Постанова

від 05.09.2006 по справі 15/29пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/29пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05.09.06                                                                                 Справа № 15/29пд.

Суддя Пономаренко Є.Ю.

при секретарі Бабаян А.В.,

розглянувши матеріали справи за позовом

Прокурора м. Первомайська в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Первомайську, м. Первомайськ Луганської області  

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю “Господар”, м. Первомайськ Луганської області

       2. Приватного підприємства “Луганськпрокат”, м. Луганськ     

про визнання недійсним господарського зобов‘язання та стягнення 10 000 грн. 00 коп.

за участю:

прокурора - Кадацький М.В.;

представників сторін:

від позивача - представник, Золотарьов О.І., довіреність № 3474/10-010-290 від 14.11.05.;

від 1-го відповідача –не прибув;

від 2-го відповідача - не прибув.

До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування  судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв'язку з чим відповідно до п. 21 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України  таке фіксування судом не здійснювалося.

Згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили  з 1 вересня 2005 року, до початку  діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України,  вирішуються відповідним господарським  судом  за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Тому, з огляду на суб‘єктний склад сторін у справі,  де позивачем виступає суб‘єкт владних повноважень, та публічно правовий характер спору та з урахуванням рекомендацій Верховного суду України, провадження у даній справі продовжено (у судовому засіданні 05.09.2006р.) за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. У зв'язку з цим до номеру справи додано індекс «ад».

Суть спору: позивачем заявлені вимоги про:

- визнання недійсним господарського зобов‘язання, яке виникло на підставі договору від 12.11.04р., укладеного між ТОВ «Господар»та ПП «Луганськпрокат»;

- стягнення з ПП «Луганськпрокат»на користь  ТОВ «Господар»10 000 грн.;

- стягнення з ТОВ «Господар»на користь держави сплачену за оспорюваними зобов‘язаннями суму у розмірі 10 000 грн.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує, зокрема, тим, що рішенням Артемівського районного суду м. Луганська  від 25.08.2004р. визнані недійсними установчі документи приватного підприємства «Луганськпрокат»та скасована його державна реєстрація, та як наслідок з боку другого відповідача –ПП «Луганськпрокат»оскаржуваний договір укладено особою, яка не мала повноважень на його укладення.

Прокурор та представник позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі.

Перший відповідач проти  позову заперечує з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, посилаючись зокрема на наступне. Наявність умислу не може бути підтверджена рішенням Артемівського районного суду м. Луганська  від 25.08.2004р., оскільки при  його винесенні не досліджувалося наявність протиправного умислу при укладенні угоди. Також відповідач вказує, що як з боку ТОВ «Господар»так і з боку ПП «Луганськпрокат»умислу на ухилення від сплати податків не було, оскільки відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»ПП «Луганськпрокат»заявило в податковій декларації з ПДВ за січень 2005р. податкове зобов'язання з ПДВ, а господар в свою чергу відобразив у декларації з ПДВ за січень 2005р. податковий кредит. При цьому, надані пояснення, що згідно податкових накладних за січень 2005р. та квитанції до прибуткового касового ордеру № 1 від 05.01.05р. ТОВ «Господар»отримало від ПП «Луганськпрокат» зерно та розрахувалося за нього в повному обсязі, сплативши продавцю податок на додану вартість в ціні придбаного товару. У зв'язку з чим та відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»ТОВ «Господар»отримало надане йому чинним законодавством право на віднесення до складу податкового кредиту сплачені суми податку на додану вартість. (Актом документальної перевірки ДПІ у м. Первомайську від 13.02.06 № 45/23-30944038 порушень щодо віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту за договором купівлі-продажу зерна не встановлено). Щодо ПП «Луганськпрокат»: з наданої листом від 14.02.06р. № 449/23-20-03 ДПІ у Артемівському районі у м. Луганську інформації вбачається, що за січень 2005р. (саме за той період коли між сторонами було здійснено господарське зобов'язання з купівлі - продажу зерна) ПП «Луганськпрокат»до податкового органу подав декларацію з податку на додану вартість, де відобразив суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість та заявив відповідні суми податкових зобов'язань з ПДВ до сплати. Крім того, відповідач вказує, що єдиним доказом наявності умислу на укладення господарського зобов'язання з метою ухилення від сплати податків має бути обвинувальний вирок суду відносно особи, що підписала спірний договір від імені ПП «Луганськпрокат».

Представник 2-го відповідача у судове засідання не прибув, витребувані ухвалою суду документи не надав.

Клопотання позивача про залучення до участі у справі як третю особу ДПІ у Артемівському районі м. Луганська судом відхиляється за необґрунтованістю.

Сторони не досягли примирення.

Розглянувши матеріали справи, додатково надані документи, вислухавши прокурора та представника позивача, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Прокуратурою міста Первомайська разом з позивачем проведено перевірку, якою встановлено, що 12.11.2004р. між відповідачами укладено договір купівлі-продажу зерна, згідно якого ТОВ «Господар»придбало зерно, що підтверджується накладною №5 від 12.11.2004р. та податковою накладною від 12.11.2004р.

Згідно квитанціям до прибуткового касового ордеру №101 від  16.11.2004р. ТОВ «Господар»сплатило приватному підприємству «Луганськпрокат»за придбану продукцію готівкою 10 000 грн.

Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська  від 25.08.2004р. за позовом прокурора в інтересах держави в особі ДПІ в Артемівському районі м. Луганська до Горіна Д.В. визнані недійсними установчі документи приватного підприємства «Луганськпрокат» та скасована його державна реєстрація.

Відомостей про те, що відносно посадових осіб ПП «Луганськпрокат»порушувалися кримінальні справи за фактами ухилення від сплати податків і по признакам фіктивного підприємництва.

Відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України “Про  державну  податкову службу  в Україні” однією із функцій Державних  податкових  інспекцій є подання до судів і господарських судів  позовів  до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних  ними  за такими  угодами.

Відповідно  до ч. 1  ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до Постанови Верховного суду України від 28.04.1978 р. № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" при розгляді справ про визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 Цивільного кодексу України судам слід мати на увазі, що дія цієї норми поширюється на угоди, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або чиєсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання майна, що знаходиться у їх власності або користуванні, на шкоду правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених у обігу.

Згідно п.7.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002р. "Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки", вирішуючи спори за позовами органів державної податкової служби про визнання угод недійсними, господарські суди повинні враховувати, що дія статті 49 ЦК України поширюється на угоди, укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, тобто які порушують основні принципи існуючого ладу. До таких, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів.

Суд при вирішенні спорів про визнання угод недійсними не обмежений у визначенні доказів умислу суб'єктів господарювання, спрямованого на досягнення завідомо суперечної інтересам держави мети або свідомого допущення настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 69 КАС України, доказами у справі є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Стаття 86 КАС України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності.

Необхідними умовами визнання угоди недійсною на підставі ст.ст. 207, 208 ГК України є не тільки доведення факту наявності завідомо суперечної інтересом держави та суспільства мети укладення угоди сторонами, а і наявність вини у формі умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Задовольняючи позов у такій справі суд повинен у рішенні вказати у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди і хто з її учасників мав умисел на досягнення цієї мети.

Наявність умислу у сторін при укладанні угоди означає, що сторона або сторони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди, яка суперечить меті діяльності суб'єкта господарювання та інтересам держави і суспільства.

Проте, позивачем до матеріалів справи не додано жодного документу, який би підтверджував протиправну мету підприємства ІІ-го  відповідача, наявність злочину, не доведено в чому саме порушені інтереси держави.

Лише факт визнання недійсними статутних документів не тягне за собою автоматично недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації підприємства.

Рішенням суду не встановлений факт навмисного приховування підприємством оподатковуваного прибутку та ухилення від оподаткування взагалі та при укладенні спірного правочину зокрема.

Рішення суду у цивільній справі, на яке посилається позивач, не звільняє його від обов‘язку доводити умисел саме за конкретною оспорюваною угодою.

Позивачем не доведено наявність причинно-наслідкового зв'язку між визнанням недійсними установчих документів та конкретною угодою про надання послуг, що оскаржується у даній справі, наявність при укладенні угоди мети, завідомо суперечної інтересам держави  і суспільства та наявність умислу у другого відповідача.

Таким чином у суду відсутні підстави для визнання угоди недійсною на підставі ст. 207 Господарського кодексу України та відповідно застосування правових наслідків заявлених у позові.

Крім того, висновок щодо відсутності підстав визнання угоди недійсною за аналогічних обставин також викладено в Постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України від 14.02.2006 р.

Таким чином, за викладених підстав у задоволенні даного позову слід відмовити повністю.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в  якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено осіб, які брали участь у справі про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України,   суд

п о с т а н о в и в:

1.          У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 08.09.2006р.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя

Є.Ю.Пономаренко