Постанова

від 25.09.2024 по справі 274/6127/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №274/6127/24 Головуючий у 1-й інст. Корбут В. В.

Категорія 82 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Трояновської Г.С., Борисюка Р.М.

за участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №274/6127/24 за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сокіл-1» про визнання частково недійсним рішення, оформленого протоколом, зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29 липня 2024 року, постановлену під головуванням судді Корбут В.В. в м. Бердичів Житомирської області,

в с т а н о в и в :

У липні 2024 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати недійсним рішення загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сокіл-1» по вул. Євгена Старікова, 1, у м. Бердичеві, оформлене протоколом №1 від 08.07.2021 в частині включення ОСОБА_1 як співвласнику квартири АДРЕСА_1 до оплати за послуги з управління будинком додаткової площі;

- зобов`язати Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сокіл-1» здійснити перерахунок заборгованості згідно встановлених тарифів за площею 65,6 кв.м.

В обґрунтування позову зазначає, що ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_2 . Вказує, що мешканцями житлового будинку з метою організації його управління було створено ОСББ «Сокіл-1». Зазначає, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 14.12.2006, а також технічного паспорту, загальна площа квартири АДРЕСА_2 складає 65,5 кв.м. Проте вказує, що з липня 2021 року на підставі протоколу №1 загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку по АДРЕСА_3 , ОСББ «Сокіл-1» від 08.07.2021 ОСОБА_1 в повідомленнях про сплату внесків на утримання будинку до розрахунку почалась братися площа 79,1 кв.м., що не відповідає належній йому на праві спільної часткової власності площа квартири. Зазначає, що протокол загальних зборів ОСББ щодо нарахування ОСОБА_1 платежів на площу, яка не перебуває в його власності напряму суперечить установчим документам, зокрема статуту та чинному законодавству, а тому він вважається недійсним. Вказує, що вимоги позовної заяви заявлені ОСОБА_1 як споживачем житлової послуги, а тому позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Враховуючи вищевикладене просить задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29 липня 2024 року відмовлено у відкритті провадження по даній цивільній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції зауважив, що даний спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, зіславшись на ряд постанов Верховного Суду, проте спори, які вирішувалися вказаними постановами не є тотожними вказаному спору. Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 по справі №906/1308/19, в якій зазначено, що конфлікт, який виник між ОСББ та його членом, не є спором, який випливає з корпоративних відносин. Враховуючи вищевикладене просить скасувати ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29 липня 2024 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За змістом частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, на судовий захист її особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати недійсним рішення загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сокіл-1» по вул. Євгена Старікова, 1, у м. Бердичеві, оформлене протоколом №1 від 08.07.2021 в частині включення ОСОБА_1 як співвласнику квартири АДРЕСА_1 до оплати за послуги з управління будинком додаткової площі;

- зобов`язати Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сокіл-1» здійснити перерахунок заборгованості згідно встановлених тарифів за площею 65,6 кв.м.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі №127/21764/17 (провадження №14-115цс20) зазначено, що спори за участю юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах відповідно до вимог як ЦПК України, так і Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) залежно від змісту позовних вимог та сторін такого спору.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, предмет, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору.

Отже, за загальним правилом у порядку цивільного судочинства можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з того, що корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

За змістом частин першої - третьої статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Отже, вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України, щодо віднесення до господарських правовідносин, зокрема правовідносин, які виникають з некомерційної діяльності, спрямованої на забезпечення матеріально-технічних умов функціонування таких суб`єктів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі №478/2192/13-ц, провадження №14-273цс18, зазначено, що до юрисдикції господарського суду належать справи, які виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою, яка не є господарським товариством, та її учасниками (засновниками, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №813/6286/15 (провадження №14-576апп18) зроблено висновок, що спори, пов`язані з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи повинні розглядатись за правилами господарського судочинства незалежно від суб`єктного складу, за місцезнаходженням юридичної особи (частина шоста статті 30 ГПК України).

У постанові від 06 лютого 2019 року у справі №462/2646/17 (провадження №11-1272пп18) Велика Палата Верховного Суду виклала висновок, відповідно до якого правовідносини між власником нерухомого майна у житловому будинку та ОСББ, яке створене у тому ж будинку, найбільш подібні до спорів, пов`язаних із діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України).

Відповідно до висновків, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №501/1571/16-ц (провадження №14-472цс19), до компетенції господарських судів віднесено спори у правовідносинах, які стосуються порядку створення, реєстрації, реорганізації, діяльності і ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, з огляду на характер спірних правовідносин, оскільки такі спори виникають при здійсненні права управління юридичною особою, а тому є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, незалежно від суб`єктного складу такого спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 лютого 2022 року у справі №910/5179/20 (провадження №12-38гс21) міститься правовий висновок про те, що спори про визнання недійсними рішень вищого органу управління суб`єкта некомерційного господарювання щодо вирішення питань, пов`язаних з управлінням такою особою, між суб`єктом некомерційного господарювання та одним з його засновників (членом) належать до господарської юрисдикції відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, виходячи з характеру правовідносин, які є предметом такого спору (щодо визнання недійсним рішення вищого органу управління такої юридичної особи, прийнятого в межах його виключної компетенції).

Особливості правового режиму майна багатоквартирного будинку зумовлюють спеціальне правове регулювання порядку реалізації прав власниками нерухомого майна в такому будинку. Так, частиною другою статті 382 ЦК України визначено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Стаття 385 ЦК України передбачає, що з метою забезпечення експлуатації багатоквартирного будинку, користування квартирами та нежитловими приміщеннями, управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України від 29 листопада 2001 року №2866-III «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі Закон №2866-ІІІ). Приписами статті 1 цього Закону розкрито поняття ОСББ як юридичної особи, створеної власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Термін «співвласники багатоквартирного будинку» вживається законодавцем у розумінні власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Статтею 4 Закону №2866-ІІІ визначено статус ОСББ як непідприємницького товариства, що створюється для здійснення функцій, які забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання. ОСББ відповідає за своїми зобов`язаннями коштами і майном об`єднання, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов`язки, виступає позивачем і відповідачем у суді.

Частиною другою статті 22 Закону №2866-ІІІ регламентовано, що питання самостійного забезпечення об`єднанням експлуатації та утримання багатоквартирного будинку та користування спільним майном у такому будинку регулюються ГК України в частині господарчого забезпечення діяльності негосподарюючих суб`єктів. Отже, виходячи з такого матеріально-правового регулювання зазначених правовідносин, вони є господарськими за своєю правовою природою. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 02 жовтня 2019 року у справі №501/1571/16-ц (провадження №14-472цс19), у постановах Верховного Суду: від 13 березня 2019 року у справі №127/14625/16-ц (провадження №61-17817св18) та від 15 квітня 2020 року у справі №758/8634/17 (провадження №61-41316св18), від 02 лютого 2021 року в справі №755/21681/15-ц (провадження №61-18092св20), від 15 липня 2021 року в справі №711/2266/19 (провадження №61-16179св20), від 29 квітня 2022 року в справі №337/4491/19 (провадження №61-19676ск20), від 30 листопада 2022 року в справі №204/9551/18 (провадження №61-17451св21).

У справі, що переглядається встановлено, що ОСОБА_1 є співвласником кв. АДРЕСА_2 та є членом ОСББ «Сокіл-1». Спір у цій справі стосується діяльності юридичної особи ОСББ «Сокіл-1», а саме, захисту прав позивача як співвласника майна багатоквартирного будинку, порушених, на його думку, протиправними діями відповідача ОСББ «Сокіл-1», зокрема включення до оплати за послуги з управління будинком додаткової площі, яка не належить ОСОБА_1 на праві власності та зобов`язання ОСББ «Сокіл-1» здійснити перерахунок заборгованості згідно встановлених тарифів за площею 65,6 кв.м.

Вирішення спору за такими вимогами належить до юрисдикції господарського суду, оскільки пов`язані з діяльністю та управлінням ОСББ в межах його виключної компетенції.

Отже, керуючись положеннями зазначених норм права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про належність даного спору до розгляду судом господарської юрисдикції.

Вказані висновки суду також узгоджуються із висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2022 року у справі №755/87/17 (провадження №61-4403св21) та з висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2024 року у справі №760/28764/20 (провадження №61-1555св24).

Посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 по справі №906/1308/19 є помилковим, оскільки правова позиція викладена Верховним Судом у вказаній вище постанові не є релевантною до спірних правовідносин у даній справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 лютого 2022 року у справі №910/5179/20 (провадження №12-38гс21) відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постанові від 14 липня 2020 року у справі №466/8748/16-ц про розгляд за правилами цивільного судочинства спору, ініційованого співвласником багатоквартирного будинку, щодо затвердження кошторису ОСББ, переліку та розміру внесків на утримання будинку як такого, що зроблений без застосування до правовідносин у цій справі положень пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України про підвідомчість господарським судам спорів про створення, діяльність, управління або припинення юридичної особи. Спір про дійсність рішення установчих (загальних) зборів ОСББ, зокрема про затвердження кошторису ОСББ та розміру внесків його членів, що виник між членом ОСББ та самим ОСББ, охоплюється поняттям «управління юридичною особою» як такий, що є спором про компетенцію найвищого органу управління ОСББ приймати рішення, віднесені до його виключної компетенції.

Отже, спори про визнання недійсними рішень вищого органу управління суб`єкта некомерційного господарювання щодо вирішення питань, пов`язаних з управлінням такою особою, між суб`єктом некомерційного господарювання та одним з його засновників (членом) належать до господарської юрисдикції відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України виходячи з характеру правовідносин, які є предметом такого спору (щодо визнання недійсним рішення вищого органу управління такої юридичної особи, прийнятого в межах його виключної компетенції).

У даній справі предметом позову є визнання недійсним рішення загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сокіл-1» по вул. Євгена Старікова, 1, у м. Бердичеві, оформлене протоколом №1 від 08.07.2021 в частині включення ОСОБА_1 як співвласнику квартири АДРЕСА_1 до оплати за послуги з управління будинком додаткової площі.

Відтак,доводи апеляційноїскарги проте,що оскількирішення загальнихзборів ОСББ«Сокіл-1» оформлене протоколом №1 від 08.07.2021 порушує права ОСОБА_1 , як споживача - співвласника квартири, в частині включення до оплати за послуги з управління будинком додаткової площі є незаконним, тому позов повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства не заслуговують на увагу та відхиляються колегією суддів як безпідставні, оскільки відповідно до частини другої статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» вищим органом управління об`єднання є загальні збори. Прийняття рішення загальними зборами щодо всіх питань, віднесених до їх компетенції, у тому числі, до виключної компетенції загальних зборів ОСББ відповідно до статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», стосується управління ОСББ як юридичною особою, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України визначає предметну юрисдикцію спору про визнання недійсним рішення загальних зборів ОСББ судам господарської юрисдикції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 лютого 2022 року у справі №910/5179/20 (провадження №12-38гс21).

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів вважає, що апелянтом не доведена наявність підстав для висновку щодо необґрунтованості та незаконності ухвали суду першої інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, в цілому зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції постановлено ухвалу з дотриманням вимог закону, підстави для її скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні.

Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 25 вересня 2024 року.

Головуючий

Судді