Рішення
від 18.09.2024 по справі 523/8540/24
СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/8540/24

Провадження №2/523/4159/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2024 р. Суворовський районний суд міста Одеси в складі

головуючого - судді Сувертак І.В.

при секретарі Мельніченко Г. О.,

розглянув в відкритому судовому засіданні в залі суду №5 в місті Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), третя особа: орган опіки та піклування в особі Київської районної адміністрації Одеської міської ради (65114, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, буд. 9) про відібрання малолітньої дитини,

за участі позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Ніц А. С., представника третьої особи ОСОБА_3 ,

Установив

Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про відібрання малолітньої дитини та просила відібрати дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та просила повернути її за місцем проживання матері, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 . Рішення в частині відібрання дитини та повернення її матері просила допустити до негайного виконання та вирішити питання про судові витрати та стягнути їх з відповідача.

Свої вимоги мотивує тим, що 26.04.2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_2 , актовий запис № 696 від 24.04.2020 р., зареєстрований Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

ІНФОРМАЦІЯ_3 у шлюбі народилася дитина - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_3 , актовий запис № 5167 від 05.10.2020 р., зареєстрований Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

В провадженні Суворовського районного суду м. Одеси розглядається цивільна справа № 523/12901/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

В провадженні Суворовського районного суду м. Одеси розглядається цивільна справа № 523/805/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 13.12.2023 р. було задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини та визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Постановою Одеського апеляційного суду Одеської області від 15.04.2024 р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення та рішення Суворовського районного суду від 13.12.2023 р. залишено без змін.

Як зазначила позивачка у своєму позові, починаючи з 17 березня 2023 року по теперішній час малолітній ОСОБА_4 проживає разом із батьком ОСОБА_2 , та відповідач протиправно, порушуючи висновок Органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 27.06,2023 р. № 901/01-11, існуюче рішення суду про місце проживання дитини, яке набрало законної сили, залишає дитину проживати у себе та відмовляється повернути дитину матері, у зв`язку з чим позивачка не має можливість спілкуватися з дитиною та брати участь у вихованні сина та піклуванні про нього.

ОСОБА_2 не відповідає на телефоні дзвінки, переховує їх спільну малолітню дитину, місце перебування дитини позивачці невідоме.

Водночас позивачка направляла лист-звернення до ОСОБА_2 та його представника, ОСОБА_5 , щодо термінового повернення ОСОБА_4 та виконання рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 13.12.2023 р., яке постановою Одеського апеляційного суду Одеської області від 15.04.2024 р. залишено без змін та набрало законної сили 15.04.2024 р.

До відповідного висновку дійшов також Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26.02.2020 р. у справі № 650/1631/19 (провадження № 61-1480св20) небажання відповідача добровільно виконати судове рішення щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду в цій частині, є підставою для захисту прав позивача в порядку, визначеному статтею 162 СК України.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 вимушена звернутися до суду з вказаним позовом для захисту своїх прав.

Ухвалою суду від 23 травня 2024 року по справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позов та роз`яснено, що у випадку ненадання відзиву без поважних причин, суд розгляне справу за наявними матеріалами. (а.с. 107,108).

Відповідачем через свого представника адвоката Драгун А. С. надано відзив від 20.06.2024р. на позовну заяву. (а.с. 125-134).

Відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки дійсно, постановою Одеського апеляційного суду від 523/12464/22 від 15.04.2024 року було залишено без змін рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13.12.2023 року, яким визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з матір`ю позивачкою у даній справі.

При цьому, як вбачається з інформації, яка міститься у Єдиному реєстрі судових рішень станом на сьогоднішній день ОСОБА_2 звернувся до Касаційного цивільного суду Верховного суду з касаційною скаргою на наведені вище рішення, а також з заявою про зупинення виконання судового рішення.

До того ж, ОСОБА_2 було подано заяву про перегляд рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13.12.2023 року за нововиявленими обставинами.

У зв`язку з цим, питання щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 наразі не є вирішеним та у будь який момент відповідне рішення може бути скасованим або його виконання може бути зупиненим, що призведе до відсутності правових підстав для відібрання дитини у батька.

При цьому, відповідач зазначив, що спільний син сторін вже тривалий період часу проживає разом зі своїм батьком. Дитина знаходиться у безпеці та забезпечена усім необхідним для гармонійного та стабільного розвитку.

Відповідач у справі ОСОБА_2 є повністю здоровим та працездатним чоловіком, який прагне бути постійно присутнім у житті свого сина. ОСОБА_2 не має судимостей, не перебуває на обліку у психонаркологічному диспансері, має стабільний дохід, займає посаду директора у ТОВ «МЕЙЛАН». За місцем проживання та роботи відповідач характеризується позитивно.

Також відповідач зазначив, що висновок органу опіки та піклування, складений в рамках розгляду справи № 523/12464/22 у даному випадку носить виключно рекомендаційний характер.

До того ж, під час розгляду справи № 523/12464/22 в Суворовському районному суді м. Одеси щодо визначення місця проживання ОСОБА_4 було виготовлено висновок експерта № 05/23 від 29 травня 2023 року ОСОБА_6 , зробленого на замовлення адвоката Драгун А.С., в якому судовий експерт дійшов до наступних висновків, в якому серед іншого зазначено, що ОСОБА_2 з урахуванням його індивідуальнопсихологічних властивостей, інтелекту, властивостей емоційно-вольової сфери, спрямованості особистості, має необхідні для виховання дитини психолого - педагогічні якості.

Зміна умов проживання, виховання та оточення малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , негативно позначиться на його психічному стані та подальшому розвитку, у випадку передачі дитини від батька до матері.

Відповідач вважає, що наразі передання дитини за місцем проживання матері не відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки в провадженні Суворовського районного суду м. Одеси перебуває справа № 523/17524/23 за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_1 , третя особа Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування про визнання недієздатною особи та призначення опікуна.

Підставою для звернення до суду з заявою про визнання недієздатною ОСОБА_1 та призначення опікуна стали непоодинокі агресивні напади з її боку, а також факт того, що ОСОБА_1 перебувала на наркологічному обліку, що підтверджується відповідними довідками.

Підсумовуючи викладене в відзиві, відповідач зазначає, що незважаючи на те, що у жодній із зазначених вище справ наразі не було винесено рішення, яке набрало законної сили наразі існує об`єктивна вірогідність того, що при поверненні малолітнього ОСОБА_4 до матері останній опиниться у небезпечній для життя та здоров`я дитини ситуації, при тому що наразі дитина перебуває у абсолютній безпеці та нічого не загрожує його гармонійному та стабільному розвитку.

Позивачка та її представник адвокат Ніц А. С. в судовому засіданні просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з обґрунтувань, що викладені в позові. (а.с. 39,40).

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча про дату та місце розгляду справи сповіщався належним чином.

Представник відповідача адвокат Драгун А. С. надала клопотання від 18 вересня 2024 року з проханням відкласти розгляд справи у зв`язку з її перебуванням в іншому судовому провадженні в м. Болград Одеської області. (а.с. 206-208). Окрім вказаного клопотання, представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Драгун А.С. неодноразово зверталась до суду з клопотаннями про відкладення розгляду справи з різних причин, а саме: 11.06.2024р. л.с.110-112 ; 28.06.2024р. л.с.184-186; 15.07.2024р. л.с.201-203.

Представник третьої особи ОСОБА_3 в судовому засіданні просила проголосити рішення, котрим врахувати найкращі інтереси дитини.

Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, оскільки стороною відповідача надавався відзив на позовну заяву, в якому сторона зазначила свою правову позицію, тому неявка сторони відповідача не є перешкодою для розгляду справи.

Враховуючи вимогист. 223 ЦПК Українита ст.6 КонвенціїПро захист прав людини та основних свобод, ратифікованої Законом України 17.07.1997 року, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд вважає за необхідне розгляд справи провести за відсутності сторони відповідача.

З`ясував обставини справи, дослідив та проаналізував матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно дост. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.ст.12,81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 26.04.2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_2 , актовий запис № 696 від 24.04.2020 р., зареєстрований Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). (а.с. 16).

ІНФОРМАЦІЯ_3 у шлюбі народилася дитина - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_3 , актовий запис № 5167 від 05.10.2020 р., зареєстрований Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). (а.с. 15).

Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 13.12.2023 р. було задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини та визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір`ю ОСОБА_1 (а.с. 32-57).

Постановою Одеського апеляційного суду Одеської області від 15.04.2024 р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення та рішення Суворовського районного суду від 13.12.2023 р. залишено без змін. (а.с. 58-71).

Як вбачається з інформації, яка міститься у Єдиному реєстрі судових рішень станом на сьогоднішній день ОСОБА_2 звернувся до Касаційного цивільного суду Верховного суду з касаційною скаргою на наведені вище рішення, а також з заявою про зупинення виконання судового рішення.

ОСОБА_2 було подано заяву про перегляд рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13.12.2023 року за нововиявленими обставинами. (а.с. 177).

Матеріали справи на час розгляду справи не містять доказів того, що Касаційним цивільним судом Верховного суду зупинено виконання судового рішення від 13 грудня 2023 року та постанови Одеського апеляційного суду від 15.04.2024 р. по справі №523/12464/22.

Однак, відповідач ОСОБА_2 не виконує рішення суду, що набрало законної сили,дитину у добровільному порядку не віддає матері та перешкоджає матері забрати дитину за місцем її проживання, утримує малолітню дитину ізольовано від матері, свавільно позбавивши дитину матері, а мати фактично позбавив її материнства по відношенню до їх сина.

Водночас позивачка направляла лист-звернення до ОСОБА_2 та його представника, ОСОБА_5 , щодо термінового повернення ОСОБА_4 та виконання рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 13.12.2023 р., яке постановою Одеського апеляційного суду Одеської області від 15.04.2024 р. залишено без змін та набрало законної сили 15.04.2024 р. (а.с. 91,92).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15ЦК України).Стаття 16 ЦК Українивстановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та перераховує, що може бути способами захисту цивільних прав та інтересів.

Згідност. 8 ЗУ «Про охорону дитинства», - кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормамиКонституції Українита законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11.07.2017р. (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини зазначив про те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Частиною першоюстатті 162 СК Українипередбачено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Частиною першоюстатті 170 СК Українивстановлено, що суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першоїстатті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про наявність обгрунтованих підстав, підкріплених достатніми доказами - щодо необхідності відібрання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повернення її за місцем проживання матері, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 насамперед, відповідатиме інтересам дитини.

Так, у постанові від 26.02.2020 року (спр. №650/1631/19), Верховний Суд виклав наступні висновки, зокрема: «Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з того, що небажання відповідача добровільно виконати судове рішення щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду в цій частині, є підставою для захисту прав позивача в порядку, визначеномустаттею 162 СК України, і такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей15,16 ЦК України. З огляду на зазначене, суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, обгрунтовано виходив з того, що відповідач самоправно, без згоди батька, забрала у нього малолітню дитину, тому має повернути її батькові, і правильно застосував до спірних правовідносин частину першустатті 162 СК України. Беззаперечно важливим є також те, що суд першої інстанції керувався при цьому інтересами дитини».

Аналогічна правова позиція викладена також у Постанові КЦС ВС від 26.02.2020р. у справі №742/1593/19; постанові КЦС ВС від 5 квітня 2018 року у справі № 752/17200/17-ц; постанові КЦС ВС від 24 жовтня 2018 року у справі № 487/545/17-ц; постанові КЦС ВС від 17 вересня 2020 року у справі № 673/258/19, тощо.

У постанові Верховного Суду від 6 грудня 2021 року у справі № 493/1516/20-ц, Верховний Суд виклав наступну позицію: «Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання (частина перша статті 162 СК України).Вказана норма права встановлює правові наслідки протиправної зміни місгрі проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров 'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. Системний аналіз вказаної норми у контексті наявності спору батьків щодо місця проживання дитини дозволяє дійти висновку, що положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання. Відібрання дитини у контексті статті 162 СК Українице насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, у зв`язку з чим у кожному випадку потрібно виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, проте з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них. Місце проживання малолітньої ОСОБА_4 після розірвання шлюбу визначено з мамоюпозивачем ОСОБА1 за погодженням батьків, що зазначено у судовому рішенні. Також розпорядженням Балтської районної державної адміністрації Одеської області від 02 жовтня 2020 року № 222/А-2020 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА 4 із матірю ОСОБА_1. Встановивши, що ОСОБА_2 без згоди матері, з якою проживає донька, самовільно змінив місце проживання дитини, добровільно повернути дитину матері за місцем її постійного проживання відмовляється, у звязку із чим дитина перебуває у розшуку, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для захисту прав позивача та інтересів дитини в порядку, визначеному статтею 162 СК України, і такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України. Матеріали справи не містять доказів того, що повернення дитини за місцем проживання матері створює загрозу життю та здоровю дитини або негативно впливатиме на її розвиток. При задоволенні вимоги про відібрання дитини суди застосували частину другу статті 163 СК України за наявності достатніх правових підстав, оскільки ОСОБА_2 утримує дитину у себе не на підставі закону або рішення суду. За таких обставин вимога про відібрання малолітньої дитини від батька ОСОБА _2 та передачу її матері ОСОБА 1 є законною та обгрунтованою».

Аналогічна ситуація склалася і між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 щодо їх відношення до їхньої спільної малолітньої дитини: мати дитини, обережно відноситься до почуттів дитини і її психічного здоров`я та діє в правовому полі - звертається за захистом прав своїх і дитини до суду і правоохоронних органів.

Натомість, відповідач діє у супереч інтересам дитини та Закону.

Тривале обмеження спілкування дитини з матір`ю призводить до негативних та неповоротних наслідків для дитини, враховуючи вік дитини, якій для всебічного розвитку, виховання та належного психічного стану потрібен не лише батько, а матір з притаманними їй якостями материнської любові, ніжності та турботи.

У своїй постанові від 20 березня 2019 року у справі № 495/271/18 Верховний Суд виклав наступну позицію: «За змістом частини першої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім,ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Основні підстави для відібрання дитини зазначені у ч.1 ст.164СК України. Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, - йдеться у ч.1ст.170СК України, і охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є неоезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров,я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, а також її фізичний та психічний розвиток. Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що не встановлені виключні обставини для відібрання малолітніх дітей у матері. Разом із тим суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені батьком дітей обставини, докази на підтвердження яких містяться в матеріалах справи, зокрема, що існують обставини, які свідчать про загрозу здійснення протиправних дій стосовно дітей з боку близького оточення матері, якщо вони залишаться проживати з матір 'ю та її сім`єю. їх поведінка сприяє формуванню негативних звичок у дітей та є небезпечною для їх правильного морального виховання. Суд першої інстанції, встановивши обставини справи щодо реальної загрози здійснення протиправних дій стосовно дітей з боку близького оточення матері, правильно вважав, що цього достатньо, щоб зробити висновок про те, що залишення дітей у матері є небезпечним для їх життя, здоров,я і морального виховання».

Згідно ч.4ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо презумції правомірності поведінки того з батьків, з яким проживала дитина.

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі №279/3970/18, Верховний Суд виклав наступну позицію: «Згідно з частиною першою статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров,я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов 'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров,я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Малолітня дитина має проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного із її батьків. Якщо така особа змінить місце проживання дитини, зокрема шляхом викрадення, заінтересована особа має право подати до суду позов про повернення дитини у місце її проживання. Винятком з цього правила є дві ситуації, за наявності яких суд не ухвалюватиме рішення про повернення дитини у попереднє місце проживання: якщо залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров,я. Для повернення дитини не потрібно доводити факт наявності нормальних умов для її виховання та розвитку. Устатті 162 СК Українивстановлена презумпція правомірності поведінки того з батьків, з ким проживала дитина. Якщо інший з батьків вважає такі умови непридатними для дитини, то способом захисту прав дитини є пред`явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи, а не самочинна зміна її місця проживання. Якщо відповідач доведе, що той, з ким проживала дитина, жорстоко поводився з нею, експлуатував дитину, тримав дитину в умовах, небезпечних для її життя та здоров`я, у позові повинно бути відмовлено. Дитина не може бути повернута, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоровя. Встановивши, що ОСОБА 1 самоправно, без згоди матері, з якою на підставі рішення органу опіки і піклування проживала маполітня дитина, змінив її місце проживання, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання, правильно застосувавши положення частини першоїстатті 162 СК Українидо спірних правовідносин».

Судом встановлено, що позивачка, характеризується позитивно, офіційно працевлаштована, має постійний дохід, що підтверджується відповідними довідками. (а.с. 24,25).

Умови проживання позивачки є належними для проживання дитини, позивачка не вживає спиртні напої чи наркотичні засоби, не веде аморального способу життя та протилежного матеріали справи не містять.

Наразі нормальний зв`язок дитини з матір`ю втрачений.

Неможливість бачитись з матір`ю може викликати в дитини погіршення стану психічного здоров`я та вад у вихованні.

Беручи до уваги малолітній вік дитини, в якому необхідність материнської любові, ніжності та турботи є важливим аспектом її виховання та формування гармонійної особистості, збереження родинних стосунків, їх психоемоційної стабільності, та той факт, що ОСОБА_2 самочинно, без згоди позивачки змінив місце проживання дитини та у добровільному порядку не виконує рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю, - суд дійшов висновку. що, за доцільне, вимога позову про відібрання дитину у батька та повернення дитини матері - є обгрунтованою і заонною, та такою, що узгоджується з вимогами чинного законодавства, інтересами дитини і обставинами справи. які підтверджені належними, допустимими і достатніми доказами.

Відповідно до ч.1ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень зокрема у справах про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимога позову стосовно негайного виконання рішення суду в частині відібрання дитини у батька та передачу її матері - відповідає вимогам зазначеної правової норми та обставинам справи, а тому - також підлягає задоволенню.

Відповідно дост. 141 ЦПК Українистороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 18, 76-81, 89, 131, 141, 211, 223, 258, 263-265, 354 ЦПК України, суд,

Вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), третя особа: орган опіки та піклування в особі Київської районної адміністрації Одеської міської ради (65114, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, буд. 9) про відібрання малолітньої дитини задовольнити.

Відібрати дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повернути її за місцем проживання матері, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Рішення в частині відібрання дитини та повернення її матері допустити до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Суворовський районний суд м. Одеси.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23 вересня 2024 року.

Суддя

СудСуворовський районний суд м.Одеси
Дата ухвалення рішення18.09.2024
Оприлюднено27.09.2024
Номер документу121868125
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них про позбавлення батьківських прав

Судовий реєстр по справі —523/8540/24

Ухвала від 27.12.2024

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Назарова М. В.

Ухвала від 21.10.2024

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Назарова М. В.

Ухвала від 03.10.2024

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Сєвєрова Є. С.

Рішення від 18.09.2024

Цивільне

Суворовський районний суд м.Одеси

Сувертак І. В.

Ухвала від 23.09.2024

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Сєвєрова Є. С.

Рішення від 18.09.2024

Цивільне

Суворовський районний суд м.Одеси

Сувертак І. В.

Ухвала від 23.05.2024

Цивільне

Суворовський районний суд м.Одеси

Сувертак І. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні