Постанова

від 11.09.2024 по справі 914/630/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2024 р. Справа №914/630/18

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Желік М.Б.

судді Орищин Г.В.

Галушко Н.А.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши апеляційну скаргу Львівської міської ради від 01.04.2024 (вх. №01-05/948/24 від 01.04.2024)

на рішення Господарського суду Львівської області від 07.03.2024 (суддя Березяк Н.Є., повний текст складено 18.03.2024)

у справі №914/630/18

за позовом: Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ольвія», с. Острожець Мостиського району Львівської області,

за участю третьої особи 1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів,

за участю третьої особи 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватна фірма «Фрей-СЛВВ», м. Львів,

за участю третьої особи 3, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ЛКП «Львівелетротранс», м. Львів,

за участю третьої особи 4, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, м. Львів,

за участю третьої особи 5, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», м. Львів,

про: витребування з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права приватної власності на об`єкт нерухомості

за участю представників:

від позивача: представник Шевченко М.І.;

від відповідача: не з`явився

від третьої особи 1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: представник Чижович І.З.;

інші учасники: не з`явилися

Учасникам процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.03.2024 у справі №914/630/18 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 07.03.2024 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2024 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді Орищин Г.В., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу до 03.05.2024, призначено розгляд справи на 08.05.2024.

15.04.2024 Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради (третя особа-4, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача) подало суду клопотання (вх.№01-04/2579/24) про розгляд справи без участі представника.

03.05.2024 Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (третя особа-1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача) подало відзив (вх. №01-04/3002/24), в якому учасник справи підтримує вимоги апеляційної скарги.

07.05.2024 ТзОВ «Ольвія» подало суду відзив (вх.№01-04/3045/24), в якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.05.2024 відкладено розгляд справи на 05.06.2024.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 відкладено розгляд справи на 07.08.2024.

28.06.2024 відповідач подав суду додаткові пояснення (вх.№01-04/4403/24) щодо судової практики Верховного Суду у спірних правовідносинах.

01.08.2024 скаржник подав суду додаткові пояснення (вх. №01-04/5034/24) щодо судової практики Верховного Суду, на яку покликається відповідач у додаткових поясненнях від 28.06.2024.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 відкладено розгляд справи на 28.08.2024.

27.08.2024 відповідач подав суду додаткові пояснення у справі (вх. №01-04/5644/24).

28.08.2024 апелянт подав пояснення (вх. №01-04/5668/24) щодо додаткових пояснень, поданих відповідачем.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 відкладено розгляд справи на 11.09.2024.

10.09.2024 ЛКП «Львівелектротранс» (третя особа-3, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача) подало суду клопотання (вх.№01-04/5988/24 від 11.09.2024) про розгляд справи за відсутності представника.

11.09.2024 на електронну адресу суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку з продовженням перебування представника ТзОВ «Ольвія» адвоката А.Алексеєнка на лікарняному.

В судовому засіданні 11.09.2024 представниці скаржника та третьої особи-1 заперечили проти задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача, ухвалила відмовити у його задоволенні з огляду на те, що розгляд справи неодноразово відкладався за клопотанням відповідача (в тому числі у зв`язку з неможливістю забезпечити явку представників в судове засідання), окрім адвоката А.Алексеєнка інтереси відповідача у цій справі в суді представляє адвокат Фостяк О.Я., сторона відповідача письмово виклала позицію у відзиві та додаткових поясненнях, апеляційний суд заслуховував пояснення сторін у попередніх судових засіданнях, а відтак розгляд скарги можливий за відсутності представника відповідача та інших учасників, що не з`явились, за наявними у справі матеріалами.

Представниця апелянта вимоги апеляційної скарги підтримала, просила оскаржуване рішення скасувати на ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Представниця третьої особи-1, на стороні позивача, вимоги апеляційної скарги підтримала, просила їх задовольнити.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення учасників справи, присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід скасувати з прийняттям нового судового рішення, з огляду на таке.

Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та рішення суду першої інстанції.

Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ольвія», в якому (із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просила: витребувати з чужого незаконного володіння ТзОВ «Ольвія» будинок санаторію-профілакторію загальною площею 481,0 кв.м. по вул. Братів Тимошенків, 4, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 4725246101) та зобов`язати повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради; скасувати державну реєстрацію права приватної власності ТзОВ «Ольвія» на об`єкт нерухомого майна будинок санаторію-профілакторію загальною площею 481,0 кв.м. по вул. Братів Тимошенків, 4, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 4725246101) із закриттям розділу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне нерухоме майно належить на праві комунальної власності Львівській міській раді та перебуває на балансі ЛКП «Львівелектротранс», проте з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що будинок санаторію-профілакторію по вул. Братів Тимошенків, 4, вибув з комунальної власності.

Зокрема, 30.01.2013 зареєстроване право приватної власності за приватною фірмою «Фрей-СЛВВ» на підставі договору купівлі-продажу від 22.10.2003, укладеного з Західноукраїнським регіональним підприємством «ЗАТ «Південенергомонтаж». Однак, вказаний договір не був посвідчений нотаріально та не був зареєстрований в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», а продавець не набув у встановленому законом порядку право власності на спірний об`єкт та не мав права відчужувати його ПФ «Фрей-СЛВВ».

На дату звернення позивача до суду право власності на спірний об`єкт нерухомості зареєстровано за ТзОВ «Ольвія» на підставі договору купівлі-продажу №3636 від 30.09.2013, укладеного з «Фрей-СЛВВ». У цьому договорі вказано, що об`єкт нерухомості розташований на земельній ділянці площею 0,9131 га з кадастровим номером 4610136900:05:002:0002, проте у державному земельному кадастрі відсутня інформація про реєстрацію земельної ділянки з таким кадастровим номером.

Відтак, Львівська міська рада стверджує, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника територіальної громади м. Львова поза його волею, що є підставою, відповідно до статей 387, 388 ЦК України, для витребування майна з володіння ТзОВ «Ольвія» на користь територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради та скасування державної реєстрації права приватної власності відповідача на спірне майно.

Відповідач, заперечуючи позовні вимоги, вказував, що майно, на яке зареєстровано право власності Львівської міської ради, це будівля під літерою «А-1», заг.пл.453,9 кв.м. та прибудова під літерою «А-2» з підвалом розміром 6,20м х 12.8м + 2,85 м х 3,58 м., а майно власником, якого є відповідач, це будинок санаторію-профілакторію, загальною площею 481,00 кв.м., тому позивач не довів, що це один і той же об`єкт нерухомості, а факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння.

Відповідач вважає, що він є добросовісним набувачем, від якого не може бути витребувано майно, оскільки спірне майно набуто на підставі договору купівлі-продажу, укладеного під час виконання виконавчого провадження.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення про відмову у задоволенні позову, керувався такими висновками:

- матеріали справи містять докази набуття відповідачем спірного майна в порядку, встановленому для виконання судових рішень, а отже як добросовісним набувачем;

- на час укладення договору купівлі-продажу від 30.09.2013 було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей;

- добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном;

- пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права, а обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові;

- позивач не довів належними і допустимими доказами наявність права власності чи законного володіння спірним майном Львівською міською радою на момент державної реєстрації права власності на майно ТзОВ «Ольвія», доказів скасування реєстрації такого права власності суду не подано;

- позивач не довів належними та допустимими доказами обставин, що підтверджують недобросовісність ТзОВ «Ольвія» в процесі набуття права власності на спірне майно, а відтак позивач не вправі вимагати витребування вказаного майна з чужого незаконного володіння, повернення вказаного майна та скасування державної реєстрації права власності на спірний об`єкт.

Узагальнені доводи апелянта (позивача), заперечення відповідача та позиція інших учасників справи.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржене рішення не відповідає вимогам ст.236 ГПК України, на підтвердження чого апелянт зазначає такі доводи:

- висновки суду про недоведеність права власності Львівської міської ради на спірне майно спростовується наявними в матеріалах справи документами, відповідно до яких починаючи з листопада 1962 року будівля профілакторію перебувала у володінні Львівського трамвайно-тролейбусного управління, правонаступником якого є ЛКП «Львівелектротранс» і, з розмежуванням державної власності на загальнодержавну та комунальну, майновий комплекс Львівського трамвайно-тролейбусного управління передано до комунальної власності Львівської міської ради;

- суд не надав жодної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, що підтверджують право власності Львівської міської ради на спірну будівлю та дійшов помилкового висновку, що позивачем не підтверджено право власності належними доказами;

- суд не взяв до уваги п.10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з яким із набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;

- висновок суду про те, що відповідач набув право власності на спірне майно у порядку, встановленому для виконання судового рішення, а саме рішення Галицького районного суду м. Львова від 09.08.2013 у справі №461/7734/13-ц, ВП №39950760, є помилковим, адже рішенням у справі №461/7734/13ц стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ПП «Фірма Фрей-СЛВВ» заборгованість за договором безпроцентної позики від 17.01.2013 в розмірі 726 000 грн., тобто спірні приміщення на вул.Братів Тимошенків, 4, взагалі не були предметом спору у справі №461/7734/13-ц і суд не вирішував питання про звернення стягнення на це майно;

- ч.2 ст.388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень, проте, суд не взяв до уваги, що договір купівлі-продажу між ПФ «Фрей-СЛВВ» та ТзОВ «Ольвія» укладений 30.09.2013, тобто до початку процедури примусового виконання рішення суду в добровільному порядку за принципом свободи договірних правовідносин;

- згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, арешт на будинок санаторію-профілакторію на вул. Братів Тимошенків, 4, не накладався державним виконавцем у виконавчому провадженні №39950760, тому помилковим є висновок суду про те, що на спірні приміщення державним виконавцем було накладено арешт;

- оскільки ТзОВ «Ольвія» придбало спірні приміщення не внаслідок їх примусової реалізації на виконання судового рішення, а за домовленістю з ТзОВ «Ольвія» на підставі договору купівлі-продажу, то відсутні обставини, які виключають можливість витребувати спірне майно з чужого незаконного володіння, передбачені ч.2 ст.388 ЦК України;

- позивач звертав увагу суду на те, що після видачі виконавчого листа 11.09.2013, а саме 13.09.2013 ПФ «Фрей-СЛВВ» придбало нежитлові приміщення з ремонтно-механічної майстерні, складів, сварочного цеху, гаража та навісів в смт.Запитів по вул. Київській, 193 (копія інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно знаходиться в матеріалах справи), отже, у боржника були кошти на виконання рішення суду у справі №461/7734/13-ц, а укладення договору купівлі-продажу спірної будівлі на вул. Братів Тимошенків, 4, свідчить виключно про намагання унеможливити в подальшому витребування майна належним власником;

- відповідач не є добросовісним набувачем, оскільки договір купівлі-продажу №3636 від 30.09.2013, на підставі якого набуто право власності на спірний об`єкт, містить неправдиву інформацію стосовно земельної ділянки, на якій розташований об`єкт зазначено кадастровий номер та площу земельної ділянки, яка не проходила державної реєстрації;

- констатуючи, що відповідач є добросовісним набувачем спірного майна суд не взяв до уваги правові висновки Верховного Суду в аналогічних спорах, а саме у постановах від 24.03.2020 у справі №200/9962/17-ц та від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, та не врахував, що у цій справі встановлено факт вибуття майна з володіння Львівської міської ради не з її волі, що є підставою для витребування майна незалежно від заперечення відповідача, що він є добросовісним набувачем;

- оскільки майно вибуло з власності позивача поза його волею, а неправомірна реєстрація була проведена щодо майна комунальної власності, задоволення позову відповідатиме публічному інтересу, оскільки відновить права територіальної громади м. Львова (більшої частини суспільства) на майно комунальної власності та є пропорційним втручанням, адже в цьому випадку всі 3 критерії для легітимного втручання в мирне володіння майном знаходять своє підтвердження: законність, суспільний інтерес, пропорційність;

- відповідно до правових висновків Верховного Суду у справах №753/11965/19 від 14.04.2021, №200/9962/17-ц від 24.03.2020, Верховного Суду України у справі №6-2510цс15 від 16.12.2015, у разі витребування майна відповідач не позбавлений можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до особи у якої він придбав майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради) у відзиві підтримала вимоги апеляційної скарги у повному обсязі та зазначила, що відчуження будівлі відповідачу відбулось не внаслідок її продажу під час примусового виконання судового рішення на публічних (прилюдних) торгах, а добровільно шляхом укладення цивільно-правової угоди, відтак ч.2 ст.388 ЦК України на спірні правовідносини у справі №914/630/18 не поширюється та висновки Господарського суду Львівської області про неможливість витребування будинку санаторію-профілакторію на вул. Братів Тимошенків, 4, у відповідача є помилковими.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти задоволення її вимог та наводить такі доводи на спростування аргументів апелянта:

- у спірних правовідносинах ТзОВ «Ольвія» є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки товариство придбало будинок санаторію-профілакторію, загальною площею 481,00 кв.м. на підставі відплатного договору купівлі-продажу, укладеного між ПП «Фрей-СЛВВ» та ТзОВ «Ольвія» від 30.09.2013; відповідно до представлених продавцем документів (договір купівлі-продажу нерухомого майна від 03.02.1997, акт здачі-приймання від 03.02.1997 та реєстраційне посвідчення №000917 від 18.02.1997), на момент укладення договору від 30.09.2013, право власності на майно було зареєстроване за продавцем - ПП «ФРЕЙ-СЛВВ», водночас, позивач визнає той факт, що за Львівською міською радою реєстрація права власності на спірну будівлю проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно лише 11.05.2016 на підставі рішення виконавчого комітету від 01.04.2016 №239, реєстраційний номер об`єкта 921966346101, відповідно, ТзОВ «ОЛЬВІЯ» при придбанні майна не було та й не могло бути відомо, що таке може належати іншій особі, а не ПП «ФРЕЙ-СЛВВ»;

- матеріали справи містять належні, допустимі докази, які підтверджують, що будинок санаторію профілакторію, загальною площею 481 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вулиця Братів Тимошенків, 4, проданий у порядку, встановленому для виконання судових рішень, зокрема виконавче провадження від №39950760 від 24.09.2013 щодо виконання рішення Галицького районного суду від 09.08.2013 у справі №461/7734/13-ц;

- відповідно до преамбули договору купівлі-продажу від 30.09.2013, укладеного між ПП «ФРЕЙ-ЛВВ» та ТзОВ «ОЛЬВІЯ», цей договір укладений «… на стадії виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 09.08.2013 у справі №461/7734/13-ц (постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №39950760, винесена Онишкевичем Р.Ш., заступником начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції 25.09.2013 на виконання виконавчого листа №461/7734/13-ц виданого 11.09.2013 Галицьким районним судом м. Львова», … керуючись ст.27 ЗУ «Про виконавче провадження», враховуючи дозвіл на реалізацію арештованого нерухомого майна, що наданий Шевченківським ВДВС Львівського МУЮ листом №В-2/28649 від 26.09.2013;

- з інформації з Реєстру виконавчих провадження вбачається, що підставою відкриття виконавчого провадження є виконавчий документ, стягувач - Довгун Т.З. пред`явив до виконання виконавчий лист від 11.09.2013 №461/7734/13-ц, виданий Галицьким районним судом м.Львова, категорія виконавчого документа - 01 (виконання рішень загальних судів); державний виконавець, відкривши 25.09.2013 виконавче провадження надав строк для самостійного виконання судового рішення до 02.10.2013 та одночасно наклав арешт на все майно боржника;

- дії державного виконавця повністю відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», зокрема ч.2 ст.25, відповідно до якої у постанові про відкриття провадження державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та ст.26 згаданого Закону; ст.27 Закону визначає, у разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом; у разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення; після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця; отже, Закон передбачив право боржника добровільно виконати зобов`язання під час процедури примусового виконання судового рішення;

- згідно з платіжним дорученням №1 від 27.09.2013 ТзОВ «ОЛЬВІЯ» 27.09.2013 сплатило кошти на депозитний рахунок Шевченківського ВДВС ЛМУЮ на виконання виконавчого листа від 11.09.2013 №461/7734/13-ц, виданого Галицьким районним судом м. Львова, та згідно з попереднім договором від 27.09.2013, реєстр.№3626, в розмірі 729441,00 грн. і, відповідно, орган державної виконавчої служби надав дозвіл на продаж арештованого майна ПП «Фрей-СЛВВ», що доводить факт відчуження спірного майна в порядку встановленому для виконання судових рішень;

- доводи апелянта про те, що майно було продано в добровільному порядку за принципом свободи договірних відносин є необґрунтованими, адже: - на майно був накладений арешт у виконавчому провадженні 39950760, що унеможливлювало продаж вказаного майна виключно за волею його власника (продавця); - відповідно продавець вимушено приймав рішення про продаж такого майна; - продаж майна здійснюється виключно за погодженням з державним виконавцем; - кошти від продажу майна, отримував не продавець, а орган державної виконавчої служби;

- не відповідають закону твердження апелянта про те, що у добросовісного набувача не може бути витребуване майно, продане виключно на прилюдних торгах, в цьому випадку скаржник спотворює норму ч.2 ст.388 ЦК України, відповідно до якої, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень; при цьому, порядок, встановлений для виконання судових рішень включає в себе продаж майна в будь-який передбачений законом спосіб, що встановлений для виконання судових рішень;

- частину другу статті 388 ЦК України доповнено абзацом другим згідно із Законом №2792-IX від 01.12.2022, відповідно до якої майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна: у цьому випадку законодавець чітко визначив не тільки порядок продажу майна (під час приватизації), а й чітко встановив спосіб його продажу (на електронному аукціоні), відповідно, якщо б законодавець хотів обмежити дію абз.1 ч.2 ст.388 ЦК України виключно на випадки продажу майна на прилюдних торгах в порядку, встановленому для виконання судових рішень, то про це також чітко було б зазначено у цій нормі; враховуючи, що норма такого застереження не містить, підстав звужувати її зміст не має;

- оскільки ТзОВ «ОЛЬВІЯ» є добросовісним набувачем спірного майна, набутого в порядку передбаченому для виконання судових рішень (що діяв на момент набуття), в силу абз.1 ч.2 ст.388 ЦК України, таке майно не може бути витребуване.

У додаткових поясненнях, відповідач просив врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.06.2022 у справі №904/4790/20, відповідно до яких договір про передачу майна (майнових прав) від боржника стягувачу в рахунок погашення боргу, укладеного відповідно до ч.8 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», за своєю природою не є безоплатним, оскільки у такому разі стягувач за згодою сторін набуває майно за ціною, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням з боржника; укладання такого договору передбачено Законом України «Про виконавче провадження» і його особливістю є те, що він складається під час виконавчого провадження з метою виконання судового рішення та захисту прав стягувача, без застосування процедури примусової реалізації частки; такий договір не є договором купівлі-продажу, але до нього та до порядку його укладання застосовуються аналогічні правила в силу закону.

Відповідач зазначає, що спірні відносини не є аналогічними зі справою, що перебуває на розгляді, однак, такі підлягають застосуванню щодо природи договору про відчуження майна, який укладений після відкриття виконавчого провадження та накладення на майно арешту.

Окрім того, відповідач вважає, що Львівська міська рада, подаючи віндикаційний позов про витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме володіння ТзОВ «Ольвія» будинку санаторію-профілакторію загальною площею 481,0 кв.м по вул. Братів Тимошенків, 4, одночасно, покликається на те, що право власності на зазначене майно є зареєстроване за Львівською міською радою і така реєстрація є чинною на даний момент, що є підставою для висновку про відсутність порушеного права позивача й, відповідно, відсутність у необхідності його захисту.

Апелянт (позивач) у додаткових поясненнях вказує, що наведена відповідачем постанова Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №904/4790/20 має відмінний від справи №914/630/18 предмет спору та матеріально-правове регулювання спірних відносин у справі №904/4790/20 Верховний Суд не робив правових висновків щодо застосування ч.2 ст.388 ЦК України (щодо неможливості витребування майна від добросовісного набувача, якщо воно було продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень). Натомість, правовий висновок щодо застосування ч.2 ст.388 ЦК України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, обставини у якій є аналогічними спірним.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що оскільки товариство придбало земельні ділянки не внаслідок їх примусової реалізації на виконання судового рішення, а за домовленістю з продавцем та з дозволу Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ, висновки судів про неможливість витребування спірних земельних ділянок є помилковим.

Також, позивач наголошує, що права Львівської міської ради порушено фактом реєстрації за відповідачем права приватної власності на спірне майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. З численних рішень Верховного Суду вбачається, що єдиним правильним способом захисту такого порушеного права власності є витребування майна з чужого незаконного володіння.

Фактичні обставини справи, встановлені за результатами оцінки доказів.

Відповідно до інформації №119456753 від 03.04.2018 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, за Львівською міською радою зареєстровано право комунальної власності на будівлю під літерою «А-1» загальна площа 453,9 кв.м. та прибудова під літерою «А-2» з підвалом розміром 6,20м х 12.8м + 2,85м х 3,48м, за адресою м.Львів, вул.Братів Тимошенків,4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 921966346101, дата реєстрації права власності 11.05.2016.

Підставою виникнення права власності в реєстрі зазначено рішення Львівської міської ради №239 від 01.04.2016.

Одночасно, відповідно до цієї ж інформаційної довідки, у реєстрі міститься інформація про право власності ТзОВ «Ольвія» на будинок санаторію-профілакторію загальною площею 481 кв.м., за адресою м.Львів, вул.Братів Тимошенків,4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №4725246101, дата реєстрації 30.09.2013.

Підставою виникнення права власності в реєстрі зазначено договір купівлі-продажу, укладений з ПФ «Фрей-СЛВВ» №3636 від 30.09.2023, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П.; деталізована інформація про право власності: 30.01.2013 зареєстровано право власності Приватної фірми «Фрей-СЛВВ» на підставі договору купівлі-продажу будинку санаторію-профілакторію від 22.10.2003, укладеного між Західноукраїнським регіональним підприємством ЗАТ «Південенергомонтаж» і ПФ «Фрей-СЛВВ».

Отже, в реєстрі прав власності на нерухоме майно містяться одночасно два записи про право власності на нежитлову будівлю за адресою м.Львів, вул.Братів Тимошенків, 4, - про право комунальної власності, зареєстроване 11.05.2016 за позивачем (реєстраційний номер об`єкту №921966346101), та про право приватної власності, зареєстроване 30.09.2013 за відповідачем (реєстраційний номер об`єкту №4725246101).

Водночас, відомості з реєстру відрізняються в частині зазначення площі об`єкта нерухомості: 453,9 кв.м. і площа прибудови під літ «А2» (щодо об`єкту №921966346101) та 481 кв.м. (щодо об`єкту №4725246101).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.06.2018 призначено судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено такі питання:

1) Який об`єкт нерухомості був фактично придбаний відповідачем: той, що зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №4725246101, або той, що зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №92196634601?

2) Яка фактична площа спірного об`єкта?

3) З яких елементів (кімнат, горищ, підвалів, сараїв тощо) складається спірний об`єкт і яка площа таких елементів і об`єкту в цілому?

4) Яка ринкова (дійсна) вартість об`єкта нерухомого майна будівлі по вул. Братів Тимошенків, 4, у м. Львові, в т.ч. з врахуванням усіх елементів, що в нього включені, а також вартості земельної ділянки, яка знаходиться під цією будівлею, станом на момент подання позову Львівською міською радою?

Відповідно до висновку експерта Львівського НДІСЕ Міністерства юстиції України за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №4084-4985 від 29.08.2023:

1) Встановлення об`єктів нерухомості по їх реєстраційних номерах, що внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не входить до кола питань, що вирішуються будівельно-технічною експертизою.

2) Фактична площа спірного об`єкта, а саме будівлі санаторію-профілакторію літ.А1, яка розташована по вул. Братів Тимошенків, 4, у м. Львові на час проведення становить 835,70 кв.м.

3) Перелік приміщень, їх площі, з яких складається спірний об`єкт і яка площа таких елементів і об`єктів в цілому наведено у дослідницькій частині висновку.

4) Визначити ринкову (дійсну) вартість об`єкта нерухомого майна будівлі по вул. Братів Тимошенків, 4, у м. Львові, в т.ч. з врахуванням усіх елементів, що в нього включені, а також вартості земельної ділянки, яка знаходиться під цією будівлею, станом на момент подання позову Львівською міською радою не надається можливим.

У дослідницькій частині висновку описано, що на час проведення огляду (24.12.2020) об`єкт це будівля двоповерхова з підвалом та мансардним поверхом, стіни та перегородки цегляні; підвал складається з 27 окремих приміщень заг.пл. 298,80 кв.м.; перший поверх складається з 27 окремих приміщень заг.пл. 275,60 кв.м.; другий поверх складається з 16 окремих приміщень заг.пл. 130,70 кв.м.; мансардний поверх складається з 16 окремих приміщень заг.пл. 130,60 кв.м.

Таким чином, за результатами проведення будівельно-технічної експертизи встановлено, що фактична площа спірного об`єкта, а саме будівлі санаторію-профілакторію під літ.А1, яка розташована по вул. Братів Тимошенків, 4, у м. Львові становить 835,70 кв.м.

Вказану площу визначено станом на час проведення огляду об`єкта 24.12.2020.

Водночас, в матеріалах справи наявна інвентаризаційна справа будинку по вул. (Станіславського) Братів Тимошенків, 4, з якої вбачається, що санаторій-профілакторій Міського комунального підприємства «Львівелектротранс», відкритий на основі постанови Секретаріату ВЦРПС від 16.03.1965, а відповідно до рішення Львівської міської ради народних депутатів №446 від 20.09.1990 МКП «Львівелектротранс» надано дозвіл на проектування і реконструкцію санаторію-профілакторію (що підтверджується довідкою МКП «Львівелектротранс» №7 від лютого 1997 року та рішенням №446 від 20.09.1990).

У технічному паспорті на санаторій-профілакторій за адресою м.Львів, вул.Братів Тимошенків, 4, складеному 18.02.1997, зазначено, що загальна площа приміщень становить 453,9 кв.м. (а.с.37, том 1).

Відповідно до довідки №30/1638 від 15.10.2014 ЛКП «Львівелектротранс» нежитлові приміщення за адресою м.Львів, вул.Братів Тимошенків, 4, знаходяться на балансі ЛКП «Львівелектротранс», загальною площею 453,9 кв.м. і є вільними, ніким не використовуються, балансоутримувач не заперечує щодо передачі об`єкта в оренду (а.с.32, том 1).

Відповідно до наявних в матеріалах інвентаризаційної справи довідок №Юр 2/3 від 19.01.2016, №2302-вих-3532 від 13.07.2017, виданих Управлінню комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, в інвентаризаційних матеріалах ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» станом на 29.12.2012 реєстрація будівлі санаторію-профілакторію літ «А1» за адресою м. Львів, вул. Братів Тимошенків, 4, загальною площею 453,9 кв.м. відсутня, у будівлі ведеться реконструкція та незавершене будівництво прибудови літ «А2» 6,20х12,8 + 2,85х3,58 згідно з рішенням Львівської міської ради народних депутатів від 20.09.1990 №446.

Такі ж відомості зазначено у технічному паспорті будівлі (а.с.173-178, том 1).

Рішення Львівської міської ради народних депутатів №446 від 20.09.1990 про дозвіл на проектування і реконструкцію міститься в матеріалах справи (а.с.31, том 1).

10.01.2024 складено акт за результатами роботи робочої групи, утвореної для обстеження будівель на вул.Братів Тимошенків, 4, у м.Львові на підставі розпорядження Львівської міської ради №591 від 08.12.2023, відповідно до якого за цією адресою розташована будівля з прибудовою, що відповідає технічному паспорту від 19.01.2016, який подавався для реєстрації права комунальної власності (реєстраційний номер об`єкта 921966346101). При цьому, в результаті проведеної реконструкції на виконання рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 20.09.1990 площа об`єкта змінилася, його складові обміри наведено у технічній документації від 08.01.2024. Інших споруд чи будівель на земельній ділянці площею 0,9130 за адресою вул.Братів Тимошенків, 4, м.Львів не виявлено.

Також третя особа-3 подала суду технічний паспорт будівлі літ «А-1» та прибудови літ. «А-2», виготовлений 08.01.2024, згідно з яким загальна площа приміщень будівлі під літ. «А-1» становить 453,2 кв.м., приміщення прибудови 401,8 кв.м. Технічний паспорт зареєстровано в Реєстрі будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (а.с.72-104, том 3).

Щодо державної реєстрації права власності на спірне майно, то листом №01-15/438-11 від 01.06.2018 Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Львівської міської ради надіслало суду реєстраційну справу №4725246101 (реєстраційна дія, вчинена державним реєстратором реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, виникнення права власності за ТзОВ «Ольвія») та реєстраційну справу №4725246101 (реєстраційна дія, проведена нотаріусом Новосад О.П., виникнення права власності за ПФ «Фрей-СЛВВ»).

Як вбачається з матеріалів справи, 16.11.1962 Виконком Львівської міської ради депутатів трудящих рішенням №928 передав будинок №4 по вул. Станіславського разом з садибною ділянкою, садом та допоміжними спорудами, Трамвайно-тролейбусному управлінню під профілакторій (а.с.39, том 1).

10.01.1963 рішенням №15 «Про встановлення меж земельної ділянки при будівлях по вулиці Станіславського №4, переданих Трамвайно-тролейбусному управлінню під профілакторій» Виконком Львівської міської ради депутатів трудящих вирішив закріпити земельну ділянку для використання під профілакторій Трамвайно-тролейбусному управлінню площею до 0,50 га. (а.с.38, том 1).

Рішенням Виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів №728 від 27.12.1991 «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області» затверджено перелік підприємств та організацій житлово-комунального господарства, які відносяться до комунальної власності Львівської міської Ради народних депутатів (додаток №2 до рішення) (а.с.35-36, том 2).

У п.1 Переліку підприємств і організацій з балансовою вартістю майна за станом на 01.01.1992, що належать до відповідних виконкомів Рад народних депутатів зазначено: «власність Львівської міської Ради народних депутатів: Львівське трамвайно-тролейбусне управління» (а.с.37, том 2).

31.05.1993 Львівське трамвайно-тролейбусне управління перейменоване на МКП «Львівелектротранс», яке є його правонаступником (наказ №101, а.с.115, том 3).

Перебування споруди профілакторію по вул.Б.Тимошенків,4, на балансі ЛКП «Львівелектротранс» підтверджується інвентарними картками обліку основних засобів (а.с.105-106, 168 том 1) та довідкою ЛКП «Львівелектротранс» від 15.10.2014 №30/1638.

Щодо реєстрації права власності на спірне майно за ТзОВ «Ольвія», з матеріалів справи вбачається, що у договорі купівлі-продажу від 30.09.2013, посвідченому приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. та зареєстрованому в реєстрі за №3636, зазначено, що сторони (Приватна фірма «Фрей-СЛВВ» та ТзОВ «Ольвія») на стадії виконання рішення Галицького районного суду м.Львова від 09.08.2013 у справі №461/7734/13-ц (постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №39950760, винесена Онишкевичем Р.І., заступником начальника Шевченківського ВДВС Львівського МУЮ 25.09.2013 на виконання виконавчого листа №461/7734/13-ц, виданого 11.09.2013 Галицьким районним судом міста Львова), враховуючи дозвіл на реалізацію арештованого нерухомого майна, що наданий шевченківським відділом ДВС ЛМУЮ листом №В-2/28649 від 26.09.2013, уклали цей договір, за яким продавець передає у власність покупця будинок санаторію-профілакторію, загальною площею 481 кв.м., що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Братів Тимошенків, 4, а покупець приймає у власність згаданий об`єкт продажу і сплачує за нього обговорену грошову суму (а.с.35-36, том 1).

У п.1.2. вказаного договору зазначено, що об`єкт продажу належить покупцеві на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу будинку санаторію-профілакторію, укладеного між Західно-українським регіональним підприємством Закрите акціонерне товариства «Південенергомонтаж» та Приватною фірмою «Фрей-СЛВВ» 22.10.2003, акту приймання-передачі до договору купівлі-продажу, витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданий державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції від 31.01.2013, індексний номер витягу 235697, номер запису про право власності 70805, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 4725246101.

Об`єкт продажу розташований на земельній ділянці, площею 0,9131 га, кадастровий номер 4610136900:05:002:0002.

У п.2.1. договору вказано ціну продажу 729 441,00 грн., а відповідно до п.2.2. розрахунок за цим договором проведено згідно з попереднім договором, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. 27.09.2013 та зареєстрованим в реєстрі за №3626 шляхом перерахування покупцем коштів в розмірі 729441,00 грн. з рахунку покупця на рахунок Шевченківського ВДВС ЛМУЮ в рахунок оплати за цим договором та погашення заборгованості продавця згідно з виконавчим листом №461/7734/13-ц від 11.09.2013.

Також 30.09.2013 сторони підписали акт приймання-передачі об`єкта нерухомого майна.

Відповідно до листа ГУ Держгеокадастру у Львівській області №18-13-0.37-2045/109-17 від 27.11.2017, у відповідь на запит директора юридичного департаменту Львівської міської ради, земельна ділянка з кадастровим номером 4610136900:05:002:0002 державної реєстрації не проходила, інформація про зареєстроване речове право на таку земельну ділянку відсутнє.

З матеріалів реєстраційної справи вбачається, що 31.01.2013 право власності на будівлю профілакторію-санаторію було зареєстроване за ПФ «Фрей-СЛВВ» на підставі договору купівлі-продажу.

В матеріалах справи наявна копія договору купівлі-продажу будинку санаторію-профілакторію від 23.10.2003 (а.с.34, том 1).

У цьому договорі зазначено, що Західно-українське регіональне підприємство Закритого акціонерного товариства «Південенергомонтаж» (продавець) передає у власність, а Приватна фірма «Фрей-СЛВВ» (покупець) приймає і зобов`язується оплатити будинок санаторію-профілакторію загальною площею 481 кв.м., що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Братів Тимошенків, 4 (майно).

У п.1.2. договору зазначено, що майно належить покупцеві на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.02.1997, акту здачі-приймання від 03.02.1997 та підтверджується реєстраційним посвідченням №000917 від 18.02.1997.

У п.2.3. договору зазначено, що перехід права власності на майно від продавця до покупця відбувається після підписання акту приймання-передачі майна.

Акту приймання-передачі майна до договору купівлі-продажу будинку санаторію-профілакторію від 23.10.2003 матеріали справи не містять. Договір укладено в простій письмовій формі.

Відповідно до листа ОКП «БТІ та ЕО» №5181 від 03.11.2017, у відповідь на запит директора юридичного департаменту Львівської міської ради, в матеріалах інвентаризаційної справи на будинок №4 на вул. Братів Тимошенків у м.Львові відсутні відомості про видачу реєстраційного посвідчення №00917 від 18.02.1997 про право власності ЗАТ «Південенергомонтаж» на цей будинок (будівлю) (а.с.29, том 1).

На підтвердження факту відчуження спірного майна в порядку виконавчого провадження відповідач до відзиву на позовну заяву додав копію платіжного доручення №1 від 27.09.2013, про оплату на рахунок ДКСУ у Львівській області 729441,00 грн. з призначенням платежу «на виконання виконавчого листа №461/7734/13-ц, виданого 11.09.2013 Галицьким районним судом міста Львова та згідно з попереднім договором від 27.09.2013 реєстр.№3626» та відміткою про відправлення коштів в повній сумі в Шевченківський ВДВС ЛМУЮ (а.с.91, том 1).

Також відповідач надав витяг з виконавчого провадження №39959760 від 05.01.2018, відповідно до відомостей якого виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 11.09.2013 №461/7734/13-ц щодо боржника ПФ «Фрей-СЛВВ» було відкрито 25.09.2013 за заявою стягувача ОСОБА_2 ; 25.09.2013 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; боржнику надано строк до 02.10.2013 для самостійного виконання; 27.09.2013 знято арешт, накладний на майно боржника у зв`язку з тим, що виконавцю надійшла заява боржника з інформацією про укладення попереднього договору купівлі-продажу будинку санаторію-профілакторію за адресою м.Львів, вул.Братів Тимошенків, 4, покупець сплатив кошти на депозитний рахунок ВДВС; 03.10.2013 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (а.с.83-84, том 1).

Відповідно до інформації №121985191 від 25.04.2018 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 13.09.2013 зареєстровано право власності ПФ «Фрей-СЛВВ» на комплекс нежитлових приміщень в смт.Запитів Кам`янка-Бузького р-ну Львівської області на підставі договору купівлі-продажу від 09.10.2003, укладеного з ЗАТ фірма «Нафтогазбуд».

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння (див. правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

У цьому спорі позивач просить витребувати об`єкт нерухомого майна, який за твердженням Львівської міської ради, належить до комунальної власності та перебуває на балансі ЛКП «Львівелектротранс», однак вибув з володіння власника поза його волею.

Суд першої інстанції в оскарженому рішенні взяв до уваги те, що факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння, та вказав, що посилання позивача на довідку ЛКП «Львівелектротранс» від 15.10.2014 №30/1638 та інвентарну картку обліку основних засобів за 1969 рік як на обґрунтування перебування на балансі спірного майна саме по собі не є доказом права власності чи законного володіння.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що довідка та інвентарна картка за 1969 (з відмітками у 1993-1996 роках), довідка за 2014 рік, а також інвентарна справа, подані на підтвердження перебування з 1960-х років до цього часу спірного майна на балансі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору у справі ЛКП «Львівелектротранс».

Натомість, право комунальної власності позивача на спірне майно підтверджується рішеннями Виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих №928 від 16.11.1962 та №15 від 10.01.1963 про передачу спірної будівлі Трамвайно-тролейбусному управлінню під профілакторій та закріплення за ним земельної ділянки, рішенням Львівської обласної ради народних депутатів №728 від 27.12.1991, яким Львівське трамвайно-тролейбусне управління, правонаступником якого з 1993 року є КП «Львівелектротранс» передано у власність Львівської міської Ради народних депутатів.

Жодних доказів вибуття спірного нерухомого майна в період з 1993 року до 2013 року (рік державної реєстрації права власності за ПФ «Фрей-СЛЛВ» та за ТзОВ «Ольвія») з комунальної власності Львівської міської ради матеріали справи не містять, тому помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що позивач не довів належними і допустимими доказами наявність права власності чи законного володіння спірним майном Львівською міською радою на момент державної реєстрації права власності на майно за відповідачем ТзОВ «Ольвія», а доказів скасування реєстрації такого права власності суду не подано.

Слід зауважити, що скасування державної реєстрації права власності ТзОВ «Ольвія» у 2013 на спірне нерухоме майно є предметом позовних вимог Львівської міської ради у цій справі.

11.05.2016 право комунальної власності на будівлю по вул.Братів Тимошенків у м.Львів, 4, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення виконавчого комітету від 01.04.2016 №239 (реєстраційний номер об`єкта 921966346101).

Відтак у спірному випадку має місце подвійної реєстрації права власності на одне і те ж нерухоме майно.

Доказів наявності іншого об`єкту нерухомого майна, ніж будівля санаторію-профілакторію за адресою вул.Братів Тимошенків, 4, у м.Львові, матеріали справи не містять, навпаки із встановлених фактичних обставин справи вбачається, що об`єкт нерухомого майна, на який зареєстровано право власності за позивачем і за відповідачем є однією і тією ж будівлею.

Апеляційним судом було встановлено, що 31.01.2013 право приватної власності на будівлю санаторію-профілакторію за адресою АДРЕСА_1 , було зареєстроване за ПФ «Фрей-СЛЛВ» на підставі договору купівлі-продажу від 23.10.2003.

У цьому договорі зазначено, що майно належить продавцеві на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.02.1997, акту здачі-приймання від 03.02.1997, що підтверджується реєстраційним посвідченням №000917 від 18.02.1997.

Проте, листом ОКП «БТІ та ЕО» №5181 від 03.11.2017 та матеріалами інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1 спростовується факт видачі реєстраційного посвідчення №00917 від 18.02.1997 про право власності ЗАТ «Південенергомонтаж» на цей будинок (будівлю).

Отже, продавець не мав право відчужувати покупцеві майно, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Львова, і спірне майно вибуло з володіння Львівської міської ради поза її волею.

Згодом, ПФ «Фрей-СЛЛВ» відчужило спірне майно ТзОВ «Ольвія» (відповідачу) і відповідач покликається на те, що набув спірне майно у порядку виконавчого провадження щодо продавця, тому є добросовісним набувачем.

Відповідно до ч.2 ст.388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Так, з матеріалів справи було встановлено, що ТзОВ «Ольвія» придбало будинок санаторію-профілакторію, загальною площею 481,00 кв.м., на підставі відплатного договору купівлі-продажу, укладеного між ПП «ФРЕЙ-СЛВВ» та ТзОВ «ОЛЬВІЯ» 30.09.2013 під час виконання виконавчою провадження №39950760 від 24.09.2013 відкритого на підставі виконавчого листа від 11.09.2013 №461/7734/13-ц.

Водночас, матеріалами справи підтверджується, що договір купівлі-продажу було укладено з метою добровільного виконання боржником судового рішення за погодженням з державним виконавцем та в межах строку, наданого державним виконавцем для добровільного виконання виконавчого документа.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц викладено правові висновки щодо неможливості витребування у добросовісного набувача майна, проданого у порядку, встановленому для виконання судових рішень, а саме у п.48, п.49 вказано:

«Велика Палата Верховного Суду вважає, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

Оскільки ТзОВ «Забудова-Д» придбало земельні ділянки не внаслідок їх примусової реалізації на виконання судового рішення, а за домовленістю з ТзОВ «ОМ-АРТ» і ОСОБА_1 та з дозволу Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ, Велика Палата Верховного Суду вважає висновки судів про неможливість витребування у ТзОВ «Забудова-Д» спірних земельних ділянок помилковими».

Із врахуванням наведеного правового висновку, зробленого у спорі з подібними фактичними обставинами, колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що відповідач придбав майно у виконавчому провадженні, відкритому щодо продавця, проте, не внаслідок його примусової реалізації, а в порядку добровільного виконання боржником виконавчого документа, за домовленістю між сторонами, в тому числі досягненням домовленості про порядок оплати майна на рахунок органу державної виконавчої служби, та вважає помилковим висновок суду першої інстанції про неможливість витребування спірного майна від ТзОВ «Ольвія».

У п. 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19 зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Як було встановлено, у спірному випадку, будівля санаторію-профілакторію за адресою вул.Братів Тимошенків, 4, у м.Львові, вибула з володіння Львівської міської ради поза волею власника, а тому вимога позивача про витребування майна від останнього набувача (ТзОВ «Ольвія») підлягає задоволенню.

Водночас, позивач просив скасувати державну реєстрацію права приватної власності ТзОВ «Ольвія» на об`єкт нерухомого майна будинок санаторію-профілакторію загальною площею 481,0 кв.м. по вул. Братів Тимошенків, 4, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 4725246101) із закриттям розділу.

Слід зазначити, що судове рішення про витребування нерухомого майна як такого, право на яке зареєстроване двічі, є підставою як для закриття розділу Державного реєстру прав на нерухоме майно, так і для перенесення з розділу, який підлягає закриттю, до розділу, який залишається, відомостей про права на це нерухоме майно, крім права власності. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 10.04.2024 у справі №910/3419/22.

Тому скасування державної реєстрації права власності відповідача та закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не можуть становити зміст окремих позовних вимог і у задоволенні такої вимоги слід відмовити.

Відповідно до вимог п.3, п.4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги слід задовольнити, оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

В порядку статті 129 ГПК України судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги слід покласти на сторони пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Вимоги апеляційної скарги Львівської міської ради задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 07.03.2024 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково.

Витребувати із чужого незаконного володіння від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ольвія» (81364, Львівська обл., Мостиський р-н, с.Острожець, вул.Шевченка, 131, ідентифікаційний код 22350798) на користь власника Львівської міської ради (79008, м.Львів, пл.Ринок,1, ідентифікаційний код 04055896) будинок №4 на вул. Братів Тимошенків, 4, у м.Львові, загальною площею 481,0 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 4725246101.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3. Судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційних скарг покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

4. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Ольвія» (81364, Львівська обл., Мостиський р-н, с.Острожець, вул.Шевченка, 131, ідентифікаційний код 22350798) на користь Львівської міської ради (79008, м.Львів, пл.Ринок,1, ідентифікаційний код 04055896) 148 595,00 грн. (сто сорок вісім тисяч гривень п`ятсот дев`яносто п`ять копійок) судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

5. Місцевому господарському суду видати відповідні накази.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 23.09.2024.

Головуючий суддяЖелік М.Б.

суддяГалушко Н.А.

суддя Орищин Г.В.