Рішення

від 12.09.2024 по справі 916/1612/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" вересня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1612/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: адвокат Чайка О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/1612/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноюг» (вул. Льва Толстого, № 30, м. Одеса, 65020)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт» (вул. Велика Арнаутська, № 19, оф. 807, м. Одеса, 65482)

про стягнення 1 132 630,86 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

15.04.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноюг» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт», в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача кошти в розмірі 1132630,86 грн, з яких: 508231,48 грн основної суми боргу, 420503,42 грн пені, 168626,89 грн інфляційних втрат та 35269,07 грн 3 % річних.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки від 14.06.2021 № 90 в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару.

За ствердженням позивача, станом на 05.04.2024 ТОВ «Авангард-Опт» не здійснено оплату в розмірі 508 231,48 грн з ПДВ, чим порушено умови договору поставки, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати, 3% річних та пеню.

ТОВ «Техноюг» зауважує, що для досудового врегулювання спору систематично звертався до ТОВ «Авангард-Опт» з листами, які були проігноровані останнім.

30.05.2024 ТОВ «Авангард-Опт» надано до суду відзив на позовну заяву (вх. № 21660/24), де останній щодо позовних вимог позивача зазначив, що не погоджується і заявленими вимогами в повному обсязі, оскільки, на думку відповідача, строк виконання грошових зобов`язань згідно ч. 2 ст. 530 та ч. 1 ст.692 ЦК України за договором поставки не настав.

Стосовно моменту настання обов`язку відповідача з оплати за отриманий товар, останній відзначив, що в договорі термін виконання покупцем обов`язку оплатити товар слід визнати не встановленим сторонами, оскільки здійснення чергового платежу в п. 7.3. договору обумовлено реалізацією прийнятого товару, яка не є подією, яка неминуче має настати, адже товар може бути взагалі нереалізованим.

З огляду на вищевикладене, на думку відповідача, у нього виникає обов`язок сплатити за поставлений товар виключно після його реалізації, або відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України протягом семи днів з моменту направлення вимоги позивача оплатити товар. При цьому, відповідач зауважує, що позивачем не надано жодного документу про те, що товар на загальну суму 508231,48 грн є реалізованим відповідачем.

На переконання відповідача, оскільки позивач звернувся до відповідача із вимогою оплатити за поставлений товар лише 17.01.2024, тому в силу вимог статті 530 Цивільного кодексу України у зв`язку із відсутністю реалізації товару грошове зобов`язання оплатити за поставлений товар виникло у відповідача через сім календарних днів від дати направлення претензії, тобто 24.01.2024.

Також, в обґрунтування своїх доводів відповідач зазначає, що оскільки грошове зобов`язання щодо оплатити за поставлений товар виникло у відповідача лише 24.01.2024, тому заявлена позивачем вимога про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, що розраховано від дати здійснення поставки товару є необґрунтованою, а такий розрахунок не узгоджується з умовами договору, приписами ст. 530 та ст. 692 ЦК України, і є неналежним доказом нарахування майнових санкцій за неналежне виконання договірних зобов`язань.

В свою чергу відповідач додає, що заявлена сума грошових санкцій значно перевищує розмір збитків позивача, оскільки загальна сума штрафних санкцій та неустойки заявлена позивачем становить 624 399,38 грн, що становить 122% вартості неоплаченого товару.

Також, на думку відповідача, наявні і інші обставини, які мають істотне значення, а саме окупація міста Херсон збройними формуваннями російської федерації в період з 24 лютого 2022 року по 11 листопада 2023 року, що відповідач розглядає як форс-мажорну обставину яка не залежала від його волі та не могла бути ним передбачена.

Відтак, за висновком відповідача, в даному випадку не було порушення зобов`язання, оскільки зобов`язанні по оплаті за товар виникає виключно після його реалізації товару, а враховуючи наявність прямих причинно-наслідкових зв`язків між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконання відповідачем своїх обов`язків за договором поставки у позивача відсутні підстави для вимоги до відповідача щодо оплати за нереалізований товар, а тому позивач помилково визначив момент виникнення зобов`язання відповідача по оплаті за нереалізований товар.

При цьому, посилаючись на ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відповідач зазначає, що він на законодавчому рівні був позбавлений можливості здійснювати будь яку господарську діяльність та території м. Херсона та/або Херсонської області, і взагалі в будь-якому іншому місті України, допоки не здійснить перереєстрацію податкової адреси на іншу територію України, а подальша перереєстрація у 2023 році його місцезнаходження не може змінити його правовий статус за період часу з лютого 2022 року і таким чином має значення для визначення питання щодо наявності підстав для нарахування штрафних санкцій по грошових зобов`язаннях за період окупації м. Херсон.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2024 позовна заява вх.№ 1650/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.04.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноюг» (вх. № 1650/24 від 15.04.2024) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня вручення ухвали суду.

29.04.2024 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноюг» надійшла заява про усунення недоліків позову (вх.№ 17236/24), із змісту якої вбачається усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 19.04.2024 та додані відповідні документи

02.05.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 1650/24 від 15.04.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1612/24. Постановлено справу № 916/1612/24 розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "23" травня 2024 року о 10:40 год.

Цією ж ухвалою суд запропонував учасникам провадження у встановлені строки надіслати (надати) до суду: відповідачу - відзив на позовну заяву (одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, а відповідні докази представити суду), та позивачу відповідь на відзив.

16.05.2024 представник ТОВ «Авангард-Опт» через систему «Електронний суд» звернувся до суду з заявою (вх. № 19732/24), якою просив внести його дані до додаткових відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи № 916/1612/24 та перевести в електронну форму процесуальні та інші документи по справі.

Того ж дня, представником ТОВ «Техноюг» також подано до суду заяву (вх. № 19861/24), згідно якої просив залучити його у справу в якості представника та надати доступ до електронної справи № 916/1612/24 в підсистемі «Електронний суд».

21.05.2024 від відповідача до суду надійшло клопотання (вх. № 20497/24) про відкладення розгляду справи та продовження строку проведення підготовчого провадження а даній справі.

23.05.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/1612/24 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "11" червня 2024 року об 11:40 год., про що відповідача було повідомлено відповідною ухвалою суду від 23.05.2024, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

30.05.2024 ТОВ «Авангард-Опт» подано до Господарського суду Одеської області відзив на позовну заяву (вх. № 21660/24), який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами, а також клопотання (вх. № 21670/24) про поновлення процесуального строку для подачі відзиву по справі № 916/1612/24.

11.06.2024 у підготовчому засіданні судом проголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження у справі № 916/1612/24 на 30 днів за ініціативою суду та протокольну ухвалу про перерву до "02" липня 2024 року об 11:20 год.

02.07.2024 позивачем до суду подано клопотання (вх. № 25526/24), яким останній просив перенести розгляд справи на іншу дату у зв`язку з хворобою представника.

02.07.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/1612/24, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/1612/24 до судового розгляду по суті на "18" липня 2024 року о 10:20 год. Окрім того, призначено резервну дату судового засідання з розгляду справи № 916/1612/24 по суті на 13 серпня 2024 року об 11:00 год. Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноюг» про дату, місце та час судового засідання по суті у справі № 916/1612/24 повідомлено ухвалою суду від 03.07.2024, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

16.07.2024 до Господарського суду Одеської області від ТОВ «Авангард-Опт» надійшло клопотання (вх. № 27164/24), де останній просив зменшити розмір неустойки та штрафних санкцій, а саме заявлених позивачем інфляційних втрат, пені та 3% річних за користування чужими грошовими коштами. Вказане клопотання судом було долучене до матеріалів справи.

18.07.2024 у судовому засіданні по справі № 916/1612/24, за участю представника відповідача, проголошено протокольно перерву, згідно раніше визначеної резервної дати, до "13" серпня 2024 року об 11:00 год.

Того ж дня, позивач надав до суду заперечення (вх. № 27392/24) на клопотання відповідача, відповідно до якого просив долучити додатки до заперечення у якості доказів у справі № 916/1612/24, відмовити в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки та штрафних санкцій, а також задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

12.08.2024 позивач надіслав на електронну адресу суду клопотання (вх. № 29946/24), яким повідомив про неможливість прибути в судове засідання через хворобу на COVID та просив перенести розгляд даної справи на іншу дату.

13.08.2024, враховуючи клопотання позивача та у зв`язку з неявкою учасників справи ухвалою Господарського суду Одеської області було відкладено розгляд справи № 916/1612/24 по суті на "29" серпня 2024 року о 12:20 год.

15.08.2024 року за вх.№ 30265/24 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт» надійшла заява про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена відповідною ухвалою від 16.08.2024.

29.08.2023 у судовому засіданні по справі № 916/1612/24, за участю представників сторін, судом проголошено протокольно перерву до "05" вересня 2024 року о 12:00 год.

05.09.2024 від позивача до суду надійшли додаткові пояснення (вх. № 32284/24), подані на виконання вимог суду, щодо розрахунку боргу та штрафних санкцій, які судом були прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи із відповідними доказами.

05.09.2024, у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги та неможливістю завершити розгляд даної справи, у судовому засіданні судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до 12.09.2024 о 10:00 год.

Представник позивача - ТОВ «Техноюг» про час та місце розгляду справи повідомлений належним, звернуся із заявою (вх. № 33222/24 від 12.09.2024) про розгляд справи за відсутності його представника та зазначив, що заявлений позов підтримує в повному обсязі з підстав, викладених у своїх заявах по суті, та просив його задовольнити, під час розгляду справи по суті також виступив із вступною промовою.

Представник відповідач - ТОВ «Авангард-Опт» в судовому засіданні виступив із вступною промовою, проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у поданому ним відзиві на позов, в судових дебатах в задоволенні позову просив відмовити.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Застосовуючи згідно зі ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребує додаткового часу.

Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

З огляду на запровадження на території України воєнного стану, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, а також враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.195 ГПК України.

Водночас, необґрунтоване подальше відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає відсутніми підстави для подальшого відкладення розгляду цієї справи та дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні за відсутності позивача.

В процесі розгляду справи подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні, 12.09.2024 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна і резолютивна частини рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

14.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноюг» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт» (покупець) укладено договір поставки № 90 (далі - договір), пунктом 1.1. якого встановлено, що постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар, на умовах, визначених цим договором.

Найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна та загальна вартість товару строки поставки узгоджуються сторонами окремо. Підставою для бухгалтерського обліку господарської операції з поставки товару є первинний документ, а саме - видаткова накладна. Сторони домовились, що первинний документ підтверджує здійснення господарської операції (п. 1.2. договору).

За умовами п. 2.1 договору поставка товару здійснюється на підставі заявки покупця (в рамках специфікації), в якій повинно бути вказано асортимент замовленого покупцем товару, його кількість та необхідний термін поставки.

Згідно п. 2.5 договору базис поставки за цим договором визначається сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього договору поставки. Поставка продукції здійснюється на умовах DDP склад покупця, за рахунок та транспортом постачальника.

В п. 3.1 договору передбачено, що прийняття товару за асортиментом, кількістю і якістю відбувається покупцем згідно з супроводжувальними документами (видаткові накладні, а також документи, що засвідчують якість товару) на момент одержання товару від постачальника. Оригінали супроводжувальних документів постачальник передає покупцю разом із товаром.

Згідно з п. 3.6 договору повернення нереалізованого товару та товару невідповідної якості відбувається силами та за рахунок постачальника.

Відповідно п. 3.7 договору (в редакції протоколу розбіжностей), якщо поставлений постачальником товар не реалізовується третім особам протягом 90 календарних днів з дати поставки, покупець зобов`язаний повернути такий товар, на вимогу постачальника, за умови збереження його товарного виду, якості та строку придатності. Для узгодження з постачальником передбачуваного до повернення товару, покупець направляє на електронну адресу уповноваженої особи постачальника baleyko.o@tu.odessa.ua інформацію із зазначенням таких товарів, після чого сторони погоджують перелік товарів до повернення.

За умовами п. 4.1 договору обов`язок постачальника по передачі товару вважається виконаним в момент передачі товару покупцю, який визначається датою накладної.

Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або пошкодження товару, переходить до покупця з моменту одержання товару, що підтверджується підписами на видатковій накладній (п. 4.2 договору).

В п. 7.1 договору визначено, що ціна товару визначається згідно специфікації (видаткової накладної) постачальника. Загальна вартість кожної партії товару вказується в видаткових накладних постачальником.

Відповідно до п. 7.3 договору (в редакції протоколу розбіжностей) покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня, в період з Пн по Ср включно, або в інший день, попередньо повідомивши про це постачальника. Оплата за товар покупцем здійснюється після узгодження суми з постачальником.

Кожна наступна оплата за реалізований товар по договору буде зараховуватись постачальником як оплата за попередньою видатковою накладною поставленого товару у порядку послідовності (п/п 7.3.1. п. 7.3. договору).

Оплата товару здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений у розділі 12 даного договору (п. 7.4 договору).

Пунктом 7.6 договору передбачено, що датою оплати вважається дата надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника або інший рахунок, вказаний постачальником.

За умовами п. 7.7 договору (в редакції протоколу розбіжностей) з метою якісного управління товарними запасами у покупця, кожного тижня, в Чт або Пт (або інший день при попередньому узгодженні з постачальником) покупець зобов`язаний надати постачальнику звіт залишків товару постачальника у вигляді таблиці (додаток № 1 до договору). В таблиці обов`язково повинно бути зазначено: код покупця, найменування товару, штрих-код товару, ціна закупки з ПДВ, залишки по кожній торгівельної точці. Звіт направляється на електронну адресу уповноваженої особи постачальника baleyko.o@tu.odessa.ua.

У випадку невиконання або не відповідного виконання покупцем зобов`язань по оплаті поставленого товару, постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення Сплата неустойки не звільняє покупця від обов`язку сплатити постачальнику вартість отриманого товару (п. 8.1. договору в редакції протоколу розбіжностей).

В п. 10.1 договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань по даному договору, якщо це невиконання виявилось наслідком обставин непереборної сили, яка сторона не може передбачити або запобігти (пожежа, затоплення, бастування, терористичний акт та інші обставини, які знаходяться поза контролем сторін, що перешкоджають виконанню зобов`язань по даному договору), які з`явились після укладення даного договору.

Пунктом 10.2 договору передбачено, що у випадку настання обставин, передбачених п.10.1, строк виконання стороною своїх зобов`язань по даному договору переноситься відповідно часу, на протязі якого діють ці обставини та їх наслідки. У випадку якщо форс-мажорні обставини настали і діють більше ніж 6 (шість) місяців, будь-яка зі сторін має право у односторонньому порядку розірвати даний договір.

Згідно п. 10.3 договору достатнім підтвердженням настання форс-мажорних обставин є довідка Торгово-промислової палати регіону фактичного місцезнаходження відповідної сторони.

Згідно з п. 11.5. договору, він набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2022. Договір підлягає автоматичній пролонгації на кожний наступний календарний рік у випадку, якщо жодна із сторін не відмовиться письмово від пролонгації не менше ніж за 14 днів до дати закінчення договору.

На виконання умов укладеного договору позивачем у період з 11.08.2021 по 27.01.2022 було передано у власність відповідача - ТОВ «Авангард-Опт» товар на загальну суму 508394,64 грн, відповідно до видаткових накладних: № 000035679 від 11.08.2024 на суму 7173,06 грн; № 000035680 від 11.08.2024 на суму 7010,58 грн; № 000035692 від 12.08.2024 на суму 7010,58 грн; № 000035697 від 12.08.2024 на суму 7010,58 грн; № 000035698 від 12.08.2024 на суму 7010,58 грн; № 000035699 від 12.08.2024 на суму 7072,74 грн; № 000035700 від 12.08.2024 на суму 7072,74 грн; № 000035701 від 12.08.2024 на суму 7072,74 грн; № 000035703 від 12.08.2024 на суму 7010,58 грн; № 000035704 від 12.08.2024 на суму 7010,58 грн; № 000035705 від 12.08.2024 на суму 7010,58 грн; № 000035706 від 12.08.2024 на суму 7072,74 грн; № 000035707 від 12.08.2024 на суму 6759,78 грн; № 000036326 від 13.08.2024 на суму 990,30 грн; № 000036327 від 13.08.2024 на суму 19563,96 грн; № 000036333 від 13.08.2024 на суму 8656,86 грн; № 000036335 від 13.08.2024 на суму 19487,46 грн; № 000035694 від 16.08.2024 на суму 7072,74 грн; № 000036396 від 16.08.2024 на суму 8962,44 грн; № 000036399 від 16.08.2024 на суму 16542,36 грн; № 000036404 від 16.08.2024 на суму 6604,08 грн; № 000036406 від 16.08.2024 на суму 19205,46 грн; № 000036479 від 18.08.2024 на суму 6612,00 грн; № 000036482 від 18.08.2024 на суму 12672,06 грн; № 000036483 від 18.08.2024 на суму 4909,56 грн; № 000036484 від 18.08.2024 на суму 10789,74 грн; № 000036485 від 18.08.2024 на суму 16707,12 грн; № 000036488 від 18.08.2024 на суму 5875,20 грн; № 000036489 від 18.08.2024 на суму 16624,74 грн; № 000036493 від 18.08.2024 на суму 1666,56 грн; № 000036494 від 18.08.2024 на суму 19370,22 грн; № 000036469 від 19.08.2024 на суму 8484,66 грн; № 000036473 від 19.08.2024 на суму 8622,60 грн; № 000036474 від 19.08.2024 на суму 19056,80 грн; № 000041165 від 06.09.2024 на суму 9091,56 грн; № 000041167 від 06.09.2024 на суму 3075,54 грн; № 000041610 від 08.09.2024 на суму 6798,48 грн; № 000041611 від 08.09.2024 на суму 3479,76 грн; № 000041612 від 08.09.2024 на суму 3426,12 грн; № 000042304 від 10.09.2024 на суму 12759,12 грн; № 000042683 від 11.09.2024 на суму 881,46 грн; № 000042686 від 11.09.2024 на суму 712,68 грн; № 000042692 від 13.09.2024 на суму 1664,34 грн; № 000042693 від 13.09.2024 на суму 1258,98 грн; № 000043112 від 15.09.2024 на суму 830,64 грн; № 000045730 від 29.09.2024 на суму 1553,28 грн; № 000045997 від 30.09.2024 на суму 3048,84 грн; № 000047430 від 08.10.2021 на суму 1053,18 грн; № 000053782 від 22.11.2021 на суму 4567,26 грн; № 000053783 від 22.11.2021 на суму 5254,20 грн; № 000054058 від 23.11.2021 на суму 5912,82 грн; № 000054060 від 23.11.2021 на суму 5448,72 грн; № 000057154 від 09.12.2021 на суму 6026,94 грн; № 000057156 від 09.12.2021 на суму 2881,50 грн; № 000057165 від 09.12.2021 на суму 6007,74 грн; № 000057177 від 09.12.2021 на суму 2767,65 грн; № 000057182 від 09.12.2021 на суму 4620,42 грн; № 000055457 від 10.12.2021 на суму 2881,50 грн; № 000055458 від 10.12.2021 на суму 4918,98 грн; № 000055462 від 10.12.2021 на суму 5715,36 грн; № 000055463 від 10.12.2021 на суму 2906,80 грн; № 000057599 від 13.12.2021 на суму 4864,86 грн; № 000057601 від 13.12.2021 на суму 2625,30 грн; № 000057602 від 13.12.2021 на суму 5268,06 грн; № 000057605 від 13.12.2021 на суму 2499,25 грн; № 000063401 від 24.01.2022 на суму 1005,30 грн; № 000063402 від 24.01.2022 на суму 9666,48 грн; № 000063403 від 24.01.2022 на суму 2013,84 грн; № 000063408 від 24.01.2022 на суму 4676,40 грн; № 000063409 від 24.01.2022 на суму 581,90 грн; № 000063412 від 24.01.2022 на суму 1426,98 грн; № 000063841 від 26.01.2022 на суму 369,65 грн; № 000063846 від 26.01.2022 на суму 1562,64 грн; № 000063890 від 26.01.2022 на суму 440,30 грн; № 000063893 від 26.01.2022 на суму 9275,04 грн; № 000063895 від 26.01.2022 на суму 2267,76 грн; № 000064121 від 27.01.2022 на суму 410,70 грн; № 000064123 від 27.01.2022 на суму 1807,26 грн; № 000064126 від 27.01.2022 на суму 5590,80 грн; № 000064182 від 27.01.2022 на суму 2548,86 грн; № 000064183 від 27.01.2022 на суму 9821,16 грн; № 000064184 від 27.01.2022 на суму 353,45 грн.

Судом встановлено, що зазначені вище видаткові накладні на відпуск ТОВ «Техноюг» відповідачу товару та його отримання ТОВ «Авангард-Опт» підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені відтисками печаток суб`єктів господарювання, містять в собі всі визначені законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору поставки, господарських операцій.

Також, додатково на підтвердження факту здійснення поставок на адресу ТОВ «Авангард-Опт» позивачем надані копії відповідних товарно - транспортних накладних, а саме: № Р35679, № Р35680 від 11.08.2021; № Р35692, № Р35697, № Р35698, № Р35699, № Р35700, № Р35701, № Р35703, № Р35704, № Р35705, № Р35706, № Р35707 від 12.08.2021; № Р36326, № Р36327, № Р36333, № Р36335 від 13.08.2021; № Р35694, № Р36396, № Р36399, № Р36404. № Р36406 від 16.08.2021; № Р36479, № Р36482, № Р36483, № Р36484, № Р36485, № Р36488, № Р36489, № Р36493, № Р36494 від 18.08.2021; № Р36469, № Р36473, № Р36474 від 19.08.2021; № Р41165, № Р41167 від 06.09.2021; № Р41610, № Р41611, № Р41612 від 08.09.2021; № Р42304 від 10.09.2021; № Р42442, № Р42683, № Р42440, № Р42686 від 11.09.2021; № Р42692, № Р42693 від 13.09.2021; № Р43112 від 15.09.2021; № Р45730 від 29.09.2021; № Р45997 від 30.09.2021; № Р47430 від 08.10.2021; № Р53782, № Р53783 від 22.11.2021; № Р54058, № Р54060 від 23.11.2021; № Р57154, № Р57165, № Р57182 від 09.12.2021; № Р55458, № Р55462, № Р55463 від 10.12.2021; № Р57599, № Р57601, № Р57602, № Р57605 від 13.12.2021; № Р63401, № Р63402, № Р63403, № Р63408, № Р63409, № Р63412 від 24.01.2022; № Р63841, № Р63846, № 63890 від 26.01.2022; № Р64121, № Р64123, № Р64126, № Р64182, № Р64183, № Р64184 від 27.01.2022.

При цьому факт передання позивачем товару для перевезення за видатковими накладними та отримання його відповідачем засвідчено підписами представників вантажовідправника та вантажоодержувача, засвідчених печатками сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі складеної позивачем відомості по взаєморозрахунках з контрагентом ТОВ «Авангард-Опт» та оборотно-сальдових відомостей по рахунку 361, щодо вищевказаної поставки за період з 11.08.2021 по 05.04.2024, позивачем станом на 11.08.2021 було поставлено товару на суму 1437713,77 грн, а відповідачем всього було сплачено 1191958,44 грн та 17.08.2021 оплачено товар на загальну суму 17000,00 грн. На підтвердження здійснення іншої оплати/повернення товару матеріали справи доказів не містять.

Між сторонами був підписаний акт звірки взаємних розрахунків станом на січень 2022 року, яким останні підтвердили, що станом на 31.01.2022, заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 90 від 14.06.2021 становить 869309,92 грн.

В подальшому, з метою досудового врегулювання спору, 19.01.2024 та 29.02.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноюг» направляло на адресу місцезнаходження ТОВ «Авангард-Опт» претензії від 17.01.2024 та від 28.02.2024 відповідно, текст яких викладений безпосередньо в описі вкладення до цінного листа, про негайне погашення існуючої заборгованості в розмірі 508231,48 грн.

В цей же час, відповідач під час розгляду справи по суті наголошував, що станом на час звернення позивача до суду, строк виконання зобов`язання відповідача не настав, а у спірних відносинах мала місце форс-мажорна обставина, яка виникла внаслідок збройної агресії РФ проти України (введення в Україні воєнного стану; тимчасова окупація міста Херсон; заволодіння майном відповідача під час тимчасової окупації міста; пожежі на складах відповідача, внаслідок потрапляння боєприпасів під час обстрілів агресора), додатково надавши суду наступні докази:

1) щодо заволодіння майном відповідача під час тимчасової окупації: відповідь слідчого відділу щодо здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 438 КК України;

2) щодо пожежі: копію договору оренди нежитлових приміщень від 07.09.2020 № АП24/01-09 з додатковою угодою від 01.08.2021, укладеного між ТОВ «Авангард-Опт» (орендар) та ТОВ «Пересувна механізована колона № 19» (орендодавець), за умовами якого відповідач прийняв в строкове використання частину нежитлового приміщення площею 100,00 кв.м., за адресою: вул. Кольцова, 57, м. Херсон, на строк з 07.09.2020 по 31.07.2023; акти приймання-передачі приміщень;

акт про пожежу від 14.12.2022, складений комісією у складі, зокрема, працівників ДСНС про те, що 14.12.2022 о 04:59 відбулась пожежа внаслідок потрапляння боєприпасу на об`єкт складських приміщень ТОВ «ПМК-19», за адресою: вул. Кольцова, 57, м. Херсон, у зв`язку з чим пожежею знищено: металеві конструкції, облаштування стін, будівельні матеріали, ДСП плити, пожежею пошкоджено: металеві конструкції, облицювання стін, будівельні матеріали, будівельні інструменти, будівельні суміші, велосипеди, ДСП плити;

акт про пожежу від 03.02.2023, складений комісією у складі, зокрема, працівників ДСНС про те, що 03.02.2023 о 02:25 на об`єкті складських приміщень ТОВ «ПМК-19», за адресою: вул. Кольцова, 57, м. Херсон, відбулась пожежа, у зв`язку з потраплянням снаряду та уламків внаслідок бойових дій, якою знищено меблеву фурнітуру, а також пошкоджено: меблеву фурнітуру, облицювання стін, стелі складського приміщення;

акт про пожежу від 18.05.2023, складений комісією у складі, зокрема, працівників ДСНС про те, що 18.05.2023 о 02:00 відбулась пожежа внаслідок потрапляння боєприпасів, їх уламків на об`єкт складських приміщень ТОВ «ПМК-19», за адресою: вул. Кольцова, 57, м. Херсон, у зв`язку з чим пожежею знищено: автотовари, побутова техніка, товари для дому, будівельний інструмент, господарські товари, що належать, серед іншого, ТОВ «Авангард-Опт», а також пожежею пошкоджено: складське приміщення, площею 4896 кв.м., стелажне та мезонінне обладнання ТОВ «ПМК-19»; довідку ТОВ «ПМК-19» від 16.12.2022, якою засвідчено, в результаті пожежі, яка трапилась 14.12.2022, було знищено обладнання/товар відповідача (пральні машини, водонагрівачі електричні, гіпсокартонні системи, телевізори, холодильники, ламінат, двері металеві, морозильні камери, фарба, шпалери та інше), сума спричинених відповідачу збитків становить 22597611,48 грн.

Крім цього, позивачем були подані таблиці, які за поясненням позивача є звітами залишків товару постачальника на реалізації (за місцями розміщення торгівельних точок та їх площі) станом на 01.02.2023. Також позивач надав роздруківку переписки електронною поштою, до якої, за поясненням останнього, представником відповідача були вкладені вищевказані звіти.

Непроведення своєчасно відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для нарахування останнім до сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат, та його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості та штрафних санкцій.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно зі ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами частини 2 статті 343 ГК України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 4 ст. 254 ЦК України строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

В силу частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно із частиною 1 статті 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

В статті 549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).

За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між сторонами, носять характер таких, що виникають з договору поставки, про що, зокрема, свідчать договірні зобов`язання сторін - постачальник зобов`язується здійснити поставку товару в порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов`язується прийняти і здійснити оплату за поставлений товар в порядку передбаченому цим договором.

Суд встановив, що в даному випадку відносини між ТОВ «Техноюг» та ТОВ «Авангард-Опт» носять договірний характер, укладений між ними договір поставки № 90 від 14.06.2021, з урахуванням протоколу розбіжностей, предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний на час звернення до суду не був. Сторони факт укладання договору поставки № 90 від 14.06.2021 не заперечують та у представлених суду заявах визнають.

Так, вищевказаний договір поставки № 90 від 14.06.2021, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Як встановлено судом, на підставі вищезазначених видаткових накладних позивачем було поставлено, а відповідачем без жодних зауважень та заперечень прийнято товар на загальну суму 508394,64 грн.

Надані позивачем видаткові накладні містять найменування суб`єктів господарювання, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства, тому є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Суд при ухваленні рішення враховує та бере до уваги те, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. При цьому видаткові накладні, за якими відбувалась поставка товару, підписані відповідачем без жодних зауважень. Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить.

Отже, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

У вказаних вище первинних документах міститься посилання на договір поставки, постачальником визначено позивача та його реквізити, одержувач - відповідач, вказано найменування товару, кількість, ціна без ПДВ, загальна вартість з урахуванням ПДВ, підпис з боку постачальника скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача міститься підпис директора у графі «отримав» та печатка підприємства, що отримало товар.

За результатами аналізу вказаних накладних, останні відповідають вимогам щодо заповнення обов`язкових реквізитів у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства на підставі оформлених відповідно до умов договору видаткових накладних.

Водночас, відповідачем не заперечується факт отримання від позивача товару на суму 508394,64 грн, а також факт того, що сума несплаченого товару за вищенаведеними видатковими накладними становить 508231,48 грн. Між тим, відповідач в обґрунтування своїх заперечень на позов стверджує, що поставлений позивачем товар за спірними видатковими накладними є нереалізованим, тому зобов`язання відповідача по оплаті за реалізований товар згідно пункту 7.3 договору поставки ще не наступили, оскільки не було факту реалізації товару, а тому в силу вимог с. 530 ЦК України грошове зобов`язання оплатити товар виникло у відповідача після направлення претензії. Також відповідач з посиланням п. 10.1-.10.3 договору вважає, що обставини введення в Україні воєнного стану відстрочують строк виконання відповідачем своїх зобов`язань за цим договором на час дії вказаного стану.

Враховуючи суперечливу позицію сторін щодо строків виконання зобов`язання з оплати поставленого товару, яка ґрунтується на різному тлумаченні умов договору, суд, визначаючи момент виконання покупцем зобов`язання з оплати, вказує наступне.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.

При цьому суд вважає за необхідне вказати, що відстрочення - це встановлення більш пізнього строку оплати товару, ніж це передбачено ч.1 ст.692 ЦК України. Розстрочення - це встановлення обов`язку покупця оплатити товар частинами в більш пізні строки, ніж це передбачено ч.1 ст.692 ЦК України.

З урахуванням означених положень законодавства, а також з огляду на положення п.7.3. договору, суд зазначає про укладання між сторонами договору з відстроченням (розстроченням) платежу, тобто з обов`язком відповідача здійснювати оплату реалізованого ним товару щотижня.

Враховуючи погодження сторонами більш пізнього строку оплати товару, ніж момент його передачі, суд зауважує про неможливість застосування в даному випадку положень ч.1 ст. 692 ЦК України.

При цьому, слід відзначити, що п. 3.7. договору обумовлено, що у випадку, коли частина товару залишається не реалізованою протягом 90 днів з моменту отримання товару, покупець зобов`язаний повернути його. В свою чергу, саме покупець має звернутись до постачальника для узгодження з ним передбачуваного до повернення товару та надати інформацію із зазначенням такого товару.

Отже, умовами договору передбачено можливість повернення постачальнику нереалізованого товару протягом 90 днів з дати поставки, а також обумовлено обов`язки постачальника прийняти повернутий товар з оформленням відповідних документів. Тобто, п.3.7. договору сторони встановили граничний термін повернення нереалізованого товару.

Таким чином, проаналізувавши погоджені сторонами умови договору у сукупності, враховуючи обумовлений договором строк сплати (п. 7.3. - щотижня), а також граничний строк повернення нереалізованого товару (п. 3.7. - 90 днів з моменту поставки), суд дійшов висновку, що граничним терміном оплати товару, щодо якого сторонами погоджено відстрочення платежу, є 90 днів з моменту поставки.

Так дійсно, Верховним Судом у постанові від 04.04.2023 по справі № 916/1349/21 було наголошено, що до лексичного значення словосполучення «неминуче має настати» означає як те, що обов`язково та безумовно має відбутися.

З викладених обставин господарський суд доходить висновку, що реалізація товару у розумінні цивільного законодавства не може вважатись подією, яка неминуче має настати, оскільки вказана у п. 3.7. договору обставина може і не настати, адже товар може бути взагалі нереалізованим, у т.ч. з вини покупця та з причин, незалежних від постачальника. При цьому наявність п. 3.7. договору породжує для постачальника наслідок у вигляді неотримання коштів за переданий товар, а покупцю надає можливість не перераховувати за нього кошти протягом тривалого часу, який в межах даної справи становить вже майже три роки (остання поставка відбулась 27.01.2022), що є явно несправедливим.

Спірний договір поставки, який відноситься до договору купівлі-продажу, є взаємно зобов`язуючим, тобто кожна сторона має права та обов`язки. Те, що в договорі передбачено оплата реалізованого товару (обставина, що зумовлює виникнення у покупця обов`язку здійснити оплату), а звіт про реалізацію товару надається покупцем на вимогу постачальника, що є його правом, не свідчить про те, що визначена сторонами умова оплати товару (подія) залежить від настання певних обставин за наявності волі зобов`язаної сторони, але не містить такої ознаки, як неминучість її настання.

Саме, враховуючи ту обставину, що реалізація товару (як відкладальна обставина) може не настати, сторонами було погоджено можливість повернення товару та відповідно граничний строк його оплати.

З урахування означеного, суд зазначає, що доводи відповідача про виникнення у нього обов`язку з оплати товару лише після його реалізації є помилковими або через сім календарних днів від дати направлення претензії, зробленими без урахування положень п.3.7. договору.

Отже, визначаючи строк виконання зобов`язання відповідача з оплати товару, суд зазначає, що граничним строком оплати за товар є дев`яностий день з моменту поставки по кожній накладній на товар.

З урахуванням означеного, суд зазначає про недоведення відповідачем наявності у нього права на затримання оплати за товар.

Окремо потрібно зауважити, що саме відповідач як особа, яка намагається довести нереалізацію товару станом на дату звернення позивачем до суду, повинен надати належні та допустимі докази цього. Відповідно до умов договору таким доказом являється звіт покупця із зазначенням кількості реалізованого товару та товарних залишків на дату формування звіту.

При цьому, будь-яких доказів звернення відповідача до позивача з повідомленням про повернення товару із зазначенням, що він не реалізований, не виходить на необхідний рівень продажу або сплив його строк придатності чи з інших причин відповідачем не надано. Більш того, відповідачем також не надано будь-яких доказів існування у нього в продажу залишків товару, поставленого позивачем.

Отже, під час розгляду справи судом встановлена обставина наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за отриманий від останнього товар по договору поставки від 14.06.2021 № 90 в сумі 508231,48 грн, а отже позов позивача в цій частині позовних вимог належить задовольнити.

Щодо доводів відповідача суд зазначає, що вплив обставин непереборної сили на свої договірні зобов`язання сторони узгодили в п. п. 10.1.-10.3. договору.

Так, судом враховано, що 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст. 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (п. 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»).

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист N 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований «Всім кого це стосується», згідно якого на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).

Статтею 617 ЦУ України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

Поряд з цим, невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі N 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15 липня 2014 року № 40 (3) (з наступними змінами).

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

За умовами п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).

У законі та регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, в той час як на сайті ТПП України 28.02.2022 розміщено загальний офіційний лист.

У загальному офіційному листі ТПП України від 28.02.2022 зазначено, що його видано на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та Статуту ТПП України.

Проте, в ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» нічого не повідомлено про офіційні листи ТПП України та їх правовий статус. Навпаки, зі змісту вказаних статей вбачається, що ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують факт настання форс-мажорних обставин саме за зверненням суб`єкта господарської діяльності.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, зазначивши, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

При цьому, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).

Суд не вбачає можливості дослідити причинно-наслідковий зв`язок між військовою агресією Російської Федерації проти України та неможливістю виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань.

У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий ТПП України чи уповноваженими регіональними ТПП, що засвідчує наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов`язань за договором. Слід відзначити, що введення воєнного стану на території України автоматично не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність, адже протилежного відповідачем не доведено належними та допустимими доказами.

Щоб засвідчити форс-мажорні обставини відповідачу необхідно було звернутися до Торгово-промислової палати, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов`язання. Утім відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності форс-мажору у спірних правовідносинах (відповідний сертифікат або довідка Торгово-промислової палати).

При цьому, господарський суд бере до уваги, що відповідач мав змогу звернутися до ТПП України або відповідної регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин відповідно до регламенту, проте цього не зробив, а причин неможливості такого звернення не повідомив.

Відтак, твердження відповідача про те, що він має правові підстави для звільнення від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань через виникнення форс-мажорних обставин, є необґрунтованим, а тому суд його доводи в цій частині відхиляє.

Окрім того, суд звертає увагу, що форс-мажорні обставини виникли з 24.02.2022 року, відтак обставини непереборної сили не розповсюджуються на зобов`язання, що виникли у відповідача до 24.02.2022.

Доводи ТОВ «Авангард-Опт» про заборону здійснення переказу коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України згідно зі ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» судом відхиляються, оскільки обов`язок виконання грошових зобов`язань ТОВ «Авангард-Опт» з оплати поставленого позивачем товару переважно виник до початку тимчасової окупації м. Херсона, а невиконання відповідачем зобов`язання з оплати отриманого товару мало місце і до вказаних обставин.

Окрім того, системний аналіз положень частини першої статті 42, частини першої статті 44 ГК України дає підстави для висновку, що будь-яка підприємницька діяльність суб`єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Разом з цим, як встановлено судом, відповідачем не заявлялось про настання форс-мажорних обставин для виконання зобов`язань відповідачем у спірних правовідносинах. Щодо поданих відповідачем доказів на підтвердження обставини виникнення пожежі на складі, який орендується відповідачем та порушення кримінального провадження за фактом заволодіння майном відповідача, суд зазначає, що акти містять загальні відомості щодо знищеного/пошкодження майна, натомість встановити, що до переліку цього майна входить товар (частина товару) поставленого позивачем за договором, в якій кількості не представляється можливим.

При цьому, враховуючи виникнення у відповідача обов`язку з оплати більшості поставленого товару ще до повномасштабного вторгнення російських військ на територію України та введення воєнного стану, доводи відповідача щодо продовження строку виконання зобов`язання з оплати на час дії таких обставин не заслуговують на увагу. Крім того суд також враховує, що відповідачем жодним чином не доведено неможливість виконання зобов`язання з оплати внаслідок військової агресії.

Стосовно нарахування 3% річних та інфляційних збитків судом зазначається наступне.

Так, матеріалами справи та поясненнями позивача підтверджується, що станом на цей час відповідачем не оплачений/не повернений товар, отриманий за договором, на суму 508231,48 грн, що останнім не спростовано. При цьому в матеріалах справи відсутні звіти відповідача щодо залишків товару або письмові вимоги відповідача щодо повернення товару на спірну суму. Оскільки умовами договору сторони погодили здійснення відповідачем оплати вартості товару щотижня, а в матеріалах справи відсутні відомості щодо залишку товару на кінець відповідного тижня поставки, суд, враховуючи, що остання поставка була здійснена 27.01.2022, вважає, що визначений позивачем період прострочення виконання зобов`язання відповідачем відповідає умовам договору та застосованим судом до спірних відносин сторін вимог законодавства.

За змістом статті 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Враховуючи положення ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування 3% річних та інфляційних збитків входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція)..

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Із наведеного вбачається, що інфляційні втрати та 3% річних є спеціальними мірами цивільно-правової відповідальності, способами захисту майнового права, які не можна ототожнювати із штрафними санкціями. Як убачається із умов спірного договору, при порушенні його умов щодо строків оплати поставленого товару, покупець має сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц зазначено, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Враховуючи викладене, позивач цілком правомірно на підставі ст. 625 ЦК України нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

Між тим, відповідно до ч.1 ст.253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної дати або настання події, з якої пов`язано його початок.

Згідно ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

При цьому, правильність нарахування 3% річних за загальний період прострочення з 02.11.2021 по 05.04.2024 по кожній видатковій накладній окремо, судом встановлено, що розрахунок не відповідає обставинам справи, оскільки позивачем не за всіма видатковими накладними вірно визначено початкові дати виникнення у відповідача заборгованості за отриманий товар, зокрема, без урахування положень ч. 1 ст. 253 та ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України.

Відтак, господарський суд, з урахуванням виявлених помилок, здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат згідно умов договору та наявних матеріалів справи, в межах періодів, визначених позивачем, розрахунок інфляційних втрат також здійснено з урахуванням суми боргу, яка існувала у період з 1 до 15 числа кожного місяця, та встановив, що обґрунтованими, такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, умовам укладеного договору є 3% річних у розмірі 35170,53 грн. В задоволені 98,54 грн 3% річних слід відмовити.

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по інфляційних втратах, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача 168626,89 грн - інфляційних втрат, оскільки за визначені позивачем періоди нарахування, зокрема з листопада 2021 по квітень 2024, інфляційні втрати становлять 172451,16 грн, однак, враховуючи положення ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення суми пені в розмірі 420503,42 грн, суд зазначає таке.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, визначальним для строку нарахування штрафних санкцій є наявність в умовах договору, визначеного за домовленістю сторін правочину, іншого порядку, ніж той, що законодавець передбачив у вказаній нормі.

При цьому, положенням ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Враховуючи те, що судом встановлено порушення відповідачем умов договору в частині сплати вартості товару щотижня та невиконання грошового зобов`язання, погодження між сторонами умов про відповідальність у вигляді пені, позивач має право на нарахування пені.

При цьому, статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» чітко встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що повністю узгоджується із умовами п. 8.1. укладеного між сторонами договору.

Крім того, строк позовної давності для стягнення пені становить 1 рік (ст. 258 ЦК України).

Водночас, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, строк якого неодноразово продовжений та діяв до 30.06.2023 включно.

В свою чергу, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року №540-IX, який набрав чинності з 2 квітня 2020 року і дія вказаного Закону фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

З огляду на це, строк нарахування пені за прострочення виконання зобов`язань у 2022 році сплив 30.06.2023 (дата закінчення карантину).

Здійснивши перерахунок пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми неоплаченого відповідачем товару за вищевказаними видатковими накладними, приймаючи встановлені судом початкові дати виникнення у відповідача заборгованості за отриманий товар, зокрема, з урахуванням положень ч. 1 ст. 253 та ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, а також кінцевий строк нарахування пені - 30.06.2023, судом встановлено, що розмір такої пені дорівнює 318819,11 грн, яка підлягає задоволенню як правомірна та обґрунтована. У стягненні 101684,31 грн пені суд відмовляє у зв`язку з безпідставністю їх нарахування.

Проте, розглядаючи питання про стягнення суми 3% річних, інфляційних втрат та пені суд не може залишити поза увагою те, що їх розмір складає 522616,53 грн в умовах наявності боргу за основним зобов`язанням 508231,48 грн.

Водночас, вирішуючи питання щодо можливості зменшення розміру штрафних санкцій у виді пені, суд, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, зазначає про таке.

Згідно із статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься перелік виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Тлумачення вказаних норм свідчить, що закон не передбачає вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17. Обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора, як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (п.28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

При цьому слід враховувати, що правила ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому слід враховувати, що правила ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Застосоване у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19).

Відтак, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Отже, при зменшенні розміру штрафних санкцій суд бере до уваги інтереси сторін, що заслуговують на увагу, і оцінює співвідношення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу, зокрема, із розміром збитків позивача. Якщо порушення зобов`язання відповідачем не потягло за собою значні збитки для інших господарюючих суб`єктів, то суд може з урахуванням інтересів сторін зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. При цьому як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій, так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд відзначає, що за своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності та стягується в разі порушення такого зобов`язання. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

При цьому, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Як вже зазначалось, у відповідності до Указу Президента України №64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої ст. 106 Конституції України. Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року. Надалі воєнний стан на території України було продовжено.

Суд зазначає, що військова агресія розпочалась всупереч волі та бажання сторін. Договір укладався до початку ведення воєнних дій, воєнні дії почались раптово та неочікувано не лише для сторін договору, а й для всього населення України, відтак, в момент укладення договору сторони виходили з того, що військові дії вестися не будуть.

Ані позивач, ані відповідач не є особами, здатними впливати на причини, початок, хід та/або наслідки воєнних дій на території України, а тому, воєнні дії зумовлені причинами, які сторони не могло усунути після їх настання.

Суд враховує той факт, що підприємство відповідача з 24.02.2022 опинилось на території, де велись активні бойові дії, а потім м. Херсон та Херсонська область були повністю окуповані, внаслідок чого майно підприємства залишилось на окупованій території, що ускладнило роботу підприємства та яке вочевидь зазначало значних пошкоджень та збитків.

При цьому, масштабні військові дії, які вчиняються Російською Федерацією з 24.02.2022, спрямовані на знищення державності України, спричинили загибель людей, пошкодження та знищення житла, іншого майна, інфраструктури населених пунктів, зумовили проведення загальної мобілізації, а отже і величезні зміни в економіці, правовому регулюванні, зайнятості населення, житті громадянського суспільства України.

Частиною 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомість фактів військової агресії, знаходження, зокрема, відповідача тривалий час на окупованій території, ракетні обстріли підтверджуються органами державної влади та місцевого самоврядування України, безліччю публікацій у національних та міжнародних засобах масової інформації, а також не заперечується агресором.

Таким чином, наведені факти є загальновідомими обставинами, а отже в силу приписів частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування. При цьому, ці обставини відомі обом сторонам.

Вирішуючи питання щодо доцільності зменшення розміру штрафних санкцій у цій справі суд враховує відсутність в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків, у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язання, а також повідомлені відповідачем обставини та подані докази щодо пошкодження та знищення майна відповідача, внаслідок збройної агресії РФ. З іншого боку суд враховує, що підприємницька діяльність відповідачем здійснюється на власний ризик, останній продовжував здійснювати свою діяльність на підконтрольній Україні території після введення воєнного стану, при цьому відповідач не повідомив позивача про наявність форс-мажорних обставин, що заважають йому виконати спірне зобов`язання, а також те, що відповідач при укладенні договору з позивачем на власний розсуд погодився з умовами, які передбачають застосування санкцій за прострочення виконання зобов`язання з оплати товару. Також суд враховує, що поставка була здійснена до введення в Україні воєнного стану, проте строк сплати щодо частини товару настав вже після настання повномасштабних військових дій.

Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, притримуючись принципу «справедливого балансу інтересів сторін», беручи до уваги невідповідність розміру стягуваної неустойки з наслідками порушення зобов`язання, запровадження на всій території країни воєнного стану, періодичних ракетних обстрілів, що вочевидь призводить до численних руйнувань промислових та цивільних об`єктів, що значним чином вплинуло на ведення господарської діяльності підприємств, суд на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір штрафних санкцій заявлених до стягнення позивачем до 10%.

Встановлення такого значного розміру штрафних санкцій, на переконання суду, несумісне з принципом розумності, справедливості, та носить не компенсаційний характер, а є додатковим надходженням для позивача, які б він не отримав, за умови належного виконання відповідачем зобов`язань за договором.

Також, на думку суду застосоване судом зменшення не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми неустойки.

Одночасно суд враховує, що негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов`язання, компенсуються, окрім пені, також і за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку статті 625 ЦК України.

За переконанням суду, є достатніми підстави для зменшення заявленої позивачем до стягнення пені, оскільки, за даних обставин, присудження до стягнення із відповідача всього розміру пені матиме наслідком покладення на відповідача невиправданого тягаря, оскільки порушення відповідачем грошових зобов`язань за договором є безпосереднім наслідком неможливості відповідача виконувати власні зобов`язання у зв`язку із певними обставинами. Таким чином, зменшення заявленої позивачем до стягнення пені на 90% повною мірою відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.

З огляду на наведене, суд вважає за справедливе, пропорційне і таке, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір пені до 10% від нарахованих сум, що буде адекватною та співрозмірною компенсацією з порушеним інтересом позивача у даному конкретному випадку, з огляду на що до стягнення підлягає 31881,91 грн пені. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені позивачу слід відмовити.

Поряд з цим, суд зазначає щодо відсутності підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки ставка процентів річних передбачена законом (ч.2 ст.625 ЦК України) та не є завищеною, а інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.22 у справі №910/9911/21.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів своєчасного та належного виконання ним грошових зобов`язань за договором поставки № 90 від 14.06.2021, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача за договором поставки № 90 від 14.06.2021 підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована, проте підлягає частковому задоволенню, з урахуванням встановлених судом помилок при обрахунку пені та 3% річних, а також зменшеної суми пені, в загальній сумі 743910,81 грн заборгованості, в т.ч.: 508231,48 грн - сума основної заборгованості, 31881,91 грн - пеня, 168626,89 грн - інфляційні втрати та 35170,53 грн - 3% річних.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, слід зазначити, що судовий збір, відповідно статті 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Як наслідок, судовий збір стягується з відповідача на користь позивача в сумі 15462,72 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт» (вул. Велика Арнаутська, № 19, оф. 807, м. Одеса, 65482, код ЄДРПОУ 43331493) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноюг» (вул. Льва Толстого, № 30, м. Одеса, 65020, код ЄДРПОУ 23863399) суму основної заборгованості в розмірі 508 231 (п`ятсот вісім тисяч двісті тридцять одна) грн 48 коп, 3% річних в розмірі 35 170 (тридцять п`ять тисяч сто сімдесят) грн 53 коп, інфляційні втрати в розмірі 168 626 (сто шістдесят вісім тисяч шістсот двадцять шість) грн 89 коп, пеню в розмірі 31 881 (тридцять одна тисяча вісімсот вісімдесят одна) грн 91 коп та судовий збір в розмірі 15 462 (п`ятнадцять тисяч чотириста шістдесят дві) грн 72 коп.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 23 вересня 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський