Рішення

від 24.09.2024 по справі 464/5093/24

СИХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 464/5093/24

пр.№ 2/464/1619/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.09.2024 року м.Львів

Сихівський районний суд м. Львова

в складі: головуючого-судді Борачка М.В.,

секретар судового засідання Дзьобан Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду в порядкуспрощеного позовногопровадженняцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -

встановив:

ОСОБА_3 діючи в інтересах ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 у якому просить визнати за ОСОБА_1 право власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 в Гаражному будівельно-обслуговуючому кооперативі «Галич», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 18,6 кв.м. та підвалу площею 16,8 кв.м.

В обґрунтування позову покликається на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.10.2004 по 18.05.2022. В період існування шлюбу, 03.01.2006 Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради прийнято розпорядження №11 «Про оформлення громадянам права власності на гаражні бокси в автогаражному кооперативі АДРЕСА_2 », на підставі якого ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на гараж № НОМЕР_2 від 03.01.2006, а саме: гаражний бокс № НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі № НОМЕР_3 «Галич», який знаходиться з адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 18,6 кв.м. та підвалом 16,8 кв.м. Позивач вважає, що вказаний вище гаражний бокс належить йому на праві особистої приватної власності. Так, ще до реєстрації шлюбу з відповідачкою, ОСОБА_1 набув членство у Автогаражному кооперативі №18 «Галич», який створено 30.04.1989 та зареєстровано 11.12.1990. На даний час правонаступником Автогаражного кооперативу №18 «Галич» (далі АГК «Галич») є Гаражно-будівельний обслуговуючий кооператив «Галич». Згідно довідки АГК «Галич» від 20.02.2004 №264, ОСОБА_1 є членом кооперативу та йому належить гаражний бокс № НОМЕР_1 у цьому кооперативі, і станом на 20.04.2004 заборгованості за вказаний гаражний бокс за ОСОБА_1 немає, пайовий внесок за гаражний бокс ним сплачено повністю до 20.02.2004. Вказаний гаражний бокс знаходиться в межах відведеної земельної ділянки, наданої гаражному кооперативу згідно рішення міськвиконкому від 20.09.1990 №448 та ухвали Львівської міської ради від 20.07.2000 №728. 02.03.2004 з метою оформлення права власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 в АГК «Галич» ОСОБА_1 отримано технічний паспорт та 06.04.2004 подано заяву до голови Сихівської районної адміністрації ЛМР про оформлення права власності. На підставі розпорядження Сихівської районної адміністрації ЛМР ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на гараж № НОМЕР_2 від 03.01.2006. 12.05.2006 право власності ОСОБА_1 на спірний гараж зареєстровано в Державному реєстрі нерухомого майна. Таким чином, до реєстрації шлюбу між сторонами, позивачем здійснено виплату пайових внесків за спірний гаражний бокс № НОМЕР_1 , який знаходиться в Автогаражному кооперативі №18 «Галич», що за адресою: АДРЕСА_1 , та подано заяву про оформлення за ним права власності на вказаний нерухомий об`єкт.

Ухвалою судді від 25.07.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання.

Позивач у судове засідання не з`явився, 18.09.2024 від його представника надійшла заява у якій вона просить розгляд справи проводити без її участі та участі позивача.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, 18.09.2024 від її представника надійшла заява у якій вона зазначила, що відповідач повністю визнає позовні вимоги та не заперечує щодо їх задоволення.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 жовтня 2004 року, який рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 18 травня 2022 року розірвано.

Як вбачається з свідоцтва про право власності від 03.01.2006 №С-00999 на гараж, ОСОБА_1 володіє на праві приватної власності гаражним боксом № НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі №18 «Галич», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа гаражного боксу 18.6 кв.м., підвалу 16.8 кв.м. Свідоцтво видане згідно з розпорядженням Сихівської районної адміністрації від 03.01.2006 №11.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10616353, право власності ОСОБА_1 на гараж № НОМЕР_1 , розташований по АДРЕСА_1 , 12.05.2006 зареєстровано в Державному реєстрі нерухомого майна.

03.01.2006 Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради від 03.01.2006 видано розпорядження №11 «Про оформлення громадянам права власності на гаражні бокси в автогаражному кооперативі АДРЕСА_2 », зокрема ОСОБА_1 на гаражний бокс № НОМЕР_1 , загальна площа гаражного боксу 18.6 кв.м., підвалу 16.8 кв.м.

Відповідно до довідки від 20.02.2004 №264 виданої автогаражним кооперативом «Галич», ОСОБА_1 є членом автогаражного кооперативу №18 і йому належить гаражний бокс № НОМЕР_1 у цьому кооперативі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на 20.02.2004 заборгованості за ним немає. Гаражний бокс № НОМЕР_1 знаходиться в межах відведеної земельної ділянки наданої гаражному кооперативу. Пайовий внесок за гаражний бокс виплачено повністю.

Згідно статуту Гаражно-будівельного обслуговуючого кооперативу «Галич», Гаражно-будівельний обслуговуючий кооператив «Галич» перейменований з автогаражного кооперативу «Галич», створений для будівництва гаражних боксів, зберігання та обслуговування транспортних засобів.

З довідки №2 від 03.04.2023 виданої Гаражно-будівельним обслуговуючим кооперативом «Галич» вбачається, що ОСОБА_1 є членом Гаражно-будівельного обслуговуючого кооперативу «Галич» і йому належить гаражний бокс № НОМЕР_1 у цьому кооперативі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на 03.04.2023 заборгованості немає.

Таким чином, суд приходить до висновку, що пайовий внесок за спірний гаражний бокс виплачено позивачем повністю до моменту реєстрації шлюбу з відповідачкою.

Відповідно до положень Глав 7 та 8 СК України власність у сім?ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Відповідно до частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу в наслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 331 ЦК України визначено, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV, який набрав чинності 03.08.2004, відповідно до статті 3 якого речові права на нерухоме майно, об?єкт незавершеного будівництва, майбутній об?єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону крім випадків коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом, а саме: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення або на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов?язкової реєстрації.

Станом на 12.05.2006 - дату реєстрації права власності позивача на спірне нерухоме майно, відповідно до статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV, який діяв в редакції від 29.01.2006, свідоцтво про право власності на будівлю (частину будівлі), споруду було підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тобто державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.

Питання набуття права власності на майно членами кооперативу регулювалось Законом СРСР «Про кооперацію в СРСР» від 26.05.1988 №8998-11, який не застосовується на території України з 07.05.2022 згідно із Законом України від 21.04.2022 №2215-IX, та на даний час регулюється Законом України «Про кооперацію» 10.07.2003 №1087-IV.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про власність» від 07.02.1991 №697-XII, який втратив чинність 20.06.2007, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Відповідно до статті 19-1 Закону України «Про кооперацію», член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

3 огляду на вказані норми закону щодо набуття права власності на майно в кооперативі, необхідною умовою для виникнення права власності на виділене у користування майно в кооперативі є виплата членом кооперативу внеску/паю за придбання майна. Таким чином, право власності на майно у члена кооперативу виникає після виплати членом кооперативу внеску/паю за таке майно та підлягає подальшому оформленню і реєстрації відповідно до вимог діючого законодавства.

Відповідно до роз?яснень, викладених у пунктах 22-24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з?ясувати джерело і час його придбання. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного Кодексу України та статтею 372 ЦК України. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина 4 статті 65 СК України).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17 на підставі аналізу норм Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України, в тому числі статей 355, 358 ЦК України, статей 60, 70 СК України, відповідно до якого Верховний Суд виснував, що зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об?єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Так, з висновків Верховного Суду при розгляді спорів про поділ спільного майна подружжя та визнання майна особистою приватною власністю одного із подружжя слідує, що майно набуте подружжям за час шлюбу, є об?єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов?язаний довести обставини, що її спростовують. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Відповідно до ч.3ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Таким чином, суд вважає, що право особистої власності на спірний гаражний бокс виникло у позивача, відповідно до чинного на той час законодавства, до реєстрації шлюбу з відповідачкою і зберігається та визнається на момент його державної реєстрації, тому факт такої реєстрації позивачем тільки у 2006 році не впливає на правовий статус такого майна, як особистої власності.

Відповідно до ч.4ст.206 ЦПК Україниуразі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Враховуючи встановлені вище судом обставини, а також те, що відповідачка позов визнала, суд приходить до висновку, що права позивача, як власника гаражного боксу, підлягають захисту в судовому порядку, шляхом визнання за ним права особистої приватної власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 в Гаражному будівельно-обслуговуючому кооперативі «Галич», який знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Пирогівка, 42, загальною площею 18,6 кв.м. та підвалу площею 16,8 кв.м.

Розподіл витрат зі сплати судового збору підлягає вирішенню в порядку ст.ст.141, 142 ЦПК України.

Керуючись статтями 13, 81, 89, 141, 142, 206, 263, 265 ЦПК України,

ухвалив:

позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 в Гаражному будівельно-обслуговуючому кооперативі «Галич», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 18,6 кв.м. та підвалу площею 16,8 кв.м.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого нею при поданні позову, в сумі 2425 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_4 .

Повне судове рішення складено 24 вересня 2024 року, що є датою його ухвалення, постановленого за відсутності учасників справи, відповідно до ч.5ст.268 ЦПК України.

Головуючий Борачок М.В.