Рішення

від 24.09.2024 по справі 545/2125/24

ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/2125/24

Провадження № 2/545/1435/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.09.2024 року Полтавський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді - Потетій А.Г.,

за участю секретаря - Мамишевої А.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ майна подружжя, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернулась з позовом до суду, яким просила здійснити поділ спільного майна подружжя шляхом визнання за нею право власності на 1/2 ідеальну частку в праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , на земельну ділянку з кадастровим номером 5324085001:01:001:0180, площею 0,2499 га, по АДРЕСА_1 , яка надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та на земельну ділянку з кадастровим номером 5324085001:01:001:0181, площею 0,0498 га, в с. Судіївка Полтавського району Полтавської області, яка надана для особистого селянського господарства, як на частку в спільній сумісній власності подружжя в порядку поділу спільного майна подружжя.

В обґрунтування позову зазначила, що ОСОБА_1 з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Полтавського районного суду Полтавської області, від 08.11.2023р. по справі № 545/2404/23 розірвано. 27.01.2024р. ОСОБА_3 зареєструвала шлюб та змінила прізвище на « ОСОБА_4 ». За час перебування у шлюбі подружжя придбало земельні ділянки та житловий будинок. Право власності на спірні земельні ділянки та будинок було зареєстроване за відповідачем. Добровільно вирішити питання з відповідачем про поділ спільного майна подружжя не вдалося, що і стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.

Представник позивача адвокат Ткаченко С.В. позовні вимоги підтримала та прохала суд їх задовольнити.

Відповідач при підготовчому провадженні заперечував щодо задоволення позову однак в ході розгляду справи по суті позовні вимоги визнав, проте просив суд зменшити втрати на правничу допомогу.

Так, відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України - обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 08.11.2023р. по справі № 545/2404/23 шлюб, який було зареєстровано від 19.12.2014р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - розірвано. Даним рішенням суду доводиться, що сторони перебували в шлюбі з 19.12.2014 року до 08.12.2023р. 27.01.2024р. ОСОБА_3 зареєструвала шлюб та змінила прізвище на « ОСОБА_4 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 від 27.01.2024р.

З Договору купівлі-продажу від 26.06.2017 року, який посвідчено приватним нотаріусом Гура І.В. за № 292 вбачається, що відповідач придбав житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 . З пункту 5 Договору вбачається, що цей договір укладено за згодою дружини покупця.

Право власності на будинок зареєстровано за відповідачем, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.06.2017р.

Також, з Договору купівлі-продажу від 26.06.2017 року, який посвідчено приватним нотаріусом Гура І.В. за № 295, вбачається, що відповідач придбав земельну ділянку з кадастровим номером 5324085001:01:001:0180, площею 0,2499 га, по АДРЕСА_1 , яка надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). З пункту 8 Договору вбачається, що цей договір укладено за згодою дружини покупця.

Право власності на землю зареєстровано за відповідачем, що доводиться витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.06.2017р. № 90584472.

Також, з Договору купівлі-продажу від 26.06.2017 року, який посвідчено приватним нотаріусом Гура І.В. за № 298, вбачається, що відповідач придбав земельну ділянку з кадастровим номером 5324085001:01:001:0181, площею 0,0498 га, в с. Судіївка Полтавського району Полтавської області, яка надана для особистого селянського господарства. З пункту 8 Договору вбачається, що цей договір укладено за згодою дружини покупця.

Право власності на землю зареєстровано за відповідачем, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.06.2017р. № 90590272.

Спірне майно купувалося у власність за кошти сімейного бюджету сторін.

Даний факт жодним із сторін оспорено не було.

Позивач та відповідач не можуть дійти добровільної згоди щодо поділу майна, яке нажили за час перебування у шлюбі, а тому ОСОБА_1 і звернулась до суду для проведення поділу спільного майна подружжя та визнання за нею права власності на 1/2 частку кожної вище зазначеної земельної ділянки та житлового будинку.

Згідно з вимогами ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч. 1-2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їхпереконливості.

Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим ЦПУ України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

При поділі майна суд виходить із того, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.

Статтями 70, 71 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою.

Відповідно до ч. ч. 2-3 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічна норма права закріплена і в ст. 372 ЦК України, відповідно до якої у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 № 7 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оскільки матеріалами справи підтверджено факт того, що спірні земельні ділянки та будинок були придбані у шлюбі, і не заперечуються жодним із сторін, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо судових витрат суд приходить до наступного.

Згідно із статтею 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

У статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 3 ст. 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Окрім того, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право як зменшити розмір цих витрат, що підлягають розподілу між сторонами (але лише за клопотанням іншої сторони), так і з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від у справі № 922/445/19, від 01.08.2019 року, у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 року, у справі № 905/1795/18 від 17.09.2020, у справі № 904/3583/19 від 22.11.2019 року у справі № 910/906/18, від 06.12.2019 року у справі № 910/353/19 та від 07.09.2022 у справі № 912/1616/21.

У постановах від 19.02.2022 у справі № 755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Так, представник позивача адвокат Ткаченко С.В. додала документи, що, на її думку, підтверджують витрати, понесені на професійну правничу допомогу. Зокрема, договір №46 про надання правничої допомоги від 03.05.2024, додаткову угоду №1 до Договору про надання правничої допомоги від 03.05.2024, квитанції про оплату. В звіті про роботу адвоката над завданням клієнта визначено, що робота адвоката оцінена в 11000,00 грн., яка складається з наступного: підготовка та подання до суду позову про поділ майна подружжя, а саме 3 об`єкта:житловий будинок і 2 земельні ділянки. Збір доказів. Отримання довідок про оціночну вартість та витягів з ДЗК про земельну ділянку 5000,00 грн., прибуття в судове засідання по справі 08.08.2024р., 20.06.2024р. та 10.09.2024 року по 2000,00 грн. за кожне.

Надання звіту про роботу адвоката не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному представником позивача адвокатом Ткаченко С.В. розмірі.

Таким чином, розмір професійної правничої допомоги в сумі 11000,00 грн., які просить стягнути позивач з відповідача, не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад усправах № 923/560/17,№ 329/766/18,№ 178/1522/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Частина четверта статті 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі N 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі N 910/906/18.

При зверненні за відшкодуванням варто пам`ятати, що при оцінці наданого стороною розміру гонорару адвоката, суд застосовує ряд критеріїв (дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційності, співмірність) та факти на підтвердження таких критерії (складність справи, значення справи для сторін, фінансовий стан сторін, ринкові ціни адвокатських послуг і т.п.)

Суд, оцінюючи обґрунтованість вимоги позивача, часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, вважає, що заявлена позивачем сума є обґрунтованою. Попередній аналіз наданих клієнтом документів, консультація клієнта з приводу звернення до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за надані послуги з утримання будинків та прибудинкової території, розробка правової позиції, складання позовної заяви та визначення доказів, якими вона обґрунтовується, часом, витраченим на надання таких послуг (незначний обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду у суді першої інстанції та тривалість судових засідань), критерію реальності таких витрат.

На підставі вище викладеного та враховуючи встановлений ст. 12 ЦПК України принцип змагальності сторін, наявність заперечень відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, суд вважає за доцільне зменшити витрати та стягнути розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 3000,00 грн., як таких, що позивач реально понесла та вони були неминучими. Вважає, що такий розмір витрат є співмірним до складності відповідноїроботи,її обсягомта часом,витраченим нимна виконанняробіт.

Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне задовольнити частково вимогу позивача щодо про стягнення витрат на професійну правову допомогу.

Судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду з даним позовом в розмірі 2233,57 грн. необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 3, 319, 328, 392 ЦК України, ст. ст.57, 60, 69-71 СК України, ст.ст. 12, 13, 78-80, 141, 258 268, 352 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,про поділмайна подружжя- задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку в праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , як на частку в спільній сумісній власності подружжя в порядку поділу спільного майна подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку в праві власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5324085001:01:001:0180, площею 0,2499 га, по АДРЕСА_1 , яка надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), як на частку в спільній сумісній власності подружжя в порядку поділу спільного майна подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку в праві власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5324085001:01:001:0181, площею 0,0498 га, в с. Судіївка Полтавського району Полтавської області, яка надана для особистого селянського господарства, як на частку в спільній сумісній власності подружжя в порядку поділу спільного майна подружжя.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2233,57 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн., а всього 5233,57 грн.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Полтавський районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з моменту проголошення, а учасниками, що не були присутні при його проголошенні у той же строк з моменту отримання копії рішення.

Суддя: А. Г. Потетій