Рішення

від 24.09.2024 по справі 920/999/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.09.2024м. СумиСправа № 920/999/24

Господарський суд Сумської області у складі

судді Резніченко О.Ю.,

розглянув без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» (вул. Друга Залізнична, буд. 10, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 33698892)

до відповідача: Комунального обласного підприємства Сумської обласної ради «Навчально - виробничий центр» (вул. Шишкарівська, 9, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 03363370)

про стягнення 89383,08 грн

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Позивач звернувся з позовом в якому просить суд стягнути з відповідача 89383,08 грн заборгованості по договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 01.10.2006 №215-Т, а саме: 62500,00 грн. заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії, 19124,09 грн пеня, 2100,14 грн 3% річних, 5658,85 грн інфляційне збільшення. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 3 028,00 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що між сторонами було укладено Договір, позивач відпустив відповідачу теплову енергію, відповідач теплову енергію прийняв, однак за неї не сплатив, що є порушенням п.п. 3.1-3.3 Договору. Тому, наявні правові підстави для стягнення з відповідача боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 12.08.2024 було відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу без проведення судового засідання.

Ухвала про відкриття провадження отримана відповідачем 12.08.2024 о 18:21 год., що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа (а.с. 37).

Від відповідача 28.08.2024 до суду надійшов відзив від 27.08.2024 на позовну заяву (вх №2553), в якому він зазначив про те, що станом на 21.08.2024 сума основного боргу на даний час повністю сплачена. В частині нарахування 3% річних, пені та інфляційних збитків заперечує, посилаючись на те, що Договором №215-Т від 01 жовтня 2006 року, не передбачено надання відповідного висновку (сертифікату) з торгово-промислової палати, а тому факт введення воєнного стану з 24.02.2022 року, що є загальновідомою інформацією, є випадком виникнення обставини непереборної сили, а тому Відповідач звільняється від повної відповідальності за невиконання умов договору. Тому відповідач вважає, що позивач неправомірно нарахував штрафні санкції в сумі: 19124,09 грн пеня, 2 100,14 грн 3% річних, 5 658,85 грн інфляційне збільшення та просить у їх стягненні відмовити.

Суд звертає увагу, що оскільки з 02.09.2024 по 16.09.2024 включно суддя Резніченко О.Ю. перебувала у відпустці, а з 17.09.2024 по 20.09.2024 знаходилась у службовому відрядженні, справу розглянуто 24.09.2024.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

01.10.2006 між сторонами було укладено договір 215-Т про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води (а.с.6-8). Відповідно до п.1.1 Договору позивач (виконавець) зобов`язався надати позивачу (споживач) вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а відповідач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цим Договором.

На виконання умов Договору у період лютий-березень 2024 позивач відпустив відповідачу теплову енергію на загальну суму 256958 грн 52 коп., що підтверджується звітом про споживання теплової енергії, актами прийому-передачі теплової енергії та/або гарячої води та виставленими рахунками (а.с.12-21), а також не заперечується відповідачем у письмовому відзиві.

Згідно з п. 3.3. Договору відповідач до 15 числа розрахункового періоду сплачує позивачу вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період.

Відповідно до п. 3.4. Договору щомісячно 6-го числа відповідач отримує від позивача акт прийому-передачі теплової енергії, форма якого (додаток №3) є невід`ємною частиною договору, та рахунок за спожиту теплову енергію. Несвоєчасне отримання рахунку не звільняє відповідача від відповідальності щодо сплати за надані позивачем послуги.

Зі змісту п. 3.5 Договору вбачається, що остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється до 10 числа місяця наступного за розрахунковим, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.

Як зазначає позивач, станом на день звернення з позовом оплата за отриману теплову енергію в розмірі 62500 грн 00 коп. за період з лютий-березень 2024 у повному обсязі так і не була здійснена.

Таким чином, судом встановлено факт прострочення відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленої теплової енергії по Договору, що і змусило позивача звернутись до суду з даним позовом.

Відповідачем всі вищезазначені факти належними та допустимими доказами не спростовано, всупереч ст.ст. 73-74 ГПК України, а тому вказані факти є такими, що встановлені судом.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Стосовно стягнення заборгованості.

Згідно з ст.ст. 526, 530 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений договором строк. Відповідно до ст. 24 Закону України Про теплопостачання серед основних обов`язків споживача є додержання вимог договору та нормативно-правових актів.

Відповідно до п. 4.2.1 Договору відповідач зобов`язаний оплачувати послуги у встановлені цим договором строки.

Як вже зазначалось, заборгованість відповідача перед позивачем станом на день звернення з позовом становила 62500 грн 00 коп. (за період лютий-березень 2024).

Судом встановлено, що після відкриття провадження у справі відповідачем було сплачено повністю суму основного боргу згідно з платіжною інструкцією від 09.08.2024: №2339 на суму 23000 грн 00 коп., №6416 на суму 22500 грн 00 коп. та 20.08.2024 №2349 на суму 17000 грн 00 коп.

Таким чином, сума основного боргу в розмірі 62500 грн 00 коп. сплачена відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Оскільки сума основного боргу в розмірі 62500 грн 00 коп. була сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі, тому провадження в частині стягнення 62500 грн 00 коп. заборгованості підлягає закриттю, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Щодо стягнення з відповідача пені.

Згідно ст.ст. 230, 231 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 19124 грн. 09 коп. пені, нарахованої за загальний період з 11.03.2024 по 07.08.2024 (по кожному періоду прострочення окремо), відповідно до п. 4.3.1. Договору, яким передбачено, що позивач має право нараховувати пеню у разі несвоєчасного внесення відповідачем плати за надані послуги у розмірі, встановленому чинним законодавством України та цим Договором (подвійна ставка НБУ).

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення пені, позивач зазначає, що відповідно до п. 5.1.5 Договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної сплати споживачем грошових коштів, які передбачені термінами цього договору, за послуги виконавця, споживач (відповідач) сплачує виконавцю (позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен календарний день (враховуючи вихідні і святкові дні) прострочення грошового зобов`язання.

Позивачем наданий до матеріалів справи розрахунок пені (а.с.26-28).

Відповідач, обґрунтовує свої заперечення в частині нарахування штрафних санкцій, які викладені у відзиві на позов, тим, що Договором №215-Т від 01 жовтня 2006 року не передбачено надання відповідного висновку (сертифікату) з торгово-промислової палати, а тому факт введення воєнного стану з 24.02.2022 року, що є загальновідомою інформацією, є випадком виникнення обставини непереборної сили, а тому Відповідач звільняється від повної відповідальності за невиконання умов договору. Відповідач також зазначає, що основним видом діяльності є професійно-технічна освіта та пояснює, що доходів не було саме у зв`язку з військовим станом, оскільки люди не мали фізичної можливості навчатися та більшість із них була мобілізована. Відсутність належних доходів підтверджується фінансовою звітністю, яка додана відповідачем до відзиву на позов.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача, виходячи з наступного:

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені ст. 617 Цивільного кодексу України: особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) встановлюється Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами Регламентом засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.

Відповідно до ст. 14-11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Суд звертає увагу, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 922/2394/21 (постанова від 14 червня 2022) вказав, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується і Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі № 913/20/21.

Тому сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення всіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Слід зазначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та отримувати коштів від своїх контрагентів. Відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина) тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану, а лише додав до відзиву фінансову звітність малого підприємства на 31.03.2024 та на 30.06.2024.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено грошове зобов`язання перед позивачем, право на стягнення пені самостійно встановлено сторонами у Договорі, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 19124 грн. 09 коп. пені, нарахованої за загальний період з 11.03.2024 по 07.08.2024 (по кожному періоду прострочення окремо), є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат.

Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем наданий до матеріалів справи розрахунок 3% річних та інфляційних втрат (а.с.25-26).

Враховуючи встановлений судом факт прострочення відповідачем грошового зобов`язання перед позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 2100 грн 14 коп. 3% річних, 5658 грн 85 коп. інфляційних збитків (за загальний період з 11.03.2024 по 07.08.2024) є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги визнано судом обґрунтованими, а сума основного боргу сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі, витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028 грн 00 коп. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст.123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» до Комунального обласного підприємства Сумської обласної ради «Навчально - виробничий центр» про стягнення 89383 грн 08 коп. задовольнити частково.

2.Стягнути з Комунального обласного підприємства Сумської обласної ради «Навчально - виробничий центр» (вул. Шишкарівська, 9, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 03363370) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» (вул. Друга Залізнична, буд. 10, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 33698892) 19124 грн 09 коп. пені, 2100 грн 14 коп. 3% річних, 5658 грн 85 коп. інфляційних втрат, 3028 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3.Провадження у справі в частині стягнення 62500 грн 00 коп. основного боргу закрити відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

4.Видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» наказ після набрання рішенням законної сили.

5.Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6.Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повні реквізити сторін зазначені у п. 2 резолютивної частини даного рішення.

Оскільки з 02.09.2024 по 16.09.2024 включно суддя Резніченко О.Ю. перебувала у відпустці, а з 17.09.2024 по 20.09.2024 знаходилась у службовому відрядженні, повне судове рішення складено 24.09.2024.

СуддяО.Ю. Резніченко