Рішення

від 25.09.2024 по справі 911/1760/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.09.2024Справа № 911/1760/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши позовну заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" (02029, м. Київ, вул. Довбуша, буд. 22, ідентифікаційний код 40081373)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науковий центр Деметра" (01042, м. Київ, вул. Чеська, буд. 1/22, ідентифікаційний код 41928851)

про стягнення 216 673,55 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науковий центр Деметра" (далі - відповідач) про стягнення 216 673,55 грн., з яких 103 807,87 грн. основний борг, 2 403,55 грн. інфляційні втрати, 110 462,13 грн. пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором від 15.04.2021 № 51-МС про надання послуг по декларуванню та зберіганню вантажів на митному складі відкритого типу щодо розрахунку за наданні послуги зберігання за період з квітня 2023 по травень 2024 згідно перелічених у позовній заяві актів наданих послуг у встановлений договором строк.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.07.2024 матеріали справи № 911/1760/24 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науковий центр Деметра" про стягнення 216 673,55 грн. надіслано за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва.

24.07.2024 вказана справа надійшла до Господарського суду міста Києва.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи № 911/1760/24 між суддями, вказану позовну заяву передано на розгляд судді Пукшин Л.Г.

За приписами частини 6 статті 31 Господарського процесуального кодексу України спори між судами щодо підсудності не допускаються.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Даною ухвалою суд на виконання вимог частини 7 статті 42 ГПК України, повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Науковий центр Деметра" про обов`язок, встановлений частиною 6 статті 6 ГПК України, зареєструвати свій електронний кабінет через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, що забезпечує обмін документами.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, на адресу останнього, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, направлялась ухвала Господарського суду міста Києва від 25.07.2024.

Станом на 15.08.2024 конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з поміткою «за закінченням терміну зберігання».

У зв`язку з поверненням конверту з ухвалою про відкриття провадження до суду, для належного повідомлення відповідача, судом було повторно направлено ухвалу суду від 25.07.2024 на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак остання була повернута відділом поштового зв`язку до суду з поміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Так, судом встановлено, що ухвала суду від 25.07.2024 була направлена рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання поштової кореспонденції адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

За приписами пунктів 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат відмовився", "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

При цьому, суд також враховує, що 29 червня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" (далі - ЄСІТС, Закон № 3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.

За змістом розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до Господарського процесуального кодексу України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом № 3200-IX чинності.

Згідно з новою редакцією частин п`ятої ? восьмої статті 6 ГПК України, яка чинна з 18.10.2023 відповідно до Закону України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами", суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС.

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені ГПК України у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

19 жовтня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3424-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов`язків учасників судової справи", який набрав чинності 04.11.2023.

Згідно з новою редакцією ч. 6 ст. 6 ГПК України, чинної з 04.11.2023, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Отже, з 18 жовтня 2023 року, відповідач у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов`язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали Господарського суду міста Києва від 11.06.2024, а отже отримання ухвал Господарського суду міста Києва, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення від 09.08.2024 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 25.07.2024.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

15.04.2021 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (далі - позивач, виконавець) в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" Акціонерного товариства "Українська залізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науковий центр Деметра" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір про надання послуг по декларуванню та зберіганню вантажів на митному складі відкритого типу № 51-МС, відповідно до п.1.1. якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується: за обумовлену плату і в обумовлений строк надати послуги по зберіганню на митному складі відкритого типу товарів, майна, транспортних засобів та інших предметів замовника, що переміщуються через митний кордон України, а також надавати інші, пов`язані із зовнішньоекономічною діяльністю замовника, послуги; виконувати дії, по`вязані з декларуванням та митним оформленням вантажів замовника, здійснювати самостійно від свого імені за рахунок і за дорученням замовника в порядку, передбаченому цим договором та чинним законодавством України; розвантажувати на склад, зберігати під митним контролем вантаж замовника, навантажувати вантаж на транспорт одержувача; зберігати вантаж на складі до його повної видачі замовнику, крім випадків, передбачених п.7.4. даного договору.

Відповідно до п.2.3.4. договору, замовник зобов`язаний своєчасно сплачувати послуги виконавця та компенсувати його витрати, пов`язані з виконанням на вимогу митниці робіт по завантаженню, розвантаженню, перевантаженню вантажу та з декларуванням товару, згідно з п.5.2. та п.5.3. цього договору.

Відповідно до п.2.3.5. договору, замовник зобов`язаний щомісячно підписувати Акти виконаних робіт за фактично надані послуги не пізніше 7 робочих днів з моменту його одержання.

Згідно з п.5.3. договору, замовник щомісячно здійснює оплату послуг по зберіганню вантажу на умовах передоплати в розмірі 100% протягом 5-ти банківських днів з моменту виставлення рахунку.

Якщо Акт виконаних робіт надісланий замовнику, але ним не підписаний, неоскаржений та не повернутий виконавцю протягом 12 робочих днів з моменту його одержання, він вважається таким, що прийнятий замовником та підлягає оплаті в повному обсязі (п.5.5. договору).

За умовами п.7.4. договору, за несвоєчасно або не в повному обсязі перераховані кошти по цьому договору замовник виплачує виконавцю пеню у розмірі 0,5 відсотка від суми, яка підлягає сплаті, за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної ставки НБУ, що діяла на момент виникнення заборгованості.

Пунктом 11.1. договору встановлено, що договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2024 року.

На виконання умов договору, товар відповідача був розміщений на митно-ліцензійному складі позивача, що підтверджується митною декларацією №UA100080/2021/629028 від 19.04.2021.

За доводами позивача за період з квітня 2023 по травень 2024 надавались послуги зберігання за договором відповідачу, на загальну суму 103 807,87 грн., що підтверджується рахунками на оплату та актами виконаних робіт, а саме:

- рахунок на оплату № 781 від 24.04.2023 на суму 6 615,36 грн., акт наданих послуг № 722 від 30.04.2023 на суму 6 615,36 грн.;

- рахунок на оплату № 913 від 29.05.2023 на суму 6 835,87 грн., акт наданих послуг № 793 від 31.05.2023 на суму 6 835,87 грн.;

- рахунок на оплату № 980 від 26.06.2023 на суму 6 615,36 грн., акт наданих послуг № 858 від 30.06.2023 на суму 6 615,36 грн.;

- рахунок на оплату № 1073 від 27.07.2023 на суму 6 835,87 грн., акт наданих послуг № 949 від 31.07.2023 на суму 6 835,87 грн.;

- рахунок на оплату № 1164 від 28.08.2023 на суму 6 835,87 грн., акт наданих послуг № 1036 від 31.08.2023 на суму 6 835,87 грн.;

- рахунок на оплату № 1351 від 26.09.20.23 на суму 6 615,36 грн., акт наданих послуг № 1248 від 30.09.2023 на суму 6 615,36 грн.;

- рахунок на оплату № 1581 від 25.10.2023 на суму 7 785,22 грн., акт наданих послуг № 1500 від 31.10.2023 на суму 7 785,22 грн.;

- рахунок на оплату № 2015 від 27.11.2023 на суму 7 534,08 грн., акт наданих послуг № 1982 від 30.11.2023 на суму 7 534,08 грн.;

- рахунок на оплату № 2399 від 27.12.2023 на суму 7 785,22 грн., акт наданих послуг № 2312 від 31.12.2023 на суму 7 785,22 грн.;

- рахунок на оплату № 159 від 24.01.2024 на суму 8 160,19 грн., акт наданих послуг № 146 від 31.01.2024 на суму 8 160,19 грн.;

- рахунок на оплату № 370 від 26.02.2024 на суму 7 633,73 грн., акт наданих послуг № 371 від 29.02.2024 на суму 7 633,73 грн.;

- рахунок на оплату № 534 від 26.03.2024 на суму 8 160,19 грн., акт наданих послуг № 535 від 31.03.2024 на суму 8 160,19 грн.;

- рахунок на оплату № 682 від 23.04.2024 на суму 8 012,16 грн., акт наданих послуг № 741 від 30.04.2024 на суму 8 012,16 грн.;

- рахунок на оплату № 857 від 28.05.2024 на суму 8 383,39 грн., акт наданих послуг № 888 від 31.05.2024 на суму 8 383,39 грн.

Як вказує позивач зазначені рахунки на оплату, в день їх виставлення, надсилались на електронну пошту відповідача: manujlo2015@gmail.com, однак не були сплачені останнім. Також позивачем повторно направлялись рахунки на оплату цінними листами відповідачу та були повернуті за закінченням терміну зберігання.

Отже, спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов`язання по оплаті послуг.

Крім того, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання свого грошового зобов`язання, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 110 462,13 грн. та інфляцій втрати у розмірі 2 403,55 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договорами надання послуг, а відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем, на виконання умов договору надавались послуги то зберіганню товару на загальну суму 103 807,87 грн., про що останнім були складені акти наданих послуг за період з квітня 2023 по травень 2024.

З матеріалів справи вбачається, що вищевказані акти не підписані з боку відповідача, однак сторони погодили умовами договору, а саме п.5.5., якщо акт виконаних робіт надісланий замовнику, але ним не підписаний, неоскаржений та не повернутий виконавцю протягом 12 робочих днів з моменту його одержання, він вважається таким, що прийнятий замовником та підлягає оплаті в повному обсязі.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що за умовами договору, замовник щомісячно здійснює оплату послуг по зберіганню вантажу на умовах передоплати в розмірі 100% протягом 5-ти банківських днів з моменту виставлення рахунку.

За доводами позивача, що підтверджується матеріалами справи, Філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на виконання положень договору, виставляла рахунки на оплату послуг за період з квітня 2023 по травень 2024, а саме: - рахунок на оплату № 781 від 24.04.2023 на суму 6 615,36 грн.; - рахунок на оплату № 913 від 29.05.2023 на суму 6 835,87 грн.; - рахунок на оплату № 980 від 26.06.2023 на суму 6 615,36 грн.; - рахунок на оплату № 1073 від 27.07.2023 на суму 6 835,87 грн.; - рахунок на оплату № 1164 від 28.08.2023 на суму 6 835,87 грн.; - рахунок на оплату № 1351 від 26.09.20.23 на суму 6 615,36 грн.; - рахунок на оплату № 1581 від 25.10.2023 на суму 7 785,22 грн.; - рахунок на оплату № 2015 від 27.11.2023 на суму 7 534,08 грн.; - рахунок на оплату № 2399 від 27.12.2023 на суму 7 785,22 грн.; - рахунок на оплату № 159 від 24.01.2024 на суму 8 160,19 грн.; - рахунок на оплату № 370 від 26.02.2024 на суму 7 633,73 грн.; - рахунок на оплату № 534 від 26.03.2024 на суму 8 160,19 грн.; - рахунок на оплату № 682 від 23.04.2024 на суму 8 012,16 грн.; - рахунок на оплату № 857 від 28.05.2024 на суму 8 383,39 грн.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76,77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки, матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем основного боргу у повному обсязі, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 103 807,87 грн. є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

У зв`язку з неналежним виконання грошових зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 110 462,13 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2 403,55 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Згідно з положеннями ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч. 1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Судом встановлено, що за несвоєчасно або не в повному обсязі перераховані кошти по цьому договору замовник виплачує виконавцю пеню у розмірі 0,5 відсотка від суми, яка підлягає сплаті, за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної ставки НБУ, що діяла на момент виникнення заборгованості (п.7.4. договору).

При цьому, в силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

В пункті 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" зазначено, що: "Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції".

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином шести місяців.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі ст. 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині: виходячи з дати виникнення прострочення оплати послуг, умов пункту 7.4. договору та періоду часу, за який нараховується пеня у відповідності до приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, обґрунтованим є розмір пені в сумі 13 809,68 грн., який не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, в іншій частині цих позовних вимог належить відмовити.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за договором щодо оплати поставленого позивачем товару, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача та інфляційних втрат.

За результатами перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат суд дійшов висновку про його правомірність та арифметичну вірність, а отже позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 2 403,55 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідачем під час розгляду справи не надано суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму заборгованість.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для частково задоволення позовних вимог позивача.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науковий центр Деметра" (01042, м. Київ, вул. Чеська, буд. 1/22, ідентифікаційний код 41928851) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" (02029, м. Київ, вул. Довбуша, буд. 22, ідентифікаційний код 40081373) основну заборгованість у розмірі 103 807 грн. 87 коп.; пеню у розмірі 13 809 грн. 68 коп.; інфляційні втрати у розмірі 2 403 грн. 55 коп. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 800 грн. 31 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 25.09.2024.

Суддя Л.Г. Пукшин