Постанова

від 23.09.2024 по справі 542/1183/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 542/1183/24 Номер провадження 22-ц/814/2991/24Головуючий у 1-й інстанції Кашуба М.І. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - доповідача Дорош А.І.

Суддів:Лобова О.А., Триголова В.М.

при секретарі: Коротун І.В.

учасники справи:

представник позивача адвокат Ткаченко С.В.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Ткаченко Світлани Василівни

на ухвалу Новосанжарського районного суду Полтавської області від 24 червня 2024 року, постановлену суддею Кашубою М.І., повний текст ухвали складений - дата не вказана

у справі за позовом ОСОБА_1 до Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна інспекція архітектури та містобудування України, про визнання права власності на самовільне будівництво,-

В С Т А Н О В И В:

18.06.2024 представник ОСОБА_1 адвокат Ткаченко С.В. звернулася до суду з позовом до Новосанжарської селищноїради Полтавськогорайону Полтавськоїобласті,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета споруДержавна інспекціяархітектури тамістобудування України,про визнанняправа власностіна самовільнебудівництво,в якій просила суд визнати за ОСОБА_1 право власності на самовільну прибудову літ. «а2»: літня зала №12 площею 58,4 кв.м., прибудову літ. «а4»: кухня №4 площею 8,5 кв.м., кабінет №5 площею 4,6 кв.м., склад №11 площею 5,1 кв.м., тамбур літ. «а3», приміщення №1 площею 1,9 кв.м. в громадському будинку (магазин-кафе літ. «А-1» загальною площею 200,8 кв.м.), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі договору оренди землі від 18.03.2008, позивач орендує земельну ділянку площею 0,0731 га, кадастровий номер: 5323485501:01:001:0159, адреса: АДРЕСА_1 . Договір укладено на 49 років. Договір зареєстровано в Державному реєстрі земель від 13.10.2008 за №49358221. Право власності на нежитлову будівлю та право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Таким чином, земельна ділянка під нежитловою будівлею позивача, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у користуванні позивача на підставі діючого договору оренди та використовується ним згідно цільового призначення. Позивач здійснив самовільне будівництво, а саме реконструкцію нерухомого майна (громадський будинок), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом здійснення добудов та прибудов, а саме були новозбудовані: прибудова літ. «а2»: літня зала №12 площею 58,4 кв.м., прибудова літ. «а4»: кухня №4 площею 8,5 кв.м., кабінет №5 площею 4,6 кв.м., склад №11 площею 5,1 кв.м., тамбур літ. «а3», приміщення №1 площею 1,9 кв.м.

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 21 червня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі, оскільки позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач у справі є учасником господарських відносин та спір виник саме у зв`язку із здійсненням позивачем підприємницької діяльності, самочинні прибудови він використовує у підприємницькій діяльності, з огляду на що, спір належить розглядати в порядку господарського судочинства. Аналогічного висновку дійшов Касаційний цивільний суд Верховного суду у постанові від 28.07.2021 у справі №159/5180/20.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Ткаченко С.В, посилаючись на невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що подаючи позов, позивач діє як фізична особа, а не фізична особа - підприємець. Позивач звертається за захистом цивільного права, а саме права власності на самовільне будівництво. Позивач не є учасником господарських відносин, в тому числі, не пов`язаний господарськими відносинами з іншими учасниками справи. Позивач володіє майном як фізична особа, а не ФОП. Позивач не здійснює підприємницьку діяльність. Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на 27.08.2024 діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за його рішенням від 06.01.2017 припинена. Наразі позивач проживає за межами України та має намір продати спірне майно. Зазначає, що суд посилався на постанову Касаційного цивільного суду Верховного суду від 28 липня 2021 у справі №159/5180/20, в якій містяться зовсім інші обставини та наявні ознаки господарського спору, який виник між юридичною особою та ФОП, між якими існують договірні відносини; відповідач станом на час розгляду справи є підприємцем і здійснює підприємницьку діяльність.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Полтавського апеляційного суду від 28.06.2024 визначено склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя Прядкіна О.В., судді Бутенко С.Б., Обідіна О.І. (а.с. 86).

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 19.07.2024 відкрито апеляційне провадження у вказаній справі (а.с. 88).

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Полтавського апеляційного суду від 12.08.2024 визначено склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя Дорош А.І., судді Бутенко С.Б., Обідіна О.І. (а.с. 93,94).

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Полтавського апеляційного суду від 26.08.2024 визначено склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя Дорош А.І., судді Лобов О.А., Триголов В.М. (а.с. 96,97).

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 30.08.2024 справу прийнято до провадження, закінчено проведення підготовчих дій у справі, призначено до розгляду на 10.00 год. 23.09.2024, з повідомленням учасників справи (а.с. 98).

У судове засідання апеляційного суду 23.09.2024 не з`явилися інші учасники справи, вони належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 06.09.2024 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на електронні адреси у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (а.с. 99-103), які були доставлені до електронних кабінетів. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 30.08.2024 (про призначення справи до апеляційного розгляду) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Заяв та клопотань від інших учасників справи про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що 18.03.2008 між Руденківською сільською радою Новосанжарського району Полтавської області та приватним підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, згідно з яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для комерційного використання (роздрібної торгівлі та комерційних послуг), що знаходиться по АДРЕСА_1 . Договір укладено на 49 років (а.с. 17-19).

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.

Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції. Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей15,16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ заКодексом адміністративного судочинства України(стаття 17), Господарським процесуальнимкодексом України (статті 1, 12;),Кримінальним процесуальнимкодексом України або Кодексом Українипро адміністративніправопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Чинна редакціяст. 19 ЦПК Українивизначає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Разом з тим, положеннями п. 1 ч. 1ст. 20 ГПК Українивизначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особипідприємці.

З наведеного слідує, що позивач у справі є учасником господарських відносин та спір виник саме у зв`язку із здійсненням позивачем підприємницької діяльності, самочинні прибудови він використовує у підприємницькій діяльності.

З огляду на те, щоспір належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Аналогічного висновку дійшов Касаційний цивільний суд Верховного суду у постанові від 28 липня 2021 у справі №159/5180/20.

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є визнання за ОСОБА_1 права власності на самочинно збудоване майно (прибудов до нежитлової будівлі- громадського будинку) за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Руденківської сільської ради Новасанжарського району Полтавської області від 30.11.2015 року назва АДРЕСА_1 (а.с. 16).

Відповідно до статей55,124 Конституції України,статті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 124Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

За вимогами частини першоїстатті 18 Закону України від 02 червня 2016 року№1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Устатті 19ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, які передбачено устатті 2 ЦПК України, до яких віднесено справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами в різних юрисдикціях.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до частини першоїстатті 42 Конституції Україникожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно зістаттею 42 ГК Українипідприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічнихі соціальних результатів та одержання прибутку.

Частиною першоюстатті 128 ГК Українивизначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно достатті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьоїстатті 128 ГК Українигромадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

За частиною першоюстатті 58 ГК Українисуб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

Згідно з п.6 ч. 1ст. 20 Господарського процесуального кодексу Українигосподарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах, справи щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними уст. 3 ГК України.

Частиною 4 статті 263ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №910/8729/18 (провадження № 12-294гс18) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, у регульованихЦК України,ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Аналогічного висновку дійшов Касаційний цивільний суд Верховного суду у постанові від 28 липня 2021 року у справі № 159/5180/20.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 18.03.2008 між Руденківської сільською радою Новосанжарського району Полтавської області та приватним підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди землі (а.с. 17-19).

Відповідно до п.1 договору, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для комерційного використання (роздрібної торгівлі та комерційних послуг), що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Згідно п.2 договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,07 га віднесена до земель комерційного використання.

Відповідно до п.3 договору, на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна будівля магазину, а також інші об`єкти інфраструктури : під`їзд до магазину з твердим покриттям, газопровід, водопостачання, електромережа.

Відповідно до п.4 договору, земельна ділянка передається в оренду разом з будівлею магазину.

Згідно п.8 договору, договір укладено на 49 років.

Таким чином, земельна ділянка, на якій знаходиться самочинне збудоване майно, зареєстрована із цільовим призначенням - для комерційної діяльності (роздрібної торгівлі та комерційних послуг), що свідчить про можливість її використання виключно для цілей зайняття господарською/підприємницькою діяльністю.

По справі вбачається, що договір оренди землі від 18.03.2008 є чинним, не розірваний.

Як слідує із технічного паспорту на громадський будинок від 23.06.2022, який виготовлений ПП ПБТІ «Інвентаризатор», у 2006 році ОСОБА_1 здійснено самочинне будівництво за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: прибудову літ. «а2»: літня зала №12 площею 58,4 кв.м., прибудову літ. «а4»: кухня №4 площею 8,5 кв.м., кабінет №5 площею 4,6 кв.м., склад №11 площею 5,1 кв.м., тамбур літ. «а3», приміщення №1 площею 1,9 кв.м. (а.с. 30-38).

На прибудову літ. «а2»: літня зала №12 площею 58,4 кв.м., прибудову літ. «а4»: кухня №4 площею 8,5 кв.м., кабінет №5 площею 4,6 кв.м., склад №11 площею 5.1 кв.м., тамбур літ. «а3», приміщення №1 площею 1,9 кв.м. не надано документи, що дають право на виконання будівельних робіт або засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Таким чином, ОСОБА_1 у період здійснення підприємницької діяльності здійснив самочинне будівництво за адресою: АДРЕСА_1 .

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що на час звернення з цим позовом, об`єкт нерухомого майна, яке позивач вважає самочинним будівництвом, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , яка передана в оренду ОСОБА_1 як фізичній особі - підприємцю для комерційного використання (роздрібної торгівлі та комерційних послуг).

У той же час, судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивач у справі є учасником господарських відносин та спір виник саме у зв`язку із здійсненням позивачем підприємницької діяльності, самочинні прибудови він використовує у підприємницькій діяльності. З огляду на що,спір належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що спір належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Такий висновок суду першої інстанції також узгоджується з постановою Верховного Суду від 16.01.2024 у справі №914/1362/23, від 20.03.2024 у справі №908/217/24.

Посилання суду першої інстанції на постанову Касаційного цивільного суду Верховного суду від 28.07.2021 у справі №159/5180/20 є законним та обгрунтованим.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не є учасником господарських відносин, то ці доводи спростовуються вищевикладеним.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач володіє майном як фізична особа, а не ФОП, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки договір оренди укладався з приватним підприємцем ОСОБА_1 для комерційного використання (роздрібної торгівлі та комерційних послуг), самочинне будівництво здійснено ОСОБА_1 у період здійснення ним підприємницької діяльності.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач на даний час не здійснює підприємницьку діяльність, оскільки зареєстровано припинення підприємницької діяльності 06.01.2017, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки самочинне будівництво було здійснено у 2006 році, що підтверджується характеристикою громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 30.05.2022 (а.с. 37).

Таким чином, доводи апеляційної скарги є безпідставними, а висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, так як ухвала суду першої інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ткаченко Світлани Василівни залишити без задоволення.

Ухвалу Новосанжарського районного суду Полтавської області від 24 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 вересня 2024 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов