Постанова

від 24.09.2024 по справі 235/2983/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8045/24 Справа № 235/2983/24 Суддя у 1-й інстанції - Величко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року м.Кривий Ріг

справа № 235/2983/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2024 року, яке ухвалено суддею Величко О.В. у місті Покровську Донецької області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

УСТАНОВИВ:

В квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна Компанія», надалі ТзОВ «Шахтобудівельна Компанія», про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем по справі ТзОВ « Шахтобудівельна компанія» з 28 грудня 2016 року по 14 листопада 2023 року, де працював на посаді прохідника з повним підземним робочим днем в шахті. Наказом № 1001 к від 14 листопада 2023 року позивач був звільнений з підприємства за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

Під час роботи на підприємстві відповідача у позивача виникли професійні захворювання: хронічна радикулопатія L5, S1 ліворуч в стадії затихаючого загострення, з помірним статико динамічними порушеннями, м`язово-тонічним та больовим синдромами; пенвмоконіоз, ускладнений хронічним бронхітом 11 ст., фаза затихаючого загострення, ЛН 1-11 ст.

Висновком МСЕК від 06 грудня 2023 року позивачу встановлено 65% втрати працездатності за сукупністю, з них 45% - внаслідок професійного захворювання, а 20% внаслоідок нещасного випадку, що стався 14 травня 2012 року на іншому підприємстві, що підтверджується Актом Н-1.

Заподіяну моральну шкоду позивач оцінив у 100 000 грн. Оцінюючи моральну шкоду в зазначену суму, він виходив з тривалості та глибини моральних та фізичних страждань, тяжкості захворювань, з безлічі негативних наслідків для нього, які виникли внаслідок отримання професійних захворювань, а також незворотності значного погіршення стану здоров`я.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд, у відшкодування моральної шкоди, стягнути на його користь з відповідача ТзОВ «Шахтобудівельна компанія» 100 000 грн.

РішеннямКрасноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2024 рокупозовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ТзОВ «Шахтобудівельна компанія» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок професійних захворювань у розмірі 65 000 грн, без утримання податків й обов`язкових платежів.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Шахтобудівельна компанія» на користь держави судовий збір у розмірі 968,96 грн.

В апеляційній скарзі ТОВ «Шахтобудівельна Компанія» просить рішення суду змінити зменшивши суму відшкодування моральної шкоди до 40 000 грн з утриманням податків та загальнообов`язкових платежів, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована, тим, що відшкодування суми моральної шкоди повинно здійснюватися пропорційно відпрацьованому стажу на всіх підприємствах, де були наявні шкідливі та небезпечні фактори протягом професійного маршруту позивача. Загальний стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів складає 20 років 02 місяці 17 днів, з них на ТзОВ «Шахтобудівельна компанія» - 06 років 09 місяців 22 дні, або 33,7 % від загального стажу. Отже, обґрунтованою сумою відшкодування апелянт вважає 33 700 грн. (100 000, 00 х 33,7%).

Судом не проаналізовано те, що умови праці, у яких працював позивач на ТзОВ «Шахтобудівельна компанія», є наслідком недосконалості технологічного процесу, що здійснюється за проектами, виконаними державними органами, а не відповідачем. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» на ТзОВ «Шахтобудівельна компанія» постійно впроваджувались нові технології та постійно велась робота з пропаганди безпечних методів праці.

Вина відповідача в настанні у позивача професійного захворювання жодним документом не встановлена та не визнана. В Акті розслідування причин виникнення у позивача професійного захворювання конкретних посадових осіб, відповідальних за виникнення професійного захворювання, не зазначено, а моральна шкода відшкодовується особою лише за наявності її вини.

Позивач зробив свідомий добровільний вибір ним професії та відповідного місця роботи. ТзОВ «Шахтобудівельна компанія», звісно не заперечує, що відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, однак суд не звернув увагу на об`єктивну неможливість абсолютного усунення шкідливих факторів, враховуючи специфіку технологічного процесу.

Позивач під час проходження обов`язкових щорічних медичних оглядів вже відчував симптоми захворювань, проте приховував від відповідача дані факти з метою набуття необхідного стажу для виходу на пільгову пенсію.

Суд першої інстанції відповідальність за умисне і тривале нехтування працівником своїм здоров`ям поклав на ТзОВ «Шахтобудівельна компанія», що не тільки не обґрунтовано, а й не справедливо.

Вказує на те, що в позовній заяві позивач просив лише стягнути з відповідача суму відшкодування моральної шкоди, що спричинена втратою працездатності внаслідок виробничої травми та професійних захворювань. За вирішенням питання оподаткування сум даного доходу Позивач до суду не звертався. Звідси можна дійти висновку, що спору з цього приводу між сторонами немає (оскільки дане питання врегульоване нормами податкового законодавства України). Таким чином, суд вдався до вирішення спору, щодо якого не було заявлено позовних вимог, та вирішення якого не відноситься до його юрисдикції.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги відповідача, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно з частиною 1статті 369 ЦПК України, станом на момент подання апеляційної скарги, а саме 05 липня 2024 року,апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем по справі ТзОВ « Шахтобудівельна компанія» в період з 28 грудня 2016 року по 14 листопада 2023 року, де працював на посаді прохідника з повним підземним робочим днем в шахті.

Наказом № 1001к від 14 листопада 2023 року він був звільнений з підприємства за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. ( а.с. 10-16).

Згідно акту розслідування причини виникнення професійного захворювання від 27 листопада 2023 року ОСОБА_1 встановлено діагноз професійних захворювань: хронічна радикулопатія L5, S1 ліворуч в стадії затихаючого загострення, з помірним статико динамічними порушеннями, м`язово-тонічним та больовим синдромами; пенвмоконіоз, ускладнений хронічним бронхітом 11 ст., фаза затихаючого загострення, ЛН 1-11 ст. (а.с. 20).

Висновком МСЕК серії 12 ААА за № 139736 від 06 грудня 2023 року позивачу увстановлено 65% втрати працездатності за сукупністю, з них 45% - внаслідок професійного захворювання (30% радикулопатія + 15% вневмоконіоз) , та 20% внаслідок нещасного випадку, що стався 14 травня 2012 року, а висновком МСЕК серії 12 ААВ № 541945 позивач визнаний інвалідом 3 групи безтерміново (а.с. 18-20).

Згідно п. 17 Акту професійні захворювання виникли у зв`язку з недосконалістю технологічного процесу, недостатньою забезпеченістю засобами індивідуального захисту від пилу (фільтрами до протипилових респіраторів) та недосконалістю технологічного процесу (зокрема неможливістю застосування засобів малої механізації на усіх ланках технологічного процесу, неможливістю механізації та автоматизації певних видів робіт через складні гірничо-геологічні умови ОСОБА_1 виконував роботи в умовах пилу, переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищувала ГДК, в умовах вимушеної робочої пози і значних фізичних навантажень, що перевищували допустимі параметри та виробничого шуму, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий. (а. с. 13).

В п. 18 акту зазначено причину виникнення професійних захворювань: вуглепородний пил , фактична величина 105,8 243,7 мг/ м3 при нормативному значенні 2мг/м3. Тривалість дії упродовж зміни 81,9%- 95% зміни. Важкість праці: фізичне динамічне навантаження ( за учстю м`язів нижніх кінцівок та тулуба) - фактична величина 148,9 - 187 Вт, при нормативному значенні 90 Вт, фізичне динамічне навантаження (за участю м`язів рук та плечового поясу)- фактична величина 88,4- 97,5 Вт, при нормативному значенні 45 Вт; маса вантажу, що підіймається та переміщується фактична величина 40 кг при нормативному значенні 30 кг.; робоча поза в нахиленому положенні більше 30 -29-45 % зміни при нормативному значенні до 30-25% зміни. Нахил корпусу - фактичне значення 175-190 розів за зміну, при нормативному значенні 50-100 разів. (а. с. 21).

Отже, роботодавець ТзОВ «Шахтобудівельна компанія» під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушеннямст. 153 КЗпП Українитаст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 65 000 грн, суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає обставинам справи та нормам закону.

Відповідно дост. 43 Конституції Українидержава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Згідно з частинами першою та третьоюстатті 13 Закону України «Про охорону праці»роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до вимогст. 153 КЗпП Українизабезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.

Статтею 160 КЗпП Українипередбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.

Стаття 173 КЗпП Українипередбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

В даному випадку професійне захворювання пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).

У відповідності достатті 4 Закону України «Про охорону праці»державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Відповідно до частини другоїстатті 153 КЗпП Українизабезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно достатті 237-1 КЗпП України, редакція якої діяла на час виникнення правовідносин, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Нормоюстатті 23 ЦК Українивстановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 13постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»роз`яснено, що відповідно дост. 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

З матеріалів справи вбачається, що висноком МСЕК від 06 грудня 2023 року позивачу увстановлено 65% втрати працездатності за сукупністю, з них 45% - внаслідок професійного захворювання (30% радикулопатія + 15% вневмоконіоз) , та 20% внаслідок нещасного випадку, що стався 14 травня 2012 року, а висновком МСЕК серії 12 ААВ № 541945 позивач визнаний інвалідом 3 групи безтерміново.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту спричинення працівникові ушкодження його здоров`я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності, встановленні групи інвалідності, та обґрунтованості відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки постійно виникають складнощі у зв`язку з загальною слабкістю, втомою, болями.

Позивач не може повернутися до повноцінного образу життя, відчуває фізичні страждання, фізичну біль, обумовлену важкістю самопочуття та особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів.

Все це постійно і негативно позначається на його душевному та фізичному стані.

Вказаний висновок суду відповідає положеннямст. 23 ЦК Українита рішенню Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9рп./2004, згідно з яким ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

Наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів»встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача ТзОВ «Шахтобудівельна Компанія» про стягнення моральної шкоди з утриманням податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів та доводів апеляційної скарги про те, що визначивши суму морального відшкодування без утримання податків й обов`язкових платежів суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог позивача, то вони колегією суддів не приймаються, з наступних підстав.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).

Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 та зазначено про те, що чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже, вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю та на суд покладено обов`язок із зазначення, при стягненні вказаних сум того, що вказані суми не підлягають оподаткуванню.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія»- залишити без задоволення.

РішенняКрасноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2024 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає

Повне судове рішення складено 24 вересня 2024 року.

Головуючий:

Судді: