Рішення

від 11.09.2024 по справі 913/277/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5, м. Харків, 61022, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року м.Харків Справа № 913/277/24

Провадження №18/913/277/24

Господарський суд Луганської області у складі судді Корнієнко В.В. за участю секретаря судового засідання Крейтор В.С., розглянув в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства Сільськогосподарської виробничої фірми «Агро», м. Київ

до відповідача - держави - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м. Москва, Російська Федерація

про стягнення 808.438.182,17 грн.

Представники сторін у судове засідання не прибули.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивачем заявлено вимоги про відшкодування з відповідача збитків в сумі 808.438.182,17 грн, заподіяних відповідачем внаслідок повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, захоплення нерухомого та рухомого майна, що належить позивачу (будівлі, споруди, речові права на земельні ділянки, обладнання, устаткування, транспортні засоби, товарно-матеріальні цінності, запаси, сільськогосподарська продукція тощо).

Із заявлених позивачем до відшкодування збитків:

- 314.381.871,11 грн - реальні збитки (станом на дату завдання шкоди 03.03.2022 становило 10.746.297,92 доларів США);

- 494.056.311,06 грн - упущена вигода (станом на дату завдання шкоди 03.03.2022 становило 16.887.984,95 доларів США).

Позивач у позовній заяві обґрунтував свої вимоги наступним:

- Приватне підприємство Сільськогосподарська виробнича фірма «Агро» (далі - Позивач та/або ПП СВФ «Агро») є підприємством агропромислового сектору, що здійснює господарську діяльністю насамперед у сферах вирощування зернових, бобових та олійних культур. Позивач є частиною групи компаній «Агротон» - диверсифікованого вертикально-інтегрованого сільськогосподарського виробника сходу України, основним видом діяльності якого є вирощування, переробка, зберігання і продаж зернових та олійних культур, а також тваринництво і виробництво продуктів харчування;

- виробничі потужності ПП СВФ «Агро», зокрема об`єкти нерухомості, земельні ділянки, на яких здійснювалось вирощування сільськогосподарських культур, транспортні засоби, обладнання, устаткування тощо, були розташовані у межах м. Луганськ, Старобільського (колишні Біловодський, Марківський, Новопсковський р-ни), Сватівського (колишній Білокуракинський), Щастинського (колишні Станично-Луганський, Новоайдарський р-ни) та Сєвєродонецького (колишній Кремінський р-н) районів Луганської області, а також в межах Куп`янського (колишній Дворічанський р-н) району Харківської області;

- 24.02.2022 розпочалася військова агресія, повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну. У цей день Україна розірвала з РФ дипломатичні відносини;

- 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в України введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указ затверджено Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і триває досі;

- з початком російського вторгнення в Україну, у лютому 2022 року збройні сили Росії, включно із 2-м армійським корпусом т.зв. «лнр» просунулись на північ Луганської області, взявши під контроль більшу частину території Луганської області за винятком плацдарму на заході області у районі міст Сєвєродонецьк-Лисичанськ-Рубіжне, де найбільш запеклі бої точилися з березня до початку липня 2022 року;

- майно та виробничі підрозділи Позивача, що були розташовані в Луганській області опинились у тимчасовій окупації;

- на території Куп`янського району Харківської області майно Позивача розташовується в межах частини Дворічанської селищної територіальної громади в районі с. Кутьківка, яка є територією активних бойових дій;

- нерухоме та рухоме майно, що належить Позивачу (зокрема, будівлі, споруди, речові права на земельні ділянки, а також обладнання, устаткування, транспортні засоби, товарно-матеріальні цінності, запаси, сільськогосподарська продукція тощо), було втрачене та/або захоплене зокрема:

товарно-матеріальні цінності (запаси) в кількості 1202 номенклатурних одиниць, загальною балансовою вартістю 16 582 118,52 грн без урахування ПДВ;

товарно-матеріальні цінності (товари) в кількості 40 номенклатурних одиниць, загальною балансовою вартістю 222 955,65 грн без урахування ПДВ;

товарно-матеріальні цінності (сільськогосподарська продукція) в кількості 1550,385 тон, загальною балансовою вартістю 3.902.473,46 грн без урахування ПДВ;

малоцінні та швидкозношувані предмети в кількості 189 одиниць, загальною балансовою вартістю 1.298.365,02 грн без урахування ПДВ;

біологічні активи в кількості 42 148 одиниць загальною балансовою вартістю 1.346.510,01 грн без урахування ПДВ;

малоцінні необоротні матеріальні активи в кількості 347 одиниць загальною балансовою вартістю 987 841,24 грн без урахування ПДВ;

основні засоби в кількості 2 601 одиниць загальною балансовою вартістю 227 292 970,67 грн без урахування ПДВ;

- за вказаними фактами компанія «Агротон Паблік Лімітед» звернулась до Служби безпеки України із заявою (повідомленням) про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України (порушення законів та звичаїв війни), за якою було зареєстроване відповідне кримінальне провадження;

- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі 287/167/18-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує;

- відповідно до ч. 3 ст. 85 ГПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування;

- протиправність діяння та вина Відповідача, як складових елементів факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч. 3 ст. 85 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні;

- відповідно до положень частин 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування;

- збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода);

- шкода, заподіяна особі внаслідок позбавлення її належного їй майна, є майновою шкодою (збитками) в розумінні норм цивільного законодавства;

- внаслідок повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України було захоплене нерухоме та рухоме майно, що належить Позивачу (будівлі, споруди, речові права на земельні ділянки, а також обладнання, устаткування, транспортні засоби, товарно-матеріальні цінності, запаси, сільськогосподарська продукція тощо);

- частиною 1 статті 101 ГПК України передбачено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення;

- Позивач в порядку передбаченому ч. 1 ст. 101 ГПК України надав суду висновок експертів 27-12/5/23 від 27.12.2023 за результатами проведення комплексної судової економічної та товарознавчої експертизи із залученням фахівця у галузі оцінки, з якого витікає, що в результаті захоплення та знищення нерухомого та рухомого майна Позивача (через збройну агресію Російської Федерації проти України), реальні збитки Позивача склали 314.381.871,11 грн або 10.746.297,92 дол. США; упущена вигода - 494.056.311,06 грн або 16.887.984,95 дол. США;

- загальний розмір завданої Позивачу майнової шкоди (реальних збитків та упущеної вигоди) становить 808.438.182,17 грн (314 381 871,11 + 494 056 311,06), яка і заявлена до стягнення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2024, справу передано на розгляд судді Корнієнко В.В.

Ухвалою від 20.05.2024 господарський суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 913/277/24 за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 19.06.2024 (11:30).

Ухвалою від 19.06.2024 господарський суд відклав підготовче засідання на 17.07.2024 (11:30).

Ухвалою від 17.07.2024 господарський суд продовжив строк розгляду підготовчого провадження на тридцять днів по 19.08.2024 включно. Підготовче засідання відкладено на 07.08.2024 (12:00).

Ухвалою від 07.08.2024 господарський суд закрив підготовче провадження у справі № 913/277/24 та призначив справу до судового розгляду по суті на 16.08.2024 (11:30).

Ухвалою від 16.08.2024 оголошено перерву у судовому засіданні до 11.09.2024 (11:30).

У судове засідання представники сторін не прибули.

Усі ухвали суду були надіслані позивачу до його електронного кабінету в Електронному суді ЄСІТС.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Виходячи з системного аналізу змісту вищенаведених положень ГПК України належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи є обов`язком суду, а відсутність на час проведення судового засідання в матеріалах справи доказів про належне повідомлення учасників справи про дату, час і місце розгляду справи є підставою для відкладення розгляду справи.

При цьому, розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час та місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату та час слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (схожий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 918/1478/14).

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 909/595/21).

Водночас, у зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року, Україна розірвала дипломатичні відносини з Російською Федерацією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

До висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постановах від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, від 25.01.2019 у справі № 796/165/18, від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17 (пункт 58).

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Окрім цього, АТ «Укрпошта», починаючи з 25.02.2022, фактично припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією, а відтак, станом на сьогодні суд позбавлений можливості повідомляти відповідача про розгляд справи засобами поштового зв`язку.

У зв`язку із зазначеним, задля належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом було розміщено відповідні оголошення на сайті Судової влади України.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Електронні примірники ухвал суду в перекладі на російську мову направлялися на офіційні адреси електронної пошти Міністерства юстиції Російської Федерації: info@minjust.gov.ru (за вимогою суду надсилалися Позивачем).

З огляду на зазначене суд виходячи з презумпції обізнаності відповідача, дійшов висновку про належне повідомлення останнього про розгляд даної справи.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України закріплено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Позивач заявою від 10.09.2024 просив провести судове засідання призначене на 11.09.2024 без участі його представника.

Відповідач відзив на позовну заяву суду не подав.

Відповідно до ч. 1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» Європейським судом з прав людини наголошено, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

З огляду на зазначене, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Ураховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав:

Фактичні обставини встановлені судом:

- Приватне підприємство Сільськогосподарська виробнича фірма «Агро» (далі - Позивач та/або ПП СВФ «Агро») є підприємством агропромислового сектору, що здійснює господарську діяльністю насамперед у сферах вирощування зернових, бобових та олійних культур. Позивач є частиною групи компаній «Агротон» - диверсифікованого вертикально-інтегрованого сільськогосподарського виробника сходу України, основним видом діяльності якого є вирощування, переробка, зберігання і продаж зернових та олійних культур, а також тваринництво і виробництво продуктів харчування;

- виробничі потужності ПП СВФ «Агро», зокрема об`єкти нерухомості, земельні ділянки, на яких здійснювалось вирощування сільськогосподарських культур, транспортні засоби, обладнання, устаткування тощо, були розташовані у межах м. Луганськ, Старобільського (колишні Біловодський, Марківський, Новопсковський р-ни), Сватівського (колишній Білокуракинський), Щастинського (колишні Станично-Луганський, Новоайдарський р-ни) та

Сєвєродонецького (колишній Кремінський р-н) районів Луганської області, а також в межах

Куп`янського (колишній Дворічанський р-н) району Харківської області;

- 24.02.2022 розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії Російської Федерації (далі - Відповідач) проти України - повномасштабне вторгнення агресора на суверенну територію України. У цей день Україна розірвала з РФ дипломатичні відносини;

- 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в України введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указ затверджено Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і триває досі;

- 02.03.2022 збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від РФ негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей;

- 16.03.2022 Міжнародний суд ООН у міждержавній справі України проти Росії ухвалив рішення про вжиття тимчасових заходів, згідно з яким визначив, що РФ має негайно зупинити воєнні дії, які вона розпочала на території України 24.02.2022;

- 14.04.2022 Верховна Рада України визнала дії, вчинені Збройними силами РФ та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX від 14.04.2022);

- 27.04.2022 Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни;

- з початком російського вторгнення в Україну, у лютому 2022 року збройні сили Росії, включно із 2-м армійським корпусом т.зв. «лнр» просунулись на північ Луганської області, взявши під контроль більшу частину території Луганської області за винятком плацдарму на заході області у районі міст Сєвєродонецьк-Лисичанськ-Рубіжне, де найбільш запеклі бої точилися з березня до початку липня 2022 року;

- 03.07.2022 українські захисники вимушені були відступити з Лисичанська, який лишався останнім великим населеним пунктом Луганщини, що станом на початок липня був підконтрольним Україні;

- майно та виробничі підрозділи Позивача, що були розташовані в Луганській області опинились у тимчасовій окупації. Режим окупації розпочався на території:

Чмирівської сільської територіальної громади - 26.02.2022;

Марківської селищної територіальної громади - 24.02.2022;

Новопсковської селищної територіальної громади - 03.03.2022;

Біловодської селищної територіальної громади - 24.02.2022;

Білокуракинської селищної територіальної громади - 05.03.2022;

Новоайдарської селищної територіальної громади - 25.02.2022;

Нижньодуванської селищної територіальної громади - 09.03.2022;

Широківської сільської територіальної громади - 24.02.2022;

Рубіжанської міської територіальної громади - 13.05.2022;

Луганської міської територіальної громади - 07.04.2014;

- на території Куп`янського району Харківської області майно Позивача розташовується в межах частини Дворічанської селищної територіальної громади в районі с. Кутьківка, яка є територією активних бойових дій;

- нерухоме та рухоме майно, що належить Позивачу (будівлі, споруди, речові права на земельні ділянки, а також обладнання, устаткування, транспортні засоби, товарно-матеріальні цінності, запаси, сільськогосподарська продукція тощо), було втрачене та/або захоплене, зокрема:

- Товарно-матеріальні цінності (запаси) в кількості 1202 номенклатурних одиниць, загальною балансовою вартістю 16 582 118,52 грн без урахування ПДВ;

- Товарно-матеріальні цінності (товари) в кількості 40 номенклатурних одиниць, загальною балансовою вартістю 222 955,65 грн без урахування ПДВ;

-Товарно-матеріальні цінності (сільськогосподарська продукція) в кількості 1550,385 тон, загальною балансовою вартістю 3.902.473,46 грн без урахування ПДВ;

- малоцінні та швидкозношувані предмети в кількості 189 одиниць, загальною балансовою вартістю 1.298.365,02 грн без урахування ПДВ;

- біологічні активи в кількості 42 148 одиниць загальною балансовою вартістю 1.346.510,01 грн без урахування ПДВ;

- малоцінні необоротні матеріальні активи в кількості 347 одиниць загальною балансовою вартістю 987 841,24 грн без урахування ПДВ;

- основні засоби в кількості 2 601 одиниць загальною балансовою вартістю 227 292 970,67 грн без урахування ПДВ;

- за вказаними фактами компанія «Агротон Паблік Лімітед» звернулась до Служби безпеки України із заявою (повідомленням) про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України (порушення законів та звичаїв війни), за якою було зареєстроване відповідне кримінальне провадження;

- в результаті наведених протиправних дій Відповідача Позивачеві були завдані значні збитки, які є прямим наслідком збройної агресії Російської Федерації проти України;

- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує;

- відповідно до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується з метою захисту порушених (невизнаних) цивільних прав й інтересів, та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнових вигод, які потерпіла особа могла б мати, якби її суб`єктивне право не було порушеним (невизнаним). Тобто, така міра відповідальності як відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди перше за все є спрямованою на захист (відновлення) порушеного права потерпілого, що цілком узгоджується із приписами частини другої статті 216 ГК України, якою з-поміж іншого визначено, що застосування господарських санкцій, якими у розумінні частини другої статті 217 ГК України є відшкодування збитків, повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення;

- Позивач в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 101 ГПК України, надав суду висновок експертів 27- 12/5/23 від 27.12.2023 за результатами проведення комплексної судової економічної та товарознавчої експертизи із залученням фахівця у галузі оцінки щодо наступних питань:

- яка ринкова вартість належного ПП СВФ «АГРО» майна, товарно-матеріальних цінностей та основних засобів, розташованих у виробничих підрозділах ПП СВФ «Агро» у Старобільському, Сватівському, Щастинському та Сєвєродонецькому районах Луганської області та Куп`янському районі Харківської області станом на дату втрати (03.03.2022), що сталося у зв`язку з активними бойовими діями, окупацією територій та захопленням активів підприємства внаслідок повномасштабної збройної агресії російської федерації, розпочатої 24.02.2022?

- чи підтверджується документально наявність за адресами виробничих підрозділів ПП СВФ «Агро» у Старобільському, Сватівському, Щастинському та Сєвєродонецькому района Луганської області та Куп`янському районі Харківської області, належного ПП СВФ «Агро» на момент втрати (03.03.2022) майна:

товарно-матеріальних цінностей (запасів), що належали ПП СВФ «Агро» в кількості 1202 номенклатурних одиниць, загальною балансовою вартістю 16.582.118,52 грн без урахування ПДВ;

товарно матеріальних цінностей (товарів), що належали ПП СВФ «Агро» в кількості в кількості 40 номенклатурних одиниць, загальною балансовою вартістю 222 955,65 грн без урахування ПДВ;

товарно матеріальних цінностей (сільськогосподарської продукції), що належали ПП СВФ «Агро» в кількості 1550,385 тон, загальною балансовою вартістю 3.902.473,46 грн без урахування ПДВ;

малоцінних та швидкозношуваних предметів, що належали ПП СВФ «Агро» в кількості 189 одиниць загальною балансовою вартістю 1.298.365,02 грн без урахування ПДВ;

біологічних активів, що належали ПП СВФ «Агро» в кількості 42 148 одиниць загальною балансовою вартістю 1 346 510,01 грн без урахування ПДВ;

малоцінних необоротних матеріальних активів, що належали ПП СВФ «Агро» в кількості 347 одиниць загальною первісною вартістю 987 841,24 грн без урахування ПДВ;

основних засобів, що належали ПП "СВФ " в кількості 2 601 одиниць загальною первісною вартістю 227.292.970,67 грн без урахування ПДВ?

- який розмір реальних збитків, що призвели до завдання майнової шкоди ПП СВФ «Агро» в результаті знищення належного йому майна, розташованого за адресою виробничих підрозділів ПП СВФ «Агро» у Старобільському, Сватівському, Щастинському та Сєвєродонецькому районах Луганської області та Куп`янському районі Харківської області, що сталося у зв`язку з активними бойовими діями, окупацією територій та захопленням активів підприємства внаслідок повномасштабної збройної агресії російської федерації, розпочатої 24.02.2022, станом на дату втрати (03.03.2022)?

- який розмір упущеної вигоди, що не отримало ПП СВФ «Агро» в результаті втрати належного йому майна, товарів та товарно-матеріальних цінностей, які були розташовані у Старобільському, Сватівському, Щастинському та Сєвєродонецькому районах Луганської області та Куп`янському районі Харківської області, що сталося в результаті повномасштабної збройної агресії російської федерації, розпочатої 24.02.2022, станом на дату втрати (03.03.2022)?

- чи мали місце ознаки доведення ПП СВФ «Агро» до банкрутства, фіктивного банкрутства, прихованого банкрутства за період 2019-2021 р. р. за результатами аналізу фінансово-господарської діяльності товариства?

- за результатами проведеного дослідження експерти дійшли наступних висновків:

- ринкова вартість ТМЦ, біологічних активів, малоцінних швидкозношуючих предметів, транспортних засобів та рухомого майна, знищених внаслідок широкомасштабного військового вторгнення збройних сил та інших військових формувань рф на території України, шляхом ведення агресивної війни, а саме, у зв`язку з активними бойовими діями та окупацією територій становить: 82 703 484,95 грн або 2 826 995,99 дол. США.

- документально підтверджується наявність на території виробничих підрозділів ПП СВФ «Агро» у Старобільському, Сватівському, Щастинському, Сєвєродонецькому районах Луганської області та Куп`янському районі Харківської області, наступних ТМЦ та основних

засобів, а саме:

Товарно-матеріальних цінностей (запасів), що належали ПП СВФ «Агро» в кількості 1202 номенклатурних одиниць, загальною балансовою вартістю 16.582.118,52 грн без урахування ПДВ;

Товарно-матеріальних цінностей (товарів), що належали ПП СВФ «Агро» в кількості в кількості 40 номенклатурних одиниць, загальною балансовою вартістю 222 955,65 грн без урахування ПДВ;

Товарно-матеріальних цінностей (сільськогосподарської продукції), що належали ПП СВФ «Агро» в кількості 1 550,385 тон, загальною балансовою вартістю 3.902.473,46 грн без урахування ПДВ;

малоцінних та швидкозношуваних предметів, що належали ПП СВФ «Агро» в кількості 189 одиниць загальною балансовою вартістю 1.298.365,02 грн без урахування ПДВ;

біологічних активів, що належали ПП СВФ «Агро» в кількості 42 148 одиниць загальною балансовою вартістю 1.346.510,01 грн без урахування ПДВ;

малоцінних необоротних матеріальних активів, що належали ПП СВФ «Агро» в кількості 347 одиниць загальною первісною вартістю 987 841,24 грн без урахування ПДВ;

основних засобів, що належали ПП СВФ «Агро» в кількості 2 601 одиниць загальною первісною вартістю 227.292.970,67 грн без урахування ПДВ.

- величина реальних збитків, нанесених власнику ПП СВФ «Агро», в результаті втрати, знищення товарів, запасів, сільськогосподарської продукції, основних засобів на території виробничих підрозділів ПП СВФ «Агро» у Старобільському, Сватівському, Щастинському, Сєвєродонецькому районах Луганської області, які є окупованими збройними силами рф територіями, а також на території виробничих підрозділів у Куп`янському районі Харківської області (Дворічанська СТГ), який до 11.09.2022 був окупованою збройними силами рф територією, а станом на дату написання експертизи є територією можливих бойових дій, становить 314.381.871,11 грн (триста чотирнадцять мільйонів триста вісімдесят одна тисяча вісімсот сімдесят одна гривня 11 копійок) без урахування ПДВ або 10 746 297,92 дол. США,

зокрема:

Група активів Вартість, грн

Транспортні засоби 30.850.656,29

Рухоме майно 29.500.406,00

Нерухоме майно 231.678.386,15

Запаси 16.582.118,52

Товари 222.955,65

Сільськогосподарська продукція 3.902.473,46

Всього: 314.381.871,11

- розмір упущеної вигоди ПП СВФ «Агро» від нанесення власникам реальних збитків, станом на 03.03.2022 у зв`язку з активними бойовими діями та окупацією територій та втратою основних засобів, ТМЦ, біологічних активів, малоцінних та швидкозношуваних предметів та неможливість використовувати земельний банк становить 494.056.311,06 грн або 16.887.984,95 дол. США;

- в результаті проведеного дослідження та за наданими на дослідження матеріалами, встановлено, що за період 2019-2020 рр. за результатами аналізу фінансово-господарської діяльності ПП СВФ «Агро»:

- не виявлено ознак фіктивного банкрутства ПП СВФ «Агро»;

- не виявлено ознак дій з доведення ПП СВФ «Агро» до банкрутства;

- не виявлено ознак дій з приховування банкрутства ПП СВФ «Агро»;

- зазначений висновок експертів складений із дотриманням вимог ст. 101 ГПК України, в тому числі містить застереження, що його підготовлено для подання до суду та що експерти обізнані про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок;

- загальний розмір завданої Позивачу майнової шкоди (реальних збитків та упущеної вигоди) становить 808.438.182,17 грн (314.381.871,11 + 494.056.311,06).

Вказані факти підтверджуються поданими позивачем письмовими доказами (завіреними копіями документів): довідкою про балансову вартість нерухомого майна; довідкою про балансову вартість власної сільськогосподарської продукції; довідкою про прогнозні дані по збиранню врожаю сільськогосподарської продукції у 2022 році і суми втрат; довідкою про кількість та балансову вартість біологічних активів тваринництва; довідкою про кількість і балансову вартість сировини та матеріалів; довідкою про балансову вартість будівельних матеріалів; довідкою про кількість і балансову вартість запасних частин, готових деталей, вузлів, агрегатів; довідкою про балансову вартість і кількість матеріалів сільськогосподарського призначення; довідкою про балансову вартість, інших матеріалів і їх кількості; довідкою про балансову вартість малоцінних та швидкозношувальних предметів і їх кількість; довідкою про кількість і балансову вартість товарів, що знаходяться на складі підприємства; довідкою про вартість і кількість машин та обладнання; довідкою про вартість і кількість транспортних засобів; довідкою про вартість і кількість інструментів, приладів та інвентарю; інформацією про складські документи ПП СГВ «АГРО»; інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчужень об`єктів нерухомого майна щодо Позивача; інформацією з державного реєстру МВС щодо транспортних засобів, які зареєстровані за ПП СВГ «АГРО»; довідками ПП СВГ «АГРО» оборотно-сальдових відомостей за 01.01.2022-24.02.2022; висновком експертів від 27.12.2023 № 27-12/5/23; Статутом позивача.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності.

В юридичній науці принцип правової визначеності розкривається через такі концепції, як непорушність і нескасовуваність набутих законних прав (vested rights); незворотність закону й неможливість застосування закону до особи, яка не могла знати про його існування (non-retroactivity); законні очікування (legitimate expectations) - право особи у своїх діях розраховувати на сталість існуючого законодавства.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач визначив відповідачем державу - Російську Федерацію.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких

іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14.03.2013 у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ указав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23.03.2010 у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово переглядав справи про встановлення факту, що має юридичне значення, в яких заявники зверталися до судів та просили встановити факт про вимушене переселення після 2014 року з окупованої частини територій Луганської та Донецької областей, яке відбулося внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської і Донецької областей України.

Так, у постанові від 21.11.2018 у справі № 2-о/381/134/16, Верховний Суд встановив факт, що вимушене переселення особи у листопаді 2014 року з окупованої частини території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської області України. При цьому, Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частини Луганської області, покладено на РФ як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено у ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ч. 4 ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», та підтверджує факт того, що вимушене переселення у листопаді 2014 року особи з окупованої території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області.

За таких обставин, починаючи з 2014 року, загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України.

Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 у справі № 311/498/20, від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22.

Отже, ураховуючи, що даний спір стосується відшкодування шкоди, завданої на території України внаслідок повномасштабної військової агресії, іноземна держава відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

Виходячи з наведеного, РФ не має підстав посилатися на імунітет для уникнення

відповідальності за заподіяні позивачу збитки.

У таких висновках суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

За приписами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Частиною 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За положенням ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Отже, на відміну від загальної норми ст. 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст. 1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

З огляду на вказане обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

Так, відповідно до Конституції України, Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

У пункті 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14.12.1974, як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі Відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення п. 4 ст. 2 Статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов`язано

Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 № 2188-IX «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури,

Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

27.04.2022 Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433 і визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року,

IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Преамбулою Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» встановлено, що Верховна Рада України, виходячи з того, що відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14.12.1974 застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації; відзначаючи, що дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об`єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях. Російська Федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до ст. 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res (2022) про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року.

Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов`язань за ст. 3 Статуту Ради Європи.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно зі ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому держава є специфічним суб`єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень. Реалізація функцій держави здійснюється через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус та повноваження якого визначаються самою державою.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

За таких умов, на думку суду, пред`явлення позовних вимог до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Як установлено судом на підставі наданих позивачем доказів, станом на 24.02.2022 ТОВ Позивачу на праві власності належало певне майно (будівлі, споруди, речові права на земельні ділянки, обладнання, устаткування, транспортні засоби, товарно-матеріальні цінності, запаси, сільськогосподарська продукція тощо).

Ураховуючи вищенаведені докази та оцінюючи встановлені обставини у даній справі, суд приходить до висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт втрати майна внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають

Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання втраченого майна позивачем у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких завдано шкоду майну позивача, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність за здійснення збройної агресії, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.

Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування (відображений

Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення від 13.09.1928 № 13, а також одна із засад сучасного правового порядку «ex injuria non oritur jus» (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості «Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)».

У цій справі протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.

Отже, позивачем доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ГПК України факт заподіяння шкоди позивачу діями відповідача та причинно- наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою майновою шкодою позивачу.

Виходячи з викладеного, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача (втрата такого майна), що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими

законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (надалі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно з пп. 19 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: 19) втрати установ та організацій (крім установ та організацій оборонно- промислового комплексу) - напрям, що включає втрати установ та організацій усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна (крім втрат громадських будівель та споруд комунальної власності, які зазначені у підпункті 7 цього пункту).

Основні показники, які оцінюються: вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна державних установ та організацій; вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна установ та організацій недержавної форми власності; упущена вигода державних установ та організацій; упущена вигода установ та організацій недержавної форми власності.

Визначення шкоди та збитків здійснюється відповідно до Методики визначення шкоди та обліку збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадження господарської діяльності, затвердженої Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18 жовтня 2022 року №390/1223 (далі - Методика), яка є обов`язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов`язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності.

Оцінка збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження). Незалежна оцінка збитків забезпечується суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб`єкти оціночної діяльності), з дотриманням національних та міжнародних стандартів оцінки, з урахуванням особливостей, що визначені цією Методикою (п.7 Методики).

Відповідно до пунктів 8, 9 Методики, об`єкт та мета оцінки повинні бути зазначені у звіті про оцінку збитків або висновку експерта. Для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звіту про оцінку майна встановлюються

відповідно до статті 12 цього Закону.

Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Оцінивши наданий позивачем Висновок експертів № 27-12/5/23 від 27.12.2023 за результатами проведення комплексної судової економічної та товарознавчої експертизи із залученням фахівця у галузі оцінки, який складений судовими експертами ТОВ «Міжнародна експертно-правова група», суд вважає його належним та допустимим доказом на підтвердження дійсного розміру збитків заподіяних Позивачу в результаті захоплення та знищення його нерухомого та рухомого майна (товарів, запасів, сільськогосподарської продукції, основних засобів, біологічних активів тощо) та неможливістю використання земельного банку, у зв`язку з активними бойовими діями та окупацією територій, збройну агресію Російської Федерації проти України.

Вказаним Висновком експертів № 27-12/5/23 від 27.12.2023 підтверджується, що реальні збитки Позивача склали 314.381.871,11 грн, що станом на дату завдання шкоди (03.03.2022) становило 10.746.297,92 дол. США; упущена вигода - 494.056.311,06 грн, що станом на дату завдання шкоди (03.03.2022) становило 16.887.984,95 дол. США.

Загальний розмір завданої Позивачу майнової шкоди (реальних збитків та упущеної вигоди) становить 808.438.182,17 грн (314 381 871,11 + 494 056 311,06).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач позовні вимоги не оспорив, доказів, які б спростовували вищенаведені обставини, суду не подав.

За таких обставин, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку із чим вимоги про відшкодування з відповідача реальних збитків в сумі 314.381.871,11 грн, що станом на дату завдання шкоди (03.03.2022) становило 10.746.297,92 дол. США та упущеної вигоди в сумі 494.056.311,06 грн, що станом на дату завдання шкоди

(03.03.2022) становило 16.887.984,95 дол. США, підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються зокрема, відомості про розподіл судових витрат.

За змістом ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та

витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За приписами ст. 129 ГПК України у разі задоволення позову судовий збір підлягає покладенню на відповідача.

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави агресора - Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету (ч. 2 ст. 129 ГПК України).

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що з 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3028 грн.

За змістом п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1,5 % від складає 12.126.572,73, що є більшим ніж 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1.059.800,00).

Отже судовий збір в сумі 1.059.800,00 грн покладається на відповідача та підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства «Сільськогосподарська виробнича фірма «Агро» до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 808.438.182,17 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з держави - Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, вул. Житня, будинок 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119991, на користь Приватного підприємства Сільськогосподарської виробничої фірми «Агро», вул. Грушевського Михайла, б. 9-Б, офіс Д9-5, м. Київ, ідентифікаційний код 30877035, збитки в сумі 314.381.871,11 грн (що станом на дату завдання шкоди (03.03.2022) становило 10.746.297,92 доларів США); упущену вигоду в сумі 494.056.311,06 грн (що станом на дату завдання шкоди (03.03.2022) становило 16.887.984,95 доларів США); наказ видати.

3. Стягнути з держави - Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, вул. Житня, будинок 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119991, в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 1.059.800,00 грн; наказ видати.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 23 вересня 2024 року і може бути оскаржене протягом 20 днів із вказаної дати шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Владислав КОРНІЄНКО