиле приміщення також особа, яка вселилася в жиле приміщення без ордера, але на підставі угоди чи дозволу.

В подальшому вказаний висновок підтримано постановою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 202/5881/19 (провадження № 61-11901св22).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 року справі№ 296/8558/21 (провадження № 61-1311сво23) зазначено, що у «…позивача виникло майнове право не на підставі ордера, виданого на підставі житлового законодавства, а згідно із укладеним між сторонами договором…».

Будь-яких доказів, що спірна квартира надана ОСОБА_5 на підставі ордеру або укладеного між сторонами договору суду не надано.

Доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що квартира була надана її матері на підставі рішення виконавчого комітету місцевої Ради не знайшли підтвердження в судовому засіданні.

Також не відповідають дійсності і твердження відповідача ОСОБА_2 про те, що до 1984 року ордери на жиле приміщення не існували у зв`язку з чим не могли бути видані ОСОБА_5 .

Статтею 277 Цивільного кодексу Української РСР за редакцією від 18.07.1963 року передбачено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається між наймодавцем -житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до статті 278 Цивільного кодексу Української РСР, на підставі рішення про надання в найом жилого приміщення виконавчий комітет місцевої Ради депутатів трудящих видає громадянинові ордер на зайняття жилого приміщення.

24.06.1981 року Президією Верховної Ради СРСР було прийнято Основи житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік.

Відповідно до ст. 25 Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік у редакції від 24.06.1981 року, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянину ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Форма ордера встановлюється законодавством союзних республік.

Відповідно до ст. 26 Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік у редакції від 24.06.1981 року, договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок від 11.12.1984 р. № 470 було затверджено Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР ( надалі - Правила)

Зазначеними Правилами передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер (додаток № 7), який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Вищезазначені положення чинного на той час законодавства свідчать про те, що з 1963 року виконавчий комітет місцевої Ради депутатів трудящих видавав громадянинові ордер на зайняття жилого приміщення. Користування жилим приміщенням у будинках державного житлового фонду здійснювалось відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладався між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Тільки на підставі ордеру можливо було укладення договору найму жилого приміщення між громадянином та наймодавцем.

Чинним на той час законодавством в УРСР не передбачено інших підстав для користування жилим приміщенням у будинках державного житлового фонду, як і не передбачено таких підстав для користування жилим приміщенням, які були наведені відповідачем ОСОБА_2 , а саме список розподілу житла та рішення виконавчого комітету місцевої Ради.

Будь-яких доказів щодо надання ОСОБА_5 спірної квартири у встановленому законом порядку з видачею спеціального ордеру матеріали справи не містять, як і не містять відповідної угоди чи дозволу саме на вселення відповідача в спірне жиле приміщення без ордера.

Враховуючи факт реєстрації відповідачів у квартирі АДРЕСА_1 та те, що вказана квартира є службовою і перебувала в оперативному управлінні 6 ДПРЗ, позивачем з ОСОБА_5 укладались короткострокові договори найму жилої службової квартири.

Останній такий договір був укладений 01.01.2023 року між 6 ДПРЗ та ОСОБА_5 ( в особі ОСОБА_2 ) строком на один рік.

Згідно із практикою Верховного Суду України, при розгляді спорів, що не врегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.

Враховуючи, що ОСОБА_5 ордер на жиле приміщення не видавався, то відповідно договір найму між ОСОБА_5 та 6 ДПРЗ укладався не в порядку, передбаченому Житловим кодексом України. Остання користувалась службовим жилим приміщенням на підставі цивільно-правового договору.

Договір найму № 1/1 від 01.01.2023 року є короткостроковим (короткостроковий найм), тому що він був укладений строком до 1 року, та згідно із ч. 2 ст. 821 Цивільного кодексу України, на нього не застосовуються положеннячастини першої статті 816, положення статті 818 та статей 822-824 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 810 ЦК України, за договором найму (оренди) житла одна сторона власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Тобто, у разі спливу певного строку договору найму житла наймач в даному випадку не має переважне право на укладення договору найму житла на новий строк (ст. 822 Цивільного кодексу України)

Отже судом встановлено, що ОСОБА_5 , являючись наймачем, набула право користування службовим жилим приміщенням разом із іншими відповідачами не в порядку, передбаченому чинним законодавством, а саме: ст.ст. 118, 122 Житлового Кодексу України, наказом №38від 05.02.1999року «Прозатвердження Положенняпро порядокзабезпечення житловимиприміщеннями осібрядового іначальницького складута працівниківорганів іпідрозділів цивільногозахисту МНСУкраїни»,Постановою РадиМіністрів УРСРвід 04.02.1988року №37«Про службовіжилі приміщення»,не впорядку,передбаченому ПостановоюРади МіністрівУкраїнської РСРі УкраїнськоїРеспубліканської Радипрофесійних спілоквід 11.12.1984року №470, а напідставі короткостроковогодоговору найму.У зв`язку із зазначеними обставинами, ОСОБА_5 разом з іншими відповідачами лише тимчасово користувалися наданою службовою жилою площею на умовах Договору найму жилого службового приміщення, строк дії якого закінчився.

Разом з тим, згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

В судовому засіданні зі слів відповідача ОСОБА_2 встановлено, що ОСОБА_5 з 2019 року в квартирі не проживала. Фактично батьки ОСОБА_2 проживали в будинку АДРЕСА_8 . Пізніше батьки виїхали в Ізраїль, де ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Відповідач ОСОБА_2 має на праві власності трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_5 де і була зареєстрована до 2015 року. 09.11.2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстрували своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 . ОСОБА_3 був зареєстрований за вказаною адресою 22.03.2018 року.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачі в спірній квартирі не проживають, що підтверджується актами огляду службової квартири, інформацією КП «Павлоградтеплоенерго», ДТЕК «Дніпровські електромережі щодо використання води та електричної енергії в квартирі. Факт не проживання підтвердила в судовому засіданні і відповідач ОСОБА_2 , яка зазначила що проживає на даний час в будинку по АДРЕСА_8 , а до квартири періодично приходить.

Позивачем надано акт від 26.08.2024 року складений житловою комісією 6ДПРЗ, яким встановлено факт проживання у службовому житловому приміщенні сторонніх осіб.

З даного факту відповідач ОСОБА_2 пояснила, що дозволила пожити в квартирі переселенцям.

Натомість відповідно до довідки 6ДПРЗ, в тому що в 6 ДПРЗ ГУ ДСНС України в Дніпропетровській області є співробітники, які перебувають на квартирному обліку (загальна черга), які проживають із малолітніми та неповнолітніми дітьми, які потребують поліпшення житлових умов. (а.с.)

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Оцінюючи заявлені позовні вимоги в контексті зазначених норм права, суд зважує, що виселення особи з самовільно зайнятого жилого приміщення прямо передбачене законом (ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР), таке виселення переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, оскільки спрямоване на захист прав та свобод інших осіб співробітників 6 ДПРЗ ГУ ДСНС України в Дніпропетровській області, які потребують житла та яким зазначена квартира не може бути розподілена, таке втручання є необхідним в демократичному суспільстві, оскільки спрямоване на забезпечення публічного порядку в сфері розподілу житла, причини, що зумовлюють втручання (неправомірне заволодіння майном, неможливість виконання державою своїх функцій щодо вказаного майна та розпорядження ним відповідно до закону шляхом надання його в користування іншим особам, які мають на це право) є відповідними та достатніми, для такого втручання є нагальна суспільна потреба (необхідність забезпечення житлом осіб, які мають на це право), втручання є пропорційним законній меті та характеру порушення.

За таких обставин, суд доходить висновку, що виселення відповідачів із незаконно займаної ними квартири не порушує справедливий баланс між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.

Враховуючи викладене, відповідачі підлягають виселенню із спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отже з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 263,264,265,ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позов 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення без надання іншого жилого приміщення - задовольнити.

Виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 із жилого приміщення службової квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області судові витрати по сплаті позивачем судового збору в розмірі 1009 (одна тисяча дев`ять) гривень 33 копійки.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області судові витрати по сплаті позивачем судового збору в розмірі 1009 (одна тисяча дев`ять) гривень 33 копійки.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області судові витрати по сплаті позивачем судового збору в розмірі 1009 (одна тисяча дев`ять) гривень 33 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Учасники справи:

Позивач : 6 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області,ЄДРПОУ 38101636,адреса: Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Героїв Рятувальників, 6.

Відповідачі:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: реєстрації: АДРЕСА_4 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: реєстрації: АДРЕСА_4 .

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: реєстрації: АДРЕСА_4 .

Суддя С. Г. Юдіна