Рішення

від 17.09.2024 по справі 922/2229/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.2024м. ХарківСправа № 922/2229/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Красовському В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Машинобудівна компанія Будагромаш, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанська промислова компанія", м.Харків про стягнення 2310643,62 грн за участю представників:

позивача - Покотинський М.А. (адвокат, ордер АІ №1644026 від 27.06.2024 року);

відповідача - Коваль О.Г. (самопредставництво).

ВСТАНОВИВ:

27.06.2024 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Машинобудівна компанія Будагромаш звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанська промислова компанія" про стягнення 2310643,62 грн заборгованості за договором поставки №185 від 15.12.2021 року, з яких: 1665000,00 грн - основний борг; пеня - 564549,04 грн; збитки від інфляційних втрат - 31555,58 грн; 3% річних - 49539,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.07.2024 року відкрито провадження у справі №922/2229/24 та призначено підготовче засідання на 23.07.2024 року.

18.07.2024 року представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№18218), в якому не визнає правомірними вимоги позивача щодо нарахування пені, оскільки нарахування пені виконано з порушення п.6 ст.232 ГК України. Просить суд відмовити позивачу у стягненні пені у заявлених ним розмірах.

22.07.2024 року представник позивача надав до суду відповідь на відзив (вх.№18439), в якій підтримував позовні вимоги у повному обсязі та поросив суд їх задовольнити.

Позивач зазначав, що сторони передбачили особливий строк нарахування пені в договорі, а саме за кожний день прострочення зобов`язання. Оскільки станом на дату подання позовної заяви Відповідачем не було належним чином та повною мірою виконано зобов`язання за договором, то пеня нараховується протягом усього періоду невиконання зобов`язання, а не лише за 6 місяців.

Крім того, позивач звертав увагу, що відповідачем не заперечувались позовні вимоги, що стосуються стягнення 1665000,00 грн основного боргу; збитків від інфляційних втрат у розмірі 31555,58 грн; 3% річних у сумі 49539,00 грн. Отже, можна вважати, що таким чином Відповідач визнав більшу частину позовних вимог.

Протокольною ухвалою суду від 23.07.2024 року відкладено підготовче засідання на 27.08.2024 року.

26.08.2024 року представник відповідача надав до суду клопотання про перенесення дати судового засідання (вх.№21320).

26.08.2024 року представник відповідача надав до суду клопотання про долучення документів (вх.№21366).

27.08.2024 року представник відповідача надав до суду клопотання про долучення документів (вх.№21421).

Протокольною ухвалою суду від 27.08.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.09.2024 року.

02.09.2024 року представник відповідача надав до суду клопотання про розстрочення виконання рішення та зменшення штрафних санкцій (вх.№21924).

Всі надані документи прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою суду від 03.09.2024 року оголошено перерву у судовому засіданні до 17.09.2024 року.

Представник позивача в судовому засіданні 17.09.2024 року позовні вимоги підтримував у повному обсязі та просив суд їх задовольнити; проти клопотання відповідача заперечував.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.09.2024 року позовні вимоги визнавав частково, заперечував щодо суми нарахованої пені, а також просив зменшити розмір штрафних санкцій до 10%. Крім того, підтримував раніше надане клопотання про розстрочення виконання рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши представників сторін, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

15.12.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю МАШИНОБУДІВНА КОМПАНІЯ БУДАГРОМАШ (далі - Позивач, Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю СЛОБОЖАНСЬКА ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ (далі - Відповідач, Продавець) було укладено Договір поставки № 185 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Продавець зобов`язується передати у власність Покупця товар, найменування, кількість, якого вказується в Додатку № 1 до цього Договору, який є невід`ємною частиною. Покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар, зазначений в Додатку №1, а саме трактор колісний ХТА-200-10 з двигуном Д-260.4 (210 к.с), кабіна каркасна з пластиковим дахом з кондиціонером і аудіосистемою, КПП 12/4, без заднього навісного пристрою, без гідравлічного бака, з заднім редуктором ВВП, колеса на шинах 21,3R24, колір зелений, у кількості 6 штук, загальною вартістю - 8 190 000, 00 грн.

Пунктом 2.1.Договору визначено, що ціна товару вказується в Додатку №1 до даного договору.

Відповідно до п. 2.2. Договору форма оплати: безготівковий розрахунок. Товар оплачується Покупцем на умовах попередньої оплати в розмірі 100% в наступному порядку:

2.2.1. передоплату в розмірі 4095000, 00 грн Покупець здійснює в термін з 20.12.2021 по 24.12.2021.

2.2.2. передоплату в розмірі 4095000,00 грн Покупець здійснює протягом трьох календарних днів з моменту готовності товару к відвантаженню.

Зобов`язання Покупця по оплаті товару вважаються виконаними з моменту зарахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця. Зобов`язання Покупця по оплаті товару вважаються виконаними з моменту зарахування грошових коштів в повному обсязі (100%) на поточний рахунок Продавця.

Згідно з п.3.1. Договору поставка товару на склад Продавця здійснюється протягом 45 (сорок п`ять) банківських днів з моменту надходження попередньої оплати за товар в сумі 4095000,00 грн відповідно до п. 2.2.1. даної угоди. Відвантаження Товару здійснюється тільки на підставі надходження 100% передоплати від Покупця.

Пунктом 5.1.Договору встановлено, що у разі порушення термінів відвантаження товару Продавець зобов`язується сплатити Покупцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої на момент прострочення, від вартості не поставленого товару за кожний день прострочення.

Відповідно до п.8.7. Договору термін дії договору з моменту підписання і до «31» грудня 2022 року.

15.02.2023 року між Сторонами було підписано Додаткову угоду №1 до Договору поставки №185 від 15 грудня 2021 (далі - Додаткова угода №1).

Відповідно до п. 4 Додаткової угоди №1 Продавець зобов`язаний здійснити поставку трактора колісного ХТА-200-30 з двигуном NEF67ENTX20.00 (IVECO, 238 к.с.), кабіна каркасна з пластиковим дахом з кондиціонером і аудіосистемою, КПП 12/4, без заднього навісного пристрою, без гідравлічного бака, з заднім редуктором ВВП, колеса на шинах 21,3R24 (далі - Трактор), колір зелений у кількості 3 штук, на загальну вартість 4 995 000,00 грн.

Відповідно до п. 3 Додаткової угоди № 1 термін дії договору починається з моменту підписання і до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за чинним Договором.

Пунктом 2 Додаткової угоди №1 визначено, що поставка товару на склад Продавця здійснюється в строк до 30.06.2023 року.

На виконання умов Договору Позивачем згідно з умовами п. 2.2.1. Договору здійснено попередню оплату товару в розмірі 50% від загальної вартості у розмірі 4095000,00 грн двома траншами, що підтверджується виписками з банку від 23.12.2021 року на суму 2000000,00 грн та 24.12.2021 року на суму 2095000,00 грн.

Відповідно до пункту 1 Додаткової угоди №1 Покупець здійснює доплату в розмірі 300000,00 грн, з ПДВ за кожну одиницю товару протягом 1 банківського дня з моменту отримання товару.

На виконання даного пункту Покупцем перераховано на рахунок Продавця кошти у розмірі 900000,00 грн, що підтверджується виписками з банківського рахунку від 02.03.2023 року, 08.03.2023 року, 06.02.2024 року.

Відповідно до Товарно-транспортної накладної №01/03-01 від 01.03.2023 року та видаткової накладної № спк-00000001 від 01 березня 2023 року Покупець отримав трактор ХТА-200-30 (з двигуном IVECO, потужністю 238 к.с.) (№12837, двиг. №1906514). та трактор ХТА-200-30 (з двигуном IVECO, потужністю 238 к.с.) (№12838, двиг. №1909662) на загальну вартість 3 330 000,00 грн.

Пунктом 2 Додаткової угоди № 1 Сторони погодили, що поставка товару на склад Продавця здійснюється в строк до 30.06.2023 року.

Як зазначено вище, Відповідач за умовами Договору повинен був поставити товар на загальну суму 4 995 000,00 грн у строк до 30.06.2023, однак, як стверджує позивач, обов`язок було виконано частково, а саме не поставлено Товар на суму 1665000,00 грн.

Отже, як стверджує позивач, свої зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати відповідачу грошових коштів за Договором поставки № 185 від 15.12.2021 року в сумі 4995000,00 грн він виконав, а тому в порядку захисту свого порушеного права вправі вимагати повернення коштів за непоставлений Товар, відповідно до умов вказаного вище Договору, у зв`язку з чим звернувся з цією позовною заявою для захисту своїх порушених прав.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 564549,04 грн, збитки від інфляційних втрат у розмірі 31555,58 грн та 3% річних у розмірі 49539,00грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) закріплено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 615, ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Якщо в результаті прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання й вимагати відшкодування збитків (ч. 3 ст. 612 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст.611 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за Договором №185 від 15.12.2021 року виконав та перерахував на рахунок відповідача згідно з умовами п.2.2.1. Договору 50% від загальної вартості у розмірі 4095000,00 грн двома траншами, що підтверджується виписками з банку від 23.12.2021 року, на суму 2000000,00 грн та 24.12.2021 року, на суму 2095000,00 грн.

Також, на виконання пункту 1 Додаткової угоди №1 Покупцем перераховано на рахунок Продавця кошти у розмірі 900000,00 грн, що підтверджується виписками з банківського рахунку від 02.03.2023 року, 08.03.2023 року, 06.02.2024 року.

Відповідно до Товарно-транспортної накладної №01/03-01 від 01.03.2023 року та видаткової накладної № спк-00000001 від 01 березня 2023 року Покупець отримав трактор ХТА-200-30 (з двигуном IVECO, потужністю 238 к.с.) (№12837, двиг. №1906514). та трактор ХТА-200-30 (з двигуном IVECO, потужністю 238 к.с.) (№12838, двиг. №1909662) на загальну вартість 3330000,00 грн.

Як встановлено судом, відповідач за умовами Договору повинен був поставити товар на загальну суму 4995000,00 грн у строк до 30.06.2023, однак обов`язок було виконано частково, а саме не поставлено Товар на суму 1665000,00 грн.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2 Додаткової угоди №1 Сторони погодили, що поставка товару на склад Продавця здійснюється в строк до 30.06.2023 року.

Отже строк виконання відповідачем своїх зобов`язань є таким, що настав.

На даний час доказів постачання товару чи повернення суми попередньої оплати відповідачем до суду не надано.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач не заперечував проти задоволення позовних вимог в частині основного боргу, 3% річних та інфляційних, заперечував лише щодо суми нарахованої пені.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми попередньої оплати у розмірі 1665000,00 грн підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, визнані відповідачем, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім суми боргу, позивачем заявлені до стягнення пеня, 3% річних та інфляційні.

Факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов`язань щодо повернення попередньої оплати підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Зазначене дає позивачу правові підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних на прострочену заборгованість.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано 3% річних та інфляційні на суму неповернутої попередньої оплати, за період з 01.07.2023 по 27.06.2024 року.

Як вже було зазначено, кінцевий строк виконання відповідачем своїх зобов`язань - 30.06.2023.

Отже позивачем вірно визначено початок прострочення відповідачем грошового зобов`язання щодо повернення передплати, та відповідно періоду нарахування 3% річних та інфляційних.

Перевіривши періоди нарахування та відповідні розрахунки 3% річних та інфляційних, суд дійшов висновку про їх арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення 6826,02 грн 3% річних та 27773,23 грн інфляційних втрат є правомірними та підлягають задоволенню.

Щодо пені суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 610, ч.1 ст.612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Позивачем заявлено до стягнення 564549,04 грн пені за період з 01.07.2023 по 27.06.2024 року.

Дослідивши розрахунок пені, суд встановив, що пеня розрахована невірно, з огляду на наступне.

Пунктом 5.1.Договору визначено, що у разі порушення термінів відвантаження товару Продавець зобов`язується сплатити Покупцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої на момент прострочення, від вартості не поставленого товару за кожний день прострочення.

Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Умови договору не містять нарахування пені більш ніж 6 місяців.

Таким чином, з огляду на зазначене, суд перераховує пеню на суму боргу за шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, здійснивши перерахунок пені, відповідно до норм законодавства та умов договору, за період з 01.07.2023 по 31.12.2023, суд встановив, що розрахунок позивача є невірним, отже, сума пені, яка підлягає до стягнення, становить 331357,81грн.

В частині стягнення 233191,23 грн пені суд відмовляє, у зв`язку з невірним розрахунком.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій до 10% від суми основного боргу, тобто до 166500,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідач просить суд зменшити розмір заявлених позивачем штрафних санкцій (пені), інфляційних та річних.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні принципи наведено у ст.233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом наведених вище норм, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 922/3613/18, від 08.05.2018 у справі №924/709/17.

Отже питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18).

При цьому слід враховувати, що правила ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19).

Так, укладаючи з позивачем договір, який містить умови щодо стягнення штрафних санкцій у разі порушення строків поставки, відповідач беручи на себе відповідні зобов`язання, діючи вільно і на власний розсуд, мав усвідомлювати наслідки несвоєчасної поставки товару.

Матеріали справи не містять доказів, які б давали підстави суду скористатись правом для зменшення розміру штрафних санкцій.

Зокрема: відповідач тривалий час не поставляв товар та не повертав борг; протягом усього періоду існування прострочення свої зобов`язань не звертався до позивача з гарантією поставити товар або повернути кошти, із заявою про відстрочення (розстрочення) поставки товару або повернення коштів, з проханням не нараховувати штрафні санкції, тощо; не надавав документів та будь-яких належних доказів, які б засвідчили той факт, що відповідач перебуває у скрутному фінансовому становищі; не повідомляв про існування обставин, які вплинули на можливість вчасно поставити товар або повернути кошти, зокрема, про настання форс-мажорних обставин.

Отже відповідач не довів належними доказами виключних обставин для зменшення розміру штрафних санкцій.

Крім того, судом відмовлено в стягненні значної суми пені.

Стосовно зменшення інфляційних збитків та 3% річних суд зазначає, що за своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Положеннями ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України не передбачене право суду на зменшення нарахованих відповідно до ст.625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та звільнення його від відповідальності, передбаченої Законом та погодженої у Договорі, у зв`язку з чим відмовляє в його задоволенні.

Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити та розстрочити виконання рішення.

Згідно з ч.3 ст.331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2)стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч.4 ст.331 ГПК України).

В обґрунтування заяви відповідач посилається на своє скрутне фінансове становище та введення воєнного стану в Україні.

Проте, відповідачем не надано до суду в підтвердження свого скрутного фінансового становища відповідного балансу та довідки про показники фінансового стану підприємства.

Окрім того, суд зазначає, що відповідач сам несе економічну відповідальність за свої дії та ризики, а розстрочення виконання судового рішення на 12 місяців суттєво зачіпає інтереси позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Машинобудівна компанія Будагромаш.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви відповідача про розстрочення виконання рішення та відсутність підстав для її задоволення.

При цьому, суд зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутися до позивача з пропозицією добровільного виконання рішення суду шляхом укладання мирової угоди на стадії виконання, якою можливо було б встановити умови розстрочення виконання рішення у справі.

Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наведені у позові обставини та не надав суду доказів на підтвердження сплати ним заборгованості.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд визнає позовні вимоги правомірними, обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами та не спростованими відповідачем.

Однак, з урахуванням відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 233191,23 грн пені, позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судового збору суд керується положеннями п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, відповідно до яких, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи часткову відмову в позові, судовий збір в розмірі 30067,51 грн покладається на відповідача, з вини якого виник спір, решта покладається на позивача, у зв`язку з частковою відмовою в позові.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19,124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 76-80, 86, 129, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанська промислова компанія" (адреса: 61124, м.Харків, пров. Зерновий, буд.10; код ЄДРПОУ 23007507) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Машинобудівна компанія Будагромаш (адреса: 03164, м.Київ, вул.Генерала Наумова, 48-А; код ЄДРПОУ42283450; на актуальний банківський рахунок: п/р НОМЕР_1 в АТ КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК, МФО 300614) заборгованість за Договором поставки №185 від 15.12.2021 року у розмірі 2077452,39грн, з яких: 1665000,00 грн - основний борг; 331357,81 грн - пеня; 31555,58грн - інфляційні втрати; 49539,00 грн - 3% річних, крім того, 30067,51 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "25" вересня 2024 р.

СуддяК.В. Аріт