Рішення

від 24.09.2024 по справі 336/351/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

ЄУН: 336/351/24

Провадження №: 2/336/1239/2024

24.09.24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Звєздової Н.С., за участю секретаря судового засідання Іванченко О.С., представника позивача, ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Оріхівської міської ради Запорізької області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаною позовною заявою, в якій просить визнати за собою право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 26,70 кв.м, загальною площею 48,30 кв.м, з господарськими будівлями та спорудами: літ. «а» - сіни; літ. «Б» - сарай; літ. «В» - вбиральня; №1 - паркан, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачки - ОСОБА_3 . Спадкодавцю, батькові позивачки, на праві власності належав: житловий будинок, позначеного в технічному плані побудови літерою «А» (1952 року побудови), загальною площею 48,3 кв.м., житловою площею 26,7 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами: літ. «а» - сіни; літ. «Б» - сарай; літ. «В» - вбиральня; №1 паркан, розташовані на земельній ділянці площею 377 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна інвентаризаційна вартість станом на 27.01.1970 року становила 1510 руб.

20.07.2023 року нотаріусом Шостої запорізької державної нотаріальної контори Колесніковою С.В. зареєстровано спадкову справу № 70936603, номер спадкової справи у Спадковому реєстрі: 279/2023.

В подальшому нотаріусом Шостої запорізької державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відмовлено позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом для оформлення спадкових прав на житловий будинок у порядку спадкування, та надано Постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій № 1320/02-31 від 09.11.2023р., де підставою відмови зазначено - відсутність правовстановлюючих документів на домоволодіння, бо за життя спадкодавець право власності на будинок не зареєстрував в установленому порядку.

Також на запит нотаріуса від 14.07.2023р. № 779/02-14, до КП «Імпульс» про надання копії документів на домоволодіння, яке зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , відповідь надано не було.

Згідно рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - ОСОБА_4 , Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради № 69110425 від 01.09.2023р., розгляд заяви позивачки про проведення реєстраційних дій, було зупинено.

Згідно рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - ОСОБА_4 , Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради № 69724875 від 13.10.2023р., за результатом розгляду її заяви про проведення реєстраційних дій, позивачу було відмовлено, оскільки впродовж 30 робочих днів до Департаменту реєстраційних послуг ЗМР, на їх запит, не було надано відповіді від ТОВ «КП Імпульс» про реєстрацію права власності на спадкове майно.

Таким чином, на даний час належним чином оформити правовстановлюючі документи на житловий будинок не є можливим у зв`язку зі смертю спадкодавця.

Чинне законодавство не передбачає можливості реєстрації права власності на нерухоме майно за померлою особою.

Отже, набути право власності на спадкове нерухоме майно та майнові права шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину за законом в нотаріальній конторі позивачка не може через відсутність правовстановлюючих документів, які підтверджують належність майнових прав покійному спадкодавцю.

Враховуючи те, що позивачка прийняла спадщину, але не має можливості оформити в установленому актами цивільного законодавства порядку спадщину та отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на нерухоме майно, змушена звернутись до суду з позовом про визнання за права власності на спадкове майно.

Позивачка у судове засідання не з`явилася, проте подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує.

У судовому засіданні представник позивача, адвокат Силкіна Н.І. підтримала позовні вимоги, надавши пояснення та обґрунтування по змісту позовних вимог.

Представником відповідача до суду подано заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги визнають в повному обсязі.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачки, ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 12.07.2023р., виданим 30.04.2009р. Оріхівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (повторно свідоцтво видане 12.07.2023р.) (а.с.12).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивачки, ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 від 24.01.2024р., виданим Оріхівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а.с.41).

Факт родинних відносин позивачки ОСОБА_2 з померлим спадкодавцем підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим 05.03.1959 року Оріхівським райбюро ЗАГС Запорізької області, де вказано, що ОСОБА_6 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Оріхів Запорізької області. Батьками зазначені: батько ОСОБА_3 , мати ОСОБА_5 (а.с.11).

Спадкодавець ОСОБА_3 заповіту не залишив.

Відповідно до ч.2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу.

Згідно довідки № 804/02-14 від 20.07.2023р., виданої державним нотаріусом Шостої запорізької державної нотаріальної контори, І.Г. Зайцевою, позивачка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , і вказано, що позивачка є спадкоємцем за законом першої черги (а.с.14)

Нотаріус у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом відмовила у звязку з відсутністю правовстановлюючого документу (а.с.27).

Згідно положень ст.1225 ЦК України право власності на нерухоме майно та земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що підлягають захисту судом.

Згідно ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). В ст.1217 ЦК України, зазначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

За правилами ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Однією з таких підстав є спадкування майна в порядку, передбаченому ст. 1217 ЦК України, тобто за заповітом або за законом.

Статтею 1297 ЦК встановлено обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно.

У відповідності до п. 3.3. Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 у випадках відсутності правовстановлюючих документів у зв`язку з їх втратою та відсутності реєстрації об`єкта нерухомості за спадкодавцем (на ім`я спадкодавця) суди в основному задовольняють вимоги спадкоємців про визнання права власності на нерухоме майно.

У відповідності до технічної документації на житловий будинок за вищевказаною адресою, останній будувався з 1952 по 1954 роки.

У 1957 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства. Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.

Згідно з пунктами 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).

Зокрема, за пунктом 10 цього переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26 серпня 1948 року, є затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.

Таким чином, з моменту затвердження виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акта державної комісії про прийняття збудованого громадянином у 1957 році житлового будинку цей громадянин набув статусу власника житлового будинку та згідно зі статтею 58 Цивільного кодексу Української РСР 1922 року він набув право в межах, установлених законом, володіння, користування й розпорядження цим майном.

У відповідності до абз. 20 ч. 3.1 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

Отже, установивши, що будівництво житлового будинку, який є об`єктом спадщини, відбувалось відповідно до чинного на час його будівництва законодавства на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці на підставі наданого виконавчим комітетом дозволу на його будівництво (тобто будинок не є самовільним будівництвом у розумінні статті 105 ЦК Української РСР) і що на момент смерті спадкодавця цей будинок був повністю збудований і прийнятий в експлуатацію, проте спадкоємці не можуть оформити належне їм право власності на вказаний будинок в порядку спадкування відповідно до вимог закону з тих підстав, що реєстрація права власності на будинок відсутня, слід дійти обґрунтованого висновку про те, що спірний житловий будинок є об`єктом права власності, а також про наявність правових підстав для визнання за спадкоємцем права власності на цей будинок у порядку спадкування (правова позиція Верховного Суду України по справі № 6-137цс13).

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Також відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільним Кодексом України та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), зокрема на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції).

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України, цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. ЦК України передбачає можливість виникнення права власності на підставі рішення суду у випадках, прямо передбачених ст. ст. 335, 376, 392 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, дана норма закону визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК).

За змістом листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.03.2013 № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування", визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Для подальшого утримання та збереження майна позивачу необхідно оформити право власності на спадкове майно, проте іншого шляху, окрім визнання права власності на вказаний житловий будинок в судовому порядку, не існує.

Згідно п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-ІV, державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

За таких обставин, відсутність правовстановлюючого документу на житловий будинок, не позбавляє спадкоємця в праві на спадщину.

У відповідності до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В той же час, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, а також якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (ст.344, ст.382 ч.2, ст.392 ЦК України).

Відповідно до п.37 постанови № 5 від 07.02.2014 року пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень частини першої статті 15 статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, до це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним Документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Судом встановлено, що належність спадкодавцю спадкового майна доведено належними та допустимими доказами.

Як визначено в статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.. (ч.1 ст.95 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини третьої ст. 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, керуючись положеннями діючого законодавства України, суд дійшов висновку, що в розрізі даного спору позивач має достатні правові підстави на визнання за нею права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом, як спадкоємець першої черги після померлого батька, оскільки дане нерухоме майно є складовою спадкової маси спадкодавця, що на момент смерті належало йому на праві власності, а тому встановивши факт належності спадкодавцю на праві власності спірної нерухомості, ураховуючи відсутність інших спадкоємців, суд вважає за можливе визнати за позивачем як спадкоємцем першої черги за законом право власності на цей житловий будинок, при цьому судом ураховано, що визнання за позивачкою права власності на житловий будинок є таким, що не порушує прав та законних інтересів третіх осіб.

Крім того, оскільки Оріхівська міська рада Запорізької області у даній справі є належним відповідачем, однак права позивача за цим позовом не порушувала, не визнавала та не оспорювала, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при подачі позову розмірі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 11, 335, 376, 392, 1216-1218, 1223, 1261, 1266, 1268, 1269 ЦК України, ст. ст. 1-13, 77-83, 89, 95, 259, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 26,70 кв.м, загальною площею 48,30 кв.м, з господарськими будівлями та спорудами: літ. «а» - сіни; літ. «Б» - сарай; літ. «В» - вбиральня; №1 паркан, в порядку спадкування за законом після батька, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття безпосередньо до Запорізького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Реквізити учасників справи:

Позивачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання (зареєстроване): АДРЕСА_2 ; місце проживання (згідно довідки ВПО): АДРЕСА_3 ; місце проживання (фактичне, згідно позову): АДРЕСА_4 .

Відповідач: Оріхівська міська рада Запорізької області, код ЄДРПОУ 20519891, місцезнаходження: 70504, Запорізька область, м. Оріхів, вул. Шевченка, буд.11.

Суддя: Н.С. Звєздова