Постанова

від 11.09.2024 по справі 910/15043/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2024 р. Справа№ 910/15043/21 (910/11191/23)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Сотнікова С.В.

Поліщука В.Ю.

за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.

у присутності представників сторін:

від позивача: арбітражний керуючий Сердюк М.М.

від відповідача-1: Косминін О.В. згідно ордера

від відповідача-2: не з`явились

від відповідача-3: Опанасик В.В. згідно ордера

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн Комплекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 року

у справі №910/15043/21(910/11191/23) (суддя Мандичев Д.В.)

за позовом розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" Сердюк Марини Миколаївни

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн Комплекс"

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаст Агро Інвест"

3.Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"

про визнання правочинів недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, припинення права власності

в межах справи № 910/15043/21

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаст Агро Інвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 року у справі №910/15043/21(910/11191/23), з урахуванням ухвали від 01.05.2024 року про виправлення описки, позовні вимоги задоволено частково; визнано недійсним Договір купівлі-продажу комплексу від 13.01.2021, укладений між ТОВ "Комплекс Агромарс" та ТОВ "Концерн Комплекс", нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. та зареєстрований у реєстрі за №161; визнано недійсним Договір купівлі-продажу від 08.09.2021, укладений між ТОВ "Концерн Комплекс" та ТОВ "Фаст Агро Інвест", нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. та зареєстрований у реєстрі за №7303; витребувано на користь ТОВ "Комплекс Агромарс" із чужого незаконного володіння ТОВ "Фаст Агро Інвест" наступне майно: Комплекс, загальною площею 11 191,40 кв.м., що розташований за адресою: Київська обл., м. Кагарлик, вул. Свято-Троїцька, 22, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 1781424532222, який розташований на земельній ділянці площею 5,3151 га з кадастровим номером 3222210100:01:137:0002; присуджено до стягнення з ТОВ "Концерн Комплекс" на користь розпорядника майна ТОВ "Комплекс Агромарс" арбітражного керуючого Сердюк М.М. 2684,00 грн. судового збору; присуджено до стягнення з ТОВ "Комплекс Агромарс" на користь розпорядника майна ТОВ "Комплекс Агромарс" арбітражного керуючого Сердюк М.М. 2684,00 грн. судового збору; присуджено до стягнення з ТОВ "Фаст Агро Інвест" на користь розпорядника майна ТОВ "Комплекс Агромарс" арбітражного керуючого Сердюк М.М. 2684,00 грн. судового збору; у задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Концерн Комплекс" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 року у справі №910/15043/21(910/11191/23) та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 21.05.2024 вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Доманська М.Л., судді: Пантелієнко В.О., Поліщук В.Ю.

24.05.2024 через систему "Електронний суд" від ТОВ "Інтер Вей Капітал" надійшла заява про відвід судді Доманської М.Л.

24.05.2024 судді Доманська М.Л. та Пантелієнко В.О. заявили самовідвід у справі №910/15043/21(910/11191/23), за наслідками розгляду якого ухвалою суду від 24.05.2024 вказану заяву про самовідвід суддів у справі задоволено, а матеріали справи передано для здійснення визначення складу судової колегії згідно до положень ГПК України.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 28.05.2024 року апеляційну скаргу ТОВ "Концерн Комплекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 року у справі №910/15043/21 (910/11191/23) передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Остапенка О.М., суддів: Сотнікова С.В., Копитової О.С.

Ухвалою суду від 03.06.2024 вищевказаною колегією суддів відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Концерн Комплекс" у справі №910/15043/21(910/11191/23), повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду.

17.06.2024 року супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/15043/21(910/11191/23)/3347/2024 від 14.06.2024 витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою суду 24.06.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Концерн Комплекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 року у справі №910/15043/21(910/11191/23), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 11.07.2024 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У поданих суду письмових поясненнях на апеляційну скаргу розпорядник майна боржника просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

До дати судового засідання через систему "Електронний суд" від ТОВ "Концерн Комплекс", ТОВ "Комплекс Агромарс" та ТОВ "Фаст Агро Інвест" надійшли клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату та час.

У зв`язку з перебуванням судді Копитової О.С. у відпустці витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2024 для розгляду справи №910/15043/21(910/1119/23) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Тищенко О.В.

Ухвалою суду від 11.07.2024 вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу №910/15043/21(910/11191/23) за апеляційною скаргою ТОВ "Концерн Комплекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 року та призначено її до розгляду на 29.08.2024 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2024 для розгляду справи №910/15043/21(910/11191/23) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Поліщук В.Ю.

Ухвалою суду від 28.08.2024 вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу №910/15043/21(910/11191/23) за апеляційною скаргою ТОВ "Концерн Комплекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 року.

До початку судового засідання через відділ документального забезпечення суду від представника скаржника надійшли додаткові пояснення по справі та відомості на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою суду від 29.08.2024 відкладено розгляд справи на 05.09.2024 на підставі положень ст. 216 ГПК України.

В судовому засіданні 05.09.2024, після надання учасниками провадження у справі пояснень по суті спору та вимог апеляційної скарги, в місті Києві було оголошено повітряну тривогу, у зв`язку із чим судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про перерву у справі до 11.09.2024 із занесенням її до протоколу судового засідання в порядку ч.5 ст. 233 ГПК України.

До початку судового засідання через відділ документального забезпечення суду засобами електронного зв`язку від арбітражного керуючого Сердюк М.М. надійшло клопотання про врахування практики Верховного Суду.

Представники відповідачів-1,3 в судовому засіданні 11.09.2024 року вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 року у справі №910/15043/21(910/11191/23) та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Арбітражний керуючий Сердюк М.М. в судовому засіданні проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечувала, просила залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Представники відповідача-2 в судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.

Згідно ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

11.09.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників учасників провадження у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2024 року у даній справі - змінити, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Разом з тим, судова колегія зазначає, що 21.04.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019, відтак в даному випадку застосуванню підлягають положення Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа №910/15043/21 про банкрутство ТОВ "Комплекс Агромарс", провадження у якій порушено 13.10.2021 року за заявою ТОВ "Буддевелопмент Київ". Повноваження розпорядника майна боржника виконує арбітражний керуючий Сердюк М.М.

Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 року визнано грошові вимоги низки кредиторів та затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ "Комплекс Агромарс".

У липні 2023 року розпорядник майна ТОВ "Комплекс Агромарс" арбітражний керуючий Сердюк М.М. звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВ "Концерн Комплекс", ТОВ "Фаст Агро Інвест" та ТОВ "Комплекс Агромарс" про визнання правочинів недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння та припинення права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані правочини мають ознаки фраудаторності, оскільки: відчуження належного боржнику майна відбулося у підозрілий період за наявності значного обсягу кредиторської заборгованості; відчуження було здійснено за ціною, яка була значно нижчою за ринкові ціни; оскаржувані договори укладені між заінтересованими особами.

На переконання позивача, вчинення ТОВ "Комплекс Агромарс" правочину з відчуження належного йому майна мало на меті унеможливити задоволення за рахунок цього майна вимог кредиторів, а відтак вказані дії з реалізації майна можна кваліфікувати як зловживання правом власності, оскільки власник використав правомочності розпорядження майном на шкоду кредиторам.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 року у справі №910/15043/21(910/11191/23), з урахуванням ухвали від 01.05.2024 року про виправлення описки, позовні вимоги задоволено частково; визнано недійсним Договір купівлі-продажу комплексу від 13.01.2021, укладений між ТОВ "Комплекс Агромарс" та ТОВ "Концерн Комплекс", нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. та зареєстрований у реєстрі за №161; визнано недійсним Договір купівлі-продажу від 08.09.2021, укладений між ТОВ "Концерн Комплекс" та ТОВ "Фаст Агро Інвест", нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. та зареєстрований у реєстрі за №7303; витребувано на користь ТОВ "Комплекс Агромарс" із чужого незаконного володіння ТОВ "Фаст Агро Інвест" наступне майно: Комплекс, загальною площею 11 191,40 кв.м., що розташований за адресою: Київська обл., м. Кагарлик, вул. Свято-Троїцька, 22, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 1781424532222, який розташований на земельній ділянці площею 5,3151 га з кадастровим номером 3222210100:01:137:0002; присуджено до стягнення з ТОВ "Концерн Комплекс" на користь розпорядника майна ТОВ "Комплекс Агромарс" арбітражного керуючого Сердюк М.М. 2684,00 грн. судового збору; присуджено до стягнення з ТОВ "Комплекс Агромарс" на користь розпорядника майна ТОВ "Комплекс Агромарс" арбітражного керуючого Сердюк М.М. 2684,00 грн. судового збору; присуджено до стягнення з ТОВ "Фаст Агро Інвест" на користь розпорядника майна ТОВ "Комплекс Агромарс" арбітражного керуючого Сердюк М.М. 2 684,00 грн. судового збору; у задоволенні решти вимог відмовлено.

Приймаючи дане рішення про часткове задоволення позову, місцевий господарський суд дійшов висновку, що безоплатна передача за спірним правочином належного ТОВ "Комплекс Агромарс" майна, з огляду на не надання відповідних доказів перерахування ціни продажу, свідчить на користь того, що вчинення даного правочину унеможливило задоволення вимог кредиторів за рахунок відповідного майна.

Крім відсутності доказів оплати судом також наголошено на відсутності доказів вчинення ТОВ "Комплекс Агромарс" будь-яких активних дій із дня укладення договору до відкриття провадження у справі про банкрутство по стягненню плати за відчужене майно, що вказує на фактичне волевиявлення з безоплатної передачі майна боржником.

Таким чином, суд визнав недійсними оскаржувані правочини та витребував майно на користь боржника в порядку ст. 388 ЦК України.

При цьому, судом зазначено про недоведеність арбітражною керуючою обставин укладення договору купівлі-продажу комплексу від 13.01.2021 року з ТОВ "Концерн Комплекс", як із заінтересованою особою, а також відмовлено у задоволенні вимог про припинення права власності ТОВ "Фаст Агро Інвест" на комплекс загальною площею 11 191,4 кв. м., що розташований за адресою: Київська обл., м. Кагарлик, вул. Свято-Троїцька, 22, з підстав обрання неналежного та неефективного способу захисту.

ТОВ "Концерн Комплекс" з даним рішенням суду не погоджується та в поданій апеляційній скарзі зазначає про неповне з`ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

За твердженням скаржника, розпорядником майна боржника невірно визначено склад сторін, оскільки фактичним позивачем у цій справі є ТОВ "Комплекс Агромарс", а арбітражний керуючий Сердюк М.М. є його законним процесуальним представником, що свідчить про подання позову неналежним позивачем та є підставою для закриття провадження у справі.

Крім того, апелянтом зазначено, що позовна заява не містить жодного обґрунтованого та визначеного порушеного права і законних інтересів боржника та/або кредиторів у справі про банкрутство, що є самостійною підставою для відмови у позову.

Також ТОВ "Концерн Комплекс" наголошує на тому, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та підстав позову, дослідивши та встановивши обставини неоплатності спірного договору, вчиненого боржником.

У якості іншої підстави для скасування оскаржуваного рішення, апелянт вказує на помилковість прийняття судом як належного доказу звіту про незалежну оцінку комплексу, складеного ТОВ "Бюро Оцінок" 08-09.02.2024 на замовлення арбітражної керуючої Сердюк М.М., а також на помилковість неврахування звіту від 26.12.2023 про незалежну оцінку вартості комплексу, виконаного оцінювачем ОСОБА_3 на замовлення ТОВ "Комплекс Агромарс".

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваного рішення, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта та не вбачає підстав для скасування такого рішення з огляду на наступне.

Як встановлено апеляційним судом та вбачається з матеріалів справи, 13.01.2021 між ТОВ "Комплекс Агромарс", як продавцем, та ТОВ "Концерн Комплекс", як покупцем, укладено Договір купівлі-продажу комплексу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. та зареєстрований у реєстрі за №161.

За умовами п.п. 1,2 договору продавець передає у власність покупця, а покупець приймає та сплачує за комплекс, загальною площею 11 191,4 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Кагарлик, вул. Свято-Троїцька, 22.

Згідно п. 5 договору за домовленістю сторін продаж комплексу вчинено за ціною 155 727,36 грн., у т.ч. ПДВ,

Відповідно до п. 6 договору згідно довідки ТОВ "Комплекс Агромарс" балансова вартість комплексу станом на 05.01.2021 складає 155 727,36 грн.

У пункті 7 договору вказано, що продавець свідчить, що ціну, за яку продається комплекс, вважає вигідною та її визначення не пов`язане зі збігом будь-яких тяжких для нього обставин. Продавець та покупець заявляють, що грошова сума, вказана в пункті 4 договору, є дійсним еквівалентом його вартості та результатом домовленості продавця з покупцем. Зазначена в цьому договорі ціна продажу відповідає волевиявленню сторін, є остаточною і змінам після укладення цього договору не підлягає, якщо інше не передбачено умовами цього договору.

В подальшому, 08.09.2021 року між ТОВ "Концерн Комплекс", як продавцем, та ТОВ "Фаст Агро Інвест", як покупцем, укладено Договір купівлі-продажу комплексу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. та зареєстрований у реєстрі за №7303.

Даним договором передбачено, що продавець передає у власність покупця, а покупець приймає та сплачує за комплекс, загальною площею 11191,4 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Кагарлик, вул. Свято-Троїцька, 22, ціну 151 834,14 грн. із ПДВ. (п.1,5 договору).

Відповідно до Договору іпотеки від 20.06.2023 року, укладеного між ТОВ "Фаст Агро Інвест", як іпотекодавцем, та ОСОБА_1 , як іпотекодержателем, ТОВ "Фаст Агро Інвест" передало в іпотеку (виступило майновим поручителем) Комплекс загальною площею 11 191,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 20.06.2023 року.

Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 5077.

Як слідує з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на комплекс, загальною площею 11 191,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано 08.09.2021 за ТОВ "Фаст Агро Інвест". Також, 20.06.2023 до реєстру внесено запис про іпотеку та іпотекодержателя ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду з даним позовом розпорядник майна посилається на укладення спірного договору з порушеннями вимог чинного законодавства.

Отже, предметом спору у даній справі є питання наявності або відсутності правових підстав для визнання вчиненого боржником правочину з продажу його майна недійсним з підстав його фраудаторності, а також витребування такого майна боржника від кінцевого набувача.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з приписами частини першої статті 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Метою апеляційного перегляду справи є перевірка правильності й законності рішення суду першої інстанції, а способом досягнення цієї мети - розгляд справи повторно. (Близька за змістом правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.07.2021 у справі №904/3526/20, від 09.02.2022 у справі №17/169-07, від 02.06.2022 у справі №905/1732/20, від 07.06.2022 у справі №922/605/15, від 08.11.2022 у справі №922/2315/16, від 29.11.2022 у справі №15/81, від 31.01.2023 у справі №903/64/22, від 28.02.2023 у справі №914/1661/20).

Оскільки судом було розглянуто справу та зроблено висновки про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, користуючись правами суду першої інстанції, в межах повноважень, наданих апеляційному господарському суду процесуальним законом, з метою здійснення апеляційного перегляду та дотримання принципів справедливості та балансу інтересів, має дослідити всі наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності з наданням їм належної правової оцінки, тобто розглянути справу повторно.

Так, користуючись правами суду першої інстанції, в межах повноважень, наданих апеляційному господарському суду процесуальним законом під час перегляду справи в апеляційному порядку, досліджуючи матеріали справи та подану арбітражним керуючим позовну заяву, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо права розпорядника майна боржника на звернення до суду з даним позовом, визначення складу сторін, а також обставин порушення прав і законних інтересів боржника та/або кредиторів у справі про банкрутство

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (наразі КУзПБ).

За приписами ч. 1 ст. 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Згідно із абзацом двадцятим статті 1 КУзПБ розпорядник майна - арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення процедури розпорядження майном боржника.

Під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації) (частина перша статті 44 КУзПБ).

За частиною другою статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником.

Частиною третьою статті 44 КУзПБ визначено обов`язки розпорядника майна, одним з яких є обов`язок вживати заходів для захисту майна боржника.

Відповідно до частини дев`ятої статті 44 КУзПБ розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів, у тому числі укладених боржником з порушенням порядку, встановленого цим Кодексом, а також позовів щодо визнання недійсними актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном щодо зміни організаційно-правової форми боржника.

Отже, на стадії розпорядження майном законодавець чітко визначив повноваження розпорядника майна щодо звернення з вимогою про визнання недійсними угод (правочинів), укладених боржником (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 року у справі №922/1134/17, від 23.11.2022 року у справі №918/1174/20(918/559/21) та від 30.03.2023 року у справі №905/2307/21(905/496/22)).

Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку, що розпорядник майна боржника має право на звернення в порядку статей 7, 44 КУзПБ в межах справи про банкрутство боржника з позовом до суду про визнання недійсним правочину боржника.

Поряд з наведеним, судова колегія звертає увагу на те, що наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження правочину вчиненого боржником з метою завдання шкоди кредиторам (фраудаторного правочину) особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

За цих умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочину на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Процедура банкрутства має на меті найбільш повне задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника в порядку черговості, встановленої законом. Ступінь задоволення вимог кредиторів залежить від стану майна боржника. Тому КУзПБ передбачені заходи, спрямовані на збереження та поповнення майна боржника.

Добросовісний боржник має прагнути до задоволення вимог своїх кредиторів, для чого, зокрема, вчиняти дії, спрямовані на стягнення боргів від власних боржників, повернення майна, яке неправомірно перебуває в їх володінні. Оскільки такі дії спрямовані на поповнення майна боржника, то вони вчиняються на захист саме його прав. Водночас, з огляду на можливі дефекти волі боржника у цьому відношенні законодавством передбачено вчинення таких дій, в тому числі, хоч і від імені боржника, але незалежно від його волі чи навість всупереч їй, оскільки кредитори боржника мають похідний інтерес у вчиненні таких дій.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що кредитор боржника може мати похідний інтерес у стягненні коштів, іншого майна з третіх осіб на користь боржника; похідний інтерес кредиторів полягає у стягненні майна на користь боржника, а не на користь кредиторів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункт 72), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс, пункт 34)).

За висновками Великої Палати Верховного Суду (постанова від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункт 78)) похідний інтерес кредитора у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, може реалізовуватися і в межах процедур банкрутства боржника. Так, відповідно до частини першої статті 61 КУзПБ ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута, зокрема, виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута, заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості, продає майно банкрута. Отже, ліквідатор вправі і зобов`язаний вчинити дії щодо переведення вимог банкрута у ліквідну (грошову) форму. Для цього ліквідатор може або звернутися до третьої особи, яка має заборгованість перед банкрутом (зокрема, щодо відшкодування завданих банкруту збитків), з вимогою про сплату коштів, або продати право вимоги на аукціоні з особливостями, встановленими статтею 82 КУзПБ. В обох цих випадках майно банкрута у вигляді права вимоги замінюється ліквідним майном - грошовими коштами, за рахунок яких задовольняються вимоги кредиторів у черговості, встановленій статтею 64 зазначеного Кодексу.

Водночас і у процедурі розпорядження майном арбітражний керуючий має повноваження звертатися до господарського суду з позовами щодо визнання недійсними правочинів (частина дев`ята статті 44 КУзПБ).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 154) сформулювала висновок, згідно з яким у разі, якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

Виходячи з викладеного, частину 9 ст. 44 КУзПБ слід розуміти таким чином, що розпорядник майном вправі звертатися до господарського суду з вимогами щодо визнання недійсними правочинів, поєднуючи їх з вимогами про стягнення коштів або про витребування майна з володіння відповідача.

При цьому розпорядник майна не має ані власного права, яке стосується правочину боржника чи майна, ані власного інтересу у визнанні правочину недійсним і витребуванні майна (у тому числі похідного). Отже, розпорядник майна у судовому процесі діє як законний процесуальний представник боржника.

Отже, у справі, що переглядається, розпорядник майна ТОВ "Комплекс Агромарс" арбітражна керуюча Сердюк М.М. невірно визначила склад сторін, позаяк фактичним позивачем у цій справі є ТОВ "Комплекс Агромарс", а арбітражна керуюча Сердюк М.М. є його законним процесуальним представником.

Вказані вище висновки наведено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у пунктах 9.13-9.24 постанови від 27.02.2024 у справі №910/15043/21(910/13122/22), яку прийнято за фактично аналогічних обставин за наслідками розгляду позову розпорядника майна ТОВ "Комплекс Агромарс" у межах справи №910/15043/21 про банкрутство, яка підлягає врахуванню під час розгляду даної справи №910/15043/21(910/11191/23).

І, хоча Верховний Суд у згаданій вище справі виснував, що арбітражна керуюча Сердюк М.М. невірно визначила склад сторін, наведене не стало підставою для висновку про подання позову неналежним позивачем та, як наслідок, закриття провадження у справі, оскільки за результатами касаційного перегляду справи суд, з рештою, залишив в силі судове рішення апеляційного господарського суду про задоволення позовних вимог розпорядника майна.

Таким чином, судова колегія вважає доведеними арбітражною керуючою Сердюк М.М. обставини, викладені в підтвердження обґрунтування порушеного права боржника при зверненні до суду з позовом про визнання недійсними правочинів та витребування майна з володіння одного з відповідачів, зважаючи що визнання недійсними правочинів боржника спрямоване на досягнення однієї із основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів, а тому підлягають відхиленню відповідні доводи апеляційної скарги.

Щодо суті спору, доводів позовної заяви та вимог апеляційної скарги

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Однією із форм такої участі боржника є вчинення ним, за наявності в нього невиконаних зобов`язань та заборгованості перед іншими кредиторами, правочину задля нарощування обсягу наявних кредиторських зобов`язань та в майбутнього формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так званий "дружній кредитор"). Такий правочин за участі боржника своїм правовим наслідком вчинення очевидно має вплив на розмір задоволених вимог кредитора, які задовольняються за рахунок конкурсної маси та реалізацію ним прав у справі про банкрутство, обсяг наявності яких (зокрема кількісний склад голосів на зборах та комітеті кредиторів) перебуває в залежності від наявних в нього визнаних судом вимог до боржника. Близький за змістом висновок наведений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі №925/1248/21(925/111/22).

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19)

Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Колегією суддів також беруться до уваги висновки, викладені в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 року у справі №905/2030/19 (905/2445/19). Згадана судова практика визначила критерії фраудаторності угод.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику. Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Фраудаторним правочином може бути як оплатний так і безоплатний договір, а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Суд також враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Аналогічні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20), від 09.02.2023 у справі №910/17629/18 (910/12093/20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 також зауважила, зокрема, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Перед судом постає завдання за наслідком оцінки обставин справи встановити взаємопов`язаність дій учасників оспорюваного правочину, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - вивести майно (грошові кошти) боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника для унеможливлення задоволення вимог визнаного у процедурі банкрутства кредитора (кредиторів) за рахунок такого активу з дотриманням правил процедури банкрутства.

Фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 КУзПБ на підставі п. 6 частини першої ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі ст. 234 ЦК України.

В такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Відповідно до ч. 9 ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів, у тому числі укладених боржником з порушенням порядку, встановленого цим Кодексом, а також позовів щодо визнання недійсними актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном щодо зміни організаційно-правової форми боржника.

Частиною 2 ст. 7 Кодексу визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Згідно з п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

В силу ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КУзПБ визначено, що правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:

- боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

- боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Приписи ч.2 ст. 42 КУзПБ визначають, що правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна;

- взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник уклав договір із заінтересованою особою;

- боржник уклав договір дарування.

Отже, положення ст. 42 КУзПБ розширюють визначені приписами ст. 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надає можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам Цивільного та Господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з ч. 2 та 3 ст. ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

А тому, не можуть залишатись поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя ст. 13 ЦК України).

Згідно статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

Відповідно до положень статті 189 ГК України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Так, згідно умов укладеного між ТОВ "Комплекс Агромарс" та ТОВ "Концерн Комплекс" оскаржуваного Договору купівлі-продажу комплексу від 13.01.2021 (п. 5 договору) за домовленістю сторін продаж комплексу вчинено за ціною 155 727,36 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, судом першої інстанції зазначено, що за результатами відчуження майна ТОВ "Комплекс Агромарс" не отримало оплату або інші активи, що свідчить про відчуження нерухомого майна на користь ТОВ "Концерн Комплекс" безоплатно, в результаті чого загальний обсяг активів ТОВ "Комплекс Агромарс" зменшився, що унеможливило погашення вимог кредиторів.

За висновками місцевого господарського суду, безоплатна передача за спірним правочином належного ТОВ "Комплекс Агромарс" майна, з огляду на не надання відповідних доказів перерахування ціни продажу, свідчить на користь того, що вчинення даного правочину унеможливило задоволення вимог кредиторів за рахунок відповідного майна.

Однак, судова колегія з такими висновками суду не погоджується.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 2 ГПК України, однією з основних засад господарського судочинства є диспозитивність. Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин.

Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.

Відповідно до ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ГПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ГПК України випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ГПК України.

Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Частинами 1 та 3 ст. 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному ГПК України.

Відповідно ч. 2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог (позиція наведена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №914/3203/21).

Згідно ст. 209 ГПК України, суд з`ясовує обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджує в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються.

Згідно ст. 238 ГПК України, встановлено, що у мотивувальній частині рішенні суду зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У відповідності до висновків сформованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 02.10.2019 у справі №587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 19.11.2019 у справі №918/204/18, за загальним правилом у спорі про визнання правочинів недійсними суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як вбачається зі змісту позовної заяви розпорядником майна ТОВ "Комплекс Агромарс" арбітражним керуючим Сердюк М.М. підставами для визнання спірних договорів недійсними визначено:

- укладання спірних договорів між пов`язаними особами;

- продаж нерухомого майна за спірними правочинами за цінами, нижче від ринкових.

Тобто, однією з підстав було те, що ціна продажу нерухомого майна за спірними правочинами не відповідає ринковим цінам. Дана обставина свідчить про відсутність з боку позивача заперечень факту здійснення розрахунків з боку апелянта на користь ТОВ "Комплекс Агромарс".

Інших підстав для визнання спірних правочинів недійсними, окрім заінтересованості, не зазначалось, під час судового розгляду підстави позову не доповнювались і позивачем не змінювались, оскільки доказів протилежного та процесуального рішення суду з цього приводу у справі не міститься.

Більш того, на підтвердження оплатності спірного договору, скаржником до апеляційної скарги додано відповідні докази проведення розрахунків за Договором купівлі-продажу комплексу від 13.01.2021 року, а саме: Договір №26/2021/КК про зарахування зустрічних однорідних вимог між ТОВ "Концерн Комплекс" та ТОВ "Комплекс Агромарс" від 26.01.2021 року, Акт звірки від 25.02.2021 року взаємних розрахунків між ТОВ "Концерн Комплекс" та ТОВ "Комплекс Агромарс" за період з січня 2021 року по 25.02.2021 року, Акт звірки від 28.02.2021 року взаємних розрахунків між ТОВ "Концерн Комплекс" та ТОВ "Комплекс Агромарс" за період з січня 2021 року по 28.02.2021 року.

Колегія суддів враховує наявність таких доказів, долучених до матеріалів справи, однак не вбачає підстав для їх дослідження та надання їм правової оцінки на предмет їх належності та допустимості, оскільки така підстава позову для визнання недійсними правочинів, як не проведення розрахунків за спірним договором, позивачем не заявлялась та сторонами у справі під сумнів не ставилась, а отже не входить до предмету доказування.

Таким чином, в порушення норм ст.ст. 2, 14, 236, 237 ГПК України, суд підстав вийшов за межі позовних вимог і підстав позову та визнав встановленою обставину неоплатності правочину, яку позивач не зазначав у якості підстави для задоволення своїх позовних вимог.

Поряд з наведеним колегія суддів зазначає, що заявлена позивачем у позові підстава для визнання недійсним правочину міститься у ч.1 ст.42 КУзПБ та передбачає, що правочин, вчинений боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, може бути визнаний недійсним господарським судом, якщо він завдав збитків боржнику або кредиторам в тому числі у разі відчуження боржником майна за цінами, нижчими від ринкових, за умови що внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Отже, до предмету доказування у даному випадку входять обставини вчинення спірного правочину за цінами, нижчими від ринкових, а також недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів внаслідок виконання такого правочину.

Так, спростовуючи заявлені позовні вимоги та стверджуючи про правомірність спірного договору купівлі-продажу, відповідачем-3 до матеріалів справи долучено Звіт від 26.12.2023 про незалежну оцінку вартості Комплексу, загальною площею 11 191,4 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, виконаний оцінювачем ОСОБА_3 на замовлення ТОВ "Комплекс Агромарс", згідно якого вартість комплексу становить 157 910,65 грн.

Позивачем, в свою чергу, на підтвердження своєї правової позиції та на спростування твердження відповідачів щодо дійсної ринкової вартості відчуженого за договором нерухомого майна, до матеріалів справи надано Звіт про незалежну оцінку Комплексу, загальною площею 11 191,40 кв.м, який знаходиться за адресою: Київська обл., Обухівський (Кагарлицький) район, місто Кагарлик, вул. Свято-Троїцька, буд. 22, складений ТОВ "Бюро Оцінок" 08-09.02.2024 року на замовлення арбітражної керуючої Сердюк М.М., згідно якого ринкова вартість останнього станом на 13.01.2021 року складає 12078000,00 грн. з ПДВ, 10 065 000,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до частин першої та другої статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведені обставини, в матеріалах справи наявні два звіти про незалежну оцінку вартості Комплексу, які підлягають оцінці на предмет їх належності, допустимості та достовірності.

Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване судове рішення, як належний доказ по справі взяв до уваги звіт позивача та, відповідно, відхилив звіт відповідача з тих підстав, що матеріали справи не містять доказів наявності в оцінювача ОСОБА_3 статусу суб`єкта господарювання, як передбачено ст. 5 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Судова колегія не погоджується з такими мотивами відхилення Звіту від 26.12.2023 оцінювача ОСОБА_3 про незалежну оцінку вартості Комплексу.

Так, даний звіт містить наступну інформацію щодо суб`єкта оціночної діяльності:

- виконавець: суб`єкт оціночної діяльності ОСОБА_3 (свідоцтво про реєстрацію у Державному реєстрі оцінювачів №3178 від 17.06.2005);

- адреса виконавця: 50102, Україна, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, просп. Перемоги, 13/121;

- РНОКПП виконавця: 2081200029;

До звіту надано документи про сертифікацію, а саме: посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача ОСОБА_3 від 15.02.2023 та від 17.02.2023.

Крім того, наданий ТОВ "Комплекс Агромарс" звіт про оцінку скріплений печаткою оцінювача ОСОБА_3

Додатково судом перевірено відомості з Державного реєстру оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, які містяться на сайті Фонду державного майна України за посиланням https://www.spfu.gov.ua/ua/content/reestr-ocin.html та встановлено наявність у ньому відомостей стосовно оцінювача ОСОБА_3 .

Таким чином, відсутність у матеріалах справи доказів наявності в оцінювача ОСОБА_3 статусу суб`єкта господарювання не нівелює наявність у ОСОБА_3 статусу оцінювача, що спростовує відповідні висновки суду.

Так, оцінюючи наявні у справі звіти на предмет їх належності, допустимості та достовірності, судова колегія зазначає наступне.

Згідно звіту відповідача вартість комплексу становить 157 910,65 грн., в той час як згідно звіту позивача вартість останнього складає 12 078 000,00 грн.

При цьому, згідно висновку про вартість майна за звітом відповідача, ціллю оцінки було встановлення залишкової (балансової вартості) об`єкта оцінки, а згідно висновку за звітом позивача - встановлення ринкової вартості.

Судом враховано, що залишкова (балансова вартість) вартість - вартість, за якою необоротні активи зараховують до балансу після вирахування суми зносу, тобто різниця між первісною (переоціненою) вартістю необоротного активу та сумою його накопиченої амортизації (зносу).

В свою чергу, ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об`єкта оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна зі сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Як було зазначено вище, до предмету доказування у даній справі входять обставини вчинення спірного правочину за ціною, нижчою від ринкових, тобто необхідною умовою є правильне визначення саме ринкової оцінки майна.

Також, досліджуючи вказані звіти в частині порівняння об`єкту продажу з подібними об`єктами на вторинному ринку нерухомості, судом встановлено, що ціна подібних об`єктів нерухомості у Київській області варіюється від 35 до 75 дол. США за 1 кв.м.

Тобто, відчуження комплексу загальною площею 11 191,4 кв.м., до якого входять 12 складів, щитова, башня, вагова, котельня, матеріальний склад, насосна станція та олійниця, за ставкою 14,11 грн./1 кв.м. (у випадку висновку про вартість майна, наданого відповідачем) є досить заниженою від середньої ринкової вартості такого типу нерухомості за 1 кв.м. у Київській області.

В той час, визначена оцінювачем у звіті позивача ціна 38,48 дол. США за 1 кв.м., за висновками колегії суддів, повністю відповідає ринковій ціні.

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

У визначення справедливого судового розгляду справи сторін не можна не враховувати загальні фактичні та юридичні обставини справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станкевич проти Польщі").

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Таку правову позицію висловив Верховний Суду у постанові від 30.09.2021 у справі №922/3928/20.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt").

Вищенаведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у своїй постанові від 30.11.2021 року по справі №910/21182/15 (910/16832/19).

За ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладені обставини, встановлені судом, та дослідивши матеріали справи, колегія суддів за своїм внутрішнім переконанням вважає, що наданий позивачем та наявний у справі доказ (звіт ТОВ "Бюро Оцінок" про незалежну оцінку комплексу) на підтвердження заявлених позовних вимог в частині невідповідності ринкової вартості відчуженого за спірним договором нерухомого майна є більш вірогідним, ніж аналогічний доказ на підтвердження протилежних доводів відповідача.

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що відчуження спірного нерухомого майна на користь ТОВ "Концерн Комплекс" здійснено вочевидь за ціною, значно нижчою від ринкової.

Щодо недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів внаслідок виконання такого правочину

Як встановлено судом, спірний договір купівлі-продажу укладено між ТОВ "Комплекс Агромарс" та ТОВ "Концерн Комплекс" 13.01.2021 року, тобто за 9 місяців до відкриття провадження у справі про банкрутство продавця.

Водночас, як встановлено Північним апеляційним господарським судом та підтверджено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у справі №910/15043/21(910/13122/22), вже станом на 2018 рік у ТОВ "Комплекс Агромарс" існували грошові зобов`язання за кредитними договорами перед банками по поверненню коштів у розмірі 11485207,67 доларів США, 2850380,68 Євро та 142624028,00 грн.

Також у наведеній справі судом було встановлено наступні обставини:

"З наявного в матеріалах справи звіту за результатами фінансово-господарської діяльності ТОВ "Комплекс Агромарс" від 20.09.2022, складеного в рамках справи про банкрутство вказаного товариства, вбачаються наступні обставини фінансового стану боржника:

- "За підсумками 2018-2020 р.р. ТОВ "Комплекс Агромарс" не отримувало прибуток, а коефіцієнт покриття, як це було показано вище, був вище за 1,0 і такий його фінансовий стан характеризується ознаками критичної неплатоспроможності за вказані роки."; (арк. 15 Звіту);

- "…аналітичне дослідження показало, що підприємство протягом 2018-2020рр. знижувало свою господарську діяльність та мала поточну неплатоспроможність та перестало отримувати прибуток. Показники ліквідності та фінансової стійкості свідчать про неспроможність підприємства погасити свої зобов`язання та зважаючи на негативні показники рентабельності за 2018-2020 рр., можна зробити висновок про наявність критичної неплатоспроможності підприємства протягом трьох календарних років до порушення справи про банкрутство." (арк. 20 Звіту);

- висновок про наявність ознак дій з доведення ТОВ "Комплекс Агромарс" до банкрутства з боку його засновників та керівництва (арк. 46 Звіту).

Таким чином, на момент вчинення спірного Договору купівлі-продажу від 2018 року ТОВ "Комплекс Агромарс" (відчуження майна) вже мало ознаки неплатоспроможності та фактично не отримувало прибутків.".

У відповідності до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини справи встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності (статті 76-79 ГПК України) суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин.

Факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (така позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2019 по справі №922/643/19).

В даному випадку обставини наявності критичної неплатоспроможності ТОВ "Комплекс Агромарс" протягом трьох календарних років до порушення справи №910/15043/21 про його банкрутство було встановлено судами у справі №910/15043/21(910/13122/22) саме щодо ТОВ "Комплекс Агромарс", який також є учасником справи №910/15043/21(910/11191/23), а тому не потребують повторному доказуванню.

Водночас, як встановлено судом у справі, що переглядається, станом на дату вчинення спірного правочину - 13.01.2021, ТОВ "Комплекс Агромарс" мало прострочені зобов`язання перед рядом кредиторів: ТОВ "Буддевелопмент Київ" на суму основного боргу: 168448296,85 грн., ТОВ "Олімп Фінанс Груп" на суму основного боргу: 25649500,80 грн., ТОВ "Ветфактор ЛТД" на суму основного боргу: 430287,88 грн., ТОВ "Київська обласна енергопостачальна компанія" на суму основного боргу: 6607821,04 грн., ТОВ "Скуба Україна" на суму основного боргу: 737045,17 грн., ТОВ "Мережа сервісних станцій "ТІДІСІ-Дальнобой" на суму основного боргу: 1709405,17 грн., ТОВ "Науково-виробниче підприємство Біофарм" на суму основного боргу: 2619950,18 грн., ТОВ "Сева Санте Анімаль Україна" на суму основного боргу: 10352502,68 грн., ТОВ "Тріумф Пак" на суму основного боргу: 68883,44 грн., Кобб Джермані Авімекс ГмбХ (Cobb Germany Avimex GmbH) на суму основного боргу: 6877837,85 грн., ВІМЕКС Аграрпродукте Імпорт унд Експорт ГмбХ на суму основного боргу: 47772004,22 грн., ТОВ "Інтер вей капітал" на суму основного боргу: 335382832,58 грн., ОСОБА_4 на суму основного боргу 15661725,99 грн., ТОВ "Бориспільський комбікормовий завод" на суму основного боргу: 47082076,44 грн., ОСОБА_2 на суму основного боргу: 2970555,00 грн., ТОВ "Завод Київкомбікорм" на суму основного боргу: 46581844,98 грн., ТОВ "Симедіка УА" на суму основного боргу: 5928178,05 грн., ТОВ "Агроспектр Україна" на суму основного боргу: 3409221,23 грн., ТОВ "М`ясопереробний комплекс Столичний" на суму основного боргу: 98102,00 грн., ТОВ "Торговий Дім "Константа Холдинг" на суму основного боргу: 179218,67 грн., ТОВ "Петруцалек" на суму основного боргу: 239718,99 грн., ПАТ "ДТЕК Київські Регіональні Електромережі" на суму основного боргу: 903853,17 грн., ТОВ "Белтімпорт" на суму основного боргу: 107931,49 грн., ТОВ "Трау нутришин Україна" на суму основного боргу: 46600376,92 грн., ТОВ "Неовак" на суму основного боргу: 6379913,36 грн., ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Компресор" на суму основного боргу: 3076118,63 грн., ТОВ "Житомирська обласна енергопостачальна компанія" на суму основного боргу: 96921,36 грн., ТОВ "Ветсинтез-Віп" на суму основного боргу: 9509945,08 грн., ТОВ "Термо Кінг Україна" на суму основного боргу 144317,43 грн., АТ "Житомиробленерго" на суму основного боргу: 59410,92 грн., ГУ ДПС у Житомирській області на суму основного боргу: 6834,28 грн., Angel Eggs.B.V. на суму основного боргу: 7626321,49 грн., Zaklad Wylegu Drobiu T.A. Sztuder s.c. на суму основного боргу 9004450,98 грн., ТОВ "Енерго Збут Транс" на суму основного боргу: 581061,02 грн., АТ "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" на суму основного боргу: 3046018,43 грн., ТОВ "Шафран Спайс" на основного боргу 80249,09 грн., Антимонопольний комітет України на суму основного боргу: 15000,00 грн., ТОВ "ФК "Голден Коін" на суму основного боргу: 421932,49 грн., ГУ ДПС в Київській області на суму основного боргу: 481072,36 грн., ТОВ "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" на суму основного боргу: 4766 936,96 грн.

Згідно з ухвалою попереднього засідання від 20.03.2023 року, станом на момент формування вимог кредиторів в межах справи №910/15043/21 про банкрутство ТОВ "Компекс Агромарс" загальний розмір непогашених кредиторських вимог становить більше 800 млн. грн.

Отже, за фактом вчинення 13.01.2021 року оспорюваного договору купівлі-продажу від та його правовими наслідками в майновому стані боржника відбулися істотні зміни, в результаті чого загальний обсяг активів боржника зменшився, що унеможливило погашення ТОВ "Комплекс Агромарс" вимог кредиторів.

При цьому, слід зазначити, що матеріали справи також не містять доказів на підтвердження того, що укладення боржником спірного правочину від 13.01.2021 мало на меті здійснення розрахунків за наявною у боржника на дату укладення правочину кредиторською заборгованістю, зокрема перед ТОВ "Буддевелопмент Київ", ініціюючого кредитора у справі №910/15043/21 про банкрутство, яка виникла ще до дати укладання оскаржуваного правочину.

Щодо вчинення спірного правочину між пов`язаними особами

Як зазначалось вище, арбітражним керуючим подано позовну заяву про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 13.01.2021, в тому числі, з передбачених ст.42 КУзПБ підстав укладення правочину між заінтересованими особами.

Згідно ч. 1 та 4 ст. 45 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", правочин вважається правочином, щодо якого є заінтересованість (далі - правочин із заінтересованістю), якщо він укладається товариством з будь-ким із таких осіб:

1) посадовою особою товариства або її афілійованою особою;

2) учасником, який одноосібно або спільно з афілійованими особами володіє часткою, що становить 20 відсотків статутного капіталу товариства, або його афілійованими особами;

3) юридичною особою, в якій будь-яка з осіб, передбачених пунктами 1 і 2 цієї частини, є членом органу товариства;

3-1) особою, яка здійснює функції управління таким товариством (у разі передання їй повноважень виконавчого органу товариства у випадках, передбачених законом);

4) іншою особою, визначеною статутом товариства.

Посадові особи товариства, винні у порушенні порядку вчинення правочинів із заінтересованістю, солідарно відповідають за збитки, завдані товариству.

Відповідно до ч. 9 ст. 42 наведеного закону, афілійованими особами вважаються особи, які визнаються такими відповідно до Закону України "Про акціонерні товариства".

Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства", афілійовані одна щодо іншої особи (далі - афілійовані особи):

- юридичні особи, одна з яких здійснює контроль над іншою або які перебувають під контролем третьої особи;

- члени сім`ї фізичної особи, а саме чоловік (дружина), батьки (усиновителі), опікуни (піклувальники), брати, сестри, діти та їхні чоловіки (дружини);

- фізична особа та члени її сім`ї і юридична особа, якщо ця фізична особа та/або члени її сім`ї здійснюють контроль над юридичною особою.

У відповідності до пп. "а", "б", "в" пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, пов`язані особи - юридичні та/або фізичні особи, та/або утворення без статусу юридичної особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням таких критеріїв:

- для юридичних осіб, - якщо одна і та сама юридична або фізична особа безпосередньо та/або опосередковано володіє корпоративними правами у кожній такій юридичній особі у розмірі 25 і більше відсотків;

- для фізичної особи та юридичної особи, - якщо фізична особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов`язаних осіб) володіє корпоративними правами юридичної особи у розмірі 25 і більше відсотків;

- для фізичних осіб - чоловік (дружина), батьки (у тому числі усиновлювачі), діти (повнолітні/неповнолітні, у тому числі усиновлені), повнорідні та неповнорідні брати і сестри, опікун, піклувальник, дитина, над якою встановлено опіку чи піклування.

Відповідно до ст. 1 КУзПБ, заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

Якщо правочини у підозрілий період вчиняються із заінтересованими особами, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину. Ця презумпція стосується осіб, передбачених у статті 1 КУзПБ, де визначено коло заінтересованих осіб, а дія такої презумпції повинна накладати тягар доказування і на заінтересовану особу (аналогічний висновок викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 09.05.2023 року у справі №906/43/22 (906/458/22)).

Системний аналіз частин першої та другої ст. 42 КУзПБ дозволяє дійти висновку про те, що її структура визначає різні умови застосування підстав для визнання правочину недійсним.

Так, відповідно до частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства необхідною умовою для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, є встановлення обставин щодо порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення такого правочину.

Тоді як частиною другою статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства не встановлено додаткових умов для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, а визначено окремі, самостійні підстави для визнання недійсними відповідних правочинів.

Тобто саме по собі вчинення правочину із заінтересованою особою має наслідком його недійсність.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у своїх постановах від 02.04.2024 року у справі №910/862/22(910/5477/23), від 24.04.2024 року у справі №925/1577/20(925/288/23), від 23.04.2024 року у справі №925/1577/20 (925/129/23), від 30.05.2024 року у справі №925/1577/20(925/147/23).

Як встановлено судом, від імені ТОВ "Комплекс Агромарс" спірний договір підписано Генеральним директором ОСОБА_5, а від імені ТОВ "Концерн Комплекс" - директором ОСОБА_4 .

Згідно наданих позивачем та наявних у справі доказів, ОСОБА_5 є керівником ТОВ "Комплекс Агромарс" з 2019 року, а його попередником був ОСОБА_2 . Учасниками та кінцевими бенефіціарними власниками підприємства-боржника (ТОВ "Комплекс Агромарс") є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Водночас, ТОВ "Концерн Комплекс" було зареєстровано ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у 2019 році, які вже у листопаді 2020 року відчужили свої корпоративні права у ТОВ "Концерн Комплекс" на користь ОСОБА_6 .

Згідно ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" контролю це вирішальний вплив однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду про недоведеність арбітражною керуючою обставин укладення договору купівлі-продажу комплексу від 13.01.2021 року із ТОВ "Концерн Комплекс", як із заінтересованою особою.

За результатами перегляду в апеляційному порядку оскаржуваного судового рішення колегія суддів встановила обставини, які існували на час вчинення оспорюваного правочину (наявність значного обсягу зобов`язань боржника перед його кредиторами; передача майна за ціною, значно нижчою від ринкової, наявність ознак виникнення неплатоспроможності; зменшення загального обсягу активів боржника), та у своїй сукупності вказують на фраудаторний характер такого правочину, який вчинено з порушенням статей 13, 203 ЦК України, оскільки цей правочин є наслідком недобросовісної реалізації пов`язаними між собою особами (його сторонами) своїх прав і спрямований на виведення активів боржника з метою унеможливлення задоволення за його рахунок вимог кредиторів, а тому такий правочин підлягає визнанню недійсним згідно положень ст. 215 ЦК України.

Щодо витребування майна у ТОВ "Фаст Агро Інвест"

У силу статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власності та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Захист права власності врегульовано главою 29 ЦК України. Зокрема, статями 387, 388 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння та від добросовісного набувача (за відповідних умов).

Так, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (ч. 1 ст. 388 ЦК України).

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Так, шляхом подання віндикаційного позову майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину.

Водночас наявність у власника права на витребування майна залежить передусім від того, на якій підставі чи за її відсутності набувач заволодів спірним майном і, відповідно, чи є такий набувач добросовісним, а також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник передав це майно у володіння, адже коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є обмеженим.

Чинне законодавство України не пов`язує можливість або неможливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності або відсутності волі у відчужувача за останнім у ланцюгу угод договором. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності або відсутності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу угод, за якими здійснювалося відчуження майна.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.11.2021 року у справі №925/1351/19 виснувала про важливе значення належної перевірки обставин, які свідчать про добросовісність або недобросовісність набувача як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна як такого, що може вважатися відповідним нормам справедливого судового розгляду згідно зі статтею 6 Конвенції.

За змістом статті 388 ЦК України недобросовісним є такий набувач, який знав або повинен був знати, що відчужувач, у якого він отримав майно, не має права його відчужувати; добросовісність (недобросовісність) незаконного володільця характеризує його суб`єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірність його придбання.

Дослідивши надані учасниками справи докази в цій справі в їх сукупності з урахуванням вірогідності та взаємозв`язку, апеляційний господарський суд встановив обставини, які свідчать про наявність ознак фраудаторності спірного правочину купівлі-продажу, на підставі якого боржник відчужив належне йому нерухоме майно на користь ТОВ "Концерн Комплекс".

При цьому відчуження майна здійснено 13.01.2021 року, тобто після настання строку виконання зобов`язань боржника перед його кредиторами (грошові вимоги яких непогашені та визнані господарським судом у справі про банкрутство боржника).

Тобто боржник відчужив майно в період існування значних грошових зобов`язань, усвідомлюючи ризик стягнення заборгованості за рахунок реалізації майна. І внаслідок такого відчуження погашення боржником заборгованості перед кредиторами стало повністю або частково неможливим.

За таких обставин, судова колегія встановила факт вчинення спірного договору у вигляді відчуження нерухомого майна з метою безпідставного та сумнівного зменшення розміру активів боржника на шкоду його кредиторами.

Крім того, через 8 місяців після придбання комплексу, ТОВ "Концерн Комплекс" здійснило відчуження його на користь ТОВ "Фаст Агро Інвест" на підставі договору купівлі-продажу від 08.09.2021 року, яке, в подальшому, виступило майновим поручителем (іпотекодавцем) перед ОСОБА_1 за зобов`язаннями ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки від 20.06.2023 року.

Наведене свідчить про вплив ОСОБА_2 на діяльність ТОВ "Фаст Агро Інвест" та прийняття ним рішень щодо розпорядженням своїм майном.

Таким чином, ТОВ "Фаст Агро Інвест" через пов`язаність засновників є заінтересованою та афілійованою особою щодо ТОВ "Концерн Комплекс" та, з рештою, є пов`язаною з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Наведене свідчить про те, що ТОВ "Фаст Агро Інвест" було обізнане про незаконність відчуження боржником майна через наявність у нього заборгованості перед кредиторами та неможливість боржника у подальшому виконати свої зобов`язання. Отже, ТОВ "Фаст Агро Інвест" не є в даному випадку добросовісним набувачем майна в розумінні ст. 388 ЦК України, що є підставою для витребування у нього майна за будь-яких підстав на підставі положень статті 387 зазначеного Кодексу.

Зважаючи на викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним спірного правочину з відчуження боржником свого майна, однак з власних мотивів, а також про витребування майна з чужого незаконного володіння ТОВ "Фаст Агро Інвест".

Що стосується визнання недійсним укладеного 08.09.2021 року між ТОВ "Концерн Комплекс" та ТОВ "Фаст Агро Інвест" Договору купівлі-продажу комплексу, то задовольняючи вказану вимогу позивача, суд першої інстанції виходив з мети ефективно захистити права боржника.

Але, в даному випадку господарський суд міста Києва залишив поза увагою, що згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (зокрема викладеною в постанові від 03.04.2024 у справі №917/1212/21) власник із дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.08.2024 року у справі №914/3082/21(914/3174/22).

З огляду на таке, заявлені в цій справі позовні вимоги про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 08.09.2021 року, сторонами яких боржник не є, задоволенню не підлягали.

Поряд з цим, слід зазначити, що згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі "Волчлі проти Франції", ТОВ "Фріда" проти України").

Аналіз наведеного свідчить, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення, яке не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту порушення, яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення, є відступом від принципу правової визначеності та проявом правого пуризму. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2019 року у справі №926/358/19).

Таким чином, судова колегія зазначає, що дане конкретне порушення в наведеній частині не призвело до прийняття неправильного по суті рішення, оскільки в кінцевому випадку мета позовних вимог розпорядника майна була досягнута шляхом визнання недійсним фраудаторного правочину боржника та повернення відчуженого на його підставі нерухомого майна на користь боржника, а відтак не може бути беззаперечною та необхідною підставою для скасування оскаржуваного рішення з цих мотивів в силу приписів ст. 277 ГПК України лише з формальних причин, оскільки таке рішення матиме ознаки видимої легітимності (дотримання ознак "форми").

Щодо припинення права власності ТОВ "Фаст Агро Інвест" на Комплекс загальною площею 11 191,4 кв. м., що розташований за адресою: Київська обл., м. Кагарлик, вул. Свято-Троїцька, 22, то судом першої інстанції правомірно наголошено, що при задоволенні віндикаційного позову та витребування майна із чужого незаконного володіння особи, яка є останнім власником такого майна, одночасне припинення права власності такої особи на майно не буде належним та ефективним способом захисту.

З огляду на наведене, місцевий господарський суд дійшов заснованого на законі висновку про відмову в задоволенні позову в наведеній частині з підстав обрання неналежного та неефективного способу захисту.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними та недоведеними, спростовуються матеріалами справи та не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, а відтак правових підстав для її задоволення не вбачається.

Інші доводи ТОВ "Концерн Комплекс" судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.

Згідно ст. 277 ГПК України підставами для зміни судового рішення є:

1) не з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Як було зазначено вище, приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд задовольнив частково позовні вимоги з підстав безоплатної передачі за спірним правочином належного ТОВ "Комплекс Агромарс" майна, з огляду на не надання відповідних доказів перерахування ціни продажу, що свідчить про те, що вчинення даного правочину унеможливило задоволення вимог кредиторів за рахунок відповідного майна, а також через відсутність доказів вчинення ТОВ "Комплекс Агромарс" будь-яких активних дій із дня укладення договору до відкриття провадження у справі про банкрутство, по стягненню плати за відчужене майно, що вказує на фактичне волевиявлення з безоплатної передачі майна боржником.

Дані висновки суду першої інстанції є помилковими і апеляційним судом визнано такими, що порушують норми матеріального права. При цьому, колегією суддів було наведено власні мотиви для задоволення позовних вимог.

Втім, оскільки вказані порушення Господарського суду міста Києва, з рештою, не призвели до прийняття неправильного рішення по суті спору про задоволення заявлених арбітражним керуючим позовних вимог, наявні правові підстави для зміни мотивувальної частини оскаржуваного рішення та викладення її в редакції, наведеній у даній постанові, в той час як в решті рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн Комплекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 у справі №910/15043/21(910/11191/23) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 року у справі №910/15043/21(910/11191/23) змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.

3.В решті рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 року у справі №910/15043/21(910/11191/23) залишити без змін.

4.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

5.Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови підписано 25.09.2024 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді С.В. Сотніков

В.Ю. Поліщук