Рішення

від 23.09.2024 по справі 914/1738/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2024 Справа № 914/1738/24

за позовом: Дрогобицького дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП Галсільліс, смт. Підбуж Львівської області,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ВП-Біонік, м. Харків,

про стягнення 61'205,00 грн заборгованості.

Суддя Б. Яворський.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Справу розглянуто без судового засідання та виклику сторін.

Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Дрогобицького дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП Галсільліс до Товариства з обмеженою відповідальністю ВП-Біонік про стягнення 61'205,00 грн заборгованості за договором поставки лісоматеріалів №17 від 24.05.2022, з яких: 52'211,06 грн основний борг, 1'246,86 грн. 3% річних, 2'070,59 інфляційні втрати та 7'747,08 грн пеня.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 08.07.2024 позовну заяву передано на розгляд судді Б. Яворському.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без виклику представників сторін, надано відповідачу строк на подання відзиву - протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі та встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; встановлено відповідачу строк для подання заперечень - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив. Повідомлено сторін, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву. Ухвала про відкриття провадження у справі та прийняття справи до розгляду були надіслані за адресою сторін, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, та повернута засобами поштового зв`язку із зазначенням у довідці про повернення «за закінченням терміну зберігання». Отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення відповідача та на нього як на особу, яка здійснює підприємницьку діяльність, покладається організація належного отримання поштової кореспонденції, пов`язаної із здійсненням ним такої діяльності. Отже, негативні наслідки неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на нього (аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі №910/719/19). Відтак, в розумінні ст. 242 ГПК України відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua та знаходяться у вільному доступі.

30.08.2024 позивач подав заяву на виконання вимог ухвали суду, а 19.09.2024 на адресу суду від позивача надійшли додаткові пояснення, що відповідач заборгованість не оплатив і вона не змінилася, а тому позивач підтримує позовні вимоги.

Аргументи позивача.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати поставленого товару. За неналежне виконання договірних зобов`язань позивачем нараховано 3% річних, інфляційні втрати та пеню.

Аргументи відповідача.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, з заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.

Суд відзначає, що в силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Стаття 114 ГПК України визначає, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Суд розглядає справи у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч.1 ст.248 ГПК України).

Згідно ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Таким чином, оскільки відповідача було належним чином повідомлено про відкриття провадження, на засадах відкритості та гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для можливості захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач, у свою чергу, не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч.9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

24 травня 2022 року Дрогобицьким дочірнім лісогосподарським підприємством ЛГП Галсільліс (постачальник) та Товариства з обмеженою відповідальністю ВП-Біонік (покупець) укладено договір поставки лісоматеріалів №17 з додатком (специфікацією), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується систематично поставляти та передавати у власність в обумовлені строки покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов`язується приймати вказаний товар та своєчасно здійснювати його оплату. Предметом даного договору є лісоматеріали та пиломатеріали, асортимент, який вказаний у ТТН та

специфікаціях. Загальна кількість Товару за ним Договором зазначається у додатку (специфікації) до цього договору (п.1.2 та 1. 5 договору).

За умовами п.2.2 договору місцем поставки товару постачальником за цим договором вважається Львівська обл. Дрогобицький р-н. Товар поставляється покупцеві окремими партіями на основі письмових чи усних (факс, ел.пошта, пошта) заявок, що виставляються постачальнику не пізніше ніж за 7 (сім) календарних днів до запланованої дати поставки (п.2.3 договору).

Відповідно до п.2.8 та п.2.9 договору при отриманні покупцем товару згідно замовлення. постачальник виписує товарно-транспортну накладну, яку завіряє покупець (представник покупця) печаткою і підписом. Право власності на товар виникає у покупця з моменту отримання ним 1 товару.

Умови оплати товару погоджено сторонами у розділі 3 договору. Так, п.3.4 договору передбачено, що покупець здійснює оплату за кожну поставлену партію товару шляхом перерахунку грошових, коштів на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний у пункті "банківські реквізити" даного договору, на умовах 100% післяплати. Покупець зобов`язаний повідомити постачальника про здійснення платежу не пізніше ніж через 24 години з моменту перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника шляхом направлення телеграми, факсу, пошти. При замовленні наступної партії товару, попередня партія повинна бути 100% оплаченою.

Згідно з п.9.5 договору даний договір вважається укладений на один рік і набуває чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2022 року, або до повного виконання обов`язків обох сюрін. Якщо жодна з сторін не повідомить іншу про припинення дій цього договору за один місяць до завершення терміну його дії, цей договір вважається пролонгованим на тих самих умовах кожного разу на один календарний рік.

24.05.2022 сторонами підписано специфікацію до договору.

На виконання умов укладеного договору позивачем було поставлено товар на загальну суму 844'644,41 грн, що підтверджується товаро-транспортними накладними ГЛА800145 від 25.05.2022 на суму 39'352,01 грн; ГЛА800149 від 26.05.2022 на суму 41'624,14 грн; ГЛА800152 від 27.05.2022 на суму 37'215,67 грн; ГЛА800158 від 04.06.2022 на суму 34'111,74 грн; ГЛА8001 59 від 06.06.2022 на суму 33'395,40 грн; ГЛА800166 від 09.06.2022 на суму 33'889,15 грн; ГЛА800167 від 10.06.2022 на суму 35'323,86 грн; ГЛА800180 від 22.06.2022 на суму 36'884,23 грн; ГЛА570451 від 24.06.2022 на суму 33'799,33 грн; ГЛА800186 від 27.06.2022 на суму 36'015,07 грн; ГЛА800187 від 27.06.2022 на суму 35'887,99 грн; ГЛА800189 від 29.06.2022 на суму 36'156,04 грн; ГЛА570467 від 04.07.2022 на суму 33'617,34 грн; ГЛА800218 від 21.07.2022 на суму 44'409,06 грн; ГЛА800269 від 31.08.2022 на суму 33'151,09 грн; ГЛА800270 від 01.09.2022 на суму 32'431,81 грн; ГЛА800271 від 01.09.2022 на суму 37'125,88 грн; ГЛА800273 від 02.09.2022 на суму 29'933,66 грн; ГЛА800274 від 03.09.2022 на суму 108'063,94 грн; ГЛА800324 від 16.11.2022 на суму 92'257,00 грн. Позивач стверджує, що претензій щодо кількості та якості товару відповідач не заявляв, проте вартість поставленого товару оплатив частково.

29.12.2022 позивач скеровував відповідачу вимогу №205 про оплату заборгованості.

Відповідач листом №12/01-01 від 12.01.2023 повідомив позивача про скрутне матеріальне становище та гарантував сплату існуючої заборгованості упродовж 2 місяців.

Листом від 20.01.2023 за №15 позивач розтермінував відповідачу сплату заборгованості до 23.03.2023.

Позивач зазначає, що відповідач вартість поставленого товару оплатив частково, на суму 792'433,35 грн, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 52'211,06 грн. За неналежне виконання договірних зобов`язань позивачем нараховано 1'246,86 грн. 3% річних, 2'070,59 інфляційних втрат та 7'747,08 грн пені.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України).

Між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладеного договору поставки лісоматеріалів №17 від 24.05.2022. Доказів розірвання договору або визнання його недійсним матеріали справи не містять.

Факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України). Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач у повному обсязі виконав прийняті на себе зобов`язання з поставки товару, який мав бути оплачений відповідачем. З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань з оплати, відтак, позовна вимога про стягнення суму 52'211,06 грн. заборгованості є обґрунтованою, адже розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується належними доказами та не спростований відповідачем.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Поряд з цим, зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних, передбачене положеннями ст. 625 ЦК України, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Перевіривши розрахунок 3% річних за період 26.08.2023-11.06.2024 та інфляційних втрат за період вересень 2023 квітень 2024 року, із врахуванням положень ст.ст.13, 14 та ч.2 ст.237 ГПК України, суд встановив, що до стягнення з відповідача підлягають заявлені позивачем 2?070,59 грн втрат від інфляції, а також 1'246,86 грн 3% річних.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у сумі 7'747,08 грн.

Як вбачається із договору, у ньому відсутня умова про забезпечення виконання зобов`язання у вигляді пені, підстави для її застосування та розмір. Позивачем також не представлено інших правочинів, з яких би вбачалося, що сторони узгодили умову про забезпечення виконання зобов`язання у вигляді пені.

В абзаці 3 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» зазначено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», статтею 36 Закону України «Про телекомунікації», статтею 1 Закону України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

З наведеного випливає, що Закон України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань» не є спеціальним актом, який визначає обов`язок боржника сплатити пеню. Вказаним законом встановлено лише обмеження щодо розміру нарахування пені в договірних правовідносинах між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Таким чином, у зв`язку з відсутністю укладених між сторонами письмових правочинів про забезпечення виконання зобов`язання у вигляді пені, відсутністю спеціального законодавчого акту, який визначає обов`язок боржника сплатити пеню за невиконання зобов`язання у правовідносинах, що склалися між сторонами, в задоволені вимоги про стягнення пені в сумі 7'747,08 грн. слід відмовити.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією № 3203 від 17.06.2024 на суму 3'028,00 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У випадку зловживання стороною чи її представником процесальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю чи частково незалежно від результатів вирішення спору (ч.9 ст.129 ГПК України).

Законом України «Про судовий збір» судовий збір у розмірі 3'028,00 грн визначений мінімальною ставкою при зверненні із позовною заявою до суду у 2024 році, тому суд при розподілі судових витрат судовий збір у розмірі 3'028,00 грн покладає на відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 46, 73-80, 123, 129, 221, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВП-Біонік (61054, м. Харків, вул. Павлова Академіка, 120; ідентифікаційний код 43909982) на користь Дрогобицького дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП Галсільліс (82180, Львівська область, Дрогобицький район, смт. Підбуж; ідентифікаційний код 00854506) 52'211,06 грн. основного боргу, 1'246,86 грн. 3% річних, 2'070,59 інфляційних втрат та 3?028,00 грн судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Б. Яворський.