Постанова

від 17.09.2024 по справі 918/523/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 918/523/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокуратури - Керничний Н. І.,

розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Клініка МЕД ОК"

на постанову Північного-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2022 (судді: Демидюк О. О. - головуючий, Тимошенко О. М., Крейбух О. Г.) та рішення Господарського суду Рівненської області від 02.11.2021 (суддя Романюк Ю. Г.) у справі

за позовом виконувача обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури

до Рівненської районної ради, Приватного підприємства "Клініка МЕД ОК" та Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги "Медичний простір" Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача- Комунальне підприємство "Управління майновим комплексом" Рівненської районної ради,

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним електронного аукціону, визнання недійсним договору та зобов`язання повернення нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У червні 2021 року виконувач обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Рівненської районної ради, Приватного підприємства "Клініка МЕД ОК" (далі - ПП "Клініка МЕД ОК") та Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги "Медичний простір" Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області (далі - КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги "Медичний простір"), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства "Управління майновим комплексом" Рівненської районної ради (далі - КП "Управління майновим комплексом") про визнання недійсним договору та зобов`язання повернути нерухоме майно.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги "Медичний простір" є балансоутримувачем майна, переданого ПП "Клініка МЕД ОК" у користування за спірним договором.

Чинним законодавством розмежовано повноваження уповноваженого органу управління та балансоутримувача при передачі в оренду об`єктів комунальної власності.

Так, Законом України "Про оренду державного та комунального майна" визначено чіткий перелік нерухомого майна, орендодавцем якого є саме балансоутримувач.

Разом з цим балансоутримувач не може набувати статусу орендодавця щодо об`єктів, визначених у пункті "в" частини 2 статті 4 Закону України " Про оренду державного та комунального майна", оскільки такі повноваження надано органу, уповноваженому представницькими органами місцевого самоврядування.

Вказаною нормою передбачено, що орендодавцями є саме органи, уповноважені представницькими органами місцевого самоврядування, водночас Рівненською районною радою орендодавцем визначено балансоутримувача майна.

Балансоутримувачами комунального майна є установи, організації або підприємства, які на праві господарського або оперативного управління отримали будинки і споруди, їх частини, а також рухоме майно, та обліковують його на балансі.

Чинне законодавство не надає право балансоутримувачу - КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги "Медичний простір" виступати орендодавцем спірного нерухомого майна, площа якого перевищує 400 м2.

1.3. У відзиві на позовну заяву ПП "Клініка МЕД ОК" просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на те, що спірне майно включено до переліку об`єктів, що підлягають оренді відповідно до норм чинного законодавства та правомірно передано в оренду підприємству.

1.4. КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги "Медичний простір" у відзиві на позовну заяву також просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на те, що у цьому випадку прокурор не обґрунтував у чому полягає порушення інтересів держави, вказуючи також на необґрунтованість позовних вимог прокурора.

1.5. КП "Управління майновим комплексом" у поясненнях на позовну заяву вважало вимоги прокурора необґрунтованими та безпідставними.

1.6. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 26.08.2021 змінено найменування Комунального підприємства "Рівненський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" Рівненської районної ради на КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги "Медичний простір".

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 02.11.2021, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2022, позов задоволено.

2.2. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у цьому випадку порушення інтересів держави полягають у порушенні встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження майном, що перебуває у комунальній власності, перевищенні власних повноважень районної радою при делегуванні балансоутримувачу правомочності щодо розпорядження комунальним майном, безпідставному укладенні договору оренди саме балансоутримувачем та, як наслідок, незаконній передачі в користування об`єкта комунальної власності, недотриманні законодавчо встановленої процедури такої передачі, що спричиняє шкоду державі і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовами до суду в інтересах держави.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Рівненської області від 02.11.2021 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2022, ПП "Клініка МЕД ОК" у касаційній скарзі просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.1.1. Скаржник вказує на те, що за змістом положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" представницький орган місцевого самоврядування має право уповноважити бути орендодавцем щодо категорій комунального майна, визначеного пунктом "в" частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", балансоутримувача і в цьому випадку не існує заборони призначати таким органом саме балансоутримувача.

На переконання заявника касаційної скарги, Рівненська районна рада правомірно прийняла рішення, яким змінила статус КП "Рівненський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" та наділила його функціональними повноваженнями уповноваженої особи. При цьому рішенням районної ради не надавалося право розпоряджатися чи приймати рішення щодо самостійної передачі майна в оренду, а лише надано повноваження виконати рішення Рівненської районної ради про передачу майна в оренду та здійснити дії щодо передачі в оренду майна, так як за статусом Рівненська районна рада не має виконавчого комітету, а лише є засновником та учасником юридичних осіб, створених районною радою.

Згідно з чинним законодавством Державна аудиторська служба України, Рахункова палата України, Державна фінансова інспекція України та Антимонопольний комітет України є контролюючими органами у сфері державних закупівель та можуть звертатися до суду. Однак вказані органи ні до суду, ні до прокурора щодо порушення при проведенні публічної закупівлі стосовно оренди приміщення не зверталися.

На думку скаржника, суди попередніх інстанцій в порушення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не взяли до уваги, що наведене прокурором обґрунтування стосовно підстав для представництва є помилковим та безпідставним.

3.1.2. ПП "Клініка МЕД ОК" вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права про відсутність чи наявність повноважень у представницького органу місцевого самоврядування відповідно до пункту "в" частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" уповноважувати органи, створені такими представницькими органами - балансоутримувачів бути орендодавцями майна, визначеного у зазначеному пункті.

3.1.3. Скаржник вказав на невиконання судом Господарського процесуального кодексу України, а саме статті 227 щодо зупинення провадження у справі за клопотанням відповідача про зупинення провадження у справі до розгляду № 460/773/22, в якій розглядаються вимоги ПП "Клініка МЕД ОК" про оскарження дій прокурора, які полягають у безпідставному та необґрунтованому втручанні в господарську діяльність суб`єктів господарювання, зокрема, відповідача.

3.2. Прокурор у поясненнях вказував на правомірність висновків судів про наявність підстав для задоволення позовних вимог та безпідставність доводів заявника касаційної скарги з підстав, наведених у поясненнях.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 09.06.2022 у складі колегії суддів: Дроботова Т. Б. - головуючий, Багай Н. О., Берднік І. С. відкрито касаційне провадження у справі № 918/523/21 за касаційного скаргою ПП "Клініка МЕД ОК" на постанову Північного-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2022 та рішення Господарського суду Рівненської області від 02.11.2021.

Ухвалою Верховного Суду від 05.07.2022 зупинено провадження у справі до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18.

Судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 07.09.2023 справу № 925/1133/18 передала на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Великою Палатою Верховного Суду 11.06.2024 прийнято постанову у справі № 925/1133/18, яку було оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 17.07.2024.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2024 визначено такий склад колегії суддів у цій справі: Дроботова Т.Б. - головуючий, Багай Н. О., Чумак Ю. Я.

Ухвалою від 12.08.2024 поновлено провадження у справі, призначено до розгляду у судовому засіданні на 17.09.2024.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні прокурора, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Рівненської районної ради від 08.09.2020 № 1094 "Про оренду майна спільної власності територіальних громад Рівненського району" визначено, що для цілей оренди відповідно до пункту "в" частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", органами, уповноваженими Рівненською районною радою бути орендодавцями нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, спільної власності територіальних громад Рівненського району, крім єдиних майнових комплексів, є балансоутримувачі відповідного майна.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на будівлю амбулаторії первинної медико-санітарної допомоги № 1, загальною площею 1487,9 м2, розташованої за адресою: м. Рівне, вул. Дніпровська, будинок 4, частиною якої є спірні приміщення, зареєстроване за Рівненською районною радою.

Наказом КП "Рівненський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" від 15.10.2020 № 283 "Про прийняття рішення щодо наміру передачі в оренду частини приміщення площею 474,2 м2" вирішено передати в оренду частину нежитлових приміщень, загальною площею 474,2 м2, у будівлі амбулаторії загальної практики - сімейної медицини № 1, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Дніпровська, 4 для розміщення закладу охорони здоров`я, клініки, лікарні, приватної медичної практики. Доручено внести інформацію про об`єкт оренди до електронної торгової системи та опублікувати оголошення про передачу об`єкта в оренду на аукціоні.

09.11.2020 проведено електронний аукціон № UА-РS-2020-10-16-000143-1 за лотом: "Оренда частини нежитлових приміщень загальною площею 474,2 м2 у будівлі амбулаторії загальної практики-сімейної медицини № 1, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Дніпровська, 4 (частини приміщень площею 103,4 м2 на 1-му поверсі, площею 164,3 м2 на 3-му поверсі та 206,5 м2 на 4-му, загальною площею 474,2 м2).

Переможцем визначено ПП "Клініка МЕД ОК", що підтверджується протоколом електронного аукціону № UА-РS-2020-10-16-000143-1.

03.12.2020 між КП "Рівненський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" та ПП "Клініка МЕД ОК" укладено договір № 2/20 оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад Рівненського району, за умовами пункту 4.1 якого об`єктом оренди є частина нежитлових приміщень загальною площею 474,2 м2 в будівлі амбулаторії загальної практики - сімейної медицини № 1, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Дніпровська, 4.

03.02.2020 комісією у складі представників орендодавця/балансоутримувача - КП "Рівненський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" Рівненської районної ради та представником орендаря - ПП "Клініка МЕД ОК" підписано акт приймання-передачі орендованого майна.

4.3. Прокурор, звертаючись з позовом до суду, обґрунтовував свої вимоги порушенням чинного законодавства, зокрема пункту "в" частини 2 статті 4 Закону України " Про оренду державного та комунального майна" щодо передачі у користування нерухомого майна комунальної власності балансоутримувачем у розмірі, який перевищує визначений законом розмір для передачі саме балансоутримувачем.

При цьому обґрунтовуючи підстави для представництва у цьому випадку прокурор вказував на те, що порушення інтересів держави полягають у порушенні встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження майном, що перебуває у комунальній власності, перевищенні власних повноважень районної радою при делегуванні балансоутримувачу правомочності щодо розпорядження комунальним майном, безпідставному укладенні договору оренди саме балансоутримувачем та, як наслідок, незаконній передачі в користування об`єкта комунальної власності, недотриманні законодавчо встановленої процедури такої передачі, що спричиняє шкоду державі і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі, для звернення з позовами до суду в інтересах держави.

4.4. Статтями 7, 140 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Статтею 16 цього Закону визначено організаційно-правову, матеріальну і фінансову основи місцевого самоврядування та передбачено, що органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

4.5. Закон України "Про оренду державного та комунального майна" визначає правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим. Дія цього Закону не поширюється на відносини концесії державного та комунального майна.

У статті 4 зазначеного Закону визначені суб`єкти орендних правовідносин, якими за змістом частини 1 є орендар; орендодавець; балансоутримувач; уповноважений орган управління; представницький орган місцевого самоврядування або визначені ним органи такого представницького органу; Кабінет Міністрів України або орган державної влади, визначений Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту "в" частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями є органи, уповноважені представницькими органами місцевого самоврядування, - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, яке перебуває у комунальній власності.

У свою чергу за змістом пункту "г" вказаної норми орендодавцями є балансоутримувачі - щодо, зокрема нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 400 квадратних метрів на одного балансоутримувача, якщо менший розмір площі не встановлено рішенням представницького органу місцевого самоврядування - щодо об`єктів комунальної власності або галузевими особливостями оренди майна.

4.6. При цьому у статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" наведені визначення термінів та передбачено, що представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Уповноважений орган управління - це орган, до сфери управління якого належить балансоутримувач.

Відповідно до частин 2, 3 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

За змістом пункту 19 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради здійснюється вирішення за дорученням відповідних рад питань про продаж, передачу в оренду, під заставу об`єктів комунальної власності або прийняття рішення про здійснення державно-приватного партнерства щодо об`єктів комунальної власності, у тому числі на умовах концесії, що забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об`єктів в установленому законом порядку.

У статті 44 цього Закону передбачені повноваження, які районні, обласні ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18 зазначено, що саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів.

Відповідно до частини першої статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

За змістом статті 78 Господарського кодексу України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

4.7. Суди попередніх інстанцій з урахуванням положень законодавства виходили з того, що згідно з чинним законодавством воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Проте Рівненською районною радою як уповноваженим органом у сфері розпорядження об`єктами комунальної власності району, всупереч вимогам чинного законодавства, делеговано повноваження щодо розпорядження спірним майном балансоутримувачу - комунальному підприємству.

Водночас балансоутримувач не може набувати статусу орендодавця щодо об`єктів визначених у пункті "в" частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки такі повноваження надано саме органу, уповноваженому представницькими органами місцевого самоврядування, а комунальне підприємство таким органом не є.

4.8. У касаційній скарзі ПП "Клініка МЕД ОК" з посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права щодо наявності чи відсутності повноважень у представницького органу місцевого самоврядування відповідно до пункту "в" частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" уповноважувати органи, створені такими представницькими органами - балансоутримувачів бути орендодавцями щодо майна, визначеного у зазначеному пункті.

4.9. За змістом пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

З огляду на зміст вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

4.10. Як вже зазначалося, відповідно до пункту "в" частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями є органи, уповноважені представницькими органами місцевого самоврядування, - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, яке перебуває у комунальній власності.

Водночас виходячи з вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Закону України "Про оренду державного та комунального майна" представницький орган місцевого самоврядування (відповідна рада) має право уповноважити бути орендодавцем щодо категорії комунального майна, визначеного пунктом "в" частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" саме відповідний орган, а не комунальне підприємство.

4.11. При цьому за змістом пункту "г" частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцем є балансоутримувачі, зокрема щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 400 квадратних метрів на одного балансоутримувача, якщо менший розмір площі не встановлено рішенням представницького органу місцевого самоврядування - щодо об`єктів комунальної власності або галузевими особливостями оренди майна.

Як установили суди попередніх інстанцій згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на будівлю амбулаторії первинної медико-санітарної допомоги № 1, загальною площею 1487,9 м2, розташованої за адресою: м. Рівне, вул. Дніпровська, 4, частиною якої є спірні приміщення, зареєстроване за Рівненською районною радою.

Балансоутримувачем спірного комунального майна на момент укладання договору оренди було Комунальне підприємство "Рівненський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" Рівненської районної ради, а в подальшому - КП "Управління майновим комплексом" Рівненської районної ради.

За умовами спірного договору балансоутримувачем передано у користування нерухоме майно - частину нежитлових приміщень площею 474,2 м2 в будівлі амбулаторії загальної практики-сімейної медицини № 1, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Дніпровська, 4.

Отже, в порушення пункту "г" частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" за спірним договором балансоутримувачем передано нерухоме майно, площа якого перевищує визначений зазначеною нормою загальний розмір 400 м2, що стало підставою для задоволення позовних вимог у цьому випадку.

4.12. Також ПП "Клініка МЕД ОК", оскаржуючи судові рішення, посилалося на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та вказувало на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду у наведених скаржником постановах щодо порушення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та обґрунтування прокурором підстав для представництва у цьому випадку.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів також зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

4.13. Верховний Суд, перевіряючи висновки господарських судів попередніх інстанцій, зазначає, що касаційне провадження у цій справі зупинялося до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18, а тому колегія суддів відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України враховує висновки, які викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Верховний Суд звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц та зазначає, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність уповноваженого органу, цей довід прокурора суд повинен перевірити згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони"), оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними. Процедура, передбачена абзацами 3, 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

4.14. Як було установлено судами попередніх інстанцій, у цьому випадку порушення інтересів держави полягають у порушенні встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження майном, що перебуває у комунальній власності, перевищенні власних повноважень районної радою при делегуванні балансоутримувачу правомочності щодо розпорядження комунальним майном, безпідставному укладенні договору оренди саме балансоутримувачем та, як наслідок, незаконній передачі в користування об`єкта комунальної власності, недотриманні законодавчо встановленої процедури такої передачі, що спричиняє шкоду державі і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі, для звернення з позовами до суду в інтересах держави.

У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

Отже, прокурор заявив позов до Рівненської районної ради, ПП "Клініка МЕД ОК" та КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги "Медичний простір" і на виконання вимог частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у тексті позовної заяви обґрунтував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах (тобто, навів підставу для представництва інтересів держави), а також обґрунтував, у чому, з погляду прокурора, полягає порушення цих інтересів (тобто навів підстави позову).

4.15. З урахуванням зазначеного, правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 та встановлені судами обставини справи, доводи касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду у наведених скаржником постановах не знайшли свого підтвердження, а тому колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПП "Клініка МЕД ОК" на постанову Північного-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2022 та рішення Господарського суду Рівненської області від 02.11.2021 у справі № 918/523/21.

4.16. Доводи скаржника про невиконання судом Господарського процесуального кодексу України, а саме статті 227 щодо зупинення провадження у справі за клопотанням відповідача до розгляду № 460/773/22, в якій розглядаються вимоги ПП "Клініка МЕД ОК" про оскарження дій прокурора не беруться до уваги, оскільки як правильно встановлено судом апеляційної інстанції у даному випадку господарський суд не позбавлений можливості досліджувати обставини та оцінювати докази у справі, а також надавати правову оцінку обставинам справи, зокрема правомірності звернення прокурора з позовом щодо захисту інтересів територіальної громади Рівненського району.

Крім того ухвалою суду апеляційної інстанції від 10.05.2022 у справі № 460/773/22 задоволено заяву ПП "Клініка МЕД ОК" про відмову від апеляційної скарги, прийнято відмову ПП "Клініка МЕД ОК" від апеляційної скарги.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги ПП "Клініка МЕД ОК" не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані у справі судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а з інших підстав оскарження судових рішень, визначених заявником - залишити постанову Північного-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2022 та рішення Господарського суду Рівненської області від 02.11.2021 без змін.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування судового рішення, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Клініка МЕД ОК" на постанову Північного-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2022 та рішення Господарського суду Рівненської області від 02.11.2021 у справі № 918/523/21, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Клініка МЕД ОК" залишити без задоволення.

3. Постанову Північного-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2022 та рішення Господарського суду Рівненської області від 02.11.2021 у справі № 918/523/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак