Постанова

від 24.09.2024 по справі 215/2631/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8535/24 Справа № 215/2631/24 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Гладиш К.І.

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 червня 2024 року, яке ухвалено суддею Демиденком Ю.Ю.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 10 червня 2024 року,-

В С Т А Н О В И В :

У квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі ПрАТ «ЦГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків.

Позовна заява мотивована тим, що позивач в період роботи в шкідливих умовах праці на ПрАТ «ЦГЗК» отримав два хронічних професійних захворювання.

Зазначені хронічні професійні захворювання, відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 20.02.2024 виникли з вини роботодавця.

Згідно довідок МСЕК від 26.03.2024, позивачу первинно, з 11.03.2024 до 01.04.2025, встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 65% у зв`язку з профзахворюванням та третя група інвалідності.

Позивач вважає, що йому не було забезпечено безпечних умов праці, він втратив працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань, позивач неодноразово знаходився на лікуванні, йому важко виконувати будь-яку роботу, він відчуває загальну слабкість та постійний біль, він обмежений у спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує його нормальні життєві зв`язки.

На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з ПрАТ «ЦГЗК» на свою користь моральну шкоду, у зв`язку із ушкодженням здоров`я, в сумі 715680,00 грн., без утримання з цієї суми податку на доходи фізичних осіб.

Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 червня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 360000,00 грн. моральної шкоди, без стягнення податків та обов`язкових платежів.

Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК 3600,00 грн. судового збору на користь держави.

В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ЦГЗК» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи. В разі, якщо суд прийде до висновків про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, що пов`язане з виконанням трудових обов`язків, зменшити суму відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання до 50000,00 грн. та встановити порядок виконання рішення суду, вказавши банківський рахунок позивача для перерахунку грошових коштів.

Відповідач зазначає, що позивача було ознайомлено з умовами праці та ризиками виникнення професійного захворювання. Тобто, позивач чітко усвідомлював, що виконувана ним робота пов`язана з безпосереднім впливом шкідливих факторів виробничого середовища на організм працюючого.

Також, суд першої інстанції не врахував, що згідно Довідки МСЕК від 26 березня 2024 року позивачу встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 65 %, у зв`язку з профзахворюванням та третя група інвалідності з 11.03.2024 по 01.04.2025, тобто з переоглядом та можливістю одужання.

Покладення обов`язку відшкодувати моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли така шкода була викликана протиправною поведінкою осіб та за наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та моральною шкодою. Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання(отруєння) та медичні довідки про визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках самі по собі не є належним підтвердженням наявності підстав для відшкодування відповідачем моральної шкоди, оскільки вказані документи не доводять протиправність зі сторони відповідача. У п. 20 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 19.02.2024 не зазначено осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи, так само, як і не зазначено, які саме статті, пункти законів та інших нормативно правових актів, вимоги яких порушено.

Відповідач вважає, що сума вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, є суттєво завищеною.

Крім того, при подані відзиву по справі відповідачем було заявлено клопотання щодо витребування у позивача довідки, виданої банківською установою, про наявність у позивача рахунку для поповнення. Однак, вказане клопотання відповідача судом було залишено без розгляду та відповідь на відзив позивачем також не була надана.

14 червня 2024 року відповідач подав до суду першої інстанції заяву про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення. Однак, у порушення ч.2 ст. 435 ЦПК України вказана заява не розглянута.

Судом першої інстанції не надано оцінки тому факту, що стійку втрату працездатності позивачу встановлено 13 грудня 2023 року, тобто після набуття чинності 23 травня 2020 року Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві».

Також, відповідач, у своїй апеляційній скарзі, посилається на індивідуальну податкову консультацію від 03.09.2021 Державної податкової служби України, що у випадку, коли за судовим рішенням сума відшкодування моральної шкоди, спричиненої життю та здоров`ю, більша аніж 4х кратний розмір мінімальної заробітної плати, то це є доходом, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Посилається на судову практику Верховного суду України та судів апеляційної інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача адвоката Єгорову О.Ю., яка підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював протягом 17 років, в умовах вкідливого впливу, на ПрАТ «ЦГЗК» (а.с.28).

Згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 20.02.2024, позивачу встановлено два хронічних професійних захворювання (а.с.26-30).

Згідно довідок МСЕК від 26.03.2024, позивачу первинно з 11.03.2024 до 01.04.2025 встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 65% у зв`язку з профзахворюванням та третя група інвалідності, з переоглядом 26.03.2024 (а.с.31-32).

Позивачу згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 20.02.2024, встановлено два хронічних професійних захворювання, виробничими факторами, що спричинили захворювання є перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та недосконалість трудового процесу (а.с.26-30).

Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 19 лютого 2024 року, складеного відносно ПАТ «ЦГЗК» було встановлено наявність у ОСОБА_1 професійних захворювань.

Згідно із довідками МСЕК № 129973 та № 558406 від 26.03.2024 року ОСОБА_1 було встановлено з 11 березня 2024 року, з переоглядом 10 березня 2025 року, 65% стійкої втрати працездатності через професійні захворювання: радикулопатія попереково крижова L4, L5, S1 і шийна C6, C7 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м`язово тонічним синдромами, периферичним нейросудинним синдромом. Часто ецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді: двобічного плечолопаткового пері артрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозом у поєднанні періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ другого ступеня); сидеросилікоз першої стадії (t/t, 1/1, em), ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легенів першої стадії, група B. ЛН першого другого ступеня, атакож 3-ю групу інвалідності з переоглядом 10 березня 2025 року з рекомендацією санаторно-курортного лікування.

У зв`язку із професійними захворюваннями ОСОБА_1 перебував на лікуванні, що підтверджується випискою-епікризом № 106/31 із медичної карти позивача.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст.153,237-1КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з професійними захворюваннями у 2024 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Рішення Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08.10.2008 року та ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 19 лютого 2024 року, ОСОБА_1 , працюючи в підземних умовах шахти машиністом бурової установки, виконував роботи з керування буровими станками під час буріння свердловин, монтував, демонтував, переміщував, готував до роботи, установлював і регулював бурове обладнання. В підземних умовах шахти не завжди була можливість використовувати транспортувальні засоби та засоби малої механізації для переміщення вантажів внаслідок технологічного обмеження робочого простору, перешкоджаючого їх застосування. Через недосконалість технології підземного видобутку руди, мавших місце порушень систем вентиляції, пилоподавлення, протягом тривалої дії підпадав під вплив підвищених концентрацій пилу переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони.

Відповідно до п. 18 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 19 лютого 2024 року, причинами виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння): важкість праці, періодичне перебування в незручній позі 29.4 % часу зміни при нормі до 25%, маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну, кг 36 при гранично допустимій до 30; хімічні фактори: концентрація кремнію діоксину кристалічного за вмісту в пилу від 10 до 70% в повітрі робочої зони перевищувала ГДК в 5.4 рази (10,8 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3 ) відповідно до вимог «Гігієнічних регламентів хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.07.2020 №1596.

Відповідно до п. 13 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 19 лютого 2024 року, згідно інформаційної довідки про умови праці працівника при підозрі у нього професійного захворювання (отруєння) від 17.10.2023 № ПС/3.1/21835 23, підготовленої Південно Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці, та відповідно до Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затвердженими наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 квітня 2014 року № 248, умови праці машиніста бурової установки підземної дільниці № 7 шахти імені Колачевського ПрАТ «ЦГЗК» ОСОБА_1 відносяться: по вмісту аерозолів фіброгенної дії в повітрі робочої зони до 3 класу 3 ступеня «шкідливі»; по показникам мікроклімату до 3 класу 1 ступеня «шкідливі»; по рівню шуму до 3 класу 3 ступеня «шкідливі»; по важкості праці до 3 класу 2 ступеня «шкідливі»; по напруженості праці до 3 класу 2 ступеня «шкідливі». Загальна оцінка до 3 класу 3 ступеня «шкідливі».

Отже, роботодавець ПрАТ «ЦГЗК», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Крім того, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач, будучи обізнаним про свій стан здоров?я, з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 153 КЗпП Українита ст. 13 Закону України «Про охорону праці»,якимипередбачений обов`язоквласника абоуповноваженого ниморгану створитина робочомумісці умовипраці відповіднодо нормативно-правовихактів,а такожзабезпечити додержаннявимог законодавстващодо правпрацівників угалузі охоронипраці й нести відповідальність в законом вставленому порядку за їх невиконання.

Спростовуються йдоводи відповідачащодо відсутностіпідстав відшкодуванняпозивачу моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв`язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити амбулаторний та стаціонарний курси лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «ЦГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 360000,00 грн., суд виходив зобставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності, із встановленням інвалідності третьої групи.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих позивачем професійних захворювань, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 65% та визнання людиною з інвалідністю третьої групи, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров`ї, що підтверджується виписним епікризом, що міститься в матеріалах справи, в якому зафіксований нестійкий дистабілізаційний стан його здоров`я, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди та наявності підстав для стягнення в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди 50000,00 грн.

Відносно клопотання, у прохальній частині апеляційної скарги, про встановлення порядку виконання рішення суду, шляхом зазначення банківського рахунку позивача для перерахунку грошових коштів, колегія суддів зазначає, що цивільне процесуальне законодавство не містить норми закону, що зобов`язує позивача, при зверненні до суду, зазначати його банківські рахунки, а тому відсутність в позові даної інформації жодним чином не порушує прав відповідача, як учасника справи.

Колегією суддів не приймається до уваги довод апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не розглянуто заяву відповідача про зміну способу та порядку виконання судового рішення, оскільки, ухвалою суду першої інстанції від 22 липня 2024 року, розглянуто заяву ПрАТ «ЦГЗК» про зміну способу та порядку виконання судового рішення та відмовлено у її задоволенні.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що у п. 20 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 19.02.2024 не зазначено осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи, так само, як і не зазначено, які саме статті, пункти законів та інших нормативно правових актів, вимоги яких порушено, не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки в даному випадку вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодування моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на судову практику районних та апеляційних судів в аналогічних справах, колегія суддів не бере до уваги, оскільки частиною 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги про стягнення сум моральної шкоди із стягненням податків та обов`язкових платежів, колегією суддів не приймаються, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сума моральної шкоди, підлягає стягненню без утримання податків та інших обов`язкових платежів, з огляду на наступне.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Не приймаються колегією суддів й доводи апеляційної скарги відповідача про те, що ПрАТ «ЦГЗК» зверталося з даного питання до Державної податкової служби України, яка в індивідуальній податковій консультації від 03 вересня 2021 року роз?яснила, що у випадку, коли за рішенням суду сума відшкодування моральної шкоди, спричиненої життю та здоров?ю, більша, аніж 4-х кратний мінімальний розмірі заробітної плати, то це є доходом, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Так, порядок надання індивідуальних податкових консультацій регламентовано розділом 3 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування.

Метою податкової консультації є викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.

Разом із тим, податкова консультація обов`язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою службою України надано ПрАТ «ЦГЗК» податкову консультацію щодо оподаткування податком на доходи з фізичних осіб та військовим збором суми моральної шкоди, яка виплачується за рішенням суду, що не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки, у даному випадку, як вже зазначено вище, спір стосується про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Крім того, слід зазначити, що індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і не є обов?язковою для суду, та в самому тексті податкової консультації зазначено, що, з метою уникнення неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства у частині оподаткування доходів фізичних осіб, необхідне детальне вивчення документів (матеріалів), які стосуються порушеного питання.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районногосуду містаКривого РогуДніпропетровської областівід 10червня 2024року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2024 року.

Головуючий:

Судді: