Постанова

від 19.09.2024 по справі 704/653/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/39/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №704/653/22 Категорія: 302090000 Дьяченко Д. О. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2024 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії:

судді-доповідачаНовікова О. М.,суддів:Василенко Л. І., Карпенко О. В., за участю секретаря Мунтян К.С.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ткаченка Михайла Олександровича на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2023 року у справі за позовом спадкоємців ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранок», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: виконавчий комітет Тальнівської міської ради про визнання додаткової угоди до договору оренди землі не укладеною та скасування державної реєстрації права оренди, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 11.08.2022 звернулася до суду з позовом до відповідачапро визнання додаткової угоди до договору оренди землі не укладеною та скасування державної реєстрації права оренди.

На підставу своїх вимог вказала на те, що 01.03.2011 року між нею та відповідачем було укладено договір оренди землі № 9, згідно якого вона передала в оренду відповідачу належну їй на праві приватної власності земельну ділянку, площею 4,9700 га. з кадастровими номерами 7124086200:01:001:0405 та 7124086200:01:001:0406.

Вказаний договір був укладений строком на 10 років, строк дії мав закінчитися 27.09.2022.

У 2022 році позивачка звернулась до відповідача із повідомленням про те, що після закінчення строку дії договору вона не бажає продовжувати його дію, на що їй повідомили, що вона 26.04.2019 підписала додаткову угоду до договору оренди землі №9 від 01.03.2011 відповідно до якої були внесені зміни та доповнення в договір оренди, згідно з якими строк дії договору оренди продовжився на 20 років, але лише щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7124086200:01:001:0406, а на іншу земельну ділянку ні.

Позивач вважала, що дана додаткова угода є не укладеною, оскільки вона була укладена шляхом обману, поза її волею, оскільки в 2019 році вона жодної додаткової угоди не підписувала та не мала намірів щодо її укладення, а томувона звернулася до суду з даним позовом.

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2023 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Районний суд прийшов до висновку, про необґрунтованість позовних вимог, не доведеністю їх належними і допустимими доказами, оскільки в судовому засіданні встановлено, позивачем не заперечувався факт підписання додаткової угоди та не надано доказів того, що підписання відбулося внаслідок введення її в оману, у зв`язку з чим відмовив в задоволенні позову в повному обсязі.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Ткаченко М. О. подав 10.10.2023 апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2023 року, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі вказує, що ОСОБА_1 не мала намірів щодо укладення додаткової угоди, а тим більше на продовження дії Договору оренди землі № 9 терміном на 20 років з ТОВ «Ранок», оскільки на момент укладення додаткової угоди їй уже було 78 років, а тому такий терміні на продовження дії договору суперечить здоровому глузду.

Представник стверджує, що додаткову угоду позивачка не підписувала, але у додатковій угоді стоїть її підпис що підтверджує, що працівники ТОВ «Ранок» шляхом обману дали їй підписати разом з документами на отримання орендної плати аркуш на якому були реквізити орендаря та орендодавця.

Також вважає, що факт невручення другого екземпляру додаткової угоди після її підписання та державної реєстрації свідчить про те, що відповідач приховав від позивачки існування додаткової угоди, та підтверджує пояснення позивачки, що вона не підписувала документ під назвою додаткова угода, про її існування не знала, тому і звернулася до відповідача з листом-повідомленням про небажання продовжувати договір оренди на новий строк.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник ТОВ «Ранок» адвокат Діхтяренко М. В. вказала, що оскільки позивачка категорично заперечувала факт підписання додаткової угоди, то мала б надати беззаперечні докази того, що нею особисто не було вчинено підписання правочину.

Крім того, позивачем не зазначено, в чому полягає порушення її права як власника земельної ділянки і чому вона обрала саме такий спосіб захисту.

Вказує, що рішення є законним та підстав для його скасування чи зміни немає.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 30.11.2023 провадження у справі було зупинено у зв`язку зі смертю позивачки ОСОБА_1 , і до залучення до участі в справі правонаступників.

20.05.2024 ухвалою апеляційного суду справу прийнято до провадження судді Новікова О.М.

Ухвалою від 27.06.2024 провадження у справі відновлено та залучено до участі у справі правонаступників ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Заслухавши доводи представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не повністю відповідає даним вимогам закону.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, згідно з договором оренди землі №9 від01.03.2011 року ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ «Ранок» належну їй на праві приватної власності земельну ділянку, площею 4,97 га. Строк дії договору 10 років.

Згідно з Додатковою угодою №1 до договору оренди землі №9 від01.03.2011 року з кадастровим номером 7124086200:01:001:0406 ТОВ «Ранок» та ОСОБА_1 дійшли згоди про продовження дії Договору оренди землі №9 від 01.03.2011 р. у зв`язку з чим погодили нову редакцію п.7 Договору наступним чином: «7. Договір продовжує свою дію строком на 20 років з дати підписання цієї додаткової угоди та діє до 26.04.2039 включно»

Відповідно до квитанції про відправку, 23.08.2022 ОСОБА_1 на адресу ТОВ «Ранок» направила лист-повідомлення про небажання продовжувати дію Договору оренди земельної ділянки та Акт про передачу та прийом земельної ділянки від 27.09.2022.

Позивачем 20.02.2023 було змінено позовні вимоги, однак під час розгляду справи представник позивачки просив суд змінений позов не брати до уваги.

Суд першоїінстанції,з урахуваннямпояснень позивачки,та встановлених обставини справи, відмовив у задоволенні позовних вимог з підстав необґрунтованості та недоведеності вимог.

Колегія суддів не повністю погоджується з таким висновком місцевого суду.

Відповідно до частини першоїстатті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першоюстатті 627 ЦК Українивідповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини другоїстатті 792 ЦК Українивідносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, єЗакон України «Про оренду землі».

Частиною першою статті4, частиною першою статті5 Закону України «Про оренду землі»передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Згідно зістаттею 13 Закону України «Про оренду землі»договір оренди земліце договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина першастатті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до пункту 2 частини першоїстатті 208 ЦК Україниу письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першоюстатті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина першастатті 206 ЦК України).

Частиною першоюстатті 210 ЦК Українипередбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з частиною першоюстатті 14 Закону України «Про оренду землі»в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про скасування державної реєстрації додаткової угоди б/н від 26.04.2019 до договору оренди землі укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Ранок» 01.03.2011, зареєстрованої 27.05.2021 (номер запису про інше речове право № 42273389), ОСОБА_1 посилалась на те, що не підписувала зазначеної додаткової угоди, тому вона є неукладеною, а державна реєстраціянезаконною.

Частиною першоюстатті 2 ЦПК Українипередбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, зберігаючи об`єктивністьі неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункти 4, 5 частини п`ятоїстатті 12 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, третьоюстатті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Пунктом 1 частини першоїстатті 2 Закону України від 01 липня 2004 року№ 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(даліЗакон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяженьофіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом частини третьоїстатті 10 Закону № 1952-IVв редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно достатті 11 Закону № 1952-IVдержавний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Частинами першою, другоюстатті 18 Закону № 1952-IVвизначено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктом 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбаченихЗаконом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком.

Пунктами 1, 9, 14 частини першоїстатті 27 Закону № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною третьоюстатті 26 Закону № 1952-IVв редакції, чинній з 16 січня 2020 року, яка діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції, визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостоїстатті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостоїстатті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цьогоЗакону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостоїстатті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина першастатті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другоїстатті 16 ЦК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких земельних ділянок.

У пункті 5.6 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022, справа №908/976/19, зазначено, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновленнягарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19січня 2021 року усправі №916/1415/19 (пункт6.21), від 2 лютого 2021 року усправі № 925/642/19 (пункт 52)).

Аналогічні висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року, справа №488/2807/17, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 86).

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року, справа №462/5368/16-ц, зазначено, що згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (пункт 44).

Судом першої інстанціїустановлено і підтверджено представниками сторін в засіданні апеляційного суду, що спірна земельна ділянка фактично використовуєтьсяТОВ «Ранок» і останнє не реагували на письмову вимогу ОСОБА_1 про її повернення після закінчення договору оренди, оскільки остання стверджувала, що не підписувала додаткову угоду, однак зазначала, що підписувала у 2019 році акти про отримання коштів за оренду земельної ділянки, і можливо, їй могли працівники ТОВ «Ранок» дати пустий бланк на підпис з реквізитами орендаря та орендодавця.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що при розгляді справи необхідно з`ясувати чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Суд не з`ясував, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору, не перевірив чи забезпечить судове рішення відновлення порушеного права; чи не буде у позивача потреби ще раз звертатися до суду з іншими вимогами, тобто не виконав завдання судочинства.

Вимоги про скасування державної реєстрації права оренди (іншого речового права) за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

Зі змісту позовної заяви убачається, що мета цього звернення до суду спрямована на відновлення власником, а наразі правонаступниками, свого права користування і розпорядженняспірною земельною ділянкою, яка фактично використовуєтьсявідповідачем. Тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги про визнання додаткової угоди не укладеною та скасування державної державної реєстрації права оренди.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 липня 2023 року, справа №757/31372/18-ц, зазначено, що задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові.

З урахуванням того, що власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки (додаткової угоди до договору оренди) у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки, ефективним способом захисту права, яке наразі правонаступники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вважають порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їм спадковим майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення спірної земельної ділянки.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_1 заявляла позовних вимог про повернення спірної земельної ділянки, подаючи до суду першої інстанції 20.02.2023 заяву про зміну предмета позову (а. с. 31-34), однак при розгляді справи представник позивачки просив суд змінений позов не брати до уваги.

За таких обставин суд зробив помилковий висновок про відмову в задоволенні позову з підстав необґрунтованості та недоведеності вимог.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що позовні вимоги, заявлені у цій справі (визнання додаткової угоди до договору оренди землі неукладеною та скасування державної реєстрації права оренди) є неефективними, оскільки не забезпечують повного відновлення порушених прав позивачів (правонаступників) на користування і розпорядження спірною земельною ділянкою, тому у їх задоволенні належить відмовити.

Відмова узадоволенні позову через обрання неефективного способу захисту не позбавляє позивачів права заявити позов про заявлення вимоги про повернення земельної ділянки.

Неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 1, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК Україниє підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з інших підстав.

Відповідно до частини тринадцятоїстатті 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до нормст. 141 ЦПК України, враховуючи, що в задоволенні позову відмовлено з інших підстав, судовий збір слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 35, 258,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ткаченка Михайла Олександровича - задовольнити частково.

Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2023 року - скасувати.

У задоволенні позову спадкоємців ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранок», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: виконавчий комітет Тальнівської міської ради про визнання додаткової угоди до договору оренди землі не укладеною та скасування державної реєстрації права оренди відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2024 року.

Судді