Рішення

від 11.09.2024 по справі 650/1858/24

ВЕЛИКООЛЕКСАНДРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Справа № 650/1858/24

Провадження № 2/650/904/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2024 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області в складі: головуючого - судді Хомик І.І.

за участі секретаря Ткаченко І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Велика Олександрівка цивільну справу за позовом представника позивача Єленич Оксани Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до Держави-агресора російська федерація в особі Міністерства Юстиції російської федерації про відшкодування завданої майнової шкоди, у зв`язку зі збройною агресією російської федерації,-

в ст ан ов ив :

У квітні 2024 року представник позивача ОСОБА_2 звернулась до Великоолександрівського районного суду Херсонської області із позовом в інтересах ОСОБА_1 до Держави-агресора російська федерація в особіміністерства юстиціїросійської федераціїпро відшкодуваннязавданої майновоїшкоди,у зв`язку зі збройною агресією російської федерації.

Свої вимоги представник позивача мотивував тим, що громадянин України ОСОБА_1 є власником наступного нерухомого майна, а саме:

1) 17/100 частки комплексу нежитлових будівель, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (з 26.01.2024 року відповідно до Закону України «Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України» від 28.07.2023 №3285-IX смт Чаплинка набуло статусу селища), АДРЕСА_2 ;

2) житлового будинку загальною площею 256,9 м.кв., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

3) нежитлової будівлі операторської артезіанської свердловини, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

4) будинку садибного типу загальною площею 56,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

5) земельної ділянки площею 1,2 га з кадастровим номером 6525455100:04:001:1365, що розташована за адресою: Херсонська область, Каховський (колишній Чаплинський) район та підтверджується інформацією з інформаційного ресурсу «Відкриті дані земельного кадастру України за посиланням https://kadastr.live/#7.73/46.475/33.046;

6) земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 6525455100:13:001:0025, що розташована за адресою: Херсонська область, Каховський (колишній Чаплинський) район, що підтверджується інформацією з інформаційного ресурсу «Відкриті дані земельного кадастру України за посиланням https://kadastr.live/#7.73/46.475/33.046;

7) земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 6525455100:01:072:0009, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що інформацією з інформаційного ресурсу «Відкриті дані земельного кадастру України за посиланням https://kadastr.live/#7.73/46.475/33.046;

8) земельної ділянки площею 6,5002 га з кадастровим номером 6525483500:06:012:0024, що розташована за адресою: Херсонська область, Каховський (колишній Чаплинський) район, що підтверджується інформацією з інформаційного ресурсу «Відкриті дані земельного кадастру України за посиланням https://kadastr.live/#7.73/46.475/33.046;

9) земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 6525455100:03:001:0067, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується інформацією (скриншотом) з інформаційного ресурсу «Відкриті дані земельного кадастру України за посиланням https://kadastr.live/#7.73/46.475/33.046.

Крім того, позивач є власником тимчасових споруд НОМЕР_1 павільйонів, а саме, 3 корпусів по 5 павільйонів в кожному, для розміщення та тимчасового проживання туристів, за адресою АДРЕСА_1 .

Також позивач є власником наступного рухомого майна:

1) трактору гусеничного ДТ-75, 1983 року випуску, заводський номер 169654, свідоцтво АБ579387 від 14.10.2008 року, номерний знак НОМЕР_2 , право власності підтверджується листом Держпродспоживслужби від 27.09.2023 року №В-323/ВХ/377-ЗПІ з додатком;

2) навантажувача, БАЛКАНКАР 2733.45-6, 2008 року випуску, заводський номер 22- 06035, свідоцтво АБ443315 від 08.05.2008 року, номерний знак НОМЕР_3 , право власності підтверджується листом Держпродспоживслужби від 27.09.2023 року № В-323/ВХ/377-ЗПІ з додатком;

3) причепу, МАЗ-8926, 1990 року випуску, заводський номер НОМЕР_4 , свідоцтво НОМЕР_5 від 26.05.2014 року, номерний знак НОМЕР_6 , право власності підтверджується листом Держпродспоживслужби від 27.09.2023 року №В-323/ВХ/377-ЗПІ з додатком;

4) ППЦ (цистерни) 24.099983, 2002 року випуску, номер шасі НОМЕР_7 , право власності підтверджується листом Головного сервісного центру МВС від 06.10.2023 року №31/1712АЗ-22093-2023;

5) YAMAHA YBR 125, 124 куб.см., 2003 року випуску, номер шасі НОМЕР_8 , право власності підтверджується листом Головного сервісного центру МВС від 06.10.2023 року №31/1712АЗ-22093-2023;

6) автонавантажувача, марка/модель 40814, 1991 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_9 , свідоцтво НОМЕР_10 від 04.04.2013 року, номерний знак НОМЕР_11 , право власності підтверджується листом Держпраці від 01.11.2023 року №ПД/2/7202-23;

7) автонавантажувача, марка/модель DETVAN, PPS-30, 1998 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_12 , свідоцтво НОМЕР_13 від 04.04.2013 року, номерний знак НОМЕР_14 , право власності підтверджується листом Держпраці від 01.11.2023 року №ПД/2/7202-23.

Все вищеперераховане належне позивачу майно залишилось на території Херсонської області, Каховського (колишнього Чаплинського) району.

24 лютого війська РФ перетнули кордон України і розпочали масштабне вторгнення. Російська армія захопила територію Херсонщини в перші дні повномасштабного вторгнення, а прикордонні населені пункти у перші години, в тому числі і селище Чаплинка Каховського району Херсонської області, що межує з АР Крим.

З 24.02.2022 року представники військового командування російської федерації завдавали ракетних ударів, робили обстріли з далекобійних артилерійських систем та використовували інші знаряддя ведення війни в напрямку населених пунктів Херсонщини, застосували засоби ведення війни на території Каховського району, та селища міського типу Чаплинка, вчиняли обстріли по цивільним об`єктам та об`єктам критичної інфраструктури.

Саме російська федерація вчинила дії, які призвели до втрати позивачем належного йому майна. Так, у ніч проти 24 лютого президент ОСОБА_3 у відеозверненні заявив про початок «спеціальної військової операції» проти України. У низці українських міст прогриміли вибухи. За першу добу військової операції Російська Федерація випустила понад 160 ракет по території України.

Таким чином, станом на дату подання цього позову позивач не має можливості володіти, використовувати та розпоряджатися власним майном і протиправно обмежений у здійсненні права власності на належне йому майно у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, здійснення останньою обстрілів, тимчасовою окупацією та мінуванням відповідних територій України, в зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 24 квітня 2024 року відкрито провадження по справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 08 липня 2024 року закрито підготовче судове засідання у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Представник позивача, позивач в судове засідання не з`явилися, надали до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність. Вимоги позову підтримують у повному обсязі, просять його задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку, про що свідчить оголошення на веб-сайті «Судова влада».

При цьому, суд не мав змоги повідомити відповідача про розгляд цієї справи дипломатичними каналами, оскільки дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією на час розгляду цієї справи розірвано. Також суд позбавлений можливості безпосередньо повідомляти відповідальний орган державної влади рф про розгляд цієї справи через запроваджений санкційний режим та відсутність поштового сполучення між Україною та рф.

Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З огляду на усе зазначене вище та зважаючи на релевантну практику Європейського суду з прав людини, суд констатує, що відповідач був належним чином повідомлений та обізнаний про розгляд цієї справи, мав реальну можливість та був зобов`язаний ознайомитись із змістом позовної заяви та доказів, якими обґрунтовуються позовні вимоги, мав можливість слідкувати за станом розгляду справи та ознайомитись зі змістом постановлених по ній ухвал.

Однак, відповідач, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час розгляду справи, правом надання відзиву на позов не скористався, до засідання суду не прибув, про причини відсутності не повідомив. Жодних пояснень з приводу позовних вимог або заперечень на позовні вимоги в будь-якій іншій формі від відповідача на адресу суду не надходило.

Оскільки відповідачем у цій справі є російська федерація, тобто держава, суд враховує реальну можливість відповідача призначити уповноваженого представника для участі у цій справі та забезпечити його прибуття у відповідні судові засідання у цій справі, а також забезпечити підготовку цим представником належним чином оформлених заяв по суті цієї справи, якою відповідач свідомо не скористався. Також, відповідач не заперечував проти розгляду судом цієї справи, будучи про неї обізнаним, на необхідності застосування судом будь-яких обмежень та/або імунітетів не наголошував, що свідчить про згоду відповідача на розгляд цієї справи.

За інформацією Міністерства закордонних справ України 24.02.2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією, у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території росії та діяльність її дипломатичних установ на території України, зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється.

Згідно листа Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 року з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Відтак, у зв`язку з військовою агресією рф суд був позбавлений можливості здійснювати повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та звернутися до суду держави-відповідача з судовим дорученням про вручення документів, за виключенням через сайт судової влади. Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19 викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення російською федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, російська федерація заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни, немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від російської федерації або повідомлення про вручення такого запиту, не потрібно.

Таким чином, суд доходить до висновку про можливість розгляду цієї справи за відсутності відповідача та про необхідність її вирішення за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст.41Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина 4 статті 41 Конституції України).

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року, ратифікованих Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з ст. ст.4,5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Статтями 12,13ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, а саме:

1) 17/100 частки комплексу нежитлових будівель, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (з 26.01.2024 року відповідно до Закону України «Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України» від 28.07.2023 №3285-IX смт Чаплинка набуло статусу селища), АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 20.09.2023 року;

2) житлового будинку загальною площею 256,9 м.кв., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 20.09.2023 року;

3) нежитлової будівлі операторської артезіанської свердловини, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 20.09.2023 року;

4) будинку садибного типу загальною площею 56,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 20.09.2023 року;

5) земельної ділянки площею 1,2 га з кадастровим номером 6525455100:04:001:1365, що розташована за адресою: Херсонська область, Каховський (колишній Чаплинський) район та підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 20.09.2023 року;

6) земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 6525455100:13:001:0025, що розташована за адресою: Херсонська область, Каховський (колишній Чаплинський) район, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 20.09.2023 року;

7) земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 6525455100:01:072:0009, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 20.09.2023 року;

8) земельної ділянки площею 6,5002 га з кадастровим номером 6525483500:06:012:0024, що розташована за адресою: Херсонська область, Каховський (колишній Чаплинський) район, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 20.09.2023 року;

9) земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 6525455100:03:001:0067, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується інформацією (скриншотом) з інформаційного ресурсу «Відкриті дані земельного кадастру України за посиланням https://kadastr.live/#7.73/46.475/33.046 - право власності на яке підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №347361475 від 20 вересня 2023 року.

Крім того, позивач є власником тимчасових споруд НОМЕР_1 павільйонів, а саме, 3 корпусів по 5 павільйонів в кожному, для розміщення та тимчасового проживання туристів, за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується Рішенням Григорівської сільської ради №9 від 21.02.2019 року, паспортами прив`язки на розміщення групи тимчасових споруд відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та надзвичайних ситуацій Чаплинської районної державної адміністрації рестр. № 6/11-02-27/2019, №16/11-02-25/2019, №17/11-02-25/2019 та відповідною схемою благоустрою та схемою розміщення тс М1:500.

Також позивач є власником наступного рухомого майна:

1) трактору гусеничного ДТ-75, 1983 року випуску, заводський номер 169654, свідоцтво АБ579387 від 14.10.2008 року, номерний знак НОМЕР_2 , право власності підтверджується листом Держпродспоживслужби від 27.09.2023 року №В-323/ВХ/377-ЗПІ з додатком;

2) навантажувача, БАЛКАНКАР 2733.45-6, 2008 року випуску, заводський номер НОМЕР_15 , свідоцтво АБ443315 від 08.05.2008 року, номерний знак НОМЕР_3 , право власності підтверджується листом Держпродспоживслужби від 27.09.2023 року № В-323/ВХ/377-ЗПІ з додатком;

3) причепу, МАЗ-8926, 1990 року випуску, заводський номер НОМЕР_4 , свідоцтво НОМЕР_5 від 26.05.2014 року, номерний знак НОМЕР_6 , право власності підтверджується листом Держпродспоживслужби від 27.09.2023 року №В-323/ВХ/377-ЗПІ з додатком;

4) ППЦ (цистерни) 24.099983, 2002 року випуску, номер шасі НОМЕР_7 , право власності підтверджується листом Головного сервісного центру МВС від 06.10.2023 року №31/1712АЗ-22093-2023;

5) YAMAHA YBR 125, 124 куб.см., 2003 року випуску, номер шасі НОМЕР_8 , право власності підтверджується листом Головного сервісного центру МВС від 06.10.2023 року №31/1712АЗ-22093-2023;

6) автонавантажувача, марка/модель 40814, 1991 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_9 , свідоцтво НОМЕР_10 від 04.04.2013 року, номерний знак НОМЕР_11 , право власності підтверджується листом Держпраці від 01.11.2023 року №ПД/2/7202-23;

7) автонавантажувача, марка/модель DETVAN, PPS-30, 1998 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_12 , свідоцтво НОМЕР_13 від 04.04.2013 року, номерний знак НОМЕР_14 , право власності підтверджується листом Держпраці від 01.11.2023 року №ПД/2/7202-23.

Відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право»(підстави визначення підсудності справ судам України), - суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно приписів ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», - права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Частиною 1 ст.48Закону України«Про міжнароднеприватне право» визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Згідно п. 8 ч. 2 ст.16ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За приписами ст. 22 ЦК України, - особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч.2 вказаної статті).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. 3).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Враховуючи положення частини четвертої статті 22 ЦК України, стягнення збитків є формою відшкодування майнової шкоди.

При цьому стаття 1166ЦК України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частиною 3ст.386ЦК України визначено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з ч. 2ст.2ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Згідно із ч. 1ст.2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

На підставі ч. 1ст.19ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія рф проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч.3ст.82 ЦПК України.

Відомим також є той факт, що 24 лютого 2022 року рф здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Дана обставина також не підлягає доказуванню згідно з ч.3ст.82 ЦПК України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії рф, що тривають з 20 лютого 2014 року (як початкова подія) та як її продовження - військове вторгнення рф до України 24 лютого 2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974.

При цьому, суд вважає, що з огляду на протиправний, безпідставний та нічим не спровокований характер вторгнення на територію України, російська федерація несе повну юридичну відповідальність за майнову та немайнову шкоду, заподіяну цивільним фізичним та юридичним особам у результаті вчинення нею протиправної збройної агресії, в тому числі і за майнову шкоду, заподіяну майну фізичних та юридичних осіб Збройними Силами України під час здійснення ними законного права на самозахист території нашої держави. Уся шкода, завдана під час повномасштабного вторгнення росії на територію України є такою, що завдана з вини російської федерації, з огляду на те, що російська федерація не мала жодних законних підстав для збройного вторгнення на територію України, отже саме на відповідача, згідно нормст. 1166 Цивільного кодексу України, покладено обов`язок щодо відшкодування цієї шкоди.

Беручи до уваги приписи статті 1166 ЦК України, якою визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст.22ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

Діями з боку рф було порушено гарантоване ст.41Конституції України право власності ОСОБА_1 . Тобто безпосереднім суб`єктом, внаслідок дій якого позивачу завдано шкоди, є рф.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог судом враховано, що рф, здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, п.1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.

Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією, Договір між Україною і російською федерацією про українсько-російський державний кордон, рф вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету. При цьому, оскільки вчинення рф з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, рф заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

РФ, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування.

Аналогічну позицію щодо непоширення на рф судового імунітету при розгляді справ щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України, викладено в постанові Верховного Суд від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, що згідно приписів ч. 4 ст.263ЦПК України має бути враховано при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З огляду на усе зазначене вище, суд доходить до висновку, що позивачем доведено факт завдання йому матеріальних збитків відповідачем, оскільки позивач надав до суду належні, достатні та допустимі докази спричинення збитків.

Розмір завданих збитків в сумі - 445 158 (чотириста сорок п`ять тисяч сто п`ятдесят вісім) доларів США, підтверджується звітом про оцінку № 145-Д/23 вартості економічних збитків, завданих фізичній особі гр. України ОСОБА_1 .

Позивачем у позовній заяві зазначено, що незаконною збройною агресією рф проти України йому заподіяно матеріальної шкоди на суму 445 158 (чотириста сорок п`ять тисяч сто п`ятдесят вісім) доларів США.

Викладення позовних вимог у позовній заяві в іноземній валюті не суперечить нормам, викладеним у ст. 192 ЦК України, судовій практиці Верховного суду, висновки якого суд враховує при розгляді судових справ щодо застосування відповідних норм права, оскільки відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти, обумовлений вимогами спеціального законодавства України, не забороняється.

При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, як зазначає Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04.07.2018 року по справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

Сам факт збройної агресії РФ проти України є причиною виникнення ситуації, за якої ОСОБА_1 поніс істотні збитки та змушений відстоювати своє порушене відповідачем права в судовому порядку.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Що стосується вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, суд прийшов до наступного.

Як установлено в частині другій статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч. 8ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009,пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тому суд вважає, що вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 100000 грн. за даною категорією справ на складання позовної заяви є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, а тому такий розмір витрат є обґрунтованим і підлягає стягненню з відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.2-4,16,22,368,1166 ЦК України, ст.ст.2-13,76-83,89,141,209-211,223,247,258,259,263-265,268,354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов представника позивача ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Держави-агресора російська федерація в особі Міністерства Юстиції російської федерації про відшкодування завданої майнової шкоди, у зв`язку зі збройною агресією російської федерації - задовольнити.

Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 суму спричинених збитків, що виникли внаслідок російської збройної агресії на території України, в розмірі 445 158 (чотириста сорок п`ять тисяч сто п`ятдесят вісім) доларів США, що підлягає сплаті у національній валюті України (гривня) за офіційним курсом Національного Банку України, встановленого для долару США на день здійснення платежу.

Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 суму судових витрат, а саме витрат на правничу допомогу в сумі 100000 грн. та витрат пов`язаних із залученням спеціалістів, експертів та проведенням експертизи в сумі 85000 грн.

Стягнути з держави російської федерації на користь держави Україна судовий збір в розмірі 13420 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Херсонського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Уразі поданняапеляційної скаргирішення,якщо йогоне скасовано,набирає законноїсили післяповернення апеляційноїскарги,відмови увідкритті чизакриття апеляційногопровадження абоприйняття постановисуду апеляційноїінстанції занаслідками апеляційногоперегляду.

Суддя Ірина ХОМИК