Рішення

від 23.09.2024 по справі 160/17789/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 рокуСправа №160/17789/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, скасування вимоги та зобов`язання вчинити певні дії. -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі відповідач), в якій позивач просить:

-визнати протиправними дії відповідача щодо порушення ним ч.1 ст.61 Конституції України та ч.5 ст.13 закону «Про судоустрій та статус суддів», скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 19.02.2024 №Ф-6059-0436У на суму 12 349,48 гривень, недоїмки єдиного соціального внеску із внесенням відповідних змін до інформаційно-комунікаційної системи державної податкової служби відносно позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства сформував вимогу від 19.02.2024 №Ф-6059-0436У про сплату недоїмки у розмірі 12349,48 грн., як адвокату самозайнятій особі. Вказану вимогу позивач не отримував, а про її існування дізнався після відкриття виконавчого провадження від 05.06.2024 №75220146 і арешту рахунків. 06.06.2024 була подана скарга до ДПС України на вимогу від 19.02.2024. Рішенням ДПС України від 27.06.2024 позивачу відмовлено у задоволенні скарги з процесуальних підстав. Позивач не погоджується з діями відповідача та вказує, що з 2018 року працевлаштований на двох підприємствах (вересень 2021 січень 2022 на трьох роботах) у Головному територіальному управлінні юстиції у Дніпропетровській області на посаді консультанта на 0,5 ставки за рахунок коштів спеціального фонду та у Державному підприємстві «Український науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут еластомерних матеріалів і виробів» на посаді юрисконсульта на 0,5 ставки за сумісництвом, січень 2020 лютий 2020 перебував у трудових відносинах з Державним вищим навчальним закладом «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури». На сьогодні вказане державне підприємство, перейменовано у товариство з обмеженою відповідальністю з яким позивач перебуває в трудових відносинах, а основне місце його роботи з березня 2020 року Комунальне підприємство «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради. Позивач зазначає, що самозайнята особа адвокат сплачує єдиний внесок в розмірі не менше мінімального, лише за умови, що така особа не є найманим працівником, в іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. За викладених обставин, просить скасувати вимогу №Ф-6059-0436У від 19.02.2024 та відновити порушене право у спосіб, визначений у позові.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позов подано без додержання вимог, встановлених ст.ст.160, 161 КАС України.

Ухвалою суду від 08.07.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову.

09.07.2024 позивачем усунено недоліки позову.

Ухвалою суду від 15.07.2024 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №160/17789/24; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Цією ж ухвалою суду витребувано у Головного управління ДПС у Дніпропетровській області вимогу від 19.02.2024 №Ф-6059-0436У та докази її направлення позивачу; детальний розрахунок боргу (недоїмки), визначеної у вимозі від 19.02.2024 №Ф-6059-0436У із зазначенням періоду, за який нарахована така заборгованість і в якій сумі.

Сторони належним чином повідомлені про судовий розгляд справи, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

25.07.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначає наступне. Відповідно інформаційних систем ДПС України ОСОБА_1 з 29.11.2011 перебуває на податковому обліку в Придніпровській ДПІ (Амур - Нижньодніпровський район м. Дніпра) ГУ ДПС, як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю та відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону №2464 є платником єдиного внеску. Стан платника: «0 - ПЛАТНИК ПОДАТКІВ ЗА ОСНОВНИМ МІСЦЕМ ОБЛІКУ». Відповідно до даних ІКП у позивача станом на 19.07.2024 рахується заборгованість з єдиного внеску в сумі 9595,30 грн., яка складається з наступних нарахувань: ??по строку сплати 21.04.2020 нараховано за 1 квартал 2020 року - 2078,12 грн.; ??по строку сплати 20.07.2020 нараховано за II квартал 2020 року - 1039,06грн; ??по строку сплати 19.10.2020 нараховано за ІІІ квартал 2020 року - 3178,12 грн. ??по строку сплати 19.01.2021 нараховано за IV квартал 2020 року - 3300,00 грн. Керуючись п. 3 розд. VI Інструкції №449, було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2024 №Ф-6059-0436 на суму 12 349,48 грн. На виконання п. 5 розд. VI Інструкції №449, ГУ ДПС сформовано узгоджену вимогу від 19.02.2024 №Ф-6059-0436/У на суму боргу (недоїмки) на суму 12349,48 грн. та направлено до АНД ВДВС, на підставі якої 05.06.2024 відкрито виконавче провадження №75220146. ГУ ДПС направлено до АНД ВДВС лист від 13.06.2024 №28047/5/04-36-13-06-17, щодо зменшення суми заборгованості за заявою про примусове виконання рішення щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 від 30.05.2024 №25426/5/36-13-06-17, та вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2024 №Ф-6059-0436/У. Відповідач зазначає, що пунктом 3 статті 4 Закону №5076-VI встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання. Інформація про найменування і місцезнаходження організаційної форми адвокатської діяльності вноситься до Єдиного реєстру адвокатів України, ведення якого забезпечується радою адвокатів України. Тобто, обов`язок стати на облік в контролюючих органах, як платника єдиного внеску виникає у адвоката, якщо до Єдиного реєстру адвокатів України внесено запис про здійснення адвокатської діяльності індивідуально. Статтею 6 Закону №2464 визначені права та обов`язки платника єдиного внеску, зокрема відповідно до пункту 1 та 4 частини 2 платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а також подавати звітність у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. За таких обставин, відповідач вважає, що оспорювана вимога прийнята на підставі, у межах та у спосіб, що передбачений законодавством, тому підстави для задоволення відсутні.

До відзиву відповідач долучив витребувані ухвалою суду докази.

31.07.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає не погодження з відзивом. Позивач зазначає, що основним аргументом, зазначеним у відзиві відповідача, є констатація факту наявності боргу, а отже позивач є боржником, а борг цей виник в автоматичному режимі на підставі розробленого ДПС України алгоритму відображення в інтегрованій картці платників по КБК 71040000. Однак, відповідачем не вказано про те, чи затверджений алгоритм у встановленому чинним законодавством порядку, чи є алгоритм нормативно-правовим актом, чи підлягає державній чи іншій реєстрації алгоритм і які реквізити має алгоритм, які дані містяться в алгоритмі (а саме відомості про адміністративне чи судове оскарження), який порядок внесення відомостей по ІКП в алгоритмі, тому застосування такого алгоритму в якості виправдання протиправних дій відповідача є прямим порушенням ст.19 Конституції України. Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не обґрунтовано причин невиконання рішення ДПС України, невиконання рішення суду від 22.12.2020, ігнорування довідки ОК-5. Посилання відповідача на лист ДПС України від 05.03.2024, яким рекомендовано перегляд мотивувальних частин рішень судів, винесених не на користь відповідача, не знімає обов`язку з відповідача добровільно виконувати рішення судів та рішення ДПС України і не спростовує протиправність дій відповідача.

Також, позивач у відповіді на відзив просив суд застосувати штраф до відповідача, оскільки Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області не виконано вимоги ухвали суду від 15.07.2024 по цій справі і не надано витребувані докази про вручення позивачу оскаржуваної вимоги.

Розглянувши подане позивачем клопотання про застосування до відповідача штрафу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої, другої статті 44 КАС України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 45 КАС України).

За приписами статті 144 КАС України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства

Заходи процесуального примусу застосовуються судом, як правило, негайно після вчинення порушення.

Про застосування заходів процесуального примусу суд постановляє ухвалу.

Частиною першою статті 145 КАС України передбачені такі види заходів процесуального примусу, а саме: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) привід; 5) штраф.

Згідно з частиною першою статті 145 КАС України

Суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин суб`єктом владних повноважень; 4) використання під час процедури врегулювання спору за участю судді портативних, аудіотехнічних пристроїв, а також здійснення фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису.

Відповідно до частини другої статті 149 КАС України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов`язків; 2) неодноразового зловживання процесуальними правами; 3) повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів.

Частинами третьою та восьмою статті 80 КАС України передбачено, що про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. У випадку неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, визначені цим Кодексом.

Ухвалою суду від 15.07.2024 витребувано такі докази від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області: вимогу від 19.02.2024 №Ф-6059-0436У та докази її направлення позивачу; детальний розрахунок боргу (недоїмки), визначеної у вимозі від 19.02.2024 №Ф-6059-0436У із зазначенням періоду, за який нарахована така заборгованість і в якій сумі.

На виконання вимог ухвали суду відповідачем до відзиву додано: вимогу від 19.02.2024 №Ф-6059-0436 та докази її направлення позивачу, вимогу від 19.02.2024 №Ф-6059-0436У, заяву про примусове виконання вимоги від 19.02.2024 №Ф-6059-0436У, розрахунок боргу (недоїмки), визначеної в оскаржувані вимозі, наведений у відзиві.

Таким чином, відповідач частково виконав вимоги ухвали суду про витребування доказів.

Суд відмічає, що за приписом частини дев`ятої статті. 80 КАС України, у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами

Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною третьою статті 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, враховуючи наявний у матеріалах справи обсяг доказів, а також те, що нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено безумовний обов`язок суду застосувати заходи процесуального примусу за ненадання витребуваних судом доказів та передбачено можливість у випадку їх ненадання визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання позивача та застосування до відповідача заходів процесуального примусу у вигляді штрафу.

Відповідач своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив позивача не скористався.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 23.02.1999 Амур-Нижньодніпровським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України позивач на підставі свідоцтва №2383, виданого 14.11.2011 головою Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії на підставі рішення від 07.11.2011 №10, набув право на заняття адвокатською діяльністю.

З 29.11.2011 позивач перебуває на податковому обліку як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю.

19.02.2024 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області на підставі даних інформаційної системи податкового органу сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6059-0436, якою позивачу визначено до сплати суму заборгованості (недоїмки) з єдиного внеску станом на 31.01.2024 в сумі 12349,48 грн.

Відповідно до детального розрахунку боргу (недоїмки), визначеної у вимозі від 19.02.2024 №Ф-6059-0436 (вказаного у відзиві), зазначена у ній заборгованість з єдиного внеску складається з наступних сум та нарахована за такий період:

за IV квартал 2019 року в сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 21.01.2020;

за І квартал 2020 року в сумі 2078,12 грн., граничний строк сплати до 21.04.2020;

?за ІІ квартал 2020 року в сумі 1039,06 грн., граничний строк сплати до 20.07.2020;

?за ІІІ квартал 2020 року в сумі 3178,12 грн., граничний строк сплати до 19.10.2020;

?за ІV квартал 2020 року в сумі 3300,00 грн., граничний строк сплати до 19.01.2021.

Копію вимоги від 19.02.2024 №Ф-6059-0436 надіслано позивачу засобами поштового зв`язку на адресу: АДРЕСА_1 , однак конверт з вмістом поштового відправлення повернуто відправнику з відміткою поштового відділення про невручення.

Відповідачем сформовано угоджену вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2024 №Ф-6059-0436У, згідно з якою позивачу визначено до сплати суму заборгованості (недоїмки) з єдиного внеску станом на 23.05.2024 в сумі 12349,48 грн., яку разом із заявою №25426/5/04/36-13-06-17 від 30.05.2024 для примусового виконання направлено до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у м.Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса),.

Листом від 13.06.2024 №28047/5/04-36-13-06-17 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області повідомлено Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про те, що станом на 13.06.2024 заборгованість по вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2024 №Ф-6059-0436/У з єдиного внеску по ОСОБА_1 з урахуванням скасування, згідно рішення ДПС України про результати розгляду скарги №8496/6/99-00-06-02-01-06 від 15.04.2021, складає 9595,30грн.

06.06.2024 позивач звернувся до відповідача зі скаргою, в якій просив, зокрема, скасувати та відкликати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 19.02.2024 №Ф-6059-0436У на суму 12349,48 грн.

Рішенням від 27.06.2024 №19675/8/99-00-06-02-03-06 Державна податкова служба України повідомила про розгляд скарги позивача на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2024 №Ф-6059-0436У, зауваживши, що оскаржувана вимога не може бути предметом оскарження в адміністративному порядку.

В обґрунтування такого рішення зазначено наступне.

На підставі цих даних ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2024 №Ф-6059-0436, яка направлена скаржнику на адресу згідно реєстраційних даних рекомендованим листом з повідомленням про вручення (штрихкодовий ідентифікатор 0600090484831). Дане поштове відправлення 21.03.2024 повернуто за зворотною адресою з відміткою Укрпошти «за закінченням терміну зберігання». Таким чином вимога вважається належним чином врученою. Протягом десяти календарних днів скаржник не сплатив суму недоїмки зазначену у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2024 №Ф-6059-0436 ГУ ДПС у Дніпропетровській області, не узгодив її шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку. Враховуючи викладене, сума боргу, визначена у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2024 №Ф-6059-0436 ГУ ДПС у Дніпропетровській області є узгодженою. Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2024 №Ф-6059-0436У ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано для подання до органу Державної виконавчої служби для примусового стягнення. Таким чином, оскаржувана вимога не може бути предметом оскарження в адміністративному порядку.

Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6059-0436У від 19.02.2024, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України щодо відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI від 10.12.2020 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», яким визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою підприємцем.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю «працівник» - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону №5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Закону №5076-VI право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі.

Згідно із пунктами 2, 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення таким поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом першим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:

роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

-для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

-для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання від неї доходу, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на наведені норми права, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 18.03.2020 у справі №140/1777/19, від 02.04.2020 у справі №140/2475/19, від 27.01.2022 у справі № 540/1747/19, від 02.02.2023 у справі № 340/10342/21, та враховуються судом при виборі і застосуванні норми права у спірних правовідносин у відповідності до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як особи, які займаються незалежною професійною діяльністю, та одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

В ході судового розгляду встановлено, що позивач є адвокатом, з 29.11.2011 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльність (самозайнята особа).

Предметом спору у даній справі є вимога про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2024 №Ф-6059-0436У.

За вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2024 №Ф-6059-0436У станом на 23.05.2024 за позивачем рахується заборгованість зі сплати ЄСВ у сумі 12349,48грн., з яких: 12349,48грн. недоїмка, 0,00грн. штраф, 0,00грн. пеня.

За розрахунком суми недоїмки заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 12349,48грн. сформована за рахунок автоматичних нарахувань ЄСВ за період за IV квартал 2019 року в сумі 2754,18грн.; за І квартал 2020 року в сумі 2078,12 грн.; ?за ІІ квартал 2020 року в сумі 1039,06 грн.; ?за ІІІ квартал 2020 року в сумі 3178,12 грн.;? за ІV квартал 2020 року в сумі 3300,00 грн.

Отже, вимогу, що є предметом спору у цій справі, сформовано за рахунок автоматичних нарахувань ЄСВ за період з 4 квартал 2019 рік по 4 квартал 2020 року.

Водночас, матеріалами справи не встановлено те, що у вказаний період позивач, будучи адвокатом, здійснював незалежну професійну діяльність та отримував дохід від провадження індивідуальної адвокатської діяльності у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок.

При цьому, наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює наведеного і факт перебування особи на обліку в органах податкової служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Поряд з цим, матеріалами справи підтверджено, що у спірний період позивач перебував у трудових відносинах.

Згідно із відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) у період з 4 квартал 2019 року 4 квартал 2020 року страхові внески за ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) сплачувались наступними страхувальниками:

-за кодом ЄДРПОУ 34984907 Головне управління юстиції у Дніпропетровській області (за період з жовтень по грудень 2019 року);

-за кодом ЄДРПОУ 00152135 Товариство з обмеженою відповідальністю «Український науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут елестомерних матеріалів і виробів»;

-за кодом ЄДРПОУ 02070772 Придніпровська державна академія будівництва та архітектури (за період з січня по лютий 2020 року);

-за кодом ЄДРПОУ 37538877 Комунальне підприємство «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради (за період з березня по грудень 2020 року).

Разом з тим, відповідачем доказів отримання позивачем інших доходів, аніж від трудової діяльності як найманим працівником у спірний період, суду не надано.

Згідно з підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява № 39766/05), Щокін проти України (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Враховуючи те, що у спірний період позивач у розумінні Закону №2464-VI є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена оспорювана вимога, нараховано та сплачено роботодавцем, наведені обставини виключають обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як самозайнятою особою.

Нарахування ж ЄСВ позивачу у спірний період (період з 4 квартал 2019 рік по 4 квартал 2020 року) як самозайнятій особі без доказів здійснення нею незалежної професійної діяльності та отримання доходу від такої діяльності, та при одночасному перебуванні позивача у трудових відносинах та сплатою роботодавцем за нього ЄСВ, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо позивачем та його роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Крім того, суд враховує, що судовим рішенням у справі №160/12134/20 визнано неправомірним нарахування позивачу ЄСВ за 4 квартал 2019 року на суму 2754,18 грн., і таке рішення набрало законної сили, а відтак є обов`язковим до виконання.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем безпідставно здійснено нарахування позивачу єдиного внеску у сумі 12349,48грн. за спірний період, тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2024 №Ф-6059-0436У є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо порушення ним ч.1 ст.61 Конституції України та ч.5 ст.13 Закону «Про судоустрій та статус суддів», на переконання суду, визнання протиправними дій відповідача не призведе до відновлення порушеного права позивача, оскільки оскаржувані дії відповідача не є юридично значимими для позивача у спірних відносинах з урахуванням реалізації відповідачем своїй дій у вигляді прийняття вимоги від 19.02.2024 №Ф-6059-0436У.

Належним способом захисту у спірних правовідносинах є оспорення правомірності вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2024 №Ф-6059-0436У, чим і скористався позивач.

У зв`язку з чим, суд вважає позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо порушення ним ч.1 ст.61 Конституції України та ч.5 ст.13 Закону «Про судоустрій та статус суддів» є такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача внести зміни до інформаційно-комунікаційної системи державної податкової служби відносно позивача, суд зазначає наступне.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пп. 19.1-1.10 п.19.1.-1 ст. 19-1 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: забезпечують ведення обліку податків, зборів, платежів.

Правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 5 від 12.01.2021, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 березня 2021 р. за № 321/35943 (далі Порядок), згідно з яким інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.

Відповідно до пункту 1 глави 1 Розділу II Порядку з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

У підрозділі 4 розділу V Порядку №5 визначено механізм перенесення до інтегрованої картки платника результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень податкових органів та методи контролю достовірності відповідних показників, положеннями якого передбачено, що інформація, внесена та збережена працівниками підрозділів адміністративного/судового оскарження до інформаційної системи податкових органів, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, та інформаційної системи податкових органів, яка забезпечує відображення результатів адміністративного оскарження, щоденно автоматично відображається в реєстрі «Апеляційне та судове оскарження» підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об`єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов`язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Аналогічна правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 25.03.2020 року в адміністративній справі №826/9288/18, від 30.11.2021 в адміністративній справі №300/3157/20.

За таких обставин, з урахуванням встановленої судом протиправності вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 19.02.2024 №Ф-6059-0436У про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ у сумі 12349,48грн., суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача привести інтегровану картку платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивача у відповідність шляхом виключення з такої інтегрованої картки відомостей щодо недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 12349,48грн., оскільки саме такий спосіб захисту у спірних правовідносинах є належним та це необхідне з метою ефективного захисту порушеного права позивача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності своїх дій (рішення) у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат зі сплати судового збору в сумі 645,97 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, місцезнаходження: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А) про визнання протиправними дій, скасування вимоги та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, місцезнаходження: 49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А) №Ф-6059-0436У від 19.02.2024 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 12349,48грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, місцезнаходження: 49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А) внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) шляхом виключення суми недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 12349,48грн. (дванадцять тисяч триста сорок дев`ять гривень 48 копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, місцезнаходження: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 645,97 грн. (шістсот сорок п`ять гривень 97 копійок).

Рішення суду набирає законної сили до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова