Постанова

від 10.09.2024 по справі 927/998/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2024 р. Справа№ 927/998/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Барсук М.А.

при секретарі: Реуцькій Т.О.

за участю представників сторін

від прокуратури : Вакулюк Д.С. (посвідчення №070088 від 01.03.2023)

від позивача 1: не з`явився

від позивача 2: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ"

на рішення господарського суду Чернігівської області від 25.10.2023

у справі №927/998/22 (суддя Белов С.В.)

за позовом Керівника Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача-1: Сосницької селищної ради Корюківського району Чернігівської області, позивача-2: комунального некомерційного підприємства "Сосницька лікарня" Сосницької селищної ради

до товариства з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ"

про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 145710, 76 грн,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2022 року керівником Корюківської окружної прокуратури подано позов в інтересах держави в особі позивача-1: Сосницької селищної ради Корюківського району Чернігівської області, позивача-2: Комунального некомерційного підприємства "Сосницька лікарня" Сосницької селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ", у якому прокурор просить суд визнати недійсними додаткові угоди до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВ147-237-21 від 10.02.2021 та стягнути з «ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ» на користь Комунального некомерційнго підприємства Сосницька лікарня Сосницької селищної ради (код ЄДРПОУ 02006515) безпідставно отримані кошти в сумі 145710,76грн;

20 жовтня 2023 року до суду від прокуратури надійшли пояснення у якому прокурор уточнив пункт 5 позовної заяви, зокрема зазначивши, що просить стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти у сумі 145710,76 грн на користь місцевого бюджету Сосницької селищної об`єднаної територіальної громади. (а.с.74-76 т.2 )

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 25.10.2023 позов задоволено повністю.

Визнано недійсною додаткову угоду від 11.02.2021 щодо зміни ціни до договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВ147-237-21 від 10.02.2021, укладену між комунальним некомерційним підприємством «Сосницька лікарня» Сосницької селищної ради та товариством з обмеженою відповідальністю «ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ».

Визнано недійсною додаткову угоду від 12.02.2021 щодо зміни ціни до договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВ147-237-21 від 10.02.2021, укладену між комунальним некомерційним підприємством «Сосницька лікарня» Сосницької селищної ради та товариством з обмеженою відповідальністю «ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ».

Визнано недійсною додаткову угоду від 15.02.2021 щодо зміни ціни до договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВ147-237-21 від 10.02.2021, укладену між комунальним некомерційним підприємством «Сосницька лікарня» Сосницької селищної ради та товариством з обмеженою відповідальністю «ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ».

Стягнуто з ТОВ «ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ» на користь місцевого бюджету Сосницької селищної об`єднаної територіальної громади 145710,76 грн безпідставно отриманих коштів.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ» на користь Чернігівської обласної прокуратури 4962, 00 грн судового збору.

Стягнуто з комунального некомерційного підприємства "Сосницька лікарня" Сосницької селищної ради на користь Чернігівської обласної прокуратури 4962, 00 грн судового збору.

Мотивуючи рішення, господарський суд зазначив, що спірні додаткові угоди укладені з порушення Закону України «Про державні закупівлі», а також те, що визнання їх недійсними виключає існування правових підстав для утримання відповідачем різниці між фактичною вартістю товару та сплаченою позивачем-2 на виконання недійсним додаткових угод з урахуванням спожитого обсягу природного газу.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Чернігівської області від 25.10.2023 повністю. Ухвалити нове рішення, яким в позовних вимогах відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд не врахував, що:

1) прокурором обрано невірний спосіб захисту інтересів держави;

2) прокурором не доведено належними та допустимими доказами, що спірні додаткові угоди укладені з порушенням вимог ч. 4 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а тому відповідно до презумпції правомірності правочину вони є правомірними;

3) спірні додаткові угоди укладені відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі». Спірні кошти були сплачені позивачем відповідачу на підставі договору, а отже не можуть вважатись безпідставно набутими.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 16.11.23 апеляційну скаргу у справі №927/998/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.

З огляду на те, що вказана апеляційна скарга подана 16.11.2023 безпосередньо до суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування у суду першої інстанції матеріалів справи №927/998/22 та відкладення вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою до надходження матеріалів даної справи з суду першої інстанції.

Листом Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 витребувано з господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/998/22.

27.11.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №927/998/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ" на рішення Чернігівської області від 25.10.2023 у справі №927/998/22 та призначено до розгляду на 30.01.2024 о 10 год. 45 хв.

08.01.2024 через систему «Електронний суд» Північного апеляційного господарського суду від представника товариства з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ" Антоненко Людмили Анатоліївни надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 задоволено клопотання представника товариства з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ" Антоненко Людмили Анатоліївни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

11.12.2023 через систему «Електронний суд» Північного апеляційного господарського суду від представника ТОВ "ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/2321/22.

Враховуючи те, що Верховним Судом 24.01.2024 прийнято постанову у справі №922/2321/22 колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

29.02.2023 від відповідача надійшли пояснення, у яких зазначено про відсутність підстав для застосування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у справі №922/2321/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 відкладено судове засідання на 12.03.2024.

12.03.2024 судове засідання не відбулось в зв`язку з оголошенням повітряної тривого, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 судове засідання було відкладено на 16.04.2024.

05.04.2024 через канцелярію суду від прокуратури надійшли письмові пояснення у справі.

16.04.2024 судове засідання не відбуло, в зв`язку з вимкненням світла та оголошенням повітряної тривоги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду судове засідання було відкладено до 28.05.2024.

21.05.2024 через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №918/1043/21, обставини в якій є подібними обставинам даної справи та від висновків якої залежить правильне вирішення справи №927/998/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 розгляд справи було відкладено до 25.06.2024.

25.06.2024 через канцелярію суду від представника прокуратури надійшли письмові заперечення щодо клопотання про зупинення, в яких зазначив, що правовідносини у справах не є подібними та відрізняються за складом учасників, за правовими підставами та фактичними обставинами справи.

25.06.2024 судове засідання не відбулось в зв`язку з перебуванням судді Барсук М.А. на лікарняному, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 розгляд справи призначено на 04.07.2024.

04.07.2024 через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційною скаргою ТОВ «Рейнір Бізнес Груп» щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четверної статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII.

У судовому засіданні, 04.07.2024 представник прокуратури заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, та надати можливість ознайомитись із клопотанням відповідача про зупинення провадження у справі від 04.07.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.20.24 клопотання було задоволено, розгляд справи відкладено до 10.09.2024.

15.07.2024 через канцелярію суду від представника прокуратури надійшли письмові заперечення на клопотання відповідача, зазначив, що правовідносини які є предметом розгляду конституційної скарги, не є подібними до правовідносин у справі №927/998/22, а тому висновки Конституційного Суду України за результатами розгляду вказаної скарги не можуть вплинути на результати розгляду даної справи.

23.07.2024 через канцелярію суду від представника відповідача надійшли пояснення на заперечення до клопотання про зупинення провадження у справі.

У судове засідання, 10.09.2024 представники позивачів 1, 2 та відповідача не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце справи сторони повідомлялись належним чином, а саме шляхом направлення процесуальних документів на офіційну електронну адресу сторін в підсистемі "Електронний суд", що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа, (а.с.93-98 т.3).

Відповідно до ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового ухвалу на офіційну електронну адресу особи.

Частинами 5 та 7 ст. 6 ГПК України визначено, що суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, колегія суддів, зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивачів 1, 2 та відповідача у судовому засіданні 10.09.2024.

Представник прокуратури, у судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів заслухавши думку представника прокуратури, дослідивши клопотання та заперечення на клопотання, ухвалила відмовити в задоволенні клопотань від 21.05.2024 та від 04.07.2024 про зупинення провадження у справі, оскільки правовідносини які є предметом розгляду конституційної скарги, а також у справі №918/1043/21 що перебуває на розгляді Великою Палатою Верховного Суду справи, не є подібними до правовідносин у даній справі №927/998/22, а тому висновки Конституційного Суду України за результатами розгляду вказаної скарги та не можуть вплинути на результати розгляду даної справи, наявні у справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду у даній справі.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги та матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури, з урахуванням правил ст.ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 05 січня 2021 на веб-порталі публічних закупівель «Рrоzоrrо» Комунальним некомерційним підприємством "Сосницька лікарня" Сосницької селищної ради розміщено оголошення за №UА-2021-01-05-000758-с про намір здійснити закупівлю газового палива обсягом 120000 м.куб за бюджетні кошти та розміщено тендерну документацію з вимогами до учасників та предмету закупівлі. (а.с. 94-95 т.1)

ТОВ «ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ» визнано переможцем торгів відповідно до протоколу розкриття тендерних пропозицій від 22.01.2021.(а.с.96 т.1 )

10 лютого 2021 року за результатами проведення відкритих торгів між Комунальним некомерційним підприємством "Сосницька лікарня" Сосницької селищної ради та ТОВ «ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ» укладено договір постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВ147-237-21 від 10.02.2021 (а.с.29-36 т.1) зі строком виконання з 01.01.2021 до 31.12.2021, згідно з п. 1.1якого Постачальник зобов`язується передати у власність Споживачу природний газ, код за ДК 021:2015 09120000-6 Газове паливо (Природний газ), а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором. Річний плановий обсяг постачання газу - до 120000 куб.м.

Планові обсяги постачання газу по місцях визначено в Додатку №1, що є невід`ємною частиною цього Договору (п.1.3. Договору).(а.с.37 т.1)

Загальна ціна одного кубічного метру природного газу складає 7,49 грн, в т.ч. ПДВ 20% та компенсація вартості послуги доступу до потужності. Загальна сума Договору складає 898800,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% (п.3.2., 3.6. Договору).

ТОВ «ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ» звернулось до позивача-2 з листом №4704-Єл-341/291-0121, в якому зазначило про підвищення вартості природного газу на ринку України у січні 2021 року та просило підписати додаткову угоду щодо зміни ціни (а.с. 42 т.1).

На підтвердження зростання ціни відповідач надав цінову довідку Харківської торгово-промислової палати №62/21 від 14.01.2021 (а.с. 43 т.1), в якій зазначено, що середньозважена ціна газу у грудні 2020 року (станом на 31.12.2020) становила 6329,75 грн/1000 куб.м; а у січні 2021 року (станом на 13.01.2021) 7924,07 грн/1000 куб.м; зміна ціни +25,19%.

11 лютого 2021 між ТОВ «ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ» та Комунальним некомерційним підприємством «Сосницька лікарня» Сосницької селищної ради укладено додаткову угоду щодо зміни ціни до Договору (а.с.40 т.1), за умовами якої, сторони домовились викласти пункт 3.2. Договору в наступній редакції: «ціна одного кубічного метру (куб.м.) природного газу включає компенсацію вартості послуги доступу до потужності, а також ПДВ 20%. Загальна ціна одного кубічного метру природного газу з 01.01.2021 складає 8,23825 грн, в т.ч. ПДВ 20%.»

При цьому п.1.2. Договору сторони дійшли згоди викласти у наступній редакції: «річний плановий обсяг постачання газу - до 109100,84 куб.м.».

ТОВ «ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ» звернулось до позивача-2 з листом №4704-Єл-341/292-0121, в якому з посиланням на підвищення вартості природного газу на ринку України у січні 2021 року просило підписати додаткову угоду щодо зміни ціни (а.с. 48 т.1).

На підтвердження зростання ціни відповідач надав цінову довідку Харківської торгово-промислової палати №116/21 від 20.01.2021 (а.с. 49 т.1), в якій наведена вартість природного газу на європейських хабах (газорозподільчих центрах) до кордону України, згідно яких зміна ціни становить: +31,87%, +28,05%, +30,07%.

12 лютого 2021 року між ТОВ «ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ» та Комунальним некомерційним підприємством "Сосницька лікарня" Сосницької селищної ради укладено додаткову угоду щодо зміни ціни до Договору (а.с.46 т.1), за умовами якої, сторони домовились викласти пункт 3.2. Договору в наступній редакції: «ціна одного кубічного метру (куб.м.) природного газу включає компенсацію вартості послуги доступу до потужності, а також ПДВ 20%. Загальна ціна одного кубічного метру природного газу з 01.01.2021 року складає 9,06125, в т.ч. ПДВ 20%».

При цьому п.1.2. Договору сторони дійшли згоди викласти у наступній редакції: «річний плановий обсяг постачання газу - до 99191,61 куб.м.».

ТОВ «ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ» звернулось до позивача-2 з листом №4704-Єл-341/290-0121, в якому з посиланням на підвищення вартості природного газу на ринку України у січні 2021 року просило підписати додаткову угоду щодо зміни ціни (а.с. 53 т.1).

На підтвердження зростання ціни відповідач надав цінову довідку Харківської торгово-промислової палати №1757/20 від 04.01.2021 (а.с. 54 т.1), в якій зазначено, що середньозважена ціна газу у грудні 2020 року (станом на 29.12.2020) становила 6329,75 грн/1000 куб.м; а у січні 2021 року (станом на 29.12.2020) 7558,18 грн/1000 куб.м; зміна ціни +19,41%.

15 лютого 2021 між ТОВ «ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ» та Комунальним некомерційним підприємством "Сосницька лікарня" Сосницької селищної ради укладено додаткову угоду щодо зміни ціни до Договору (а.с.51 т.1), за умовами якої, сторони домовились викласти пункт 3.2. Договору в наступній редакції: «ціна одного кубічного метру (куб.м.) природного газу включає компенсацію вартості послуги доступу до потужності, а також ПДВ 20%. Загальна ціна одного кубічного метру природного газу з 01.01.2021 складає 9,96647 грн, в т.ч. ПДВ 20%».

При цьому п.1.2. Договору сторони дійшли згоди викласти у наступній редакції: «річний плановий обсяг постачання газу - до 90182,38 куб.м.».

Факт постачання відповідачем позивачу-2 з січня по лютий 2021 року природного газу на підставі договору з урахуванням збільшеної ціни та обсягів, зазначених у додаткових угодах до нього підтверджується наявними у матеріалах справи актами прийому-передачі на загальний обсяг 100545,959 м3.

Наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями підтверджується, що позивачем-2 перераховано відповідачу на виконання договору 898 800,00 грн.(а.с.56,58,59,61,62 т.1)

Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор посилається на те, що:

- в частині визнання недійсними спірних додаткових угод до договору, прокурор зазначив, що спірні додаткові угоди укладені позивачем-2 та відповідачем з порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що полягає в зміні ціни за одиницю товару у бік збільшення за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, що призвело до безпідставно зменшення обсягу закупівлі;

- враховуючи те, що позивач-2 сплатив кошти за поставлене газове паливо відповідно до ціни, вказаної у спірних додаткових угодах, тобто за збільшеною ціною, прокурор на підставі ст. 670 Цивільного кодексу України просив також стягнути з відповідача 145710,76грн сплачених позивачем-2 коштів;

- оскільки внаслідок укладення спірних додаткових угод до Договору, позивачу-2 недопоставлено природній газ в обсязі 19 454,041 куб.м. вартістю 145710,76 грн, прокурор зазначив, що зазначена сума підлягає поверненню позивачу-2, як надміру сплачені кошти.

За наслідками розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на те, що спірні додаткові угоди укладені з порушення Закону України «Про державні закупівлі», а також те, що визнання їх недійсними виключає існування правових підстав для утримання відповідачем різниці між фактичною вартістю товару та сплаченою позивачем-2 на виконання недійсним додаткових угод з урахуванням спожитого обсягу природного газу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів та при цьому керується наступним.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Матеріали позовної заяви свідчать про те, що її подано прокурором в особі Сосницької селищної ради Корюківського району Чернігівської області та Комунального некомерційного підприємства "Сосницька лікарня" Сосницької селищної ради у зв`язку з невиконанням ними своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною другою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини перша, четверта та восьма статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, зокрема, що до повноважень міської ради належить питання стосовно розгляду прогнозу місцевого бюджету, затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, затвердження звіту про виконання бюджету.

Тобто, Сосницька селищна рада Корюківського району Чернігівської області є органом, який наділений повноваженнями щодо розпорядження коштами місцевого бюджету. Правомірне та раціональне використання бюджетних коштів беззаперечно становить інтерес територіальної громади в особі Сосницька селищна рада Корюківського району Чернігівської області.

До подання позову прокуратурою здійснено попереднє листування з Сосницькою селищною радою та поінформовано про порушення Закону України «Про публічні закупівлі» під час укладання додаткових угод.

Згідно відповіді Сосницької селищної ради (лист №04-20/684 від 06.10.2022) (а.с. 69 т.1) інформація щодо виконання Договору відсутня, у зв`язку з тим, що договір укладено між КНП "Сосницька лікарня" Сосницької селищної ради та ТОВ "ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ"; заходи щодо стягнення надміру сплачених коштів Сосницькою селищною радою не вживались.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначене у сукупності свідчить про Сосницькою селищною радою не вжито належних заходів до повернення надмірно сплачених коштів, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом, що в свою чергу свідчить про неналежний захист нею своїх інтересів.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України з позовом про визнання правочину недійсним може звернутися одна із сторін або інша заінтересована особа, яка заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом.

Таким чином, Сосницька селищна рада, яка забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів має повноваження контролю за використанням виділених бюджетних коштів та звернення до суду - є належним позивачем у даних спірних правовідносинах.

За таких обставин, колегія суддів визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про доведеність існування підстав для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду з даним позовом в особі Сосницької селищної ради.

Комунальне некомерційне підприємство "Сосницька лікарня" Сосницької селищної ради є стороною договору та отримувало фінансування для закупівлі природного газу за рахунок коштів місцевого бюджету.

Прокуратурою до подання позову здійснено попереднє листування з Комунальним некомерційним підприємством "Сосницька лікарня" Сосницької селищної ради та поінформовано про порушення Закону України «Про публічні закупівлі» під час укладання додаткових угод.

Згідно відповіді Комунального некомерційного підприємства "Сосницька лікарня" Сосницької селищної ради (лист №397 від 14.09.2022), КНП "Сосницька лікарня" повідомила, що нею не вживались заходи щодо стягнення надміру сплачених коштів за Договором; КНП "Сосницька лікарня" не зверталась з позовом до суду і в подальшому такі заходи нею самостійно вживатись не будуть. (а.с. 65 т.1 )

Вказане у сукупності свідчить про те, що компетентні органи були достеменно обізнані з фактом порушення законодавства у сфері публічних закупівель і у них було достатньо часу для вжиття заходів реагування на порушення інтересів держави, проте вони таких заходів не вжито.

У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивачів про намір подати до суду цей позов.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що прокурором доведено бездіяльність позивачів, як підставу для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Задовольняючи первісні позовні вимоги суд першої інстанції керувався тим, що відповідачем не доведено існування підстав для збільшення ціни договору, з посиланням на правову позицію, що викладена у постановах Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №903/366/22 та Об`єднаної Палати Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

24 січня 2024 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі №922/2321/22 (провадження №12-57гс23) в аналогічній справі про визнання недійсними додаткових угод за позовом прокурора (про зменшення обсягу та збільшення вартості), у якій викладено висновок щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII щодо можливості зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 ГПК України).

Враховуючи викладене, те що позовні вимоги у даній справі також обґрунтовані з посиланням на п. 2 ч. 5 статті 41 Закону № 922-VIII щодо можливості зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, колегія суддів дійшла висновку про необхідність здійснення апеляційного перегляду з урахуванням викладеної у постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 (провадження №12-57гс23) правової позиції.

Крім того, у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ЦПК України така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Подібний висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20), а також постанови Касаційного цивільного суду від 20.09.2023 у справі № 306/2120/21 провадження № 61-12924св22.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє викладені в поданій 29.02.2024 заяві відповідача твердження щодо відсутності підстав для застосування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 (провадження №12-57гс23).

Факт задоволення Верховним Судом від 24.01.2024 позовних вимог у справі №922/2321/22 (провадження №12-57гс23), які є аналогічними до тих, що розглядаються у даній справі, спростовує твердження скаржника про обрання прокурором невірного способу захисту.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону № 922-VIII договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За частиною другою статті 189 Господарського кодексу України (далі - ГК України) ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки (ч.ч. 1, 2 ст. 334 ЦК України ).

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону № 922-VIII умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону № 922-VIII вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону № 922-VIII, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII. У цьому Законі в редакції до 19 квітня 2020 року норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: «Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі».

Отже, вказана норма Закону № 922-VIIIв редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель» № 114-IX від 18 вересня 2019 року (далі - Закон № 114-ІХ), яким Закон № 922-VIII було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Таким чином, в новій редакції норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

Як убачається з пояснювальної записки до проекту Закону № 114-ІХ, метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов`язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії «ціновому демпінгу» коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.

За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом № 114-ІХ у вказану норму пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати «ціновий демпінг» з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

Таким чином, ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 (провадження №12-57гс23).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на момент укладення Комунальним некомерційним підприємством "Сосницька лікарня" Сосницької селищної ради та ТОВ "ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ" договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВ147-237-21 від 10.02.2021 сторонами погоджені всі істотні умови, а саме відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 3.2., 3.6. Договору обсяг постачання газу складав 120000 куб.м; ціна газу на момент укладання Договору становила 7,49 грн за 1 м3; загальна сума Договору 898800,00 грн.

Натомість, внаслідок укладення зазначених вище Додаткових угод до Договору, фактично ціну за одиницю товару збільшено на 2,47647 грн (з 7,49 грн до 9,96647 грн) або на 33,1%, порівняно з погодженою під час закупівлі ціною. Одночасно, внаслідок укладення додаткових угод планові обсяги постачання газу зменшено з 120000 куб. м до 100545,959 куб. м (на 19454,041 куб. м) або на 16,2%.

Водночас як зазначено вище з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, що відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

Оспорювані додаткові угоди місять положення, відповідно до яких змінено ціну одиниці товару, поставленого до моменту їх укладення.

Разом з тим, ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається відповідно до частини третьої статті 632 ЦК України.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Враховуючи вищевикладене та висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання спірних додаткових угод недійсними на момент їх укладення, свідчать про те, що вони суперечать пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», принципам максимальної економії, ефективності та пропорційності закупівель, встановлених ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі», а відтак - про наявність підстав для визнання їх недійсними відповідно до ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює права позивача, то судом може бути застосований інший ефективний спосіб захисту порушеного права в рамках заявлених позовних вимог (пункт 56 постанови Великої Палати Верховного суду від 22.09.2022 у справі №125/2157/19).

Недійсність спірних додаткових угод означає, що зобов`язання сторін регулюються виключно Договором, тобто і поставка товару, і його оплата мають здійснюватися сторонами відповідно до умов саме первісної редакції укладеного Договору.

Оскільки оспорювані додаткові угоди від 11.02.2021, від 12.02.2021 та від 15.02.2021 щодо зміни ціни до договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВ147-237-21 від 10.02.2021 є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між сторонами договору щодо ціни газу, поставленого за договором №41АВ147-237-21 від 10.02.2021, мали регулюватись первісною редакцію Договору, згідно з яким ціна куб.м. газу становила 7,49 грн, в т.ч. ПДВ, а річний плановий обсяг газ становив 120000 куб.м.

За договором №41АВ147-237-21 від 10.02.2021 у січні - лютому 2021 року відповідачем поставлено споживачу 100545,959 куб.м. газу за ціною 9,96647 грн, з ПДВ. (а.с. 55,57,60 т.1)

Враховуючи встановлення факту недійсності оспорюваних додаткових угод, те, що ціна куб.м. газу у первісні редакції договору визначена у розмірі 7,49 грн (з ПДВ), а також те, що фактично за договором поставлено 100545,959 куб.м. газу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вартість поставленого відповідачем природного газу становить 753089,24 грн. Проте позивач 2 за вказаний обсяг спожитої електричної енергії сплатив відповідачу 898800,00 грн.

Таким чином, грошові кошти в сумі 145710,76 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути позивачу 2, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, від 16.05.2021 у справі №910/11847/19 викладено правовий висновок, відповідно якого правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями БК України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (Порядок).

Відповідно до статті 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Пунктом 18 частини 1 статті 2 БК України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац третій пункту 7 Порядку).

Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (підпункт 6.20) та від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 (підпункт 6.22)).

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини першої статті 2 БК України).

Абзацами першим та другим пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абзацу другого пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Таким чином, Комунальне некомерційне підприємство "Сосницька лікарня" Сосницької селищної ради у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі природного газу за Договором, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня (висновки КГС ВС, викладені у підпункті 6.49 постанови від 16.03.2021 у справі №910/11847/19).

При цьому розпорядником коштів місцевого бюджету є Сосницька територіальна громада, яка надала КНП кошти з місцевого бюджету для закупівлі природного газу за Договором.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у даному випадку визнання недійсними спірних додаткових угод має наслідком повернення надлишково сплачених коштів саме до місцевого бюджету, чим буде відновлене порушене право Сосницької територіальної громаді в особі позивача-2, який є розпорядником таких коштів.

Дослідивши матеріали наявні у справі, в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дав належну оцінку доказам у справі та виніс законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищезазначене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржником не доведено обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надано, а тому погоджується із рішенням Господарського суду Чернігівської області від 25.10.2023 у справі №927/998/22, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ" на рішення господарського суду Чернігівської області від 25.10.2023 у справі №927/998/22 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 25.10.2023 у справі №927/998/22 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4.Матеріали справи №927/998/22 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 24.09.2024

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Барсук