Постанова

від 17.09.2024 по справі 910/18918/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2024 р. Справа№ 910/18918/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

секретар

судового засідання Рибчич А.В.

за участю

представників:

від позивача - Бєльський-Панасюк О.О.

від відповідача-1 - Повар О.М., Кокодинський В.О.

від відповідача-2 - Дзюбенко С.М.

від відповідача-3 - не з`явилися

від відповідача-4 - Бондар О.В.

від третьої особи-1 - Колюсюк С.Л.

від третьої особи-2 - не з`явилися

розглянувши апеляційну скаргу Держави України в особі Кабінету Міністрів України

на ухвалу Господарського суду м. Києва від 10.07.2024 р.

у справі № 910/18918/23 (суддя - Васильченко Т.В.)

за заявою Держави України в особі Кабінету Міністрів України

про забезпечення позову, подану одночасно з пред`явленням позову

за позовом Держави України в особі Кабінету Міністрів України

до 1. Акціонерного товариства "Банк Авангард"

2. ОСОБА_1

3. ОСОБА_2

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційний капітал Україна"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1. Національного банку України

2. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення коштів

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2023 року Держава України в особі Кабінету Міністрів України звернулася до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства "Банк Авангард", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційний капітал Україна" про стягнення коштів.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що у відповідності до Указу Президента України від 11.05.2022 р. № 326 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 травня 2022 року "Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів" фінансові активи Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" перейшли у власність держави, а відтак і грошові кошти, отримані від фінансових активів, підлягали перерахуванню (примусовому вилученню) на користь держави, однак відповідач-1 та відповідач-4 несвоєчасно перерахували грошові кошти за цінними паперами, у зв`язку з чим заявник просить солідарно стягнути з Акціонерного товариства "Банк Авангард" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційний капітал Україна" інфляційні втрати у розмірі 1340449233,67 грн та 3% річних у розмірі 208570081,02 грн за порушення строків повернення коштів. При цьому, оскільки за час користування коштами без належних правових підстав банк їх використав для отримання прибутку, частина з якого, на думку позивача, в подальшому, спрямована на виплату винагороди кінцевим бенефіціарним власникам банку - фізичним особам, просить також солідарно стягнути з відповідачів -1, -2 та -3 отриманий дохід у розмірі 630000000,00 грн.

Разом з позовною заявою Державою України в особі Кабінету Міністрів України подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме та рухоме майно, а також грошові кошти, що належать Акціонерногому товаристу "Банк Авангард", Товариству з обмеженою відповідаьністю "Інвестиційний капітал Україна" в межах суми у розмірі 1340449233,67 грн та накладення арешту на нерухоме та рухоме майно, а також грошові кошти, що належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в межах суми у розмірі 630000000,00 грн.

Оскаржуваною ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.07.2024 р. у справі № 910/18918/23 відмовлено у задоволенні заяви Держави України в особі Кабінету Міністрів України про забезпечення позову.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Держава України в особі Кабінету Міністрів України подала апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та задовольнити заяву про забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 р. апеляційну скаргу у справі № 910/18918/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 910/18918/23 та призначено до розгляду на 12.08.2024 р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 р. задоволено заяви Акціонерного товариства "Банк Авангард" та ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні у справі № 910/18918/23 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Станом на 12.08.2024 р. матеріали оскарження ухвали Господарського суду м. Києва від 10.07.2024 р. у справі № 910/18918/23 не надійшли до Північного апеляційного господарського суду, у зв`язку з чим ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 р. відкладено розгляд справи до 17.09.2024 р.

17.09.2024 р. через канцелярію суду від відоповідача-1 надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому останній просить суд долучити до матеріалів справи копії клопотання позивача від 11.09.2024 р. про витребування доказів у справі № 910/18918/23, клопотання Національного банку України від 11.09.2024 р. про витребування доказів у справі № 910/18918/2, а також листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 49-8802/23 від 26.07.2023 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як передбачено ст. ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зі змісту поданого відповідачем-1 клопотання вбачається, що останній просить долучити до матеріалів клопотання інших учасників справи, які не є доказами у розумінні ч. 1 ст. 73 ГПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача-1 про долучення до матеріалів справи клопотання про витребування доказів у справі № 910/18918/23 та клопотання Національного банку України від 11.09.2024 р. про витребування доказів у справі № 910/18918/2.

Стосовно клопотання відповідача-1 про долучення до матеріалів справи листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 49-8802/23 від 26.07.2023 р., колегія суддів зазначає наступне.

За ч. 2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Як передбачено з ч. 4 ст. 80 ГПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною 8 статті 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Враховуючи вищенаведені положення процесуального законодавства, апеляційний суд зазначає, що відповідач-1 не надав доказів неможливості подання до суду першої інстанції клопотання про долучення до матеріалів справи листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 49-8802/23 від 26.07.2023 р. з причин, які об`єктивно не залежали від нього.

Отже, клопотання відповідача-1 про долучення до матеріалів справи листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 49-8802/23 від 26.07.2023 р. слід залишити без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України.

У судовому засіданні 17.09.2024 р. представники позивача, відповідача-1, -2, -4 та третьої особи-1 надали усні пояснення по суті апеляційної скарги, представники відповідача-3 та третьої особи-2 не з`явились, хоча повідомлялись належним чином про час і місце розгляду скарги.

Так відповідач-3 був повідомлений про час і дату розгляду справи шляхом направлення поштового відправлення, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Третя особа-2 про час та дату розгляду справи повідомлялась електронною поштою відповідно до ч. ч. 6, 7, 8 ст. 120 ГПК України та в порядку ч. 4 ст. 122 ГПК України через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України.

Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Згідно з ч. 3 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Копію ухвали від 30.07.2024 р. у справі № 910/18918/23 третій особі-2 доставлено до електронного кабінету, доказом чого є довідка про доставку електронного документа, що міститься в матеріалах справи.

Також згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала від 30.07.2024 р. у справі № 910/18918/23 оприлюднена у реєстрі 01.07.2024 р.

Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання представників відповідача-3 та третьої особи-2 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення призведе до безпідставного затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об`єктивного розгляду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1, -2, -4 та третьої особи-1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявник посилається на те, що в межах розгляду спору щодо несвоєчасного повернення державних коштів та отриманого доходу за ними, заява про забезпечення позову є співмірним та адекватним заходом, оскільки з однієї сторони спір стосується правомірності набуття доходу та користування державними коштами під час воєнного стану, а з іншої можливістю у відповідачів розпоряджатися грошовими коштами у спосіб, що утруднить виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. При зверненні до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заявник зобов`язаний надати докази того, що запропонований захід забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову не повинні мати наслідком припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову.

Отже, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову та їх оцінка судами з належним відображенням у судових рішеннях висновків здійсненої оцінки.

Так, умовою застосування заходів забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

У кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2024 р. у справі № 908/2835/22 (908/1829/23), від 09.06.2021 р. у справі № 914/2438/20, від 24.05.2021 р. у справі № 910/3158/20.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач посилається на несвоєчасне виконання відповідачами рішення Ради національної безпеки і оборони України, що свідчить про безпідставне використання державних коштів у власних інтересах, у зв`язку з чим подає заяву про забезпечення позову, однак встановлення фактичних обставин у справі, в тому числі виконання чи невиконання відповідачами зобов`язань, встановлюється судом на підставі доказів під час розгляду справи по суті, а не на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.

Вжиття заходів на майбутнє, без доведеності вини, не є підставою для вжиття заходів забезпечення позову, так само, як і можливість відповідача розпоряджатися коштами на рахунку не є самостійною достатньою підставою для забезпечення позову у визначений позивачем спосіб.

При цьому, позивачем не було наведено достатніх належних та допустимих у розумінні положень Господарського процесуального кодексу України доказів наявності обставин, які б дійсно могли призвести до ускладнення виконання судового рішення по справі у разі задоволення позову.

Так, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що під час розгляду даної справи відповідачі вчиняють дії, направлені на відчуження ними майна та грошових коштів, що належать на праві власності останнім.

При цьому, заява про забезпечення позову не може ґрунтуватися на припущеннях заявника.

Посилання скаржника на те, що невжиття заходів забезпечення може унеможливити поновлення порушених прав та інтересів позивача є тільки його припущеннями, які не підтверджуються належними доказами.

Саме лише посилання заявника на несвоєчасне перерахування грошових коштів за цінними паперами та безпідставне користування ними, не є достатньою правовою підставою, визначеною вимогами Господарського процесуального кодексу України, для вжиття заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідачів або пов`язаних з ними інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Заявником не наведено суду переконливого обґрунтування наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову; не доведено необхідності обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів всіх відповідачів на даному етапі судового розгляду; не вмотивовано припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Окрім цього, вимоги заявника щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме та рухоме майно, а також грошові кошти, що належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в межах суми у розмірі 630000000,00 грн є неспівмірними та необґрунтованими, оскільки, як вбачається із прохальної частини позовної заяви, в цій частині позовні вимоги пред`явлені до банку та фізичних осіб, тоді як накласти арешт на майно та грошові кошти просить лише відносно фізичних осіб.

Крім цього, застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на рухоме та нерухоме майно боржників у межах суми вимог при відсутності відомостей про вартість такого майна є не виконуваним (постанова Верховного Суду від 28.03.2019 р. у справі № 824/239/2018).

За таких обставин відсутні правові підстави для вжиття заходів забезпечення позову Держави України в особі Кабінету Міністрів України та скасування ухвали Господарського суду м. Києва від 10.07.2024 р. у справі № 910/18918/23.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання необхідно покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Держави України в особі Кабінету Міністрів України залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду м. Києва від 10.07.2024 р. у справі № 910/18918/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Міністерство юстиції України.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 23.09.2024 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран