Рішення

від 24.09.2024 по справі 160/16409/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 рокуСправа №160/16409/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до комунального підприємства «Молодіжний центр Дніпра» Дніпровської міської ради про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

25 червня 2024 року представник Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулася через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до комунального підприємства «Молодіжний центр Дніпра» Дніпровської міської ради, в якій просить:

стягнути з комунального підприємства «Молодіжний центр Дніпра» Дніпровської міської ради на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 190 196,14 грн.

Обґрунтовуючи позов, представник позивача зазначила, що відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали в комунальному підприємстві «Молодіжний центр Дніпра» Дніпровської міської ради за 2023 рік - складала 23 особи.

Середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу в комунальному підприємстві «Молодіжний центр Дніпра» Дніпровської міської ради повинна складати 1 особу.

Середньооблікова чисельність штатних працівників з інвалідністю за 2023 рік склала 0 осіб, що є менше встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році.

За таких обставин, за 1 робоче місце, яке визначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю у 2023 році, комунальне підприємство «Молодіжний центр Дніпра» Дніпровської міської ради до 15 квітня 2024 року повинно було самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 190 196,14 грн.

Оскільки комунальним підприємством «Молодіжний центр Дніпра» Дніпровської міської ради у добровільному порядку не сплачено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 190 196, 14 грн., представник позивача звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 червня 2024 року для розгляду адміністративної справи №160/16409/24 визначено суддю Олійника В.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року, з урахуванням усунення недоліків, провадження по справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

12 серпня 2024 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника комунального підприємства «Молодіжний центр Дніпра» Дніпровської міської ради надійшов відзив на позовну заяву вх.№31398/24, в якому представник відповідача вважає, що позов є необґрунтованим, а викладена позиція позивачем носить формальний характер, що спростовується наступним.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Середньооблікова кількість працівників, що працювали у КП «МЦД» ДМР, за рік склала 23 особи, таким чином, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону №875-ХІІ КП «МЦД» ДМР складає 1 особа, що дорівнює встановленому нормативу.

З 10 жовтня 2022 року в КП «МЦД» ДМР працевлаштований ОСОБА_1 за основним місцем роботи, наказ про прийняття від 07.10.2022 № 13/к, який має третю групу інвалідності з 01.03.2022 року.

ОСОБА_1 прийнятий на посаду провідного спеціаліста з посадовим окладом 5 262 грн. на місяць згідно штатного розпису.

Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність склала 1 особа, для якої це місце роботи є основним.

Таким чином, КП «МЦД» ДМР виконує норматив робочих місць для осіб із інвалідністю відповідно до згідно частиною 1 статті 19 Закону №875-ХІІ, в кількості 1 працевлаштованої особи.

Частиною 1 статті 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Таким чином, відповідач не підпадає під положення частини 1 статті 20 Закону №875-ХІІ, оскільки КП «МЦД» ДМР повністю утримується за рахунок коштів місцевого бюджету.

З урахуванням викладеного, представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Комунальне підприємство «Молодіжний центр Дніпра» Дніпровської міської ради - відповідач, код ЄДРПОУ 19093033, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, буд.5, місто Дніпро, 49000.

Судом встановлено, що комунальне підприємство «Молодіжний центр Дніпра» перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали в комунальному підприємстві «Молодіжний центр Дніпра» Дніпровської міської ради за 2023 рік - складала 23 особи.

Середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, в комунальному підприємстві «Молодіжний центр Дніпра» Дніпровської міської ради повинна складати 1 особу.

Середньооблікова чисельність штатних працівників з інвалідністю за 2023 рік склала 0 осіб, що є менше встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році.

За таких обставин, за 01 робоче місце, яке визначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю у 2023 році, комунальне підприємство «Молодіжний центр Дніпра» Дніпровської міської ради до 15 квітня 2024 року повинно було самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 190 196, 14 грн.

Оскільки комунальним підприємством «Молодіжний центр Дніпра» Дніпровської міської ради у добровільному порядку не сплачено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 190 196,14 грн., представник позивача звернулася до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Відповідно до частини 2 статті 17 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо, з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

За приписами частини 1 статті 18 Закону №875-ХІІ, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною 3 статті 18 цього Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу вказаних норм вбачається, що обов`язок з працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Частинами 1, 2 статті 19 Закону №875-ХІІ передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 20 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 цього Закону.

При цьому до правовідносин зі стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до пункту 3.2 та підпунктів 3.2.1, 3.2.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 №286, середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору.

При обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені у пунктах 2.4, 2.5 цієї Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв`язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункти 2.5.8 - 2.5.9 Інструкції).

Облік цих категорій працівників ведеться окремо.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 року №316 «Про затвердження форм звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання» затверджено форму та інструкцію щодо її заповнення, де передбачено звітування по вакансіям для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Згідно пунктів 3, 5 Загальних положень Наказу №316 форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця та за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником - особою з інвалідністю.

З матеріалів справи вбачається, що середньооблікова кількість працівників, що працювали у КП «МЦД» ДМР, за рік склала 23 особи, таким чином, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону №875-ХІІ КП «МЦД» ДМР складає 1 особа, що дорівнює встановленому нормативу.

З 10 жовтня 2022 року в КП «МЦД» ДМР працевлаштований ОСОБА_1 за основним місцем роботи, наказ про прийняття від 07.10.2022 № 13/к, який має третю групу інвалідності з 01.03.2022 року.

ОСОБА_1 прийнятий на посаду провідного спеціаліста з посадовим окладом 5 262 грн. на місяць згідно штатного розпису.

Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність склала 1 особа, для якої це місце роботи є основним.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що КП «МЦД» ДМР сприяло працевлаштуванню особі з інвалідністю та виконувало всі вимоги законодавства щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування в повному обсязі.

Відповідач вжив всі необхідні заходи по створенню робочого місця та працевлаштуванню особи з інвалідністю.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити з загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Отже, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Застосування принципу вини як умови відповідальності пов`язане з необхідністю доведення порушення зобов`язання.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що роботодавець вжив необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, зокрема, відповідачем було вжито всіх необхідних заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю: підприємство зареєстровано у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, звітувало про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, направляло до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, а отже, зазначені адміністративно-господарські санкції до відповідача застосовані бути не можуть.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі №812/1140/18, відповідно до якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування, за умови, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу.

Відповідно до вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що комунальним підприємством «Молодіжний центр Дніпра» Дніпровської міської ради було виконано всі необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів та працевлаштовано 1 особу з інвалідністю, чим дотримано вимоги, встановлені статтею 19 Закону №875-ХІІ, а тому підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій відсутні.

Відповідно до положень частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

З урахуванням відмови в задоволенні адміністративного позову, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до комунального підприємства «Молодіжний центр Дніпра» Дніпровської міської ради про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М. Олійник