Постанова

від 24.09.2024 по справі 480/7238/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24 вересня 2024 року

справа №480/7238/21

адміністративне провадження № К/990/31469/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Олендера І. Я., Хохуляка В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області

на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2022 року (суддя - Воловика С. В.)

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року (судді: Русанова В. Б., Жигилій С. П., Перцова Т. С.),

у справі № 480/7238/21

за позовом Головного управління ДПС у Сумській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брухтпостач», Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб»

про визнання недійсним договору та стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

Рух справи

Головне управління ДПС у Сумській області (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брухтпостач», Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб», в якому просило:

- визнати недійсним договір від 18 червня 2018 року № 79/9-85-18, укладений між Дочірнім підприємством «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» та ТОВ «Брухтпостач»;

- стягнути в дохід держави з Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» одержану податкову вигоду, отриману за рахунок відображення в бухгалтерському обліку господарської операції з придбання металобрухту за договором від 18 червня 2018 року № 79/9-85-18 у розмірі 22 220 408,65 грн, а з ТОВ «Брухтпостач» кошти, одержані в розмірі 19 427 219,26 грн, фактично отримані згідно із платіжними дорученнями, оформленими ДП «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» на виконання цього Договору.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав на відсутність належних та допустимих доказів на обґрунтування наявності у відповідачів умислу на укладення договору № 79/9-85-18 від 18 червня 2018 року з метою несплати податків, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

12 серпня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року у справі №480/7238/21, провадження за якою відкрито після усунення скаржником недоліків касаційної скарги ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2024 року на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та витребувано справу з суду першої інстанції.

28 серпня 2024 року надійшла електронна справа №480/7238/21 в системі документообігу суду ДСС, а 13 вересня 2024 року на адресу Верховного Суду надійшла справа в паперовому вигляді.

Доводи касаційної скарги

Підставою для відкриття касаційного провадження у вказаній справі є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та порушення норм процесуального права. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок Верховного Суду викладений у постанові від 10 серпня 2023 року у справі № 380/19695/21, згідно якого саме суд, який розглядає справу щодо стягнення отриманого за зобов`язанням, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, має встановити факт наявності умислу сторін на вчинення саме такого зобов`язання (правочину).

Посилаючись на пункт 4 частини четвертої статті 328, частину другу статті 353 КАС України, податковий орган в касаційній скарзі доводить, що суди попередніх інстанцій при розгляді даної справи не дослідили належним чином обставини та докази, якими обґрунтовувались позовні вимоги, в їх сукупному взаємозв`язку один з одним, не перевірили реальність господарських взаємовідносин між відповідачами за договором, щодо якого контролюючим органом заявлено вимогу про застосування наслідків визнання господарських зобов`язань недійсними. Натомість суд апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови сконцентрував увагу виключно на тому, що судовим рішенням (по справі №480/2680/20), яке набрало законної сили, визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області від 21 січня 2020 року № 0000300502 про зменшення ДП «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком та № 0000280502 про збільшення відповідачу 1 суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість.

Скаржник обґрунтовує касаційну скаргу обставинами неможливості здійснення господарської операції між відповідачами за договором від 18 червня 2018 року № 79/9-85-18, вказуючи на те, що виконання спірного договору не підтверджується стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів тощо.

Отже, за позицією податкового органу, договір укладений ДП «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» з ТОВ «Брухтпостач» від 18 червня 2018 року №79/9-85-18 не спричиняє реального настання правових наслідків та суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Позивач просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року по справі №480/7238/21 та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги Головного управління ДПС у Сумській області в повному обсязі.

Відзив на касаційну скаргу податкового органу від відповідачів до Верховного Суду не надходив.

Висновки Верховного Суду

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Так, суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті, дійшли висновку, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Колегія суддів з такими висновками судів попередніх інстанцій не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом цієї норми, фундаментальними критеріями адміністративної юрисдикції є публічно-правовий характер спору та спрямування саме на захист прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у публічно-правових відносинах від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на завдання адміністративного судочинства суб`єкт владних повноважень у такому судочинстві зазвичай виступає у процесуальному статусі відповідача, однак у визначених Конституцією та законами України випадках може бути позивачем у справі.

За загальним правилом, суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 КАС України), з метою реалізації покладених на них повноважень у відповідних спірних публічно-правових правовідносинах.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (стаття 19 КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом (пункт 5 частини першої цієї статті).

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, за загальним правилом до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Велика Палата неодноразово наголошувала, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а та від 17 червня 2020 року у справі № 826/10249/18).

Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ судам слід виходити із суті права та/або інтересу, про захист якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин у сукупності.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором саме між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 лютого 2024 року (справа № 580/4531/23) дійшла висновку, що публічно-владні управлінські функції передбачають прямий безпосередній публічно-владний вплив на іншого суб`єкта цих правовідносин, який є обов`язковим для цього суб`єкта. Публічно-владний вплив також означає, що суб`єкт владних повноважень наділений законними повноваженнями вирішувати питання про права, свободи та інтереси іншого суб`єкта, який вступає з ним у правові відносини.

Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні, майновій самостійності та вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу їх учасника.

У справі, що розглядається Головне управління ДПС у Сумській області звернулося до адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брухтпостач», Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб», в якому просило визнати недійсним договір від 18 червня 2018 року № 79/9-85-18, укладений між Дочірнім підприємством «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» та ТОВ «Брухтпостач» та застосувати наслідки, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, та стягнути в дохід держави з Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» одержану податкову вигоду, отриману за рахунок відображення в бухгалтерському обліку господарської операції з придбання металобрухту за договором від 18 червня 2018 року № 79/9-85-18 у розмірі 22 220 408,65 грн, а з ТОВ «Брухтпостач» кошти, одержані в розмірі 19 427 219,26 грн, фактично отримані згідно із платіжними дорученнями, оформленими ДП «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» на виконання цього Договору.

Матеріально-правовою підставою таких вимог Головне управління ДПС визначило норми статей 203, 215, 228 ЦК України, а фактичною - те, що оспорюваний договір укладений відповідачами без наміру його виконання з метою заниження сум податкових зобов`язань.

Отже, у цій справі суб`єкт владних повноважень (контролюючий орган) оспорює правочин (договір), укладений суб`єктами приватного права (господарюючими суб`єктами), з підстав його недійсності, визначених цивільним законом.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини другої статті 16 ЦК України визнання недійсним правочину (серед іншого договору) є одним з окремо визначених матеріальним законом способів захисту у приватноправових відносинах.

Натомість, до визначених частиною першою статті 5 та частиною другою статті 245 КАС України загальних способів звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах такий спосіб захисту, як визнання недійсними правочинів, зокрема цивільно-правових договорів, не належить.

У пункті 4 частини першої статті 19 КАС України законодавець конкретизував юрисдикцію адміністративних судів лише стосовно адміністративних договорів, зазначивши, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Отже, висновуючись на висновках Великої Палати Верховного Суду, обраний Головним управлінням ДПС спосіб захисту інтересів у спірних правовідносинах - визнання недійсним правочину (господарського договору) є характерним саме для приватноправового спору та не властивий публічно-правовим правовідносинам.

За змістом позову, основною вимогою Головного управління ДПС є визнання недійсним правочину (договору, укладеного суб`єктами господарювання), інші позовні вимоги - похідні відповідно до спеціальних наслідків недійсності правочину з підстав його невідповідності інтересам держави і суспільства за частиною третьою статті 228 ЦК України.

Таким чином, основна позовна вимога направлена на припинення договірних (зобов`язальних) правовідносин суб`єктів приватного права (відповідачів) у приватноправовій сфері. При цьому зміст похідної вимоги, можливість стягнення за якою на користь держави прямо передбачена ЦК України у разі визнання правочину недійсним, не є визначальною для віднесення спору до юрисдикції адміністративних судів.

Позивач - контролюючий орган не є стороною оспорюваного договору, не вповноважений владно керувати чи здійснювати прямий безпосередній вплив на господарську діяльність відповідачів, давати дозвіл чи іншим чином визначати дії сторін щодо вчинення чи виконання цього правочину.

Керуючись висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими в постанові від 29 лютого 2024 року (справа № 580/4531/23), колегія суддів зазначає, що між сторонами зазначеного договору (ДП «Завод обважнених бурильних та ведучих труб», ТОВ «Брухтпостач»), а також між ними та позивачем відсутні відносини влади та підпорядкування у спірних правовідносинах з його укладення чи виконання, зміст цього правочину не визначає прав та обов`язків його учасників у публічно-правовій сфері, саме тому, заявляючи позов про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності, позивач втручається у сферу приватноправових відносин, що склалися між відповідачами на принципах свободи договору.

Спір у цій справі до публічно-правових не належить, з огляду на приватноправовий характер правовідносин стосовно укладення і виконання оспорюваного договору, у яких позивач - контролюючий орган безпосередньо не здійснював владно-управлінських повноважень та обраний ним спосіб захисту права/інтересу властивий саме приватноправовим правовідносинам - визнання недійсним договору на підставі статей 203, 215 ЦК України та застосування наслідків його недійсності, передбачених частиною третьою статті 228 цього Кодексу.

Колегія суддів зауважує також, що самого по собі посилання позивача на наявність повноважень ініціювати судовий розгляд, зокрема, повноважень контролюючого органу за підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України, недостатньо, щоб стверджувати про адміністративну юрисдикцію спору.

За змістом частини четвертої статті 5, пункту 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Таким чином, при реалізації контролюючим органом повноважень за підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначальним для віднесення відповідного спору до юрисдикції адміністративних судів залишається з`ясування його публічно-правової природи (змісту, характеру) із застосуванням наведених вище критеріїв.

За загальним правилом критеріями розмежування предметної судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Відповідно до статті 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Частиною другою статті 4 Господарського кодексу України визначено, що особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Оскільки правовідносини щодо укладання договорів на принципах вільного волевиявлення, свободі договору та вибору контрагентів, юридичній рівності, майновій самостійності їх учасників, а також визнання їх недійсними належать до сфери приватного права, що відповідає юрисдикції господарських судів згідно зі статтею 20 ГПК України, враховуючи, що відповідачі діяли як самостійні господарюючі суб`єкти, спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку господарського судочинства і не відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

Вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, згідно з частиною першою статті 2 ГПК України є завданням господарського судочинства та відповідно до статті 20 цього Кодексу підвідомчі господарським судам.

Отже, беручи до уваги наведене та суть спірних правовідносин, керуючись висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими в постанові від 29 лютого 2024 року (справа № 580/4531/23), колегія суддів приходить до висновку про підвідомчість судам господарської юрисдикції справи за позовом контролюючого органу до суб`єктів господарювання про визнання недійсним правочину (договору) через невідповідність інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та застосування наслідків недійсності правочину відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1 частина перша).

Слід звернути увагу й на те, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 17 липня 2024 року прийнято до розгляду справу № 420/12471/22 (провадження № 11-114апп24), предметом спору якої є визнання договорів недійсними, для вирішення питання наявності підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, які стосуються юрисдикції цього та подібних спорів.

Таким чином, оскаржувані у цій справі судові рішення підлягають скасуванню у повному обсязі із закриттям провадження у справі.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі (частина перша статті 239 КАС України).

Зважаючи на вищенаведене, позивачу слід роз`яснити право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. У разі неподання такої заяви, справу буде повернуто до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області задовольнити частково.

Скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року у справі № 480/7238/21.

Закрити провадження у справі за позовом Головного управління ДПС у Сумській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брухтпостач», Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» про визнання недійсним договору та стягнення коштів.

Роз`яснити, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського судочинства та, що позивач має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: І. Я. Олендер

В. В. Хохуляк